Рішення

від 09.09.2024 по справі 905/76/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09.09.2024 Справа №905/76/24

Господарський суд Донецької області у складі судді Хабарової М.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КДВ Груп»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Форест-ВТС»

про стягнення 47 933,99 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «КДВ Груп» звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Форест-ВТС» про стягнення попередньої оплати у розмірі 40000,00грн, пені у розмірі 7498,84 грн та інфляційних втрат у розмірі 435,15 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу №10/07/23 від 10.07.2023 в частині поставки товару.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 30.01.2024 відкрито провадження у справі №905/76/24, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників сторін; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.

Відповідно до ч. 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Місцезнаходженням відповідача є: 84201, Донецька обл., м. Дружківка, вул.Привокзальна, 6.

Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою.

В матеріалах справи відсутні будь-які інші відомості про перебування відповідача за іншою адресою ніж та, що вказана в Єдиному державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Крім того, сторонами не повідомлено суд про інші можливі адреси місцезнаходження відповідача.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 30.01.2024 направлялась відповідачу рекомендованими листом з повідомленням про вручення за вказаною адресою, що підтверджується матеріали справи.

Однак, поштове відправлення №0600084209373 не було вручене відповідачу та було повернуте до суду із відміткою на довідці відділення поштового зв`язку від 10.02.2024 «адресат відсутній за вказаною адресою».

Згідно з п. 4 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

У постанові Верховного Суду від 18.03.2021 у справі №911/3142/19 роз`яснено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).

Відповідно до п. 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення, поштові перекази повертаються відправнику.

Верховний Суд у постанові від 14.08.2020 у справі №904/2584/19, здійснивши аналіз статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, дійшов висновку, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Отже, відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про наявність відкритого судового провадження.

Також, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, судом було здійснено підписку відповідача на отримання процесуальних документів електронною поштою по справі №905/76/24 за електронними адресами - disconnects@ukr.net, яка вказана розділі ХІ Реквізити сторін договору купівлі-продажу №10/07/23 від 10.07.2023 та повідомлена позивачем у позовній заяві.

Після підписання електронним цифровим підписом судді процесуальних документів по справі, програма «Діловодство спеціалізованого суду» направляє автоматично всім учасникам справи всі процесуальні рішення на їх електронні пошти. При цьому, відомості у програмі «Діловодство спеціалізованого суду» містяться не лише щодо дати доставки, а й щодо часу доставки такого електронного листа.

Згідно з п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи.

Як вбачається з автоматизованої системи «Діловодство спеціалізованого суду» ухвала суду про відкриття провадження у справі від 30.01.2024 була доставлена на електронну адресу відповідача 31.01.2024.

Крім того, судом здійснено телефонограму відповідачу за номером телефону, який зазначено у Єдиному державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Однак, зміст ухвали Господарського суду Донецької області від 30.01.2024 не вдалось передати відповідачу, у зв`язку з неможливістю встановити зв`язок з абонентом (номер тимчасово не обслуговується), що підтверджується телефонограмою від 02.02.2024.

У даному випадку судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, Господарський суд Донецької області зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою суду про відкриття провадження у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач станом на 09.¬¬09.2024 не реалізував своє право на подання відзиву, будь-яких заяв чи клопотань як по суті справи, так і з приводу процесуальних питань від відповідача не надходило.

В той же час, судом враховано, що ст.12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» передбачено, що в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Тобто, навіть в умовах воєнного стану конституційне право особи на судовий захист не може бути обмеженим.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя на території, на якій уведено воєнний стан, здійснюється лише судами. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.

З наведених приписів закону вбачається, що запровадження військового стану у країні не може слугувати самостійною та достатньою підставою для відтермінування вирішення спору (не здійснення розгляду справи).

При цьому, від відповідача впродовж всього строку розгляду Господарським судом Донецької області справи №905/76/24 не надходило будь-яких повідомлень щодо обставин неможливості подати відзив на позов.

Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (п. 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

У рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» Суд зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

При цьому, на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За приписами ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, Господарський суд Донецької області

ВСТАНОВИВ:

10.07.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Форест-ВТС» (продавець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «КДВ Груп» (покупець, позивач) підписано договір №10/07/23 купівлі-продажу(далі - Договір).

За умовами п. 1.1 Договору продавець зобов`язується передати у власність покупця товар, а покупець - прийняти і оплатити товар - пиломатеріали соснові (надалі іменуються «товар») на умовах, викладених в цьому Договорі.

Згідно з п. 1.2 Договору найменування товару, одиницю виміру, кількість, ціна за одиницю та загальна вартість товару визначено у взаємоузгоджених видаткових документах (рахунку, видатковій накладній), які після їх заповнення стають невід`ємними частинами даного Договору.

Відповідно до п. 3.1 Договору поставка товару покупцю здійснюється партіями за замовленням покупця. Покупець надає замовлення продавцю у любий зручний спосіб (засобами телефонного зв`язку, електронною поштою).

Пунктом п. 3.2 Договору встановлено, що поставка товару покупцю здійснюється силами та за рахунок продавця.

За умовами п. 3.3 Договору датою поставки товару є дата, коли товар був переданий у власність покупця у місці поставки.

Перехід права власності на товар відбувається в момент передачі товару покупцю, що оформлюється видатковою накладною (п. 3.4 Договору).

Відповідно до п. 3.5 Договору зобов`язання продавця щодо поставки товару вважаються виконаними у повному обсязі з моменту передачі товару належної якості у власність продавця у місці поставки.

У відповідності до п. 3.6 Договору разом з товаром продавець передає покупцю відповідний сертифікат якості на товар, видаткову накладну та ТТН.

Згідно з п. 4.3 Договору ціна на партію товару зазначається у рахунках продавця та видаткових накладних, які після підписання становляться невід`ємними частинами цього Договору.

За приписами п. 5.1 Договору оплата товару здійснюється покупцем на рахунок продавця згідно виставленим рахунком на кожну партію товару на умовах повної передоплати (100%). Сторони можуть погодити і інший порядок оплати товару.

Відповідно до умов п. 6.1.1 Договору продавець зобов`язаний не пізніше 5 календарних днів з дня оплати покупцем товару, здійснити його поставку за адресою визначеною покупцем.

Згідно з п. 7.3 Договору за затримання передачі (відвантаження) товару продавець зобов`язаний за вимогою покупця сплатити останньому пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення передачі (відвантаження).

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2023 (п. 10.1 Договору).

Позивач зазначає, що засобами телефонного зв`язку ним було здійснено замовлення товару у відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було виставлено позивачу рахунок-фактури №71 від 11.07.2023 на оплату товару - «брус сосновий 90*90-3400/1700, гатунок 1» у кількості 15,000 м3 на суму 81 000,00 грн з ПДВ.

Позивачем була здійснення попередня оплата за Договором згідно рахунку-фактури №71 від 11.07.2023 на суму 81000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №134 від 11.07.2023, виконання якої було здійснено 13.07.2023.

Проте, як стверджує позивач, відповідач свої зобов`язання щодо поставки товару не виконав.

02.08.2023 позивач звернувся до відповідача з листом №02/08-2023, в якому прохав здійснити повернення сплачених ним коштів за не отриманий товар, а саме - брус сосновий 90*90-3400/1700, гатунок 1, кількості 15,000 м3 у розмірі 81000,00 грн на рахунок покупця зазначений у Договорі.

04.08.2023 відповідач звернувся до позивача з повідомленням №04/0823, в якому зазначив, що при виконанні отриманого замовлення були виявлені недоліки сировини, які унеможливили постачання товару оговореної якості, у зв`язку чим ним було прийнято рішення про повернення передоплати за сировину. У даному повідомлені відповідачем також було зазначено, що повернення коштів за невиконання замовлення буде проведено 14-16 серпня 2023 року.

Згідно із виписки з особистого рахунку позивача вбачається, що 14.08.2023 відповідачем було здійснено перерахування грошових коштів у розмірі 41000,00 грн на рахунок позивача в якості часткового повернення предоплати за брус сосновий без ПДВ.

25.10.2023 позивач звернувся до відповідача з претензією, в якій вимагав повернення сплаченим покупцем коштів у розмірі 40000,00 грн.

Однак, як стверджує позивач у позовній заяві, відповіді на вказану претензію від відповідача не находило.

За наведених обставин, позивач звернувся до суду з цим позовом про стягнення з відповідача 40000,00 грн.

Частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

До виконання господарських договорів застосовується відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, встановлених цим Кодексом, що передбачено приписами другого абзацу пункту першого статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупцю для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з його особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна норма міститься і в ст. 193 Господарського кодексу України, яка регламентує, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Згідно зі ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як зазначалося вище, п. 5.1 Договору оплата товару здійснюється покупцем на рахунок продавця згідно виставленим рахунком на кожну партію товару на умовах повної передоплати (100%). Сторони можуть погодити і інший порядок оплати товару.

На виконання своїх зобов`язань за Договором позивачем було оплачено виставлений відповідачем рахунок-фактури №71 від 11.07.2023 на суму 81000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №134 від 11.07.2023 (дата надання платіжної операції - 13.07.2023)

Приписами ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За умовами п. 6.1.1 Договору продавець зобов`язаний не пізніше 5 календарних днів з дня оплати покупцем товару, здійснити його поставку за адресою визначеною покупцем.

Отже, у відповідності до приписів ч. 1 ст. 253 Цивільного кодексу України та п. 6.1.1 Договору та враховуючи, що сплачені позивачем в якості передоплати кошти були зараховані на рахунок постачальника в дати виконання платіжної операції, відповідач повинен був поставити позивачу оплачений згідно рахунку-фактури №71 від 11.07.2023 товар до 18.07.2023 включно.

У передбачені умовами Договору строки, після отримання попередньої оплати від позивача, відповідачем не було виконано обов`язку з поставки товару.

Як вже вказувалося вище, листом №02/08-2023від 02.08.2023 позивач прохав відповідача здійснити повернення сплачених ним коштів за неотриманий товар у розмірі 81000,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №910/5444/17, від 20.02.2019 у справі №912/2275/17, від 30.07.2019 у справі № 904/4899/18, від 27.08.2019 в справі №911/1958/18, від 27.11.2019 у справі №924/277/19, від 27.05.2020 у справі №922/2131/19.

При цьому, за висновками суду, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на «законне очікування», що йому будуть повернуті кошти попередньо сплачені останнім. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Брумареску проти Румунії», «Пономарьов проти України», «Агрокомплекс проти України»).

Аналогічну правову позицію також було висловлено Верховним Судом у постановах від 07.02.2018 по справі №910/5444/17, від 30.10.2018 по справі №917/63/18.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку що позивач має право вимагати повернення, зробленої ним на користь відповідача передплати за договором, оскільки відповідач свої договірні зобов`язання належним чином не виконав, товар за договором не поставив.

В свою чергу, відповідачем у повідомленні №04/0823 від 04.08.2023 було зазначено, що повернення коштів за невиконання замовлення буде проведено 14-16 серпня 2023 року.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем 14.08.2023 частково повернуто суму попередньої оплати за непоставлений товар у розмірі 41000,00 грн.

За приписами ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідачем належними та доказами в розумінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України обставин, повідомлених позивачем, не спростовано, доказів поставки товару, так як і доказів повернення суми попередньої оплати за непоставлений товар у розмірі 40 000,00 грн відповідачем не надано.

З огляду на вище встановлені судом обставини, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів повернення відповідачем грошових коштів у розмірі 40000,00 грн або поставки товару на вказану суму, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 40 000,00 грн, яка підлягає стягненню на користь позивача.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 435,15 грн та пеню у розмірі 7498,84 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

У кредитора згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.

Як встановлено судом вище за своєю правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки, відносини сторін за яким регулюються, зокрема, положеннями статей 655, 662, 663, 693, 712 Цивільного кодексу України.

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17).

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Дані висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц (провадження №14-68цс18) та від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18).

Отже, правовідношення в якому у зв`язку із вимогою позивача про повернення суми попередньої оплати у зв`язку з не поставкою товару, у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі ч.2 ст.625 цього Кодексу.

В силу положень ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З наведеного позивачем у позовній заяві розрахунку заявленої до стягнення суми інфляційних втрат вбачається, що останній здійснений за період з серпня 2023 року по грудень 2023 року.

Разом з тим, грошове зобов`язання з повернення суми попередньої оплати у відповідача виникло лише в силу пред`явлення йому відповідної вимоги позивачем 02.08.2023 та за правилами ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України мало бути виконане у строк до 10.08.2023.

Таким чином, право на нарахування та вимогу інфляційних втрат на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України за порушення строку виконання продавцем грошового зобов`язання з повернення суми передплати за непоставлений товар у покупця виникло з 11.08.2023.

Слід зазначити, що ст. 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги п`ятої Цивільного кодексу України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Приписи розділу І книги п`ятої Цивільного кодексу України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, у тому числі як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої Цивільного кодексу України), так і на недоговірні зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої цього Кодексу).

При цьому у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України.

З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія положень частини другої ст.625 Цивільного кодексу України.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 по справі №918/631/19.

Інфляційні втрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі 435,15 грн за розрахунком позивача, перевіреним судом.

Щодо вимоги про стягнення пені у розмірі 7498,84 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 7.3 Договору передбачено, що за затримання передачі (відвантаження) товару продавець зобов`язаний за вимогою покупця сплатити останньому пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення передачі (відвантаження).

Зі змісту вказаного пункту договору слідує, що останній передбачає відповідальність постачальника у вигляді сплати пені за порушення строків виконання зобов`язання при передачі товару, тобто негрошового зобов`язання з поставки товару.

З наведеного в позові розрахунку вбачається, що базою для нарахування пені позивачем визначено суму простроченого грошового зобов`язання з повернення попередньої оплати за непоставлений товар у розмірі 40 000,00 грн, початковою датою нарахування заявленої до стягнення пені є 19.07.2023, а кінцевою - 16.01.2024.

Як зазначалося вище, 02.08.2023 позивачем було скеровано відповідачу лист №02/08-2023 з вимогою про повернення сплачених ним коштів за неотриманий товар.

Наведена обставина свідчить, що позивач задовольнився виконаним, відмовився від виконання договору відповідачем (постачальником), у тому числі і від подальшої поставки та прийняття товару, а відтак реалізація позивачем 02.08.2023 свого права вимагати повернення передплати за частину непоставленого товару виключає подальшу відповідальність відповідача у вигляді сплати пені за порушення строків поставки іншої частини продукції.

Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення пені за період, у якому мало місце прострочення відповідачем виконання зобов`язання з поставки товару, тобто з 19.07.2023 по 01.08.2023 включно, суд зазначає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 734,24 грн.

В іншій частині вимоги позивача про стягнення пені задоволенню не підлягають, у зв`язку їх з безпідставністю.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Форест-ВТС» (84201, Донецька обл., м. Дружківка, вул. Привокзальна, буд. 6, ідентифікаційний код 44190074) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КДВ Груп» (02160, м. Київ, вул. просп. Соборності, буд. 15, оф. 506, ідентифікаційний код 44559100) заборгованість у розмірі 40000 (сорок тисяч) грн 00 коп., інфляційні втрати у розмірі 435 (чотириста тридцять п`ять) грн 15 коп., пеню у розмірі 734 (сімсот тридцять чотири) грн 24 коп. та судовий збір у розмірі 2600 (дві тисячі шістсот) грн 68 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя М.В. Хабарова