Рішення

від 04.09.2024 по справі 910/7143/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.09.2024Справа № 910/7143/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участі секретаря судового засідання Зайченко О.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Дочірнього підприємства «Нафтогаз-Енергосервіс» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (04112, м. Київ, вул. Гонти Івана, 3А, корпус 2, ідентифікаційний код 30167066)

до Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького архітектора, 13, ідентифікаційний код 00015622)

про зобов`язання зняти арешт та скасування запису про обтяження нерухомого майна

за участю представників сторін:

від позивача: Рижонкова М.Ю.

від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Дочірнє підприємство «Нафтогаз-Енергосервіс» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» з позовом до Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про зобов`язання зняти арешт та скасування запису про обтяження нерухомого майна, у якому просить суд:

зобов`язати уповноважених посадових осіб Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України зняти арешт з нерухомого майна (невизначене майно, все нерухоме майно) Дочірнього підприємства «Нафтогаз-Енергосервіс» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (ідентифікаційний код 30167066), накладеного на підставі постанови відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби АА №871009 від 05.10.2006;

зобов`язати уповноважених посадових осіб Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України скасувати (вилучити) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна) запис про обтяження нерухомого майна Дочірнього підприємства «Нафтогаз-Енергосервіс» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (ідентифікаційний код 30167066), реєстраційний номер обтяження: 3838656.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при примусовому виконанні наказу Господарського суду міста Києва від 26.07.2006 №44/537, виданого на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2006 №44/537, було накладено арешт на нерухоме майно боржника (Дочірнє підприємство «Нафтогаз-Енергосервіс» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»), борг за вказаним виконавчим документом був погашений, у зв`язку з чим стягувач направив до відділу ДВС заяву про відмову від примусового виконання вказаного наказу. З огляду на викладене позивач не може реалізувати своє право на вільне здійснення користування та розпорядження своїм майном, оскільки на нього накладений арешт, який неможливо зняти в позасудовому порядку, так як на даний час виконавче провадження, у межах якого накладено арешт, вже завершено та знищено, що порушує законні права та інтереси позивача як власника майна.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/7143/24, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 24.07.2024.

08.07.2024 через підсистему ЕСІТС "Електронний суд" відповідачем подано відзив на позовну заяву в якому просив суд відмовити у задоволені позовних вимог.

У підготовчому засіданні 24.07.2024 судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі № 910/7143/24 та призначення її до судового розгляду по суті на 04.09.2024.

У судовому засіданні 04.09.2024 судом заслухано пояснення представника позивача, яка позовні вимоги підтримала та просила суд задовольнити у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання, призначене на 04.09.2024, явку уповноваженого представника не забезпечив, клопотань щодо відкладення розгляду справи не направляв , про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 Господарського процсуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

З огляду на зазначене та з урахуванням того, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути дану справу за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 04.09.2024 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

На підставі рішення правління акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» від 22.11.2017 року, протоколом № 491 від 21.12.2017 проведено державну реєстрацію зміни найменування дочірнього підприємства «Укрнафтогазкомплект» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на Дочірнє підприємство «Нафтогаз-Енергосервіс» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (надалі - позивач/ДП«Нафтогаз-Енергосервіс».

За доводами позивача, рішенням Господарського суд міста Києва від 25.04.2006 року у справі № 44/357 за позовом Закритого акціонерного товариства "Торговий Дім "Комплект" до Дочірнього підприємства "Укрнафтогазкомплект" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про визнання недійсним частини договору та стягнення 34 076 164,69 грн, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2006, задоволено позовні вимоги: «Договір № 208-02 від 19.08.2002р., в редакції додаткової угоди № 3 від 30.12.2003р. до договору № 208-02 від 19.08.2002р., укладеної між Дочірнім підприємством "Укрнафтогазкомплект" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"та ЗАТ "Торговий дім "Комплект", в частині п.3.5 договору, а саме: з дня надходження коштів від споживача продукції (ДК "Укргазвидобування", ДК "Укртрансгаз", ВАТ "Укртранснафта") з моменту укладання договору № 208-02 від 19.08.2002 визнати недійною.

Стягнуто з Дочірнього підприємства "Укрнафтогазкомплект" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на користь Закритого акціонерного товариства "Торговий Дім "Комплект" 22 521 679,68 грн - основного боргу, 25 585,00 грн - держмита та 118,00 грн - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу».

На виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва було видано наказ № 44/537 від 26.07.2006.

В подальшому, як зазначає позивач у позовній заяві, 05.10.2006 року Першою київською державною нотаріальною конторою зареєстровано в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна обтяження (арешт) на все нерухоме майно Дочірнього підприємства «Укрнафтогазкомплект» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», код ЄДРПОУ 30167066, на підставі постанови відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби від 05.10.2006 року серії АА № 871009.

Відповідно до постанови відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби від 05.10.2006 серії АА № 871009 арешт на майно боржника було накладено при примусовому виконанні наказу Господарського суду міст Києва № 44/537 від 26.07.2006.

Проте, як зазначає позивач, вказаний арешт на нерухоме майно боржника було знято відповідно до п. 3 постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби № 223/5 від 17.10.2006.

В подальшому, постановою Верховного Суду України від 12.12.2006 постанову Вищого господарського суду України від 22.09.2006, постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2006 та рішення господарського суду міста Києва від 25.06.2006 було скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час розгляду справи на новому розгляді боржником було частково оплачено отриману продукцію, залишивши за собою борг у розмірі 821 250,83 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.07.2007 у справі № 44/537-6/60 позов задоволено частково, вирішено стягнути з дочірнього підприємства «Укрнафтогазкомплект» Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України на користь закритого акціонерного товариства «Торговий Дім «Комплект» 821 250,83 грн - основного боргу, 8 212,5 грн - державного мита 118,00 грн - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Вищого господарського суду України № 44/537-6/60 від 04.08.2008 скасовано рішення господарського суду міста Києва від 05.07.2007, постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.11.2007 в частині задоволення позовних вимог на суму 821 250,83 грн, в цій частині справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.05.2008 у справі № 44/537-6/60-42/125 позов задоволено частково, вирішено стягнути з дочірнього підприємства «Укрнафтогазкомплект» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України на користь закритого акціонерного товариства «Торговий Дім «Комплект» 821 250,83 грн - боргу, 614,56 грн - витрат по оплаті державного мита та 2,84 грн - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2009 рішення Господарського суду міста Києва у справі № 44/537-6/60-42/125 від 13.05.2008 залишено без змін.

Також позивач, зазначає, що ухвалою Господарського суду міста Києві від 27.11.2018 у справі № 44/537-6/60-42/125 судом встановлено, що стягувачі - Товариство з обмеженою відповідальністю «Вимірювальна техніка» та Закрите акціонерне товариство «Торговий дім «Комплект» заявами відмовилися від примусового виконання рішення та просили закінчити виконавче провадження з підстав п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону, в редакції на час виникнення спірних правовідносин.

Однак, як зазначає позивача, 24.02.2021 під час здійснення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, шляхом формування державним реєстратором Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта - Дочірнього підприємства «Нафтогаз-Енергосервіс» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», код ЄДРПОУ 30167066, стало відомо про наявну інформацію у розділі Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про арешт нерухомого майна (невизначене майно, все нерухоме майно), зареєстрованого 05.10.2006 року за № 3838656 реєстратором: Перша київська державна нотаріальна контора, 01135, м. Київ, пр-т Перемоги, 11, на підставі постанови АА №871009, 05.10.2006 року, Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби.

У зв`язку зі значним спливом часу, у ДП «Нафтогаз-Енергосервіс» були відсутні відомості та документи, а також постанова Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби АА №871009 від 05.10.2006, з якої вбачається обставини та підстава накладення обтяження (прийняття зазначеної постанови), строк її дії тощо, а тому Боржник (позивач) звернувся із листом від 26.02.2021 року за вих. № 97-3 до Першої київської державної нотаріальної контори про надання копії постанови Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби від 05.10.2006 року серії АА №871009.

У відповідь Перша київська державна нотаріальна контора листом від 30.03.2021 № 2526/01-16 надала копію постанови серії АА № 871009 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

В архіві ДП «Нафтогаз-Енергосервіс» було знайдено постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби від 17.10.2006 року № 223/5 про повернення виконавчого документу, відповідно до якої арешт з майна Боржника, накладеного постановою від 05.10.2006 серії АА №871009, було знято, а тому ДП «Нафтогаз-Енергосервіс» листом від 08.06.2021 за вих.№ 291-2 звернулось до Першої київської державної нотаріальної контори про зняття арешту з нерухомого майна та вилучення інформації з розділу Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про арешт нерухомого майна (невизначене майно, все нерухоме майно) на підставі постанови про повернення виконавчого документу стягувачу від17.10.2006 року № 223/5.

Листом від 30.06.2021 року за вих. № 7830/01-16 Перша київська державна нотаріальна контора повідомила, що згідно п. 3 ст.311 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», реєстраційні дії на підставі рішень судів проводяться державним реєстраторам, що перебуває у трудових відносинах з суб`єктом державної реєстрації прав, що забезпечує зберігання реєстраційних справ у паперовій формі, за місцезнаходження відповідного майна. Для вилучення запису про арешт нерухомого майна з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та їх обтяжень рекомендовано було звернутись до Центру надання адміністративних послуг.

20.02.2024 під час звернення до Центру надання адміністративних послуг з вище вказаного питання державним реєстратором було повідомлено, що ним скасовується запис про обтяження майна лише на підставі рішення суду.

Листом від 22.02.2024 за вих. № 55-2 ДП «Нафтогаз-Енергосервіс» звернулось до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби із заявою про зобов`язання державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби здійснити реєстрацію припинення обтяження на нерухоме майно боржника відповідно до постанови № 223/5 про повернення виконавчого документа стягувану від 17.10.2006 з підстав, викладених вище.

У відповідь на лист від 22.02.2024 року за вих. № 55-2 заступник директора Департаменту - начальник відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України листом від 18.03.2024 за вих. № 41356/40045-33-24/20.1, отримане ДП «Нафтогаз-Енергосервіс» 28.03.2024, повідомив, що за результатами перевірки Автоматизованої системи виконавчого провадження встановлено, що наказ Господарського суду міста Києва від 26.07.2006 за № 44/537 у відділі зареєстрованим не значиться.

В подальшому позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із скаргою на дії та бездіяльність державного виконавця - заступника директора Департаменту - начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо відмови листом від 18.03.2024 року за вих. № 41356/40045-33-24/20.1 у здійсненні реєстрації припинення обтяження на нерухоме майно ДП «Нафтогаз-Енергосервіс».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2024 року у справі № 44/537-6/60- 42/125 у задоволені скарги ДП «Нафтогаз-Енергосервіс» на дії та бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби відмовлено.

При розгляді даної скарги судом було встановлено, що «під час вирішення питання про зняття арешту з належного скаржникові майна, накладеного постановою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби АА№ 871009 від 5 жовтня 2006 р., державний виконавець діяв з дотриманням вимог ст.ст. 38, 40 чинного тоді Закону № 606-ХІУ.

Наявність у скаржника копії відповідної постанови від 17 жовтня 2006 свідчить про виконання державним виконавцем обов`язку з видачі її копії, яку останній був вправі самостійно пред`явити до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження дня зняття арешту з майна.

З 13 грудня 2016 року відповідно до вимог ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний, приватний виконавець набули повноважень державного реєстратора у разі накладення/зняття таким виконавцем арешту на нерухоме майно під час примусового виконання рішень відповідно до закону.

Положення ч. 4 ст. 40 чинного нині Закону № 1404-VIII передбачають вчинення виконавцем дій щодо реєстрації припинення обтяження щодо майна у разі якщо після повернення виконавчого документа стягувану з підстав, передбачених ч. 1 ст. 37 цього Закону, встановлено, що виконавчий документ не підлягає виконанню.

Оскільки, виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби не вирішувалося питання по повернення виконавчого документа стягувану з підстав, передбачених ч. 1 ст. 37 цього Закону, то підстави для вчинення виконавцем дій щодо реєстрації припинення обтяження щодо майна скаржника були відсутні.

Доводи скарги з цього приводу не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, тому є безпідставними. При цьому, скаржник у зв`язку з наявним обтяженням не позбавлений можливості для захисту своїх прав у спірних правовідносинах звернутися з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження майном, оскільки зміна порядку правового регулювання відносин державної реєстрації прав на нерухоме манно та їх обтяжень зумовила виникнення спору про право».

Оскільки, як вказує позивач, положеннями Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення, при цьому, при перевірці інформації, що міститься у Єдиному державному реєстрі боржників встановлено, що відкритих виконавчих проваджень, боржником в яких виступає ДП «Нафтогаз-Енергосервіс», код ЄДРПОУ 30167066, у відділі на виконанні не перебуває, а борг за виконавчим документом - наказ Господарського суду міста Києва від 26.07.2006 у справі № 44/537, був погашений ДП «Нафтогаз-Енергосервіс» у зв`язку з чим Стягувач - ПрАТ «Торговий дім комплект» (колиш. ЗАТ «ТД «Комплект») направило до відділу державної виконавчої служби заяву про відмову від примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 23.06.2008 № 44/537 (отримано відділом 12.01.2009 за вх. № 343/03-14/11), про що зазначено в ухвалі Господарського суду міста Києва від 27.11.2018 року № 44/537-6/60-42/125.

А відтак, позивач зазначає, що станом на даний момент не може реалізувати своє право на вільне здійснення користування та розпорядження своїм майном, оскільки на нього накладений арешт, який не можливо зняти в позасудовому порядку, так як на даний час виконавче провадження, у межах якого накладено арешт, вже завершено та знищено, що порушує його законні права та інтереси як власника майна.

У зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом в якому просить суд:

1) зобов`язати уповноважених посадових осіб Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України зняти арешт з нерухомого майна (невизначене майно, все нерухоме майно) Дочірнього підприємства «Нафтогаз-Енергосервіс» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (ідентифікаційний код юридичної особи 30167066), накладеного на підставі постанови відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби АА №871009 від 05.10.2006 року.

2) зобов`язати уповноважених посадових осіб Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України скасувати (вилучити) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна) запис про обтяження нерухомого майна Дочірнього підприємства «Нафтогаз-Енергосервіс» Національно: акціонерної компанії «Нафтогаз України» (ідентифікаційний код юридичної особи 30167066), реєстраційний номер обтяження: 3838656.

Відповідач проти вимог заперечував, зазначивши при цьому, що державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, було вчинено всі відповідні заходи щодо зняття арешту, згідно вимог чинного на момент вчинення спірних правовідносин законодавства, що свідчить що державним виконавцем не порушено вимоги Закону, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод особа має право на ефективний спосіб захисту прав і це означає, що вона має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частина 2 статті 4 ГПК України передбачає, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16 та від 14.05.2019 у справі № 910/11511/18.

Статтею 20 Господарського кодексу України та статтею 16 Цивільного кодексу України визначено загальні способи захисту прав і законних інтересів суб`єктів господарювання.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 5.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09. 2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16).

Так, зі змісту положень ст. 41 Конституції України та ст. 321 Цивільного кодексу України вбачається, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Приписами ч. 2 ст. 321 Цивільного кодексу України встановлено, що особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 391 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Як вбачається із Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 379517024, 05.06.20206 зареєстроване обтяження за № 3838656, обтяжувачем зазначено - Відділ, підставою обтяження - постанову Відділу від 05.10.2006 в межах виконавчого провадження АА № 871009, обтяження накладено на невизначене майно, все нерухоме майно, яке належить «Укргазкомпект» Дочірнє підприємство НАК «Нафтогаз України» код 30167066, м. Київ, вул. Нагірна, 27, поштова адреса вул. Гонти Івана, корпус 2.

Положеннями ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

При цьому, відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 03.06.2016 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна позов про зняття арешту з майна» може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі №905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому, орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Таким чином, позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення. У випадках, коли арешт майна проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, як відповідач до участі у справі у встановленому законом порядку також залучається відповідний територіальний орган Державної фіскальної служби України (аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 11.03.2020 №299/2931/17, від 09.06.2021 № 199/1492/20; від 18.08.2021 №522/7321/18).

Позов може бути пред`явлений до кількох відповідачів. Участь у справі кількох відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є їхні спільні права чи обов`язки; 2) права і обов`язки кількох відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права й обов`язки (ст. 47 ГПК України).

Згідно з частинами першою та другою ст. 48 ГПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що сторонами у справі є позивач і відповідач, між якими саме і виник спір, за вирішенням якого позивач звернувся до суду з позовом до відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

У пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18 (провадження № 14-517цс19) зазначено, що належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Звертаючись з позовом до Господарського суду міста Києва з вимогою про зобов`язання уповноважених посадових осіб Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України зняти арешт з нерухомого майна (невизначене майно, все нерухоме майно) Дочірнього підприємства «Нафтогаз-Енергосервіс» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» накладеного на підставі постанови відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби АА №871009 від 05.10.2006, позивач не обґрунтував, в чому полягає порушення його прав з боку відповідача.

При розгляді справи жодних клопотань щодо заміни відповідача чи залучення співввідповідачем іншої особи від позивача не надходило.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх постановах, для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача (постанова КЦС ВС від 09.06.2021 № 199/1492/20) .

При цьому, позовні вимоги пред`явлено до Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, яке не є ні боржником, ні особою, в інтересах якої накладено арешт на майно.

Особа, в інтересах якої накладено арешт на майно (стягувач) його правонаступник до участі в справі як відповідача не залучено, клопотань про залучення стягувача позивач не заявляв, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зробила правовий висновок про те, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо неналежного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17.

Обраний позивачем спосіб захисту цивільного права має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 331/6927/16-ц п. 69).

Отже, кожна особа має право в порядку, встановленому процесуальним законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи, інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, що визначений законом або договором, а якщо закон або договір ефективного способу захисту не визначають, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону ( постанова Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 914/2006/17).

Враховуючи вищенаведені положення норм чинного законодавства України та встановлені фактичні обставини справи, суд також зазначає, що позовна вимога позивача про зобов`язання уповноважених посадових осіб Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України зняти арешт з нерухомого майна (невизначене майно, все нерухоме майно) Дочірнього підприємства «Нафтогаз-Енергосервіс» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» накладеного на підставі постанови відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби АА №871009 від 05.10.2006 є неефективним способом захисту, що є підставою для відмови у задоволенні.

Щодо вимог позивача про зобов`язання уповноважених посадових осіб Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України скасувати (вилучити) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна) запис про обтяження нерухомого майна Дочірнього підприємства «Нафтогаз-Енергосервіс» Національно: акціонерної компанії «Нафтогаз України» реєстраційний номер обтяження: 3838656, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обтяження - заборона або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, встановлені законом, актами уповноважених на це органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших осіб, яких законом уповноважено накладати відповідну заборону (обмеження), або такі, що виникли з правочину.

Згідно з ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Оскільки судом було встановлено безпідставність первісної позовної вимоги а також враховуючи приписи частини 3 статті 26 Закону, вимоги позивача про скасування вищевказаного запису задоволенню також не підлягають.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивачем наявності підстав для захисту його порушеного права у вибраний ним спосіб не доведено.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст складено 09.09.2024

Суддя Пукшин Л.Г.