Рішення

від 09.09.2024 по справі 910/4176/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.09.2024Справа № 910/4176/24

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Борисфен-Трейд" (Україна, 19026, Черкаський р-н, Черкаська обл., с. Хмільна, вул. Миру, буд. 59; ідентифікаційний код: 37930021)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мітекспорт" (Україна, 02217, м. Київ, пр. Червоної Калини, буд. 6; ідентифікаційний код: 41850843)

про стягнення 101 602,39 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Борисфен-Трейд" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мітекспорт" (далі - відповідач) про стягнення 101 602,39 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач безпідставно отримав грошові кошти позивача, внаслідок чого позивач заявив до стягнення з відповідача 78 000,00 грн безпідставно отриманих коштів, 19 160,65 грн інфляційних втрат та 4 441,74 грн 3 % річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.04.2024 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

07.06.2024 представником позивача сформовано в системі "Електронний суд" заяву про зменшення позовних вимог, яку 10.06.2024 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду". Позивач просив зменшити розмір позовних вимог до 68 602,39 грн, з урахуванням часткового повернення відповідачем безпідставно отриманих коштів у сумі 33 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2024 було відмовлено у прийнятті до розгляду заяви позивача про зменшення позовних вимог.

Частиною п`ятою статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням відповідача є: Україна, 02217, м. Київ, пр. Червоної Калини, буд. 6.

На зазначену адресу, відповідно до вищевказаних вимог процесуального закону, судом було направлено копію ухвали про відкриття провадження у справі від 10.04.2024 з метою повідомлення відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та про його право подати, зокрема, відзив на позовну заяву.

19.04.2024 до суду повернулось рекомендоване повідомлення про вручення 15.04.2024 поштового відправлення відповідачеві (копії ухвали про відкриття провадження у справі від 10.04.2024).

Відтак суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд цієї справи та йому були створені достатні умови для реалізації своїх процесуальних прав.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на неподання відповідачем відзиву на позовну заяву, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною восьмою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

07.04.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "Борисфен-Трейд" (далі - позивач) помилково перерахувало на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Мітекспорт" (далі - відповідач) НОМЕР_1 в АТ КБ "Приватбанк" грошові кошти в сумі 78 000,00 грн.

15.09.2023 позивач направив на адресу відповідача претензію № 177 від 15.09.2023 щодо повернення безпідставно набутих коштів в сумі 78 000,00 грн, шляхом перерахування на розрахунковий рахунок позивача.

У зв`язку з невиконанням відповідачем вимог вищезазначеної претензії, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь 78 000,00 грн безпідставно отриманих коштів, 19 160,65 грн інфляційних втрат та 4 441,74 грн 3 % річних.

Після відкриття провадження у цій справі, відповідачем перераховано на рахунок позивача частину безпідставно набутих коштів, що підтверджується наданими позивачем виписками від 25.04 2024 на суму 10 000,00 грн, від 30.04.2024 на суму 11 000,00 грн та від 10.05.2024 на суму 12 000,00 грн.

В призначенні платежів відповідачем зазначено: "Повернення коштів згідно листа №177 від 15.09.2023". Таким чином відповідачем частково визнано та добровільно задоволено позовні вимоги на суму 33 000,00 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частинами 1, 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з частиною 1 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Так, позивач зазначає, що ним помилково було здійснено грошовий переказ на банківський рахунок відповідача у розмірі 78 000,00 грн. Вказане підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією платіжної інструкції № 691 від 07.04.2022. В призначенні платежу позивач зазначив: «За шлунок свинячий згідно з рах. №СФ-0000005 від 07.04.2022 у т.ч. ПДВ 13000,00 гр».

Позивач також стверджує, що будь-які правовідносини, в тому числі на підставі укладених господарських договорів, між ним та відповідачем відсутні.

Суду не надано жодних розписок, листів, телеграм, інших письмових повідомлень, будь-яких документів або доказів вчинення конклюдентних дій, які б підтверджували укладення сторонами договору купівлі-продажу/поставки як у письмовій формі, так і у спрощений спосіб.

Будь - яких інших доказів існування правовідносин, на які є посилання в платіжному дорученні у графі "призначення платежу", як і доказів того, що між позивачем та відповідачем був укладений договір, спрямований на настання реальних наслідків, сторонами суду не надано.

В свою чергу платіжну інструкцію № 691 від 07.04.2022 суд розцінює лише як письмовий доказ переказу позивачем на рахунок відповідача грошових коштів в сумі 67 978 грн 34 коп.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

За приписами статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

За змістом глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17.

Отже для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 Цивільного кодексу України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження майна (коштів), а не конкретна підстава, за якої це відбулося.

Безпідставним можна назвати збагачення особи за наявності наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Конструкція статті 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/5027/18.

Відповідачем, у свою чергу, не спростовано жодним доказом викладені позивачем у позові обставини щодо відсутності правових підстав для перерахування на його користь спірних грошових коштів. Будь-яких доказів на підтвердження існування між сторонами договірних відносин відповідачем також не надано.

Згідно статті 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Таким чином, враховуючи відсутність доказів укладання між сторонами договору у встановленому законом порядку, суд дійшов висновку, що перераховані позивачем на рахунок відповідача грошові кошти в загальній сумі 78 000,00 грн, у розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України, вважаються такими, що безпідставно набуті відповідачем, і, як наслідок, підлягають поверненню позивачеві.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.09.2023 позивач направив на адресу відповідача претензію № 177 від 15.09.2023 щодо повернення безпідставно набутих коштів в сумі 78000,00 грн, шляхом перерахування на розрахунковий рахунок позивача.

В свою чергу, після відкриття провадження у цій справі, відповідачем перераховано на рахунок позивача частину безпідставно набутих коштів у сумі 33 000,00 грн, що підтверджується наданими позивачем виписками від 25.04 2024 на суму 10 000,00 грн, від 30.04.2024 на суму 11 000,00 грн та від 10.05.2024 на суму 12 000,00 грн.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 13/51-04 викладено правовий висновок, згідно з яким закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України можливе у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Таким чином, провадження у справі в частині стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів в розмірі 33 000,00 грн підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю предмета спору. Інша частина вимог про стягнення безпідставно набутих коштів підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні втрати за невиконання обов`язку з повернення безпідставно набутих коштів.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох відсотків річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц та від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

За змістом статей 509, 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц та від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

Положення статті 625 Цивільного кодексу України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, а тому, у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховується 3% річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 цієї статті.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.

У статті 1212 ЦК України врегульовані недоговірні відносини, коли особа набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно). З моменту безпідставного набуття такого майна або з моменту, коли підстава його набуття відпала, утримання особою такого майна є неправомірним. Тому зобов`язання з повернення потерпілому такого майна особа повинна виконати відразу після його безпідставного набуття або відпадіння підстави набуття цього майна.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22.

Суд зазначає, що приписи частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України встановлюють обов`язок набувача безпідставно отриманого майна повернути таке майно відповідній особі, причому обов`язок з повернення такого майна виникає з моменту, коли особа дізналася про безпідставність одержання цього майна.

Тобто ключовим у застосуванні норм, які регулюють кондиційні зобов`язання, є визначення моменту, з якого особа користується чужими грошовими коштами неправомірно, тобто настає прострочення виконання грошового зобов`язання.

За висновками суду, обов`язок з повернення безпідставно набутого майна, а саме грошових коштів в сумі 78 000,00 грн настав у відповідача в момент, коли він дізнався про безпідставність одержання цього майна. Тобто обставина безпідставного одержання коштів була відома відповідачу з моменту зарахування грошових коштів на його розрахунковий рахунок в банківській установі.

Отже, відповідач після отримання 07.04.2022 грошових коштів в сумі 78 000,00 грн, зобов`язаний був одразу їх повернути позивачу.

Таким чином позивачем правомірно заявлено до стягнення інфляційні втрати та 3% річних за період з 08.04.2022 по 29.02.2024.

Надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних є арифметично вірними, відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у розмірі, заявленому позивачем.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів в сумі 33 000,00 грн, в іншій частині судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають безпідставно набуті кошти в сумі 45 000,00 грн, 3% річних в розмірі 4 441,74 грн та інфляційні втрати в розмірі 19 160,65 грн.

Витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73, 74, 76 - 79, 86, 129, 231, 233, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі № 910/4176/24 в частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мітекспорт" безпідставно набутих коштів сумі 33 000,00 грн.

2. В іншій частині позов задовольнити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мітекспорт" (Україна, 02217, м. Київ, пр. Червоної Калини, буд. 6; ідентифікаційний код: 41850843) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Борисфен-Трейд" (Україна, 19026, Черкаський р-н, Черкаська обл., с. Хмільна, вул. Миру, буд. 59; ідентифікаційний код: 37930021) безпідставно набуті кошти в сумі 45 000 (сорок п`ять тисяч) грн 00 коп., 3% річних в розмірі 4 441 (чотири тисячі чотириста сорок одна) грн 74 коп., інфляційні втрати в розмірі 19 160 (дев`ятнадцять тисяч сто шістдесят) грн 65 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 09.09.2024

Суддя О.В. Нечай