Рішення

від 09.09.2024 по справі 910/3835/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.09.2024Справа № 910/3835/24

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром Пауер" (Україна, 04053, м. Київ, пров. Киянівський, буд. 3-7, оф. П-5А; ідентифікаційний код: 41824918)

до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (Україна, 03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5; ідентифікаційний код: 40075815) в особі Регіональної філії "Південно-західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (Україна, 01601, м. Київ, вул. Лисенка, буд. 6; ідентифікаційний код ВП: 40081221)

про стягнення 888 225,99 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Пром Пауер" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - відповідач) про стягнення 888225,99 грн, з яких 886275,00 грн заборгованості, 1840,72 грн інфляційних втрат та 110,27 грн 0,1 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором № ПЗ/Т-231044/НЮ послуги з технічного обслуговування рейкових автобусів від 07.11.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, визнано справу малозначною, постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

22.04.2024 представником відповідача сформовано в системі "Електронний суд" відзив на позовну заяву, який 22.04.2024 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

28.04.2024 представником позивача сформовано в системі "Електронний суд" відповідь на відзив, яку 29.04.2024 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною восьмою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

07.11.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Пром Пауер" (далі - позивач, виконавець) та Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Укрзалізниця" (далі - відповідач, замовник) було укладено Договір про надання послуг з технічного обслуговування рейкових автобусів №ПЗ/Т-231044/НЮ (далі - Договір).

Згідно з пунктом 1.1 Договору виконавець зобов`язується надати послуги з технічного обслуговування рейкових автобусів, переданих замовником в обсягах та переліком згідно з додатком 1, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані послуги.

Відповідно до п. 5.1 Договору надання послуг проводиться протягом строку дії Договору тільки на підставі наданої письмової рознарядки замовника, яка вважається дозволом на надання послуг та є підтвердженням готовності замовника до приймання послуг.

Згідно з п. 5.7 Договору приймання послуг замовником здійснюється протягом 5 (п`яти) календарних днів з дня письмового повідомлення від виконавця про готовність здачі наданих послуг.

Замовник протягом 10 (десяти) робочих днів з дня отримання акту здачі - приймання наданих послуг зобов`язаний направити виконавцю підписаний акт або направити мотивовану відмову від прийняття послуг (п. 5.10 Договору).

У випадку мотивованої відмови замовника від прийняття наданих послуг, сторонами складається двосторонній Дефектний акт з встановленням термінів усунення дефектів / недоліків. Термін усунення виявлених дефектів / недоліків не має перевищувати 10 календарних днів (п. 5.11 Договору).

08.11.2023 на адресу позивача надійшла письмова рознарядка відповідача, в якій останній просив надати послуги з технічного обслуговування рейкових автобусів для локомотивного депо Київ-Пасажирський регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" згідно з умовами Договору.

На виконання умов Договору позивач надав, а відповідач прийняв обумовлені Договором послуги, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями Актів надання послуг №23 від 28.11.2023 на суму 613 575,00 грн та № 36 від 30.12.2023 на суму 272 700,00 грн.

Доказів наявності претензій по обсягу, якості та строкам надання послуг матеріали справи не містять.

Згідно з п. 4.3 Договору оплата здійснюється по факту надання послуг, після підписання акту здачі - приймання наданих послуг, шляхом перерахування виконавцю коштів на 45 (сорок п`ятий) робочий день з дати реєстрації податкової накладної.

Оплата за надані послуги по даному Договору проводиться замовником при наявності податкової накладної, оформленої та зареєстрованої відповідно до вимог чинного законодавства України в Єдиному державному реєстрі податкових накладних (п. 4.4 Договору).

Позивачем були зареєстровані податкові накладні №28112023 - 30.11.2023 на суму 613 575,00 грн та №30122023 - 03.01.2024 на суму 272 700,00 грн.

Як зазначає позивач, відповідач, в порушення умов Договору, свої зобов`язання з оплати наданих позивачем послуг загальною вартістю 886 275?,00 грн не виконав.

З огляду на те, що відповідач не здійснив оплату наданих послуг, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за Договором у розмірі 886 275?,00 грн, з урахуванням інфляційних втрат та 0,1 % річних.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків та за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено факт надання позивачем послуг з технічного обслуговування рейкових автобусів відповідача загальною вартістю 886 275?,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи підписаними обома сторонами та скріпленими їхніми печатками Актами надання послуг №23 від 28.11.2023 на суму 613 575,00 грн та № 36 від 30.12.2023 на суму 272 700,00 грн.

Вищевказані акти відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", будь-які істотні недоліки у них відсутні, відтак суд приймає зазначені акти як належні докази на підтвердження надання послуг позивачем та їх прийняття відповідачем.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на положення п. 4.3 Договору, зобов`язання з оплати вартості наданих позивачем послуг мали бути виконані на сорок п`ятий робочий день з дати реєстрації кожної з податкових накладних.

Позивачем надано докази реєстрації податкових накладних №28112023 - 30.11.2023 на суму 613 575,00 грн та №30122023 - 03.01.2024 на суму 272 700,00 грн.

Відтак, приймаючи до уваги умови укладеного сторонами Договору, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань є таким, що настав.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Докази сплати відповідачем заборгованості в матеріалах справи відсутні.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає про те, що у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та введенням з 24.02.2022 воєнного стану було неможливим виконання своїх зобов`язань за Договором через настання форс-мажорних обставин, на підтвердження чого посилається на лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.

При цьому відповідач зазначає, що ним, як стратегічним підприємством, в умовах дії правового режиму воєнного стану виконуються покладені на нього завдання зі зміцнення боєздатності держави, економічної стабільності та безпеки пасажирів.

Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини першої статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

За змістом частини другої статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Так, частина друга статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно зі статтями 617 ЦК України, 218 ГК України особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 904/6463/14 (3-216гс15)).

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі №908/2287/17 зазначив, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати.

Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.

Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Аналогічного висновку дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 та у постанові від 09.11.2021 у справі №913/20/21.

Відповідно до ч. 4 ст. 219 Господарського кодексу України сторони зобов`язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов`язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Суд зазначає, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався.

Суд наголошує, що форс-мажор (у даному випадку військова агресія проти України) повинен бути у причинному зв`язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності.

Сторона, яка посилається на вищезгадані обставини, повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

Так, відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Наразі Торгово-промислова палата України ухвалила рішення спростити процедуру засвідчення форс-мажорних обставин та з метою позбавлення обов`язкового звернення до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП і підготовки пакету документів у період дії воєнного стану, на сайті Торгово-промислової палати України розміщено загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин.

Зокрема, листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований «Всім кого це стосується», Торгово-промислова палата України на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 №671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Однак, незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. У будь-якому разі стороні необхідно довести, що зобов`язання невиконане саме у зв`язку з воєнними діями.

13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що в період дії воєнного стану у разі порушення зобов`язань згаданий вище лист від 28.02.2022 можна роздрукувати із сайту ТПП України та долучати до повідомлення про форс-мажорні обставини, які унеможливили виконання договірних зобов`язань у встановлений термін, для спроможності обґрунтованого перенесення строків виконання зобов`язань та вирішення спірних питань мирним шляхом. Також вказується, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ПП України від 18.12.2014, за кожним зобов`язанням окремо.

З огляду на це, загальний лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією Російської Федерації проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на певне зобов`язання (а доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим).

Суд відзначає, що ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Іншими словами, сама по собі військова агресія Російської Федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.

Воєнний стан як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Вищенаведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21.

Відтак доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Так, у відповідності до п. 8.3 Договору, сторона, яка посилається на форс-мажорні обставини, через які не може виконувати свої договірні зобов`язання, повинна негайно (не пізніше 15 календарних днів) письмово повідомити іншу сторону про такі обставини та їх вплив на виконання відповідних зобов`язань.

Положеннями п. 8.4 Договору передбачено, що неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про настання форс-мажорних обставин позбавляє сторону можливості посилатись на них, як на підставу звільнення від відповідальності за невиконання своїх договірних зобов`язань.

Матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачем позивача про настання обставин непереборної сили та неможливість у зв`язку із цим виконати договірні зобов`язання.

Пунктом 8.5 Договору встановлено, що належним доказом наявності вищезазначених обставин та їх тривалості є сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України або регіональною Торгово-промисловою палатою України та/або країни, у якій виникли такі обставини, або яка постраждала внаслідок таких обставин.

Окрім того, Договір було укладено після початку військової агресії Російської Федерації проти України та введення на території України воєнного стану.

Верховний Суд в постанові від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку.

Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Отже, окрім наявності обставин непереборної сили, для відкладення строку виконання зобов`язання відповідач має довести, що саме введення воєнного стану в Україні стало причиною неможливості виконання ним обов`язків з оплати наданих послуг за Договором.

У той же час відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем за Договором.

З огляду на викладене, оскільки невиконання грошового зобов`язання відповідачем за Договором підтверджується матеріалами справи, доказів сплати боргу відповідач не надав, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 886 275,00 грн визнається судом обґрунтованою.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1840,72 грн інфляційних втрат та 110,27 грн 0,1 % річних.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У свою чергу, пунктом 7.6 Договору передбачено, що розмір відповідальності замовника за прострочення виконання грошового зобов`язання за Договором становить 0,1% відсотка річних від простроченої суми грошових зобов`язань за Договором.

Таким чином, зважаючи на встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, вимоги про стягнення інфляційних втрат та 0,1 % річних є правомірними.

Надані позивачем розрахунки інфляційних втрат не є арифметично вірними, однак розраховані позивачем розміри інфляційних втрат та 0,1% річних не перевищують розмірів, розрахованих судом, відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в заявлених розмірах.

Крім того, позивач просить суд зазначити в рішенні про подальше нарахування відповідачу інфляційних втрат та 0,1 % річних на суму основного боргу до моменту виконання рішення суду.

Відповідно до ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Проте вказаною нормою передбачене лише право (а не обов`язок) суду щодо зазначення у своєму рішенні про можливість додаткового нарахування пені та відсотків річних.

Крім того, нарахування інфляційних втрат до моменту повного виконання рішення положеннями ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України не передбачено, оскільки нарахування інфляційної складової боргу здійснюється виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення (тобто може бути як інфляція, так і дефляція).

У свою чергу суд не вважає за необхідне зазначати в рішенні в цій справі про нарахування 0,1 % річних на суму основного боргу до моменту його виконання.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають заборгованість в розмірі 886 275,00 грн, інфляційні втрати в розмірі 1 840,72 грн та 0,1% річних в розмірі 110,27 грн.

Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 10 658,71 грн, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 129, 236, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (Україна, 03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5; ідентифікаційний код: 40075815) в особі Регіональної філії "Південно-західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (Україна, 01601, м. Київ, вул. Лисенка, буд. 6; ідентифікаційний код ВП: 40081221) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром Пауер" (Україна, 04053, м. Київ, пров. Киянівський, буд. 3-7, оф. П-5А; ідентифікаційний код: 41824918) заборгованість в розмірі 886 275 (вісімсот вісімдесят шість тисяч двісті сімдесят п`ять) грн 00 коп., інфляційні втрати в розмірі 1 840 (одна тисяча вісімсот сорок) грн 72 коп., 0,1 % річних в розмірі 110 (сто десять) грн 27 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 10 658 (десять тисяч шістсот п`ятдесят вісім) грн 71 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 09.09.2024

Суддя О.В. Нечай