Рішення

від 29.08.2024 по справі 916/1767/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"29" серпня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/1767/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.,

за участю представників:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/1767/24

за позовом: Приватного підприємства «Перлина» (вул. Заводська, № 18, с. Молодецьке, Маньківський р-н, Черкаська обл., 20146, код ЄДРПОУ 32230768)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохолдинг ДІС» (вул. Чорноморського козацтва, № 115, оф. 49, м. Одеса, 65003, код ЄДРПОУ 39945333)

про стягнення 500 000,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

Приватне підприємство «Перлина» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохолдинг ДІС», в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 500000,00 грн.

В обґрунтування підстав позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором купівлі-продажу сільськогосподарської продукції № 040823/1 від 04.08.2023 в частині повної та своєчасної оплати заборгованості за поставлений позивачем товар.

За ствердженням позивача, поставка кукурудзи на умовах договору підтверджується видатковими накладними та відповідними податковими накладними, реєстрацію яких проведено у встановленому законодавством порядку, а 04.09.2023 позивачем було завершено поставку товару. Відповідач, в свою чергу, постійно здійснював не своєчасну оплату поставленого товару.

При цьому, позивач додає, що свої зобов`язання виконав у встановлені договором строки, проте відповідач свої зобов`язання по оплаті товару не виконав у встановлені договором строки на суму 500000 тисяч гривень та станом на 18.04.2024 ТОВ «Агрохолдинг ДІС» має борг перед ПП «Перлина» по оплаті поставленої сільськогосподарської продукції кукурудзи в сумі 500000,00 грн.

Відповідач відзив на позов не надав, своїм правом на захист не скористався.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.04.2024 позовна заява вх.№ 1814/24 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.04.2024 прийнято позовну заяву (вх.№ 1814/24 від 23.04.2024) до розгляду та відкрито провадження у справі №916/1767/24, справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін.

22.05.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохолдинг ДІС» до суду надійшло клопотання (вх.№20705/24), в якому відповідач заперечив проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та просив розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначити підготовче засідання по справі.

23.05.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохолдинг ДІС» (вх. № 20705/24 від 22.05.2024), постановлено розглядати справу № 916/1767/24 в порядку загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження по справі та призначено підготовче засідання суду на "13" червня 2024 року об 11:20 год.

03.06.2024 за вх.№ 22018/24 до суду від представника Приватного підприємства «Перлина» надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, в якій заявник просив доручити Маньківському районному суду Черкаської області забезпечити проведення відеоконференції за участю позивача в особі директора підприємства та адвоката у справі № 916/1767/24.

04.06.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області клопотання ПП «Перлина» (вх. №22018/24 від 03.06.2024) задоволено та доручено Маньківському районному суду Черкаської області проведення відеоконференції з метою забезпечення участі позивача у судовому засіданні при розгляді справи № 916/1767/24, яке призначене на "13" червня 2024 року об 11:20 год.

13.06.2024 на електронну адресу суду від ТОВ «Агрохолдинг ДІС» надійшло клопотання (вх. № 23348/24), підписане КЕП, про відкладення розгляду даної справи на іншу дату, у зв`язку із знаходженням представника відповідача на лікарняному та відсутністю можливості прибути у підготовче засідання.

13.06.2024 у підготовчому засіданні по справі № 916/1767/24 судом проголошено протокольну ухвалу про перерву до "02" липня 2024 року о 10:40 год., про що відповідач був повідомлений ухвалою суду від 13.06.2024, постановленою у відповідності до ст. 120 ГПК України.

02.07.2024 відповідач звернувся до суду з клопотанням (вх. № 25513/24), яким просив відкласти розгляд справи № 916/1767/24, оскільки представник приймає участь у невідкладних слідчих діях у кримінальному провадженні та не має змоги прибути у підготовче засідання.

02.07.2024 у підготовчому засіданні по справі № 916/1767/24 судом проголошено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів за ініціативою суду та, після вирішення всіх питань, передбачених ст. 182 ГПК України, проголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 916/1767/24 до судового розгляду по суті на "08" серпня 2024 року об 11:00 год.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрохолдинг ДІС» про дату, місце та час судового засідання по суті у справі № 916/1767/24 повідомлено ухвалою суду від 03.07.2024, постановленою відповідно до вимог ст. 120 ГПК України.

08.08.2024, у зв`язку з тим, що Маньківський районний суд Черкаської області на зв`язок не вийшов, та неявкою представників учасників справи, ухвалою Господарського суду Одеської області відкладено розгляд справи № 916/1767/24 по суті на "29" серпня 2024 року об 11:00 год.

12.08.2024 від позивача до суду надійшла заява (вх. № 29857/24) про розгляд справи №916/1767/24 без участі його представника, де останній відзначив, що позовні вимоги просить задовольнити в повному обсязі.

Позивач ПП «Перлина» про час та місце розгляду справи повідомлений належним, в судове засідання, призначене на 29.08.2024, не з`явився, під час розгляду справи звертанувся із заявою про розгляд справи за відсутності його представника та зазначив, що заявлені позовні вимоги підтримує в повному обсязі з підстав, викладених у своїх заявах по суті, та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ТОВ ««Агрохолдинг ДІС»», про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно, проте свого представника в підготовчі та судові засідання жодного не направив, поважність підстав неявки належними та допустимими доказами суду не обґрунтував, своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Особи, які зареєстровані в ЄСІТС, мають змогу знайомитися з матеріалами справи в електронному вигляді, оскільки всі внесені до автоматизованої системи діловодства судів документи та повідомлення по справі надсилаються до Електронних кабінетів користувачів в автоматичному порядку.

Відповідно до відомостей, наявних у матеріалах справи, відповідач ТОВ «Агрохолдинг ДІС» є користувачем ЄСІТС, зареєстрований в «Електронному суді» та має власний «кабінет» в «Електронному суді».

Ухвали суду були надіслані відповідачу до його електронного кабінету та відповідно доставлені йому, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного документу.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

За наведених обставин суд доходить висновку, що судом було вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі, а також про всі призначені по справі судові засідання, вчинення відповідних процесуальних дій та надано можливість взяти участь у судових засіданнях і викласти свої, зокрема, заперечення проти задоволення позовних вимог, натомість відповідач не вживав заходів щодо реалізації наданого йому права навести свої доводи та міркування, заперечення проти заяв, доводів і міркувань позивача, передбачене статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, шляхом участі в судових засіданнях, подання відзиву на позовну заяву та надання доказів.

Отже, суд констатує належне повідомлення відповідача про розгляд даної, небажання відповідача протягом майже чотирьох місяців висловити свою правову позицію у даному спорі, незабезпечення відповідачем явки у всі попередні засідання по даній справі.

В силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.

Судом також враховано, що в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Застосовуючи згідно зі ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) від 07.07.1989).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, у першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.

Суд констатує, що представник відповідача мав можливість в межах строку розгляду справи № 916/1767/24 скористатись процесуальними правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, зокрема, ознайомлюватися з матеріалами справи, в тому числі у приміщенні суду, робити з них витяги, копії; подавати докази в межах строку розгляду справи; брати участь у судових засіданнях; надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб, тощо.

Зважаючи на вищевикладене, підстав для відкладення розгляду справи в судовому засіданні 29.08.2024, визначених у ч. 2 ст. 202 ГПК України, не встановлено. А тому, суд дійшов до висновку про можливість розгляду справи по суті в даному судовому засіданні за відсутності представників сторін.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Зважаючи на те, що згідно зі ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов`язані користуватися визначеними законом процесуальними правами; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, а тому неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

В процесі розгляду справи подані учасниками справи всі клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах підготовчих та судових засідань.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи.

В судовому засіданні, 29.08.2024 господарським судом був закінчений розгляд справи по суті та відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України, після виходу з нарадчої кімнати, проголошена вступна і резолютивна частини рішення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

04.08.2023 між Приватним підприємством «Перлина» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрохолдинг ДІС» (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 040823/1 (далі - договір), відповідно до умов п. 1.1. якого, на умовах і в порядку, передбаченими цим договором, продавець зобов`язався поставити та передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату.

Предметом цього договору є сільськогосподарська продукція, яка надалі іменується «товар», та зазначається у Специфікаціях - невід`ємних частинах цього договору.

Відповідно до п.п. 3.1. 3.3. договору одиницею виміру товару, що поставляється на умовах даного договору, є тонна. Товар за даним договором поставляється партіями протягом періоду, вказаного в Специфікаціях до цього договору. Кількість та строк поставки, ціна та загальна вартість товару для кожної партії товару, що поставляється, визначається у Специфікаціях до цього договору, які підписуються сторонами щодо кожної партії товару та є невід`ємними частинами цього договору.

Продавець зобов`язується передати товар на умовах, які визначаються в Специфікаціях до договору (п. 4.1 договору).

Умовами п.п. 5.1., 5.2. договору сторони передбачили, що при поставці на умовах FCA покупець здійснює оплату кожної окремої автомобільної партії товару в день завантаження в українських гривнях шляхом банківського переведення на розрахунковий рахунок продавця суми коштів у розмірі 86% після виконання продавцем п. 5.4. цього договору.

При поставці на умовах DAP покупець здійснює оплату кожної окремої автомобільної партії товару на наступний день після отримання портового реєстру про вивантажений товар, в українських гривнях шляхом банківського переведення на розрахунковий рахунок продавця суми коштів у розмірі 86% після виконання продавцем п. 5.4. цього договору.

Відповідно до п. 5.4. договору продавець зобов`язаний надати покупцеві підписаний договір, специфікацію, видаткову накладну та рахунок на оплату.

Пунктом 9.1. договору сторони визначили, що він набирає чинності з дати підписання і діє до 31.12.2023 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за даним договором.

Вказаний правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками зазначених суб`єктів господарювання.

04.08.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрохолдинг ДІС» і Приватним підприємством «Перлина» було підписано специфікацію №1 до договору купівлі-продажу № 040823/1, відповідно до якої продавець до 19.08.2023 повинен був поставити та передати у власність покупця товар (кукурудзу) у загальній кількості 1000 тон за ціною 6 200 грн, у тому числі ПДВ, за тонну товару. В свою чергу, покупець мав здійснити оплату кожної партії товару шляхом банківського переведення на розрахунковий рахунок позивача суми коштів у розмірі 86% після вивантаження товару та виконання продавцем п. 5.4. договору.

30.08.2024 між сторонами було підписано специфікацію №2 до спірного договору, відповідно до якої продавець до 10.09.2023 повинен був поставити та передати у власність покупця товар (кукурудзу) у загальній кількості 1000 тон за ціною 6 200 грн, у тому числі ПДВ, за тонну товару. В свою чергу, покупець мав здійснити оплату кожної партії товару шляхом банківського переведення на розрахунковий рахунок позивача суми коштів у розмірі 86% після вивантаження товару та виконання продавцем п. 5.4. договору.

Матеріали свідчать про те, що на виконання укладеного між сторонами договору купівлі-продажу № 040823/1 від 04.08.2023 ПП «Перлина» поставило ТОВ «Агрохолдинг ДІС», а останнє прийняло у власність товар кукурудзу в кількості 2044,7 на загальну суму 12 677 148,18 грн, що вбачається з наданих до матеріалів справи копій видаткових накладних: № 71 від 12.08.2023 на суму 455080,29 грн; № 72 від 15.08.2023 на суму 522908,33 грн; № 73 від 16.08.2023 на суму 2063733,34 грн; № 74 від 17.08.2023 на суму 1559177,01 грн; № 75 від 18.08.2023 на суму 1549381,00 грн; № 76 від 01.09.2023 на суму 1539833,00 грн; № 77 від 02.09.2023 на суму 1540204,99 грн; № 78 від 03.09.2023 на суму 1523464,98 грн; № 79 від 04.09.2023 на суму 1923365,24 грн.

Судом встановлено, що зазначені вище специфікації до договору та видаткові накладні на відпуск ПП «Перлина» відповідачу товару та його отримання ТОВ «Агрохолдинг ДІС» підписані уповноваженими представниками сторін, скріплені відтисками печаток суб`єктів господарювання, містять в собі всі визначені законодавством обов`язкові реквізити, в повному об`ємі відображають зміст та обсяги здійснених сторонами на їх підставі, згідно умов підписаного договору купівлі-продажу, господарських операцій.

За результатами поставок товару позивач зареєстрував відповідні податкові накладні: № 71 від 12.08.2023 на суму 455080,29 грн; № 72 від 15.08.2023 на суму 522908,33 грн; № 73 від 16.08.2023 на суму 2063733,34 грн; № 74 від 17.08.2023 на суму 1559177,01 грн; № 75 від 18.08.2023 на суму 1549381,00 грн; № 76 від 01.09.2023 на суму 1539833,00 грн; № 77 від 02.09.2023 на суму 1540204,99 грн; № 78 від 03.09.2023 на суму 1523464,98 грн; № 79 від 04.09.2023 на суму 1923365,24 грн.

Як вбачається з виписки АТ «Райффайзен Банк» по рахунку ПП «Перлина» за період з 01.07.2023 по 18.04.2024 відповідач сплатив на рахунок позивача грошові кошти на загальну суму 12 177 148,18 грн.

Судом встановлено, що 18.04.2024 сторонами складено та підписано без заперечень та зауважень акт звірки взаєморозрахунків, відповідно до якого, за відповідачем станом на 18.04.2024 обліковувалась заборгованість в розмірі 500000,00 грн.

Непроведення відповідачем належних розрахунків з позивачем виступило підставою для його звернення до господарського суду з позовом про примусове стягнення суми існуючої заборгованості.

Під час розгляду справи відповідачем доказів погашення заборгованості суду не надано.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Відповідно до ст. 42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною першою статті 175 Господарського Кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Частиною 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до норм статей 6 та 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України).

За положеннями статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною першою статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (частина перша статті 691 Цивільного кодексу України).

Статтею 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарську діяльність визначено як діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (пунктом 201.10 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до частини 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини, що виникли між сторонами, носять характер таких, що виникають з договору купівлі-продажу (поставки), про що, зокрема, свідчать договірні зобов`язання сторін - продавець зобов`язується здійснити поставку товару в порядку та на умовах, визначених договором, а покупець зобов`язується прийняти і здійснити оплату за поставлений товар в порядку передбаченому цим договором.

Суд встановив, що в даному випадку відносини між ПП «Перлина» та ТОВ «Агрохолдинг ДІС» носять договірний характер, укладений між ними договір купівлі-продажу № 040823/1 від 04.08.2023 предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, договірними сторонами розірваний на час звернення до суду не був.

З огляду на зазначене, суд, з урахуванням положень ст. 204 ЦК України, приймає до уваги договір купівлі-продажу № 040823/1 від 04.08.2023 як належну підставу у розумінні норм ст. 11 ЦК України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків з поставки товару.

Як встановлено судом, на підставі вищезазначених видаткових накладних позивачем було поставлено, а відповідачем без жодних зауважень та заперечень прийнято товар на загальну суму 12677148,18 грн.

Надані позивачем видаткові накладні містять посилання на договір купівлі-продажу та відповідні специфікації, найменування суб`єктів господарювання, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, найменування товару, його кількість, ціну без ПДВ, загальну вартість з урахуванням ПДВ, підпис директора з боку продавця скріплений печаткою підприємства, з боку одержувача також міститься підпис директора у графі «отримав» та печатка підприємства, що отримало товар, та інші необхідні реквізити, тобто відповідають вимогам законодавства, тому є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Системний аналіз Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 та інших підзаконних нормативних актів, які регулюють порядок ведення бухгалтерського обліку на підприємствах свідчить про те, що у бухгалтерському обліку повинні відображатися господарські операції, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів на підставі первинних документів. Останні для надання їм юридичної сили доказовості в розумінні статті 73 Господарського процесуального кодексу України повинні мати крім обов`язкових реквізитів додаткові в залежності від характеру операції, зокрема підставу для здійснення господарських операцій. Тобто, в якості доказу первинні документи мають містити повні дані про конкретні господарські операції та підставу їх здійснення.

Отже, за своєю правовою природою видаткові накладні посвідчують виконання зобов`язань - констатують (фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами та мають юридичне значення для встановлення обставин дотримання сторонами умов договору.

Суд при ухваленні рішення враховує та бере до уваги те, що підписання відповідачем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксують факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення у відповідача обов`язку щодо здійснення з позивачем розрахунків за отриманий товар. Видаткова накладна - це документ, що засвідчує факт переходу права власності від продавця до покупця, при цьому вказаний документ, містить вартість товару, право власності на яке переходить. При цьому видаткові накладні, за якими відбувалась поставка товару, підписані відповідачем.

За результатами аналізу вказаних видаткових накладних, останні відповідають вимогам щодо заповнення обов`язкових реквізитів у відповідності до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

В свою чергу, відповідач від поставленого товару не відмовився, при отриманні товару відповідачем жодних заперечень щодо неналежності виконання продавцем прийнятих за договором зобов`язань з поставки товару, в тому числі щодо неналежної якості та неналежної комплектності не подавалось. Тобто, товар був поставлений позивачем та прийнятий належним чином відповідачем без застережень щодо недоліків за кількістю, якістю та відсутності необхідних товаросупровідних документів.

Відповідач набувши право власності на товар, що відчужувався на підставі вищезазначеної видаткової накладної, тим самим погодився із такою його ціною, а отримання відповідачем поставленого товару є підставою виникнення у останнього зобов`язання оплатити поставлений товар відповідно до умов договору, а також чинного законодавства на підставі оформленої відповідно до умов договору видаткової накладної.

Щодо додаткового підтвердження факту належного постачання позивачем спірного товару та, відповідно, належне його отримання відповідачем, суд вважає за необхідне зауважити наступне.

Згідно з усталеною позицією Верховного Суду, зокрема, наведеною у постановах Верховного Суду України від 21.06.2023 по справі №916/3027/21, від 04.10.2023 по справі №902/77/22, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця). У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів врегульовано положеннями ПК України.

Так, згідно з пунктом 201.1 ст. 201, пунктом 187.1 статті 187 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Таким чином, податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки. Аналіз наведених норм свідчить, що підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст. Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником податку на додану вартість при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце. Такий правовий висновок містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17.

Згідно з правовим висновком, що міститься у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19, податкова накладна (залежно від фактичних обставин певної справи) може бути допустимим доказом, на підставі якого суд установлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона, яка заперечує факт поставки, вчинила юридично значимі дії: зареєструвала податкову накладну; сформувала податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом тощо, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт лише реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг із метою їх використання у власній господарській діяльності.

Якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором поставки за видатковими накладними, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за цими накладними, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною. У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом.

Отже, податкова накладна, виписана однією стороною в договорі постачальником на користь другої сторони - покупця, за умови формування покупцем податкового кредиту може бути доказом правочину з огляду на те, що така поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

З урахуванням наведеного, суд зазначає про врахування судом наданих позивачем податкових накладних в якості доказу реальності події поставки.

Відтак, судом встановлено, що позивачем зобов`язання за договором купівлі-продажу виконано належним чином, здійснення господарської операції підтверджується первинними документами, виконання цих зобов`язань прийнято покупцем належним чином, товар повністю не оплачено, строк виконання обов`язку відповідача з повної оплати товару настав.

Суд констатує, що при оцінці дій сторін за критерієм добросовісності слід виходить з такого: чи вчинила кожна із сторін всі дії, спрямовані на полегшення виконання зобов`язання та на запобігання неможливості виконання; чи проявила кожна із сторін турботу щодо власності іншої сторони; чи дійсно сторони діяли спільно для досягнення мети зобов`язання; чи надавали сторони одна одній необхідну інформацію щодо виконання зобов`язання.

Суд звертає увагу на те, що під час розгляду даної справи відповідачем не вчинено жодної дії і не надано жодного доказу з метою спростування факту існування у нього заборгованості перед позивачем на заявлену до стягнення суму.

Між тим, як було встановлено судом на підставі наданих позивачем доказів здійснення відповідної оплати, відповідачем було частково сплачено за поставлений товар в сумі 12177148,18 грн.

Суд враховує правову позицію, наведену у постановах Верховного Суду від 26.10.2018 у справі №922/4099/17, від 09.11.2018 у справі №911/3685/17, від 30.01.2019 у справі №905/2324/17, від 08.05.2019 у справі №910/9078/18, від 21.05.2019 у справі №904/6726/17, від 05.06.2019 у справі №905/1562/18, від 10.06.2019 у справі №911/935/18 та від 11.06.2019 у справі №904/2394/18, згідно з якою, з урахуванням конкретних обставин справи, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Зважаючи на викладене, господарський суд вважає доведеним факт порушення відповідачем умов правочину в частині виконання зобов`язань з належної оплати за поставлений позивачем товар та встановленим наявність заборгованості відповідача перед позивачем за договором купівлі-продажу № 040823/1 від 04.08.2023, з урахуванням здійсненої відповідачем оплати, у розмірі 500000,00 грн.

Поряд з цим суд враховує позицію, викладену у постанові КГС ВС від 08.06.2022 у справі №913/618/21, що доказувати факт здійснення відповідачем оплати, заявленої позивачем до стягнення, має саме відповідач, а не позивач.

Також, як погодження сторонами належного стану їх господарських операцій за договором судом врахований наданий суду акт звіряння взаємних розрахунків станом на 18.04.2024, що підписаний обома сторонами договору.

Окреслені у статті 193 ГК України правила та принципи господарювання, які корелюються із загальними засадами цивільного законодавства, вказаними у пункті 6 статті 3 ЦК України (справедливість та добросовісність) та засадами зобов`язань, визначеними у частині 3 статті 509 ЦК України (добросовісність, розумність, справедливість), означають, що цивільні права мають здійснюватися, а обов`язки виконуватися не тільки відповідно до їх призначення, а й справедливо та добросовісно, з урахуванням правил господарювання, з метою досягнення загальногосподарського інтересу.

У пункті 8.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Суд надав правові висновки стосовно застосування вказаних правових положень та вказав, що ці принципи втілюються у нормах права та умовах договорів і регулюють конкретні ситуації таким чином, що кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки - захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

У даному контексті суд також зазначає, що безпосередньо сутність справедливості виражається у ментальних уявленнях, що є добро і зло, правда і неправда, а добросовісність означає необхідність сумлінної, чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав, а також дотримання належної турботливості і ставлення до процесу виконання зобов`язання з урахуванням захищених законодавством прав та інтересів іншої сторони.

Отже, зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання, мають ґрунтуватися на засадах добросовісності та справедливості; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, з урахуванням інтересів другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. І напроти, відсутність потрібної турботливості може вказувати на вину боржника, котра відіграє роль суб`єктивної умови відповідальності.

Водночас, суд не абсолютизує наведені принципи по відношенню до поведінки відповідача, оскільки вона може бути наслідком не тільки суб`єктивних, але і об`єктивних причин. Проте, з огляду на положення статті 74 Господарського процесуального кодексу України він повинен довести наявність відповідних причин.

У свою чергу, відповідач не надав доказів існування об`єктивних причин та обставин, які б вказували на вжиття ним усіх заходів, необхідних для належного виконання зобов`язання.

З огляду на викладене суд вважає, що відповідач несумлінно поставився до виконання зобов`язання з оплати товару, проявив необачність стосовно виконання, а тому його дії є несправедливими та недобросовісними по відношенню до позивача.

Оскільки матеріали справи не містять доказів повної сплати відповідачем основного боргу, а факт заборгованості відповідача перед позивачем за договором належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 500000,00 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 справа «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до п.5 ч.4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Всупереч наведеним нормам, відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів належного виконання ним грошових зобов`язань за договором купівлі-продажу № 040823/1 від 04.08.2023 та доказів, які підтверджують здійснення ним повної оплати за отриманий товар, а також доказів, які підтверджують неможливість здійснення ним своєчасної та повної оплати, а тому дії відповідача щодо несвоєчасної сплати коштів за поставлений товар є порушенням положень договору та норм чинного законодавства.

Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача за спірним договором підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована та підлягає задоволенню в повному обсязі в сумі 500000,00 грн заборгованості.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову не спростовує.

Щодо розподілу судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, слід зазначити, що судовий збір, відповідно статті 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як наслідок, судовий збір стягується з відповідача на користь позивача в сумі 7500,00 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 202, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохолдинг ДІС» (вул. Чорноморського козацтва, № 115, оф. 49, м. Одеса, 65003, код ЄДРПОУ 39945333) на користь Приватного підприємства «Перлина» (вул. Заводська, № 18, с. Молодецьке, Маньківський р-н, Черкаська обл., 20146, код ЄДРПОУ 32230768) суму основної заборгованості в розмірі 500 000 (п`ятсот тисяч) грн 00 коп та судовий збір в розмірі 7 500 (сім тисяч п`ятсот) грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.

Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.

Повний текст рішення складено 09 вересня 2024 р.

Суддя О.В. Цісельський