Рішення

від 06.09.2024 по справі 916/396/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" вересня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/396/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/396/24

за позовом: Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (пр-т Берестейський, буд. 14, м. Київ, 01135, код ЄДРПОУ 38727770) в особі Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) (пл. Митна, буд. 1, м. Одеса, 65026, код ЄДРПОУ 38728457)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Будстейт Груп» (вул. Конякіна, буд. 2, м. Луцьк, Волинська обл., 43023, код ЄДРПОУ 42382898)

про стягнення 362 736,54 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будстейт Груп», в якій просить суд стягнути з відповідача суму штрафу в розмірі 362 736,54 грн.

В обґрунтування позову посилається на порушення відповідачем умов договору № 3068-ВОДФ-21 від 28.07.2021, що виразилось у непродовженні терміну дії банківських гарантій на забезпечення виконання договору та повернення авансового платежу.

Як вказує позивач, між ДП «Адміністрація морських портів України» (замовник) та ТОВ «Будстейт Груп» (виконавець) укладено договір №3068-В-ОДФ-21 від 28.07.2021 на виконання робі по об`єкту «Капітальний ремонт підпірної стінки (інв. № 060077) Одеської філії ДП «АМПУ», зазначених в технічному завданні (додаток № 1 до договору, який є його невід`ємною частиною) в обсязі договірної ціни (додаток № 2 до договору, який є його невід`ємною частиною) у порядку та на умовах, визначених договором.

Умовами вказаного договору визначено, що ціна договору становила 7254730,72 грн з ПДВ, а договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін, засвідчення печатками і діє жл 31.12.2021, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

Позивач повідомляє, що 18.08.2021 на виконання п. 4.1. договору, Одеською філією ДП «АМПУ» на користь ТОВ «Будстейт Груп» перераховано авансовий платіж у сумі 2176419,21 грн з ПДВ, а відповідачем, як виконавцем підрядних робіт, на виконання абз. 1. пункту 4.1.1. договору, надано Адміністрації банківську гарантію повернення авансового платежу №ОГ2021-0307 від 11.08.2021 зі строком дії до 31.01.2022.

Окрім того, позивач зазначає, що ТОВ «Будстейт Груп», як виконавцем підрядних робіт, на виконання п. 15.1 договору, надано Адміністрації банківську гарантію забезпечення виконання договору №BGV/UA/03-2-09152 від 26.07.2021 зі строком дії до 31.01.2022.

Як повідомляє позивач, ТОВ «Будстейт Груп» на адресу Адміністрації надіслало лист від 28.02.2022 №2-28/22 щодо неможливості виконання зобов`язань за договором підряду у зв`язку із оголошенням воєнного стану в Україні із 05 години 30 хвилини 24 лютого 2022 року указом Президента України від 24.02.2022 р. №2102-ІХ «Про введення воєнного стану в Україні», що засвідчено Торгово-промисловою палатою України листом від 28.02.2022 р. № 2024/02.0-7.1 як форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) через військову агресію російської федерації проти України.

Позивач зауважує, що 28.02.2022 сторонами підписано акт про призупинення виконання робіт за спірним договором у зв`язку із виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання Товариством зобов`язань. Роботи за договором впродовж 2022 року не відновлено.

В подальшому, як наголошує позивач, відповідно до пп. 4 ч. 5 с. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», на підставі ч. 1 ст. 212, ст. 617 Цивільного кодексу України, враховуючи введення військового стану на території України відповідно до Закону України «Про введення воєнного стану в Україні», а також листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 про засвідчення форс мажорних обставин (обставин непереборною сили) - 30.12.2022 між Адміністрацією та виконавцем укладено додаткову угоду №2 до договору №3068-В-ОДФ-21 від 28.07.2023, якою зокрема продовжено термін його дії до 31.12.2023.

05.01.2023 Адміністрація листом вих. № 88/19-06-01/Вих звернулась до ТОВ «Будстейт Груп» з проханням виконати умови п.4.1.1. та п.15.1. договору та надати належним чином оформлені банківські гарантії із нагадуванням про передбачені умовами договору штрафні санкції за непродовження їх строку.

Як вказує позивача, відповідач відповідним листом від 13.03.2023 повідомляв Адміністрацію, що оформлення банківських гарантій триває та при їх отриманні вони будуть надані до 20.03.2023, а листом від 24.03.2023 відповідач звернувся до позивача з проханням звернутись до банку для продовження гарантії № BGV/UA/03-2-09152 до 30.12.2023.

Окрім того, за ствердженням позивача, 10.04.2023 Адіміністрація листом вих. № 801/19-06-01/Вих повторно звернула увагу відповідача на зобов`язання, передбачені п.4.1.1., п.15.1. договору та просила терміново надати продовжені банківські гарантії, для запобігання звернення Адміністрації до господарського суду з вимогами про примусове стягнення штрафних санкцій. Зазначений лист ТОВ «Будстейт Груп» проігноровано та відповідь на нього до Адміністрації не надходила.

Отже на думку позивача, виконавець самоусунувся від взятих на себе умовами договору зобов`язань та наразі банківську гарантію № BGV/UA/03-2-09152 від 30.12.2021 зі строком дії до 31.01.2023 та банківську гарантію повернення авансового платежу №ОГ2021-0307 від 11.08.2021 не продовжив.

Так, позивач звертає увагу, що відповідно до умов спірного договору, у разі непродовження банківської гарантії на строк, необхідний виконавцю для виконання відповідних зобов`язань за договором, виконавець оплачує замовнику штраф у розмірі 2,5% від суми договору, а відтак, за непродовження банківської гарантії повернення авансового платежу №ОГ2021-0307 від 11.08.2021 ТОВ «Будстейт Груп» повинен сплатити на користь Адміністрації штраф у розмірі 181368,27 грн, а за непродовження банківської гарантії забезпечення виконання договору № BGV/UA/03-2-09152 від 30.12.2021 відповідач також повинен сплатити на корить Адміністрації штраф у розмірі 181368,27 грн.

Отже, Адміністрація керуючись чинним законодавством та умовами договору, зокрема п. 4.1.1. та п. 15.1., вважає, що ТОВ «Будстейт Груп» порушено умови укладеного договору, що виразилось у непродовженні терміну дії банківських гарантій на забезпечення виконання договору та повернення авансового платежу, а тому виконавець повинен сплатити на користь Адміністрації суму штрафу, встановлену умовами договору, у розмірі 362736,54 грн.

Відповідач відзив на позов до суду не надав, своїм правом на захист не скористався.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.02.2024 позовна заява вх.№416/23 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.02.2024 було прийнято позовну заяву (вх.№ 416/24 від 01.02.2024) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/396/24, постановлено справу № 916/396/24 розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін. Роз`яснено сторонам про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Позивачу - Державному підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) ухвала суду про відкриття провадження у справі від 06.02.2024 була надіслана до електронного кабінету та на зазначену ним адресу електронної пошти, та отримана відповідно 07.02.2024.

Відповідачу - ТОВ «Будстейт Груп» ухвала суду про відкриття провадження у справі від 06.02.2024 була надіслана в межах строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, на його юридичну адресу: вул. Конякіна, буд. 2, м. Луцьк, Волинська обл., 43023.

Як вбачається з матеріалів справи, надіслана відповідачу рекомендованим листом з позначкою «Судова повістка» ухвала про відкриття провадження у справі була повернута поштовою установою на адресу суду з відбитком календарного штемпелю на конверті та відміткою «за закінченням терміну зберігання», про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення від 08.03.2024.

Згідно п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку.

Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Крім того пунктом сьомим статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, оскільки ухвала суду про відкриття провадження у справі направлена судом за належною адресою відповідача і повернута поштою, суд доходить висновку, що відповідач повідомлений про відкриття провадження у справі та прийняття позовної заяви до розгляду.

При цьому, враховуючи неотримання відповідачем поштової кореспонденції за своїм офіційним місцезнаходженням, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, господарським судом здійснено спробу передати відповідачу телефонограму за телефонним номером НОМЕР_1 , що зазначений в ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проте відбувся збій визову. Під час здійснення спроби передати відповідачу телефонограму за телефонним номером НОМЕР_2 , повідомленим позивачем у позовній заяві, абонент ОСОБА_1 повідомив суд, що він звільнений з посади директора ТОВ «Будстейт Груп» 2 роки тому та наразі йому невідомо щодо місцезнаходження підприємства та діючого керівника.

Суд вбачає за необхідне зазначити, що після підписання електронним цифровим підписом судді ухвали суду від 06.02.2024, судом неодноразово направлялось всі процесуальне рішення у справі через програму «Діловодство спеціалізованого суду» на адресу електронної пошти відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 (вказана електронна пошта зазначена позивачем на титульному аркуші позовної заяви та у спірному договорі в розділі реквізитів відповідача)

При цьому, відомості у програмі «Діловодство спеціалізованого суду» містять інформацію що відповідачу документ не доставлено з повідомленням про помилку, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставку електронного листа.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача своєчасно та належним чином про розгляд справи і забезпечення реалізації ним своїх прав, матеріали справи не містять відомостей про будь-які інші засоби зв`язку з відповідачем.

Отже, суд констатує небажання відповідача протягом розгляду справи висловити свою правову позицію у даному спорі.

У цьому випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 916/396/24 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

За наведених обставин суд доходить висновку, що судом було вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі, вчинення відповідних процесуальних дій та надано можливість викласти свої, зокрема, заперечення проти задоволення позовних вимог, натомість відповідач не вживав заходів щодо реалізації наданого йому права навести свої доводи та міркування, заперечення проти заяв, доводів і міркувань інших осіб, передбачене статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, шляхом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів.

Суд зауважує, що попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07.07.1989).

Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі «Тойшлер проти Германії» від 04.10.2001 наголошено, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.

Витративши значні ресурси, Україна створила інформаційне поле, де зацікавлена особа легко знайде інформацію про судову справу. Функціонує . На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема «Електронний кабінет» ЄСІТС. Все безкоштовно і доступно.

Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі та з мінімальними витратами. Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд.

Надсилання рішення рекомендованим листом з повідомлення про вручення є способом забезпечення права учасника справи знати про ухвалене судом рішення. Суд, який добросовісно інформує учасника справи з наміром забезпечити здійснення правосуддя, не повинен нести «ризик незнання» учасника.

Отже, судом дотримані вимоги процесуального закону щодо належного та своєчасного повідомлення учасників про розгляд даної справи.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін від учасників справи до суду не надходило.

Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Разом з цим, на підставі Указів Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 259/2022 від 14.03.2022, № 133/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022, № 58/2023 від 06.02.2023, № 254/2023 від 01.05.2023, № 451/2023 від 26.07.2023, № 734/2023 від 06.11.2023, № 49/2024 від 05.02.2024, № 271/2024 від 06.05.2024, «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» починаючи з 24.02.2022 на території України діє режим воєнного стану.

За змістом статей 10, 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами У країни може бути, змінено територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місце знаходження судів.

Отже, навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану конституційні права на судовий захист не можуть бути обмежені.

При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов`язків є суттєво ускладеною. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

Згідно із приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку «розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Окрім того, Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі «Штеґмюллер проти Авторії»).

У справі «Bellet v. France» Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що «при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом» (див. рішення у справі «Walchli v. France», заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; «ТОВ «Фріда» проти України», заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії»).

При цьому, ворожі війська постійно здійснюють масований ракетний обстріл по об`єктам енергетичної інфраструктури України і через це в багатьох містах України, зокрема і у місті Одесі, де розташований Господарський суд Одеської області, періодично відсутнє електропостачання та, відповідно, інтернет-зв`язок. Поновлення постачання електроенергії та інтернет-зв`язку потребує додаткового часу.

Водночас, у місті Одесі періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких суддя та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров`ю.

З огляду на запровадження на території України воєнного стану, з метою всебічного, повного, об`єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов`язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, а також враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Одесі, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст.248 ГПК України.

З урахуванням викладеного, за об`єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, суд продемонстрував достатню старанність, щоб дозволити сторонам, які повинні знати про правила, що застосовуються до надіслання судових повідомлень учасникам справи, визначитися з провадженням у відкритій господарській справі та скористатись своїми правами і обов`язками, передбаченими статтями 42, 46 ГПК України, вважає їх повідомленими належним чином.

Отже, оскільки відповідач своїм процесуальним правом на подання заперечення щодо розгляду справи в спрощеному провадженні, а також відзиву на позов, не скористався, враховуючи вжиті судом заходи із забезпечення повідомлення відповідача про розгляд судом справи № 916/396/24, суд, зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, дійшов висновку в контексті гарантій ст. 6 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року щодо розумного строку розгляду справи, про необхідність розгляду справи по суті за наявними матеріалами, відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення /виклику/ учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

06.09.08.2024 судом було постановлено рішення в нарадчій кімнаті у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

28.07.2021 між Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» (замовник) в особі заступника начальника філії з розвитку портової інфраструктури Одеської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) Калюжного Олексія Вікторовича, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будстейт Груп» (виконавець) укладено договір № 3068-В-ОДФ-21, відповідно до п. 1.1. якого позивач як замовник доручає, а відповідач як виконавець приймає на себе зобов`язання виконати «Капітальний ремонт підпірної стінки (інв. №060077) Одеської філії ДП «АМПУ» за адресою: Митна площа 1/2» за кодом ДК 021:2015 45000000-7 «Будівельні роботи та поточний ремонт» (далі - роботи), зазначені в Технічному завданні (додаток № 1 до договору, який є його невід`ємною частиною) в обсязі договірної ціни (додаток № 2 до договору, який є його невід`ємною частиною) у порядку та на умовах, визначених договором, а замовник зобов`язується прийняти і оплатити роботи.

Джерело фінансування робіт - власні кошти замовника (п. 1.3 договору).

За умовами п. 2.1 договору строк виконання робіт 90 календарних днів безпосереднього виконання робіт.

У відповідності з п. 2.4 договору виконання робіт може бути призупинено, у разі виникнення несприятливих метеорологічних умов (за умови надання довідки Гідрометеорологічного центру Чорного та Азовського морів), виробничої необхідності, неможливості надання фронту робіт. Призупинення, відновлення виконання робіт оформлюється двостороннім актом призупинення, відновлення виконання робіт чи актами простоїв за підписами уповноважених представників замовника і виконавця та не потребує внесення відповідних змін до договору. Такий строк (затримки) не зараховується до строку безпосереднього виконання робіт.

В п. 2.6 договору визначено місце виконання робіт: 65026, Україна, м. Одеса, Митна площа, 1/2, територія Одеського морського порту.

За умовами п. 3.1 договору ціна його становить 6045608,93 грн без ПДВ, крім того сума ПДВ 1209121,79 грн, разом ціна цього договору становить 7254730,72 грн з ПДВ.

В п. 4.1 договору визначено, що замовник здійснює попередню оплату у розмірі 30 відсотків (тридцять) від ціни цього договору, що складає 1813682,68 грн без ПДВ, сума ПДВ 362736,53 грн, всього з ПДВ 2176419,21 грн, протягом 15 (п`ятнадцяти) банківських днів з дати набрання чинності цього договору на підставі отриманого замовником оригіналу належним чином оформленого рахунку від виконавця.

Попередня оплата (аванс) здійснюється за наступних умов:

- на момент отримання замовником рахунку на здійснення попередньої оплати (авансу) виконавець зобов`язаний надати замовнику безумовну безвідкличну банківську гарантію повернення авансового платежу, що складає 100% від розміру авансу;

- у разі затвердження фінансового плану ДП «АМПУ» на відповідний календарний рік (Постанова Кабінету Міністрів України від 03.10.2012 № 899) та наявності в ньому витрат на закупівлю робіт, що є предметом договору.

Згідно з п. 4.1.1 договору забезпечення повернення авансового платежу надається замовнику виконавцем у вигляді оригіналу безумовної безвідкличної банківської гарантії банківської установи оформленої відповідно до вимог «Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах», затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 639 (із змінами та доповненнями).

Гарантія має містити усі обов`язкові реквізити, передбачені п. 26 Розділу III «Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах», затвердженого Постановою Правління НБУ від 15.12.2004 № 63 9 (із змінами та доповненнями) на вказану суму (далі також - банківська гарантія). Безумовна безвідклична банківська гарантія, яка надається виконавцем замовнику як забезпечення повернення авансового платежу, повинна містити зобов`язання банка-гаранта «сплатити за першою вимогою» замовника, тобто закріплювати обов`язок безумовного перерахування банком-гарантом коштів на поточний рахунок замовника за першою письмовою вимогою замовника. Умови гарантії повернення авансового платежу не можуть бути змінені і вона не може бути припинена або відкликана банком-гарантом або принципалом без згоди та погодження з бенефіціаром, крім випадків, прямо передбачених чинним законодавством України.

Вимоги за гарантією повернення авансового платежу задовольняються за першою вимогою бенефіціара без подання будь-яких інших документів окрім вимоги або виконання будь-яких інших умов. Усі витрати, пов`язані з наданням гарантії, здійснюються за рахунок коштів виконавця. Гарантія повернення авансового платежу повинна вступати в дію з дати її видачі. Гарантія повернення авансового платежу діє до останнього дня календарного місяця, наступного за календарним місяцем, в якому спливає термін дії договору, визначений в п.14.1. договору.

У випадку продовження строку виконання робіт за договором, виконавець у строк, що не перевищує 2 (двох) робочих днів після продовження строку виконання робіт за договором зобов`язаний відповідно продовжити строк дії гарантії повернення авансового платежу та надати замовнику належним чином оформлену гарантію повернення авансового платежу із строком її дії, продовженим до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому спливає продовжений строк виконання робіт за договором.

У разі не продовження банківської гарантії на строк, необхідний виконавцю для виконання зобов`язань в частині отримання авансового платежу виконавець оплачує замовнику штраф у розмірі 2,5% від суми договору.

У разі ненадання виконавцем банківської гарантії повернення авансового платежу, попередня оплата замовником не здійснюється.

Замовник повертає безумовну безвідкличну банківську гарантію повернення авансового платежу після повного погашення виконавцем авансового платежу, виконання виконавцем зобов`язань за цим договором в частині отримання авансового платежу, а також у разі визнання судом результатів закупівлі або договору про закупівлю нікчемним та у випадках, передбачених статтею 43 Закону України «Про публічні закупівлі», але не пізніше ніж протягом п`яти банківських днів з дня настання зазначених обставин.

Забезпечення повернення авансового платежу не повертається у випадках невиконання та неналежного виконання робіт виконавцем, дострокового припинення цього договору або його розірвання з вини виконавця.

Відповідно до пп. 5.3.14 п. 5.3. договору виконавець зобов`язаний сплатити штрафні санкції і відшкодувати збитки в разі невиконання або неналежного виконання ним зобов`язань за договором, якщо він не доведе, що порушення договору сталося не з його вини.

За умовами п. 9.1. договору, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим договором.

Згідно п. 10.1. договору, сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили (форс-мажору), які не існували під час укладання цього договору та виникли поза волею сторін, перелік таких обставин визначено у ч.2 ст.14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні».

Положеннями п. 10.3. договору, доказом виникнення обставин непереборної сили (форс-мажору) та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України або іншим компетентним органом. Неповідомлення або невчасне повідомлення позбавляє сторону права посилатися на будь-яке вищезазначене як на підставу, звільнення від відповідальності за невиконання зобов`язань.

У разі коли строк дії обставин непереборної сили (форс-мажору) продовжується більше ніж 5 робочих днів, кожна із сторін має право розірвати цей договір в односторонньому порядку, шляхом направлення письмового повідомлення про це іншій стороні. В цьому випадку договір вважається розірваним в день отримання відповідного повідомлення і оформлення додаткової угоди про розірвання договору не вимагається (п. 10.4. договору).

Згідно з п. 14.1. договору останній набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін, засвідчення печатками і діє до 31.12.2021, але в будь якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

В розділі 15 договору сторонами визначено порядок забезпечення виконання договору. Зокрема, в п. 15.1 договору передбачено, що не пізніше дати укладання цього договору виконавець вносить забезпечення виконання договору у розмірі 362736,53 грн., що складає 5% ціни договору з ПДВ у формі безвідкличної та безумовної банківської гарантії.

Банківська гарантія діє до останнього дня календарного місяця, наступного за календарним місяцем, в якому спливає термін дії договору, визначений в п. 14.1 договору. Банківська гарантія продовжується у разі наявності обґрунтованих, документально підтверджених обставин, які стали підставою для продовження дії цього договору. У разі продовження строку виконання робіт виконавець у строк, що не перевищує 2 (двох) робочих днів після продовження строку виконання робіт за договором зобов`язаний відповідно продовжити строк дії банківської гарантії та надати замовнику належним чином оформлену гарантію зі строком її дії, до останнього дня календарного місяця, наступного за календарним місяцем, в якому і спливає продовжений строк надання послуг/виконання робіт за договором.

Замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю після виконання виконавцем договору, а також у разі визнання судом результатів закупівлі або договору про закупівлю нікчемними та у випадках, передбачених статтею 43 Закону України «Про публічні закупівлі», але не пізніше ніж протягом п`яти банківських днів з дня настання зазначених обставин. Банківська гарантія, що надійшла як забезпечення виконання договору, не повертається виконавцю у випадках невиконання та неналежного виконання робіт виконавцем, дострокового припинення цього договору або його розірвання з вини виконавця, що є підставою для звертання замовника до банка-гаранта з метою отримання та перерахування коштів за гарантією на рахунок замовника.

У разі не продовження строку дії банківської гарантії на строк, необхідний виконавцю для виконання зобов`язань за договором виконавець оплачує замовнику штраф у розмірі 2,5% від суми договору.

В розділі 17 договору вказані додатки, які є невід`ємною частиною цього договору: Технічне завдання (додаток № 1), Договірна ціна (додаток № 2), Порядок здачі і приймання виконання робіт (додаток № 3). Копії наведених додатків до договору містяться в матеріалах справи.

Також, як свідчать матеріали справи, 26.07.2021 АТ «Український будівельно-інвестиційний банк» (гарант) було видано банківську гарантію № BGV/UA/03-2-09152, за якою бенефіціаром виступає ДП «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України», а принципалом - ТОВ ТОВ «Будстейт Груп». На підставі вказаної банківської гарантії Банк взяв на себе безвідкличні та безумовні зобов`язання виплатити бенефіціару повну суму договірного забезпечення (гарантована сума), що складає 362736,54 грн, на відповідну письмову вимогу бенефіціара, у зв`язку з невиконанням виконавцем або неналежним виконанням робіт - «Будівельні роботи та поточний ремонт» за кодом ДК 021:2015 45000000-7 (Капітальний ремонт підпірної стінки (інв. №060077) Одеської філії ДП «АМПУ» за адресою: Митна площа 1/2). Термін дії цієї гарантії минає 31.01.2022.

ТОВ «Будстейт Груп», як виконавцем підрядних робіт, на виконання п. 4.1.1 договору 3068-В-ОДФ-21 від 28.07.2021, надано ДП «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» від ПАТ «Банк Восток» банківську гарантію авансового платежу №ОГ2021-0307 від 11.08.2021, якою Банк-гарант безвідклично та безумовно зобов`язався, незалежно від дійсності та наслідків вищевказаного договору, виплатити на користь позивача суму вказану у його вимозі, в межах загальної суми цієї гарантії, що складає 2176419,21 грн. Дата закінчення дії гарантії 31.01.2022.

18.08.2021 на виконання п. 4.1. договору Одеською філією ДП «АМПУ» на користь ТОВ «Будстейт Груп» перераховано авансовий платіж у сумі 2176419,21 грн з ПДВ на підставі платіжного доручення від 18.08.2021 № 1310.

Також 22.09.2021 між представниками Одеської філії ДП «АМПУ» та ТОВ «Будстейт Груп» відповідно до п. 2.3 договору було складено та підписано акт про початок виконання робіт по договору № 3068-В-ОДФ-21 від 28.07.2021 «Капітальний ремонт підпірної стінки (інв. №060077) Одеської філії ДП «АМПУ» за адресою: Митна площа 1/2».

08.10.2021 представниками Одеської філії ДП «АМПУ», ТОВ «Будстейт Груп» та ТОВ «НДІ Підземспецбуд», яке здійснювало авторський нагляд, було складено акт про призупинення робіт за договором № 3068-В-ОДФ-21 від 28.07.2021, згідно якого роботи за об`єктом призупинено у зв`язку з неможливістю досягнути реалізації запланованих технічних показників за проектними рішеннями з влаштування анкерів з огляду на фактичні дані, отримані генпідрядником під час виконання ним робіт.

20.12.2021 додатковою угодою № 1 до договору № 3068-В-ОДФ-21 від 28.07.2021, керуючись пп. 4 ч. 5 ст. 41 ЗУ «Про публічні закупівлі», сторони погодили строк дії договору до 31.12.2022.

30.12.2021 АТ «Український будівельно-інвестиційний банк» (гарант) було видано банківську гарантію № BGV/UA/03-2-09152, на підставі якої Банк взяв на себе безвідкличні та безумовні зобов`язання виплатити бенефіціару повну суму договірного забезпечення (гарантована сума), що складає 362736,54 грн, на відповідну письмову вимогу бенефіціара, у зв`язку з невиконанням виконавцем або неналежним виконанням робіт - «Будівельні роботи та поточний ремонт» за кодом ДК 021:2015 45000000-7 (Капітальний ремонт підпірної стінки (інв. №060077) Одеської філії ДП «АМПУ» за адресою: Митна площа 1/2). Термін дії даної гарантії минає 31.01.2023.

Листом № 59/19-06-01/Вих від 12.01.2022 Одеська філія ДП «АМПУ» просила відповідача надати продовжені банківські гарантії до Адміністрації у найкоротший термін.

В подальшому ТОВ «Будстейт Груп» на адресу Одеської філії надіслало лист від 28.02.2022 №2-28/22 щодо тимчасової неможливості виконання зобов`язань за даним договором у зв`язку із оголошенням воєнного стану в Україні 24 лютого 2022 року згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 №2102-ІХ «Про введення воєнного стану в Україні», що засвідчено Торгово-промисловою палатою України листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-427.1 як форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) через військову агресію Російської Федерації проти України, на строк його дії.

В свою чергу 28.02.2022 між представниками Одеської філії ДП «АМПУ» та ТОВ «Будстейт Груп» підписано акт про призупинення виконання робіт за договором №3068-В-ОДФ-21 від 28.07.2021 у зв`язку із виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання Товариством зобов`язань за договором, в якому сторони засвідчили, що датою призупинення робіт за договором вважається 24.02.2022.

30.12.2022 року між ДП «Адміністрація морських портів України» (замовник) в особі заступника начальника філії з розвитку портової інфраструктури Одеської філії ДП «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) та ТОВ «Будстейт Груп» (виконавець), укладена додаткова угода № 2 до договору № 3068-В-ОДФ-21 від 28.07.2021, відповідно до якої сторонами, зокрема, викладено у новій редакції п. 14.1 договору, згідно з яким дію договору встановлено до 31.12.2023 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором. Окрім того, внесено зміни в п.п. 4.1.1., п. 15.1., зокрема, що забезпечення повернення авансового платежу та забезпечення виконання договору надається замовником у вигляді оригіналу паперової безумовної та безвідкличної банківської гарантії.

Укладення вказаної додаткової угоди було обумовлено введенням військового стану на території України відповідно до Закону України «Про введення воєнного стану в Україні», а також з урахуванням листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-427.1 про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

05.01.2024 позивач звернувся до відповідача з листом № 88/19-06-01/Вих, яким, у зв`язку з продовженням дії договору, просив надати до Адміністрації належним чином оформлену безвідкличну безумовну банківську гарантію повернення авансового платежу за договором зі строком дії до 31.01.2024, а також належним чином оформлену безвідкличну безумовну банківську гарантію (забезпечення виконання договору) зі строком дії до 31.01.2024. При цьому, позивач нагадав про передбачені умовами п.п. 4.1.1., 15.1. договору штрафні санкції за не продовження строку дії відповідних банківських гарантій. На вказаному листі міститься відмітка про отримання та підпис з зазначенням прізвища «Ковальчук».

У відповідь на вищевказаний лист ТОВ «Будстейт Груп» повідомило позивача листом № 13/03 від 13.03.2023, що відповідач звернувся із відповідним листом до Одеського відділення № 1 АБ «Український будівельно-інвестиційний банк» для продовження дії банківської гарантії № № BGV/UA/03-2-09152 до 31.12.2023 та наразі оформлення триває, а при отриманні відповідних банківських документів, вони будуть надані до 20.03.2023.

24.03.2023 відповідач листом № 01-03/22 просив позивача звернутися з листом до банку з гарантією BGV/UA/03-2-09152 до 31.12.2023 для її продовження за договором № 3068-В-ОДФ-21 від 28.07.2021.

Як вбачається з листа № 801/19-06-01/Вих від 10.04.2023, у відповідь на вищевказаний лист ТОВ «Будстейт Груп» позивач повторно звернув увагу відповідача на передбачені умовами п.п. 4.1.1., 15.1. договору штрафні санкції та, задля запобігання відповідному зверненню до господарського суду, рекомендував невідкладно надати до адміністрації Одеського морського порту належним чином оформлені безвідкличні безумовні банківські гарантії забезпечення виконання договору та повернення авансового платежу зі строком дії до 31.01.2024.

Відповіді ТОВ «Будстейт Груп» на зазначений лист або доказів виконання відповідачем зобов`язань, передбачених п.п. 4.1.1., 15.1. договору, матеріали справи не містять.

З огляду на вищезазначене, ДП «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії ДП «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) звернулось до господарського суду із позовною заявою про стягнення із ТОВ «Будстейт Груп» суми штрафів у загальному розмірі 362736,54 грн.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною першою статті 175 Господарського Кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Одним із видів господарських санкцій, які відповідно до статті 217 ГК України можуть застосовуватися у сфері господарювання, є штрафні санкції, що можуть застосовуватися у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня) відповідно до умов договору між сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 Господарського кодексу України, гарантія (банківська гарантія) є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом письмового підтвердження банком, іншою фінансовою установою задоволення вимог управненої сторони в розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов`язана сторона) не виконає зазначене у ньому певне зобов`язання або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.

Відповідно до ч. 4 ст. 200 Господарського кодексу України, до відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Статтею 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.4 ст.231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 4 ст. 232 Господарського кодексу України, вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено.

У відповідності до ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно зі ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням. завдатком, правом довірчої власності (стаття 546 ЦК України).

Положеннями частини 1 статті 548 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до статті 560 ЦК України, за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Статтею 631 ЦК України та частиною сьомою статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Матеріалами справи підтверджено та судом встановлено, що спірні правовідносини сторін виникли з укладеного між ними договору, який за своєю правовою природою є договором підряду на виконання будівельних робіт.

Суд встановив, що в даному випадку відносини між ДП «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будстейт Груп» носять договірний характер, укладений між ними договір № 3068-ВОДФ-21 від 28.07.2021 недійсним судом не визнавався.

Так, укладений між сторонами по справі договір є підставою для виникнення у сторін господарських зобов`язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ст. 204 Цивільного кодексу України укладений сторонами договір, як правочин є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом, і його недійсність не була визнана судом, а тому зазначений договір в силу вимог ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами, і зобов`язання за ним мали виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору. Вищезазначений договір підписано представниками сторін без зауважень, підписи скріплені печатками господарюючих підприємств.

При розгляді справи № 916/369/24 судом встановлені обставини щодо обов`язку відповідача надати позивачу забезпечення повернення авансового платежу у вигляді оригіналу безумовної безвідкличної банківської гарантії.

Як вже встановлено судом, ТОВ «Будстейт Груп» було надано відповідну гарантію повернення авансового платежу №ОГ2021-0307 від 11.08.2021 зі строком дії до 31.01.2022.

За умовами абз. 7 п. 4.1.1. договору, у випадку продовження строку виконання робіт за договором, відповідча у строк, що не перевищує 2 (двох) робочих днів після продовження строку виконання робіт за договором, був зобов`язаний відповідно продовжити строк дії гарантії повернення авансового платежу та надати її замовнику належним чином оформлену із строком її дії, продовженим до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому спливає продовжений строк виконання робіт за договором.

При цьому, відповідно до абз. 8 п. 4.1.1. договору, у разі не продовження банківської ґарантії на строк, необхідний виконавцю для виконання зобов`язань в частині отримання авансового платежу виконавець оплачує замовнику штраф у розмірі 2,5% від суми договору.

Право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов`язань визначено частиною другою статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, суб`єкти господарських відносин при укладанні договору наділені правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань.

Проаналізувавши вищезазначений пункт договору суд дійшов висновку, що сторони дійшли згоди щодо застосування до підрядника штрафу за не продовження банківської ґарантії на відповідний строк, а також узгодили його нарахування саме від суми договору, що не суперечить приписам чинного законодавства.

За таких обставин, господарський суд доходить висновку про невиконання ТОВ «Будстейт Груп» обов`язку, передбаченого абз. 7 п. 4.1.1. договору, щодо продовження строку дії гарантії повернення авансового платежу та надання замовнику належним чином оформленої гарантії на повернення авансового платежу із строком її дії, продовженим до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому спливає продовжений строк виконання робіт за договором.

Таким чином, з огляду на порушення відповідачем умов договором та непродовження банківської гарантії повернення авансового платежу №ОГ2021-0307 від 11.08.2021 ТОВ «Будстейт Груп», суд вважає правомірними вимоги позивача щодо сплати на користь Адміністрації штрафу, передбаченого п.4.1.1. договору, у розмірі - 181368,27 грн (7254730,72 грн * 2,5% = 181368,27 грн).

Водночас, абз. 5 п. 15.1. договору встановлений обов`язок відповідача, у разі продовження строку виконання робіт у строк, що не перевищує 2 робочих днів після продовження строку виконання робіт за договором, відповідно продовжити строк дії банківської гарантії та надати її замовнику належним чином оформлену зі строком її дії, до останнього дня календарного місяця, наступного за календарним місяцем, в якому спливає продовжений строк виконання робіт за договором.

Як також було встановлено судом, відповідачем, як виконавцем підрядних робіт, на виконання п. 15.1 договору, надано Адміністрації банківську гарантію забезпечення виконання договору № BGV/UA/03-2-09152 від 26.07.2021 зі строком дії до 31.01.2022, який 30.12.2021 був продовжений до 31.01.2023.

Абзацем 9 пункту 15.1. договору сторони також передбачили, що у разі непродовження строку дії банківської гарантії на строк, необхідний виконавцю для виконання зобов`язань за договором, відповідач оплачує позивачу штраф у розмірі 2,5% від суми договору.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу, суд дійшов висновку, що останній є арифметично та методологічно вірним, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача штрафу в розмірі 181368,27 грн також підлягають задоволенню.

Отже суд вважає, що ТОВ «Будстейт Груп» дійсно порушено умови укладеного договору № 3068-ВОДФ-21 від 28.07.2021 в частині не продовження терміну дії банківських гарантій на забезпечення виконання договору та повернення авансового платежу, а тому відповідач повинен сплатити на користь позивача суму штрафу, встановлену умовами договору, у загальному розмірі 362736,54 грн.

З огляду на фактичні обставини справи, оцінюючи надані сторонами докази у матеріали справи, суд дійшов висновку, що відповідачем не надано суду належних та вірогідних доказів в розумінні ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження виконання ТОВ «Будстейт Груп» вимог п.п. 4.1.1., 15.1. договору у строки, передбачені цими же пунктами договору, оскільки доказів виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором у повному обсязі, а саме продовження строків дії вищевказаних банківських гарантій на забезпечення виконання як договору в цілому, так і на повернення авансового платежу, та надання їх замовнику належними чином оформленими, до матеріалів справи не надано.

Обставини, викладені позивачем в позовній заяві, відповідачем також жодним чином не спростовано.

Вирішуючи питання щодо доказів, суд враховує інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Слід зазначити, що правило належності доказів обов`язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб`єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Питання про прийняття доказів спершу повинно вирішуватися під час їх представлення суду. Однак остаточно може з`ясуватися неналежність доказу і на подальших стадіях, під час їх оцінки судом, аж до проголошення рішення.

Мета судового дослідження полягає у з`ясуванні обставин справи, юридичній оцінці встановлених відносин і у встановленні прав і обов`язків (відповідальності) осіб, які є суб`єктами даних відносин. Судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому. Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого - виключення зайвих доказів. З усіх поданих особами, що беруть участь у справі, доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини.

Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об`єктивного зв`язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об`єктом судового пізнання.

Традиційно правило допустимості доказів у процесуальному праві розумілось як певне, встановлене законом обмеження у використанні доказів у процесі вирішення конкретних справ, що є наслідком наявності письмових форм фіксації правових дій та їх наслідків.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Шабельник проти України» (заява № 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» від 12.07.1988, та у справі «Тейшейра ді Кастру проти Португалії» від 09.06.1998).

Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

При вирішення даного спору судом приймається до уваги те, що під належністю доказу розуміється наявність об`єктивного зв`язку між змістом судових доказів і фактами, що є об`єктом судового дослідження.

Судом кожній стороні була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Суд процесуальним законом позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Водночас, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді («Руїс Торіха проти Іспанії»).

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами («Ван де Гурк проти Нідерландів»).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті («Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Серед іншого, суд також зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

З урахуванням висновків, до яких дійшов суд при вирішенні даного спору, суду не вбачається за необхідне надавати правову оцінку кожному із доводів та доказів, наведених позивачем, оскільки їх оцінка не може мати наслідком спростування висновків, до яких дійшов господарський суд під час вирішення даного спору.7

Оцінюючи подані до матеріалів справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, приймаючи до уваги обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими та доведеними належними доказами, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, у зв`язку з чим підлягають задоволенню в повному обсязі.

Враховуючи те, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повній мірі, на підставі ст. 129 ГПК України, судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 5441,05 грн покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будстейт Груп» (вул. Конякіна, буд. 2, м. Луцьк, Волинська обл., 43023, код ЄДРПОУ 42382898) на користь Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (пр-т Берестейський, буд. 14, м. Київ, 01135, код ЄДРПОУ 38727770) в особі Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) (пл. Митна, буд. 1, м. Одеса, 65026, код ЄДРПОУ 38728457) штраф у загальному розмірі 362 736 (триста шістдесят дві тисячі сімсот тридцять шість) грн 54 коп та витрати зі сплати судового збору в розмірі 5 441 (п`ять тисяч чотириста сорок одна) грн 05 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.

Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.

Повний текст рішення складено 06 вересня 2024 р.

Суддя О.В. Цісельський