Рішення
від 06.09.2024 по справі 922/2198/24
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41


РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" вересня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/2198/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Трофімова І.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД Ресурс" (61001, м. Харків, м-н. Захисників України, 7/8) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті Маркет Трейд" (61145, м. Харків, вул. Новгородська, 3-А, прим. 403) про стягнення 43'545 грн без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД Ресурс" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті Маркет Трейд" про стягнення 43'545 грн, з яких: 1617,12 грн основної заборгованості за договором поставки товару №3390-2/х від 05.11.2021, 3% річних у сумі 112,25 грн, інфляційні втрати у розмірі 515,37 грн, проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 40'896,96 грн та штраф у розмірі 404,28 грн.

Витрати по сплаті судового збору позивач просить покласти на відповідача.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/2198/24 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Будь-яких заяв або клопотань, про можливість подання яких було роз`яснено ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.07.2024, на адресу суду від учасників справи не надходило, як і не надходило клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до ст. 252 ГПК України.

Відповідач своїм правом на захист не скористався, відзив на позов не надав. Разом з цим, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 01.07.2024 направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення (з відміткою судова повістка) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та Відділі обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання м. Харкова та Харківській області, а саме: 61145, м. Харків, вул. Новгородська, 3-А, прим. 403.

Але судова кореспонденція повернута поштою на адресу суду із позначкою "інші причини".

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвал суду.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень"). Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі №922/2198/24 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано, під час розгляду справи, обумовлені чинним ГПК України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини.

05.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД Ресурс" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сіті Маркет Трейд" (далі - покупець, відповідач) було укладено Договір поставки товару № 3390-2/х (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору, сторони погодили, що постачальник поставляє і передає у власність покупця товар/продукцію партіями відповідно до накладних, які є невід`ємною частиною даного договору, а покупець приймає цей товар партіями та оплачує його на умовах і в порядку, визначених даним договором.

Відповідно до п. 2.3 договору моментом здійснення поставки товарів постачальником є їх приймання покупцем з відповідною відміткою в супроводжувальній первинній обліково-видатковій документації (видаткова накладна тощо).

Згідно з п. 5.2 договору покупець здійснює розрахунок з постачальником за поставлений товар на умовах відстрочення платежу 21 календарний день з дати отримання відповідної партії товару від постачальника, якщо інше не передбачено додатковою угодою.

За твердженнями позивача, відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору поставки за отриманий товар за видатковою накладною №2940 від 02.02.2022, розрахувався частково.

У зв`язку із чим, у відповідача наявна заборгованість за договором поставки №2940 від 02.02.2022, що за розрахунком позивача складає суму у розмірі 1617,12 грн.

Позивачем на електронну адресу представників відповідача направлено Претензію №1 за вих. №10-11/23-юр від 10 листопада 2023 року.

Вищевказана вимога, відповідачем залишені без відповіді та задоволення, що стало причиною звернення позивача, із відповідним позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані до матеріалів справи та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, статтею 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

За приписами статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Абзац 1 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до вимог статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому відповідачем будь-яких доказів у спростовування боргу, до суду надано не було, та сплати суми боргу перед позивачем не спростовано.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до вимог статті 526 Цивільного кодексу, статті 193 Господарського кодексу України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно із вимогами закону, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення із відповідача суми основного боргу у розмірі 1617,12 грн обґрунтованою.

Стосовно вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 112,25 грн та суми інфляційних втрат у розмірі 515,37 грн, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов Договору, позивачем нараховано відповідачу 3% річних у розмірі 112,25 грн за період з 24.02.2022 по 17.06.2024 та інфляційні втрати у розмірі 515,37 грн.

Перевіривши правильність нарахування 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України, здійснено позивачем арифметично вірно, а тому позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних у розмірі 112,25 та інфляційних втрат у розмірі 515,37 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 404,28 грн, суд зазначає наступне.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

У відповідності до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Пунктами 1, 2 ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у ст. 2 цього Кодексу.

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 6.2 Договору Покупець відповідає за несвоєчасну оплату отриманого товару наступним чином: в разі якщо прострочення платежу за поставлену патрію товару становить більше трьох календарних днів покупець в такому випадку додатково сплачує на користь постачальника штраф в розмірі 15% від вартості відповідної партії товару. Вразі якщо прострочення платежу за поставлену партію товару становить більше тридцяти календарних днів покупець в такому випадку додатково сплачує на користь постачальника штраф 25% від вартості відповідної партії товару (п. 6.2.2 Договору).

Зважаючи на прострочення відповідачем зобов`язань щодо оплати вартості поставленого товару більше ніж 30 календарних днів, позивачем було нараховано відповідачу штраф у розмірі 25% від вартості відповідних партій товару, що становить 404,28 грн.

Перевіривши правильність нарахування штрафу, суд дійшов висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України, здійснено позивачем арифметично вірно, а тому позовні вимоги в частині стягнення штрафу у розмірі 404,28 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 40'896,96 грн. Позивач вказував, що згідно ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Відповідно до ст. 692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Відповідно до ст. 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Згідно п. 5.3 Договору у разі несвоєчасної оплати поставленого товару Покупець сплачує на користь Постачальника проценти із розрахунку 3% за кожен день прострочення оплати до дати повного виконання зобов`язання в порядку ст. 536 ЦК України.

Однак, суд не може погодитися з доводами позивача відносно стягнення з відповідача 40'896,96 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, з огляду на наступне.

За змістом частини другої статті 11 ЦК України вбачається, що підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори, що укладаються між суб`єктами цивільних правовідносин, до яких законодавцем віднесено договір поставки (стаття 712 ЦК України, стаття 265 ГК України). Загальні умови поставки визначаються ГК України, ЦК України, а також до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 ЦК України).

Верховний Суд у постанові № 922/3578/18 від 05.06.2020 зазначав, що сторони відповідно до положень статей 3, 536, 625, 627 ЦК України не можуть визначити інший порядок нарахування розміру процентів річних за користування чужими коштами, а зокрема, встановлення розміру процентів за один день від загальної суми річних процентів, з огляду на таке.

Відповідно до статті 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Частина друга статті 536 цього Кодексу - розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини третьої статті 693 ЦК України, на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Частиною другою статті 625 ЦК України конкретизовано визначений статтями 536 та 693 цього Кодексу обов`язок покупця сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за незаконне користування чужими грошовими коштами з визначенням додаткового зобов`язання боржника на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на таке обмеження законодавця щодо розміру трьох процентів річних, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вказала, що частиною другою статті 625 ЦК України передбачено можливість визначення розміру процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом, передбаченим договором, та обмеження свободи сторін в укладенні договору на предмет визначення іншої методики нарахування процентів за незаконне користування чужими грошовими коштами згідно із статтями 693, 536, 625 ЦК України.

Згідно з визначенням поняття неустойки, що передбачено статтею 549 ЦК України, грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов`язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.

Отже, проценти за користування чужими грошовими коштами, які за умовами укладеного між сторонами у справі договору поставки нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов`язання, за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені.

Касаційний суд у постанові № 922/3578/18 від 05.06.2020 р. відступив від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 922/2213/17 про можливість стягнення відсотків річних за кожен день неправомірного користування грошовими коштами відповідно до частини другої статті 625 ЦК України. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначала, що системний аналіз частини другої статті 536, частини другої статті 625 та статті 627 ЦК України дозволяє дійти висновку, що законодавцем не обмежено право сторін визначити у договорі розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами. Однак, диспозитивний характер цих норм у цілому обмежується положенням частини другої статті 625 ЦК України, яка зазначає про стягнення трьох процентів річних, що має наслідком визначення таких процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом обчислення процентів за умовами договору. Отже, законодавцем передбачено, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення (зокрема, в розмірі певного проценту за кожний день прострочення).

З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті Маркет Трейд" процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 40'896,96 грн.

Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД РЕСУРС".

З урахуванням приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору по даній справі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. До стягнення з відповідача підлягає судовий збір в розмірі 151,1 грн.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 129, 232-233, 237-238, 240-241, 247 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті Маркет Трейд" (61145, м. Харків, вул. Новгородська, 3-А, прим. 403, код ЄДРПОУ 41729558) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Ресурс" (61001, м. Харків, м-н. Захисників України, 7/8, код ЄДРПОУ 39806596) 1617,12 грн основної заборгованості, 3% річних у сумі 112,25 грн, інфляційні втрати у розмірі 515,37 грн, штраф у розмірі 404,28 грн та судовий збір у сумі 151,1 грн.

В частині позовних вимог про стягнення 40'896,96 грн процентів за користування чужими грошовими коштами - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.

УЧАСНИКИ СПРАВИ:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД Ресурс" (61001, м. Харків, м-н. Захисників України, 7/8, код ЄДРПОУ 39806596).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Сіті Маркет Трейд" (61145, м. Харків, вул. Новгородська, 3-А, прим. 403, код ЄДРПОУ 41729558).

СуддяІ.В. Трофімов

СудГосподарський суд Харківської області
Дата ухвалення рішення06.09.2024
Оприлюднено10.09.2024
Номер документу121464348
СудочинствоГосподарське
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань купівлі-продажу поставки товарів, робіт, послуг

Судовий реєстр по справі —922/2198/24

Рішення від 06.09.2024

Господарське

Господарський суд Харківської області

Трофімов І.В.

Ухвала від 01.07.2024

Господарське

Господарський суд Харківської області

Трофімов І.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні