Рішення

від 30.08.2024 по справі 927/535/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

30 серпня 2024 року м. Чернігівсправа № 927/535/24

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Моцьора В.В., за участю секретаря судового засідання Гринчук О.К., розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу

за позовом: заступника керівника Прилуцької окружної прокуратури Чернігівської області, код ЄДРПОУ 0291011425,

вул. В.Чорновола, 50-а, м. Прилуки, Чернігівський район, Чернігівська область, 17500;

в інтересах держави в особі:

позивача: Чернігівської обласної ради, код ЄДРПОУ 25618741,

проспект Миру, 43, м. Чернігів, 14000;

до відповідача: Талалаївської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області, код ЄДРПОУ 34644701,

вул. Центральна, 3, смт Талалаївка, Прилуцький район, Чернігівська область, 17200;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Талалаївське районне дочірнє агролісогосподарське спеціалізоване підприємство Талалаївкарайагролісгосп комунального підприємства Чернігівоблагроліс Чернігівської обласної ради, код ЄДРПОУ 30894312,

вул. 30 років Перемоги, 58, с. Скороходове, Прилуцький район, Чернігівська область, 17223

про витребування земельної ділянки

За участю представників сторін:

від прокуратури: Лепська Н.П.

від позивача: не прибув

від відповідача: не прибув

від третьої особи: Дубін В.І.

Заступником керівника Прилуцької окружної прокуратури Чернігівської області подано позов в інтересах держави в особі Чернігівської обласної ради до Талалаївської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області про витребування з незаконного володіння земельної ділянки з кадастровим номером 7425384000:05:001:2013 площею 1,9 га, що розташована на території Талалаївської селищної ради.

Дії суду щодо розгляду справи.

У позовній заяві прокурор просить суд залучити до участі у справі як третю особу, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Талалаївське районне дочірнє агролісогосподарське спеціалізоване підприємство Талалаївкарайагролісгосп комунального підприємства Чернігівоблагроліс Чернігівської обласної ради.

Ухвалою суду від 12.06.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 21.06.2024. Також даною ухвалою залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Талалаївське районне дочірнє агролісогосподарське спеціалізоване підприємство Талалаївкарайагролісгосп Комунального підприємства Чернігівоблагроліс Чернігівської обласної ради (код ЄДРПОУ 30894312) встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

Учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце підготовчого засідання, що підтверджується довідками про доставку електронного листа - ухвали суду від 12.06.2024 до електронних кабінетів у підсистемі Електронний суд.

21.06.2024 суд постановив протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відклав підготовче засідання на 15.08.2024, про що прокурор повідомлений під розписку, а позивач, відповідач та третя особа, - ухвалою від 21.06.2024.

15.08.2024 суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 30.08.2024, про що прокурор та представник третьої особи повідомлені під розписку, а позивач, та відповідач - ухвалою від 15.08.2024.

Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, відзиву у встановлений судом строк не надав. Рішення приймається за наявними матеріалами справи, на підставі ч.9 ст.165, ч.2 ст.178 ГПК України.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, письмових пояснень щодо суті спору не надала.

30.08.2024 суд розглянув справу по суті та проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Обставини справи встановлені судом.

Відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 27.09.2018 №25-7575/14-18-сг Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області передано Талалаївській селищній раді Талалаївського району Чернігівської області у комунальну власність Талалаївської селищної об?єднаної територіальної громади земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 1177,6006 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Талалаївської селищної об?єднаної територіальної громади.

27.09.2018 між ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області та Талалаївською селищною радою підписано Акт приймання-передачі земельної ділянки сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність, у якому зазначено, що цей акт разом із наказом є підставою для державної реєстрації права комунальної власності Михайло-Коцюбинської селищної ради на земельні ділянки, зазначені у додатку.

Згідно з додатком до акту, Талалаївській селищній раді передано 129 земельних ділянок, в т.ч., земельну ділянку під порядковим номером 154, кадастровий номер якої 7425384000:05:001:2013, площею 1,9000 га,з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Липівської сільської ради (на даний час Липівський сторостинський округ Талалаївської селищної ради).

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Талалаївської районної державної аддміністрації Чернігівської області прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 45268107 від 29.01.2019, відповідно до якого 18.01.2019 внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 7425384000:05:001:2013, форма власності комунальна, власник Територіальна громада. Талалаївська селищна рада (номер відомостей про речове право 30054709).

З наданих прокурором матеріалів випливає, що наказом Обласного комунального спеціалізованого агролісогосподарського підприємства Чернігівоблагроліс від 27.12.2000 №13 створено Талалаївське районне дочірнє агролісогосподарське спіціалізоване підприємство Талалаївкарайагролісництво.

Відповідно до п.п. 2.1., 2.2 Статуту Талалаївського районного дочірнього агролісогосподарського спіціалізованого підприємства Талалаївкарайагролісництво метою діяльності Підприємства є охорона та відновлення лісових ресурсів, задоволення потреб юрйдичних та фізичних осіб у лісових ресурсам на основі їх раціонального використання і отримання/прибутку за рахунок задоволення потреб споживчого ринку у лісопродукції та супутніх послугах на підставі ефективного використання виробничого і фінансового`потенціалу.Предметом діяльності Підприємства є спеціалізоване ведення лісового господарства, лісозаготівля, тощо.

Згідно з рішенням Чернігівської обласної ради від 27.03.2001 Про надання в постійне користування земель лісового фонду земельні ділянки лісового фонду, які були у користуванні колективних сільськогосподарських підприємств, що припинили своє існування в процесі реформування, і належать до земель запасу, надано в постійне користування підприємствам для ведення лісового господарства. Відповідно до додатку №1 до вказаного рішення ДАСП Талалаївкарайагролісництво на території Талалаївського району надано в постійне користування 4380,2 га земель лісового фонду, до складу яких увійшла спірна земельна ділянка.

Розпорядженням Талалаївської районної державної адміністрації № 272 від 20.09.2002 ДАСП «Талалаївкарайагролісництво» передано у постійне користування земельні ділянки загальною площею 4410,34 га для ведення лісового господарства.

28.11.2002 видано Державний акт на право постійного користування землею І-ЧН №001544, згідно з яким ДП Талалаївкарайагролісництво передано в постійне користування 720,15 га в межах з планом землекористування.

У 2016 році ВО «Укрдержліспроект» виготовлено Проект організації та розвитку лісового господарства ДАСП Талалаївкарайагролісництво, згідно з яким кв.20 (192,1 га) земель лісового фонду ДАСП Талалаївкарайагролісництво знаходиться на території Липівськоїсільської ради.

Відповідно до Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Липівської сільської ради Талалаївського району Чернігівської області, затвердженої розпорядженням Талалаївської районної державної адміністрації Чернігівської області від 02.12.2013 №356, разом з іншими сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 7425384000:05:001:2013, площею 1,9000 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, за видом угідь - сіножаті. Обмежень у використанні щодо вказаної земельної ділянки не зареєстровано.

Вищевказані дані щодо земельної ділянки кадастровий номер 7425384000:05:001:2013 внесено до Державного земельного кадастру, що підтверджується інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 12.04.2024.

До матеріалів справи додано лист ДАСП Талалаївкарайагролісництво від 24.04.2024, з якої вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 7425384000:05:001:2013 площею 2 га накладається на ділянку лісового фонду ДП Талалаївкарайагролісництво, зміна цільового призначення даної земельної ділянки не погоджувалась.

З проєкту організації та розвитку лісового господарства та плану лісовпорядкування ДП Талалаївкарайагролісництво вбачається, що спірна земельна ділянка знаходиться в кварталі 20 та повністю перебуває в межах ділянки під №21 (загальна площа 68,8 га). Згідно з матеріалами лісовпорядкування ділянка №21 площею 68,8 га є яром, схил північно-східної експозиції.

Відповідно до інформації ВО «Укрдержліспроект» від 16.04.2024 №02-442 та доданого до неї фрагменту ортофотоплану з нанесеними межами 20 кварталу ДП Талалаївкарайагролісництво, відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2016 року та меж земельних ділянок, згідно наданих координат поворотних точок, передбачено, що земельна ділянка з кадастровим номером 7425384000:05:001:2013 повністю накладається на межі кварталу ДП Талалаївкарайагролісництво.

За доводами прокурора до складу інвентаризованих Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області земель сільськогосподарського призначення державної форми власності та переданих у подальшому у комунальну власність Талалаївської територіальної громади в особі Талалаївської селищної ради увійшла земельна ділянка лісового фонду, яка передана у постійне користування спеціалізованому комунальному підприємству для ведення лісового господарства, що перебувала в управлінні та розпорядженні Чернігівської обласної ради та постійному користуванні ДП Талалаївкарайагролісництво і не належала до земель державної власності сільськогосподарського призначення.

Прокурор зазначає, що вилучення земельної ділянки лісового фонду державної власності, яка перебуває у постійному користуванні ДП Талалаївкарайагролісництво, зміна категорії земельної ділянки із земель лісогосподарського призначення на землі сільськогосподарського призначення, передача земельної ділянки у комунальну власність відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області №25-7572/14-18-сг від 27.09.2018, відбулись з порушенням вимог Земельного та Лісового кодексів України, зокрема за відсутності згоди власника та постійного землекористувача спірної земельної ділянки. Як наслідок, прокурор стверджує про наявність підстав для повернення земельної ділянки власнику.

Оцінка суду.

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.

Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

«Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.

Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі №910/4345/18).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України Про прокуратуру передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.

Прокурор у позовній заяві зазначив, що відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Аналогічного змісту положення щодо лісів визначені статтями 7, 8 Лісового кодексу України.

Статтею 14 Конституції України, ст. 1 Земельного кодексу України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (ч. 2 ст. 1 Лісового кодексу України.

За змістом статті 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 Лісового кодексу України полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт б частини першої статті 164 Земельного кодексу України).

Прокурор у позовній заяві зазначає, що порушення інтересів держави в даному випадку полягає в безпідставному вибутті із володіння спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігвської області земельної ділянки лісогосподарського призначення, а саме незаконної реєстрації права власності Талалаївської селищної ради, чим грубо порушено норми Конституції України, Земельного та Лісового кодексів України, підпривається авторитет держави в особі органів місцевого самоврядування, які уповноважені на виконання функцій держави та реалізації державної політики на конкретній території.

Частиною 2 ст. 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Виходячи з приписів ст.8 Земельного Кодексу України до повноважень обласних рад у галузі земельних відносин належить, зокрема: розпорядження землями, що знаходяться у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст області; забезпечення реалізації державної політики в галузі використання та охорони земель; організація землеустрою; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Статтею 30 Лісового кодексу України визначено, що, зокрема, обласні ради, у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на відповідній території: забезпечують реалізацію державної політики у сфері лісових відносин; забезпечують виконання загальнодержавних і державних програм з охорони, захисту, використання та відтворення лісів і затверджують регіональні (місцеві) програми з цих питань; передають у власність, надають у постійне користування земельні лісові ділянки на землях спільної власності відповідних територіальних громад та припиняють права користування ними; приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок на землях спільної власності відповідних територіальних громад.

За доводами прокурора, у цій справі інтереси держави потребують невідкладного захисту, зважаючи на значимість їх порушення та можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу (зміна цільового призначення землі, передання її у приватну власність фізичних осіб тощо).

Позовну заяву подано в інтересах держави в особі позивача - Чернігівської обласної ради, яка, на думку прокурора, при наявності порушень інтересів держави тривалий час не діє у вказаних спірних правовідносинах.

Чернігівська обласна прокуратура листом від 06.05.2024 поінформувала Чернігівську обласну раду про виявлені порушення з проханням повідомити, чи вживала облрада заходи з метою витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та чи планує захищати інтереси держави з даного питання у судовому порядку.

Чернігівська обласна рада у листі від 15.05.2024 повідомила останню про обмежене фінансування обласної ради на судові витрати та не заперечила проти вжиття заходів представницького реагування прокуратурою.

Чернігівська обласна прокуратура в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру повідомила Чернігівську обласну раду про підготовку до Господарського суду Чернігівської області позовної заяви в інтересах держави в особі останньої про витребування земельної ділянки.

Представництво інтересів держави в суді є конституційною функцією органів прокуратури, а подача позову єдиним можливим заходом реагування, направленим на реальне поновлення порушених прав та інтересів держави.

З огляду на невжиття самостійно уповноваженим органом у спірних правовідносинах, ефективних заходів щодо усунення виявлених порушень, вбачаються підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Чернігівської обласної ради та звернення до суду із вказаним позовом у даній справі.

За наведених обставин, суд доходить висновку, що прокурор підтвердив наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в особі Чернігівської обласної ради у суді при зверненні із цим позовом.

Нормативно-правове обґрунтування та оцінка аргументів.

Оскільки спірна земельна ділянка та права на неї є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства у частині використання й охорони лісового фонду (висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21.01.2015 у справі № 6-224цс14).

Статтями 7, 8 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

У відповідності до ч. 1 ст. 8 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

Відповідно до ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт г) ч.4 ст. 83 Земельного кодексу України).

Виходячи з приписів ст. 57 Земельного кодексу України, ч.1 ст.17 Лісового кодексу України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Як встановлено судом, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 7425384000:05:001:2013 перейшла до комунальної власності Талаллаївської селищної обєднаної територіальної громади та перебуває у постійному користуванні ДП Талалаївкарайагролісництво.

За огляду на норми ст.45, 54 Лісового кодексу України основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.

Пунктом 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створенім, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами.

Так, земельні ділянки, що охоплені матеріалами лісовпорядкування державного підприємства, що передані на підставі відповідних рішень органів влади, можуть перебувати лише у державній власності, відтак їх передача до земель комунальної власності є неправомірною.

Відповідно до ч. ч. 4, 8 ст. 122 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент прийняття наказу Головного управління Держгеокадастру в Чернігівській області від № 25-7572/14-18-сг від 27.09.2018) центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Вилучати земельні ділянки державної власності лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб мав право виключно Кабінет Міністрів України. Зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Матеріали справи не містять доказів прийняття рішення Кабінетом Міністрів України про зміну цільового призначення чи передачу спірної земельної ділянки до земель запасу сільськогосподарського призначення за рахунок земель лісового фонду.

Згідно ст. 15-1, ч. 1 ст. 20, ч. 4 ст. 122 та ч. 2 ст. 149 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент прийняття наказу Головного управління Держгеокадастру в Чернігівській області № 25-7572/14-18-сг від 27.09.2018) територіальні органи Держгеокадастру не наділені повноваженнями щодо вилучення та зміни цільового призначення земель державного лісового фонду для нелісогосподарських потреб.

Дії Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області щодо інвентаризації земельної ділянки з кадастровим номером 7425384000:05:001:2013 призвели до вилучення земель державного лісового фонду та зміни їх цільового призначення на землі сільськогосподарського призначення, а також подальшої передачі їх у комунальну власність Талаллаївської селищної обєднаної територіальної громади на підставі наказу № 25-7572/14-18-сг від 27.09.2018 Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність, що є порушенням вимог чинного законодавства.

Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області незаконно здійснено зміну цільового призначення та вилучення земель державного лісового фонду за відсутності на те повноважень, визначених чинним законодавством, а в подальшому спірну земельну ділянку передано до земель комунальної власності.

Відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Таким чином, наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області № 25-7572/14-18-сг від 27.09.2018 Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність, на підставі якого земельна ділянка лісогосподарського призначення віднесена до земель сільськогосподарського призначення та передана до комунальної власності, є незаконним, тобто прийнятим всупереч вимогам чинного законодавства.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (п.85,86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

Вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності (п.56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога прокурора про витребування з незаконного володіння Талалаївської селищної ради на користь держави в особі Чернігівської обласної ради земельної ділянки з кадастровим номером 7425384000:05:001:2013, площею 1,9 га.

Зазначена матеріально-правова вимога заявлена до відповідача Талалаївської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області.

Згідно зі статтею 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Позивачем у спорі про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України є власник майна, а відповідачем добросовісний набувач (титульний власник спірного майна), що володіє ним на момент звернення позивача до суду з таким позовом, тоді як особи, які набували та втрачали відповідне право у ланцюгу перепродажів, не є відповідачами у такому спорі, так як на час пред`явлення вимоги про витребування майна з володіння не є ані власниками, ані володільцями, ані користувачами спірного майна.

На час звернення прокурора до суду з позовом про витребування земельної ділянки право комунальної власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на земельну ділянку з кадастровим номером 7425384000:05:001:2013 зареєстровано за Талалаївською селищною радою.

Згідно з ч.3 ст. 45 Господарського процесуального кодексу України відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Відповідач це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.11.2018 по справі №183/1617/16 дійшла висновку, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову.

Отже, належним відповідачем за позовом про витребування земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 Цивільного кодексу України). Вищезазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

Державним реєстратором Талалаївської районної державної адміністрації Чернігівської області Галицьким О.М. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 45268107 від 29.01.2019, відповідно до якого 18.01.2019 внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 7425384000:05:001:2013, площею 1,9 га, власник Територіальна громада. Талалаївська селищна рада.

Враховуючи викладене вище, Талалаївська селищна рада є належним відповідачем у спорі, оскільки повинна виконати вимогу прокурора, заявлену у позові повернути з незаконного володіння на користь держави в особі Чернігівської обласної ради земельну ділянку з кадастровим номером 7425384000:05:001:2013, площею 1,9 га.

Таким чином, суд вважає обґрунтованою вимогу прокурора про витребування на користь держави в особі Чернігівської обласної ради з незаконного володіння Талалаївської селищної ради земельної ділянки з кадастровим номером 7425384000:05:001:2013, площею 1,9 га.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

Дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що вимоги прокурора ґрунтуються на належних, допустимих, достовірних доказах, у розумінні статей 76-78 ГПК України.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню судом в повному обсязі.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням задоволення позову з відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3028,00 грн.

Керуючись ст. 129, 236-239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2.Витребувати з незаконного володіння Талалаївської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 34644701, вул. Центральна, 3, смт Талалаївка, Прилуцький район, Чернігівська область, 17200) земельну ділянку з кадастровим номером 7425384000:05:001:2013 площею 1,9 га, що розташована на території Талалаївської селищної ради.

3. Стягнути з Талалаївської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 34644701, вул. Центральна, 3, смт Талалаївка, Прилуцький район, Чернігівська область, 17200) на користь Чернігівської обласної прокуратури (вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000, ідентифікаційний код 02910114, отримувач Чернігівська обласна прокуратура, банк отримувача Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок отримувача UA248201720343140001000006008) 3028,00 грн судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили у строки, встановлені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строки визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 09.09.2024.

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

СуддяВ.В. Моцьор