Постанова

від 05.09.2024 по справі 904/138/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 904/138/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кролевець О. А. - головуючий, Губенко Н. М., Мамалуй О. О.

за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д. А.

та представників:

позивача - Русанова В. В.

відповідача - Герман М. М.

третьої особи - В`юнченко О. А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"

на додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.06.2024 (головуючий - Дармін М. О., судді Кощеєв І. М., Чус О. В.)

у справі № 904/138/21

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"

до Управління соціальної політики виконавчого комітету Нікопольської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Нікопольська міська рада

про стягнення 6 212 218,95 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" (позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Управління соціальної політики виконавчого комітету Нікопольської міської ради (відповідач) про стягнення 6 212 218,95 грн збитків за пільгові перевезення громадян.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з січня по грудень 2018 року позивач надавав послуги з пільгового перевезення окремих категорій громадян. Натомість відповідач, який є розпорядником бюджетних коштів, не провів розрахунки за пільгові перевезення відповідно до вимог пунктів 2, 3, 5, 6, 7, 8 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256, унаслідок чого Позивачу завдані збитки у розмірі 6 212 218,95 грн.

Хід розгляду справи

3. Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.

4. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2021, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 16.11.2021, позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 6 212 218,95 грн збитків за пільгове перевезення пасажирів за 2018 рік та 93 183,28 грн витрат зі сплати судового збору.

5. Постановою Верховного Суду від 20.01.2022 касаційну скаргу відповідача задоволено частково. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2021 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.11.2021 скасовано, а справу № 904/138/21 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

6. За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.09.2022, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 25.09.2023, у задоволенні позову відмовлено.

7. Додатковою постановою Центрального апеляційного господарського суду від 02.11.2023 у справі № 904/138/21 заяву представника відповідача про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з позивача на користь відповідача 7 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

8. Постановою Верховного суду від 27.02.2024 касаційні скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" та Управління соціальної політики виконавчого комітету Нікопольської міської ради задоволено частково. Додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.11.2023 скасовано. Передано справу № 904/138/21 на новий розгляд до Центрального апеляційного господарського суду.

Короткий зміст додаткової постанови суду апеляційної інстанції

9. Додатковою постановою Центрального апеляційного господарського суду від 25.06.2024 заяву Управління соціальної політики виконавчого комітету Нікопольської міської ради про ухвалення додаткового рішення у справі № 904/138/21 задоволено. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Управління соціальної політики виконавчого комітету Нікопольської міської ради 90 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

10. Ухвалюючи зазначену додаткову постанову суд апеляційної інстанції врахувавши розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг, предмет та підстави позовних вимог, заперечення позивача проти розміру витрат на правничу допомогу, встановив, що розмір понесених судових витрат у розмірі 90 000,00 грн становить лише 1,45% від ціни позову 6 212 218,95 грн, тобто є співрозмірним із ціною позову, є документально підтвердженим, спір між сторонами в 2021 році виник виключно через неправильні дії позивача у вигляді подання завідомо безпідставного позову до органу, який захищає інтереси найбільш вразливих верст населення, які проживають на території Нікопольської міської ради, у зв`язку з чим дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру понесених відповідачем витрат з отримання професійної правничої допомоги.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

11. Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просить скасувати додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.06.2024 та ухвалити нове рішення, яким заяву відповідача залишити без задоволення.

12. У касаційній скарзі скаржник не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, при цьому, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, додаткових постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19, постановах Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 11.07.2023 у справі № 916/2664/21 та додаткових постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, від 27.02.2024 у справі № 904/138/21.

13. Також в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України).

Позиція інших учасників справи

14. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувану додаткову постанову залишити без змін.

15. Третя особа подала відзив на касаційну скаргу у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувану додаткову постанову залишити без змін.

Позиція Верховного Суду

16. Перевіривши повноту встановлення судом апеляційної інстанції обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та відзиві, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

17. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

18. Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

19. Право особи на отримання правової допомоги під час розгляду справи господарськими судами гарантоване статті 131-2 Конституції України, статті 16 ГПК України , відповідними нормами Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

20. Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу).

21. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

22. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

23. Згідно із статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

24. Відповідно до частин першої, другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

25. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).

26. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 цього Кодексу).

27. Витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" порядку.

28. За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

29. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

30. Таким чином, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, необхідно враховувати, зокрема, встановлений в самому договорі розмір та/або порядок обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

31. Як встановлено судом апеляційної інстанції, Управління соціальної політики виконавчого комітету Нікопольської міської ради, звертаючись до суду із заявою про розподіл судових витрат, просило стягнути з позивача на його користь витрати за послуги адвоката - АБ "Герман і Партнери" в розмірі 90 000,00 грн.

32. При цьому, на підтвердження заявлених вимог було надано Договір № 9 від 27.01.2023 про надання правової допомоги відповідно до пункту 3.2 якого вартість послуг, передбачених у п.1.1. цього Договору становить 90 000,00 грн без ПДВ. Відповідно до "Калькуляції до Договору № ____ (орієнтовний розрахунок вартості послуг)" п.1 Участь у судових засіданнях 15 000,00 грн; п.2 Підготовка процесуальних документів, документів правового характеру та інша правова робота 75 000,00 грн. Всього на 90 000,00 грн. Також відповідачем було подано копію Додаткової угоди № 1 від 26.09.2023та акт приймання передачі наданих послуг від 26.09.2023.

33. Так, апеляційний господарський суд встановив, що форма гонорару, визначена умовами укладеного між сторонами Договору № 9 від 27.01.2023 про надання правової допомоги в редакції Додаткової угоди № 1 від 26.09.2023 до договору про надання правової допомоги № 9 є фіксованою.

34. Звідси суд апеляційної інстанції зазначив, що обсяг наданих АБ "Герман і партнери" послуг, перелік яких наведено Акті прийому передачі наданих послуг від 26.09.2023 підтверджується:

- відзивом на апеляційну скаргу по справі № 904/138/21;

- запереченнями щодо заявленого позивачем клопотання про зупинення апеляційного провадження від 20.02.2023;

- клопотанням про поновлення провадження у справі № 904/138/21 та участю представника відповідача у двох судових засіданнях 20.02.2023 та 25.09.2023, відповідно.

35. З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції зазначив, що розподілу підлягає 90 000,00 грн, понесених відповідачем на професійну правничу допомогу за Договором № 9 від 27.01.2023 про надання правової допомоги в редакції Додаткової угоди № 1 від 26.09.2023.

36. Верховний Суд наголошує, що надані позивачем докази на підтвердження витрат на правничу допомогу, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

37. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п.п. 79 і 112).

38. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

39. Тобто нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

40. За змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

41. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

42. Водночас, за приписами частини шостої статті 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

43. Як встановлено судом апеляційної інстанції, позивач заперечив проти ухвалення додаткового рішення та просив відмовити у задоволенні заяви відповідача.

44. Суд апеляційної інстанції встановив, що у даному клопотанні заперечення позивача окрім посилання на норми права, які регулюють порядок розподілу судових витрат, ґрунтуються лише на твердженнях позивача про неможливість встановити кількість витраченого представником відповідача часу на надання правничої допомоги та посиланням на його (позивача) стратегічне значення для економіки України в умовах воєнного стану і відсутність надходжень від пасажирських та грузових перевезень.

45. Колегія суддів суду апеляційної інстанції також зазначила, що позивач заперечуючи проти заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу не заперечував проти самого факту надання послуг, наведених в Акті прийому передачі наданих послуг від 26.09.2023.

46. Разом з цим, суд апеляційної інстанції, враховуючи встановлені обставини того, що формою гонорару за укладеним сторонами Договором № 9 від 27.01.2023 в редакції Додаткової угоди № 1 від 26.09.2023 є фіксованих розмір оплати, а не погодинний, відхилив доводи позивача щодо неможливості встановлення фактично витраченого представником відповідача часу на надання професійної правничої допомоги відповідачу.

47. Верховний Суд зауважує, що висновок апеляційного господарського суду про необов`язковість подання стороною детального опису наданих послуг у випадку погодження фіксованого розміру гонорару адвоката узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 у якій зазначено, що у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

48. Щодо тверджень позивача про його стратегічне значення для економіки України в умовах воєнного стану, суд апеляційної інстанції зазначив, що в порядку частини третьої статті 75 ГПК України визнає, як загальновідому обставину той факт, що АТ "Укрзалізниця" в силу історико - економічних факторів, а також положень статті 5 Закону України "Про природні монополії", займає монопольне становище у сфері користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об`єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування. В свою чергу, Відповідач, в силу своїх завдань є установою для забезпечення захисту потреб найбільш вразливих верств населення.

49. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивачем не надано належних і допустимих в розумінні статей 76, 77 ГПК України доказів на підтвердження його тверджень про відсутність надходжень коштів від пасажирських та вантажних перевезень.

50. Так, Верховний Суд зазначає, що аналогічні (наведеним вище і оціненим судом апеляційної інстанції) доводи щодо наявності підстав для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат скаржник продублював також в касаційній скарзі, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків Верховного Суду, які викладені у постановах, зазначених в пункті 12 цієї постанови.

51. Проте, Верховний Суд вважає, що зазначені скаржником постанови Верховного Суду не містять протилежної позиції щодо застосування положень частини третьої статті 126 та частини восьмої статті 129 ГПК України порівняно з позицією суду апеляційної інстанції у справі, що переглядається. Натомість, як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається із матеріалів справи, позивач надав документальне підтвердження надання правової допомоги, якому суд апеляційної інстанції під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу надав належну оцінку.

52. Так, з оскаржуваної додаткової постанови апеляційного господарського суду вбачається, що дослідивши надані позивачем докази на понесення витрат на професійну правничу допомогу в апеляційному суді, врахувавши заперечення відповідача щодо витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку про наявність підстав для покладення на позивача витрат відповідача на професійну правничу допомогу.

53. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки сума понесених судових витрат у розмірі 90 000,00 грн становить лише 1,45% від ціни позову у розмірі 6 212 218,95 грн, тобто є співрозмірною із ціною позову, є документально підтвердженою, а також враховуючи, що спір між сторонами в 2021 році виник виключно через неправильні дії позивача у вигляді подання завідомо безпідставного позову до органу, який захищає інтереси найбільш вразливих верст населення, які проживають на території Нікопольської міської ради, у суду відсутні підстави для зменшення розміру понесених відповідачем витрат з отримання професійної правничої допомоги.

54. Верховний Суд зазначає, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо. Сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідним доказам, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їх розміру тощо, не свідчить про незаконність оскаржуваних судових рішень.

55. З матеріалів справи та змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що апеляційний господарський суд, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, надавши оцінку доказам та доводам сторін щодо розподілу таких витрат, керуючись зокрема, такими критеріями як обґрунтованість, пропорційність, співмірність та розумність їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, дійшов правомірного висновку про задоволення заяви відповідача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.

56. Верховний Суд при касаційному перегляді додаткової постанови суду апеляційної інстанції, не виявив у діях суду порушень приписів статей 126, 129 ГПК України, неправильного застосування норм матеріального права або інших порушень норм процесуального права, які б призвели до ухвалення судом незаконного рішення.

57. Висновки апеляційного господарського суду не суперечать правовим висновкам, наведеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, додаткових постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19, постановах Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 11.07.2023 у справі № 916/2664/21 та додаткових постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, від 27.02.2024 у справі № 904/138/21, з огляду на те, що відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а визначена іншими обставинами, встановленими судами, і за іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами, залежно від яких (обставин і доказів) й прийнято судове рішення.

58. Відтак, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної додаткової постанови з цієї підстави

59. Щодо оскарження додаткової постанови з підстав, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України Верховний Суд зазначає таке.

60. Так, обґрунтовуючи наведену підставу касаційного оскарження, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України).

61. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

62. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

63. Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

64. За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судом зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

65. При цьому саме тільки посилання скаржника на те, що суд не в повному обсязі дослідив докази та не з`ясував дійсні обставини справи, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів судове рішення.

66. При цьому Суд зазначає, що доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками апеляційного господарського суду та до необхідності встановлення інших обставин, ніж встановлені судом апеляційної інстанцій, та стосуються переоцінки наданих сторонами доказів, без урахування меж повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК України, а відтак, з огляду на встановлені судом апеляційної інстанції фактичні обставини справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

67. За таких обставин, перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість скарги та про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

68. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

69. Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

70. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків суду апеляційної інстанції та не довів неправильного застосування ним норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятої у справі додаткової постанови.

71. За таких обставин, доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана додаткова постанова - без змін.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення.

2. Додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.06.2024 у справі № 904/138/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. А. Кролевець

Судді Н. М. Губенко

О. О. Мамалуй