Рішення

від 09.09.2024 по справі 367/4810/24

ІРПІНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 367/4810/24

Провадження №2-о/367/264/2024

РІШЕННЯ

Іменем України

09 вересня 2024 року м. Ірпінь

Ірпінський міський суд Київської області у складі:

головуючого судді Одарюка М.П.,

за участю секретаря судового засідання Бобриш М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 367/4810/24 за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ ПРОМІНТЕКС» про встановлення факту, що має юридичне значення,

ВСТАНОВИВ

В травні 2024 року заявник звернулась до суду з заявою, в якій просить суд встановити факт припинення трудових відносин між нею та Товариством з обмеженою відповідальністю «КОНДОР ЕКО-Україна» у зв`язку зі звільненням з посади Генерального директора ТОВ «КОНДОР ЕКО-Україна» з 10.12.2013 року. В обґрунтування позову зазначає, що з 10.12.2013 року її трудові відносини з ТОВ « КОНДОР ЕКО- Україна» було припинено, але у зв`язку з тим, що новим директором ОСОБА_2 не було подано державному реєстратору документи для внесення змін до відомостей про керівника юридичної особи та станом на сьогоднішній день в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань міститься інформація про те, що вона є керівником товариства. Через те, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань міститься інформація про те, що вона є керівником ТОВ « КОНДОР ЕКО-Україна» вона не може реалізувати своє право на працю в органах місцевого самоврядування або на державній службі. Генеральним директором ТОВ «КОМПАНІЯ ПРОМІНТЕКС» Ніколаєвим О.М. в інтересах товариства, яке є учасником ТОВ « КОНДОР ЕКО Україна», що володіє 25,0% його статутного капіталу та заінтересованою особою по справі, надано заяву від 03.04.2024 року, якою він визнає та підтверджує факт припинення її трудових відносин з ТОВ « КОНДОР ЕКО Україна», а саме її звільнення з 10.12.2013 року з посади Генерального директора ТОВ « КОНДОР ЕКО Україна», відповідно до протоколу Загальних Зборів Учасників Товариства № 2 від 09.12.2013 року та наказу № 2к від 09.12.2013.Заявни не має можливості отримати документ, який посвідчує факт припинення її трудових відносин з ТОВ « КОНДОР ЕКО Україна» у зв`язку з військовою агресією та припиненням зв`язків з учасниками товариства. ТОВ «КОНДОР ЕКО Україна» не здійснює господарську діяльність, не подає фінансову та податкову звітність з 2013 року та не знаходиться за адресою місцезнаходження товариства, яка вказана в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань. Таким чином вона не має іншої можливості підтвердити факт припинення трудових відносин з ТОВ « КОНДОР ЕКО Україна», окрім звернення до суду з відповідною заявою.

Заявник в судове засідання не з`явилась, надала суду письмову заяву, в якій просила суд розглядати її заяву без її участі.

Представник заінтересованої особи, ТОВ «КОМПАНІЯ ПРОМІНТЕКС», ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, надав суду письмові пояснення, в яких пояснив суду, що відповідно до протоколу Загальних Зборів Учасників ТОВ « КОНДОР ЕКО Україна» № 2 від 09.12.2013 року ОСОБА_1 звільнено з посади Генерального директора ТОВ «КОНДОР ЕКО Україна», за власним бажанням з 10.12.2013 року. не заперечував проти задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення.

Відповідно до протоколу Загальних Зборів Учасників Товариства № 2 від 09.12.2013 р. та наказу ТОВ «КОНДОР-ЕКО-Україна» № 3к від 10.12.2013 р., ОСОБА_2 , з 10.12.2023 р. приступила до виконання обов`язків Генерального директора ТОВ «КОНДОР- ЕКО-УКРАЇНА».

Але, з невідомих причин, новопризначеним Генеральним директором ОСОБА_2 не було подано державному реєстратору документи для внесення зміни до відомостей про керівника юридичної особи, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Тобто, станом на сьогоднішній день в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань міститься неактуальна інформація про те, що ОСОБА_1 є керівником ГОВ «КОНДОР-ЕКО-Україна».

З 20.02.2014 р. зв`язки ТОВ «КОМПАНІЯ ПРОМІНТЕКС» з гр. ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ЗАТ «КОНДОР-ЕКО» було припинено, оскільки учасник товариства ОСОБА_4 є громадянином Російської Федерації, юридична особа ЗАКРИТЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «КОНДОР- ЕКО» зареєстрована за законодавством Російської Федерації, а її представником є громадянин Російської Федерації ОСОБА_4 , ОСОБА_5 постійно проживає за кордоном, а тому вважає, що у заявника не має іншої можливості підтвердити факт припинення її трудових відносин з ТОВ « КОНДОР ЕКО Україна».

Відповідно до ч.1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з розглядом справи за відсутності учасників справи.

Суд, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення заявлених вимог за наступних підстав.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Як вказує у своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини, згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи законних інтересів.

Статтею 16 ЦК встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Особа вільна у виборі способу способі захисту цивільних прав судом.

Разом з тим, передбачені ст.ст.12 і 13 ЦПК України засади змагальності та диспозитивності цивільного судочинства визначають основні правила, в межах яких мають діяти особи, що беруть участь у справі, та суд при вирішенні справи.

Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона у цивільному судочинстві повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, до яких дана справа не відноситься.

Суд, згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим законом випадках.

Згідно позиції Верхового Суду України, що викладена у постанові Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18.12.2003 року «Про судове рішення у цивільній справі» вбачається, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Статтями 78, 81 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Факт припинення трудових відносин між заявником та заінтересованою особою підтверджується наступними доказами: копією протоколу № 2 Загальних Зборів Учасників Товариства з обмеженою відповідальністю « КОНДОР ЕКО Україна» від 09 грудня 2013 року, яким вирішено з 10.12.2013 року звільнити ОСОБА_1 з посади Генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНДОР ЕКО Україна», за власним бажанням. Та з 10.12.2013 року призначити на посаду Генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНДОР ЕКО Україна» ОСОБА_2 . Уповноважено нового Генерального директора Товариства ОСОБА_2 вчинити всі необхідні дії для державної реєстрації дії, пов`язані зі зміною керівника особисто; наказом Генерального директора ТОВ «КОНДОР ЕКО-Україна» № 2к від 09.12.2013 року про звільнення з 10.12.2013 року ОСОБА_1 з посади Генерального директора ТОВ «КОНДОР ЕКО Україна»; наказом Генерального директора № 3к від 10.12.2013 про призначення на посаду Генерального директора ТОВ «КОНДОР ЕКО Україна» ОСОБА_2 ; заявою Генерального директора ТОВ «КОМПАНІЯ ПРОМІНТЕКС» ОСОБА_3 , якою останній підтвердив факт звільнення ОСОБА_1 10.12.2013 року з посади Генерального директора ТОВ «КОНДОР ЕКО Україна».

Як вбачається з відомостей з Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань відомості про нового керівника ОСОБА_6 до реєстру не внесені.

Відповідно до статей 3, 221, 231 КЗпП України в порядку передбаченому главою ХV цього Кодексу, підглядають розглядові індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності, у тому числі членів кооперативів, їх об`єднань, членів кооперативних сільськогосподарських підприємств, членів інших громадських організацій, які перебувають з ними в трудових відносинах, членів селянських (фермерських) господарств, які працюють за трудовим договором із фізичними особами.

У статті 232 КЗпП України визначено, які трудові спори безпосередньо розглядаються в судових і , як правило, це спори про звільнення, і спори про відмови у прийнятті на роботі.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Згідно ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Аналогічні положення містяться в Європейській соціальній хартії (переглянута) від 03.05.1996 (ратифікована Україною 14.09.2006).

Так, ст.1 Хартії визначає що з метою забезпечення ефективного здійснення права на працю сторони зобов`язуються: визнати однією зі своїх найголовніших цілей і одним зі своїх найголовніших обов`язків досягнення та підтримання якомога високого і стабільного рівня зайнятості, маючи на меті досягнення повної зайнятості; ефективно захищати право працівника заробляти собі на життя професією, яку він вільно обирає; створювати безкоштовні служби працевлаштування для всіх працівників або забезпечувати їхнє функціонування; забезпечувати належну професійну орієнтацію, підготовку та перекваліфікацію або сприяти їм.

Заявник посилається на те, що встановлення факту припинення трудових відносин необхідно для можливості працювати в органах місцевого самоврядування або на державній службі у державних органах.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Відповідно до ст.38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

При таких обставинах, враховуючи те, що у заявника відсутня можливість в інший спосіб окрім звернення до суду, зважаючи на об`єктивні обставини, що склалися в межах цієї справи, бути наділеним правом на розірвання договору та внесення відомостей до Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань про її звільнення з посади Генерального директора, з метою надання можливості заявнику в подальшому реалізовувати своє право на працю, суд вважає, що заявлені вимоги підлягають задоволенню.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У відповідності до ч.2 ст.315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

З огляду на викладене, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилається заявник, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами дослідженими в судовому засіданні, враховуючи, що заявник з об`єктивних причин не може підтвердити у позасудовому порядку факт припинення нею трудових відносин, суд дійшов висновку про необхідність задоволення вимог ОСОБА_1 про встановлення факту припинення трудових відносин в певний час.

На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 13, 76-81, 258, 259, 263-265, 315-319, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ ПРОМІНТЕКС» про встановлення факту припинення трудових відносин - задовольнити.

Встановити факт припинення трудових відносин між ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю» КОНДОР ЕКО Україна» ( код ЄДРПОУ 38959240, адреса місця знаходження юридичної особи: 04050, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 8А) у зв`язку зі звільненням з посади Генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю « КРОНДОР ЕКО Україна» з 10.12.2013 року, за власним бажанням.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подачі у 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя М.П. Одарюк