Ухвала

від 03.07.2024 по справі 760/15361/24

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №760/15361/24

Провадження №2/760/8922/24

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

03 липня 2024 року м. Київ

Суддя Солом`янського районного суду міста Києва Аксьонова Н.М.,

розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівельна компанія «Фундамент» про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Солом`янського районного суду м. Києва з позовною заявою до ТОВ «Домобудівельна компанія «Фундамент», в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість із виплати заробітної плати в розмірі 120962,45 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців з 18 листопада 2023 року по 18 травня 2024 року та судові витрати.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 липня 2024 року справу розподілено судді Аксьоновій Н.М.

Як убачається зі змісту ч.1 ст.184 ЦПК України позов пред`являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді.

Позовна заява подається до суду із дотриманням вимог ст.175, 177 ЦПК України.

Відповідно до п.3 ч.3 ст.175 ЦПК України позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці, обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.

Керуючись п.1 ч.1 ст.176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Однак, всупереч вказаним вимогам, позивач в своїй позовній заяві не вказав ціни позову, в тому числі обґрунтованого розрахунку суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Частиною 4 ст.177 ЦПК України передбачено, що до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Згідно з п.п.1 п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою, або фізичною особою-підприємцем ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

А тому, позивач звільнений від сплати судового збору за позовну вимогу про стягнення невиплаченої заробітної плати.

Разом з тим, щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає таке.

Згідно ч.1 ст.3 та ст.4 Кодексу законів про працю України, трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Так, відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу законів про працю України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Водночас, згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» №95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30.06.1961 р., термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Конституційний Суд України, в рішенні від 15.10.2013 р. №8-рп/2013 у справі №1-13/2013, зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Відповідно дост.116 Кодексу законів про працю України,при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановленост.117 Кодексу законів про працю України, згідно з приписами якої, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Водночас структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Крім того, на підставі статті 2 Закону України «Про оплату праці»,структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення «Інструкції зі статистики заробітної плати», затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 р. №5та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 р. за №114/8713 (далі - Інструкція №114/8713), розробленої відповідно до Закону України від 17.09.1992 р. №2614-XII «Про державну статистику» та Закону України «Про оплату праці» з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).

Відповідно до п.1.3 Інструкції №114/8713, для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

При цьому, інші виплати, що не належать до фонду оплати праці, встановлені в розділі 3 Інструкції №114/8713, згідно з пунктом 3.9 якого до них відносяться суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.

З наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за своєю правовою природою, не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

З огляду на викладене, пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Зазначеного висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 30.11.2016 р. у справі №226/168/15-ц (провадження №6-1121цс16), за наслідками розгляду справи яка виникла з правовідносин щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який також узгоджується з правовим висновок викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 р. по справі №910/4518/16, провадження №12-301гс18.

А тому за вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців з 18 листопада 2023 року по 18 травня 2024 року необхідно сплатити судовий збір за ставкою

1 відсоток від суми, яка стягується, як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позивачем до позовної заяви додано копію пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 ОСОБА_1 , з якого вбачається, що позивач має ІІІ групу інвалідності.

Однак, суд не приймає дану обставину як підставу для звільнення від сплати судового збору, оскільки законом не передбачено підстав для звільнення від сплати судового збору осіб з інвалідністю ІІІ групи.

У відповідності до ч.1 та ч.2 ст.185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

За таких обставин позовна заява повинна бути залишена без руху, а позивачу наданий строк для усунення недоліків.

Керуючись статтями 95, 175-177, 185, 187, 260, 261 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівельна компанія «Фундамент» про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - залишити без руху.

Надати позивачу десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків.

Судовий збір необхідно сплатити на рахунок № UA388999980313181206000026010, Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, код банку отримувача (МФО): 899998, код класифікації доходів бюджету: 22030101, отримувач коштів: ГУК у м. Києві/Солом`ян. р-н/22030101.

Роз`яснити позивачу, що якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом позовна заява залишається без розгляду.

Копію ухвали надіслати позивачу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

Суддя Солом`янського районного

суду міста Києва Н.М. Аксьонова