Постанова

від 06.09.2024 по справі 753/15681/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 753/15681/22

провадження № 61-3888св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Національна академія прокуратури України, Тренінговий центр прокурорів України,

третя особа - Офіс Генерального прокурора,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 05 липня 2023 року, ухвалене у складі судді Колесника О. М., та постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Олійника В. І., Гаращенка Д. Р., Сушко Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Національної академії прокуратури України (далі - НАПУ), Тренінгового центру прокурорів України, третя особа - Офіс Генерального прокурора, про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при звільненні.

Позовну заяву ОСОБА_1 мотивувала тим, що вона з 2007 року працювала на різних посадах у НАПУ. Наказом голови Ліквідаційної комісії НАПУ від 24 жовтня 2022 року № 24-к її звільнено з посади старшого викладача відділу підготовки прокурорів з процесуального керівництва та криміналістичного забезпечення досудового розслідування інституту спеціальної підготовки НАПУ з 09 листопада 2022 року у зв`язку з ліквідацією НАПУ на підставі пункту першого частини першої статті 40 КЗпП України.

Вважала своє звільнення з посади незаконним. Статтею 80 Закону України «Про прокуратуру», статутом НАПУ передбачено, що НАПУ є державною установою зі спеціальним статусом, що здійснює спеціальну підготовку кандидатів на посаду прокурора, підвищення кваліфікації прокурорів та функціонує при Генеральній прокуратурі України. Для її ліквідації потрібно, щоб припинилися відносини, пов`язані з підвищенням кваліфікації прокурорів і здійснення спеціальної підготовки кандидатів на посаду прокурора та відпала потреба в управлінні у таких відносинах, чого не відбулося. 25 вересня 2019 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», що передбачає створення на базі НАПУ Тренінгового центру прокурорів України без вказівки на ліквідацію НАПУ (пункт 25 розділ ІІ «Прикінцеві та Перехідні положення»). Цим законом слова «Національна академія прокуратури України» у тексті Закону України «Про прокуратуру» замінено словами «Тренінговий центр прокурорів України», тобто мова йде про реорганізацію такої академії, проте законодавець не визначив конкретної форми її реорганізації. Згідно з новою редакцією статті 80 Закону України «Про прокуратуру» Тренінговий центр прокурорів України є державною установою, що здійснює підвищення кваліфікації прокурорів та функціонує при Офісі Генерального прокурора. Зазначена форма не передбачає здійснення Тренінговим центром прокурорів України спеціальної підготовки кандидатів на посаду прокурора на відміну від її попередньої редакції, що стосувалася НАПУ.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про прокуратуру» та Статуту Тренінгового центру прокурорів України кандидат на посаду прокурора проходить протягом одного року спеціальну підготовку в Тренінговому центрі прокурорів України з метою отримання знань та навичок практичної діяльності на посаді прокурора, складання процесуальних документів, вивчення правил прокурорської етики.

Зазначала, що стаття 80 Закону України «Про прокурату» (у новій редакції), Статут НАПУ, затверджений Радою прокурорів України 01 листопада 2017 року і Статут Тренінгового центру прокурорів України (у редакції згідно з наказами Генерального прокурора від 05 березня 2020 року № 130 та від 29 травня 2020 року № 243), вказує, що обидві установи мають однакові основні функції і завдання: підвищення кваліфікації прокурорів та здійснення спеціальної підготовки кандидатів на посаду прокурора.

Питання матеріального забезпечення як працівників НАПУ, так і Тренінгового центру прокурорів України вирішується на підставі однієї і тієї ж постанови Кабінету Міністрів України від 28 березня 2011 року № 329 (з відповідними змінами). Структура і штатний розпис обох установ також засвідчує, що їх діяльність спрямована на організацію і забезпечення навчального процесу та навчально-методичної підготовки до занять з прокурорами. Положення про інститут спеціальної підготовки НАПУ, посадова інструкція викладача відділу в НАПУ розкривають необхідні вміння і навички працівників, які здійснюють підготовку до занять з прокурорами, проводять такі заняття, впроваджують науково-дослідні розробки у навчальний процес, беруть участь в організації і проведенні конференцій тощо. Попри те, що Тренінговий центр прокурорів України з огляду на свій правовий статус, основні функції і завдання, є по суті правонаступником НАПУ, Офіс Генерального прокурора як головний розпорядник бюджетних коштів, що виділяються на підготовку та підвищення кваліфікації кадрів прокуратури, виступив ініціатором саме ліквідації НАПУ, а не її реорганізації.

Відповідно до інформації з витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Тренінговий центр прокурорів України зареєстровано 10 березня 2020 року в окрему юридичну особу, а НАПУ перебуває у стані припинення. Тренінговий центр прокурорів України знаходиться за адресою та користується засобами зв`язку НАПУ, яка припиняється, змінилися лише назва установи, яка надає освітні, бібліотечні і видавничі послуги.

Наказ Генерального прокурора від 11 червня 2020 року № 50 б «Про організацію приймання-передачі майна» засвідчує, що все майно НАПУ, майнові права переходять до Тренінгового центру прокурорів України, що є однією з ознак реорганізації (правонаступництва). Часткове правонаступництво у майнових правах і обов`язках засвідчує неправомірність ліквідації НАПУ.

Зважаючи на те, що за всіма правовими ознаками НАПУ реорганізовано, а не ліквідовано, позивач уважала, що відповідач порушив установлений законом порядок її звільнення - не виконав належним чином обов`язок щодо її подальшого працевлаштування, не встановив факт неможливості переведення її на іншу роботу до реорганізованої установи, що свідчить про порушення частини другої статті 40 КЗпП України, відповідно до якої звільнення працівника з підстав, визначених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України допускається лише при неможливості перевести працівника на іншу роботу, у зв`язку з чим вважає незаконним своє звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України відповідно до наказу від 24 жовтня 2022 року № 24-к.

ОСОБА_1 просила суд: поновити її на посаді старшого викладача відділу підготовки прокурорів з процесуального керівництва та криміналістичного забезпечення досудового розслідування інституту спеціальної підготовки НАПУ або на рівнозначній посаді в Тренінговому центрі прокурорів України (у разі проведення державної реєстрації припинення НАПУ шляхом ліквідації); стягнути з НАПУ або її правонаступника - Тренінгового центру прокурорів України на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 05 липня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 05 липня 2023 року - без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що при звільненні позивача з роботи було дотримано встановлений законом порядок звільнення, передбачений пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, оскільки наявними у справі належними та допустимими доказами підтверджується факт ліквідації НАПУ, з якою позивачка перебувала у трудових відносинах, та факт попередження її за два місяці про наступне вивільнення, що останньою під час розгляду справи не заперечувалося.

Короткий зміст касаційної скарги

У березні 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 05 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення, направити справу на новий судовий розгляд.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

20 березня 2024 року ухвалою Верховного Суду поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Дарницького районного суду міста Києва, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У квітні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду 14 березня 2018 року у справі № 802/113/16-а (провадження № К/9901/6862/18, К/9901/6858/18), від 10 жовтня 2018 року у справі № 816/979/17 (провадження № К/9901/3920/17), від 12 грудня 2018 року у справі № 815/436/17 (провадження № К/9901/17267/18), від 13 вересня 2019 року у справі № 591/3065/16-а (провадження № К/9901/12674/18), від 24 вересня 2109 року у справі № 817/3397/15 (провадження № К/9901/11755/18), від 20 грудня 2109 року у справі № 591/3053/16-а (провадження № К/9901/12008/18), від 07 травня 2020 року у справі № 591/3048/16-а (провадження № К/9901/12285/18), від 25 червня 2020 року у справі № 420/6852/18 (провадження № К/9901/4011/20) від 20 вересня 2021 року у справі № 340/221/20 (провадження № К/9901/34980/20 № К/9901/35962/20) та у постановах Верховного Суду України від 04 березня 2014 року у справі № 21-8а14, від 27 травня 2014 року у справі № 21-108а14, від 28 жовтня 2014 року у справі № 21-484а14.

Відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме застосування пункту 1 частини першої статті 40, статті 42, статті 49-2 КЗпП України

Суд першої інстанції розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Вказує, що ключовими обставинами, які мають вирішальне значення для правильності вирішення спору в межах цієї справи, є «фактичність ліквідації НАПУ», з оцінкою правових актів, які стали підставою ліквідації НАПУ. Без з`ясування цих фактичних обставин на підставі належних, достатніх, допустимих доказів неможливо, вважає, перевірити законність вказівки в оскаржуваному наказі про моє звільнення такої підстави для звільнення як ліквідація НАПУ.

Суд першої інстанції не виконав вимоги пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України щодо зупинення провадження у справі.

Суди першої та апеляційної інстанцій повного та всебічного не з`ясували обставин справи, що має наслідком передчасні та помилкові висновки про відмову у задоволенні позову.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2024 року прокурор Офісу Генерального прокурора подав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, як такі, що ухвалені з правильним застосування норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

У квітні 2024 року Тренінговий центр прокурорів України подав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, як такі, що ухвалені з правильним застосування норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25 жовтня 2002 року №1582 «Про утворення Академії прокуратури України» утворено Академію прокуратури України при Генеральній прокуратурі України. Міністерству освіти і науки доручено здійснити заходи, пов`язані з утворенням Академії.

Указом Президента України від 25 жовтня 2007 року №1013/2007 «Про надання Академії прокуратури України статусу національної», ураховуючи загальнодержавне і міжнародне визнання результатів діяльності Академії прокуратури України та її вагомий внесок у розвиток національної освіти і юридичної науки, надано Академії прокуратури України статус національної і надалі іменувати її - Національна академія прокуратури України.

Рішенням Ради прокурорів України від 01 листопада 2017 року №1 9 затверджено Статут НАПУ у новій редакції.

Відповідно до пункту 1.11 Статуту до основних завдань НАПУ віднесено: здійснення спеціальної підготовки кандидатів на посаду прокурора з метою отримання та удосконалення ними знань та навичок практичної діяльності на посаді прокурора, складання процесуальних документів, вивчення прокурорської етики та засвоєння правил особистої безпеки прокурора; підвищення кваліфікації працівників прокуратури, у тому числі військових прокурорів; організація та проведення наукових досліджень у галузі права з метою впровадження результатів наукової роботи та їх подальшого використання у прокурорській діяльності; взаємодія з державними органами, навчальними та науковими установами, у тому числі міжнародними для організації науково-методичного забезпечення прокурорської діяльності та діяльності державних службовців прокуратури; сприяння у діяльності органів прокурорського самоврядування та кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.

Основним видом діяльності Академії є вища освіта (КВЕД 85.42-основний), що підтверджується даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Виконання завдань Академії забезпечується працівниками Академії (пункт 1.13 Статуту); до працівників Академії належать керівництво Академії, науково-викладацький склад та обслуговуючий персонал (пункт 3.1 Статуту).

За приписами розділу 9 Статуту припинення діяльності Академії відбувається шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації в порядку, встановленому законодавством України.

Наказом від 11 квітня 2018 року № 298-к ОСОБА_1 призначена старшим викладачем відділу підготовки прокурорів з процесуального керівництва та криміналістичного забезпечення досудового розслідування інституту спеціальної підготовки НАПУ.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2020 року №175 «Деякі питання реалізації законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» НАПУ ліквідовано; вирішено погодитися з пропозицією Генерального прокурора, що заходи з ліквідації зазначеної Академії здійснюються Офісом Генерального прокурора; взяти до відома, що Тренінговий центр прокурорів України створюється на базі НАПУ, що ліквідується.

05 березня 2020 року Генеральним прокурором України Рябошапкою Р. Г. прийнято наказ №129 «Про ліквідацію Національної академії прокуратури України», яким, відповідно до статей 104, 105, 110, 111 ЦК України, статті 6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», статті 9 Закону України «Про прокуратуру» та пункту 25 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», постанови Кабінету Міністрів України від 03 березня 2020 року № 175 «Деякі питання реалізації законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», припинено НАПУ (код згідно з ЄДРПОУ 26297233) шляхом ліквідації; утворено комісію з ліквідації НАПУ; установлено, що відповідно до частини четвертої статті 105 ЦК України з моменту призначення комісії з ліквідації до неї переходять повноваження щодо управління справами, повноваження ректора НАПУ ОСОБА_3 припиняються.

Згідно з попередженням НАПУ про вивільнення від 08 вересня 2022 року ОСОБА_1 попереджено про наступне вивільнення із займаної посади від 09 листопада 2022 року на підставі частини 1 статті 40, частини 1 статті 49-2 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією НАПУ.

Наказом голови Ліквідаційної комісії НАПУ від 24 жовтня 2022 року № 24-к позивачку звільнено з посади з 09 листопада 2022 року у зв`язку із ліквідацією НАПУ на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Підставою для звільнення позивача з займаної посади є ліквідація НАПУ.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України);

- касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 389 УПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Загальні підстави звільнення працівників визначені КЗпП України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, необхідно з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. За змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією НАПУ. Позивачка вважала, що фактично мало місце не ліквідація НАПУ, а її реорганізація шляхом перетворення у Тренінговий центр прокурорів України.

Відповідно до частини першої, п`ятої статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно з частиною третьою статті 64 ГК України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Юридична особа ліквідується, зокрема, за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами (частина перша статті 110 ЦК України); дані про рішення щодо припинення юридичної особи належать до відомостей, які вносяться до Єдиного державного реєстру на підставі відповідних заяв (пункт 27 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»).

Ліквідація - це така форма припинення юридичної особи, при якій припиняються всі її права та обов`язки. У разі ліквідації вся чисельність працівників скорочується та весь штат працівників ліквідується.

Суди попередніх інстанцій встановили, що з березня 2020 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України розпочалася процедура припинення шляхом ліквідації Національної академії прокуратури України, про що у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань міститься відповідний запис. Дані про юридичних осіб-правонаступників НАПУ у вказаному реєстрі відсутні.

Разом із цим встановлено, що створений на підставі наказу Генерального прокурора від 05 березня 2020 року № 130 Тренінговий центр прокурорів України є новоствореною юридичною особою, дата внесення запису в Єдиний державний реєстр про проведення державної реєстрації юридичної особи Тренінгового центру прокурорів України - 10 березня 2020 року. Дані про юридичних осіб, правонаступником яких є зареєстрована юридична особа, у вказаному реєстрі відсутні.

На підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також інших належних і допустимих доказів суди встановили, що Тренінговий центр прокурорів України не може вважатися правонаступником щодо прав і обов`язків Національної академії прокуратури України. На Тренінговий центр прокурорів України покладено дещо інші функції і завдання ніж ті, що були покладені на НАПУ, зокрема на відміну від останньої Тренінговий центр прокурорів України не є навчальним закладом і у штаті цієї державної установи відсутні науково-педагогічні працівники.

Отже, з вищезазначеного слідує, що відбувається ліквідація НАПУ, наявність правонаступництва після ліквідації НАПУ не встановлена, Тренінговий центр прокурорів України є новоствореною юридичною особою.

Указаний підхід щодо кваліфікації припинення НАПУ, вирішення питання щодо правонаступництва вказаної юридичної особи Тренінговим центром прокурорів України, зокрема у правовідносинах з колишніми працівниками Академії, є усталеним у практиці Верховного Суду, зокрема, постанови від 04 жовтня 2021 року у справі № 761/22112/20 (провадження № 61-11971св21), від 19 жовтня 2021 року у справі № 752/13686/20 (провадження № 61-11934св21), від 21 жовтня 2021 року у справі № 761/22290/20 (провадження № 61-12615св21), від 01 грудня 2021 року у справі № 754/9036/20 (провадження № 61-14097св21), від 23 червня 2022 року у справі № 753/11490/20 (провадження № 61-21306св21), від 13 липня 2022 року у справі № 361/5434/20 (провадження № 61-4559св22), від 03 серпня 2022 року у справі № 638/9657/20 (провадження № 61-3125св22), від 01 грудня 2021 року у справі № 754/9036/20 (провадження № 61-14097св21), від 13 січня 2023 року у справі № 755/10088/20 (провадження № 61-6762св22).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Створення Тренінгового центру прокурорів України на базі НАПУ у вказаних вище справах Верховний Суд визнав недостатнім аргументом на користь правонаступництва цих установ.

Крім того, колегія суддів бере до уваги, що питання законності постанови Кабінету Міністрів України № 175 від 03 березня 2020 року, якою було ліквідовано Національну академію прокуратури України, а також наказів Генерального прокурора № № 123, 130 ,131 від 05 березня 2020 року, якими передбачено процедуру ліквідації Академії, створення Тренінгового центру прокурорів України та закріплення за останнім державного майна, вирішувалася судами адміністративної юрисдикції.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2021 року у справі № 640/7234/20, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2021 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування наказів Генерального прокурора від 05 березня 2020 року «Про ліквідацію Національної академії прокуратури України» № 123, «Про деякі питання утворення Тренінгового центру прокурорів України» № 130, «Про закріплення державного майна за Тренінговим центром прокурорів» № 131.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2021 року у справі № 640/7228/20 за позовом ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною та скасування постанови Кабінету Міністрів України № 175 від 03 березня 2020 року «Деякі питання реалізації законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», скасовано ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2021 року, закрито провадження у справі.

Ураховуючи наведене, на час розгляду справи у судах попередніх інстанцій та її перегляду у касаційному порядку прийняті органами державної влади акти щодо ліквідації НАПУ та утворення Тренінгового центру прокурорів України є чинними, протиправними в судовому порядку не визнавались.

Вирішуючи питання щодо правомірності звільнення ОСОБА_1 за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди встановили, що відповідач дотримався процедури її звільнення та не допустив порушень трудового законодавства. Зокрема, встановлено факт попередження позивачки за два місяці про її наступне вивільнення на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, частини першої статті 49-2 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією НАПУ.

Наведене у сукупності дає підстави для висновку, що звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України було здійснено з дотриманням вимог законодавства України про працю та без порушення прав позивача.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Посилання касаційної скарги на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій висновкам Верховного Суду України і Верховного Суду, на які послалася заявниця у касаційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, не є суперечливими. У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Зокрема, у постановах Верховного Суду України від 04 березня 2014 року в справі № 21-8а14, від 27 травня 2014 року в справі № 21-108а14, від 28 жовтня 2014 року в справі № 21-484а14 міститься висновок про застосування норм права при ліквідації суб`єктів владних повноважень.

Натомість у справі, що переглядається, суди встановили, що НАПУ не є суб`єктом владних повноважень. Суди також установили, що має місце саме правомірна ліквідація НАПУ, а не її реорганізація у Тренінговий центр прокурорів України, на який покладено інші функції та завдання.

Іншим постановам Верховного Суду, на які посилається заявник, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження, що є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення колегія суддів спростовує, оскільки вони суперечать положенням пункту 2 частини першої статті 274 ЦПК України.

Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що суд першої інстанції у відповідності до вимог статті 251 ЦПК України мав задовольнити клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення іншої справи, колегія суддів до уваги не бере, оскільки пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України визначено, що такий обов`язок суду настає у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої. Суд першої інстанції вирішив заявлене клопотання з урахуванням вказаних вимог закону та ухвалив процесуальне рішення.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 05 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник