Рішення

від 09.09.2024 по справі 240/4250/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2024 року м. Житомир справа № 240/4250/24

категорія 102020000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Майстренко Н.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Коростишівської міської ради, третя особа: Громадська організація "Проти придурків та ідіотів", про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Коростишівської міської ради (далі також - Рада, відповідач), за участю третьої особи - Громадської організації "Проти придурків та ідіотів", в якому просить:

- визнати відповідь Коростишівської міської ради на запит від 20.02.2024 20.02.24 МР запит ПІ інтернет адреси, викладену в листі №03-17/19 від 23.02.2024, протиправною;

- зобов`язати Коростишівську міську раду розглянути запит на інформацію від 20.02.2024 20.02.24 МР запит ПІ інтернет адреси згідно з нормами Закону України "Про доступ до публічної інформації";

- стягнути з рахунків Коростишівської міської ради на користь ОСОБА_1 кошти на відшкодування моральної шкоди в сумі 35 500,00 грн.;

- стягнути з рахунків Коростишівської міської ради на користь ОСОБА_1 кошти на відшкодування витрат на подання і розгляд даної позовної заяви в сумі 1 538,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 20.02.2024 звернувся до Ради з запитом 20.02.24 МР запит ПІ інтернет адреси, в якому просив надати інформацію, яка перебуває у розпорядженні останньої, проте отримав відмову, яку вважає протиправною й такою, що порушує його право на доступ до публічної інформації, гарантоване Законом України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 № 2939-VI (далі - Закон № 2939-VI).

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження в порядку статей 258 - 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідач в письмовому відзиві на позовну заяву проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Разом з тим, при вивченні відзиву Ради судом з`ясовано, що у ньому наводяться її заперечення по суті позовних вимог щодо зовсім іншого запиту ОСОБА_1 .

У відповіді на відзив ОСОБА_1 звернув увагу суду на допущені відповідачем у відзиві неточності, а також виклав свої пояснення, аналогічні тим, що вже наведені у позовній заяві.

Третя особа в поясненнях по справі також висловила свої обґрунтування по суті спору.

У відповідності до положень частини 5 статті 262, частини 1 статті 263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами із прийняттям рішення відповідно до частини 5 статті 250 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі її фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для правильного вирішення спору, суд дійшов наступного висновку.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 20.02.2024 звернувся до Коростишівської міської ради із запитом на інформацію 20.02.24 МР запит ПІ інтернет адреси, в якому просив надати інформацію про офіційні електронні адреси органів місцевого самоврядування Коростишівської міської ради та комунальних підприємств, що знаходяться в сфері їх відання та управління, які зареєстровані в ЄСІТС.

Листом № 03-17/19 від 23.02.2024 Рада повідомила позивачеві свою офіційну електронну адресу та відмовила у наданні решти запитуваної інформації з вказівкою на те, що комунальні підприємства є юридичними особами, мають самостійні баланси, рахунки, печатки, бланки тощо, а тому з метою отримання інформації про їх офіційні електронні адреси вказала на необхідність звернення із запитами безпосередньо до цих підприємств.

Вважаючи таку відповідь Коростишівської міської ради протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у даній справі.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами статті 40 Конституції України визначено, що держава гарантує, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації регулює Закон України Про інформацію від 02.10.1992 № 2657-XII (далі - Закон № 2657-XII).

Згідно зі статтею 5 зазначеного Закону кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Частинами 1 та 2 статті 7 Закону № 2657-XII передбачено, що право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.

Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.

Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон № 2939-VI.

Відповідно до статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

За змістом пунктів 1 та 6 частини 1 статті 3 частини 1 Закону № 2939-VI право на доступ до публічної інформації гарантується: обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

Відповідно до пунктів 1 та 2 частини 1 статті 4 Закону № 2939-VI доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах: прозорості та відкритості діяльності суб`єктів владних повноважень; вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом.

Статтею 5 Закону № 2939-VI закріплено, що доступ до інформації забезпечується шляхом, зокрема, надання інформації за запитами на інформацію.

Згідно зі статтею 12 Закону № 2939-VI суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

В статті 13 Закону № 2939-VI визначено перелік розпорядників інформації та в пункті 1 частини 1 цієї статті констатовано, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Відповідно до статті 14 Закону № 2939-VI розпорядники інформації зобов`язані: 1) оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами; 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; 6) надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Частинами 1 та 2 статті 19 Закону № 2939-VI визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Згідно із частинами 1 та 2 статті 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Виходячи з положень частин 1 - 3 статті 22 Закону № 2939-VI, розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

Як вже вказувалось в цьому рішенні та встановлено судом, 20.02.2024 позивач звернувся до Ради із запитом на інформацію 20.02.24 МР запит ПІ інтернет адреси, в якому просив надати інформацію про офіційні електронні адреси органів місцевого самоврядування Коростишівської міської ради та комунальних підприємств, що знаходяться в сфері їх відання та управління, які зареєстровані в ЄСІТС.

На переконання суду, така запитувана інформація відповідає визначенню публічної інформації, наведеному у статті 1 Закону № 2939-VI.

Проте, Рада своїм листом № 03-17/19 від 23.02.2024 повідомила ОСОБА_1 лише свою офіційну електронну адресу, відмовивши у наданні решти запитуваної інформації з посиланням на те, що комунальні підприємства є юридичними особами, мають самостійні баланси, рахунки, печатки, бланки тощо, а тому з метою отримання інформації про їх офіційні електронні адреси вказала на необхідність звернення із запитами безпосередньо до цих підприємств.

При цьому, у наданій відповіді Радою не було зазначено жодної із передбачених частиною 1 статті 22 Закону № 2939-VI підстав для відмови у задоволенні запиту, як і не було вжито передбачених частиною 3 статті 22 Закону № 2939-VI заходів щодо направлення запиту належному розпоряднику/розпорядникам з одночасним повідомленням про це запитувача.

За наведеного, суд не знаходить правових підстав для кваліфікації листа Ради № 03-17/19 від 23.02.2024 як належної, повної та достатньої відповіді на запит ОСОБА_1 про надання публічної інформації.

Суд враховує, що відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною 1 статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Безспірно, в силу вимог статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

З огляду на наведене, порушені права позивача підлягають захисту та відновленню шляхом визнання протиправною відмови Коростишівської міської ради у наданні відповіді на запит ОСОБА_1 від 20.02.2024 20.02.24 МР запит ПІ інтернет адреси, викладеної в листі №03-17/19 від 23.02.2024, та зобов`язання відповідача повторно розглянути запит позивача на інформацію в порядку, встановленому Законом № 2939-VI, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, в розмірі 35500,00 грн., то суд зазначає таке.

Відповідно до положень частини 5 статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

За змістом пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)" (зі змінами та доповненнями) під моральною шкодою потрібно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.

Згідно з частиною 2 статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом чи або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до пункту 5 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Проте, порушуючи питання відшкодування йому моральної шкоди, ОСОБА_1 лише цитує положення законодавства та практику Європейського суду з прав людини, Верховного Суду України, Верховного Суду, не наводячи фактично мотивів та не надаючи доказів в підтвердження того, як саме неналежна відповідь Ради на його запит спричинила йому цю шкоду як таку, в чому вона проявилась та до яких наслідків призвела.

Необґрунтованими суд вважає і посилання ОСОБА_1 при визначенні розміру моральної шкоди на приписи статті 440-1 ЦК УРСР (п`ять мінімальних розмірів заробітної плати), адже останній втратив чинність з 01.01.2004.

З огляду на вказане, з урахуванням матеріалів справи, суд дійшов висновку, що вимога ОСОБА_1 стосовно відшкодування моральної шкоди є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Крім того, в позовній заяві ОСОБА_1 ставиться питання про стягнення з рахунків Ради на його користь відшкодування коштів, витрачених на подання і розгляд даної позовної заяви, в сумі 1538,00 грн.

При цьому, таку свою вимогу позивач обґрунтовує приписами частини 2 статті 138 Цивільного процесуального кодексу України, за змістом якої стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять.

В той же час, провадження у даній справі здійснюється за нормами КАС України, частинами 1 та 3 статті 132 якого передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

В статті 135 КАС України дійсно передбачено можливість присудження судом стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, та її законному представнику компенсації за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять.

Разом з тим, виходячи із самої назви цієї статті, такі витрати сторони пов`язуються саме із прибуттям до суду й, до того ж, з огляду на положення частини 7 статті 139 КАС України повинні бути підтверджені належними доказами.

Аналогічно й в частині 1 статті 138 КАС України визначено, що розмір витрат, пов`язаних з вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою справи до розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Отже, заявлені ОСОБА_1 до відшкодування витрати в сумі 1538,00 грн. не підтверджені документально.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з Ради на користь ОСОБА_1 1 538,00 грн. як відшкодування витрат, понесених у зв`язку із поданням і розглядом даної позовної заяви.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 КАС України).

За змістом частин 1 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відтак, враховуючи все викладене вище в цьому рішенні в сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

З огляду на відсутність документально підтверджених судових витрат у справі та беручи до уваги положення статті 139 КАС України, питання про їх розподіл/відшкодування/стягнення судом не вирішується.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242 - 246, 250, 255, 262, 263, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Коростишівської міської ради (вул. Володимирська, 1, м. Коростишів, Житомирська область, 12501, код ЄДРПОУ 04053660), третя особа: Громадська організація "Проти придурків та ідіотів" (вул. Святкова, 48, м. Коростишів, Житомирська область, 12504, код ЄДРПОУ 41029047), про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати відмову Коростишівської міської ради у наданні відповіді на запит ОСОБА_1 від 20.02.2024 «20.02.24 МР запит ПІ інтернет адреси», викладену в листі №03-17/19 від 23.02.2024, протиправною.

Зобов`язати Коростишівську міську раду повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 20.02.2024 «20.02.24 МР запит ПІ інтернет адреси» в порядку, встановленому Законом України "Про доступ до публічної інформації", з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.М. Майстренко

09.09.24