Рішення

від 09.09.2024 по справі 300/1981/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" вересня 2024 р. справа № 300/1981/24

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Шумея М.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом керівника Івано-Франківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі: Міністерства культури та інформаційної політики України, Управління культури, національностей та релігій Івано-Франківської обласної державної адміністрації до Букачівської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій

ВСТАНОВИВ:

Керівник Івано-Франківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі: Міністерства культури та інформаційної політики України, Управління культури, національностей та релігій Івано-Франківської обласної державної адміністрації звернувся до суду з адміністративним позовом до Букачівської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області, в якому просить суд:

-визнати протиправною бездіяльність Букачівської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області, яка полягає у невчиненні дій, спрямованих на замовлення розроблення історико-архітектурного опорного плану історичного населеного місця селища Букачівці.

-зобов`язати Букачівську селищну раду Івано-Франківського району Івано-Франківської області вжити заходів щодо замовлення розроблення історико-архітектурного опорного плану історичного населеного місця селища Букачівці Івано-Франківського району Івано-Франківської області.

Позовні вимоги мотивовані протиправною бездіяльністю Букачівської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області, яка полягає у невчиненні дій, спрямованих на замовлення розроблення історико-архітектурного опорного плану історичного населеного місця селища Букачівці.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.03.2024 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

11.04.2024 року через «Електронний суд» від Міністерства культури та інформаційної політики України надійшли пояснення щодо позову, в яких зазначає, що відсутність затвердженого історико-архітектурного опорного плану сприяє як порушенням законодавства про охорону культурної спадщини, що можуть призвести до невідворотних змін у вигляді та традиційному характері міського середовища, так і неможливості контролю Міністерством стану збереження характерного міського середовища, цінної історичної забудови та притягнення винних у порушенні законодавства про охорону культурної спадщини осіб до відповідальності. Просить позов задовольнити в повному обсязі.

12.04.2024 році на адресу суду від Управління культури, національностей та релігій Івано-Франківської державної адміністрації надійшов відзив на позовну заяву, в якому визнає позовні вимоги та не заперечує щодо задоволення позовної заяви.

Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши в сукупності письмові докази, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, додаткові пояснення та відзив на позов суд встановив наступне.

Івано-Франківською окружною прокуратурою в ході опрацювання інформації Міністерства культури та інформаційної політики України, Управління культури, національностей та релігій Івано-Франківської обласної державної адміністрації (Івано-Франківської обласної військової адміністрації) виявлено факт порушення вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини на території Букачівської селищної ради.

Івано-Франківською окружною прокуратурою встановлено, що Букачівською селищною радою всупереч вимог пам`ятко-охоронного законодавства не вжито заходів щодо замовлення та розроблення історико-архітектурного опорного плану селища Букачівці, з урахуванням вимог чинного законодавства України.

У листі Міністерства культури та інформаційної політики України від №06/15/704-24 23.01.2024 №06/15/704-24 зазначено, що Міністерство зверталося до Букачівської селищної ради листом від 21.09.2020 за №11451/6.11.1, в якому наголошувало на необхідності виконання вимог чинного пам`ятко-охоронного законодавства та обов`язковості розроблення історико-архітектурного опорного плану, проте відповіді не отримано.

Відповідна науково-проектна документація (проект історико-архітектурного опорного плану селища Букачівці) на розгляд центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері охорони культурної спадщини не подана.

Водночас, Управлінням культури, національностей та релігій Івано-Франківської обласної державної (військової) адміністрації у листі за №1218/01-012/054 від 19.01.2024 зазначено, що Івано-Франківська обласна державна адміністрація 17.03.2023 скерувала листи міським та селищним головам щодо активізації роботи в частині розробки та затвердження історико-архітектурних опорних планів, в тому числі і на адресу Букачівської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області.

В свою чергу, Букачівська селищна рада у своєму листі за №37 від 16.01.2024 зазначила, що Букачівською селищною радою генеральний план смт. Букачівці та історико - архітектурний опорний план, який визначений Постановою Кабінету міністрів України №318 від 19.09.2002 не розроблено.

З вказаної інформації вбачається, що Букачівською селищною радою Івано-Франківського району Івано-Франківської області, жодних заходів щодо розроблення історико-архітектурного опорного плану селища Букачівці не вжито.

Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною та у відповідності до ст. 53 Кодексу адміністративного судочинства України керівник Івано-Франківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі: Міністерства культури та інформаційної політики України, Управління культури, національностей та релігій Івано-Франківської обласної державної адміністрації звернувся до суду з адміністративним позовом.

Відповідно до ч. 2ст. 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Частиною 1ст. 9 КАС Українивстановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2ст. 2 КАС Україниу справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії є вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність.

Відповідно до ст. 7 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи (4.4. 1, 3 ст. 140 Конституції України).

Таким чином, місцеве самоврядування є одним із проявів здійснення народом, у формі територіальної громади, влади, яка, в свою чергу, не належить до жодної із гілок державної влади, що характеризується самостійністю у вирішенні певного кола питань.

Водночас, предметом відання місцевого самоврядування є не будь-які питання суспільного життя, а питання саме місцевого значення, тобто ті, що пов`язані передусім із життєдіяльністю територіальних громад.

Виходячи з вказаних конституційних положень в їх системному зв`язку з положеннями статті 6 Конституції України, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 вказав на те, що гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України.

3 аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" та Конституція України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

У силу вимог ст. 5 Закону України «Про основи містобудування» однією із основних вимог до містобудівної діяльності є охорона культурної спадщини, збереження традиційного характеру середовища населених пунктів. Законом України «Про охорону культурної спадщини» (далі - Закон № 1805-III) визначено:

- охорона культурної спадщини - це система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини;

- історичний ареал населеного місця - це частина населеного місця, що зберегла об`єкти культурної спадщини і пов`язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку;

- історичне населене місце - це населене місце, яке зберегло повністю або частково історичний ареал і занесене до Списку історичних населених місць України.

Відповідно до частин четвертої та сьомої статті 32 Закону №1805-ІІІ з метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України. Список історичних населених місць України за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, затверджується Кабінетом Міністрів України. У кожному історичному населеному місці визначається один або більше історичний ареал. Межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

На охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Відповідно до статті 5 Закону України від 16.11.1992 №2780-XII «Про основи містобудування» при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені охорона культурної спадщини, збереження традиційного характеру середовища населених пунктів.

Так, указаною вище постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 №878 доручено Державному комітетові будівництва, архітектури та житлової політики разом з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями забезпечити протягом 2001 2003 років розроблення та затвердження науково-проектної документації з визначення меж історичних ареалів населених місць, включених до зазначеного Списку.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.07.2006 № 909 «Про затвердження Порядку визнання населеного місця історичним», Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, органи місцевого самоврядування повинні були забезпечити протягом 2006 2008 років розробку науково-проектної документації для визначення, використання і збереження історичного ареалу міст, селищ та сіл, занесених до Списку історичних населених місць.

Пунктом 5 Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 №318 (далі Постанова №318), межі історичних ареалів визначаються спеціальною науково-проектною документацією під час розроблення історико-архітектурних опорних планів цих населених місць.

При цьому, відповідно до пункту 2 Постанови №318 Міністерство культури і мистецтв, Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики разом з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування повинні були протягом 2002 2004 років забезпечити визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць.

Також Законом України від 20.04.2004 №1692-IV «Про затвердження Загальнодержавної програми збереження та використання об`єктів культурної спадщини на 2004 2010 роки» встановлено термін забезпечення виконання науково-дослідних і проектних робіт із розроблення історико-архітектурних опорних планів та проектів зон охорони пам`яток, визначення меж і режимів використання територій історичних ареалів населених місць, проведення інвентаризації забудови для подальшого розроблення генеральних планів історичних населених місць, протягом 2004 2010 років.

Крім того, відповідно до положень статті 17 Закону України від 17.02.2011 №3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі Закон №3038-VI) Генеральний план населеного пункту є одночасно видом містобудівної документації на місцевому рівні та документацією із землеустрою і призначений для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Для населених пунктів, внесених до Списку історичних населених місць України, у межах визначених історичних ареалів у складі генерального плану населеного пункту визначаються режими регулювання забудови та розробляється історико-архітектурний опорний план, в якому зазначається інформація про об`єкти культурної спадщини та зони їх охорони.

Склад, зміст та порядок розроблення історико-архітектурного опорного плану населеного пункту визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку розроблення, оновлення, внесення змін та затвердження містобудівної документації. Відомості про зазначені в історико-архітектурному опорному плані: об`єкти всесвітньої спадщини, їх території та буферні зони; пам`ятки культурної спадщини, у тому числі археологічні, їх території та зони охорони; межі та правові режими використання історичних ареалів населених місць; історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території та їх зони охорони; охоронювані археологічні території вносяться до Державного земельного кадастру в порядку, встановленому відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр» як обмеження у використанні земель у сфері забудови.

Таким чином, основною відмінністю планування та забудови територій населених пунктів, занесених до Списку історичних населених місць України, є розробка у складі генерального плану, як основного виду містобудівної документації на місцевому рівні, призначеного для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території такого населеного пункту, історико-архітектурного опорного плану.

Розробка іншої містобудівної документації на місцевому рівні без розробки та затвердження в установленому порядку історико-архітектурного опорного плану є такою, що не відповідає вимогам Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

При дослідженні матеріалів справи, судом встановлено, що Міністерство зверталося до голови Букачівської селищної ради листом від 21.09.2020 №11451/6.11.1, в якому наголошувало на необхідність виконання вимог чинного пам`яткоохоронного законодавства та обов`язковості розроблення історико-архітектурного опорного плану.

Проте, відповідь на вказаний лист не надходила, відповідна науково-проектна документація на розгляд Міністерства як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері охорони культурної спадщини, наразі не подана.

Крім того, у попередні роки Міністерство неодноразово зверталося з подібними ініціативними листами до відповідних органів місцевого самоврядування усіх історичних населених місць, які наразі не мають чинних історико-архітектурних опорних планів, а також до місцевих органів охорони культурної спадщини, наголошуючи на необхідність виконання вимог чинного пам`яткоохоронного законодавства та обов`язковості розроблення історико-архітектурних опорних планів.

Міністерство культури та інформаційної політики України в наданих суду поясненнях зазначає, що ситуація, яка склалась в історичних населених місцях, де відсутні історико-архітектурні опорні плани, є достатньо загрозливою з точки зору збереження традиційного характеру середовища історичних населених місць, та ставить під сумнів законність надання відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури таких місць містобудівних умов та обмежень, у зв`язку із відсутністю основного виду містобудівної документації на місцевому рівні, який би відповідав вимогам Закону №3038-VI.

Враховуючи вищенаведене суд приходить до висновку, що відсутність затвердженого історико-архітектурного опорного плану сприяє як порушенням законодавства про охорону культурної спадщини, що можуть призвести до невідворотних змін у вигляді та традиційному характері міського середовища, так і неможливості контролю Міністерством стану збереження характерного міського середовища, цінної історичної забудови та притягнення винних у порушенні законодавства про охорону культурної спадщини осіб до відповідальності.

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень, суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Згідно статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, а також беручи до уваги той факт, що відповідач визнає позовні вимоги та не заперечує щодо задоволення позову, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає до задоволення.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Букачівської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області, яка полягає у невчиненні дій, спрямованих на замовлення розроблення історико-архітектурного опорного плану історичного населеного місця селища Букачівці.

Зобов`язати Букачівську селищну раду Івано-Франківського району Івано-Франківської області вжити заходів щодо замовлення розроблення історико-архітектурного опорного плану історичного населеного місця селища Букачівці Івано-Франківського району Івано-Франківської області.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Шумей М.В.