Рішення

від 09.09.2024 по справі 380/8746/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2024 року№ 380/8746/24Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Москаля Р.М. розглянув в місті Львові за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку письмового провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка), від імені якої діє представниця ОСОБА_2 , звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач) з такими вимогами (в редакції заяви про уточнення позовних вимог від 07.05.2024; а.с.24-28):

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у повному обсязі;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 виплатити ОСОБА_1 її середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), але не більш як за шість місяців, за період з 01 березня 2018 року по 23 березня 2024 року, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка повідомила, що звільнена з військової служби та виключена зі списків особового складу НОМЕР_2 прикордонного Карпатського загону Державної прикордонної служби України 24.10.2018. На момент виключення із списків особового складу із ОСОБА_1 не проведений повний розрахунок при звільненні, оскільки позивачці не була виплачена індексація грошового забезпечення в розмірі 76039,07 грн.; ці кошти відповідач виплатив лише 23.03.2024 на виконання рішення суду. Позивачка стверджує, що період з 24.10.2018 по 23.03.2024 є періодом затримки розрахунку при звільненні з роботи, просить суд стягнути з відповідача на підставі ст. 117 КЗпП (в редакції, чинній з 19.07.2022) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за шість місяців, що становить за підрахунками позивачки 100000 грн. Позивачка просила також нарахувати компенсацію за втрату частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків виплати належного грошового забезпечення за період з січня 2016 року по день фактичної виплати. Однак, відповідач всупереч вимогам чинного законодавства не нарахував та не виплатив вказану компенсацію.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов; стверджує, що на момент звільнення позивача з військової служби заборгованості по грошовому забезпеченню та спору щодо невиплачених сум між сторонами не було. Вважає, що норми статті 117 КЗпП України не застосовуються до спірних правовідносин, що виникли на стадії виконання судового рішення про присудження певних виплат. Щодо вимог про нарахування компенсації втрати частини доходів вказує на відсутність підстав для обчислення компенсації, оскільки на виконання рішення суду перерахунок та виплату грошового забезпечення проведено у повному обсязі. Стверджує, що виплата коштів по рішенню суду носить разовий характер та не підпадає під дію Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати".

Суд з`ясував зміст позовних вимог, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні правовідносини:

ОСОБА_1 проходила військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ), виключена із списків особового складу центру та всіх видів забезпечення із 24.10.2018, що підтверджується наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону № 297-ос від 24.10.2018 (а.с. 10).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 01.12.2023 у справі №380/22650/23, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.02.2024 року, адміністративний позов ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 задоволено повністю, суд:

- визнав протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка виразилась у ненарахуанні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 індексації грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008року та за період з 01.03.2018 по 24.10.2018 індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців березня 2018 року;

- зобов`язав ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008року та за період з 01.03.2018 по 24.10.2018 індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців березня 2018 року.

ІНФОРМАЦІЯ_3 на виконання рішення суду у справі № 380/22560/23 нарахував ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 2016-2018 рр. в сумі 76039,07 грн., ці кошти надійшли на банківський рахунок позивачки 23.03.2024, що підтверджується випискою з карткового рахунку (а.с.11).

При прийнятті рішення суд керується такими правовими нормами та мотивами щодо їх застосування до спірних правовідносин:

За правилами статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов`язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов`язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.

Законом у редакції до/після набрання чинності Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX) запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема, положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Закон України № 2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.

Для вирішення цього спору суду слід відповісти на такі запитання:

- чи слід застосовувати до спірних правовідносин ст. 117 КЗпП?

- якщо так то у якій редакції (до/після 19.07.2022), а для цього слід встановити дату, з якої виникли спірні правовідносини;

- чи слід застосовувати принципи розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, якщо так то у який спосіб?

- яким є належний спосіб захисту у випадку застосування до спірних правовідносин ст. 117 КЗпП зобов`язання відповідача нарахувати позивачу компенсацію чи стягнення з відповідача конкретної суми?

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 16.07.2024 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/120408881) у справі №460/14438/23 сформував такі висновки:

«25. Питання, яке суд касаційної інстанції має вирішити в межах розгляду цієї справи, є перевірка правильності застосування судами приписів статті 117 КЗпП України у відповідності до висновків Верховного Суду, сформованих у цивільній справі №761/9584/15-ц та адміністративній справі №806/2473/18.

26. Відповідаючи на визначене питання, Верховний Суд зазначає таке.

27. Аналізуючи зміст указаних Міністерством оборони України прикладів справ, розглянутих Верховним Судом, які відповідач визначив, як подібні, Суд зауважує, що особливістю правовідносин у справах №761/9584/15-ц та №806/2473/18 було те, що на користь працівника було стягнуто конкретні суми, через що Верховний Суд пославшись на принципи розумності, справедливості та пропорційності, дійшов висновку, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

28. Водночас, переглядаючи судові рішення у цій справі, колегія суддів зауважує, що Верховний Суд у постанові від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22 вже висловлював правові позиції щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України, в редакції Закону України № 2352-ІХ у подібних правовідносинах, яку надалі підтримано Верховним Судом у інших справах за подібних обставин, зокрема у постановах від 14 березня 2024 року (справа № 560/6960/23), від 31 жовтня 2023 року (справа №240/15141/22), від 29 січня 2024 року (справа № 560/9586/22), від 22 лютого 2024 року (справа № 560/831/23) та від 01 травня 2024 (справа № 140/16184/23).

29. У наведених вище справах, Верховний Суд, зокрема, зазначав, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, ураховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

29.1. Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, що передбачені при звільненні, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, тому відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

29.2. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, ураховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

29.3. Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року та від 26 лютого 2020 року у справах № 761/9584/15-ц та №821/1083/17.

30. Водночас Верховний Суд у постановах від 29 лютого 2024 року у справі №460/42448/22, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22 та від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

30.1. Наведений у цих постановах підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

30.2. Так, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно із Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

31. Повертаючись до справи, що розглядається, Суд зазначає, що спірний період тривав з 01 лютого 2018 року (наступний день за датою звільнення ОСОБА_1) по 16 травня 2023 року. Тобто спірні правовідносини охоплюють період, який виник, як до, так і після 19 липня 2022 року.

32. Водночас для правильного вирішення питання щодо визначення суми компенсації, що підлягає стягненню з роботодавця за невиконання ним приписів частини другої статті 116 КЗпП України, необхідно насамперед установити дату виникнення спірних правовідносин, пов`язаних з непроведенням повного розрахунку при звільненні.

32.1. Незважаючи на визначення приписами статті 117 КЗпП України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов`язані з обов`язком роботодавця розрахуватися з працівником в строк, встановлений приписами статті 116 КЗпП України, яким переважно є день звільнення.

Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 КЗпП України у цій справі, є 31 січня 2018 року - дата звільнення позивача та дата розрахунку з ним.

32.2. За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 КЗпП України в редакції на момент їхнього виникнення, тобто до набрання чинності закону Законом № 2352-ІХ.

33. Аналізуючи правове регулювання, що діяло у зазначені періоди, Верховний Суд дійшов висновку, що за таких обставин, у питанні щодо обчислення розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у період до 19 липня 2022 року необхідно застосовувати приписи статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року і не передбачала строкових обмежень, а тому має бути застосований принцип співмірності, окреслений у наведеній практиці Верховного Суду.

34. Водночас підстав обмежувати період виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку шістьома місяцями немає, через незастосовність до спірних правовідносини приписів статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-ІХ».

Враховуючи наведені вище висновки касаційного суду щодо обрання релевантних норм права та їх застосування до спірних правовідносин суд дійшов таких висновків:

- аргумент відповідача про незастосовність до спірних правовідносин норм статті 117 КЗпП є помилковим та суперечить усталеним та незмінним впродовж багатьох років висновкам касаційного суду (згадані в цьому рішенні вище), котрі в силу положень ст.ст. 2, 14, 242, 370 КАС України та частини п`ятої статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» щодо обов`язковості судових рішень («Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права») є обов`язковими для відповідача та враховуються судом при прийнятті рішення;

- оскільки позивачка 24.10.2018 року виключена зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення у зв`язку із звільненням з військової служби, то відповідно до ст. 116 КЗпП відповідач був зобов`язаний до цього дня провести повний розрахунок з військовослужбовцем. Отже, спірні правовідносини виникли 24.10.2018, в день звільнення позивачки з військової служби;

- аргументи позивачки про те, що спірні правовідносини врегульовано статтею 117 КЗпП України в редакції, що діє після 19.07.2022 року, є помилковими (суперечать наведеним вище висновкам касаційного суду щодо тлумачення та застосування цієї норми);

- спірні правовідносини врегульовано статтею 117 КЗпП України в редакції, що діяла до набрання чинності закону Законом № 2352-ІХ, тобто до 19.07.2022 року (у редакції чинній на момент їх виникнення).

В цитованій постанові Верховний Суд сформував такий правовий висновок щодо застосування ст. 117 КЗпП в контексті належного способу захисту права позивача:

« 35. Верховний Суд також не погоджується з висновками судів попередніх інстанції про те, що розрахунок суми компенсації є виключною компетенцією відповідача, як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення.

36. В аспекті правильного вирішення такої категорії спорів, необхідно звернути увагу на те, що дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом подібних повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один із правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

36.1. Підсумовуючи викладене, Верховний Суд констатує, що повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку (зокрема, постанови Верховного Суду у справах №№802/412/17-а, 806/2208/17, 200/2737/21-а тощо).

36.2. З огляду на те, що компенсація відповідно до статті 117 КЗпП України є однією із державних гарантій щодо порушення строків оплати праці та з огляду на правила й умови нарахування її розміру, Верховний Суд уважає, що повноваження відповідача щодо розрахунку, нарахування та виплати цієї суми не є дискреційними.

37. Крім того, саме визначення судом розміру суми компенсації, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 статті 117 КЗпП України і створюють умови для можливого застосування висновків Великої Палати Верховного Суду у справах № 821/1083/17, № 810/451/17 та висновків Верховного Суду, викладених у його постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку.

38. Проте вирішуючи спір у цій справі, суди не з`ясовували обґрунтованість розрахованих позивачем сум компенсації, не перевіряли аргументи відповідача, наведені на їхнє спростування та не досліджували докази, що це підтверджують ( у тому числі і довідку від 26 листопада 2020 року №248/318/1555д). У судових рішеннях відсутня правова оцінка і іншим документам, що визначають обґрунтованість/необґрунтованість заявленої позивачем суми.

39. Тому, застосований судами спосіб захисту у цій справі не вносить юридичної визначеності у спірні правовідносини та не забезпечує ефективного захисту прав та інтересів позивача від порушень з боку відповідача, оскільки суди попередніх інстанцій в ухвалених рішеннях не розрахували та не визначили конкретних сум середнього заробітку, які відповідач зобов`язаний нарахувати й виплатити ОСОБА_1 , як це передбачено приписами статті 117 КЗпП України (розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору).».

Отже, обраний позивачем спосіб захисту його прав (про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію) є неналежним, а такі позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Разом з тим, попри допущені позивачкою помилки щодо обґрунтування правових підстав позову суд на підставі частини другої статті 9 КАС України для ефективного захисту прав та інтересів позивача від порушень з боку відповідача виходить за межі позовних вимог та вирішує спір, застосовуючи до спірних правовідносин статтю 117 КЗпП України відповідно до висновків Верховного Суду - в редакції, що діяла до набрання чинності закону Законом № 2352-ІХ, а також здійснюючи розрахунок конкретної суми компенсації, що підлягає стягненню з відповідача.

ОСОБА_1 виключена зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення 24.10.2018, станом на цей день відповідач протиправно не виплатив позивачці індексацію грошового забезпечення в сумі 76039,07 грн. (ця обставина встановлена рішенням суду між тими ж сторонами, що набрало законної сили, та відповідно до статті 78 КАС України не підлягає доказуванню).

Індексація грошового забезпечення охоплюється поняттям «всіх сум, що належать працівнику при звільненні» в розуміння статті 116 КЗпП, тому затримка її виплати є підставою для стягнення з відповідача компенсації за затримку розрахунку на підставі ст. 117 КЗпП України.

Період затримки розрахунку при звільненні обчислюється починаючи з першого дня після звільнення до дати остаточного розрахунку (з 25.10.2018 по 23.03.2024) та становить 1977 календарних днів.

Відповідно до особистої картки грошового забезпечення за 2018 рік розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за два повні місяці перед звільненням становив: за серпень 2018 року 11077,70 грн., вересень 2018 року 11307 грн., усього 22384,70 грн.; при ділення цієї суми на 61 день середньоденне (в календарних днях) грошове забезпечення становить 366,96 грн. Отже, обчислений відповідно до встановлених статтею 117 КЗпП правил середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум складає 725479,92 грн. (366,96 *1977).

Щодо проведеного представницею позивачки розрахунку, то такий містить методологічну помилку та є неправильним (середньоденний заробіток визначається з розрахунку робочих днів, період затримки розрахунку в календарних, середній заробіток шляхом множення заробітку за робочий день на кількість календарних днів).

Разом з тим, порівнюючи розміри несвоєчасно виплачених позивачці сум (76039,07 грн.) з розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку (725479,92 грн.) суд дійшов висновку, що такі є очевидно неспівмірними.

При вирішенні цієї справи суд враховує такі висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст.ст. 116, 117 КЗпП (викладені в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц):

«[…] 81. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. […]. 87. […] Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

88. Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

89. Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

90. Водночас виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

91. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

91.1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

91.2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

91.3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

91.4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

92. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України. […]

94.4. Сума компенсації позивачу за роботу у вихідні дні (3443,88 грн.), яку встановили суди попередніх інстанцій, є більш ніж у сто разів меншою ніж визначена сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні (419005,39 грн.).

94.5. Для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.

Суд при вирішенні питання про спосіб застосовування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку з урахуванням наведених висновків Великої Палати Верховного Суду керується такими мотивами:

оскільки обчислений відповідно до правил ст.ст. 116, 117 КЗпП розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку є очевидно непропорційним до розміру завданої позивачу шкоди, суд для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, використовує спосіб обчислення цих втрат на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки, і таким чином розраховує розмір відшкодування суму, яку працівник міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, оскільки він недоотримав належні йому кошти від роботодавця (п. 95.4 постанови від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц). Відповідно до цього способу розрахунку розміру майнових втрат позивача на підставі припущення про необхідність взяття ним кредиту внаслідок затримки виплати працівнику належних йому сум, цей розмір можна обчислити як добуток суми несвоєчасно виплачених коштів на середньозважену вартість (у % річних) кредитів у національній валюті для фізичних осіб за даними НБУ (на день взяття кредиту) за відповідний період затримки. При цьому використовуються дані для короткострокових (до одного року) та довгострокових кредитів (більше року), якщо період затримки розрахунку становить більше 365 днів.

Застосування наведених підходів до обставин цієї справи дозволяє зробити такі обчислення:

- індексація грошового забезпечення в сумі 76039,07 грн. виплачена 23.03.2024, період затримки виплати становить 1977 календарних днів. Середньозважена ставка довгострокового кредиту в національній валюті для фізичних осіб станом на 25.10.2018 становила 29,7% річних. Отже, сума відсотків за користування кредитом, розрахована на підставі відомостей про середньозважену ставку кредиту в національній валюті для фізичних осіб з урахуванням суми та періоду затримки розрахунку, становить 122322,7 грн. (76039,07 *29,7% / 365 * 1977). Стягнення компенсації в межах цієї обчисленої судом суми відповідатиме принципам розумності, справедливості та пропорційності.

Оскільки позивачка у позові визначила справедливу для себе суму компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 100000 грн. (а.с.26), що є меншою за розраховану судом суму, позовні вимоги підлягають до задоволення в сумі 100000 грн.

Щодо позовних вимог про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів на суми несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення, суд зазначає таке:

питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159).

Статтею 1 Закону № 2050-ІІІ визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно зі статтею 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: - пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); - соціальні виплати; - стипендії; - заробітна плата (грошове забезпечення); - сума індексації грошових доходів громадян; - суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; - суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Відповідно до норм статей 3,4 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до абзацу четвертого статті 6 Закону № 2050-III компенсацію виплачують за рахунок - власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян; - коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; - коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінетом Міністрів України прийнято Порядок №159. Відповідно до пункту 2 цього Порядку компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Як визначено в пункті 3 Порядку № 159 компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в тому числі пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Згідно з пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

При прийнятті рішення суд керується такими мотивами:

аналіз норм Закону № 2050-ІІІ та Порядку №159 дає підстави вважати, що:

- основною умовою для виплати підприємством (установою, організацією) фізичній особі компенсації втрати частини доходів є порушення встановлених законом строків виплати нарахованих доходів;

- під доходами розуміють грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру;

- компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування підприємством, установою чи організацією (у цій справі прикордонним загоном): самостійно (добровільно) чи на виконання судового рішення, яким зобов`язано провести нарахування/перерахунок доходу;

- нарахування та виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися в місяці виплати основної суми доходу та розраховуватися по день виплати, адже цей день є останнім днем періоду, за який нараховується компенсація;

- відмова здійснити нарахування компенсації може бути оскаржена до суду.

За обставинами цієї справи НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) на виконання рішення суду від 04.12.2023 у справі № 380/22650/23 виплатив заборгованість з індексації грошового забезпечення за період із 01.01.2016 по 24.10.2018 у сумі 76039,77 грн.

Оскільки індексація грошового забезпечення є щомісячним періодичним платежем, то з вини відповідача позивачка в період з 01.01.2016 по 24.10.2018 отримувала грошове забезпечення у заниженому розмірі, що свідчить про протиправність дій ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Остаточний розрахунок з ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 24.10.2018 проведено лише 23.03.2024, отже з пропуском встановлених законом строків виплати грошового забезпечення. Таким чином, враховуючи наявність факту несвоєчасної виплати позивачу сум індексації грошового забезпечення, суд вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення по дату фактичної виплати заборгованості.

Суд дійшов висновку, що ефективним способом відновлення порушених протиправними діями НОМЕР_2 прикордонного карпатського загону прав позивачки є спонукання/зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, яка була нарахована та виплачена за весь час затримки виплати, починаючи з 01.01.2016 по 23.03.2024 року (день фактичної виплати заборгованості).

З огляду на викладені мотиви, позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

З огляду на встановлені КАС України правила розподілу судових витрат понесені позивачкою витрати стягуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 9,19-20,25-26,90,139,229,241-246,250,251,255,295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо несвоєчасного остаточного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні з військової служби.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 100000 (сто тисяч) гривень.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 компенсацію втрати частини доходів за період з 01.01.2016 по 23.03.2024 у зв`язку із несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення, перерахованої на підставі рішення суду №380/22650/23.

В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) судові витрати у вигляді судового збору в сумі 1816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять ) гривень 80 коп.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення до суду апеляційної інстанції. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяМоскаль Ростислав Миколайович