ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
09 вересня 2024 року№ 380/1618/24Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Москаля Р.М. розглянув в місті Львові за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку письмового провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач), від іменні якого діє представник ОСОБА_2 , звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі ВЧ НОМЕР_1 , відповідач) з вимогою стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 17.01.2021р. до 17.07.2021р. у розмірі 66 419,34 грн. (шістдесят шість тисяч чотириста дев`ятнадцять гривень 34 копійки).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач повідомив, що звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 16.01.2021. На момент виключення із списків особового складу із ОСОБА_1 не проведений повний розрахунок при звільненні, оскільки позивачу не була виплачена індексація грошового забезпечення в розмірі 67318,31 грн.; ці кошти відповідач виплатив лише 24.12.2023 на виконання рішення суду. Позивач стверджує, що період з 16.01.2021 по 24.12.2023 є періодом затримки розрахунку при звільненні з роботи, просить суд стягнути з відповідача на підставі ст. 117 КЗпП (в редакції, чинній з 19.07.2022) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за шість місяців, що становить за підрахунками позивача 66419,34 грн.
Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов; стверджує, що на момент звільнення позивача з військової служби заборгованості по грошовому забезпеченню та спору щодо невиплачених сум між сторонами не було. Вважає, що норми статті 117 КЗпП України не застосовуються до спірних правовідносин, що виникли на стадії виконання судового рішення про присудження певних виплат.
Суд з`ясував зміст позовних вимог, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні правовідносини:
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , виключений із списків особового складу центру та всіх видів забезпечення із 16.01.2021, що підтверджується наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 8 від 15.01.2021 (а.с. 9).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27.06.2022 у справі №380/1727/22, залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2022, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю, суд:
- визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 01.01.2016 по 28.02.2018;
- зобов`язав військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходу (базового місяця) відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Військова частина НОМЕР_1 на виконання рішення суду у справі № 380/1727/22 нарахувала ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 2016-2018 рр. в сумі 67318,31 грн., ці кошти надійшли на банківський рахунок позивача 24.12.2023, що підтверджується випискою з карткового рахунку (а.с.10).
При прийнятті рішення суд керується такими правовими нормами та мотивами щодо їх застосування до спірних правовідносин:
За правилами статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов`язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов`язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.
Законом у редакції до/після набрання чинності Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX) запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема, положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон України № 2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.
Питання:
- чи слід застосовувати до спірних правовідносин ст. 117 КЗпП?
- якщо так то у якій редакції (до/після 19.07.2022), а для цього слід встановити дату, з якої виникли спірні правовідносини;
- чи слід застосовувати принципи розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, якщо так то у який спосіб?
Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 16.07.2024 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/120408881) у справі №460/14438/23 сформував такі висновки:
«25. Питання, яке суд касаційної інстанції має вирішити в межах розгляду цієї справи, є перевірка правильності застосування судами приписів статті 117 КЗпП України у відповідності до висновків Верховного Суду, сформованих у цивільній справі №761/9584/15-ц та адміністративній справі №806/2473/18.
26. Відповідаючи на визначене питання, Верховний Суд зазначає таке.
27. Аналізуючи зміст указаних Міністерством оборони України прикладів справ, розглянутих Верховним Судом, які відповідач визначив, як подібні, Суд зауважує, що особливістю правовідносин у справах №761/9584/15-ц та №806/2473/18 було те, що на користь працівника було стягнуто конкретні суми, через що Верховний Суд пославшись на принципи розумності, справедливості та пропорційності, дійшов висновку, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
28. Водночас, переглядаючи судові рішення у цій справі, колегія суддів зауважує, що Верховний Суд у постанові від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22 вже висловлював правові позиції щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України, в редакції Закону України № 2352-ІХ у подібних правовідносинах, яку надалі підтримано Верховним Судом у інших справах за подібних обставин, зокрема у постановах від 14 березня 2024 року (справа № 560/6960/23), від 31 жовтня 2023 року (справа №240/15141/22), від 29 січня 2024 року (справа № 560/9586/22), від 22 лютого 2024 року (справа № 560/831/23) та від 01 травня 2024 (справа № 140/16184/23).
29. У наведених вище справах, Верховний Суд, зокрема, зазначав, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, ураховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
29.1. Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, що передбачені при звільненні, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, тому відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
29.2. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, ураховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
29.3. Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року та від 26 лютого 2020 року у справах № 761/9584/15-ц та №821/1083/17.
30. Водночас Верховний Суд у постановах від 29 лютого 2024 року у справі №460/42448/22, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22 та від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
30.1. Наведений у цих постановах підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.
30.2. Так, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно із Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
31. Повертаючись до справи, що розглядається, Суд зазначає, що спірний період тривав з 01 лютого 2018 року (наступний день за датою звільнення ОСОБА_1) по 16 травня 2023 року. Тобто спірні правовідносини охоплюють період, який виник, як до, так і після 19 липня 2022 року.
32. Водночас для правильного вирішення питання щодо визначення суми компенсації, що підлягає стягненню з роботодавця за невиконання ним приписів частини другої статті 116 КЗпП України, необхідно насамперед установити дату виникнення спірних правовідносин, пов`язаних з непроведенням повного розрахунку при звільненні.
32.1. Незважаючи на визначення приписами статті 117 КЗпП України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов`язані з обов`язком роботодавця розрахуватися з працівником в строк, встановлений приписами статті 116 КЗпП України, яким переважно є день звільнення.
Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 КЗпП України у цій справі, є 31 січня 2018 року - дата звільнення позивача та дата розрахунку з ним.
32.2. За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 КЗпП України в редакції на момент їхнього виникнення, тобто до набрання чинності закону Законом № 2352-ІХ.
33. Аналізуючи правове регулювання, що діяло у зазначені періоди, Верховний Суд дійшов висновку, що за таких обставин, у питанні щодо обчислення розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у період до 19 липня 2022 року необхідно застосовувати приписи статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року і не передбачала строкових обмежень, а тому має бути застосований принцип співмірності, окреслений у наведеній практиці Верховного Суду.
34. Водночас підстав обмежувати період виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку шістьома місяцями немає, через незастосовність до спірних правовідносини приписів статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-ІХ».
Враховуючи наведені вище висновки касаційного суду щодо обрання релевантних норм права та їх застосування до спірних правовідносин суд дійшов таких висновків:
- аргумент відповідача про незастосовність до спірних правовідносин норм статті 117 КЗпП є помилковим та суперечить усталеним та незмінним впродовж багатьох років висновкам касаційного суду (згадані в цьому рішенні вище), котрі в силу положень ст.ст. 2, 14, 242, 370 КАС України та частини п`ятої статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» щодо обов`язковості судових рішень («Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права») є обов`язковими для відповідача та враховуються судом при прийнятті рішення;
- оскільки позивач 16.01.2021 року виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення у зв`язку із звільненням з військової служби, то відповідно до ст. 116 КЗпП відповідач був зобов`язаний до цього дня провести повний розрахунок з військовослужбовцем. Отже, спірні правовідносини виникли 16.01.2021, в день звільнення позивача з військової служби;
- аргументи позивача про те, що спірні правовідносини врегульовано статтею 117 КЗпП України в редакції, що діє після 19.07.2022 року, є помилковими (суперечать наведеним вище висновкам касаційного суду щодо тлумачення та застосування цієї норми);
- спірні правовідносини врегульовано статтею 117 КЗпП України в редакції, що діяла до набрання чинності закону Законом № 2352-ІХ, тобто до 19.07.2022 року (у редакції чинній на момент їх виникнення).
Попри помилку позивача щодо обґрунтування правових підстав позову суд на підставі частини другої статті 9 КАС України для ефективного захисту прав та інтересів позивача від порушень з боку відповідача виходить за межі позовних вимог та вирішує спір, застосовуючи до спірних правовідносин статтю 117 КЗпП України в редакції, що діяла до набрання чинності закону Законом № 2352-ІХ.
ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення 16.01.2021, станом на цей день відповідач протиправно не виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення в сумі 67318,31 грн. (ця обставина встановлена рішенням суду між тими ж сторонами, що набрало законної сили, та відповідно до статті 78 КАС України не підлягає доказуванню).
Індексація грошового забезпечення охоплюється поняттям «всіх сум, що належать працівнику при звільненні» в розуміння статті 116 КЗпП, тому затримка її виплати є підставою для стягнення з відповідача компенсації за затримку розрахунку на підставі ст. 117 КЗпП України.
Період затримки розрахунку при звільненні обчислюється починаючи з першого дня після звільнення до дати остаточного розрахунку (з 17.01.2021 по 24.12.2023) та становить 1073 календарних днів.
Відповідно до довідки щодо нарахованого грошового забезпечення за листопад-грудень 2020 року розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за два повні місяці перед звільненням становив: за листопад 2020 року 18344,09 грн., грудень 2020 року 18351,61 грн., усього 36695,7 грн.; при ділення цієї суми на 61 день середньоденне (в календарних днях) грошове забезпечення становить 601,57 грн. Отже, обчислений відповідно до встановлених статтею 117 КЗпП правил середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум складає 645484,61 грн. (601,57 *1073).
Порівнюючи розміри несвоєчасно виплачених позивачці сум (67318,31 грн.) з розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку (645484,61 грн.) суд дійшов висновку, що такі є очевидно неспівмірними.
При вирішенні цієї справи суд враховує такі висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст.ст. 116, 117 КЗпП (викладені в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц):
«[…] 81. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. […]. 87. […] Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
88. Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
89. Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
90. Водночас виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.
91. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
91.1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
91.2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
91.3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
91.4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
92. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України. […]
94.4. Сума компенсації позивачу за роботу у вихідні дні (3443,88 грн), яку встановили суди попередніх інстанцій, є більш ніж у сто разів меншою ніж визначена сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні (419005,39 грн).
94.5. Для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.
Суд при вирішенні питання про спосіб застосовування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку з урахуванням наведених висновків Великої Палати Верховного Суду керується такими мотивами:
оскільки обчислений відповідно до правил ст.ст. 116, 117 КЗпП розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку є очевидно непропорційним до розміру завданої позивачу шкоди, суд для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, використовує спосіб обчислення цих втрат на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки, і таким чином розраховує розмір відшкодування суму, яку працівник міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, оскільки він недоотримав належні йому кошти від роботодавця (п. 95.4 постанови від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц). Відповідно до цього способу розрахунку розміру майнових втрат позивача на підставі припущення про необхідність взяття ним кредиту внаслідок затримки виплати працівнику належних йому сум, цей розмір можна обчислити як добуток суми несвоєчасно виплачених коштів на середньозважену вартість (у % річних) кредитів у національній валюті для фізичних осіб за даними НБУ (на день взяття кредиту) за відповідний період затримки. При цьому використовуються дані для короткострокових (до одного року) та довгострокових кредитів (більше року), якщо період затримки розрахунку становить більше 365 днів.
Застосування наведених підходів до обставин цієї справи дозволяє зробити такі обчислення:
- індексація грошового забезпечення в сумі 67318,31 грн. виплачена 24.12.2023, період затримки виплати становить 1073 календарних дні. Середньозважена ставка довгострокового кредиту в національній валюті для фізичних осіб станом на 17.01.2021 становила 31,7% річних. Отже, сума відсотків за користування кредитом, розрахована на підставі відомостей про середньозважену ставку кредиту в національній валюті для фізичних осіб з урахуванням суми та періоду затримки розрахунку, становить 62733,47 грн. (67318,31 * 31,7% / 365 * 1073). Стягнення компенсації в межах цієї обчисленої судом суми відповідатиме принципам розумності, справедливості та пропорційності.
З огляду на застосування підходів, обраних Великою Палатою Верховного Суду в цій категорії спорів, враховуючи висновки суду про необхідність зменшення визначеної на підставі правил статті 117 КЗпП суми відшкодування, суд задовольняє позовні вимоги ОСОБА_1 частково, в сумі 62733,47 грн., оскільки стягнення більшої суми, на переконання суду, не відповідатиме зазначеним вище принципам.
Відповідно до норм статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати, на професійну правничу допомогу.
Представник позивача в позовній заяві просить стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, а саме витрати на правову допомогу в сумі 2000 грн.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на правничу допомогу, суд керується такими положеннями:
Відповідно до частини другої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. За правилами частини третьої цієї статті, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до пункту 4) статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Нормами статті 30 цього Закону визначено, що формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Як визначено в частині п`ятій статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження підстав, факту понесення та розміру витрат, пов`язаних з розглядом справи, представник позивача надав суду копії таких документів: 1) договір про надання правової допомоги № 06/22 від 13.01.2022, укладений між адвокатом Ліпенком Юрієм Костянтиновичем та ОСОБА_1 (далі Клієнт). Відповідно до пункту 5.1 цього Договору гонорар адвоката, порядок та строки його оплати визначаються сторонами у Замовленнях про надання послуг; 2) замовлення про надання правової допомоги № 5 від 25.12.2023 з переліком наданих послуг: - підготовка позовної заяви 2000 грн. (2 години * на 1000 грн); 3) квитанція від 26.12.2023 на суму 2000 грн.
Оцінюючи характер наданої адвокатом правової допомоги відповідно до перелічених доказів суд визнає заявлену до відшкодування суму документально підтвердженою та співмірною зі складністю справи.
З огляду на встановлені КАС України правила розподілу судових витрат понесені позивачем витрати стягуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 9,19-20,25-26,90,139,229,241-246,250,251,255,295 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає в ухиленні від нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 62733 (шістдесят дві тисячі сімсот тридцять три) гривні 47 коп.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати у вигляді судового збору в сумі 1150 (одна тисяча сто пятдесят) гривень 64 коп. та судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в сумі 1900 (одна тисяча девятсот) гривень.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення до суду апеляційної інстанції. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяМоскаль Ростислав Миколайович
Суд | Львівський окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 09.09.2024 |
Оприлюднено | 11.09.2024 |
Номер документу | 121476554 |
Судочинство | Адміністративне |
Категорія | Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо звільнення з публічної служби, з них |
Адміністративне
Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
Мельник-Томенко Ж.М.
Адміністративне
Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
Мельник-Томенко Ж.М.
Адміністративне
Восьмий апеляційний адміністративний суд
Глушко Ігор Володимирович
Адміністративне
Восьмий апеляційний адміністративний суд
Глушко Ігор Володимирович
Адміністративне
Львівський окружний адміністративний суд
Москаль Ростислав Миколайович
Адміністративне
Львівський окружний адміністративний суд
Москаль Ростислав Миколайович
Адміністративне
Львівський окружний адміністративний суд
Москаль Ростислав Миколайович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні