Рішення

від 09.09.2024 по справі 520/18777/24

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2024 р. № 520/18777/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитра Волошина, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.05.2021 по 10.06.2024 включно;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.05.2021 по 10.06.2024 включно в сумі 145 050 гривень 61 копійка.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 12.10.2013 по 16.05.2021. На виконання рішення суду від 24.07.2023 у справі № 160/16078/22 11.06.2024 позивачу виплачено грошове забезпечення в розмірі 89 137,93. Позивач вважає, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність, що полягає в ненарахуванні та невиплаті позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.05.2021 по 10.06.2024 включно. Позивач вважає свої права порушеними, тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою судді від 09.07.2024 відкрито спрощене провадження в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов. Запропоновано позивачу подати до суду відповідь на відзив, а відповідачу - заперечення протягом п`яти календарних днів з моменту отримання відповідних документів. Витребувано у Військової частини НОМЕР_1 довідку про середнє грошове забезпечення позивача перед звільненням.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження доставлена відповідачу до електронного кабінету через систему "Електронний суд", що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому виклав свої заперечення проти позовних вимог. Відповідач вважає позовні вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Також, відповідач подав до суду витребувану судом довідку про середнє грошове забезпечення позивача перед звільненням.

Згідно ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.

Позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 12.10.2013 по 16.05.2021. З 16.05.2021 позивача було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Зазначені обставини вбачається з копії військового квитка позивача, наявного в матеріалах справи. (а.с. 29-30)

У зв`язку з проведенням не в повному обсязі нарахувань та виплати позивачу грошового забезпечення під час проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 позивач звертався до суду з метою захисту своїх законних прав та інтересів.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.07.2023 у справі №160/16078/22 позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 30.01.2020 по 31.12.2020 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 30.01.2020 по 31.12.2020 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2021 по 16.05.2021, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 - 2021 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2021 по 16.05.2021, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 - 2021 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 27.12.2023 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задоволено частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 липня 2023 року у справі №160/16078/22, в частині задоволених позовних вимог: визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2021 по 16.05.2021, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 - 2021 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2021 по 16.05.2021, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 - 2021 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум - скасовано та в цій частині заявлених вимог прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову. В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 липня 2023 року у справі №160/16078/22 залишено без змін.

Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.07.2023 та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 27.12.2023 у справі № 160/16078/22 відповідач здійснив нарахування належних позивачу сум у розмірі 89 137,93 грн, які виплатив 11.06.2024 на банківський рахунок позивача, на підтвердження чого позивачем надано роздруківку про зарахування коштів. (а.с. 23)

Вказані обставини визнаються сторонами.

Разом з тим, позивач фактично не погоджується з бездіяльністю відповідача стосовно ненарахування та невиплати йому середнього заробітку, тому звернувся до суду з позовною вимогою про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.05.2021 по 10.06.2024 включно в сумі 145 050 гривень 61 копійка.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Так, позивач заявив позовні вимоги про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.05.2021 по 10.06.2024 включно.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Розглядаючи справу в межах позовних вимог, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України (в редакції, чинній на момент проведення остаточного розрахунку) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Судом встановлено, що на час звільнення позивача (16.05.2021) з ним не проведено повний розрахунок відповідачем, а саме не виплачено грошове забезпечення з 30.01.2020 по 31.12.2020 у належному розмірі.

При цьому, на момент звільнення позивача, спір між сторонами з приводу зазначеної виплати був відсутній.

14.10.2022 позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 30.01.2020 по 31.12.2020 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 30.01.2020 по 31.12.2020 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум; визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2021 по 16.05.2021, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 - 2021 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2021 по 16.05.2021, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 - 2021 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.07.2023 у справі №160/16078/22 позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 30.01.2020 по 31.12.2020 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 30.01.2020 по 31.12.2020 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2021 по 16.05.2021, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 - 2021 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2021 по 16.05.2021, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 - 2021 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 27.12.2023 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задоволено частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 липня 2023 року у справі №160/16078/22, в частині задоволених позовних вимог: визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2021 по 16.05.2021, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 - 2021 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2021 по 16.05.2021, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 - 2021 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум - скасовано та в цій частині заявлених вимог прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову. В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 липня 2023 року у справі №160/16078/22 залишено без змін.

На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.07.2023 та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 27.12.2023 у справі №160/16078/22 відповідач здійснив нарахування належних позивачу сум у розмірі 89 137,93 грн, які виплатив 11.06.2024 на банківський рахунок позивача, на підтвердження чого позивачем надано роздруківку про зарахування коштів. (а.с. 23)

З урахуванням правових позицій Верховного Суду з приводу аналогічних правовідносин, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, передбаченого ст. 117 КЗпП України.

При цьому, суд враховує, що з позовом про виплату позивачу грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 31.12.2020, позивач звернувся 14.10.2022, тобто майже через п`ятнадцять місяців після звільнення зі служби.

Враховуючи викладені обставини та визначаючи розмір середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»; далі «Закон №2352-ІХ») у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року.

Суд зауважує, що на час звільнення позивача зі служби 16.05.2021 ст. 117 КЗпП України взагалі не обмежувала відлік періоду затримки розрахунку при звільненні граничними строками.

Вирішуючи питання в частині застосування до спірних правовідносин редакції статті 117 КЗпП України, яка діяла до 19.07.2022 та після запроваджених до неї змін, що діють з 19.07.2022, суд враховує правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, Верховний Суд сформував усталену практику щодо застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17 відповідно, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.

Водночас Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

Разом із тим, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом №2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

За висновком Верховного Суду у вказаних справах у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.

Застосовуючи наведений підхід Верховного Суду, суд зазначає, що у цій справі період з 17.05.2021 (день наступний після звільнення) до 18.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ (19.07.2022)) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Проте, період починаючи з 19.07.2022 по 10.06.2024 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Аналогічний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 14.03.2024 у справі №560/6960/23, від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Відповідно до абз. 1 п. 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Згідно з абз. 3 п. 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Абзацом 1 п. 8 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Так, позивач заявив позовні вимоги про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.05.2021 по 10.06.2024 включно в сумі 145050 гривень 61 копійка.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Згідно розрахунку, наданого Військовою частиною НОМЕР_1 , про грошове забезпечення позивача за два останні місяці перед звільненням зі служби, судом встановлено, що грошове забезпечення позивача за березень 2021 року становило - 14 236,50 грн, за квітень 2021 року - 13 466,25 грн.

Так, середньоденне грошове забезпечення, з урахуванням кількості календарних днів за зазначені два місяці (61 день), становить - 454,14 грн (14 236,50 грн + 13 466,25 грн) / 61 день.

Кількість днів затримки за період з 17.05.2021 до 18.07.2022 (до набрання законної сили нової редакції ст. 117 КЗпП України) становить 428 днів, отже сума компенсації за затримку розрахунку при звільненні складає 194 371,92 грн (454,14 грн * 428 дні).

Так, розмір несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення складає 89 137,93 грн, що вбачається з роздруківки про надходження коштів позивачу (а.с. 23), а сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за вищезазначений період - 194 371,92 грн, що є явно неспівмірним.

Надаючи оцінку співмірності та обґрунтованості суми середнього грошового забезпечення, що підлягає виплаті на користь позивача, суд зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 26.08.2019 у справі №761/9584/15-ц, неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Таким чином, враховуючи конкретні обставини справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначені Великою Палатою Верховного Суду критерії, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Визначаючись щодо розміру середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні, суд ураховує, що позивач є менш захищеною у відношенні до відповідача стороною відносин публічної служби. Водночас, у вказаних відносинах і позивач має діяти добросовісно щодо реалізації свої прав, а інтереси іншої сторони також мають бути враховані.

Беручи до уваги наведе, слід зазначити, що відносини публічної служби, як різновид трудових відносин, повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у позивача можливості стягувати із відповідача надмірні грошові суми як відповідальність за несвоєчасний розрахунок під час звільнення спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання роботодавця виконувати зобов`язання середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати, перетворюється на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків службовцем.

Важливим критерієм для зменшення розміру середнього заробітку, відповідно до правових висновків Верховного Суду, є період затримки (прострочення) виплати заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

Так, у цьому контексті суд звертає увагу, що причиною затримки виплат стало неправильне тлумачення відповідачем норм щодо розрахунку грошового забезпечення, відсутність спору між сторонами на момент звільнення позивача та нічим не обґрунтована пасивна (триваюча) поведінка позивача. У зв`язку з цим, між позивачем та відповідачем виник спір, який вирішено судом у межах адміністративної справи № 160/16078/22. Тобто, невиплата відповідачем усіх сум належних позивачу при звільненні не носить свавільного характеру, а пов`язана із помилковим застосуванням норм законодавства.

Окрім того, суд звертає увагу, що позивач під час служби у Військовій частин НОМЕР_1 та після звільнення (з 16.05.2021) не звертався до відповідача з вимогами про проведення повного розрахунку, а саме виплати грошового забезпечення в належному розмірі, а звернувся до суду з позовом, зокрема, про виплату йому грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України за 2020 рік" станом на 01.01.2020 за період з 30.01.2020 по 31.12.2020 лише 14.10.2022, тобто майже через п`ятнадцять місяців після звільнення.

Доводів щодо того, чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права позивача й до моменту його звернення до суду з вимогою про нарахування та виплату йому грошового забезпечення в належному розмірі позивач не навів та відповідних доказів не надав.

Аналізуючи поведінку позивача у спірних правовідносинах, суд зазначає, що законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Водночас, у спірних правовідносинах працівник (у широкому розумінні поняття) має діяти добросовісно, реалізуючи його права, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

З огляду на встановлені фактичні обставини справи, на поведінку позивача, суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи із середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц вказує, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було б передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою забезпечення рівня свого життя.

З аналізу даних, розміщених на офіційному сайті Національного банку України, встановлено, що на дату звільнення позивача (16.05.2021) розмір облікової ставки НБУ становив 7,50 % річних. Враховуючи суму недоотриманих коштів - 89 137,93 грн, 7,50 % річних від цієї суми становитиме - 6 685,34 грн, тобто 18,32 грн за день затримки розрахунку (6 685,34 грн / 365 днів). Враховуючи загальний період затримки розрахунку, що становить 428 днів, середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні становитиме - 7 840,96 грн = 18,32 грн х 428 днів).

Отже, з огляду на розмір заборгованості, дії позивача та відповідача, суд дійшов висновку, що справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, може вважатися виплата в розмірі 7 840,96 грн за період з 17.05.2021 по 18.07.2022.

Щодо періоду несвоєчасного розрахунку з 19.07.2022 по 10.06.2024, при визначені розміру середнього заробітку суд враховує ст. 117 КЗпП України (в редакції з 19.07.2022), яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями.

Так, розмір середнього заробітку визначається за 6 місяців та складає період з 19.07.2022 до 19.01.2023, тобто 185 календарних днів.

Сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за цей період становить 454,14 грн х 185 днів = 84 015,90 грн.

Разом з тим суд звертає увагу, що фактично зміст частини першої статті 117 КЗпП України із набранням чинності Закону України № 2352-IX не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців». Отже, обмеживши з 19 липня 2022 року шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми частини першої статті 117 КЗпП України, не передбачав можливості зменшення його розміру. Протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19 липня 2022 року. Крім того, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.

Такі висновки сформовано Верховним Судом у постанові від 20 червня 2024 року у справі №120/10686/22.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, аналізуючи обставини справи і такий критерій для зменшення розміру середнього заробітку, як ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, суд враховує вже вищезазначені висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц та розраховую розмір середнього заробітку наступним чином.

Так, з аналізу даних, розміщених на офіційному сайті Національного банку України, встановлено, що на дату звільнення позивача (16.05.2021) розмір облікової ставки НБУ становив 7,50 % річних. Враховуючи суму недоотриманих коштів - 89 137,93 грн, 7,50 % річних від цієї суми становитиме - 6 685,34 грн, тобто 18,32 грн за день затримки розрахунку (6 685,34 грн / 365 днів). Враховуючи період затримки розрахунку з 19.07.2022 по 19.01.2023, що становить 185 днів, середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні становитиме - 3 389,20 грн = 18,32 грн х 185 дні)

Отже, загальна сума середнього заробітку за період з 17.05.2021 (дня наступного після звільнення) по 19.01.2023, розрахована судом, становить 11 230,16 грн (7 840,96 грн + 3 389,20 грн).

Одночасно з цим, суд не вирішує питання щодо утримання з цієї суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата податків у даному випадку є обов`язком роботодавця, а не суду (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а).

Суд вважає, що з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, враховуючи принцип розумності, справедливості та пропорційності, а також те, що 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України №64/2022 введено воєнний стан в Україні, фінансування оборонного сектору економіки є обмеженим, оскільки законами України про Державний бюджет України на відповідний рік Міністерству оборони України виділяються кошти згідно затвердженого кошторису доходів та видатків на рік. Міністерство фінансів України щомісячно перераховує на рахунки Міністерства оборони України, які відкриті у Державній казначейській службі України, кошти за відповідними напрямками, в т.ч.: виплати грошового забезпечення та заробітної плати, тилове забезпечення, ремонт та утримання озброєння і військової техніки, підготовка військ, тощо. Водночас виділення коштів за напрямком нарахування та виплати коштів (зокрема середньої заробітної плати за несвоєчасний розрахунок при звільненні) на виконання рішення суду відповідними кошторисами доходів та видатків не передбачено. Відтак, суд зазначає, що заповнення відповідної фінансової прогалини буде здійснюватись за рахунок основних напрямів воєнного сектору, які, в умовах воєнного стану, потребують першочергової підтримки.

Отже, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги шляхом стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 11 230,16 грн, що буде достатньою компенсацію майнових втрат, які він поніс через несвоєчасний розрахунок при звільнені та не призведе до надмірного фінансового тягаря для відповідача.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (вул. Аеродром, Шевченківський р-н, м. Дніпро, РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 11 230,16 грн (одинадцять тисяч двісті тридцять гривень 16 копійок).

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Дмитро ВОЛОШИН