Постанова

від 09.09.2024 по справі 520/7407/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий І інстанції: Григоров Д.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2024 р. Справа № 520/7407/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Ральченка І.М.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Катунова В.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.05.2024, по справі № 520/7407/24

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті

про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив:

- визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях про застосування адміністративно господарського штрафу № 035341 від 16.01.2024;

- стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті витрати на правничу допомогу в розмірі 7500 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.05.2024 у задоволенні позову відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив його скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що підставою для притягнення позивача до відповідальності у вигляді адміністративно-господарського штрафу слугувало перевезення без оформлення документів, перелік яких визначений ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», однак без урахування того, що транспортний засіб не був обладнаний тахографом, що передбачає ведення індивідуальної контрольної книжки водія, наявність якої відповідачем не була перевірена, та відсутність якої не була підставою для застосування адміністративно-господарського штрафу.

На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судовим розглядом, 11.10.2023 співробітниками інспекторами Укртрансбезпеки проведено рейдову перевірку на автодорозі Н-08 440 км + 330 м., в межах якої перевірено транспортний засіб марки VOLSKSWAGEN, модель CRAFTER, тип автобус, державний реєстраційний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 .

За результатами перевірки складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № АР 005862 від 11.12.2023, яким зафіксовано, що при надання послуг з перевезення на замовлення ФОП ОСОБА_1 за договором № 1488 про здійснення нерегулярних перевезень пасажирів автомобільним транспортом на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км. за маршрутом руху: Запоріжжя Харків, проміжні зупинки: Дніпро, Новомосковськ, відсутній оформлений протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу.

16.01.2024 в.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 035341, якою до ФОП ОСОБА_1 на підставі абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" застосовано адміністративно-господарський штраф у сумі 17000 грн. за порушення ст. 39 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Позивач, не погодившись із постановою відповідача, звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з правомірності застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 103 від 11.02.2015 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека).

Відповідно до пункту першого Положення № 103 Державна служба України з безпеки на транспорті є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Згідно із підпунктом 1 пункту 4 Положення основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема, реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування міському електричному, залізничному транспорті.

Згідно з пунктом 8 Положення № 103 Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Пунктом 5 Положення № 103 визначено, що Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань здійснює, зокрема, державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 1567 від 08.11.2006.

Відповідно до п. п. 2-4 Порядку № 1567 державному контролю підлягають усі транспортні засоби, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

Органами державного контролю на автомобільному транспорті є Укртрансбезпека, її територіальні органи.

Державний контроль на автомобільному транспорті здійснюється посадовими особами органу державного контролю шляхом проведення рейдових перевірок.

Відповідно до п. 14 Порядку № 1567 рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об`єктах, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.

Оформлення результатів перевірки та застосування адміністративно-господарських штрафів, передбачені пунктами 20-30 цього Порядку.

Так, виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму. У разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності).

Відповідно до пункту 25 Порядку № 1567 справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб`єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб`єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.

Документи для регулярних пасажирських перевезень:

для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи їх дозвіл, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;

для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень), інші документи, передбачені законодавством України;

Відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів встановлено Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України № 385 від 24.06.2010.

Відповідно до п. 1.4 Інструкції № 385 контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв;

тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР.

Згідно з п. 2.4 Інструкції № 385, транспортні засоби, призначені для перевезення небезпечних вантажів, обладнують тахографами з урахуванням положень пунктів 2.1 - 2.3 цього розділу та відповідно до законодавства щодо встановлення вимог до конструкцій таких транспортних засобів.

Відповідно до п. 3.3 Інструкції № 385, водій транспортного засобу, обладнаного тахографом:

- забезпечує правильну експлуатацію тахографата управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа;

- своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання;

- використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа- особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом;

- має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографадо транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР (994_016), або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографау разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом;

- у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв);

- у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.

Норми даної Інструкції поширюється на суб`єктів господарювання, які проводять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі) (п.1.3. Інструкції), без поділу на міжнародні та внутрішні перевезення.

Пунктом 6.3 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України № 340 від 07.06.2010 визначено, що водій, що керує транспортним засобом, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3).

Таким чином, водій транспортного засобу, обладнаного тахографом, повинен мати при собі заповнені тахокарти, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографау разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом, а у разі керування транспортним засобом, який не обладнаний тахографом, водій веде індивідуальну контрольну книжку водія.

Із матеріалів справи встановлено, що до позивача застосовано штрафні санкції саме за здійснення перевезень без оформленого протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу.

При цьому, встановлена у ході проведення перевірки відсутність у водія транспортного засобу протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу позивачем не заперечувалась.

Натомість в обґрунтування безпідставності притягнення до відповідальності за порушення абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» позивач зазначив про відсутність обов`язку оформлення протоколу перевірки та адаптації тахографа через його відсутність у транспортному засобі, та оскільки водії ведуть індивідуальну книжку водія.

Так, зі змісту акту № АР 005862 від 11.12.2023 встановлено, що під час проведення перевірки водій ОСОБА_2 посилався на необладнання транспортного засобу тахографом, про що зазначив у графі акту «пояснення водія про причини порушення».

У свою чергу, відповідачем не надано доказів на підтвердження обладнання тахографом транспортного засобу марки VOLSKSWAGEN, модель CRAFTER, тип автобус, державний реєстраційний знак НОМЕР_1 .

Відсутність установленого в автомобілі тахографу виключає обов`язок мати протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу.

Разом з тим, п. 6.3 Положення № 340 передбачено, що водій, що керує транспортним засобом, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія.

Отже, у випадку відсутності тахографа водій автомобіля повинен мати індивідуальну контрольну книжку, яка відображає відомості про тривалість змінного періоду керування і є іншим способом контролю водіїв, що виключає застосування адміністративно-господарського штрафу, передбаченого абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

У даному випадку позивача притягнуто до відповідальності за відсутність у водія транспортного засобу протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу.

При цьому зі змісту акту № АР 005862 від 11.12.2023 встановлено, що під час проведення перевірки за умови повідомлення водієм про відсутність обладнання транспортного засобу тахографом, відповідачем обставини обов`язкової наявності у такому випадку індивідуальної контрольної книжки не досліджувались, контрольна книжка у водія не витребовувалась.

В силу ст. 77 КАС України саме на відповідача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на підтвердження наявності в діях особи складу правопорушення.

З огляду на викладене, відповідачем не доведено факту здійснення транспортним засобом позивача перевезення без оформлення необхідних документів, які передбачені законодавством, що є складом правопорушення, за яке абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачена відповідальність у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях про застосування адміністративно господарського штрафу № 035341 від 16.01.2024 винесена необґрунтовано, без урахування усіх обставин, які мали значення для прийняття такого рішення, чим порушено права позивача, а тому зазначена постанова підлягає визнанню протиправною та скасуванню.

Вищенаведене не було враховано судом першої інстанції, тому висновок суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог є помилковим.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.

Стосовно розподілу судових витрат колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Положеннями п. 1 ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Так, відповідно до ч. 4, 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Колегія суддів зазначає, що вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд враховує складність справи, час витрачений адвокатом на виконання робіт, обсяг наданих послуг та ціну позову.

Судовим розглядом встановлено, що на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано до суду договір № 29/09/2023-1 про надання правничої (правової) допомоги від 29.09.2023, додаток № 1 від 13.02.2024 до договору № 29/09/2023-1 про надання правничої (правової) допомоги від 29.09.2023, акт № 1 приймання-передачі наданих послуг від 05.03.2024.

Відповідно до акту приймання-передачі наданих юридичних послуг адвокатом надано позивачу наступні послуги в межах укладеного договору:

- написання позовної заяви про визнання протиправною та скасування постанови Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях про застосування адміністративно господарського штрафу № 035341 від 16.01.2024 3 год. 7500 грн.

Так, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Таким чином, суд не зобов`язаний присуджувати стороні всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо, - є неспівмірним.

Отже, із наданих позивачем матеріалів встановлено, що фактично зміст наданої правничої допомоги у даній справі зводиться до складання позовної заяви.

При цьому, надаючи оцінку співмірності заявленої до відшкодування позивачем суми витрачених коштів на складання позовної заяви критеріям, встановленим ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає, що беручи до уваги суть спірних правовідносин, враховуючи, що справа є незначної складності, розгляд справи проведений в порядку спрощеного провадження без участі сторін, колегія суддів вважає співмірними та належними до відшкодування судові витрати, пов`язані із правничою допомогою адвоката у суді у розмірі 4000 грн.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку про наявність достатніх правових підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 грн.

Також із матеріалів справи встановлено, що позивачем за подання адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 1211,2 грн. відповідно до платіжної інструкції від 14.03.2024 № 0.0.3527799156, та за подачу апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції сплачений судовий збір у розмірі 1816,8 грн. відповідно до платіжної інструкції № 0.0.3746456722.1 від 07.07.2024.

Беручи до уваги, що за наслідками апеляційного перегляду справи вимоги ФОП ОСОБА_1 задоволено, колегія суддів доходить висновку про необхідність відшкодування витрат за сплату судового збору, який підлягав сплаті за подання позовної заяви та апеляційної скарги, у загальному розмірі 3028 грн.

Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; недоведеність обставин, що мають значення справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.05.2024 по справі № 520/7407/24 - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях про застосування адміністративно господарського штрафу № 035341 від 16.01.2024.

Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ 39816845) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 (чотири тисячі) грн., сплачений судовий збір у сумі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.М. Ральченко Судді З.Г. Подобайло В.В. Катунов