Постанова

від 09.09.2024 по справі 140/30014/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/30014/23 пров. № А/857/4202/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Іщук Л.П.,

Обрізка І.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Волинської митниці на рішення Волинського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Сорока Ю.Ю.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в м.Луцьку 17 січня 2024 року у справі №140/30014/23 за позовом Приватного підприємства «ВОЛПАС» до Волинської митниці про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості,

В С Т А Н О В И В :

21.09.2023 Приватне підприємство «ВОЛПАС» (далі Підприємство ) звернулося в суд з позовом до Волинської митниці, просило визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA205150/2023/000006/2 від 30.08.2023.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 17 січня 2024 року позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що наявність у митного органу інформації про ціну подібних чи аналогічних товарів може призвести до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості товару та ініціювання повної її перевірки, але така інформація аж ніяк не є підставою для прийняття рішення про коригування митної вартості товару. Суд першої інстанції вказав, що для підтвердження заявленої митної вартості за основним методом за ціною договору (контракту) позивач подав разом із митною декларацією документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості за переліком, визначеним частиною другою статті 53 МК України, такі не містять суперечностей щодо товару та його ціни. Суд першої інстанції зазначив, що заявлена декларантом за першим методом митна вартість оцінюваного товару підтверджується поданими до митного оформлення документами, у яких відсутні розбіжності щодо вартості товару, вони містять достатньо відомостей щодо ціни товару, при цьому товарно-супровідні документи не містять відомостей, що відповідно до визначених сторонами контракту умов позивач має нести інші витрати. Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач необґрунтовано посилався на числові розбіжності, зазначені в декларації країни відправлення та у рахунку-фактурі (інвойсі). Суд першої інстанції вказав, що митний орган не виконав обов`язку щодо зазначення конкретних обставин, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а вказані відповідачем сумніви не можна визнати обґрунтованими, позаяк суду не надані докази того, що подані декларантом документи містять розбіжності, у них наявні ознаки підробки або вони не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що підлягає сплаті за товар.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Волинська митниця подала апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 січня 2024 року та ухвалити нове, яким в задоволені позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що в декларації країни відправлення № 23HU7210002B8E1ED1 від 24.08.2023 числове значення вартості товару становить 2397120 форинтів, проте в інвойсі №2308-2/SHEL/23 від 23.08.2023 вартість товару становить 6400 Євро, що вказує на наявність ризиків, заявлення до митного оформлення неправдивих відомостей стосовно умов та ціни придбання транспортного засобу. Скаржник вказує, що за МД № 23UA205150012278U7 від 29.08.2023 відбулось автоматичне спрацювання профілів ризику АСУР, які передбачали необхідність проведення більш детальної перевірки поданих декларантом документів на предмет можливого заниження митної вартості товару. Скаржник зазначає також, що з огляду на самостійне подання декларантом для підтвердження митної вартості товару разом з МД: копію митної декларації країни відправлення 23HU7210002B8E1ED1 від 24.08.2023, що підтверджується у графі 44 МД, Митниця у відповідності до вимог п.1 ч.5 ст.54 МК України зобов`язана провести їх перевірки та встановивши розбіжності витребувати у декларанта додаткові документи. Скаржник звертає увагу, що фактурна вартість не може бути більшою за статистичну, адже остання базується на фактурній. Скаржник зауважує також, що декларантом не надано ніяких документів про перехід права власності чи користування т/з від VERBOLOZ IVAN до Sale helper s.r.o.., що ставить під сумніви у достовірності наданих документів до митного оформлення та контролю. Скаржник вважає, що рішення про коригування митної вартості товару від 30.08.2023 року №UA205150/2023/000006/2 є таким, що прийняте у повній відповідності до вимог чинного законодавства, положень Митного кодексу та Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №598, а тому є законним та обґрунтованим.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що 29.08.2023 Приватне підприємство «ВОЛПАС» здійснювало митне оформлення в режимі імпорту напівпричіп марки KOGEL, моделі ZW18, ідентифікаційний номер (номер товару кузова) - НОМЕР_1 , бувший у використанні, модельний рік виготовлення 2020, вартістю 6400 Євро.

ПП «ВОЛПАС» оформлено та подано до Волинської митниці митну декларацію 23UA205150012278U7, в якій визначено митну вартість товару в сумі 138677,35 грн., що згідно курсу валюти, становить 6400 Євро, однак, Волинська митниця не погодилася із вище зазначеною митною вартістю та 30.08.2023 прийняла картку відмови №UA205150/2023/000358 в прийнятті митної декларації 23UA205150012278U7, також винесено рішення від 30.08.2023 №UA 205150/2023/000006/2 про коригування митної вартості товарів, відповідно до якого митну вартість визначено за резервним методом на підставі цінової інформації ЄАІС Держмитслужби на рівні на товар 20575 Євро за МД №UA305160/2023/22978 від 12.07.2023, та за МД №UA204130/2023/726 від 13.02.2023.

Вважаючи вказане рішення протиправним, Підприємство звернулось з позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно частини 1 статті 246 Митного кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - МК України) метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Згідно з частиною 1 статті 257 МК України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, на які накладено електронний підпис декларанта або уповноваженої ним особи.

Статтею 49 МК України встановлено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу (частина 1, 2 статі 51 МК України).

Відповідно до частини 1 статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Згідно з частиною 2 статті 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Частиною 3 статті 53 МК України встановлено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Згідно з частиною 3 статті 54 МК України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Відповідно до частини 6 статті 54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Відповідно до частини 1 статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Таким чином, митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Сумніви є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

У зв`язку з вказаним саме на митний орган покладається обов`язок зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у достовірності цих відомостей.

Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Зі змісту приписів розділу ІІІ (Митна вартість товарів та методи її визначення) МК України випливає, що в аспекті реалізації процедур із визначення митної вартості товарів основоположну роль відіграє принцип обґрунтованості.

Так, зокрема, митний орган повинен дотримуватися вимог принципу обґрунтованості при: а) встановлені належного до застосування методу визначення митної вартості товарів; б) встановлені достатнього переліку документів для цілей визначення митної вартості товарів.

Відповідно, рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

Отже, встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які саме документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, висловленими у постановах від 09 липня 2020 року (справа № 804/5445/17), від 31 березня 2020 року (справа № 809/1858/16), від 15 лютого 2022 року (справа № 826/12901/17).

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що відповідно до Порядку заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого наказом Міністерством фінансів України від 30.05.2012 №651, ст. 257 Митного кодексу України для митного оформлення товарів декларантом в інтересах ПП «ВОЛПАС» подано: МД №23UA205150012278U7 від 29.08.2023 на товар: «Причіп контейнеровіз, двохвісний, марки «KOGEL», модель «ZW 18», ідентифікаційний номер (номер шасі) - НОМЕР_2 , вантажопідйомність - 15,850 т, маса в разі повного навантаження -19,000 т, бувший у використанні, рік виготовлення - 2020».

Митну вартість вказаного товару визначено за основним методом за ціною договору (контракту).

До митної декларації на підтвердження обґрунтованості заявленої у митній декларації митної вартості товарів та обраного методу її визначення, разом з декларацією декларант надав митному органу такі документи: рахунок-фактуру (інвойс) №2308-2/SHEL/23 від 23.08.2023; автотранспортну накладну б/н від 25.08.2023; сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1 №D 0455881 від 24.08.2023; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_3 від 03.02.2020; платіжну інструкцію, що стосується товару №181 від 24.08.2023; банківський платіжний документ, що стосується товару №б/н від 24.08.2023; експертну довідку №11796/23 від 29.08.2023; зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів (крім позначеного кодом 4104), подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов`язаних з ним посередницьких (зовнішньоекономічних та/або внутрішніх) договорів №01/23-HEL/VLP від 17.05.2023; договір про надання послуг митного брокера №24/05-23 від 11.07.2023; копію митної декларації країни відправлення №23HU7210002B8E1ED1 від 24.08.2023.

Скаржник вказує, що за МД № 23UA205150012278U7 від 29.08.2023 відбулось автоматичне спрацювання профілів ризику АСУР, які передбачали необхідність проведення більш детальної перевірки поданих декларантом документів на предмет можливого заниження митної вартості товару.

Під час перевірки документів, поданих для підтвердження заявленої митної вартості товару встановлено, що митна вартість товару, який ввозиться на митну територію України, не може бути визнана у зв`язку з тим, що документи, які подані для підтвердження митної вартості, не містять усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за методом обраним декларантом та містять розбіжності, а саме:

-відповідно до поданого інвойсу №2308-2/SHEL/23 від 23.08.2023 продавцем товару (власником) є Sale helper s.r.o.. Однак, в свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_4 від 03.02.2020 в графі C.1.1 та C.1.2 зазначений інший власник VERBOLOZ IVAN. Документів про перехід права власності від власника VERBOLOZ IVAN до Sale helper s.r.o.., а також умов та ціни придбання транспортного засобу декларантом не надано;

-в декларації країни відправлення № 23HU7210002B8E1ED1 від 24.08.2023 числове значення вартості товару становить 2397120 форинтів, проте в інвойсі №2308-2/SHEL/23 від 23.08.2023 вартість товару становить 6400 Євро.

Відповідачем запропоновано декларанту надати в 10-денний термін наступні додаткові документи: виписку з бухгалтерської документації (документи бухгалтерського та податкового обліку, що стосуються руху ідентичних та/або подібних оцінюваному товару в середині країни); договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця; рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаний із виконанням умов договору (угоди, контракту); висновок про якісні та вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією.

Декларантом на вимогу митниці надано пояснення у вигляді листа б/н від 30.08.2023.

Як вказує скаржник, лист б/н від 30.08.2023 є повідомленням, в якому описано бачення ПП «ВОЛПАС» щодо поданих до митного оформлення документів. Підприємство зазначило курс угорського форинта, проте не надано документального підтвердження наведеного курсу. Від надання інших додаткових документів, що підтверджують складові митної вартості, декларант відмовився, про що повідомив митницю листом б/н від 30.08.2023.

Статтею 57 МК України встановлено перелік методів визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

Згідно з частиною 2 статті 58 МК України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Отже, митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов`язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом.

Частинами 4-5 статті 58 МК України встановлено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця (частина 5 статті 58 МК України).

Частиною 10 статті 58 МК України закріплено перелік витрат, які додаються до ціни при визначенні митної вартості (складові митної вартості), що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що у листі б/н від 30.08.2023 позивач надав митному органу пояснення, в якому зазначив, що декларація країни відправлення №23HU7210002B8E1ED1 від 24.08.2023 сформована в Угорщині, а відтак валютою слід вважати угорський форинт, а тому з урахуванням курсу 1 EUR 374,55 HUF зазначена в інвойсі ціна товару ТЗ 6400,00 Євро становить 2 397 120 угорських форинтів.

Статтею 64 МК України встановлено, що у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ).

Відповідно до частини 2 статті 7 Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ 1947) оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна ґрунтуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито, або подібного товару і не повинна ґрунтуватися на вартості товару національного походження чи на довільній або фіктивній вартості.(*) b) Під дійсною вартістю слід розуміти ціну, за яку, під час та в місці, визначеними законодавством імпортуючої країни, такий чи подібний товар продається або пропонується до продажу при звичайному ході торгівлі за умов повної конкуренції. У тому ступені, в якому на ціну такого чи подібного товару впливає кількість окремої трансакції, ціна, що розглядається, повинна єдиним способом пов`язуватися або i) з порівнюваними кількостями, або ii) з кількостями, не менш сприятливими для імпортерів, ніж ті, в яких більший обсяг товарів продається у торгівлі між країнами експорту та імпорту.(*) c) Якщо дійсна вартість не може бути визначена відповідно до підпункту b) цього пункту, оцінка для митних цілей повинна ґрунтуватися на найближчому еквіваленті такої вартості, який можна визначити.

Згідно з приміткою 4 до пункту 2 статті 7 Генеральної угоди з тарифів і торгівлі формулювання підпунктів a і b дозволяє стороні визначати вартість для митних цілей єдиним способом чи то (1) на базі цін, які певний експортер встановлює за імпортований товар, чи (2) на базі загального рівня цін на подібний товар.

Відповідно до положень Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди про тарифи й торгівлю 1994 року первинною основою для митної вартості за цією Угодою є контрактна вартість, визначена в статті 1. Статтю 1 необхідно розглядати разом зі статтею 8, яка передбачає, inter alia, коригування ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті у випадках, коли певні конкретні елементи, які вважаються такими, що формують частину вартості для митних цілей, припадають на покупця, але не включені до ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за імпортовані товари.

У випадках, коли митна вартість не може бути визначена згідно з положеннями статті 1, як правило, повинен проводитися процес консультацій між митною адміністрацією та імпортером для визначення основи вартості згідно з положеннями статті 2 або 3. Наприклад, може статися так, що імпортер має інформацію про митну вартість ідентичних або подібних імпортних товарів, якої безпосередньо немає в митної адміністрації в пункті ввезення. З іншого боку, митна адміністрація може мати інформацію про митну вартість ідентичних або подібних товарів, якої безпосередньо немає в імпортера. Процес консультацій між двома сторонами дозволить обмінятися інформацією за умови дотримання вимог комерційної конфіденційності для визначення належної основи визначення вартості для митних цілей.

Відповідно до статті 5 Угоди якщо імпортні товари або ідентичні чи подібні імпортні товари продаються в країні-імпортері в тому стані, як вони імпортуються, митна вартість імпортних товарів згідно з положеннями цієї статті ґрунтується на ціні одиниці товарів, за якою імпортні товари або ідентичні чи подібні імпортні товари таким чином продаються в найбільшій сукупній кількості в той час або майже в той час, коли відбувається імпорт товарів, які оцінюється, особам, що не пов`язані з особами, у яких вони купують такі товари, за умови дотримання таких відрахувань: i) чи комісійних, які звичайно сплачуються або на сплату яких отримано згоду, чи надбавок, які звичайно робляться для прибутку й покриття загальних витрат у зв`язку з продажем у такій країні імпортних товарів того самого класу або виду; ii) звичайних витрат на транспорт та страхування й пов`язаних із цим витрат у країні імпорту; iii) у разі необхідності коштів та витрат, зазначених у пункті 2 статті 8; iv) мита й інших національних податків, що підлягають сплаті в країні імпорту з причини імпорту або продажу товарів.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що рахунок-фактура - це комерційний документ, який відображає продаж товару або надання певної послуги. Рахунок-фактура є підтвердженням будь-якої комерційної операції.

Водночас, митна декларація країни відправлення - це оформлена в країні експорту товару митна декларація в митному режимі «експорт», яка підтверджує проходження вантажу митного оформлення в країні відправлення та заповнюється відправником товару або митним агентством, яке здійснює оформлення (відкриття) експортної декларації. На підставі цього документа відправник вантажу отримує відшкодування податку на додану вартість. Експортна декларація містить, зокрема, показник «статистичної вартості». Статистична вартість має базуватися на фактурній вартості товарів та має також включати лише допоміжні витрати, такі як транспорт, що відноситься до частини перевезення, яке проходить на статистичній території країни-члена ЄС, де відбувається експорт.

Згідно з частиною 3 статті 53 МК України, копія митної декларації країни відправлення є додатковим документом та подається (за наявності) декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів у разі, якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, і має бути оформлена відповідно до чинного законодавства цієї країни.

Таким чином, перелік основних документів, які підтверджують митну вартість товарів, наведений у статті 53 Митного кодексу України і в ньому відсутній такий документ, як «експортна декларація країни відправлення».

Такий документ може бути поданий для митного оформлення, але лише в якості додаткового, у тому випадку, якщо виникає необхідність в уточненні показників основних документів.

Водночас, різниця статистичної вартості товару в експортній декларації не може викликати сумнівів, оскільки якщо така і мала місце, то це обумовлено застосуванням курсу валют в країнах Євросоюзу, а не заниженням ціни позивачем згідно з документами, виданими йому продавцем.

Аналогічні пояснення надані Підприємством та не спростовані належними та допустимими доказами відповідачем, а саме, що в декларації країни відправлення відображається ціна товару у валюті країни відправлення товару з урахуванням курсу валют на день її складення, що може не збігатися із ціною, вказаною в рахунку-фактурі.

При цьому суд апеляційної інстанції зауважує, що на митну вартість товару жодним чином не впливає та обставина, що згідно інвойсу №2308-2/SHEL/23 від 23.08.2023 транспортний засіб був проданий компанією Sale helper s.r.o., однак, згідно відомостей свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу реквізити особи, на яку зареєстровано транспортний засіб, не кореспондуються із заявленими до митного оформлення відомостями стосовно продавця товару, адже продавець та власник товару не повинен обов`язково бути однією і тією ж особою.

Відповідно до поданих декларантом документів (контракту) зрозуміло, що продавцем є компанія Sale helper s.r.o. Чинним законодавством не передбачено обов`язку надання декларантом документів про походження товару в попередніх ланцюгах постачання продавця-експортера, що може становити комерційну таємницю, а питання щодо перевірки повноважень продавця на здійснення продажу транспортного засобу від імені його власників не входить до компетенції митниці та не впливає на задекларовані та підтверджені відповідними документами числові значення митної вартості, з якої обраховуються та справляються митні платежі.

Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у Рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо. У випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 Кодексу) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні (пункт 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року № 598).

У оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товару зазначено лише дату та номер митної декларації, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, а тому таке рішення не може вважатись обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини 2 статті 55 Митного кодексу України з урахуванням правової позиції висловленої Верховним Судом у постанові від 08 лютого 2019 року у справі №825/648/17 та у постанові від 09 вересня 2020 року (справа №400/3133/18).

Митним органом не наведено порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом, що не дозволяє суду апеляційної інстанції надати правову оцінку ідентичності факторам, які впливали на формування ціни на імпортований транспортний засіб.

З огляду на викладене, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що митний орган, визначаючи необхідним до застосування резервного методу визначення митної вартості ввезеного позивачем транспортного засобу, спирався виключно на аргументи, які, при їх системному аналізі, не можуть належним чином підтвердити обґрунтованість застосовуваного методу.

Оцінивши під час розгляду справи документи, які подавались позивачем під час митного оформлення товару, суд апеляційної інстанції доходить висновку про недоведеність відповідачем неповноти, неточності чи недостатності наданих позивачем з первинною МД документів та наведених відомостей для визначення митної вартості товару. Надані позивачем документи кореспондуються між собою та містять чітку і зрозумілу інформацію про товар та його ціну, а, отже, у сукупності ті відомості, які підтверджують числові значення митної вартості (її складових), й не дають підстав для сумніву щодо повноти та правильності її визначення декларантом.

Щодо аргументів апеляційної скарги в частині розподілу судових витрат суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Як визначено частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За приписами частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Як це правильно дійшов висновку суд першої інстанції, аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави виснувати, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.

Як це встановлено судом першої інстанції, позивач просив стягнути з відповідача понесені судові витрати в загальній сумі 8184,00, в той час як орієнтовний розрахунок судових витрат, що міститься в матеріалах справи, становить 7 884,00 грн, зокрема: витрати на правничу допомогу адвоката у сумі 2500,00 грн, витрати на переклад в сумі 2700,00 грн та судовий збір в сумі 2684,00 грн.

Верховний Суд у постановах від 08 лютого 2022 року у справах №640/3098/20 та №160/6762/21 відповідно, від 18 серпня 2022 року у справі №540/2307/21 зазначав, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

В свою чергу Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 зазначала, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір-доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Так, як це правильно встановлено судом першої інстанції, для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копії таких документів: договору про надання правової допомоги від 08 вересня 2023 року №08/09-23, укладеного між Адвокатським об`єднанням «Бона Фіде» (далі - Адвокатське об`єднання) та ПП ВОЛПАС, детального опису робіт (наданих послуг) та здійснених витрат для надання правничої допомоги за договором від 08.09.2023 №08/09-23 станом на 20.09.2023. З вказаних документів вбачається надання позивачу Адвокатським об`єднанням у цій справі комплексу юридичних послуг з оскарження рішення Волинської митниці про коригування митної вартості товарів від 30.08.2023 №UA205150/2023/000006/2. При цьому, пунктом 3.1 вказаного договору визначено фіксовану суму гонорару (2500,00 грн), водночас позивач надав детальний опис робіт (наданих послуг) за цим договором.

Також суд першої інстанції правильно зазначив, що відшкодуванню підлягають витрати незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено, та звертає увагу на пункт 3.1 договору про надання правової допомоги від 08.09.2023 №08/09-23, згідно з яким гонорар оплачується протягом п`яти банківських днів з моменту отримання остаточного рішення суду.

Враховуючи складність справи (справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження), значення справи для сторін, час, який об`єктивно був витрачений адвокатом на надання послуг, та їх обсяг, виходячи із принципів обґрунтованості їх розміру, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути 2500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

За приписами частин п`ятої восьмої статті 137 КАС України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Розмір витрат на оплату робіт (послуг) залученого стороною спеціаліста, перекладача чи експерта має бути співмірним із складністю відповідної роботи (послуг), її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт (надання послуг). У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд враховує висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 31.03.2020 у справі №160/7049/19, за якими склад та розмір витрат, пов`язаних із залученням перекладача, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані документи, що свідчать про оплату витрат, пов`язаних із залученням перекладача, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на залучення перекладача, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Так, позивач на понесення витрат на послуги з перекладу надав копію рахунку-акту виконаних робіт №13/09/23 від 13.09.2023 (предмет перекладу послуги письмового перекладу документів на KOGEL) на суму 2700,00 грн., проте зважаючи на обсяг послуг, складність роботи (обсяг тексту на сторінці), суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що підстави для відшкодування позивачу у повному обсязі витрат на залучення перекладача (для перекладу документів у справі) відсутні. Керуючись принципом співмірності цих витрат обсягу виконаної роботи (з урахуванням кількості текстової інформації, перекладеної на українську мову, у документах, що є письмовими доказами у справі), на користь позивача за рахунок відповідача належить стягнути витрати у розмірі 500,00 грн., що позивачем не оскаржується.

Аналіз чинних процесуальних норм права та факт задоволення позову дає підстави суду апеляційної інстанції погодитись з висновками суду першої інстанції про те, що на користь позивача підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати в загальному розмірі 5684,00 грн (з них: судовий збір в сумі 2684,00 грн, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2500,00 грн, витрати на перекладача в сумі 500,00 грн).

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви протиправності рішення відповідача про коригування митної вартості товару, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Волинської митниці залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 січня 2024 року у справі №140/30014/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко