Постанова

від 15.11.2023 по справі 402/806/22

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 листопада 2023 року м. Кропивницький

справа № 402/806/22

провадження № 22-ц/4809/962/23

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Карпенка О. Л. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С. М., Мурашка С. І.,

за участю секретаря судового засідання Савченко Н. В.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Голованівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Благовіщенської міської ради,

відповідачі: ОСОБА_1 , Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області (суддя Бондаренко А. А.) від 23.03.2023,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

28.12.2022 року заступник керівника Голованівської окружної прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі Благовіщенської міської ради з позовом до ОСОБА_1 та Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області у якому просив суд про таке:

1)визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 23.12.2019 № 11-10067/14-19-СГ «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою»;

2) визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 27.04.2020 № 11-6899/14-20-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність»;

3)скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером: 3525583600:02:000:5089, з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на неї;

4)зобов`язати ОСОБА_1 повернути територіальній громаді в особі Благовіщенської міської ради земельну ділянку площею 2 га із кадастровим номером: 3525583600:02:000:5089.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що окружною прокуратурою виявлено порушення природоохоронного законодавства, а саме: під час моніторингу земельних ділянок в адміністративних межах Благовіщенської міської ради встановлено, що на території ландшафтного заказника місцевого значення «Кам`яногірський» знаходиться земельна ділянка з кадастровим номером: 3525583600:02:000:5089 площею 2 га, яка на праві приватної власності належить ОСОБА_1 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 27.04.2020 №11-6899/14-20-СГ.

Цю земельну ділянку ОСОБА_1 отримав в порядку безоплатної приватизації.

Згаданим наказом Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області №11-6899/14-20-СГ від 27.04.2020 затверджено Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства (код згідно КВЦПЗ А.01.03), за рахунок земель сільськогосподарського призначення, що перебувають у запасі, на території Кам`янобрідської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області (за межами населеного пункту). Надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 2,0000 га, в тому числі: пасовища площею 2,0000 га, (кадастровий номер: 3525583600:02:000:5089) із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Кам`янобрідської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області.

До цього наказом Головного у Держгеокадастру у Кіровоградській області від 23.12.2019 № 11-10067/14-19-СГ «Про надання дозволу на розроблення проекту із землеустрою» ОСОБА_1 надано відповідний дозвіл.

13.05.2017 приватний нотаріус Голованівського районного нотаріального округу Веліховською Т. С. зареєстрував у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 право власності на вказану земельну ділянку.

Прокурор стверджує, що набуття ОСОБА_1 права приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3525583600:02:000:5089 відбулося з порушеннями норм ст. ст. 20, 83, 84, 116, 122, 149, 150, 1861 ЗК України, ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», ст. ст. 7, 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» (в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин) так, як ця земельна ділянка знаходиться в межах об`єкта природно-заповідного фонду - ландшафтного заказника місцевого значення «Кам`яногірський», має особливий статус цільового призначення (особливо цінних земель природно-заповідного фонду), а тому є обмежено оборотоздатною.

До того ж під час передачі земельної ділянки у приватну власність незаконно було змінено її цільове призначення, що є підставою для визнання відповідних рішень недійсними. Ця земельна ділянка не може використовуватися для ведення особистого селянського господарства.

Крім того, при погодженні проєкту землеустрою щодо відведення вказаної ділянки допущено інших порушення законодавства: проєкт землеустрою не був погоджений з Департаментом екології та природних ресурсів Кіровоградської обласної державної адміністрації; Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області прийнято наказ за відсутності висновків уповноваженого органу виконавчої влади - Департаменту екології та природних ресурсів.

В обґрунтування представництва прокурором інтересів держави в особі Благовіщенської міської ради прокурор вказав, що у зв`язку зі змінами в земельному законодавстві України саме Благовіщенська міська рада наділена повноваженням розпоряджатися земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду місцевого значення. Прокурор повідомив Благовіщенську міську раду про виявлене порушення земельного законодавства та необхідність у відповідному реагуванні, але орган місцевого самоврядування у розумний строк адекватно та повідомлення прокурора не відреагував.

Тож прокурор вважав, що є достатньо підстав для задоволення його позову.

2. Короткий зміст рішення суду

Рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 23.03.2023 позов заступника керівника Голованівської окружної прокуратури, пред`явлений в інтересах держави в особі Благовіщенської міської ради, задоволено частково, а саме:

1)визнано недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 23.12.2019 №11-10067/14-19-СГ «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою»;

2)визнано недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області №11-6899/14-20-СГ від 27.04.2020 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність»;

3)скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3525583600:02:000:5089, з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на неї;

4)зобов`язано ОСОБА_1 , повернути територіальній громаді в особі Благовіщенської міської ради земельну ділянку площею 2 га із кадастровим номером 3525583600:02:000:5089.

Крім того, суд стягнув з ОСОБА_1 та Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області на користь Кіровоградської обласної прокуратури сплачений за подання до суду позову судовий збір по 9924,00 грн з кожного.

Ухвалюючи рішення. суд дійшов висновку, що набуття ОСОБА_1 права приватної власності на спірну земельну ділянку відбулося з порушеннями норм ЗК України, Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», Закону України «Про природно-заповідний фонд України». Земельна ділянка належить до земель комунальної власності під об`єктами природно-заповідного фонду, які за законом не можуть передаватися у приватну власність.

3. Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

У поданій до суду відповідачем ОСОБА_1 апеляційній скарзі він просить скасувати рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 23.03.2023 та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову прокурора відмовити повністю.

Рішення суду оскаржується відповідачем з таких підстав: недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення судом норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зокрема, прокурор не надав доказів того, що спірна земельна ділянка знаходиться на території природно-заповідного фонду, а саме ландшафтного заказника місцевого значення «Кам`яногірський», бо згідно зі ст. 47 Закону України «Про землеустрій» та ч. 3 ст. 16 Закону України «Про природно-заповідний фонд» належним та допустимим доказом місця розташування та розміру такого об`єкта є проєкт землеустрою щодо організації і встановлення меж території природно-заповідного фонду, але такий доказ прокурором до суду надано не було. Не надано до суду у передбаченого ч. 4 ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд» проєкту створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду, технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) тощо.

Оскільки межі, площа та інші характеристики ландшафтного заказника «Кам`яногірський» у встановленому законодавством порядку не визначено, тому твердження прокурора про те, що спірна земельна ділянка належить до земель природно-заповідного фонду ґрунтується на припущенні. Натомість за інформацією з Державного земельного кадастру ця земельна ділянка належить до земель сільськогосподарського призначення.

Суд задовольнив позов прокурора, який пред`явлено від імені органу, який не має повноважень розпоряджатися землями природно-заповідного фонду.

Прокурор не довів, а суд не встановив порушень законодавства з боку ОСОБА_1 під час приватизації земельної ділянки, натомість прокурор стверджував про порушення з боку органів державної влади, тож задоволення позову є порушенням ст. 1 Протоколу першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд безпідставно та з порушенням процесуального закону відмовив відповідачу в клопотанні про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

4. Відзиви на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надійшовши.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України).

5. Короткий зміст пояснень учасників справи, висловлених у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції

Апелянт ОСОБА_1 повідомлений належним чином про час, дату та місце розгляду справи, але особисто в судове засідання не з`явився. Його представник - адвокат Коротченко О. О. підтримав апеляційну скаргу, надав пояснення щодо викладених у ній доводів.

Прокурор Мороз В. С. апеляційну скаргу не визнав, висловився на підтримку рішення суду першої інстанції, дав пояснення по суті спору.

Позивач Благовіщенська міська рада повідомлена про час, дату та місце розгляду справи, але явку до суду свого представника не забезпечила, надіславши клопотання про розгляд справи за відсутності її представника.

Відповідач Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області повідомлене про час, дату та місце розгляду справи, але явку до суду свого представника не забезпечило, надіславши клопотання про розгляд справи за відсутності його представника.

Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

6. Суд першої інстанції встановив такі неоспорювані обставини:

Рішенням Кіровоградської обласної ради від 19.08.2011 № 183 «Про оголошення територій і об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення» оголошено території, зокрема заказник «Кам`яногірський» площею 293,13 га на схилах правого і лівого берегів річки Синиця між селами між селами Синицівка, Кам`яний Брід та Шамраївка, такими, що належать до природно-заповідного фонду місцевого значення.

17.05.2013 Держуправлінням охорони навколишнього природного середовища в Кіровоградській області видало охоронне зобов`язання № МЗланд73-564 на ландшафтний заказник місцевого значення «Кам`яногірський» площею 293,13 га, створений рішенням Кіровоградської обласної ради від 19.08.2011 № 183, з метою збереження та відтворення унікального ландшафту, рідкісного тваринного та рослинного світу, які занесені до Червоної книги України. За цим охоронним зобов`язанням землекористувачем є Ульяновська районна державна адміністрація, яка бере під охорону цей заповідний об`єкт і зобов`язана зберігати його.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 23.12.2019 №11-10067/14-19-СГ «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» був наданий дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства (код згідно КВЦПЗ А.01.03) ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,0000 га, в тому числі: пасовища площею 2,0000 га, (кадастровий номер: 3525583600:02:000:5089) із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Кам`янобрідської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області від 27.04.2020 №11-6899/14-20-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» затверджено «Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства (код згідно КВЦПЗ А.01.03), за рахунок земель сільськогосподарського призначення, що перебувають у запасі, на території Кам`янобрідської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області (за межами населеного пункту)». Надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 2,0000 га, в тому числі: пасовища площею 2,0000 га, (кадастровий номер: 3525583600:02:000:5089) із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Кам`янобрідської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області. Наказом визначено категорію земель спірної земельної ділянки - сільськогосподарського призначення.

За даними з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 3525583600:02:000:5089 ця земельна ділянка належать до земель сільськогосподарського призначення приватної власності та має цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства.

Згідно з інформаційною довідкою № 270036098 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 є власником земельної ділянки за кадастровим номером: 3525583600:02:000:5089, площею 2,0 га ї на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 27.04.2020 №11-6899/14-20-СГ, державну реєстрацію речового права здійснено приватним нотаріусом Веліховською Т. С. 13.05.2020, номер запису про право власності: 36514517.

6. Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин 1, 2, 4 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скаргиза наявними у ній доказами, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції не повною мірою відповідає зазначеним нормам закону, а томувимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню частково.

7. Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

7.1. Норми права та їх джерела

Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. (ч. 1, ч. 2 ст. 13 Конституції України).

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України закону (ст. 19 Конституції України).

Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону (ч. 2 ст. 373 ЦК України).

Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (ч. 1, ч. 2 ст. 3 ЗК України).

До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим (ч. 1,ч. 2 ст. 18 ЗК України).

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (ч. 1 ст. 19 ЗК України).

Землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду (ст. 43 ЗК України).

До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва) (ст. 44 ЗК України).

Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом (ст. 45 ЗК України).

У власності держави перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності (ч. 1 ст. 84 ЗК України).

До земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачене законом (п. «г» ч. 4 ст. 84 ЗК України).

Згідно з п. «г» ч. 1 ст. 150 ЗК України землі природно-заповідного призначення відносяться до особливо цінних земель.

Згідно з преамбулою Закону України «Про природно-заповідний фонд України» (далі - Закон № 2456-ХІІ) цей Закон визначає правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об`єктів. Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об`єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища. У зв`язку з цим законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною.

Відносини в галузі охорони і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, відтворення його природних комплексів регулюються Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", цим Законом та іншими актами законодавства України (ст. 2 Закону № 2456-ХІІ).

Згідно з встановленою ст. 3 Закону № 2456-ХІІ класифікацією територій та об`єктів природно-заповідного фонду України, до природно-заповідного фонду України належать, зокрема, природні території та об`єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища.

Заказники, пам`ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

Залежно від походження, інших особливостей природних комплексів та об`єктів, що оголошуються заказниками чи пам`ятками природи, мети і необхідного режиму охорони заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні.

Землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду (ч. 1 ст. 7 Закону № 2456-ХІІ).

На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням (ч. 3 ст. 7 Закону № 2456-ХІІ).

Межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду (ч. 4 ст. 7 Закону № 2456-ХІІ).

Території та об`єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища. Встановлені частиною першою цієї статті основні види використання, а також заготівля деревини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна, випасання худоби, мисливство, рибальство та інші види використання можуть здійснюватися лише за умови, що така діяльність не суперечить цільовому призначенню територій та об`єктів природно-заповідного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та використання їх природних комплексів та окремих об`єктів (ст. 9 Закону № 2456-ХІІ).

Заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. Оголошення заказників провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів у їх власників або користувачів (ст. 25 Закону № 2456-ХІІ).

Рішення про організацію чи оголошення територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об`єктів природно-заповідного фонду приймається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопільською міськими радами. Території та об`єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов`язання (ч. 4, ч. 5 ст. 53 Закону № 2456-ХІІ).

Зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об`єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до статей 51-53 цього Закону за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, на підставі відповідного експертного висновку (ст. 54 Закону № 2456-ХІІ).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).

7.2. Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду першої інстанції

Аналіз вказаних положень законодавства дає підстави вважати, що землі, яким встановлено статус територій чи об`єктів природно-заповідного фонду, зокрема на яких створені заказники, належать до категорії земель природно-заповідного фонду за фактом знаходження на них об`єктів, які мають спеціальний статус та перебувають під особливою державною охороною. Такі землі особливо цінними.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

У п. 7.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц сформовано висновок: «Системний аналіз вищенаведених норм права дозволяє зробити висновок про те, що землі природно-заповідного фонду, що перебувають у комунальній власності, не підлягають приватизації. Такі землі можуть перебувати у приватній власності лише у зв`язку з формуванням на цих земельних ділянках об`єктів природно-заповідного фонду чи включення земельних ділянок, що належать фізичним чи юридичним особам, до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення). Вилучення (викуп) земель природно-заповідного фонду із комунальної власності, зокрема, для будівництва житла був можливим тільки на підставі постанови Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо вилучення (викуп) земельної ділянки погодила Верховна Рада України».

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що вказаний висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 554/10517/16-ц застосовний не лише щодо спорів про законність передачі у приватну власність земельних комунальної власності під об`єктами природно-заповідного фонду, а й в аналогічних спорах щодо земель державної власності позаяк законодавець однаково регулює такі відносини у п. «г» ч. 4 ст. 83 ЗК України та п. «г» ч. 4 ст. 84 ЗК України, відповідно.

У постанові від 06.07.2022 у справі № 575/462/21 за позовом керівника Охтирської окружної прокуратури Сумської області в інтересах держави в особі Великописарівської селищної ради Сумської області до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, ОСОБА_1, третя особа - державний реєстратор Виконавчого комітету Охтирської міської ради Сумської області Ткаченко Д. О. про усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження земельною ділянкою шляхом скасування наказу про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність, рішення про державну реєстрацію прав та повернення земельної ділянки, Верховний Суд залишаючи без змін судові рішення виходив із встановлених судами обставин справи стосовно того, що спірна земельна ділянка неправомірно передана у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, оскільки вона розташована на території Ботанічного заказника місцевого значення «Чехів Яр», ділянка належить до територій природно-заповідного фонду, перебуває під особливою охороною закону як особливо цінні землі, внаслідок чого не може бути вилучена із державної власності та передана у приватну власність для ведення особистого селянського господарства. Ведення особистого селянського господарства на землях природно-заповідного фонду суперечитиме статусу і завданням Ботанічного заказника місцевого значення «Чехів Яр», оскільки може перешкоджати його збереженню в природному стані.

Отже, зміст наведених вище за текстом цієї постанови норм ЗК України та Закону № 2456-ХІІ, а також висновки Верховного Суду щодо їх застосування вказують на те, що землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у приватній власності лише у зв`язку з формуванням на цих земельних ділянках, які вже перебувають у приватній власності, об`єктів природно-заповідного фонду чи включення земельних ділянок, що належать фізичним чи юридичним особам, до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення. Натомість землі природно-заповідного фонду, що перебувають у державній або комунальній власності, приватизації не підлягають.

Крім того, згідно зі ст. 54 Закону № 2456-ХІІ будь-яка зміна меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до закону за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, на підставі відповідного експертного висновку.

Щодо правильності встановлення судом першої інстанції тієї обставини, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах території ландшафтного заказника місцевого значення «Кам`яногірський».

Апелянт у своїй скарзі вказав, що суд першої інстанції неправильно встановив цю обставину справи так, як у справі відсутні належний та допустимий доказ - передбачений ст. 47 Закону України «Про землеустрій» та ч. 3 ст. 16 Закону № 2456-ХІІ проект землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Докази мають відповідати вимогам до їх належності, допустимості, достовірності та достатності (ст. ст. 77 - 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 89 ЦПК України).

Оцінюючи надані прокурором докази, суд першої інстанції врахував, що згідно з ч. 4 ст. 7 Закону № 2456-ХІІ у редакції Закону № 1826-VI від 21.01.2010 межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Крім того, за змістом ст. 51 Закону № 2456-ХІІ клопотання про створення чи оголошення територій та об`єктів природно-заповідного фонду має містити, серед іншого, відомості про місцезнаходження, розміри, а також відповідний картографічний матеріал.

Прокурор додав до позовної заяви такі докази: схему розташування пропонованого ландшафтного заказника місцевого значення «Кам`яногірський» (картографічні матеріали, які були додатком до клопотання про оголошення території у 293,13 га заказником, т. 1, а. с. 58-60); графічні дані Публічної кадастрової карти (вкладення «Природно-заповідний фонд») згідно з якими земельна ділянка з кадастровим номером 3525583600:02:000:5089 повністю входить в межі території об`єкта природно-заповідного фонду ландшафтного заказника місцевого значення «Кам`яногірський» (т. 1, а. с. 61), які збігаються з викопіюванням з кадастрової карти (плану) щодо земельної ділянки з кадастровим номером: 3525583600:02:000:5089, яка надана Головним управлінням Держгеокадастру у Кіровоградській області разом з поземельною книгою на цю ділянку (т. 1, а. с. 147) та картографічними матеріалами проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 159, 163, 166, 176 - 182, 188 ); листи Департаменту екології та природних ресурсів Кіровоградської обласної державної адміністрації від 13.07.2021 № 26-01-23/2401/0.26 (т. 1, а. с. 63 - 67) Департаменту екології та природних ресурсів Кіровоградської обласної військової адміністрації від 02.12.2022 № 26-01-10/2254/0.26 (т. 1, а. с. 62) згідно з якими земельна ділянка приватної форми власності за кадастровим номером: 3525583600:02:000:5089 знаходиться на території ландшафтного заказника місцевого значення «Кам`яногірський».

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що місцевий суд дав правильну вказаним доказам, як кожному окремо, так і в цілому, обґрунтовано визнавши їх належними, допустимими, достовірними та достатніми, й правильно встановив, що спірна земельна ділянка утворена і знаходяться у межах території раніше створеного ландшафтного заказника місцевого значення «Кам`яногірський», на землях природно-заповідного фонду, та за законом не підлягала передачі з державної власності у приватну, а ведення на ній особистого селянського господарства суперечитиме статусу й завданням об`єкта природно-заповідного фонду.

Довід апелянта про те, що згідно з відомостями з Державного земельного кадастру про спірну земельну ділянку (т. 1, а. с. 101) вона належить категорії земель «землі сільськогосподарського призначення» з цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства» не являється істотним так, як суд на підставі інших наявних у справі доказів встановив, що ця земельна ділянка знаходиться на території заказника. Тобто, презумпція достовірності відомостей Державного земельного кадастру у цій справі прокурором спростована.

Отже, правильно встановивши, що Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області наказом від 27.04.2020 № 11-6899/14-20-СГ передало безоплатно у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер: 3525583600:02:000:5089), розташовану на території Кам`янобрідської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області, для ведення особистого селянського господарства, яка виділена з загальної площі земель раніше створеного у 2011 році ландшафтного заказника місцевого значення «Кам`яногірський», суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що це рішення Головно управління Держгеокадастру у Кіровоградській області прямо суперечить законодавству в частині імперативної заборони передавати землі державної власності землі під об`єктами природно-заповідного фонду, передбаченої п. «г» ч. 4 ст. 84 ЗК України.

Відповідно ОСОБА_1 набув таке право з порушенням закону. При цьому наявність або відсутність вини з його боку не має значення.

Щодо способу захисту порушеного права. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц дійшла висновку, що зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону № 2456-XII потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку. За таких умов, ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов.

З урахуванням мети, яку переслідував прокурор, пред`являючи позов у цій справі, колегія суддів вважає що його вимоги про визнання недійсним наказу наказ Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 27.04.2020 № 11-6899/14-20-СГ, скасування державної реєстраці права приватної власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку та зобов`язання набувача повернути її можна тлумачити, як вимоги про усунення перешкод істинному власнику, який не позбавлений права володіння майном, у користуванні та розпорядженні ним.

Невдало вжите судом у резолютивній частині оскаржуваного рішення формулювання «Зобов`язати ОСОБА_1 повернути […]» (на стадії виконання рішення можуть виникати різнотлумачення його характеру: немайнове чи зобов`язальне) може бути змінене згідно з ч. 4 ст. 376 ЦПК України без зміни предмета та підстав позову, враховуючи, що суд першої інстанції правильно послався у мотивувальній частині свого рішення на ст. 391 ЦК України. Отже, резолютивну частину рішенні у цій частині належить змінити, вказавши про повернення територіальній громаді земельну ділянку з володіння ОСОБА_1 замість зобов`язання останнього вчинити певну дію.

Поряд з цим суд першої інстанції помилково задовольнив позовну вимогу про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 23.12.2019 № 11-10067/14-19-СГ «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» так, як наказ не мав наслідком виникнення речових прав на земельну ділянку, зокрема її вибуття з державної у приватну власність.

Визнання судом цього наказу недійсним не забезпечить ефективного захисту порушених прав власника, бо він не є протиправним.

Про належність органу, який діє в інтересах держави у спірних правовідносинах та якого вказав прокурор у позовній заяві.

Станом на 27.04.2020, коди ОСОБА_1 отримав спірну земельну ділянку у власність, вона перебувала у власності держави.

Однак Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин від 28.04.2021 № 1423-IX, який набрав чинності 27.05.2021, Розділ Х «Перехідні положення» ЗК України доповнено п. 24, яким встановлено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, зокрема: природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення (п. п. 4 п. 24 Розділу Х «Перехідні положення» ЗК України).

Цим же пунктом передбачено, що інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Крім того, встановлено, що до встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду їх межі визначаються відповідно до проєктів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Отже, на час звернення прокурора до суду (28.12.2022) спірна земельна ділянка вже перейшла з державної у комунальну власність Благовіщенської територіальної громади, а тому прокурор правильно визначив Благовіщенську міську раду, як орган місцевого самоврядування, що представляє цю територіальну громаду та здійснюють від її імені та в її інтересах функції і повноваження, визначені Конституцією України та іншими законами.

Про пропорційності втручання у право відповідача на мирне володіння майном.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право мирного володіння майном.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини ст. 1 Першого протоколу Конвенції містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало заходів втручання у право мирного володіння майном.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

У цій справі прокурор обґрунтував наявність законних підстав для втручання у право ОСОБА_1 на мирне володіння земельною ділянкою з метою захисту права власності держави на землі природно-заповідного фонду.

Верховний Суд неодноразово у своїй практиці звертав увагу на те, що у спорах стосовно земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави (зокрема земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення), остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (ч. 3 ст. 13, ч. 7 ст. 41, ч. 1 ст. 50 Конституції України, ч. 3 ст. 1 ЗК України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (ст. ст. 18, 19, п. «а» і п. «б» ч. 1 ст. 91, п. «а» і п. «б» ч. 1 ст. 96 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (ст. 14 Конституції України) (постанови від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц тощо).

Повернення спірної земельної ділянки переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними суспільними, екологічними інтересами, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом спірної ділянки. Дотримання встановлених законодавчих заборон щодо обігу такої ділянки є необхідною умовою їх використання з тією метою, щоби попередити завдання шкоди загалом навколишньому природному середовищу і зокрема частині світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною, і конкретному об`єкту природно-заповідного фонду.

З огляду на зазначене втручання держави у право ОСОБА_1 на мирне володіння земельною ділянкою для ведення особистого селянського господарства на території об`єкта природно-заповідного фонду має легітимну мету - контроль за використанням цією ділянкою за цільовим призначенням згідно з інтересами суспільства.

Право держави повернути земельні ділянки природно-заповідного фонду з огляду на доведену незаконність і безпідставність їх передання на користь фізичної особи, передбачене у законодавстві України, норми якого та практика їх застосування щодо повернення такої ділянки є доступними, чіткими і передбачуваними.

Земля є унікальним обмеженим природним і базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності та добросовісності, які є одними з фундаментальних засад цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, від 20.07.2020 у справі № 923/196/20, від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18).

За обставин цієї справи не можна стверджувати, зокрема безоплатність отримання права на земельну ділянку, що втручання у право ОСОБА_1 на спірний об`єкт покладе на нього надмірний тягар, а свої можливі витрати на оформлення документації та сплату адміністративного збору за реєстрацію права він може компенсувати, пред`явивши відповідну вимогу до винної особи (органу).

Отже, доводи апелянта про те, що рішення суду першої інстанції є актом порушення гарантії, встановленої ст. 1 Першого протоколу Конвенції, є хибними і колегією суддів апеляційного суду до уваги не беруться.

Про розгляд справи місцевим судом у порядку спрощеного провадження.

В апеляційній скарзі апелянт вказав про порушення, на його думку, судом першої інстанції норм процесуального права, яке виявилося в ухвалі суду від 09.02.2023 про відмову в задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_1 про перехід від спрощеного позовного провадження до загального позовного провадження у справі.

Згідно з п. 7 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

За ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд.

Частиною 6 ст. 19 ЦПК України в редакції, чинній на час відкриття місцевим судом провадження у справі, було передбачено категорії справ, які для цілей цього Кодексу є малозначними. Зокрема: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Вичерпний перелік справ, які не можуть бути розглянуті судом в порядку спрощеного позовного провадження визначено у ч. 4 ст. 274 ЦПК України.

Прокурор у позовній заяві не вказав цін позову, але згідно з наявною у справі інформації з Державного земельного кадастру щодо спірної земельної ділянки її вартість на 28.11.2022 становила 14021,40 грн (т. 1, а. с. 105), що менше за сто розмірів прожиткового мінімуму на той час (2600 х 100 = 260000,00 грн), а тому згідно з п. 1 ч. 6 ст. 19, п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦК України ця справа є малозначною, не відноситься до категорії справ, які за законом не можуть розглядатися у спрощеному позовному провадженні.

З огляду на це та враховуючи норму п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України, яка імперативно встановлює, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи малозначні справи, місцевий суд не мав права вибору між загальним та спрощений позовним провадженнями, а тому розглянув справу в порядку спрощеного провадження відповідно до обов`язкової норми процесуального права.

При цьому він правильно відмовив у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 про перехід до розгляду справи в порядку загального позовного провадження.

Таким чином, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що передбаченої п. 7 ч. 3 ст. 376 ЦПК України обов`язкової підстави для скасування рішення місцевого суду в цій справі немає.

8. Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з п. 1, п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково: оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволення позову прокурора про визнання незаконним наказу Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 23.12.2019 № 11-10067/14-19-СГ й ухвалити щодо цієї позовної вимоги нове судове рішення, яким в її задоволенні відмовити. Крім того, резолютивну частину рішення в частині задоволення позовної вимоги про зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку змінити, виклавши її в новій редакції. В інших частинах рішення суду першої інстанції залишити без змін.

9. Про судові витрати

Одним із принципів цивільного судочинства, закріплених у п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України, є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За правилами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Звертаючись до суду з позовом, прокуратура сплатила за чотири вимоги судовий збір в сумі 9924,00 (т. 1, а. с. 1).

Оскільки фактично за результатами апеляційного перегляду цієї справи задоволеними є три позовні вимоги, то пропорційним буде присудження прокуратурі компенсації за сплачений судовий збір в сумі 7443,00 грн, яку належить розділити між двома відповідачами в рівних частинах, по 3721,50 грн з кожного.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 376, 382 - 384ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 23.03.2023 в частині задоволення позовних вимог заступник керівника Голованівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Благовіщенської міської ради про визнання незаконним наказу Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 23.12.2019 № 11-10067/14-19-СГ «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» скасувати й ухвалити щодо цієї вимоги нове судове рішення, яким в її задоволенні відмовити.

Резолютивну частину рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 23.03.2023 в частині задоволення позовної вимоги заступник керівника Голованівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Благовіщенської міської ради про зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку змінити, виклавши її в новій редакції: Повернути територіальній громаді в особі Благовіщенської міської ради (код юридичної особи в ЄДР 05402697) земельну ділянку площею 2 га, якій присвоєно кадастровий номер 3525583600:02:000:5089, з володіння ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

В інших частинах рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Здійснити новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, стягнувши з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (код юридичної особи в ЄДР 39767636) на користь Кіровоградської обласної прокуратури (код юридичної особи в ЄДР 02910025) компенсацію сплаченого за подання позовної заяви судового збору по 3721,50 грн з кожного.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст цієї постанови складено 20.08.2024.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 3 ст. 394 ЦПК України.

Головуючий О. Л. Карпенко

Судді: С. М. Єгорова

С. І. Мурашко