Ухвала

від 09.09.2024 по справі 320/4284/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/4284/21

УХВАЛА

09 вересня 2024 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі судді-доповідача Оксененка О.М., суддів Ганечко О.М. та Кузьменка В.В., перевіривши апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2023 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2024 року апеляційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків протягом 10 днів з дня отримання копії зазначеної ухвали.

Копію зазначеної ухвали суду апеляційної інстанції отримано 23 серпня 2024 року, що підтверджується довідкою про доставку документів в електронній формі в Електронний кабінет скаржника.

На виконання вимог вказаної ухвали скаржником надіслано клопотання про поновлення строку на апеляційне провадження, обгрунтоване тим, що діяльність військової частини НОМЕР_1 вагомо підвищує обороноздатність нашої держави, проте суттєво впливає на своєчасність фінансування саме для сплати судового збору через пріоритетність фінансування капітального переобладнання військової частини НОМЕР_1 .

Як зазначає скаржник, оскільки грошові кошти для оплати судового за подачу апеляційної скарги надійшли лише 15.08.2024 (тобто через три місяці від дати подачі рапорту) військова частина НОМЕР_1 повторно звернулася до Шостого апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою після фактичної сплати судового збору, що вказує про наявність підстав для поновлення строку на апеляційне провадження.

Розглянувши вищевказані доводи щодо поважності підстав пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає їх необґрунтованими та такими, з наступних підстав.

Так, поважними причинами пропуску строку на апеляційне оскарження можуть бути визнані лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами справи певних процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами.

Як вбачається з матеріалів справи, первинну апеляційну скаргу скаржником було подано в межах строків, встановлених статтею 295 КАС України, яку на підставі ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2024 залишено без руху у зв`язку з несплатою судового збору в розмірах, передбачених чинним законодавством України.

Втім, зазначену апеляційну скаргу було повернуто ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2024 року.

У подальшому, відповідачем 19 серпня 2024 року направлено вдруге апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, тобто з пропуском 30-денного строку, передбаченого КАС України.

У свою чергу, статтею 44 КАС України передбачено, що учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом (п. 6-7 частини п`ятої цієї статті).

Наведеною правовою нормою КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку апеляційного оскарження.

Для цього апелянт як особа, що бере участь у розгляді справи в якості відповідача, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством щоб бути обізнаним з результатом розгляду справи.

Відповідно, внутрішня організація роботи щодо підготовки апеляційної скарги (належна або неналежна) не може вважатись поважною причиною пропуску процесуального строку апеляційного оскарження та, відповідно, не є доказом того, що скаржник з об`єктивних причин був позбавлений можливості подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції протягом тридцяти днів з моменту отримання її копії, а навпаки, свідчить про неналежну організацію роботи на підприємстві, безвідповідальність працівників та відсутність вимогливості і контролю за підлеглими з боку адміністрації.

Сукупність цих обставин свідчить про допущення скаржником необґрунтованих зволікань щодо реалізації свого права на апеляційне оскарження судового рішення з дотриманням вимог КАС України.

У той же час, законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, та після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути піддане обмеженням, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав, або фінансовим обмеженням (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії», справа «Креуз проти Польщі»).

Крім того, ЄСПЛ зауважив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави (рішення у справі «Пономарьов проти України». Внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (рішення у справі «Шишков проти Росії».

Таким чином, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Приведення апеляційної скарги у відповідність з вимогами КАС України, є процесуальним обов`язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями, і для його виконання процесуальний закон встановлює достатній строк - тридцять днів з дня складення повного тексту оскаржуваного судового рішення (з дня отримання копії судового рішення).

У даному випадку, вчасна первинна подача апеляційної скарги не означає, що після її повернення повторне звернення до суду можливе у будь-який довільний строк, без дотримання часових рамок, встановлених процесуальним законом, оскільки в такому разі порушуватиметься принцип юридичної визначеності, що узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06.03.2018 по справі № 819/1224/15-а.

Відповідно, відповідач, який діє від імені держави, як суб`єкт владних повноважень, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від організаційних чи фінансових складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов`язків, в тому числі і щодо забезпечення неухильного виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання апеляційної скарги, її форми та змісту, а також сплати судового збору.

Пунктом 1 частини другої статті 129 Конституції України, визначено, що однією із основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

У зв`язку з цим, обставини пов`язані з небажанням сторони сплатити судовий збір, у тому числі, обставини щодо фінансування суб`єкта владних повноважень з Державного бюджету України та відсутністю коштів, призначених для цієї мети, не можуть вважатися достатніми для звільнення від такої сплати.

Згідно з пунктом 11 Рекомендацій щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, що прийняті Комітетом Міністрів Ради Європи, прийняття до судочинства не повинно обумовлюватися сплатою стороною державі будь-якої грошової суми, розміри якої нерозумні стосовно до даної справи; у тій мірі, в якій судові витрати є явною перешкодою для доступу до правосуддя, їх слід, по можливості, скоротити або анулювати.

Водночас, практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), за якою вимога сплатити судовий збір не порушує право заявників на доступ до правосуддя, оскільки судовий збір є певним законним обмежувальним заходом, який є формою регулювання доступу до суду, а також попередження подання необґрунтованих та безпідставних позовів та перенавантаження судів. Таке обмеження не може розглядатись як таке, що саме по собі суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована згідно із Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, який гарантує кожному право на розгляд його справи судом.

Тобто, саме на заявника покладається обов`язок щодо доведення фактів відповідно до його прохання про звільнення (відстрочення) від сплати судового збору; обов`язок сплатити судові збори, встановлений відповідно до закону, має законну мету, а тому, за загальним правилом, не визнається судом непропорційним чи накладеним свавільно; застосовані згідно із законом процесуальні обмеження у формі обов`язку сплатити судовий збір, за загальним правилом, не зменшують для заявника можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права.

Відтак, доводи скаржника щодо неможливості своєчасного подання апеляційної скарги з огляду на проаналізовані обставини, колегія суддів вважає необґрунтованими й погоджується із висновком апеляційного суду щодо недоведення скаржником поважності причин пропуску строку на звернення до суду.

У свою чергу, праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії».

У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» ЄСПЛ роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції.

Сукупність цих обставин свідчить про допущення скаржником необґрунтованих зволікань щодо реалізації свого права на апеляційне оскарження судового рішення з дотриманням вимог КАС України.

Отже, враховуючи обставини справи, відсутні підстави вважати, що скаржником пропущено строк з поважних причин, оскільки такі не пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Враховуючи зазначене вище, апеляційний адміністративний суд, з урахуванням правової позиції Європейського суду з прав людини та Верховного Суду приходить до висновку, що оскільки зазначені скаржником доводи для поновлення строку на апеляційне оскарження не свідчать про наявність обставин, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, підстави наведені апелянтом для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції не можуть бути визнані поважними, а пропущений строк таким, що підлягає поновленню.

Дослідивши обставини справи та клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що скаржником не було виконано вимоги ухвали судді Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2024 року та недоліки апеляційної скарги не усунено в повному обсязі, а саме: не подано обґрунтованого клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження із зазначенням інших поважних, на думку апелянта, причин його пропуску та подання доказів їх поважності.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційного оскарження визнані судом неповажними.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 299, 321, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

В задоволенні клопотання військової частини НОМЕР_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2023 року - відмовити.

У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач О.М. Оксененко

Судді О.М. Ганечко

В.В. Кузьменко