Рішення

від 09.09.2024 по справі 904/4497/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.09.2024м. ДніпроСправа № 904/4497/23

за позовом Акціонерного товариство комерційний банк "Приватбанк", м. Київ

до Відповідача-1: Приватного підприємства "Лист", м. Дніпро

Відповідача-2: ОСОБА_1 , м. Дніпро

про солідарне стягнення суми основної заборгованості у розмірі 28 579,87 грн., процентів у розмірі 70 878,52 грн., пені у розмірі 9 726,63 грн.

Суддя Ніколенко М.О.

Без участі представників сторін.

РУХ СПРАВИ.

Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Відповідача-1: Приватного підприємства "Лист", Відповідача-2: ОСОБА_1 про солідарне стягнення суми основної заборгованості у розмірі 28 579,87 грн., процентів у розмірі 70 878,52 грн., пені у розмірі 9 726,63 грн.

Ухвалою від 22.08.2023 суд звернувся до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання фізичної особи ОСОБА_1 щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

Ухвалою суду від 25.09.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі. Справу № 904/4497/23 ухвалено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою суду від 20.05.2024 позовну заяву Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" № б/н від 04.08.2023 залишено без руху.

Ухвалою суду від 24.05.2024 продовжено розгляд справи № 904/4497/23.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА.

Позивач зазначив, що, 03.03.2011 Приватним підприємством "Лист" було підписано заяву про відкриття поточного рахунку (далі - Заява). Згідно цієї Заяви Відповідач-1 приєднався до "Умов та правил надання банківських послуг" (надалі - Умови), Тарифів Банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті www.privatbank.ua.

За твердженням позивача, у період з 13.06.2013 по 26.01.2015 за заявками, які є невід`ємними частинами кредитного договору № "б/н" від 13.06.2013, укладеного між Банком та Відповідачем-1, та які є дорученнями Клієнта на договірне списання коштів, в оплату за господарським договором здійснено платіж за рахунок кредитних коштів у загальній сумі 845 817,28 грн.

Таким чином позивач наполягає на тому, що 13.06.2013 між Відповідачем-1 та АТ КБ "Приватбанк" було укладено кредитний договір № Б/Н (далі - Договір), який за своєю правовою природою с договором приєднання, та складається із вищевказаних Заяви та Умов.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на такі пункти Умов:

За змістом п. 3.1.1.136. Умов, банк надає послуг гарантованих платежів за господарськими договорами, які укладаються між клієнтами банку. Послуга надається банком як за рахунок власних коштів платника, так і за рахунок кредитних коштів. Споживачами цієї послуги є платник і одержувач платежів за господарськими договорами.

У разі необхідності отримання послуги, платник за допомогою системи дистанційного обслуговування шляхом заповнення всіх необхідних реквізитів, створює заявку (платіжне доручення) за формою розміщеної в Приват24. Заявка містить в собі реквізити платежу за господарським договором і доручення платника на здійснення банком списання грошових коштів в дату виконання платежу (п. 3.1.1.137. Умов).

Після отримання банком за допомогою системи дистанційного обслуговування заявки, банк розглядає її на предмет надання або відмови в наданні послуги, у разі відсутності у платника власних коштів та/або некредитоспроможності платника (п. 3.1.1.138. Умов).

Пунктом 3.1.1.139.2. Умов передбачено, що якщо надання послуги здійснюється за рахунок кредитних коштів, банк надає платникові кредит в розмірі, передбаченому в заявці (в межах встановленого ліміту) шляхом зарахування їх на рахунок покриття одержувача грошових коштів. Порядок надання банком кредиту та порядок його погашення платником здійснюється згідно з розділом 3.2.3. Умов.

Відповідно до п. 3.2.3.1. Умов банк за наявності вільних грошових коштів Зобов`язується надати клієнту кредит у вигляді відновлюваної кредитної лінії, з лімітом та на цілі, зазначені в заявці про платіж, в обмін на зобов`язання клієнта по поверненню кредиту, сплаті відсотків, винагороди в обумовлені цим договором строки. Відновлювана кредитна лінія надасться банком для виконання клієнтом платежів за заявками про платіж з датою виконання в майбутньому за господарськими договорами, яка не перевищує терміну повернення кредиту, та може бути змінена позичальником за згодою одержувача (шляхом підтвердження через дистанційний канал банківського обслуговування інтернет-клієнт-банк "Приват24"). шляхом перерахування банком кредитних коштів на рахунок 3648. з подальшим перерахуванням в дату виконання на поточний рахунок одержувачів, рахунки яких відкриті в банку. Після видачі кредиту, подані позичальником банку заявки про платіж з датою виконання в майбутньому не можуть бути відкликані позичальником (виключенням є: анулювання платежу за ініціативою одержувача) та в будь-якому разі підлягають виконанню банком згідно умов цього договору.

Пунктом 3.2.3.2. Умов визначено, що термін повернення Кредиту зазначений в заявці про платіж. Згідно із ст. 212, 651 ЦК України у разі порушення клієнтом будь-якого із зобов`язань, передбачених цим договором, банк на свій розсуд, починаючи з 91-го дня порушення будь-якого із зобов`язань, мас право змінити умови цих умов, встановивши інший термін повернення кредиту. При цьому банк направляє клієнту письмове повідомлення із зазначенням дати повернення кредиту. У разі не погашення клієнтом заборгованості за цими умовами у термін, зазначений у повідомленні, уся заборгованість, починаючи з наступного дня дати, зазначеної у повідомленні, вважається простроченою. У разі погашення заборгованості у період до закінчення 30 днів (включно) з моменту порушення будь-якого із зобов`язань, кінцевим терміном повернення кредиту є дата, зазначена в заявці про платіж.

Під датою виконання платежу сторони узгодили дату зарахування кредитних коштів на поточний рахунок одержувача, зазначеного в заявці про платіж клієнта. Клієнт погашає заборгованість по кредиту в розмірі, зазначеному в заявці про платіж, у термін до 30 днів ї дати виконання платежу, зазначеному в заявці про платіж.

За користування кредитом в період з дати виконання платежу, зазначеному в заявці про платіж до дати виконання платежу за заявкою клієнт сплачує винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 4% річних (але не менше 5 гривень) від розміру кредиту, зазначеного в черговій заявці про платіж клієнта. Винагорода за надання фінансового інструменту сплачується клієнтом в дату надання в банк чергової заявки про платіж.

У період і дати виконання платежу за рахунок кредитних коштів клієнт за користування кредитом сплачує банку відсотки в розмірі 28% річних від суми заборгованості. У разі не погашений заборгованості клієнтом по кредиту в строк до 30 днів включно, на 31-іі день заборгованість за кредитом стає простроченою. При цьому за користування кредитом клієнт сплачує відсотки в розмірі 56% річних від суми заборгованості

Зазначений в цьому пункті термін може бути змінений згідно з пунктами 3.2.3.7.2., 2.3.2.. 2.4.1. цього договору.

У разі, якщо в дату виконання платежу або після неї, у клієнта на поточному рахунку недостатньо власних коштів, а термін обов`язкового погашення по "кредитному ліміту на поточний рахунок", правовідносини за яким врегульовані розділом 3.2.2. Умов, становить більше 30 днів - клієнт доручає балку в односторонньому порядку проводити списання коштів на погашення заборгованості по кредиту за рахунок невикористаних коштів по "кредитному ліміту на поточному рахунку".

Інші істотні умови кредитування наведені в заявці про платіж.

Відповідно до п. 3.2.3.5.2. Умов, банк зобов`язується надати шляхом перерахування кредитних коштів на підставі виставлених клієнтом заявок про платіж з датою виконання в майбутньому, на цілі, відмінні від сплати страхових та/або інших платежів, у межах сум. обумовленої в заяві, а також за умови виконання клієнтом зобов`язань передбачених пунктами 3.2.3.6.1., 3.2.3.6.12. цього договору.

Зобов`язання з видачі кредиту або його частини згідно з умовами цього договору виникають у банка зі дня надання клієнтом заявок про платіж з датою виконання у майбутньому у межах зазначених у них сум у порядку, передбаченому п. 3.2.3.8.2. та з урахуванням п. 3.2.3.1. цього договору.

Позивач вказав, що на підставі поданих до банку заявок на гарантований платіж (платіжних доручень), які були надані банку через систему інтернет-банкінгу Приват24 та підписані позичальником із використанням електронного цифрового підпису, банк здійснив кредитування Відповідач-1 шляхом проведення відповідних платежів за рахунок кредитних коштів у межах встановлених для Відповідача-1 лімітів.

Разом з цим, як зазначив позивач, 25.11.2014 Банк та ОСОБА_1 (далі - Відповідач-2) уклали договір поруки № POR1416921668719 (далі - Договір поруки), предметом якого є надання поруки Відповідачем-2 за виконання зобов`язань позичальником, які випливають з Кредитного договору (п. 1.1. Договору поруки).

Позивач вказав, що пунктами 3.2.3.6.2. та 3.2.3.6.3. Умов на позичальника було покладено обов`язок сплатити проценти та винагороди за користування кредитом відповідно до пунктів 3.2.3.9., 3.2.3.10., а також повернути кредит у терміни, встановлені в заяві.

За змістом п. 3.2.3.9.1. Умов, за користування кредитом у період з дати списання коштів з позичкового рахунку до дати погашення кредиту згідно з пунктами 3.2.3.2., 3.2.3.6.3., 3.2.3.6.16, 3.2.3.6.17., 3.2.3.7.2., 3.2.3.8.1. цього договору клієнт сплачує проценти та винагороди у розмірі, зазначеному у заявці.

Відповідно до п. 3.2.3.9.2. Умов та ст. 212 ЦК України, у випадку порушення клієнтом будь-якого із зобов`язань, передбачених пунктами 3.2.3.2., 3.2.3.6.3., 3.2.3.6.16., 3.2.3.6.17., 3.2.3.7.2., 3.2.3.8.1. цього договору, клієнт сплачує банку проценти у розмірі, зазначеному у п. 3.2.3.2.

Сплата відсотків за користування кредитом, передбачених пунктами 3.2.3.9.1., 3.2.3.9.2. Умов, здійснюється в дату сплати відсотків. Дата сплати відсотків вказана в заявці (п. 3.2.3.9.3. Умов).

Пунктом 3.2.3.9.10. Умов визначено, що розрахунок процентів за користування кредитом здійснюється щоденно з дати списання коштів з позичкового рахунку до майбутньої дати сплати процентів та/або за період, який починається з попередньої дати сплати процентів до поточної дати сплати процентів. Розрахунок процентів здійснюється до повного погашення заборгованості по кредиту на суму залишку заборгованості по кредиту.

Нарахування процентів та комісій здійснюється на дату сплати процентів, при цьому проценти розраховуються на непогашену частину кредиту за фактичну кількість днів користування кредитними ресурсами, виходячи з 360 днів на рік. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування процентів, не враховується (п. 3.2.3.9.11. Умов).

Позивач наполягає на тому, що в порушення відповідних умов Договору та приписів законодавства, Відповідач-1 не повернув Кредитні кошти у передбачений Договором термін та не сплатив в повному обсязі проценти за користування кредитом.

За твердженням позивача, пунктом 3.2.3.10.1. Умов передбачено, що у випадку порушення клієнтом будь-якого із зобов`язань зі сплати процентів за користування кредитом, передбачених пунктами 3.2.3.6.2., 3.2.3.9.1. - 3.2.3.9.3. цього договору, термінів повернення кредиту, передбачених пунктами 3.2.3.2., 3.2.3.6.3., 3.2.3.6.16., 3.2.3.7.2. цього договору, винагороди, передбаченої пунктами 3.2.3.6.5., 3.2.3.9.4. - 3.2.3.9.6. цього договору, клієнт сплачує банку за кожен випадок порушення пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня (у % річних) від суми простроченого платежу за кожен день прострочки платежу.

За змістом п. 3.2.3.10.4. Умов, нарахування неустойки за кожен випадок порушення зобов`язань, передбачених пунктами 3.2.3.10.1. - 3.2.3.10.3. цього договору, здійснюється протягом 15 років зі дня. коли відповідне зобов`язання повинне було бути виконане клієнтом.

Позивач вказав, що у пункті 3.2.3.10.7. Умов сторони узгодили, що терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки пені, штрафів за цим договором становлять 15 років.

За розрахунком позивача, станом на 03.07.2023 заборгованість Відповідача-1 за Договором становить 217 999,10 гри. та складається з:

- 28 579,87 грн. - заборгованості за кредитом;

- 70 878.52 грн. - заборгованості за відсотками, нарахованими на поточну та прострочену заборгованість згідно пунктів 3.2.3.9.1. та 3.2.3.9.2. Умов;

- 118 540,71 грн. - заборгованість з пені, нарахованої згідно пункту 3.2.3.10.1. Умов.

Разом з цим, позивач просить суд стягнути з відповідачів лише частину наявної заборгованості, а саме: суму основної заборгованості у розмірі 28 579,87 грн., проценти у розмірі 70 878,52 грн., пеню у розмірі 9 726,63 грн.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА-1.

Відповідач-1 відзиву на позов не надав.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА-2.

Відповідач-2 заперечив проти задоволення позовних вимог за таких обставин.

Відповідач-2 вважає, що він не може бути відповідачем у господарській справі. Оскільки є фізичною особою, а договір поруки, укладений ним, не пов`язаний зі здійсненням господарської діяльності.

Відповідач-2 зауважив, що позивачем не надано до матеріалів справи підписаного сторонами кредитного договору. Натомість, банк посилається на підписання позичальником заяви-приєднання до умов кредитного договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома. Банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Чого, на думку відповідача-2, позивачем зроблено не було.

За таких обставин, відповідач-2 наполягає на тому, що не можна вважати складовою частиною кредитного договору Заявку на гарантований платіж (доручення на договірне списання) від 13.06.2013, оскільки остання не містить підпису позичальника.

Відповідач-2 наполягає на тому, що у заяві про відкриття поточного рахунку відповідача-1 від 03.03.2011 не зазначена процентна ставка.

Також відповідач-2 вказав, що в провадженні Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області вже існувала справа № 175/2246/16-ц між тими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

ПЕРЕЛІК ОБСТАВИН, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Предметом цього судового розгляду є вимоги позивача про солідарне стягнення суми основної заборгованості за кредитним договором № б/н від 13.06.2023 у розмірі 28 579,87 грн., процентів у розмірі 70 878,52 грн., пені у розмірі 9726,63 грн.

Для правильного вирішення цього спору необхідно встановити, які саме правовідносини склались між сторонами, які взаємні права та обов`язки виникли між сторонами (в які строки та якому розмірі мали бути поверненні кредитні кошти), чи мало місце порушення будь-яких зобов`язань (чи були поверненні кредитні кошти у встановлені строки та розмірі), які саме зобов`язання порушені боржником, яке право чи інтерес кредитора порушено, які наслідки порушення зобов`язань боржником.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД. ПОЗИЦІЯ СУДУ.

На підставі Заяви про відкриття поточного рахунку від 03.03.2011, Публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" (в подальшому перейменованим на Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк") було відкрито Приватному підприємству "Лист" поточний картковий рахунок у гривні.

У такій заяві зазначено, що підписав цю заяву, клієнт погоджується з Умовами та Правилами обслуговування по розрахунковим картам, що розміщені на сайті банку www.privatbank.ua, httр://client-bank.privatbank.ua, Тарифами банку, які разом із цією заявою та карткою зі зразками підписів та відбитка печатки складають договір банківського обслуговування.

Банк за наявності вільних грошових ресурсів здійснює обслуговування кредитного ліміту клієнта за рахунок кредитних коштів в межах ліміту, про розмір якого банк повідомляє клієнту на свій розсуд або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв`язку банку та клієнта. Порядок встановлення, зміни ліміту, погашення заборгованості та розмір процентної ставки за користування кредитним лімітом регламентуються Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті www.privatbank.ua, які разом з цією анкетою (заявою) складають Договір банківського обслуговування.

У період з 13.06.2013 по 26.01.2015 клієнтом було надано банку Заявки на гарантований платіж (доручення на договірне списання) на загальну суму 845 817,28 грн.

Відповідно до виписок по банківському рахунку (т. 1, а.с. 104 - 201), банком були виконані такі Заявки за рахунок кредитних коштів.

У кожній Заявці був вказаний окремий термін повернення кредиту (траншу), а також процентна ставка за кредитом:

- до дати виконання гарантованого платежу - 0% річних;

- протягом 30 днів з дати виконання гарантованого платежу - 28% річних.

Процентна ставка за кредитом при простроченні - після спливу 30-денного строку з дати виконання гарантованого платежу, встановленої в заявці, починаючи з 31-го дня: 56% річних.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За таких обставин, між Публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" (в подальшому перейменованим на Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк") (надалі - кредитодавець) та Приватним підприємством "Лист" (позичальник) був укладений кредитний договір, за умовами якого кредитодавець зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти, а позичальник зобов`язався такі кошти повернути у визначений договором строк та сплатити проценти за користування кредитом.

За відомостями банку, у останнього операції з виконання Заявок Приватного підприємства "Лист" на гарантований платіж (доручення на договірне списання) на загальну суму 845 817,28 грн. за рахунок кредитних коштів обліковуються як кредитний договір № б/н від 13.06.2013 (надалі - кредитний договір).

Насамперед слід надати правову оцінку "Умовам та правилам надання банківських послуг", долученим позивачем до матеріалів справи, якими, за твердженням останнього, встановлюються умови користування позичальником наданим кредитом.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та правила надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про відкриття банківського рахунку та подаючи заяви на гарантований платіж. А також підтверджень того, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо строків повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

В даному випадку також неможливо застосувати до спірних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (03.03.2011) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (15.08.2023), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин, наданий банком Витяг з Умов та правил надання банківських послуг не є стандартною (типовою) формою, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору.

При цьому, доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Наданий позивачем заяви Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником.

Лише факт підписання позичальником певної редакції Умов та правил надання банківських послуг може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

Щодо позовних вимог про стягнення суми основного боргу.

Як було вказано вище, відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Приписи частини 7 статті 193 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 Цивільного кодексу України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 202 Господарського кодексу України та статтею 598 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

У кожній Заявці був вказаний окремий термін повернення кредиту (траншу). При цьому, у всіх Заявках дата повернення кредиту співпадає із датою зарахування коштів одержувачу.

Тобто, клієнт мав повернути кредитні кошти у день їх надання.

Твердження позивача про те, що кредитні кошті мали бути повернуті позичальником протягом 30 днів з дня виконання банком Заявки, спростовуються змістом самих Заявок. Умови яких у будь-якому випадку мають пріоритет, оскільки, будучи погодженими та підписаними обома сторонами, встановлюють виняткові умови кредитування у конкретних взаємовідносинах.

А отже, строк виконання позичальником зобов`язання з повернення кредитних коштів є таким, що настав.

Однак, позичальник порушив умови кредитного договору та не повернув кредитні кошти у повному обсязі у встановлені строки.

Всього позичальником було повернуто банку 817 237,41 грн.

За таких обставин, у Приватного підприємства "Лист" утворилась заборгованість перед Акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" у розмірі 28 579,87 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом.

Як було вказано вище, відповідно до змісту усіх Заявок, процентна ставка за кредитом становить:

- до дати виконання гарантованого платежу - 0% річних;

- протягом 30 днів з дати виконання гарантованого платежу - 28% річних.

Процентна ставка за кредитом при простроченні - після спливу 30-денного строку з дати виконання гарантованого платежу, встановленої в заявці, починаючи з 31-го дня: 56% річних.

З урахуванням того, що кінцевий термін повернення кредиту співпадає із днем надання кредитних коштів, умовами спірного договору передбачено нарахування процентів користування кредитом після спливу строку кредитування.

Згідно зі ст.ст. 627, 628 та 629 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами ст. 631 Цивільного кодексу України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Відповідно до частини 1 статті 1048 та частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України, кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюється договором.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування (строку, на який позичальник отримав кредит чи у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 наведено висновки про те, що відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною 1 статті 1048 Цивільного Кодексу України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною 1 статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 розмежувала поняття проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами та проценти за неправомірне користування чужими грошовими коштами, а отже проценти за користування кредитом - проценти, які нараховуються в межах строку кредиту (позики), визначених в договорі, і такі проценти розуміються як проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором або законом, і які сплачуються позичальником та порядок виплати яких урегульований частиною 1 статті 1048 та частиною 1 статті 1051 Цивільного кодексу України.

Проценти за неправомірне користування чужими грошовими коштами - проценти, які нараховуються внаслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання порядок виплати яких урегульований частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, у зв`язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті і після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування.

Так, згідно зі ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошових зобов`язань на вимогу кредитора, зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що у разі сплати процентів за неправомірне користування кредитом, проценти за користування кредитом за той же період часу не сплачуються.

У постанові від 28.03.2018 по справі № 444/9519/12 Велика Палата Верховного Суду роз`яснила відмінності у термінах строк договору, строк виконання зобов`язання та виконання зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 відступила від висновку, викладеного Верховним Судом в постанові від 13.12.2018 у справі №913/11/18, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зазначивши, що тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо наслідків порушення відповідачем строків повернення позичених коштів має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання цивільно-правової відповідальності, в тому числі за порушення грошового зобов`язання, враховуючи, що за пунктом 22 частини 1 статті 92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України.

За таких обставин, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України (аналогічні правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12).

В п. 81, 87, 91, 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22) Велика Палата Верховного Суду наголосила, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

За таких обставин, надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).

Щодо можливості нарахування процентів поза межами стоку кредитування Велика Палата Верховного Суду в п. 114-116, 122-123, 128 постанови від 05.04.2023 у справі у справі №910/4518/16 (провадження № 12-16гс22) зазначила про таке.

Сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.

Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд (пункт 107 цієї постанови).

Тобто, проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України.

Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання, слід застосовувати як статтю 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за "користування кредитом"). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

У разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за "користування кредитом" (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором (п. 141 постанови ВП ВС від 05.04.2023 у справі у справі №910/4518/16).

Приписи частини другої статті 625 та частини першої статті 1048 ЦК України регулюють різні за змістом відносини, які не є взаємовиключними, кредитор після прострочення повернення кредиту може вимагати як сплати процентів за прострочення виконання грошового зобов`язання (які нараховуються за статтею 625 ЦК України як наслідок неправомірної поведінки боржника), так і сплати кредиту та процентів за наданий кредит, нарахованих до настання строку повернення кредиту (які нараховуються за статтею 1048 ЦК України як наслідок правомірної поведінки сторін) (п. 143 постанови ВП ВС від 05.04.2023 у справі у справі № 910/4518/16).

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц).

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу (постанова Великої Палати ВС від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц).

У даному випадку, визначений договором строк кредитування сплив у дату виконання кожної із Заявок.

За таких обставин, після спливу строку повернення кредитних коштів у кредитора припинилось право нараховувати позичальнику відсотки за користування кредитом на підставі умов кредитного договору. Натомість, виникло право нараховувати проценти річних, передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

Нарахування позивачем процентів за користування кредитом після спливу строку кредитування є безпідставним.

Оскільки предметом цього спору є стягнення саме процентів за користування кредитом, такі позовні вимоги є необґрунтованими.

Щодо позовних вимог про стягнення пені.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

У спірних заявках сторонами не було встановлено обов`язку позичальника зі сплати пені банку у разі порушення строку повернення кредитних коштів.

Оскільки ані договором між сторонами, ані актом цивільного законодавства не визначено розмір пені, який має стягуватись за невиконання позичальником зобов`язання з повернення кредитних коштів, вимога позивача про стягнення пені у розмірі 9 726,63 грн. є не обґрунтованою.

У якості забезпечення зобов`язань позичальника за кредитним договором між Публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" (в подальшому перейменованим на Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк") (надалі кредитор) та ОСОБА_1 (надалі - поручитель) було укладено договір поруки № POR1416921668719 від 25.11.2014 (надалі - договір поруки).

Відповідно до п. 1.1 договору поруки, предметом цього договору є надання поручителем перед кредитором за виконання Приватним підприємством "Лист", ідентифікаційний код: 30938925 (надалі - боржник) зобов`язань за угодами-приєднання до:

1.1.1 розділу 3.2.1 "Кредитний ліміт" Умов та правил надання банківських послуг" (надалі - Угода 1) по сплаті:

а) процентної ставки за користування кредитом;

- за період користування кредитом згідно п. 3.2.1.4.1.1 "Угоди 1", - 0% річних;

- за період користування кредитом згідно п. 3.2.1.4.1.2 "Угоди 1", - 36% річних;

- за період користування кредитом згідно п. 3.2.1.4.1.3 "Угоди 1", - 56% річних;

б) комісійної винагороди згідно п. 3.2.1.1.17 "Угоди 1" в розмірі 3% від суми перерахувань;

в) винагороди за використання ліміту відповідно до п. 3.2.1.4.4. "Угоди 1" 1-го числа кожного місяця у розмірі 0,9% від суми максимального сальдо кредиту, що існувало на кінець банківського дня за попередній місяць;

г) кредиту в розмірі 70 000 грн.

Якщо під час виконання "Угоди 1" зобов`язання боржника, що забезпечені цим договором збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя, поручитель при укладанні цього договору діє свою згоду на збільшення зобов`язань за "Угодою 1" в розмірі таких збільшень. Додаткових узгоджень про такі збільшення з поручителем не потрібні.

1.1.2 до розділу 3.2.2 "Кредит за послугою "гарантовані платежі"" "Умов та правил надання банківських послуг" (надалі - Угода 2) по сплаті:

а) процентної ставки за користування кредитом;

- за період користування кредитом згідно п. 3.2.2.2 "Угоди 2", - 36% річних;

- за період користування кредитом згідно п. 3.2.2.2 "Угоди 2", - 56% річних;

б) винагород, штрафів, пені та інші платежі, відшкодувати збитки, у відповідності, порядку та строки, зазначені в "Угоді 2";

в) кредиту в розмірі 70 000 грн.

Якщо під час виконання "Угоди 2" зобов`язання боржника, що забезпечені цим договором збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя, поручитель при укладанні цього договору діє свою згоду на збільшення зобов`язань за "Угодою 2" в розмірі таких збільшень. Додаткових узгоджень про такі збільшення з поручителем не потрібні.

Згідно з п. 1.2 договору поруки, поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за "Угодою 1" та "Угодою 2" в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно цього пункту поручитель відповідає перед кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.

Частиною 1 ст. 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Положеннями статті 554 ЦК України встановлено, що, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

За умови наявності у основного боржника перед банком суми основної заборгованості у 28579,87 грн., вимоги позивача про солідарне стягнення вказаної суми з Відповідача-1: Приватного підприємства "Лист" та Відповідача -2: ОСОБА_1 - є обґрунтованими.

Щодо заперечень відповідача-2 про те, що він не може бути відповідачем у господарській справі. Оскільки є фізичною особою, а договір поруки, укладений ним, не пов`язаний зі здійсненням господарської діяльності, слід зазначити про таке.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття суд, встановлений законом містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Відповідно до положень частини другої цієї ж статті, право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу, для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Наведена норма підлягає застосуванню, якщо позов подано внаслідок помилкового уявлення особи про її право на звернення до господарського суду у випадках, коли предмет спору чи суб`єктний склад його учасників не охоплюється юрисдикцією господарських судів, або коли право чи інтерес не підлягають судовому захисту.

Відповідно до статті 3 ГК України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

За частиною першою статті 173 ГК України, зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

Аналіз змісту та підстав поданого позову свідчить про те, що спір між сторонами виник внаслідок здійснення юридичною особою - позичальником його господарської діяльності.

Отже, позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18.

Щодо заперечень відповідача-2 про те, що в провадженні Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області вже існувала справа № 175/2246/16-ц між тими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, слід зазначити про таке.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

З наданої відповідачем копії рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області у справі № 175/2246/16-ц не вбачається, що предметом судового стягнення у цій справі була саме позика, надана на підставі заявок на гарантований платіж, що є предметом спору у справі №904/4497/23.

Інших належних та допустимих доказів того, що грошові суми, заявлені до стягнення у справі № 904/4497/23 вже бути предметом судового розгляду, відповідач-2 до суду не надав.

ПЕРЕЛІК ДОКАЗІВ, ЯКИМИ СТОРОНИ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ АБО СПРОСТОВУЮТЬ НАЯВНІСТЬ КОЖНОЇ ОБСТАВИНИ, ЯКА Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Обставини, на які посилається позивач, доводяться заявою від 03.03.2011 (т. 1 а.с. 15), заявками на гарантований платіж (т. 1 а.с. 16 - 91), витягом з Умов та Правил надання банківських послуг (т. 1 а.с. 92 - 100), довідкою про розміри встановлених кредитних лімітів (т. 1 а.с. 101), виписками по рахунку відповідача (т. 1 а.с. 104 - 201), договором поруки (т. 1 а.с. 202 - 203), претензією з доказами направлення (т. 1 а.с. 204 - 207).

Обставини, на які посилається відповідач-2, доводяться рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області у справі № 175/2246/16-ц (т. 2 а.с. 19 - 20), матеріалами виконавчого провадження № 71062060 (т. 2 а.с. 21 - 24), випискою по картці (т. 2 а.с. 25).

ВИСНОВКИ СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ.

За результатами розгляду справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити у частині солідарного стягнення суми основної заборгованості у розмірі 28 579,87 грн.

У задоволенні позовних вимог про солідарне стягнення процентів у розмірі 70 878,52 грн. та пені у розмірі 9 726,63 грн. - слід відмовити.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

Відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору слід розподілити пропорційно задоволених позовних вимог.

Керуючись положеннями Господарського Кодексу України, Цивільного кодексу України, ст. 73, 74, 123, 129, 232, 233, 236-241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути солідарно з Приватного підприємства "Лист" (місцезнаходження: 49074, м. Дніпро, вул. Батумська, буд. 11, кв. 225, ідентифікаційний код: 30938925) та ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; місцезнаходження: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; ідентифікаційний код: 14360570) суму основної заборгованості у розмірі 28 579,87 грн.

Стягнути з Приватного підприємства "Лист" (місцезнаходження: 49074, м. Дніпро, вул. Батумська, буд. 11, кв. 225, ідентифікаційний код: 30938925) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; ідентифікаційний код: 14360570) витрати зі сплати судового збору у розмірі 351,28 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; місцезнаходження: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; ідентифікаційний код: 14360570) витрати зі сплати судового збору у розмірі 351,28 грн.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Відмовити у задоволенні позовних вимог про солідарне стягнення процентів у розмірі 70878,52 грн. та пені у розмірі 9 726,63 грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржено в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України, протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 09.09.2024.

Суддя М.О. Ніколенко