Рішення

від 18.10.2023 по справі 910/12361/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.10.2023Справа № 910/12361/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Гаврищук К.М., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Компанії ANVER TRANSSERVICE Sp.z. o.o. вул. Гурносльонська, 10А, прим. 5, насел.пункт КАЛІШ, 62-800, поштове відділення КАЛІШ Польща (адреса представника: 03057, м. Київ, вул. Гетьмана Вадима, 1А, офіс № 9)

до Приватного акціонерного товариства "Науково-виробниче об`єднання "Практика" вул.Малинська, 20а, м. Київ, 03164

про стягнення 638 692,27 EUR, що еквівалентно 25 410 244,22 грн.

Представники сторін:

від позивача: Онищук М.А.

від відповідача: Бартащук Л.П.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Компанія ANVER TRANSSERVICE Sp.z. o.o. (Польща) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Науково-виробниче об`єднання "Практика" про стягнення 638 692,27 EUR, що еквівалентно 25 410 244,22 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору підряду № 1601-2017 від 16.01.2017 року в частині своєчасної та повної оплати виконаних позивачем робіт, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.08.2023 року за результатами розгляду позовної заяви, останню прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/12361/23, а також враховуючи приписи абз. 2 ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, згідно якого загальними справами є справи, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні, господарським судом постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 21.09.2023 року.

Судом доведено до відома сторін, що через канцелярію суду 12.09.2023 року від уповноваженого представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 11.09.2023 року з доказами направлення іншій стороні, в якому, як зазначено відповідачем, ПАТ «НВО «Практика» не ставить під сумнів дійсність укладеного Договору, обсяг виконаних позивачем робіт та наданих послуг, їх строки та вартість, не оспорює розмір заборгованості, як такий, що підтверджений документально, проте зазначає про неможливість виконання своїх зобов`язань з оплати виконаних робіт і наданих послуг за Договором підряду в силу обмежень, встановлених чинним законодавством України, зокрема, введенням карантину, воєнного стану, забороною транскордонних валютних переказів та наявністю форс - мажорних обставин; від уповноваженого представника позивача 18.09.2023 року на виконання вимог ухвали суду від 17.08.2023 року надійшли письмові пояснення б/н б/д, з доданими доказами часткової оплати відповідача за спірним договором. Дані документи судом долучені до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.2023 року враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, а також зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/12361/23 та призначення справи до судового розгляду по суті на 18.10.2023 року.

У судове засідання з розгляду справи по суті 18.10.2023 року з`явились уповноважені представники позивача та відповідача.

Також суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статями 166, 184 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов, який визначений в ухвалі суду від 17.08.2023 року про відкриття провадження у справі, позивач мав подати відповідь на відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, позивач не скористався наданими йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 184 Господарського процесуального кодексу України.

Наразі, від позивача на час проведення судового засідання з розгляду справи по суті 18.10.2023 року до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відповіді на відзив та/або про наміру вчинення відповідних дій у відповідності до статей 166 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

Будь - яких інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами на час проведення судового засідання по розгляду справи по суті 18.10.2023 року до суду не надходило суду.

В свою чергу, суд наголошує, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 18.10.2024 року представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні з розгляду справи по суті 18.10.2024 року підтримав викладені у відзиві на позовну заяву заперечення проти позову.

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 18.10.2024 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Судом встановлено згідно матеріалів справи та зазначено позивачем в позовній заяві, що 16.01.2017 року між ANVER TRANSSERVICE Sp.z. o.o. (підрядник за договором, позивач у справі) та Приватним акціонерним товариством "Науково-виробниче об`єднання "Практика" (замовник за договором, відповідач у справі) укладено Договір підряду № 1601-2017 (далі - Договір), відповідно до умов пункту 1.1 якого за дорученням замовника, підрядник зобов`язується виконати визначену роботу, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити її.

Розділами 2-9 Договору сторони погодили предмет договору, ціну та умови оплати роботи, порядок здачі-прийняття робіт предмета підряду, права та обов`язки сторін, відповідальність сторін, строк дії договору, інші умови тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Згідно пункту 9.1 Договору сторони погодили, що цей Договір набуває чинності з дня підписання його Сторонами та діє до моменту його остаточного виконання сторонами.

Окрім цього сторонами під час реалізації вказаного Договору було укладено рід додаткових угод до нього. Так, судом встановлено, що 20.08.2018 року між сторонами укладено Додаткову угоду №1 (Додаткова угода), якою внесено зміни до пункту 10 Договору в частині реквізитів сторін. Інші умови Договору підряду №1601-2017 від 16/01/2017 залишились незмінними і сторони підтвердили свої зобов`язання за ними (пункт 2 Додаткової угоди).

Також, 15.05.2019 року між сторонами була кладена Угода №1 про внесення змін до Договору підряду №1601-2017 від 16.01.2017р. (далі - Угода), якою внесено зміни до розділів 2 та 7 Договору в частині його предмету та зобов`язань підрядника.

Як свідчать матеріали справи, вказані Договір, Додаткова угода та Угода підписані представниками підрядника і замовника та скріплені печатками обох сторін.

Суд зазначає, що відповідно до приписів ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» приватноправові відносини - це відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб`єктами яких є фізичні та юридичні особи; іноземний елемент - це ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Відповідно до ст. 38 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» спори, що виникають між суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб`єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.

Окрім того, частиною 1 статті 5 Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлено, що у випадках, передбачених законом, учасники правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.

Згідно статті 43 Закону України "Про міжнародне приватне право" сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.

У відповідності до Додаткової угоди будь-який спір, який виник по даному Контракту або у зв`язку з ним та вирішений сторонами шляхом переговорів, підлягає розгляду у господарському суді по місцезнаходження покупця в Україні. По питанням, які не регулюються умовами даного контракту, сторони керуються матеріальними та процесуальними нормами українського права.

За умовами пункту 9.3 Договору всі суперечки пов`язані з цим Договором вирішуються шляхом переговорів між Сторонами. Якщо спір не може бути вирішено шляхом переговорів, він вирішується в судовому порядку відповідно до встановленої підвідомчості такого спору, визначеному відповідним чинним законодавством.

Отже, позивачем правомірно визначено даній спір як такий, що підлягає розгляду в Господарському суді міста Києва за місцезнаходженням замовника.

Судом встановлено, що укладені між сторонами правочини за своїм змістом та правовою природою є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм §1, 3 глави 61 Цивільного кодексу України.

Відповідно до приписів частин 1, 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Предметом підряду є повний цикл послуг згідно з заявкою замовника, починаючи з пошуку виробника та закінчуючи поставкою товару замовнику, зокрема, але не виключно, роботи з пошуку виробника товару, розміщення замовлення у виробника товару, контроль виробництва, перевірка якості товару і його відповідності заявленим параметрам виробника перед його відправкою замовнику, митне оформлення за межами України та поставки товару (пункт 2.1 Договору (в редакції Додаткової угоди № 1 від 15.05.2019 року)).

Також сторонами було погоджено та підписано Додаток №1 до Договору, копія якого наявна в матеріалах справи, який містить Приблизний перелік робіт з перевірки якості товару.

Пунктами 2.2, 2.3 Договору визначено, що кількісні та якісні характеристики товару визначаються в заявці замовника. Заявка оформлюється у вигляді заказу на виконання робіт.

Наразі, в матеріалах справи наявні копії погоджених сторонами Договору замовлень-нарядів №1-№18 у 2017 році, №1 - №19 у 2018 році та №1 - №19 у 2018 році, якими сторони погодили найменуванні робіт, перелік матеріалів, їх кількість та вартість.

Згідно п.п. 3.1, 3.2 Договору роботи виконуються з використанням інструментів підрядника за виключенням тим матеріалів, які за умовами цього Договору надає замовник. Якість матеріалів підрядника повинна відповідати вимогам технічної документації на продукцію.

Відповідно до частини 1 статті 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 Договору підрядник зобов`язується почати виконувати на протязі двох робочих днів з моменту матеріалів, інструментів та необхідної документації. Підрядник зобов`язується виконати роботу на протязі 3 робочих днів з правом дострокового виконання.

Пунктом 4.3 передбачено, що по закінченню виконання робіт Підрядник зобов`язується повідомити Замовника про готовність предмету підряду до здачі на протязі 2 робочих днів.

Частиною 1 статті 853 Цивільного кодексу України передбачено, що замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Суд зазначає, що обов`язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт негайно про них заявити (у тому числі шляхом мотивованої відмови від підписання акта виконаних робіт), законом покладений саме на замовника.

Отже, відповідно до норм чинного законодавства підрядник не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до підписання акта виконаних робіт, а має лише констатувати факт відмови від підписання акта.

В силу частини 2 статті 853 Цивільного кодексу України замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки).

Відповідно до пунктів 6.1 - 6.4 Договору здача-приймання виконаних робіт здійснюється сторонами з оформленням акту виконаних робіт.

Акт виконаних робіт засвідчує відповідність кількісних і якісних характеристик товару заявленим в супровідній документації постачальника.

Акт виконаних робіт підписується представником Підрядника і передається Замовнику засобами електронного зв`язку для можливості оперативної відправки товару зі складу постачальника Замовнику.

Оригінал Акту виконаних робіт повинен бути висланий Замовнику кур`єрською службою не пізніше 3 робочих днів з моменту його оформлення.

Отже, відповідно до вимог закону та умов Договору позивач зобов`язаний виконати належним чином обумовлені договорами роботи та здати їх відповідачу за актами, після чого він отримує право вимоги від останнього оплати виконаних робіт в строки та в розмірі, встановленому Договором.

За матеріалами справи судом встановлено, зазначено позивачем та відповідачем підтверджується у відзиві на позовну заяву, що на виконання умов Договору Компанією ANVER TRANSSERVICE Sp.z. o.o. впродовж 2017-2019 років були виконані роботи (послуги), передбачені Договором та оформлені актами виконаних робіт на підтвердження позивачем своїх зобов`язань за Договором підряду.

Так, згідно work order/замовлень-нарядів ПАТ «НВО «Практика» за №1-№18 у 2017 році сторонами Договору були підписані work completion statement/акти виконаних робіт: №1 від 23.01.2017р., №2 від 13.02.2017р., №3 від 17.02.2017р., №4 від 08.05.2017р., №5 від 12.05.2017р., №6 від 09.06.2017р., №7 від 23.06.2017р., №8 від 28.06.2017р., №9 від 10.07.2017р., №10 від 24.07.2017р., №11 від 02.08.2017р., №12 від 16.08.2017р., №13 від 08.09.2017р., №14 від 27.09.2017р., №15 від 17.10.2017р., №16 від 06.11.2017р., №17 від 11.12.2017р., №18 від 22.12.2017р.

Також, згідно work order/замовлень-нарядів ПАТ «НВО «Практика» за №1 - №19 у 2018 році сторонами Договору були підписані work completion statement/акти виконаних робіт: №1 від 23.02.2018р., №2 від 16.03.2018р., №3 від 04.04.2018р., №4 від 25.05.2018р., №5 від 18.06.2018р., №6 від 04.07.2018р., №7 від 20.07.2018р., №8 від 10.09.2018р., №9 від 05.10.2018р., №10 від 12.10.2018р., №11 від 15.10.2018р., №12 від 17.10.2018р., №13 від 02.11.2018р., №14 від 07.11.2018р., №15 від 22.11.2018р., №16 від 28.11.2018р., №17 від 30.11.2018р., №18 від 06.12.2018р., №19 від 18.12.2018р.

Крім того, згідно work order/замовлень-нарядів ПАТ «НВО «Практика» за №1 - №19 у 2018 році сторонами Договору були підписані work completion statement/акти виконаних робіт: №1 від 14.01.2019р., №2 від 18.01.2019р., №3 від 25.01.2019р., №4 від 14.02.2019р., №5 від 25.02.2019р., №6 від 18.03.2019р., №7 від 23.04.2019р., №8 від 17.05.2019р., №9 від 21.05.2019р., №10 від 24.05.2019р., №11 від 17.06.2019р., №12 від 19.06.2019р., №13 від 25.06.2019р., №14 від 05.07.2019р., №15 від 29.07.2019р., №16 від 28.08.2019р., №17 від 06.09.2019р., №18 від 17.09.2019р., №19 від 25.09.2019р.

Як зазначається позивачем та не заперечується відповідачем, у відповідності до вищезазначених актів виконаних робіт підрядником було виконано робіт на загальну суму 1 144 430,40 Євро.

Як вбачається із наданих позивачем копій актів виконаних робіт за Договором, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання робіт за вказаними актами відсутні, зокрема, замовник претензій по об`єму, якості та строкам виконання робіт не має.

Доказів пред`явлення відповідачем претензій щодо виявлених відхилень при виконанні робіт від належної якості, обсягів та ціни робіт, а також термінів виконання робіт, як і обґрунтованих письмових відмов від їх оплати до суду не надходило, будь-які докази відступів від умов Договору, відмови від приймання виконаних робіт та підписання актів на час приймання робіт, а також заперечення щодо повного та належного виконання позивачем умов Договору у вказаній частині з боку відповідача відсутні.

За таких обставин, суд доходить висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов`язання по виконанню робіт, обумовлених Договором та в обсягах, зазначених в Актах виконаних робіт, а відповідачем, у свою чергу, прийнято виконання цих робіт у вказаних обсягах без будь - яких зауважень.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

За приписами частин 1, 3 статті 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором (частини 1, 2 статті 844 Цивільного кодексу України).

Пунктами 5.1 та 5.2 Договору передбачено, що загальна сума контракту включає вартість всіх робіт, здійснених в рамках даного договору. Вартість робіт визначається актом виконаних робіт виходячи з розрахунку обсягу виконаних робіт та вартості робіт за одиницю предмета підряду.

Згідно частини 1 статті 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором (частина 2 статті 854 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 4 статті 879 Цивільного кодексу України оплата робіт проводиться після прийняття замовником збудованого об`єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

Відповідно до пункту 5.1 Договору Загальна сума контракту включає вартість всіх робіт, здійснених в рамках даного договору.

Вартість робіт визначається актом виконаних робіт виходячи з розрахунку обсягу виконаних робіт та вартості робіт за одиницю предмета підряду (пункт 5.2 Договору).

Пунктом 5.3 передбачено, що платежі за цим договором проводяться в Євро, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок підрядника.

Згідно пункту 5.4 повна оплата за виконані роботи повинна бути проведена протягом 180 днів з моменту підписання акту виконаних робіт.

Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати виконаних за Договором робіт матеріали справи не містять.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документом, який підтверджує як факт виконання позивачем зобов`язання з виконання робіт за замовленнями-нарядами відповідача, так і факт виникнення у останнього зобов`язання з їх оплати, є акт приймання виконаних робіт, який має бути сторонами належним чином оформлений та підписаний без будь - яких зауважень.

Тобто, саме ці документи є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарських операцій і містять інформацію про вартість виконаних робіт.

Таким чином, підписання та узгодження замовником (відповідачем) актів виконаних робіт, які є первинними обліковими документами та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, виходячи з приписів чинного законодавства та умов Договору, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за виконані позивачем підрядні роботи.

Вищенаведене в сукупності дає змогу стверджувати, що укладення між сторонами Договору підряду №1601-2017 від 16.01.2017 року було спрямоване на виконання позивачем робіт по перевірці якості товару, відтак, виконаному позивачем обов`язку з виконання робіт за замовленнями відповідача, кореспондує обов`язок останнього як замовника із підписання актів виконаних робіт в разі відсутності підстав для відмови від їх прийняття та своєчасної оплати виконаних підрядником робіт, результати яких було прийнято належним чином.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Таким чином, з урахуванням положень статті 530 Цивільного кодексу України та умов пункту 5.4 Договору, а також зважаючи на дату підписання сторонами актів виконаних робіт, відповідач мав здійснити повну оплату вартості виконаних позивачем у період липень 2017 року - березень 2020 року.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Наразі, позивачем зазначено в позовній заяві та письмових поясненнях, не заперечувалось відповідачем та встановлено судом, у зв`язку з невиконанням відповідачем умов Договору в частині оплати виконаних робіт, Компанією ANVER TRANSSERVICE Sp.z. o.o. на адресу відповідача була направлена вимога б/н від 25.09.2018 року щодо необхідності здійснення розрахунків за виконані роботи у відповідності до актів виконаних робіт, копія якої наявна в матеріалах справи.

Як свідчать матеріали справи, після отримання зазначеної вимоги відповідачем було здійснено часткову оплату за виконані роботи у сумі 505 738,13 Євро, що підтверджується копією відповідної банківської виписки за період з 09.03.2016 року по 31.12.2022 року, долученої позивачем до матеріалів справи, та не заперечується ТОВ «НВО «Практика» як замовником, залишок неоплачених робіт становить 638 692,27 Євро.

Таким чином, як встановлено судом, зазначено позивачем в позовній заяві та відповідачем у поданому відзиві не заперечувалось, відповідач свої зобов`язання щодо перерахування коштів за надані послуги в розмірі 638 692,27 Євро у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору не виконав, в результаті чого у останнього станом на час звернення до суду утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у встановленому судом вище розмірі, яку позивач просив стягнути в судовому порядку.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктах 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що обґрунтовано заперечують викладені позивачем позовні вимоги

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору підряду №1601-2017 від 16.01.2017 року та/або окремих його положень суду також не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, в поданому представником відповідача відзиві на позовну заяву замовник підтвердив як обставини виконання сторонами умов Договору та відсутність претензій до позивача, так і визначений останнім на час розгляду справи розмір заборгованості за Договором, зазначивши також, що не ставить під сумнів дійсність Договору підряду чи окремих його положень, обсяг виконаних позивачем робіт і наданих послуг, їх строки та вартість, не оспорює розмір заборгованості, оскільки він підтверджується документально, а саме станом на 31.12.2021 року заборгованість ПАТ «НВО «Практика» перед Компанією ANVER TRANSSERVICE Sp.z. o.o. становить 638 692,27 Євро, які є предметом даного спору, що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків та актами, які долучені позивачем до позовної заяви.

Судом встановлено, що зазначений відзив відповідача підписаний від імені ПАТ «НВО «Практика» адвокатом Бартащук Любов Петрівною, повноваження якої та відсутність обмежень підтверджуються ордером серії АА № 134481485 від 21.08.2023 року.

Суд зазначає, що пунктом 1 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України встановлено право відповідача визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

У відповідності до частин 3, 4 статті 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі визнання позову проводиться в порядку, встановленому статтею 191 цього Кодексу.

Поряд із цим у відзиві на позовну заяву відповідач наголошує на неможливості виконання своїх зобов`язань з оплати виконаних робіт і наданих послуг за Договором підряду в силу обмежень, встановлених чинним законодавством України, зокрема, проведення податкової перевірки ГУ ДФС у м. Києві в 2018 році, введенням карантину на території України з 12.03.2020 року та встановлення протиепідемічних обмежень, введенням воєнного стану з 24.02.2022 року та забороною транскордонних валютних переказів постановою НБУ № 18 від 24.02.2022 року, а також наявністю форс - мажорних обставин у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України, з посиланням на лист Торгово - промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року.

В частині наведених відповідачем у відзиві посилань на проведену контролюючим органом перевірку дотримання відповідачем податкового законодавства, встановлений у строк з 12.03.2020 року по 27.06.2023 року на всій території карантин, прийняття Національним Банком України постанови №1 від 24.02.2022 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» та настання форс - мажорних обставин - початку 24.02.2022 року на території України воєнних дій та введення воєнного стану на території країни у зв`язку зі збройною агресією російської федерації, а саме на лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року, в якому зазначається, що Торгово-промислова палата України на підставі ст. 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.1997 року № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" суд зазначає, що згідно статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Узагальнюючими обставинами непереборної сили є їх об`єктивна і абсолютна дія, яка розповсюджується на невизначене коло осіб та неможливість передбачення та відвернення цих обставин. До таких обставин відносяться перш за все природні та техногенні явища катастрофічного характеру (землетрус, повінь, пожежі тощо), а також соціальні явища (війни, страйки, акти владних органів тощо).

Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20).

Частиною 2 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Виходячи з аналізу статті 218 Господарського кодексу України звільнення сторони від відповідальності у разі настання обставин непереборної сили (форс-мажору) відбувається за умови, якщо дані обставини безпосередньо вплинули на своєчасне виконання договірних зобов`язань.

Разом з тим, при вирішенні питання щодо впливу обставин непереборної сили має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Так, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.01.2022 року у справі №904/3886/21 та від 30.11.2021 року у справі №913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і під час їх виникнення сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести не тільки наявність таких обставин, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Також доведення наявності обставин непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона повинна довести не тільки наявність таких обставин, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання зобов`язання; доведення наявності обставин непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2018 року у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 року у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 року у справі № 913/785/17.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово підкреслював, що сертифікат про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом існування таких обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не зобов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 року у справі №908/2287/17 зазначив, що сертифікат Торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та в сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 14.02.2018 року у справі №926/2343/16, від 16.07.2019 року у справі №917/1053/18). Адже визнання сертифіката Торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Наразі, введення воєнного стану на території України є форс-мажором та є підставою для звільнення від відповідальності за порушення Договору, але тільки в тому випадку, якщо саме ця обставина стала підставою для невиконання договірних зобов`язань.

Крім того, оскільки законодавство не містить встановленого строку для повідомлення про форс-мажор, оголошення форс-мажору має здійснюватися в порядку, передбаченому умовами Договору.

Так, за умовами п. 8.3 Договору жодна із сторін не несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим Договором, якщо це невиконання чи неналежним виконання зумовлені дією обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин). Сторона, для якої склались форс-мажорні обставини, зобов`язана не пізніш 36 календарних днів з дати настання таких обставин повідомити у письмовій формі іншу Сторону.

Верховний Суд у постанові від 31.08.2022 року у справі №910/15264/21 звертає увагу на те, що хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.

В свою чергу у матеріалах справи відсутні докази щодо повідомлення відповідачем позивача про наявність форс-мажорних обставин.

Також суд зазначає, що саме лише посилання відповідача на лист ТПП України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року жодним чином не підтверджує ту обставину, що саме внаслідок військової агресії російської федерації проти України, в зв`язку із чим було введено воєнний стан, відповідач не мав можливості виконати свої зобов`язання за Договором.

Лист ТПП України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року носить загальний характер та є лише одним з документів, необхідних для доведення форс-мажору та припинення відповідальності за невиконані зобов`язання під час дії обставин форс-мажору, які стороні потрібно довести під час судового спору.

Відповідно до статті 14 Закону України "Про торгово-промислові палати України" Торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Згідно зі статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Тобто, форс-мажорні обставини засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору та/чи за іншим зобов`язанням/обов`язком, зважаючи на законодавчі чи інші нормативні акти, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Суд наголошує, що звернення суб`єктів господарської діяльності до ТПП за отриманням сертифіката для засвідчення форс-мажорних обставин є правом, а не обов`язком, але сертифікат є належним доказом засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відповідно до законодавства України.

Відтак, з метою засвідчення дії форс-мажорних обставин відповідач мав звернутися у встановленому законом порядку до ТПП, де пройти процедуру засвідчення форс-мажору згідно з регламентом ТПП.

Проте, відповідачем такі дії вчинено не було, відповідного Сертифікату про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) щодо неможливості виконання відповідачем зобов`язань за Договором підряду №1601-2017 від 16.01.2017 року суду не надано.

При цьому суд враховує, що згідно положень статті 617 Цивільного кодексу України у разі порушення стороною договору зобов`язання внаслідок настання форс-мажорних обставин, особа звільняється лише від відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, передбаченої за таке невиконання, проте не звільняється від виконання основного зобов`язання.

Тобто, застосування форс-мажору може звільнити відповідача лише від штрафних санкцій (пені) за прострочення оплати за надані послуги у встановлений Договором строк, але не від самого обов`язку здійснити оплату у повному обсязі.

В свою чергу судом встановлено, що предметом даного спору є стягнення з відповідача лише основного боргу 638 692,27 Євро, вимоги про стягнення з відповідача будь-яких штрафних санкцій наразі позивачем не заявлено.

Додатково судом враховано долучений позивачем до матеріалів справи підписаний обома сторонами Акт звірки взаємних розрахунків по стану за період: січень 2017 р. - грудень 2021 р. за спірним Договором, відповідно до якого станом на 31.12.2021 року заборгованість відповідача перед позивачем становить 638 692,27 Євро (1 144 430,40 - 505 738,13).

Окремо варто зауважити, що у частині 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто, відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Статтею 524 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 Цивільного кодексу України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у Договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, а відтак сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема, оплати послуг за зовнішньоекономічним контрактом, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому належним виконанням зобов`язання з боку відповідача є повернення суми попередньої оплати саме тій валюті, яка визначена Контрактом, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Аналогічний висновок щодо можливості суду ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №464/3790/16-ц та від 04.07.2018 у справі №761/12665/14-ц.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів оплати наданих послуг відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 638 692,27 Євро підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Науково-виробниче об`єднання «Практика» (вул. Малинська, 20а, м. Київ, 03164; код ЄДРПОУ 24733539) на користь Компанії ANVER TRANSSERVICE Sp.z. o.o. вул. Гурносльонська, 10А, прим.5, насел.пункт КАЛІШ, 62-800, поштове відділення КАЛІШ Польща, номер реєстрації у Національному судовому реєстрі - KRS 0000605672, номер стат. REGION363885856, номер податкової ідентифікації - NIP 6182151221) 638 692,27 Євро (шістсот тридцять вісім тисяч шістсот дев`яносто два Євро 27 центів) та 9 580,38 Євро (дев`ять тисяч п`ятсот вісімдесят Євро 38 центів) судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 06 вересня 2024 року.

Суддя А.М.Селівон