Рішення

від 10.09.2024 по справі 910/2606/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.09.2024Справа № 910/2606/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Фізичної особи - підприємця Сидора Олега Олександровича ( АДРЕСА_1 )

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНЗИТ АВТОЛІДЕР» (вул. Джона Маккейна, 39, м. Київ,01042)

про стягнення 277 000,00 грн.

Представники сторін: не викликались.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНЗИТ АВТОЛІДЕР» про стягнення 277 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору № 0512/3 перевезення вантажів від 05.12.2023 року в частині своєчасної оплати наданих позивачем послуг перевезення та доставки вантажів, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/2606/24, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд прийшов до висновку про необхідність розгляду даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Крім того, вказаною ухвалою суду від 19.03.2024 зобов`язано позивача надати суду у строк до 19.04.2024 року допустимі докази на підтвердження факту передачі (надсилання) відповідачеві рахунків, актів здачі - прийому наданих послуг та CMR, які, як зазначено позивачем, отримані замовником 26.12.2023 року.

Так, на виконання вимог ухвали суду 08.04.2024 року через систему Електронний суд від уповноваженого представника ФОП Сидор О.О. надійшла Заява б/не від 08.04.2024 року про виконання ухвали суду, відповідно до якої позивач повідомляє суд, що не може підтвердити письмовими доказами факт отримання відповідачем 26.12.2023 року рахунків, актів здачі - прийому наданих послуг та CMR, оскільки такі були отримані особисто представником відповідача без відповідних розписок, про те факт отримання таких документів відповідачем не заперечувався, не заперечується та підтверджується гарантійним листом, наданим після їх отримання. Проте, відповідачу 31.01.2024 повторно було надіслано рахунки, акти здачі - прийому наданих послуг та CMR, що підтверджується описом вкладанням у цінний лист, долученим до позовної заяви. Заява судом долучена до матеріалів справи.

Будь - яких інших заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від позивача до суду не надходило.

Поряд із цим суд зазначає, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" від 29.06.2023 року, який набрав чинності 21.07.2023 року та введений в дію 18.10.2023 року, внесено зміни до ряду статей ГПК України.

Так, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи (це, зокрема, фізичні особи, у тому числі фізичні особи-підприємці) реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.

Якщо реєстрація електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суперечить релігійним переконанням особи, яка зобов`язана його зареєструвати відповідно до цієї частини, передбачені цим Кодексом процесуальні наслідки звернення до суду такою особою без реєстрації електронного кабінету у вигляді залишення її документа без руху, його повернення або залишення без розгляду не застосовуються за умови, що особа заявила про такі обставини одночасно із поданням відповідного документа шляхом подання окремої обґрунтованої письмової заяви.

Тобто, товариство з обмеженою відповідальністю як юридична особа згідно з наведеними приписами цього Кодексу, зобов`язані зареєструвати свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі) в обов`язковому порядку.

При цьому судом встановлено відсутність у відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНЗИТ АВТОЛІДЕР» зареєстрованого електронного кабінету.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасник справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 19.03.2024 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача: вул. Джона Маккейна, 39, м. Київ, 01042.

Проте, ухвала суду від 19.03.2024 року повернута відділенням поштового зв`язку 08.04.2024 року неврученою відповідачу у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.

В той же час судом згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців встановлено відповідність адреси місцезнаходження відповідача ТОВ «ТРАНЗИТ АВТОЛІДЕР» зазначеній на конверті, що повернувся.

Інші дані (та/або електронні адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача та/або здійснити зв`язок з юридичною особою, матеріали справи не містять та суду невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Разом з тим, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи №910/2606/24 та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 19.03.2024 року була додатково направлена судом на його електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1, зазначену в ЄДРПОУ як офіційна електронна пошта ТОВ «ТРАНЗИТ АВТОЛІДЕР», факт отримання якої 19.03.2024 року підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про доставку електронного листа до електронної скриньки.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/18).

Окрім того, згідно пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведе господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду про відкриття провадження у справі № 910/2606/24 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача та повідомлення його про розгляд справи судом.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 19.03.2024 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд звертає увагу, що сам лише факт не отримання стороною кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу суду про відкриття провадження у справі для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернута до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду та нереалізації своїх процесуальних прав, зокрема, в частині надання відзиву на позовну заяву, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРАНЗИТ АВТОЛІДЕР» не скористалося наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 05.12.2023 року між ФОП ОСОБА_2 (позивач у справі, перевізник/експедитор за Договором) та ТОВ «Транзит Автолідер» (відповідач у справі, замовник за Договором) укладений Договір № 0512/3 перевезення вантажів (далі - Договір), відповідно до якого Перевізник зобов`язується за плату і за рахунок Замовника виконати або організувати виконання транспортних послуг по перевезенню та доставці вантажів при експорті з України, імпорті в Україну, транзиті територією України чи іншими державами, внутрішніх перевезень територією України (пункт 1.1 Договору).

Розділами 1-9 Договору сторони узгодили предмет договору, вартість робіт та порядок розрахунків, права та обов`язки сторін, відповідальність сторін, термін дії договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Пунктом 6.1 Договору передбачено, що цей Договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до 31.12.2024 року.

Згідно з пунктом 6.2 Договору у випадку відсутності за один місяць до закінчення строку дії цього Договору письмових повідомлень сторін про припинення дії цього Договору, він вважається продовженим терміном на кожен наступний рік.

Вказаний Договір підписаний уповноваженими представниками замовника та перевізника та скріплений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про транспортне експедирування, який підпадає під правове регулювання норм глави 65 Цивільного кодексу України.

Згідно положень частини 1 статті 929 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі статтею 316 Господарського кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов`язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 1 спеціального Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», який визначає правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні і спрямований на створення умов для її розвитку та вдосконалення, транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору.

Згідно з частиною 3 статті 8 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитори за дорученням клієнтів забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до договорів (контрактів), згідно з якими сторони мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим та іншими законами України.

Як визначено частиною 1 статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитор зобов`язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.

Згідно з пунктом 2.2 Договору виконання транспортних послуг по перевезенню та доставці вантажів здійснюється на підставі погоджених Перевізником письмових заявок Замовника, які є невід`ємною частиною цього Договору. Заявка є дійсною, якщо вона засвідчена печатками сторін та підписана уповноваженими особами. Заявка є невід`ємною частиною цього Договору.

В заявах на перевезення вантажу сторони погоджують вид та найменування вантажу, пункти відправлення (завантаження) та призначення (доставки, розвантаження) вантажу, дату завантаження, термін доставки, вартість послуг тощо (пункт 2.3 Договору).

Відповідно до пункту 2.4 Договору підтверджена Заявка є обов`язковою для виконання Сторонами і є невід`ємною частиною цього Договору. Факсова чи сканована копія заявки має силу оригіналу до моменту обміну її на оригінальну.

Так, судом за матеріалами справи встановлено, що згідно умов Договору замовником та перевізником в особі уповноважених представників були погоджені та підписані Заявки, зокрема:

- Заявка № 1 від 05.12.2023 р. Згідно Договору №0512/3 від 05.12.2023р. (далі - Заявка 1), відповідно до якої сторонами було погоджено:

1) дата завантаження: 07.12.2023 року;

2) маршрут: м.Гебзе (Туреччина) - Кам`янець-Подільський (Україна);

3) вантаж: Метал; маса 22 т; обєм: 86 м куб;

4) транспорт: Тент

5) тип завант/вивант: Верхня/Верхня;

6) дані авто: RENAULT НОМЕР_2.

7) дані водія: ОСОБА_1 ;

8) адреса завантаження: м. Гебзе, згідно з CRM;

10) адреса замитнення: м. Єрєнко;

11) адреса розмитнення: м. Чернівці, згідно з CRM;

13) адреса розвантаження: Кам`янець-Подільський (Україна);

14) погран-перехід: порубне;

15) плановий термін доставки: 12.12.2023 р.;

16) сума оплати: 130 000,00 грн. безготівковий;

17) форма оплати і терміни: на протязі до 10 банківських днів після отримання оригіналів: договір, рахунок, акт виконаних робіт ТТН/ CRM з відміткою про одержання вантажу. Оплата буде проведена лише після отримання цих документів.

- Заявка №2 від 05.12.2023 р. Згідно Договору №0512/3 від 05.12.2023 р. (далі - Заявка 2), відповідно до якої сторонами було погоджено:

1) дата завантаження: 07.12.2023 року;

2) маршрут: м.Гебзе (Туреччина) - Кам`янець-Подільський (Україна);

3) вантаж: Метал; маса 22 т; об`єм: 86 м куб;

4) транспорт: Тент

5) тип завант/вивант: Верхня/Верхня

6) дані авто: RENAULT НОМЕР_3.

7) дані водія: ОСОБА_2 ;

8) адреса завантаження: м. Гебзе, згідно з CRM;

10) адреса замитнення: м. Єрєнко;

11) адреса розмитнення: м. Чернівці, згідно з CRM;

13) адреса розвантаження: Кам`янець-Подільський (Україна);

14) погран-перехід: порубне

15) плановий термін доставки: 12.12.2023р.;

16) сума оплати: 130 000,00 грн. безготівковий;

17) форма оплати і терміни: на протязі до 10 банківських днів після отримання оригіналів: договір, рахунок, акт виконаних робіт ТТН/ CRM з відміткою про одержання вантажу. Оплата буде проведена лише після отримання цих документів.

У відповідності до умов Договору вказані Заявки підписані обома сторонами Договору, отже належним чином підтверджує узгодження сторонами всіх необхідних умов перевезення та прийняття вказаних Заявок до виконання позивачем.

Суд зазначає, що перелік документів, що підтверджують приймання вантажу до транспортування визначено статтею 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».

Так, відповідно до частин 11, 12 статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про транзит вантажів", який визначає засади організації та здійснення транзиту вантажів авіаційним, автомобільним, залізничним, морським і річковим транспортом через територію України, транзит вантажів супроводжується товарно-транспортною накладною, складеною мовою міжнародного спілкування.

Залежно від обраного виду транспорту такою накладною може бути авіаційна вантажна накладна (AirWaybill), міжнародна автомобільна накладна (CMR), накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), коносамент (Bill of Lading). Крім цього, транзит вантажів може супроводжуватися (за наявності) рахунком-фактурою (Invoice) або іншим документом, що вказує вартість товару, пакувальним листком (специфікацією), вантажною відомістю (Cargo Manifest), книжкою МДП (Carnet TIR), книжкою АТА (Carnet ATA). При декларуванні транзитних вантажів відповідно до митного законодавства України до органів доходів і зборів подається вантажна митна декларація (ВМД) або накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), книжка МДП (Carnet TIR), книжка АТА (Carnet ATA), необхідні для здійснення митного контролю.

Окрім цього суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" міжнародним перевезенням визнається перевезення вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону. Організацію міжнародних перевезень вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень (стаття 53 Закону вказаного Закону).

Одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписана в Женеві 19 травня 1956 року (далі - Конвенція).

За приписами статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Законом України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 № 72/14-612/1-1559 "Щодо набуття чинності міжнародними договорами" ця Конвенція набрала чинності для України 17 травня 2007 року.

Суд зазначає, що згідно статті 1 Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Тлумачення цього положення дає підстави зробити висновок, що якщо договір перевезення передбачає, що місце завантаження і місце доставки знаходяться на території різних країн, Конвенція застосовуватиметься до відносин сторін за договором, тому, враховуючи, що обставини даного спору виникли з факту міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в якому відповідач виступав в якості замовника у відносинах з експедитором, яким фактично здійснювалась організація перевезення вантажу, то на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, що підписана в Женеві 19.05.1956.

З врахуванням статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України", статті 4 Господарського процесуального кодексу України до спірних правовідносин застосовуються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, які мають пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.

Стаття 4 Конвенції передбачає, що Договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, зокрема, наданою сторонами CMR, якою підтверджується прийняття вантажу до перевезення. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Статтею 9 Конвенції встановлено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Судом встановлено за матеріалами справи, що на виконання умов Договору та вказаних Заявок до нього позивачем було організовано та здійснено перевезення вантажу за маршрутом м. Гебзе (Туреччина) - Кам`янець-Подільський (Україна):

- автомобілем з номерними знаками НОМЕР_2, який перевозив сталеві листи вагою 22 780,00 кг, на підтвердження чого надано міжнародну CMR накладну, згідно якої вантаж прийнято до перевезення 08.12.2023 та доставлений вантажоодержувачу, яким прийнятий без зауважень;

- автомобілем з номерними знаками НОМЕР_3, який перевозив порожнисті профілі вагою 22 540,00 кг, на підтвердження чого надано міжнародну CMR накладну, згідно якої вантаж прийнято до перевезення 08.12.2023 та доставлений вантажоодержувачу, яким прийнятий без зауважень.

Таким чином, враховуючи зазначені приписи чинного законодавства та умови Договору, надані позивачем міжнародні товарно-транспортні накладні (CMR) є належним та допустимим доказом надання виконавцем послуг з організації міжнародного перевезення вантажу, зміст яких, зокрема, відмітки про доставку вантажу та отримання його вантажоотримувачем на вказаних CMR дають суду підстави стверджувати про виконання позивачем обов`язків з прийняття вантажу до перевезення та належної передачі вантажу вантажоотримувачу.

Факт надання позивачем послуг з організації міжнародного перевезення за вказаними Заявкою №1 від 05.12.2023 року та Заявкою №2 від 05.12.2023 року відповідачем не заперечувався.

При цьому, як вбачається із наявних у матеріалах справи копій CMR, будь-які заперечення щодо повного та належного надання послуг з міжнародного перевезення вантажу з боку вантажоотримувача та відповідача (замовника) відсутні.

Таким чином суд доходить висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов`язання з організації послуг з міжнародного перевезення вантажу, обумовлених заявками в зазначених обсягах та з належною якістю, а відповідачем, у свою чергу, прийнято виконання цих послуг.

Згідно з частиною 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

В пункті 4.1 Договору сторони погодили, що вартість послуг узгоджується Сторонами в Заявці, яка є невід`ємною частиною даного Договору.

Як визначено умовами Заявок № 1 та № 2 від 05.12.2023 року до Договору сума оплати за кожною з них становить 130 000,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно статті 916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Пунктом 4.2 Договору передбачено, що оплата послуг перевізника здійснюється шляхом перерахування коштів Замовником на розрахунковий рахунок Перевізника на підставі виставленого останнім рахунку-фактури, у розмірі, вказаному в погодженій Заявці.

Загальна сума оплати за послуги по кожному перевезенню визначається Сторонами в Заявці, вона включає в себе оплату послуг усіх учасників транспортного процесу за надані транспортно-експедиційні послуги (п. 4.3 Договору).

Відповідно до пункту 4.4 Договору розрахунки по цьому Договору здійснюються в безготівковому порядку шляхом перерахування Клієнтом сум, зазначених в заявці платіжним дорученням на поточний рахунок Перевізника протягом 10-ти днів, якщо інше не погоджено в Заявці на перевезення, після надання останнім оригіналів наступних документів, які підтверджують виконання перевезення, зокрема, при здійсненні міжнародних перевезень - Заявки на перевезення вантажу, акту приймання-передачі наданих послуг, міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR), рахунку на оплату перевезення.

По кожному організованому перевезенню Сторонами підписується акт приймання-передачі наданих послуг (п. 4.5 Договору).

Також, у пункті 5.3 Договору Сторонами погоджено, що за простій з вини Замовника понад час, що обумовлений в п.3.3.8 цього Договору, Клієнт сплачує Перевізнику штраф, в розмірі 500,00 грн. за кожну добу простою по території України та 50,00 EUR в міжнародному сполученні.

Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати наданих за Договором послуг міжнародного перевезення матеріали справи не містять.

З матеріалів справи вбачається, що 21.12.2023 року позивачем було виставлено рахунок-фактуру № 41 на суму 138 500,00 грн. та рахунок-фактуру №42 на суму 138 500,00 грн.

Також позивачем до матеріалів позовної заяви було долучено копію Акту № 41 здачі-прийому наданих послуг, відповідно до якого узгоджена вартість послуги складає 138 500,00 грн. та копію Акту №42 здачі-прийому наданих послуг, відповідно до якого узгоджена вартість послуги складає 138 500,00 грн.

Наразі, зазначені акти містять підпис та печатку виконавця та не містять підпису та печатки замовника.

При цьому, як зазначено позивачем в заяві б/н від 07.04.2024 року та відповідачем не заперечувалось, передавання рахунків - фактур, актів здачі - прийому наданих послуг та CMR здійснювалось шляхом передачі особисто представнику відповідача.

Разом з тим, матеріали справи містять копію гарантійного листа ТОВ «ТРАНЗИТ АВТОЛІДЕР» б/н б/д, відповідно до якого відповідачем надані гарантії повної оплати ФОП Сидор О.О. до 29.01.2024 року за здійснені перевезення за маршрутом м. Гебзе (Туреччина) - м. Кам`янець-Подільський (Україна), згідно договору №0512/3 від 05.12.2023 року та заявки № 1 від 05.12.2023 та заявки № 2 від 05.12.2023 року.

Суд зазначає, що обов`язку перевізника/експедитора з надання замовнику документів для оплати послуг кореспондує обов`язок замовника зі своєчасного підписання наданих перевізником актів приймання - передачі наданих послуг для засвідчення факту належного виконання послуг перевізником, їх перевірки і, у разі потреби, повідомлення виконавця про всі зауваження, що виникли.

Проте, доказів підписання та повернення відповідачем актів здачі - прийому наданих послуг за Договором матеріали справи не містять.

Факт надання послуг за вказаними актами № 41 та № 42 згідно умов Договору відповідачем не заперечувався.

Як встановлено судом, жодних доказів наявності мотивованої відмови відповідача від підписання актів здачі - прийому наданих послуг №№41, 42, а також будь-яких зауважень щодо допущених перевізником недоліків у наданих послугах матеріали справи не містять.

Тобто, суд вважає вказані підписані в односторонньому порядку ФОП Сидором О.О. акти здачі - прийому наданих послуг №№41, 42 такими, що погоджені замовником, та є доказом належного виконання позивачем своїх зобов`язань щодо своєчасного та повного виконання обумовлених Договором послуг з міжнародного перевезення вантажу, отже доходить висновку про можливість вважати вказані в цих актах послуги такими, що позивачем надані в повному обсязі та відповідно до умов Договору та заявок.

Вказаний факт за відсутності будь - яких претензій замовника щодо обсягу, змісту та ціни наданих послуг та з урахуванням гарантійного листа ТОВ «Транзит Автолідер» дає змогу стверджувати про наявність у відповідача зобов`язання, а у позивача права вимагати оплати цих послуг.

Натомість, як зазначено позивачем, оплата наданих останнім за Договором послуг міжнародного перевезення вартістю 277000,00 грн. відповідачем здійснена не була

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно частин 1, 2 стаття 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Зі змісту гарантійного листа вбачається, що замовник немає претензій до перевізника в частині здійснених них перевезень та гарантує повну оплату наданих послуг до 29 січня 2024 року.

Проте, за твердженням позивача, відповідач своїх зобов`язань щодо оплати наданих послуг у строки та порядку, визначені умовами Договору належним чином не виконав, в результаті чого у відповідача станом на момент подання позовної заяви утворилась заборгованість перед позивачем за спірним Договором в розмірі 277 000,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Також, у зв`язку з невиконанням умов Договору в частині оплати наданих послуг та з метою досудового врегулювання спору позивачем на адресу ТОВ «ТРАНЗИТ АВТОЛІДЕР» була направлена пропозиція досудового врегулювання спору б/н від 312.01.2024 року, відповідно до якої відповідачеві було запропоновано добровільно сплатити наявну станом на 31.01.2024 року за ТОВ «ТРАНЗИТ АВТОЛІДЕР» перед ФОП Сидор О.О. дебіторську заборгованість в розмірі 277 000,00 грн. (за здійснені вантажні перевезення з урахуванням простою), яка виникла в результаті неналежного виконання відповідачем договірних зобов`язань за Договором перевезення вантажів № 0512/3 від 05.12.2023 року. Додатками до даної пропозиції позивачем також були долучені примірники: актів здачі-прийому наданих послуг від 21.12.2023 року № 41, № 42; рахунків-фактур від 21.12.2023 року № 41, № 42 та копії CRM.

Факт надсилання вказаної пропозиції на адресу відповідача підтверджується наявними в матеріалах справи копіями фіскального чеку від 31.01.2024 року, накладної № 30100021118285 від 31.01.2024 року та відповідного опису вкладення у цінний лист від 31.01.2024 року.

Проте, зазначена пропозиція була залишена відповідачем без задоволення та відповідна сума заборгованості за Договором замовником сплачена не була.

Таким чином, як встановлено судом, зазначено позивачем в позовній заяві та відповідачем не спростовано, свої зобов`язання щодо перерахування коштів за надані ФОП Сидор О.О. послуги з міжнародного перевезення вантажу у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору та Заявок, відповідач не виконав, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем за спірним Договором у розмірі 277 000,00 грн., яку позивач просив стягнути в судовому порядку.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору перевезення вантажів № 0512/23 від 05.12.2023 року та Заявок до нього та/або їх окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору та Заявок на час їх підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів.

Таким чином, зважаючи на те, що матеріалами справи підтверджується факт неналежного невиконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, а отже вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 277 000,00 грн. за вказаним Договором підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНЗИТ АВТОЛІДЕР" (вул. Джона Маккейна, 39, м. Київ,01042; код ЄДРПОУ 42682081) на користь Фізичної особи - підприємця Сидора Олега Олександровича ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) 277 000 (двісті сімдесят сім тисяч) грн. 00 коп. основного боргу та 3 324 (три тисячі триста двадцять чотири) грн. 00 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 10 вересня 2024 року.

Суддя А.М. Селівон