Рішення

від 09.09.2024 по справі 910/7136/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.09.2024Справа № 910/7136/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінницька птахофабрика»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пещерін фуд процесінг»

про стягнення 353 281, 06 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вінницька птахофабрика» (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пещерін фуд процесінг» (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 353 281, 06 грн, з яких: 286 945, 80 грн - основний борг, 2 869, 46 грн - штраф, 8 212, 78 грн - інфляційні втрати та 55 253, 02 грн - 30 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки № 130720 від 13.07.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінницька птахофабрика» - залишено без руху. Встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Вінницька птахофабрика» строк для усунення недоліків позовної заяви.

17.06.2024 до суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінницька птахофабрика» про усунення недоліків позовної заяви (сформована в системі "Електронний суд").

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову та характер спірних правовідносин, судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

При цьому, судом повідомлено відповідача, що останній протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі може подати заяву із обгрунтованими запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності).

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 18.06.2024 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Червоноткацька, буд. 75, м. Київ, 02660, проте до суду повернувся конверт з ухвалою суду, з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Згідно зі ст. 232 Господарського процесуального кодексу України судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови; судові накази. Процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.

Пунктом 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлявся належним чином.

Суд також зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "за закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Крім того, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 року у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 1, 2 ст.3 Закону України "Про доступ до судових рішень" визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18, від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17, від 12.04.2021 у справі № 910/8197/19, від 09.12.2021 у справі № 911/3113/20 та від 19.12.2022 у справі № 910/1730/22.

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 18.06.2024 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

13.07.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Пещерін фуд процесінг» (далі - контрагент) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вінницька птахофабрика» (далі - МХП) укладено договір поставки №130720, умовами якого передбачено, що контрагент зобов`язується у встановлені строки, передати у власність МХП для подальшого використання в господарській діяльності товар, зазначений у додатку № 2 до договору, а МХП прийняти та сплатити певну грошову суму за товар.

Відповідно до п. 2.1. договору, порядок та умови оплати товару зазначено в додатках до договору. Ціна на товар зазначається в кожному додатку № 3 та видаткових накладних на кожну партію поставки товару окремо.

Згідно п. 5.1. договору, контрагент здійснює поставку товару згідно умов, передбачених у додатку № 3 до даного договору із визначеними умовами поставки згідно додатку № 2 до даного договору. У випадку не встановлення сторонами строку поставки товару, такий строк складає 10 (десять) днів з моменту підписання додатку № 3 до даного договору.

У п. 6.2. договору сторони визначили, що у разі неналежного виконання зобов`язань, передбачених Договором, Контрагент за кожне зобов`язання, виконане не належним чином, зобов`язаний сплатити штраф у розмірі 0,1% від загальної вартості додатку до договору, в якому вказано зобов`язання, що виконане неналежним чином. У разі прострочення належного виконання зобов`язання більше ніж на 10 (десять) календарних днів, Контрагент зобов`язаний сплатити штраф у розмірі 1% від загальної вартості додатку до договору, в якому вказано зобов`язання, що виконане неналежним чином, та з 11 календарного дня МХП має право відмовитися від Договору, що не звільняє Контрагента від необхідності оплати штрафних санкцій.

У додатку 2 до договору № 130720 від 13.07.2020, сторони визначили, зокрема умови оплати, а саме: МХП здійснює оплату по договору з пріоритетним урахуванням положень додатку № 1 до Договору, крім випадку передплати у розмірі, що перевищує суму платежу без ПДВ. Часткова передоплата: в розмірі 30% від вартості Товару, вказаної у додатку № 3 до даного Договору, протягом 15 банківських днів з дати підписання відповідного Додатку № 3 до Договору, 55% від вартості Товару не пізніше першого платіжного дня по закінченню строку 5 банківських днів з моменту підписання Сторонами видаткової накладної на поставлений Товар, 15% від вартості Товару не пізніше першого платіжного дня по закінченню строку 5 банківських днів з моменту підписання Сторонами акту виконаних робіт відповідно до Додаткової угоди від « 13»липня 2020 р. Загальна вартість (ціна) даного Договору не перевищує 5 302 707, 31 грн. з урахуванням ПДВ/для не платників ПДВ - без врахування ПДВ). Платіжний день МХП: вівторок, п`ятниця. У вартість Товару включено вартість: доставки (п. 3 додатку № 2 до договору).

Додатком № 3 до договору № 130720 від 13.07.2020 є специфікація № 1, в якій сторони погодили товар, що поставляється, кількість, вартість, тощо.

Місце поставки: Вінницька область, м. Ладижин, вул. Хлібозаводська, 2Б.

Строк поставки: 1 партія: КП-1,2,3; ТВ-1,2,3, БХ-Ф1, 2, 3 з шафами керування - 20.10.2020;

2 партія: КФ-4, КФ-6.1, КФ-7, КФ-8 - 06.11.2020;

3 партія: конвеєри КМФ та СДФ - 20.11.2020.

Як зазначає позивач, останнім на виконання умов договору, з метою отримання товару - Транспортер вібраційний ТВ-1, ТВ-2 та ТВ-3, було перераховано відповідачу передплату в розмірі - 286 945, 80 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

Проте, відповідач свої зобов`язання з поставки товару у повному обсязі не виконав.

З матеріалів справи вбачається, що 15.05.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Пещерін фуд процесінг» (далі - контрагент) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вінницька птахофабрика» (далі - МХП) укладено додаткову угоду № 1 до договору № 130720 від 13.07.2020, відповідно до якої з причини неможливості вироблення та доопрацювання Контрагентом позицій Товару, згідно технічних вимог - Технічні параметри № 1 від 13.07.2020 до Специфікації № 1 від 13.07.2020 до договору № 130720 від 13.07.2020, МХП та Контрагент погодили виключити з поставки наступні позиції Товару: Транспортер вібраційний ТВ-1, ТВ-2 та ТВ-3 на загальну суму 286 945, 80 грн.

Відповідно до п. 6 додаткової угоди, контрагент зобов?язується повернути оплату МХП за вищезазначені позиції Товару у розмірі 286 945, 80 грн. за наступним графіком:

- 95 648, 60 грн. у строк до 31.07.2023;

- 95 648, 60 грн. у строк до 30.09.2023;

- 95 648,60 грн. у строк до 31.10.2023.

Згідно п. 7 додаткової угоди, контрагент підтверджує факт повернення МХП двох позицій Товару (Транспортер вібраційний ТВ-1, Транспортер вібраційний ТВ-2) та зобов?язується організувати вивезення однієї позиції Товару (Транспортер вібраційний ТВ-3) у строк до 10 календарних днів після повернення 100% оплати за вказані вище позиції у повному розмірі.

Проте, відповідач умов додаткової угоди № 1 від 15.05.2023 до договору не виконав, грошові кошти у розмірі 286 945, 80 грн на користь позивача не перерахував.

Позивачем на адресу відповідача направлялась претензія № 0804 від 08.04.2024, в якій позивач просив відповідача протягом 7 календарних днів з моменту отримання даної претензії перерахувати на користь позивача грошові кошти у розмірі 286 945, 80 грн.

Відповідач на вищезазначену претензію відповіді не надав, грошові кошти не повернув.

Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідачем оплаченого товару у повному обсязі поставлено не було та порушено погоджений сторонами у додатковій угоді № 1 від 15.05.2023 графік здійснення платежів, а тому позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 286 945, 80 грн.

Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 2 869, 46 грн - штрафу відповідно до п. 6.4 договору, 8 212, 78 грн - інфляційні втрати за період з 01.08.2023 по 22.05.2024 та 55 253, 02 грн - 30 % річних за період з 01.08.2023 по 22.05.2024.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 130720 від 13.07.2020, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом встановлено, що позивачем на виконання умов договору, з метою отримання товару - Транспортер вібраційний ТВ-1, ТВ-2 та ТВ-3, було перераховано відповідачу передплату в розмірі - 286 945, 80 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

Згідно додатку № 3 до договору № 130720 від 13.07.2020, що є специфікацією № 1, строк поставки товару: 1 партія: КП-1,2,3; ТВ-1,2,3, БХ-Ф1, 2, 3 з шафами керування - 20.10.2020;

2 партія: КФ-4, КФ-6.1, КФ-7, КФ-8 - 06.11.2020;

3 партія: конвеєри КМФ та СДФ - 20.11.2020.

Проте, відповідач свої зобов`язання з поставки товару у повному обсязі виконав.

Відповідно до приписів ст. 664 Цивільного кодексу України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Таким чином, відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України у покупця виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його у встановлений строк.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.10.2013 року по справі № 5011-42/13539-2012|3-30гс13.

Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.

Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов`язання, внаслідок якої припиняється зобов`язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов`язання.

Тобто, виходячи з аналізу положень статті 693 Цивільного кодексу України умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

При цьому, оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Суд зазначає, що відповідач прострочив своє грошове зобов`язання з повернення суми попередньої оплати у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки, та яку позивач зажадав повернути на підставі частини другої статті 693 ЦК України. Вказане зобов`язання, відповідно до положень частини першої статті 530 ЦК України, фактично виникло у відповідача у зв`язку із закінченням обумовленого сторонами у Договорі строку поставки, який виходячи із суті зобов`язання сторін є тим строком, після настання якого постачальник (продавець) усвідомлював протиправний характер неповернення грошових коштів.

Таким чином у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, частини першої статті 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року по справі №918/631/19.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, 15.05.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Пещерін фуд процесінг» (далі - контрагент) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вінницька птахофабрика» (далі - МХП) укладено додаткову угоду № 1 до договору № 130720 від 13.07.2020, відповідно до якої з причини неможливості вироблення та доопрацювання Контрагентом позицій Товару, згідно технічних вимог - Технічні параметри № 1 від 13.07.2020 до Специфікації № 1 від 13.07.2020 до договору № 130720 від 13.07.2020, МХП та Контрагент погодили виключити з поставки наступні позиції Товару: Транспортер вібраційний ТВ-1, ТВ-2 та ТВ-3 на загальну суму 286 945, 80 грн.

Відповідно до п. 6 додаткової угоди, контрагент зобов?язується повернути оплату МХП за вищезазначені позиції Товару у розмірі 286 945, 80 грн. за наступним графіком:

- 95 648, 60 грн. у строк до 31.07.2023;

- 95 648, 60 грн. у строк до 30.09.2023;

- 95 648,60 грн. у строк до 31.10.2023.

Проте, відповідач умов додаткової угоди № 1 від 15.05.2023 до договору не виконав, грошові кошти у розмірі 286 945, 80 грн на користь позивача не перерахував, у зв`язку з чим за Товариством з обмеженою відповідальністю «Пещерін фуд процесінг» утворилась заборгованість у розмірі 286 945, 80 грн - простроченні платежі за додатковою угодою.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Таким чином, враховуючи умови п. 6 додаткової угоди та приписи ст. 530 Цивільного кодексу України, суд зазначає, що починаючи з 01.08.2023, з 01.10.2023 та з 01.11.2023 відповідно, відбулося прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання з повернення коштів у сумі 286 945, 80 грн

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, оскільки відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов`язання щодо повернення грошових коштів згідно погоджного графіку платежів, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору та додаткової угоди до нього і положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 286 945, 80 грн - прострочених платежів за додатковою угодою.

Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 2 869, 46 грн - штрафу відповідно до п. 6.4 договору, 8 212, 78 грн - інфляційні втрати за період з 01.08.2023 по 22.05.2024 та 55 253, 02 грн - 30 % річних за період з 01.08.2023 по 22.05.2024.

У п. 6.2. договору сторони визначили, що у разі неналежного виконання зобов?язань, передбачених Договором, Контрагент за кожне зобов?язання, виконане не належним чином, зобов?язаний сплатити штраф у розмірі 0,1% від загальної вартості додатку до договору, в якому вказано зобов?язання, що виконане неналежним чином. У разі прострочення належного виконання зобов?язання більше ніж на 10 (десять) календарних днів, Контрагент зобов?язаний сплатити штраф у розмірі 1% від загальної вартості додатку до договору, в якому вказано зобов?язання, що виконане неналежним чином, та з 11 календарного дня МХП має право відмовитися від Договору, що не звільняє Контрагента від необхідності оплати штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 ГК).

Виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК (частина перша статті 199 ГК),

Видами забезпечення виконання зобов`язання за змістом положень частини першої статті 546 ЦК є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. (ст. 549 Цивільного кодексу України).

При цьому, суд зазначає, що розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі України є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності. Неустойка в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України - це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов`язань.

Виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК (частина перша статті 199 ГК)

Видами забезпечення виконання зобов`язання за змістом положень частини першої статті 546 Цивільного кодексу України є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов`язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 Цивільного кодексу України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов`язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За змістом положень частини четвертої статті 231 ГК України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що сторони за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення зобов`язань за договором та додатковою угодою до нього.

Судом перевірено розрахунок заявленого до стягнення з відповідача розміру штрафу, з урахуванням приписів чинного законодавства України та п. 6.4 договору, та встановлено, що сума нарахована вірно, відповідно до вимог законодавства та умов договору, а тому визнається обґрунтованою вимога позивача про стягнення з відповідача 2 869, 46 грн - штрафу.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 8 212, 78 грн - інфляційних втрат за період з 01.08.2023 по 22.05.2024 та 55 253, 02 грн - 30 % річних за період з 01.08.2023 по 22.05.2024, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року).

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019 р., у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019 р., у справі №910/21564/16 від 10.07.2019 р.

Так, у позовній заяві, Товариство з обмеженою відповідальністю «Вінницька птахофабрика» посилається на п. 3.1. додаткової угоди № 1 до договору, як підставу для визначення іншого розміру процентів річних, проте, суд зазначає, що додана позивачем до позовної заяви редакція додаткової угоди № 1 від 15.05.2023 не містить пункту 3.1. договору.

Тож, у даному випадку, враховуючи що договором не встановлений інший розмір річних, підлягає застосуванню розмір річних визначений ст. 625 ЦК України - 3 %.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок процентів річних та інфляційних втрат і встановив, що у розрахунку допущені помилки у визначенні розміру нарахування, оскільки з урахуванням обмежень визначених ст. 625 ЦК України підлягає застосуванню річні у розмірі 3 %, при цьому розмір інфляційних втрат нараховано вірно.

За розрахунком суду, обґрунтованою до стягнення є сума 3 % річних у розмірі 5 769, 01 грн за період з 01.08.2023 по 22.05.2024, а також сума інфляційних втрат у розмірі 8 212, 78 за період з 01.08.2023 по 22.05.2024, а тому вимога в цій частині підлягає частковому задоволенню.

Тож, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінницька птахофабрика» підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінницька птахофабрика» - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Пещерін фуд процесінг» (вул. Червоноткацька, буд. 75, м. Київ, 02660, ідентифікаційний код - 36820911) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінницька птахофабрика» (вул. Слобода, буд. 141, м. Ладижин, Вінницька обл., 24321, ідентифікаційний код - 35878908) 286 945 (двісті вісімдесят шість тисяч дев`ятсот сорок п`ять) грн 80 коп. - заборгованості, 2 869 (дві тисячі вісімсот шістдесят дев`ять) грн 46 коп. - штрафу, 5 769 (п`ять тисяч сімсот шістдесят дев`ять) грн 01 коп. 3 % річних, 8 212 (вісім тисяч двісті дванадцять) грн 78 коп. - інфляційних втрат та 4 556 (чотири тисячі п`ятсот п`ятдесят шість) грн 96 коп.- судового збору.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.

Суддя С. О. Щербаков