Постанова

від 29.08.2024 по справі 910/10380/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/10380/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Рогач Л. І. - головуючої, Краснова Є. В., Мачульського Г. М.,

за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.

представників учасників справи:

Товариства з обмеженою відповідальністю "Контактбудсервіс" - Мусієнка О. І.,

Департаменту земельних ресурсів - Геращенко В. І.,

Київської міської ради - Поліщук М. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Контактбудсервіс"

на рішення Господарського Суду міста Києва від 02.02.2021

(суддя Котков О. В.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.06.2024

(судді Кравчук Г. А., Тищенко А. І., Коробенко Г. П.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Контактбудсервіс"

до: Київської міської ради та Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки.

ВСТАНОВИВ:

1.Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Контактбудсервіс" (далі - ТОВ "Контактбудсервіс", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі - Київська міськрада, відповідач-1) та Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент, відповідач-2) про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення Договору оренди земельної ділянки, посвідченого державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Петровою Т. М. 05.09.2005 № 17-4324 та зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) за № 63-6-00286 від 08.09.2005 у книзі записів державної реєстрації договорів, текст якої викладено в прохальній частині позову (на тих самих умовах, на той самий строк).

1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач стверджував, що він належним чином виконує свої обов`язки за договором оренди земельної ділянки (в тому числі щодо своєчасної оплати), у встановлений строк звернувся до Київської міськради з листом - повідомленням про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк (поновлення договору оренди землі), додавши необхідний пакет документів, однак відповідачі протягом одного місяця не розглянули його звернення щодо поновлення договору та не повідомили про наявність заперечень і про своє рішення, що порушує його переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами

2.1. 05.09.2005 Київська міськрада як орендодавець та ТОВ "Контактбудсервіс" як орендар уклали договір оренди земельної ділянки, посвідчений того ж дня державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Петровою Т. М. (реєстровий № 17-4324) та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міськради (Київської міської державної адміністрації) за № 63-6-00286 у книзі записів державної реєстрації договорів (далі - Договір). Договір укладений на виконання рішення Київської міськради від 14.07.2005 № 774/3349.

2.2. У розділі 2 Договору визначено, що предметом (об`єктом) оренди ТОВ "Контактбудсервіс" є земельна ділянка розміром 26,7006 гектарів, кадастровий номер 8000000000:96:001:0009, яка розташована у житловому масиві Осокорки-Центральні (3 мікрорайон) у Дарницькому районі м. Києва. Метою надання земельної ділянки в оренду є її забудова об`єктами житлового і соціально-побутового призначення.

2.3. 08.09.2005 Київська міськрада передала, а ТОВ "Контактбудсервіс" прийняло у користування об`єкт оренди за Договором. Процедура передачі земельної ділянки оформлена актом приймання-передачі, підписаним сторонами.

2.4. Згідно з розділом 3 Договору строк його дії визначено на 15 років (на період будівництва), тобто до 08.09.2020.

2.5. Відповідно до пункту 11.7 Договору орендар після закінчення строку, на який було укладено цей Договір, за умови належного виконання своїх обов`язків, має за інших рівних умов переважне право на його поновлення. У цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж за 3 (три) місяці до закінчення строку дії Договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

2.6. До таких обов`язків згідно з пунктом 8.4 Договору належать:

- використання земельної ділянки відповідно до її цільового призначення;

- завершення забудови земельної ділянки в строки, встановлені проєктною документацією на будівництво, затвердженою в установленому порядку;

- своєчасне внесення орендної плати.

2.7. 30.04.2020 ТОВ "Контактбудсервіс" звернулось до Київської міськради з листом-повідомленням (вих. № 13) про поновлення Договору.

2.8. До листа-повідомлення ТОВ "Контактбудсервіс" додало чотири примірники проєкту додаткової угоди про поновлення Договору, підписані та скріплені печаткою орендаря; довідку Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про відсутність заборгованості з орендної плати; документи на підтвердження виконання умов Договору щодо будівництва або які обґрунтовують необхідність поновлення цього Договору для завершення будівництва, в тому числі інформацію про сплату пайової участі на розвиток інфраструктури міста.

2.9. Київська міськрада у встановлений місячний строк не повідомила ТОВ "Контактбудсервіс" про своє рішення щодо поновлення Договору.

2.10. Натомість 19.06.2020 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міськради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент земресурсів, Відповідач-2) повідомив Позивача про те, що розгляд питання щодо поновлення Договору буде можливий лише після остаточного розгляду судової справи № 910/1424/19, в якій вирішується питання щодо чинності рішення Київської міськради від 31.01.2019 № 3/6659 "Про розірвання договорів оренди земельних ділянок для забудови об`єктами житлового і соціально-побутового призначення у ж/м Осокорки-Центральні (1, 2, 3, 4, 5, 6 мікрорайони) у Дарницькому районі м. Києва від 08.09.2005 № 63-6-00282, № 63-6-00286, № 63-6-00285, № 63-6-00284, № 63-6-00283" (далі - рішення Київської міськради від 31.01.2019 № 3/6659).

2.11. Як убачається зі змісту рішення Київської міськради від 31.01.2019 № 3/6659, остання з мотивів систематичного невиконання ТОВ "Контактбудсервіс" умов пункту 8.4 Договорів щодо сплати орендної плати за земельні ділянки, зважаючи на негативне ставлення громадськості до намірів щодо забудови земельних ділянок, вирішила розірвати Договори у односторонньому порядку, серед яких і Договір оренди земельної ділянки розмір 26,7006 гектарів, кадастровий номер 8000000000:96:001:0009.

2.12. В пояснювальній записці до проекту цього рішення причинами розірвання наведено використання орендарем земельних ділянок способами, що суперечать екологічним вимогам, наявність заборгованості зі сплати орендної плати та, незважаючи на наявність дозвільних документів, не виконання ТОВ "Контактбудсервіс" будівельних робіт.

2.13. Обґрунтованість цих претензій Київської міськради та, відповідно, стан виконання позивачем обов`язків, покладених на нього пунктом 8.4 Договору, були предметом дослідження та оцінки у справі №910/1424/19 за позовом ТОВ "Контактбудсервіс" до Київської міської ради про визнання незаконним (недійсним) та скасування рішення Київської міськради від 31.01.2019 № 3/6659.

2.14. Господарський суд міста Києва рішенням від 02.07.2019 у справі №910/1424/19 рішення Київської міськради від 31.01.2019 № 3/6659 скасував, як прийняте за відсутності передбачених для цього підстав. 07.07.2020 Північний апеляційний господарський суд апеляційну скаргу Київської міськради залишив без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва - без змін.

2.15. Суди також з`ясували, що згідно з податковим повідомленням-рішенням від 04.02.2019 №0045140305 ТОВ "Контактбудсервіс" збільшено суму податкового грошового зобов`язання по орендній платі на 22 450 716,60 грн, зокрема, за основним зобов`язанням в розмірі 17 960 573,28 грн, за період із 01.01.2017 по 30.06.2018 як орендарю земельних ділянок.

2.16. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.01.2020 у справі № 640/12591/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.06.2020, позов ТОВ "Контактбудсервіс" задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 04.02.2019 № 0045140305.

2.17. Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27.05.2021 у справі № 640/12591/19 задоволено касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.06.2020 та рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.01.2020 скасовано, у задоволенні позову ТОВ "Контактбудсервіс" відмовлено. Зазначено, що у межах спірних правовідносин прийняте Київською міською радою рішення від 28.02.2013 № 89/9146 «Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України» є нормативно-правовим актом, приписи якого зокрема змінюють для позивача права та обов`язки, є способом реалізації владних управлінських функцій радою як суб`єктом владних повноважень. Дане рішення не скасовано в судовому або іншому порядку, внаслідок чого є обов`язковим як для позивача, так і для відповідача у справі

2.18. В подальшому рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2022 у справі № 910/2902/18 (910/20011/21) (реєстраційний номер рішення 107961470 в Єдиному реєстрі судових рішенням за посиланням: http://reyester.court.gov.ua/Review/107961470) стягнуто з ТОВ "Контактбудсервіс" на користь Головного управління ДПС у м. Києві заборгованість по орендній платі за землю в розмірі 27 002 368,65 грн, судовий збір в розмірі 405 035,52 грн.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 02.02.2021 відмовив у задоволені позовних вимог.

3.2. Мотивував тим, що переважне право позивача як орендаря на поновлення Договору оренди згідно із частинами першою-п`ятою статті 33 Закону України "Про оренду землі" буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору. Станом на день звернення до місцевого господарського суду Київська міськрада не порушила та не могла порушити відповідне право позивача на поновлення договору оренди земельної ділянки, оскільки термін дії його не сплив.

3.3. Північний апеляційний господарський суд постановою від 20.09.2022 скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове рішення, яким позовні вимоги задовольнив.

3.4. Верховний Суд постановою від 18.05.2023 частково задовольнив касаційну скаргу Київської міськради, постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2022 скасував, а справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

3.5. Північний апеляційний господарський суд постановою від 20.09.2022 залишив апеляційну скаргу ТОВ "Контактбудсервіс" без задоволення, а рішення - без змін.

3.6. Дійшов висновку, що позивач внаслідок неналежного виконання взятих на себе зобов`язань в частині своєчасного внесення орендних платежів у період з 01.01.2017 по 30.06.2018 та в наступному періоді за податковими розрахунками від 17.02.2020 і від 17.02.2021 втратив переважне право на поновлення договору у порядку та строки, встановлені пунктами 8.3, 11.7 цього Договору та статті 33 Закону України "Про оренду землі".

3.7. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що аргументи та доводи позивача в апеляційній скарзі не спростували висновків суду першої інстанції про недоведеність позивачем факту порушення Київською міською радою його права або охоронюваного інтересу на поновлення спірного договору через укладення додаткової угоди на той самий строк та на тих самих умовах.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування

4.1. ТОВ "Контактбудсервіс" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.06.2024, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження ТОВ "Контактбудсервіс" зазначило таке:

- суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 14.12.2021 у справі № 910/1344/21, від 02.08.2022 у справі № 910/2902/18 (910/20964/20), від 23.04.2024 у справі №910/14473/22 щодо застосування приписів частини першої статті 30 Закону України "Про оренду землі" та частини першої статті 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), які регламентують порядок внесення змін до договору, в тому числі щодо зміни орендної плати а також пункту "в" частини першої статті 5 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) стосовно того, що реалізуючи право розпорядження земельною ділянкою, орган місцевого самоврядування діє не як суб`єкт владних повноважень, а як рівний учасник договірних відноси з орендарями (пункт перший частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України));

- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі" щодо можливості застосування процедури позасудового врегулювання поновлення договору за принципом "мовчазної згоди" до випадків наявної судової суперечки щодо поновлення цього ж договору (пункт третій частини другої статті 287 ГПК України);

- суди не врахували лист Головного управління ДПС у м. Києві №4767/10/26-15- 10-07-10 від 23.04.2020 року, лист ГУ ДПС у м. Києві надало Лист №113095/6/26-15-13-01-08 від 20.12.2023, лист Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 11.01.2024 №05703-437, а також інші докази, які підтверджують факт належної оплати позивачем орендних платежів (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України).

4.2. Узагальнено доводи касаційної скарги зводяться до того, що за наведених у справі обставин відсутні підстави визначати обов`язки орендаря здійснювати платежі за орендовану земельну ділянку у іншому розмірі, ніж це визначено договором, що, на думку скаржника, підтверджується наведеною судовою практикою.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. Інші учасники справи правом на надання відзиву не скористалися.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідачку, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.

6.2. Колегія суддів враховує, що судові рішення у цій справі вже були предметом касаційного оскарження. Так, постановою Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 18.05.2023 у справі №910/10380/20 касаційну скаргу Київської міської ради задоволено частково, постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2022 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

6.3. У постанові від 18.05.2023 у цій справі Верховний Суд звернув увагу на таке:

"Статтею 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) було визначено загальну процедуру дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі, за якої завершення процедури поновлення договору полягало в укладенні додаткової угоди (за згодою сторін чи за судовим рішенням).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, наведеним у постанові від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.32), статтею 33 Закону України "Про оренду землі" визначено як підстави поновлення договору оренди землі, так і порядок такого поновлення шляхом укладення відповідної додаткової угоди до договору оренди землі. Право сторони на оскарження в суді відмови або зволікання з укладенням додаткової угоди в контексті спірних правовідносин означають право сторони на звернення до суду для укладення додаткової угоди.

У постановах Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 905/650/19, від 15.05.2019 у справі № 912/1984/17, від 15.05.2019 у справі № 912/3810/16 суд касаційної інстанції акцентував увагу на необхідності врахування під час розгляду спорів у подібних правовідносинах презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних правовідносин.

Суд зауважував, що оскільки відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права.

При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що, зокрема, підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу.

Отже, законодавець, задекларувавши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що стаття ЗЗ Закону України "Про оренду землі" визначає алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та певні правові запобіжники для захисту орендаря як більш уразливої сторони в цих правовідносинах від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря.

Щодо прав орендаря на продовження орендних правовідносин судовий захист законодавчо передбачено лише для особи, яка належним чином виконувала свої обов`язки за договором.

Отже, у вирішенні питання щодо продовження користування земельною ділянкою слід виходити з того, що користування має бути належним з точки зору положень статті 3 ЦК України, а не будь-яким".

6.4. Під час нового розгляду справи суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні у справі докази у сукупності з наданими позивачем поясненнями, надавши їм оцінку, встановив, що за результатами проведених податковим органом контрольних заходів виявлена у позивача заборгованість зі сплати орендної плати за період з 01.01.2017 по 30.06.2018 (податкове повідомлення-рішення №0045140305 від 04.02.2019) та наступні періоди (за податковими розрахунками від 17.02.2020 і від 17.02.2021), яка в порушення умов пункту 4.5 договору сплачена позивачем лише в грудні 2023 року, а наданий податковим органом лист від 20.12.2023 №113096/6/26-15-13-01-08 засвідчує відсутність такої заборгованості станом на 19.12.2023, враховуючи здійснення погашення існуючої заборгованості за вказані періоди упродовж 08.12.2023-18.12.2023.

6.5. За встановлених обставин суд апеляційної інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ТОВ "Контактбудсервіс" про визнання укладеною додаткової угоди, оскільки право орендаря на продовження орендних правовідносин (та відповідно можливість його судового захисту) законодавчо передбачено лише для особи, яка належним чином виконувала свої обов`язки за договором.

6.6. Разом із цим, суд першої інстанції, обґрунтовуючи судове рішення, яке апеляційний господарський суд залишив без змін, зазначив, що переважне право позивача як орендаря на поновлення договору оренди згідно із частинами першою- п`ятою статті 33 Закону України "Про оренду землі" буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору.

6.7. Втім, за усталеною практикою Верховного Суду, якщо орендодавець відмовляється чи ухиляється від укладення договору оренди землі, то визнання укладеним договору є належним способом захисту порушеного права, що відповідає висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 908/299/18, та інших. Тобто сам факт ухилення орендодавця від укладання договору є підставою для звернення з відповідним позовом, правом на подання якого орендар може скористатись незалежно від того, чи укладений договір з новим орендарем. Доводи про неправильне застосування судом першої інстанції частин першої-п`ятої статті 33 Закону України "Про оренду землі" щодо змісту порушеного права орендаря, наведені в апеляційній скарзі, не розглянуті.

6.8. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення слід змінити, виключивши такий висновок та виклавши їх мотивувальні частині в редакції цієї постанови.

6.9. Колегія суддів враховує, що за частиною першою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.10. Як вже зазначалось, касаційну скаргу ТОВ "Контактбудсервіс" аргументувало пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, вважаючи, що суди не врахували висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 14.12.2021 у справі №910/1344/21, від 02.08.2022 у справі № 910/2902/18 (910/20964/20), від 23.04.2024 у справі №910/14473/22.

6.11. За змістом пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

6.12. Для касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення з наведеної підстави наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

6.13. Суд звертає увагу, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні правовідносини.

6.14. Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду.

6.15. У постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини" та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно.

6.16. Термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

6.17. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

6.18. Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, зокрема у постановах від 05.12.2018 у справі № 522/2202/15-ц та від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

6.19. Верховний Суд неодноразово наголошував, що підставою для касаційного оскарження судових рішень за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України є неврахування висновку саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

6.20. Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

6.21. Проаналізувавши обставини правовідносин у даній справі та у справах, на постанови в яких посилається скаржник, шляхом співставлення їх суб`єктів, об`єктів та юридичного змісту, колегія суддів дійшла висновку, що правовідносини у справах не є подібними, тому підстави для врахування позицій Верховного Суду, викладених у постановах відсутні, з огляду на таке.

6.22. У справі, що розглядається, спір виник щодо змісту та порядку реалізації прав орендаря земельної ділянки на оформлення продовження орендних відносин у відповідності до статті 33 Закону України "Про оренду землі" в контексті належного та добросовісного виконання ним обов`язків орендарю за наявності рішення Міськради про приведення орендних платежів у відповідність до пункту 288.5 статті 288 ПК України.

6.23. Однак постанови, на які послався скаржник у касаційній скарзі, прийняті за відсутності таких обставин.

6.24. Так, у справі №910/1344/21 розглядався спір про визнання укладеним договору про внесення змін до договору оренди земельної ділянки у зв`язку з прийняттям Міськрадою рішення "Про бюджет міста Києва на 2021 рік", яким змінено мінімальні розміри орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади.

6.25. Предметом позову у справі 910/14473/22 були вимоги про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 28.12.2021 шляхом тимчасового (а саме на період із 01.03.2022 по 31.05.2022) визначення нульової ставки орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності, яка належить територіальній громаді міста.

6.26. Отже, правовідносини у наведених скаржником справах не є подібними ні за предметом спору, ні за підставами позову, ні за матеріально-правовим регулюванням спірних відносин, а правові висновки, викладені у судовому рішенні, на які посилається скаржник у цій справі, не є релевантними до спірних правовідносин у справі, що розглядається.

6.27. Що ж до постанови у справі № 910/2902/18 (910/20964/20) (що розглядалась в межах справи про банкрутство), то вона прийнята в правовідносинах про стягнення спірної заборгованості з орендної плати за цим договором оренди, а не в подібних правовідносинах, тобто, стосується повноти встановлення обставин справи та оцінки її попередніми судовими інстанціями, а таких доводів касаційна скарга не містить.

6.28. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

6.29. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою товариства у частині вказаної підстави згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 цього Кодексу.

6.30. Скаржник на обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення посилається також на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі" щодо можливості застосування процедури позасудового врегулювання поновлення договору за принципом "мовчазної згоди" до випадків наявної судової суперечки щодо поновлення цього ж договору у подібних правовідносинах.

6.31. Колегія суддів звертає увагу на те, що зміст пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України свідчить, що зазначена процесуальна норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

6.32. Однак скаржник у касаційній скарзі не наводить аргументованого обґрунтування щодо необхідності формування висновку Верховного Суду про застосування зазначених ним норм права в сукупності в контексті спірних правовідносин з урахуванням встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи, здійсненої ним оцінки наявних у справі доказів, зокрема щодо неналежного виконання орендарем своїх зобов`язань за договором та наявністю заборгованості з орендної плати, яка була погашена позивачем лише у грудні 2023 року.

6.33. При цьому доводи касаційної скарги у цій частині фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками апеляційного господарського суду, до необхідності встановлення інших обставин, ніж встановлені судом, та стосуються переоцінки наданих сторонами доказів, а отже, з огляду на встановлені апеляційним судом фактичні обставини справи та мотиви для відмови у позові, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для формування правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування наведених скаржником норм права у правовідносинах, що склалися у цій справі.

6.34. Саме лише прагнення скаржника здійснити переоцінку наявних у матеріалах справи доказів та перевірку обставин цієї справи з урахуванням його власних висновків щодо поданих доказів не є підставою для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.35. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

6.36. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або

6.37. Проте, як уже зазначалося, підстави касаційного оскарження, наведені відповідачем у касаційній скарзі, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, у цьому випадку, не отримали підтвердження, після відкриття касаційного провадження, у зв`язку з чим такі доводи як неналежне дослідження зібраних у справі доказів встановлення обставин справи відхиляються судом касаційної інстанції.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

7.2. Зважаючи на те, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшли підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою відповідача в цій частині.

7.3. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішенні у відповідній частині або змінити рішення у відповідній частині, не передаючи справу на новий розгляд.

7.4. Згідно зі статтею 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

7.5. За наведених обставин колегія суддів, виходячи з наданих процесуальним законом повноважень, вважає за необхідне змінити оскаржувані судові рішення у цій справі, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, а в решті судові рішення залишити без змін. З цих підстав касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

8. Судові витрати

8.1. З огляду на висновок Верховного Суду про зміну мотивувальних частин оскаржуваних рішення і постанови із залишенням без змін їх резолютивних частин, а в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закриває, відповідно до приписів статті 129 ГПК України судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Контактбудсервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.06.2024 у справі № 910/10380/20, відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Контактбудсервіс" у частині підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, задовольнити частково, рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.06.2024 у справі № 910/10380/20 змінити, виклавши їх мотивувальні частині в редакції цієї постанови. В решті рішення та постанову залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча Л. Рогач

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський