Постанова

від 06.09.2024 по справі 2-51/11

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

06 вересня 2024 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 2-51/11

Головуючий у першій інстанції Фетісова Н. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/949/24

Чернігівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої-судді Шитченко Н.В.,

суддів: Висоцької Н.В., Мамонової О.Є.,

із секретарем: Зіньковець О.О.,

заявник: ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: Прилуцький відділ державної виконавчої служби у Прилуцькому районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ТРАСТ ФІНАНС», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінанс Проперті Груп»,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 17 травня 2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України.

У С Т А Н О В И В:

У 2011 році відділ ДВС Прилуцького МРУЮ звернувся до суду з поданням про встановлення ОСОБА_1 тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України до виконання нею зобов`язань у декількох виконавчих провадженнях. Мотивуючи свої вимоги, заявник зазначав, що боржниця тривалий час ухиляється від виконання грошових зобов`язань за виконавчими документами, виданими Прилуцьким міськрайонним судом у 2009 та 2011 роках, з часу відкриття виконавчих проваджень жодної суми в рахунок погашення боргу добровільно сплачено не було.

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду від 13 грудня 2011 року подання задоволено. Встановлено ОСОБА_1 тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України до виконання нею зобов`язань згідно з: виконавчим листом № 2-51, виданим 21 лютого 2011 року Прилуцьким міськрайонним судом про стягнення з ОСОБА_1 солідарно з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Надра» 199 303,01 грн; виконавчим листом № 2-51, виданим 21 лютого 2011 року Прилуцьким міськрайонним судом про стягнення з ОСОБА_1 солідарно з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Надра» 2 012 грн; виконавчим листом № 2-721, виданим 04 червня 2009 року про стягнення з ОСОБА_1 солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ВАТ «Універсал Банк» 464 607,49 грн.

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, в якій просила скасувати їй тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, встановлене ухвалою Прилуцького міськрайонного суду від 13 грудня 2011 року.

Мотивуючи заявлені вимоги, зазначала, що в органах виконавчої служби знаходиться кілька виконавчих проваджень про стягнення з неї солідарно з ОСОБА_2 грошових сум, оскільки заявниця виступала поручителем по кредитним договорам. Кредитор ОСОБА_2 трагічно загинув у ДТП у 2013 році, і на її утриманні залишилась малолітня дитина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Наміру ухилятися від виконання рішень суду ОСОБА_1 не мала і не має, постійно проживає в м. Прилуки, за місцем її роботи стягується заборгованість у визначеному законом розмірі.

Указувала, що в Італії проживає її матір. У зв`язку з військовою агресією російської федерації ОСОБА_1 17 березня 2022 року вимушено виїхала разом з донькою до матері в Італію, але повернулася до України 19 липня 2022 року, хоча дозвіл на її тимчасове перебування в Італії діяв до 04 березня 2023 року. Зазначала, що обмеження у виїзді за межі України позбавляє її можливості спілкуватись та бачитись з матір`ю, яка за віком та станом здоров`я не має змоги приїздити до України. З часу ухвалення рішення суду про обмеження у праві виїзду за кордон заявниця не набувала об`єктів нерухомого майна, транспортних засобів та фактично не ухилялась від виконання визначених судовими рішеннями зобов`язань. Вважала, що обмеження свободи пересування неправомірно триває більше 12 років, що є непропорційним з переслідуваною метою і порушує права особи на вільне пересування.

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду від 17 травня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , вважаючи ухвалу суду необґрунтованою та посилаючись на неповноту встановлення обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалити нове рішення, яким скасувати їй тимчасове обмеження у праві виїзду за межи України.

Доводи апеляційної скарги зводяться до хибності висновку суду першої інстанції про відсутність належних доказів повного виконання боржницею своїх зобов`язань за виконавчими документами або звільнення від цих зобов`язань, оскільки визначальним при вирішенні даної справи є встановлення судом обставин саме ухилення заявниці від виконання рішень суду, а не їх невиконання боржником чи незвільнення від їх виконання.

Представник заявниці адвокат Чередніченко О.М. зазначає, що саме з аналізу ч. 3 ст. 441 ЦПК України, п. 5 ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» та п. 19 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження» вбачається, що законодавством передбачені юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду фізичної особи за межі України не за наявністю самого факту невиконаних зобов`язань, а за ухилення від їх виконання, проте, судом існування обставин ухилення боржниці від виконання судових рішень встановлено не було.

Наголошує, що ОСОБА_1 навела суду обставини та надала докази на їх підтвердження, яким суд не надав належної оцінки щодо можливості заявниці виконати рішення судів та відсутності умисних дій останньої, направлених на свідоме невиконання зобов`язань. Зокрема, суд не врахував, що вона виступала поручителем по кредитним договорам, кредитор ОСОБА_2 трагічно загинув у ДТП у 2013 році, на утриманні заявниці залишилася малолітня дочка, яку вона самостійно виховувала, що позбавляло матір можливості отримувати будь-які інші додаткові доходи. З заробітної плати ОСОБА_1 проводилися відрахування у визначеному законом розмірі 20 % від доходу, а з моменту ухвалення судових рішень боржниця об`єктів рухомого чи нерухомого майна не набувала, що не заперечується державним виконавцем.

Звертає увагу на те, що, виїхавши під час російської агресії до своєї матері в Італію, ОСОБА_1 через чотири місяці повернулася до України, не зважаючи на наявність дозволу на проживання в Італії до березня 2023 року, тобто, наміру ухилятися від виконання судових рішень остання не мала. Проте, суд, не встановивши дійсних обставин ухилення ОСОБА_1 від виконання зобов`язань, лише послався на наявність боргу у виконавчих провадженнях на підтвердження факту ухилення боржника від виконання зобов`язань, що повністю суперечить нормам матеріального і процесуального права.

Стверджує, що отримання заявницею робочої візи до Польщі у 2017 році також не свідчить про її наміри ухилитися від виконання зобов`язань, оскільки ОСОБА_5 не була обізнана про наявність судового рішення щодо неї про обмеження у праві виїзду за межі України. Під час розгляду судом подання відділу ДВС вона присутньою не була через відсутність на час його вирішення процесуального обов`язку повідомлення боржника про судовий розгляд. Лише після відмови прикордонної служби у перетині ОСОБА_1 кордону, вона дізналась про наявність рішення суду, яким обмежено її право на виїзд за межі України.

Наголошує, що висновок суду про те, що обмеження у праві виїзду заявниці за межі України тривалістю більше 12 років є виправданим, пропорційним і має забезпечити реальне виконання рішень суду на загальну суму 620 581,98 грн суперечить приписам ст. 2 протоколу № 4 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст. 33 Конституції України та судовій практиці ЄСПЛ. За відсутності підтверджень ухилення ОСОБА_1 від виконання зобов`язань її обмеження у праві виїзду за кордон не переслідує легітимну мету, не створює додаткові передумови для виконання рішення суду та є непропорційним втручанням в її конституційне право на свободу пересування.

У наданому відзиві ТОВ «Фінанс Проперті Групп», посилаючись на ухвалення судового рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін. Доводи відзиву зводяться до безпідставності тверджень скаржниці про необхідність встановлення судом факту існування обставин ухилення від виконання судового рішення, оскільки такі обставини встановлюються лише при розгляді питання про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником. Задоволення заяви боржника про скасування такого обмеження має відбуватися за вмотивованою заявою, проте, ст. 441 ЦПК України не містить вичерпного переліку, яким боржник має мотивувати свою заяву, отже вмотивованість заяви це відображення всіх мотивів та обґрунтувань заяви у її змісті, які забезпечені повнотою доказів, їх достатністю та належністю.

Представник товариства зазначає, що застосоване тимчасове обмеження прав заявниці є цілком виправданим, оскільки сприяє погашенню заборгованості боржника перед стягувачем ТОВ «Фінанс Проперті Групп». Досліджені обставини справи не дають на даний час підстав дійти переконливого висновку про можливість скасування обмежувальних заходів, оскільки виконання боргових зобов`язань не підтверджено належними доказами, жодних фінансових документів заявницею надано не було, відтак не можна стверджувати про очікуване виконання рішення суду.

Наголошує на тому, що, судовим рішенням з ОСОБА_1 стягнуто борг в сумі 25 108,41 долар США та визначено його гривневий еквівалент. Отже, на думку товариства, борг заявниці становить наразі близька 1 019 169,37 грн. Отже, вона має суттєвий розмір заборгованості, погашення його відбувається незначними сумами та впродовж тривалого терміну 13 років; майна, за рахунок якого можливо було б погасити борг, боржниця у власності не має. Таким чином існування обмеження у праві виїзду за кордон стимулюватиме ОСОБА_1 до належного виконання судового рішення, що є елементом справедливого судового розгляду в контексті ст. 6 Конвенції про захист прав людини та ст. 2, 18 ЦПК України.

Указує, що, посилаючись на наявність сімейних обставин, які унеможливлюють належне виконання грошових зобов`язань, ОСОБА_1 не зазначає про існування об`єктивних обставин, які були чи є перешкодою для виконання рішення суду протягом 13 років. Посилання на утримання дитини, оплату комунальних послуг, придбання продуктів харчування, одягу, забезпечення навчального процесу дитини носить загальний характер. Єдиною обставиною невиконання рішення суду є позиція ОСОБА_1 , неодноразово висловлена у судовому засіданні, про незаконність ухваленого рішення суду та її незгода з сумою, яка визначена судовим рішенням.

У наданому відзиві ТОВ «ФК «Траст Фінанс», посилаючись на ухвалення судового рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін. Обґрунтовуючи відзив, представник товариства зазначає, що станом на 21 червня 2024 року на примусовому виконанні перебуває виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Траст Фінанс» (первісний стягувач ВАТ «Універсал Банк») заборгованості за кредитним договором в сумі 464 607,49 грн. За період примусового виконання рішення суду з 19 червня 2009 року по 10 травня 2024 року (15 років) з боржниці стягнуто лише 22 854,41 грн.

Зазначає, що виконавчою службою вживалися заходи примусового виконання рішення суду, які виявилися безрезультатними, що і стало підставою для звернення органу ДВС з поданням про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України, яке судом було задоволено. Тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України це вид санкції, яка може застосовуватися у зв`язку з ухиленням особи від виконання зобов`язання, зокрема, виконання судового рішення. Виконання судового рішення у цивільних справах є складовою права на справедливий суд, про що неодноразово наголошував ЄСПЛ у своїх рішеннях.

Звертає увагу суду на те, що зміст заяви ОСОБА_1 доводить не зміну обставин, які зумовили суд застосувати тимчасове обмеження у праві її виїзду за кордон, а зводиться до незгоди заявниці з ухвалою суду, якою тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України до моменту виконання грошових зобов`язань. У заяві про скасування такого обмеження ОСОБА_1 не навела нових обставин, що виникли після встановлення відповідного обмеження і обґрунтовують необхідність скасування їй такого обмеження. Наголошуючи на відсутності доказів її ухилення від виконання судового рішення, ОСОБА_1 фактично намагається спростувати висновки суду про наявність підстав для встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, при цьому ухвалу суду, якою було встановлено таке обмеження, заявниця в апеляційному порядку не оскаржувала. Належних доказів щодо сплати заборгованості або вжиття заходів, спрямованих на виконання судового рішення, ОСОБА_1 не надано.

У відзиві Прилуцький відділ ДВС у Прилуцькому районі, заперечуючи проти доводів апеляційної скарги та вважаючи їх безпідставними, просить залишити ухвалу Прилуцького міськрайонного суду від 17 травня 2024 року без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник органу ДВС зазначає, що на даний час у відділі перебуває зведене виконавче провадження, до складу якого входять виконавчі провадження про стягнення з ОСОБА_1 в солідарному порядку на користь ТОВ «Фінанс Проперті Групп» заборгованості в сумі 199 303,01 грн та на користь ТОВ «ФК «Траст Фінанс» 464 607,49 грн заборгованості за кредитом. 09 травня 2024 року винесені постанови про звернення стягнення на доходи боржниці та направлено їх для виконання до ТОВ «Епіцентр К». За весь час примусового виконання судових рішень боржником сплачено на користь стягувачів ТОВ «Фінанс Проперті Групп» 21 169,54 грн та на користь ТОВ «ФК «Траст Фінанс» 23 549,86 грн.

Наголошує, що в ході виконавчих проваджень державним виконавцем дотримані вимоги ЗУ «Про виконавче провадження» та вжиті всі передбачені цим законом заходи щодо примусового виконання судового рішення, зокрема, у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звернення до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника (фізичної особи) за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості, що передбачено п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону.

Вислухавши суддю-доповідача, заслухавши пояснення представника заявниці, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить висновку, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, враховуюче наступне.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що установлене Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами право вільно залишати територію України може бути обмежене відносно боржника-фізичної особи за судовим рішенням шляхом установлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України до виконання зобов`язань за рішенням суду.

Суд указав, що виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-721 від 04 червня 2009 року вперше відкрито 19 червня 2009 року, а з виконання виконавчого листа № 2-51 від 21 лютого 2011 року 18 березня 2011 року, які згодом повернуті стягувачу. Через тривале ухилення боржника від виконання рішення суду в грудні 2011 року державним виконавцем направлено до суду подання про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду ОСОБА_1 за межі України до виконання нею своїх зобов`язань на підставі виконавчих листів № 2-51 та № 2-721, виданих 21 лютого 2011 року та 04 червня 2009 року Прилуцьким міськрайонним судом, яке було задоволено.

Районний суд констатував, що належних доказів виконання повністю своїх зобов`язань за виконавчим документом та/або звільнення від цих зобов`язань заявницею не подано та не встановлено судом в ході розгляду справи, а тому наразі обставини, які слугували для застосування тимчасового обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України не змінилися. Будь-які докази, що свідчать про відсутність умислу на ухилення від зобов`язання, а також на підтвердження того, що боржниця вчиняла будь-які дії, спрямовані на виконання судового рішення, в матеріалах справи відсутні, відтак не можна стверджувати про очікуване виконання рішення суду. Встановлений ОСОБА_1 захід у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон триває більше 12 років і за наявності існуючих у заявниці невиконаних грошових зобов`язань на загальну суму 620 581,98 грн є виправданим, пропорційним, має забезпечити реальне виконання рішення суду та призвести до поновлення прав стягувачів.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, зважаючи на таке.

У справі встановлено, що рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 21 травня 2009 року у справі за позовом ВАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення боргу позовні вимоги задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ВАТ «Універсал Банк» 462 877,49 грн в рахунок заборгованості по кредиту, несплачених по ньому відсотках та пені. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ВАТ «Універсал Банк» 1 730 грн в рахунок сплаченого державного мита та витрат за інформаційно-технічне забезпечення (а.с. 15).

19 червня 2009 року державним виконавцем відділу ДВС Прилуцького МРУЮ винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 13443383 з виконання виконавчого листа № 2-721 від 04 червня 2009 року про стягнення солідарно з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Універсал Банк» заборгованості в сумі 464 607,49 грн (а.с. 56).

Постановою від 27 листопада 2009 року наведене виконавче провадження закінчено на підставі п. 10 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження» у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення (а.с. 56 зворот).

02 липня 2010 року заступником начальника відділу ДВС Прилуцького МРУЮ винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 20214958 з виконання виконавчого листа № 2-721 від 04 червня 2010 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованості в сумі 464 607,49 грн (а.с. 57).

Постановою від 14 червня 2012 року виконавчий лист № 2-721, виданий 04 червня 2010 року Прилуцьким міськрайонним судом, повернуто стягувачеві ПАТ «Універсал Банк» на підставі п. 7 ч. 1 ст. 47, ст. 50 ЗУ «Про виконавче провадження», оскільки у результаті вжитих державним виконавцем заходів виявилося неможливим з`ясувати місце проживання та перебування боржника. Майно, на яке можливо звернути стягнення, не виявлено (а.с. 58).

Заочним рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 03 лютого 2011 року позов ВАТ КБ «Надра» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та договором поруки задоволено в повному обсязі. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ВАТ КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором № 25-14/МК/2007-840 від 23 лютого 2007 року та договором поруки б/н від 23 лютого 2007 року в сумі 25 108,41 долар США, що в гривневому еквіваленті становить 199 303,01 грн, та 2012 грн судових витрат (а.с. 16).

У грудні 2011 року відділ ДВС Прилуцького МРУЮ звернувся до суду з поданням про встановлення ОСОБА_1 тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України до виконання нею зобов`язань у виконавчих провадженнях.

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 13 грудня 2011 року подання відділу ДВС Прилуцького МРУЮ задоволено. Встановлено ОСОБА_1 тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України до виконання нею своїх зобов`язань згідно з виконавчим листом № 2-51, виданого 21 лютого 2011 року Прилуцьким міськрайонним судом, про стягнення з ОСОБА_1 солідарно з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Надра» 199 303,01 грн; згідно з виконавчим листом № 2-721, виданим 04 червня 2009 року Прилуцьким міськрайонним судом, про стягнення з ОСОБА_1 солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ВАТ «Універсал Банк» 464 607,49 грн (а.с. 14).

18 січня 2013 року державним виконавцем відділу ДВС Прилуцького МРУЮ винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 41825289 з виконання виконавчого листа № 2-721 від 04 червня 2009 року про стягнення солідарно з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Універсал Банк» заборгованості по кредиту в сумі 464 607,49 грн (а.с. 10).

15 травня 2013 року державним виконавцем відділу ДВС Прилуцького МРУЮ винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 41825350 з виконання виконавчого листа № 2-51 від 21 лютого 2011 року про стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ВАТ КБ «Надра» заборгованості по кредиту в сумі 199 303,01 грн (а.с. 10 зворот).

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 11).

З копії паспорту громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданого 22 лютого 2017 року на ім`я ОСОБА_1 , вбачається, що остання оформила робочу візу до Польщі у період з 15 травня по 24 жовтня 2017 року, а 17 березня 2022 року виїздила за кордон (а.с. 12-13).

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 12 січня 2022 року заяву ТОВ «Фінанс Проперті Групп» про заміну сторони (стягувача) у виконавчому листі, видачу дубліката виконавчого документа та поновлення пропущеного строку пред`явлення його до виконання задоволено частково. Замінено сторону стягувача ПАТ КБ «Надра» на його правонаступника ТОВ «Фінанс Проперті Групп» у виконавчих листах по цивільній справі № 2-51/11, виданих 21 лютого 2011 року на підставі рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованості по кредитному договору № 25-14/МК/2007-840 від 23 лютого 2007 року. В решті заявлених вимог відмовлено (а.с. 42-44).

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 24 липня 2023 року заяву ТОВ «ФК «Траст Фінанс» про заміну сторони у виконавчому провадженні задоволено. Замінено стягувача АТ «Універсал Банк» на його правонаступника ТОВ «ФК «Траст Фінанс» у виконавчому провадженні при примусовому виконанні рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 21 травня 2009 року про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ВАТ «Універсал Банк» 462 877,49 грн в рахунок заборгованості за кредитом, несплачених по ньому відсотках та пені, а також 1 730 грн в рахунок сплаченого державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення, а всього 464 607,49 грн (а.с. 60).

Згідно з довідкою Прилуцького відділу ДВС у Прилуцькому районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 17 травня 2024 року на виконанні у відділі перебувають виконавчі документи: виконавчий лист № 2-51, виданий 21 лютого 2011 року Прилуцьким міськрайонним судом, про стягнення солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінанс Проперті Групп» заборгованості за кредитним договором в сумі 199 303,01 грн (ВП № 41825350), залишок боргу станом на 17 травня 2024 року становить 178 828,90 грн, виконавчого збору 17 598,24 грн; виконавчий лист № 2-721, виданий 04 червня 2009 року Прилуцьким міськрайонним судом, про стягнення солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Траст Фінанс» заборгованості по кредиту в сумі 464 607,49 грн (ВП № 41825289), залишок боргу станом на 17 травня 2024 року становить 441 753,08 грн, виконавчого збору 44 175,33 грн (а.с. 68).

ОСОБА_1 має дочку, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с. 18).

За змістом ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Право громадян України на пересування, в тому числі і залишення території України, закріплено у ст. 33 Конституції України. У той же час Конституція України передбачає можливість обмеження наданих громадянинові прав у випадках, що не заборонені законом.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України регулює ЗУ «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України». Статтею 6 даного Закону встановлені підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України. Так, право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадку, зокрема, коли громадянин ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Згідно зі ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Розділом VI ЦПК України визначено перелік процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб).

Відповідно до ч. 1 ст. 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.

Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні (ч. 3 ст. 441 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За приписами п. 18 ч. 3 ст. 18 Закону виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників-юридичних осіб або боржників-фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.

Згідно з ч. 5 ст. 441 ЦПК України суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника.

Відмова у скасуванні тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України не перешкоджає повторному зверненню з такою самою заявою у разі виникнення нових обставин, що обґрунтовують необхідність скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України (ч. 8 ст. 441 ЦПК України).

Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 331/8536/17 навів правову позицію, яка полягає у тому, що тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.

Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Зважаючи на вищенаведені норми та дослідивши обставини справи в сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що висновок районного суду про наявність підстав для відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України відповідає вимогам закону.

З наданої старшим державним виконавцем Прилуцького відділу ДВС у Прилуцькому районі інформації від 17 травня 2024 року (а.с. 68), яка узгоджується зі змістом наданого відділом відзиву на апеляційну скаргу (а.с.120-121), вбачається, що ОСОБА_1 має непогашені зобов`язання матеріального характеру перед ТОВ «Фінанс Проперті Групп» та ТОВ «ФК «Траст Фінанс», і залишок заборгованості у зведеному виконавчому провадженні № 67634559 становить 620 581,98 грн боргу.

Отже, суд першої інстанції правильно встановив наявність у заявниці непогашених боргових зобов`язань перед ТОВ «Фінанс Проперті Групп» та ТОВ «ФК «Траст Фінанс» у зведеному виконавчому провадженні на значну суму. Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду від 13 грудня 2011 року боржниці встановлено строк тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України до повного виконання своїх зобов`язань за виконавчим листом № 2-51, виданого 21 лютого 2011 року Прилуцьким міськрайонним судом про стягнення з ОСОБА_1 солідарно з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Надра» 199 303,01 грн, та виконавчим листом № 2-721, виданого 04 червня 2009 року про стягнення з ОСОБА_1 солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ВАТ «Універсал Банк» 464 607,49 грн.

Виходячи з розміру суми боргу, яка зазначалась державним виконавцем при зверненні з поданням про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон, наразі заявницею не погашено й половини боргових зобов`язань.

Відповідно до ч. 5 ст. 441 ЦПК України заява боржника про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон має бути вмотивованою.

Підставами, на які посилається ОСОБА_1 для скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України є те, що наразі боргові зобов`язання у зведеному виконавчому провадженні частково виконані, оскільки з її заробітної плати стягується заборгованість у визначеному законом розмірі, а встановлене судом обмеження у виїзді за межі України позбавляє заявницю можливості спілкуватись та бачитись з матір`ю, яка постійно проживає в Італії і за віком та станом здоров`я не має змоги приїздити в Україну.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що з моменту відкриття виконавчого провадження (з 2013 року) заявниця заходів до погашення боргу в добровільному порядку не вживала. Доказів на спростування вказаної обставини (підтвердження часткового погашення боргу у добровільному порядку тощо) матеріали справи не містять. За даними органу виконавчої служби за весь час перебування на виконанні двох виконавчих проваджень боржником сплачено лише 44 719,40 грн, що є незначним порівняно з загальною сумою боргу у 662 180,50 грн. Отже, станом на день звернення з заявою про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України у добровільному або у примусовому порядку рішення суду, які набрали законної сили, не виконані навіть наполовину.

Стверджуючи про належність виконання зобов`язання протягом періоду дії обмеження, ОСОБА_1 належних доказів на підтвердження цих доводів не надала. З відзиву на апеляційну скаргу ВДВС вбачається, що 09 травня 2024 року державним виконавцем винесені постанови про звернення стягнення на доходи ОСОБА_1 та направлено їх для виконання до ТОВ «Епіцентр К». Інших доказів існування постійних та регулярних відрахувань з її доходу на погашення існуючого боргу заявниця не надала. Наведене унеможливлює висновок про те, що ОСОБА_1 виконувала судові рішення належно, проте саме через скрутний майновий стан сума погашень є незначною. Дочка заявниці на час вирішення цієї заяви досягнула повноліття, проте, докази щодо збільшення відрахувань на погашення боргу з часу досягнення дитиною повноліття у матеріалах справи відсутні, отже суд відхиляє доводи ОСОБА_1 про неможливість виконання рішень через необхідність самостійно утримувати доньку. Належними доказами не підтверджені також доводи скаржниці про неможливість її матері за станом здоров`я відвідувати Україну.

Зважаючи на наведене вище, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 не обґрунтовано та належним чином не вмотивовано обставини, на які вона посилається та які б могли бути підставою для скасування їй тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Апеляційний суд також відхиляє посилання заявниці, як підставу для задоволення її вимоги про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, на практику ЄСПЛ у подібних справах, оскільки обставини наведених ОСОБА_1 справ, доводи та аргументи сторін і, відповідно, висновки суду щодо результатів вирішення спорів, не є тотожними з даною справою.

Так, у справі «Напіяло проти Хорватії» (заява № 66485/01) ЄСПЛ у своєму рішенні від 13 листопада 2003 року встановив, що вилучення паспорту у заявника митником відбулося на прикордонному пункті 06 лютого 1999 року за наявні ознаки митного правопорушення. Свій паспорт заявник отримав у міліції 04 квітня 2001 року, не зважаючи на те, що жодного провадження за ймовірне митне правопорушення порушено не було. ЄСПЛ дійшов висновку, що право заявника на свободу пересування було обмежено таким чином, що було втручанням у значенні ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції.

У справі «Луордо проти Італії» (заява № 32190/96) ЄСПЛ дійшов висновку про порушення свободи пересування заявника, гарантованої ст. 2 Протоколу № 4, та зазначив, що втручання у свободу заявника було непропорційним до переслідуваної мети, зважаючи на затяжне провадження про банкрутство, яке тривало 14 років та 8 місяців. У той же час не було обґрунтування обмеження свободи пересування заявника на весь час провадження у справі, оскільки, в принципі, для досягнення мети необхідне обмеження права на переїзд з місця проживання. Незважаючи на відсутність доказів про намір заявника виїхати з місця проживання або наявність відмови у дозволі на це, тривалість провадження порушила баланс, який повинен був бути (рішення від 17 липня 2003 року).

У справі «Фолдес і Фолдесне Хайлік проти Угорщини» (заява № 41463/02) Європейський Суд встановив, що заборона виїзду з країни першого заявника залишалася незмінною протягом 10 років до того часу, коли з`явилася можливість поїздки в межах Європейського Союзу з національним посвідченням особи. На думку суду, органи влади не мають права зберігати протягом тривалих періодів обмеження свободи пересування особи без періодичного перегляду їх виправдання, однак така переоцінка ніколи не проводилася у справі першого заявника, і це означає, що заборона на поїздки насправді була автоматичною, цілковитою мірою на невизначений термін, що суперечить обов`язку органів влади, передбаченому ст. 2 до Протоколу № 4, бути належним чином обережним для того, щоб будь-яке втручання у право виїзду з країни залишалося виправданим та пропорційним його тривалості в окремих умовах справи.

Справа «Стецов проти України» стосувалася заборони виїзду з країни, накладеної на заявника, у зв`язку з непогашенням боргу, встановленим рішенням суду. Згідно з чинним на той час національним законодавством заборону було неможливо зняти до того часу, доки не буде внесена повна сума боргу. Суд наголосив на тому, що такі заходи можуть бути обґрунтовані лише якщо вони переслідують мету гарантування стягнення боргів, про які йде мова. Відповідно, органи влади не могли продовжувати обмеження на тривалий час без періодичного перегляду їх обґрунтування. У цій справі Суд вважав, що до заявника застосовувались заходи, які були недостатньо обґрунтованими і не могли бути повторно розглянуті або переглянуті до суворого граничного терміну, встановленого датою повного відшкодування. Тому органи влади України не дотрималися зобов`язання гарантування того, щоб будь-яке втручання у право особи залишити свою країну було обґрунтованим та пропорційним обставинам як із самого початку, так і протягом періоду втручання.

Отже, посилання ОСОБА_1 на практику ЄСПЛ за встановлених обставин справи, які не є тотожними з наведеними вище, також не заслуговують на увагу, оскільки, як вірно зазначено судом першої інстанції, наведені боржницею мотиви, що обґрунтовують необхідність скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України, належними доказами не підтверджені, а невиконання судового рішення у справі порушує право іншої сторони на справедливий суд та одну з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

Тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України судом встановлено 13 грудня 2011 року. Про нього, як зазначає сама ОСОБА_1 , вона дізналась лише в 2017 році. Наразі заявниця працює, частина її доходу іде на погашення існуючих боргових зобов`язань за судовими рішеннями, що гарантує стягнення боргу. Відтак, встановлений боржниці судом захід як тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон, на думку апеляційного суду, за наявності існуючих невиконаних ОСОБА_1 грошових зобов`язань на загальну суму 620 581,98 є виправданим, пропорційним, має забезпечити реальне виконання рішення суду та призвести до поновлення прав стягувача. Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення судом норм процесуального права при його постановленні, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи.

Беручи до уваги наведене у сукупності, апеляційний суд приходить висновку, що суд першої інстанції правильно визначив наявність правових підстав для відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстави для скасування судового рішення, яке постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 17 травня 2024 року без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадку, передбаченому ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 10 вересня 2024 року.

Головуюча: Н.В. Шитченко

Судді: Н.В. Висоцька

О.Є. Мамонова