Постанова

від 10.09.2024 по справі 740/6013/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

10 вересня 2024 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 740/6013/23

Головуючий у першій інстанції Олійник В. П.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1034/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:

головуючого-судді: Онищенко О.І.

суддів: Мамонової О.Є., Шитченко Н.В.

Позивач: ОСОБА_1

Відповідач: ОСОБА_2

Особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_2

Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 22 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики (суддя Олійник В.П.), ухвалене у м.Ніжин,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за період з 17 червня 2021 року по 06 вересня 2023 року в розмірі 180 713,61 грн, яка складається з: 125 816,4 грн основного боргу, 46 500,26 грн інфляційні нарахування, 8 396,95 грн 3% річних. Позов мотивовано тим, що 17 квітня 2021 року за нотаріально посвідченим договором, відповідач отримав у борг від позивача, грошові кошти в розмірі 125 816,4 грн, що у відповідності до курсу НБУ на момент посвідчення договору становило 4500 доларів США, терміном до 17 червня 2021 року. У зазначений строк відповідач кошти не повернув та не контактує з позивачем, у зв`язку з чим останній змушений звернутися до суду за захистом своїх прав з позовом про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також 3% річних.

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 22 травня 2024 року позов задоволено повністю; стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 125816 грн 40 коп. заборгованості за договором позики, 46500 грн 26 коп. інфляційних втрат, 8396 грн 95 коп. трьох процентів річних, а всього стягнуто 180713 грн 61 коп.; стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1807 грн 15 коп. судового збору, 10000 грн витрат на правничу допомогу, а всього 11807 грн 15 коп. судових витрат. Рішення суду мотивовано тим, що договір позики від 17 квітня 2021 року є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику. Презумпція правомірності укладеного між сторонами правочину у встановленому порядку відповідачем станом на 22 травня 2024 року не спростована. Оскільки зобов`язання щодо даного договору позики не виконані, що відповідачем не спростовано, то відповідно до вимог норм матеріального права позивач має право на її повернення з урахуванням передбаченої статтею 625 ЦК України відповідальності за порушення грошового зобов`язання у вигляді інфляційних та трьох процентів річних.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати вказане рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що кредитний договір відповідачем не укладався, він його не підписував та не уповноважував жодну особу на його підписання, що свідчить про шахрайські дії невідомих осіб щодо персональних даних та особистих документів ОСОБА_2 і відповідно про недійсність договору позики. При цьому відповідач звернувся до Броварського міськрайонного суду із позовною заявою до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним. Відповідач вказує, що на момент розгляду справи він був зареєстрований за іншою адресою, ніж зазначено в позовній заяві, та проходить військову службу, знаходиться за місцем дислокації військової частини, отже був позбавлений можливості отримувати поштову кореспонденцію, а суд мав би постановити заочне рішення, що свідчить про порушення судом норм процесуального права та наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення. Крім того, ОСОБА_2 вважає, що позивачем невірно розраховано штрафні санкції.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Позивач вказує, що твердження відповідача щодо необізнаності про існування укладеного між сторонами договору позики та його непідписання спростовуються доданою до позову копією договору, а презумпція правомірності укладеного договору у встановленому порядку відповідачем не спростована. За доводами ОСОБА_1 , у позові зазначена адреса місця реєстрації ОСОБА_2 , яка вказана у договорі позики, а позов надійшов до суду першої інстанції практично за півроку до зміни місця реєстрації. Також позивач звертає увагу, що відповідачем не надані докази про перебування його у складі Збройних Сил України, які переведені на воєнний стан. Вважає безпідставними посилання ОСОБА_2 на порушення судом норм процесуального права.

Подання відповіді на відзив на апеляційну скаргу не передбачено чинним ЦПК України, тому така відповідь, подана відповідачем, до уваги судом апеляційної інстанції не приймається.

10 липня 2024 року (згідно з поштовим конвертом) ОСОБА_2 подав до суду апеляційної інстанції клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №361/6325/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики, укладеного 17 квітня 2021 року. Клопотання мотивовано тим, що результати розгляду такої справи мають безпосереднє відношення до даної справи та унеможливлюють її розгляд, отже наявна об`єктивна неможливість розгляду даної справи до вирішення іншої справи.

Згідно з доданою до клопотання копією ухвали Броварського міськрайонного суду Київської області від 08 липня 2024 року справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики передано на розгляд Дніпровського районного суду міста Києва. Станом на 10 вересня 2024 року відомості про відкриття провадження судом, якому було передано справу за підсутністю, відсутні. Отже, зупинення провадження в даній справі призведе до затягування строків її розгляду. При цьому, ОСОБА_2 у разі задоволення його позовних вимог про визнання недійсним договору позики не позбавлений права на поворот виконання судового рішення або перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Таким чином, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.

Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону частково не відповідає судове рішення суду першої інстанції.

По справі встановлено, що 17 квітня 2021 року між ОСОБА_1 (позикодавець) і ОСОБА_2 (позичальник) було укладено договір позики, за умовами якого позикодавець надав у власність, а позичальник прийняв грошові кошти в сумі 125816,40 грн, що у відповідності до курсу НБУ на момент посвідчення цього договору становить 4500 доларів США, терміном до 17 червня 2021 року (а.с.7). Договір посвідчено приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Київської області Самко Н.Т.

Згідно з пунктами 2, 3 договору позичальник зобов`язується повернути таку саму суму грошових коштів (суму позики) в строк, передбачений в пункті 1 даного договору. Грошова сума, вказана в пункті 1 договору, передана позичальнику до підписання цього договору.

Пунктом 4 договору встановлено, що у разі неповернення боргу в сумі і строки, передбачені даним договором, позичальник зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України.

У передбачені договором строки грошові кошти, надані в позику, ОСОБА_2 не повернув.

За змістом частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до положень статті 11 ЦК України за своєю правовою природою договір є правочином. Водночас договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який підтверджує укладення договору, визначає його умови, а також засвідчує отримання позичальником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18) та від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).

Встановивши, що між сторонами дійсно виникли правовідносини позики, що підтверджується відповідним договором, презумпція якого відповідачем не спростована, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми позики в розмірі 125 816,40 грн.

Доводи ОСОБА_2 , що вказаний кредитний договір він не укладав, не підписував договір і не уповноважував жодну особу на його підписання, а також щодо шахрайських дій невідомих осіб щодо його персональних даних та особистих документів жодними доказами не підтверджено.

Так, з договору вбачається, що він підписаний, зокрема ОСОБА_2 у присутності приватного нотаріуса Броварського нотаріального округу Київської області Самко Н.Т., особи сторін договору встановлено і їх дієздатність перевірено нотаріусом.

У пункті 10 договору позики від 17 квітня 2021 року сторони засвідчили, що ними надані всі необхідні відомості та документи для посвідчення даного договору і що немає неправдивих або ненаданих відомостей та підроблених документів; договір не укладений під впливом обману, насильства або під впливом тяжкої ситуації.

Договір у встановленому законом порядку недійсним не визнано і в матеріалах справи відсутні відомості про те, що ОСОБА_2 звертався до правоохоронних органів з приводу шахрайських дій щодо його персональних даних та особистих документів.

Також не заслуговують на увагу посилання апеляційної скарги на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст.27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

У договорі позики від 17 квітня 2021 року, укладеному між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , зазначено зареєстроване місце проживання останнього АДРЕСА_1 . Саме цю адресу відповідача і було вказано позивачем у позовній заяві.

На запит Ніжинського міськрайонного суду Центром надання адміністративних послуг виконавчого комітету Ніжинської міської ради 20 вересня 2023 року надано відповідь про те, що ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.21).

Саме на вищевказану адресу направлялася судом першої інстанції судова кореспонденція копія ухвали про відкриття провадження, судові повістки, які поверталися до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» або «за закінченням терміну зберігання» (а.с.31, 32, 37, 41, 45).

Статтею 128 ЦПК України встановлено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається, зокрема фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Днем вручення судової повістки є, зокрема день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

За матеріалами справи встановлено, що учасники справи в судове засідання 14 грудня 2023 року не з`явилися, у зв`язку з чим питання про закриття підготовчого провадження було вирішено за відсутності сторін, а 22 лютого 2024 року розгляд справи було відкладено (а.с.34, 40).

При цьому, 25 квітня 2024 року судом першої інстанції на офіційному веб-сайті судової влади України було розміщено оголошення про виклик ОСОБА_2 в судове засідання на 22 травня 2024 року, в яке він також не з`явився (а.с.44, 47).

Копія доданого до апеляційної скарги витягу з реєстру територіальної громади про те, що ОСОБА_2 з 16 березня 2024 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , не може бути прийнята судом до уваги, оскільки за відсутності відомостей про зміну зареєстрованого місця проживання, судова кореспонденція правомірно направлялася судом на адресу відповідача, яка була дійсною на час подання позову.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги, що суд повинен був постановити заочне рішення, оскільки статтею 280 ЦПК України передбачено право, а не обов`язок суду ухвалити заочне рішення суду за умови повторної неявки в судове засідання відповідача.

При цьому суд апеляційної інстанції враховує, що ОСОБА_2 реалізував своє право на перегляд рішення суду першої інстанції шляхом його оскарження в апеляційному порядку.

Проте, колегія суддів апеляційного суду вважає слушними посилання відповідача на невірний розрахунок штрафних санкцій.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Розрахунок трьох процентів річних позивачем здійснено правильно і фактично з ним погодився відповідач, про що свідчить розрахунок на а.с.79.

Заявляючи позовні вимоги про стягнення інфляційних витрат, ОСОБА_1 вказував період заборгованості з 17 червня 2021 року по 06 вересня 2023 року. Проте, у своєму розрахунку зазначав період з липня 2021 року по червень 2023 року. Отже, при розрахунку інфляційних витрат позивачем не враховано індекс інфляції за липень і серпень 2023 року.

Перевіривши розрахунок інфляційних витрат, здійснений ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції вважає його вірним. Позивач його не спростував. Відповідно рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині визначеного до стягнення розміру інфляційних втрат шляхом їх зменшення з 46500 грн 26 коп. до 43068 грн 40 коп. Враховуючи, що в оскаржуваному рішенні суду зазначено також загальний розмір стягнутих з відповідача на користь позивача коштів за договором позики, у зв`язку зі зменшенням розміру інфляційних втрат підлягає зменшенню і загальний розмір з 180713 грн 61 коп. до 177281 грн 75 коп.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 за подання позову сплатив 1807,15 грн судового збору (а.с.26).

Оскільки позовні вимоги задоволено на 98%, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1771 грн (1807,15 х 98%).

Відповідач не заявляв про неспівмірність стягнутих з нього витрат на правничу допомогу, розмір яких було вірно визначено судом першої інстанції з урахуванням критеріїв реальності та розумності, складності справи, обсягу виконаних адвокатом робіт. Відповідно відсутні підстави для скасування або зміни оскаржуваного рішення суду в цій частині.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просив скасувати рішення суду першої інстанції в повному обсязі. За подання апеляційної скарги він сплатив судовий збір у розмірі 2710,73 грн (а.с.66).

Враховуючи, що апеляційна скарга задоволена на 2%, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 54,21 грн.

Згідно з ч.10 ст.141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Провівши взаємозалік судового збору, остаточно з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 1716,79 грн судового збору (1771 грн - 54,21 грн), у зв`язку з чим оскаржуване рішення суду першої інстанції належить змінити в частині визначеного до стягненн розміру судових витрат, зменшивши розмір судового збору з 1807 грн 15 коп. до 1716 грн 79 коп., та загальний розмір судових витрат з 11807 грн 15 коп. до 11716 грн 79 коп.

Керуючись ст.ст. 258, 263, 374, 376 ч.1 п.4, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі відмовити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 22 травня 2024 року змінити в частині визначеного до стягнення розміру: інфляційних втрат, загального розміру стягнення, судового збору і загального розміру судових витрат, зменшивши їх розмір: інфляційних втрат - з 46500 грн 26 коп. до 43068 грн 40 коп., загальний розмір стягнення - з 180713 грн 61 коп. до 177281 грн 75 коп., судового збору - з 1807 грн 15 коп. до 1716 грн 79 коп., загальний розмір судових витрат - з 11807 грн 15 коп. до 11716 грн 79 коп.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: Судді: