Рішення

від 10.09.2024 по справі 320/21072/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2024 року справа №320/21072/24

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Скрипки І.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищого антикорупційного суду про визнання дій протиправними та стягнення коштів,

в с т а н о в и в:

у травні 2024 року до Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Вищого антикорупційного суду (ВАКС).

Просив:

- визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати йому у період з 01.01.2021 по 31.12.2023 суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102, 00 грн.;

- стягнути з Вищого антикорупційного суду на користь ОСОБА_1 недонараховану та невиплачену суддівську винагороду у сумі 1 161 720,47 грн. за період з 01.01.2021 по 31.12.2023.

Ухвалою суду від 21.05.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі без проведення судового засідання.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що у спірний період отримував суддівську винагороду у розмірі, який не відповідає визначеному Законом України «Про судоустрій та статус суддів». Стверджував, що суддівська винагорода підлягала нарахуванню, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у сумі 2102 грн. Звертав увагу, що у спірних відносинах пріоритет для застосування має саме Закон України «Про судоустрій та статус суддів».

Відповідач у відзиві просив відмовити у задоволенні позову. Зазначали, що визначення ВАКС конкретного базового розміру посадового окладу ОСОБА_1 у період з 2021 по 2023 роки проводилось шляхом застосування частини третьої статті 135 Закону №1402-VІІІ разом із відповідними нормами статей 7 Законів про Державний бюджет України на 2021-2023 роки, якими безальтернативно визначений прожитковий мінімум для працездатних осіб, що застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, є правомірним та таким, що здійснене на підставі, в межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією України та Законами України. Наголошували, що статтями 7 законів України про Державний бюджет (на 2021-2023роки) встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня кожного відповідного року - 2 102 грн, виходячи з розміру якого додатками до цих законів закріплено обсяги видатків, зокрема, на оплату праці за кодом програмної класифікації видатків та кредитування 0851010 «Здійснення правосуддя Вищим антикорупційним судом».

Пояснили, що штатними розписами ВАКС на 2021-2023 роки посадовий оклад судді цього суду було затверджено в розмірі 131 375грн (2 102 грн * 50 пр. мін. * 1,25 регіон. коеф.), який є складовою суддівської винагороди. Звертали увагу, що нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди всупереч наведених норм бюджетного законодавства України призведе до нецільового використання бюджетних коштів, а також до передчасного вичерпання фінансових ресурсів відповідного фонду оплати праці, що унеможливить здійснення ВАКС як головним розпорядником бюджетних коштів виплат суддівської винагороди суддям ВАКС у повному обсязі, в тому числі й позивачу.

Звертали увагу, що захисту підлягають лише порушені права, свободи та інтереси, а стягненню суми, які були нараховані, але не виплачені. Наголосили, що ВАКС як державний орган не має правових підстав нараховувати і виплачувати позивачу суддівську винагороду, виходячи з будь-якого іншого розміру прожиткового мінімуму, аніж у 2102 грн.; таке нарахування є можливим лише в разі ухвалення судового рішення про задоволення вимог про визнання дій відповідача протиправними і зобов`язання здійснити таке нарахування, що набере законної сили.

Розглянувши подані документи та матеріали, з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 Указом Президента України від 11.04.2019 р. №128/2019 «Про призначення суддів Вищого антикорупційного суду» призначений на посаду судді Вищого антикорупційного суду (а.с.13-14).

Наказом виконувача обов`язків голови Вищого антикорупційного суду від 23.04.2019 №31/к ОСОБА_1 зарахований до штату цього суду 23.04.2019 (а.с.15).

Як видно з довідок Вищого антикорупційного суду про розрахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 №301 за 2021 рік, №300 за 2022 рік, №299 за 2023 рік (а.с.35-37), розмір посадового окладу судді визначався із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102 грн., а сума нарахованої суддівської винагороди склала у 2021 році 2157142,87 грн., у 2022 році 2226963,92 грн., у 2023 році 2223937,48 грн.

Також, як вбачається з матеріалів справи, позивачу встановлювалися щомісячні доплати за перебування на адміністративній посаді, за вислугу років, за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці (а.с.16-33).

Також позивач здійснив самостійно розрахунок недоплаченої, на його думку, суми суддівської винагороди за спірний період у загальному розмірі 1 161720,47 грн. (170415,19 грн. за 2021 рік, 383106,61 грн. за 2022 рік, 608198,67 грн. за 2023 рік а.с.34). При цьому, вихідні дані розрахунку і яким чином проводилися обчислення не вказано.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить із такого.

За нормами статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

За правилами статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

За положеннями статті 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

За нормами частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці (частина друга статті 135 Закону «Про судоустрій і статус суддів»).

За приписами частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:

1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;

2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб;

3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб (частина четверта статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його становлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України №966-XIV «Про прожитковий мінімум» (Закон №966-XIV), відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

Зі змісту названої норми Закону № 966-XIV вбачається, що у ній закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.

У Законах України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» №1082-IX, «Про Державний бюджет України на 2022 рік» № 1928-IX, «Про Державний бюджет України на 2023 рік» №2710-IX (статті 7) встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні. При цьому, тут же встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня 2021 року - 2270 гривень, з 1 січня 2022 року - 2481 гривень, з 1 січня 2023 року - 2684 гривень.

У постанові від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21 Верховний Суд прийшов до висновку, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali).

Аналізуючи наведені вище норми, суд резюмує, що розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Крім того, суд констатує, що зміни до Закону № 1402-VIII у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, про який йдеться у позовній заяві, а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року для цілей визначення суддівської винагороди, немає.

При цьому, Законами «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік» змінено складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.

Разом із тим, відповідні закони про державний бюджет не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Про це зазначав і Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Як видно із позиції Верховного Суду у цій категорії спорів, Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII (постанови від 22.06.2023 у справі № 400/4904/21, від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 02.06.2023 у справі №400/4904/21, від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22, від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22-а та від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22).

Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідного року на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2 102,00 грн), на підставі Законів про Державний бюджет України на 2021, 2022 та 2023 роки була протиправною.

Подібна позиція міститься і у постановах Верховного Суду від 27.07.2023 у справі № 240/3795/22, від 12.07.2023 у справі № 140/5481/22, від 27.04.2023 у справі №240/3795/22.

Отже, оскільки законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, у спірному випадку відсутні, то дії відповідача щодо нарахування і виплати позивачу суддівської винагороди у меншому обсязі підлягають визнанню протиправними.

Також суд враховує наступне.

За змістом частин першої та другої статті 22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Пунктами 2 та 4 частини п`ятої статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно з частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

За правилами частини третьої статті 148 Закону «Про судоустрій і статус суддів» функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: 1) Верховний Суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності; 1-1) вищий спеціалізований суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності; 2) Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України; 3) Вища рада правосуддя - щодо фінансового забезпечення її діяльності.

Суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України (стаття 149 цього ж Закону).

Таким чином, саме ВАКС, у випадку, який розглядається, здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів.

Як видно із додатку №3 Законів «Про державний бюджет України на 2021 рік», «Про державний бюджет України на 2022 рік», «Про державний бюджет України на 2023 рік» фінансування видатків Вищого антикорупційного суду передбачено фінансування видатків за окремим кодом « 0850000».

Отже, невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов`язана з бездіяльністю Вищого антикорупційного суду як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності цього суду і, відповідно, саме відповідач здійснює нарахування і виплату позивачу суддівської нагороди.

За правилами частини першої статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

За нормами частини першої статті 3 цього ж Закону виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Позивач пояснив, що оскільки ВАКС є головним розпорядником бюджетних коштів, якими розпоряджається самостійно, у тому числі для виплати суддівської винагороди, то належним способом захисту прав позивача є стягнення недонарахованої і невиплаченої суддівської винагороди.

Разом із тим, суд резюмує, що позовні вимоги про стягнення з ВАКС на користь позивача недоотриманої суддівської винагороди за відповідний період не підлягають задоволенню як передчасні, оскільки стягненню підлягають лише ті суми, які нараховані, але не виплачені, однак у цьому випадку суддівська винагорода у належному розмірі не була нарахована відповідачем, її розмір на час прийняття рішення у справі не визначено, а суд не наділений повноваженнями перебирати на себе функцію здійснення розрахунку та нарахування коштів замість органу, на який покладено такі повноваження.

Суд зазначає, що належним способом захисту порушених прав позивача у досліджуваному випадку є саме зобов`язання відповідача провести нарахування та виплату ОСОБА_1 недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди за спірний період.

За змістом частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами частини другої цієї ж статті 77 в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Із урахуванням викладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме: у частині визнання протиправними дій щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 у період з 01.01.2021 по 31.12.2023 суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102, 00 грн., а також шляхом зобов`язання відповідача провести нарахування та виплату позивачу недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди виходячи з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено Законом України про державний бюджет на 2021, на 2022 та на 2023 роки на 1 січня календарного року (2270 грн., 2481 грн. та 2684 грн. відповідно), із урахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Позивач звільнений від сплати судового збору за звернення до суду із цим позовом, докази понесення учасниками справи інших судових витрат - відсутні, тому судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати дії Вищого антикорупційного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 у період з 01.01.2021 по 31.12.2023 суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102, 00 грн. протиправними.

3. Зобов`язати Вищий антикорупційний суд (код ЄДРПОУ: 42836259, місцезнаходження: 01601, м. Київ, пр. Берестейський, 41) провести нарахування та виплату судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 31.12.2023 на підставі частин другої, третьої статті 135 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VІІ «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено Законом України про державний бюджет на 2021, на 2022 та на 2023 роки на 1 січня календарного року (2270 грн., 2481 грн. та 2684 грн. відповідно), із урахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Скрипка І.М.