Рішення

від 10.09.2024 по справі 580/5048/24

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2024 року справа № 580/5048/24

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Каліновської А.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до селянського фермерського господарства "Світлана" про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернулось Черкаське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі - позивач) з позовом до селянського фермерського господарства "Світлана" (далі - відповідач), в якому позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача 41066,82 грн адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця особами з інвалідністю у 2023 році та 575,05 грн пені за несвоєчасну сплату зазначених санкцій на рахунок позивача за наступними реквізитами: код ЄДРПОУ 37930566, МФО 899998, р/р НОМЕР_1 .

В обґрунтуванні позовних вимог представник позивача зазначає, що відповідач не вжив заходів зі створення робочих місць та працевлаштування осіб з інвалідністю, тому обов`язок виконання нормативу робочих місць за 2023 рік для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідачем не виконаний, що є порушенням статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» у зв`язку з чим застосовані адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця для осіб з інвалідністю в сумі 41066,82 грн та пеню за несвоєчасну сплату зазначених санкцій в сумі 575,05 грн.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 29.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), 28.06.2024 зупинене провадження у справі, 09.09.2024 поновлено провадження у справі.

Відповідач, позовні вимоги не визнав - надав до суду відзив на позовну заяву, де у задоволенні позову просить відмовити, зазначивши, що СФГ «Світлана» виконаний обов`язок із забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю - створено 1 робоче місце та зазначає, що господарством вжито всіх необхідних заходів щодо працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативів робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, судом встановлено таке.

Суд встановив, що відповідач - селянське фермерське господарство "Світлана" зареєстроване як юридична особа (код ЄДРПОУ 21377341).

Згідно податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску СФГ «Світлана» за 3 та 4 квартали вбачається, що середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали на той період у СФГ «Світлана», склала 8 осіб) у тому числі 1 особа з інвалідністю.

Відповідно до наказу від 29.07.2023 №8 та копії трудової книжки ОСОБА_1 прийнятий на роботу СФГ «Світлана» на посаду слюсаря з ремонту сільськогосподарський машин та устаткування, що згідно довідки МСЕК серія 12 ААБ №464883 від 09.09.2019 ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи

Відповідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що належать сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік, надісланого відповідачу, середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у відповідача, за рік склала 8 осіб, відповідно до нормативу, встановленого ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», що має складати 1 особа. За недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю позивач нарахував відповідачу адміністративно-господарські санкції у сумі 41066,82 грн та 575,05 грн пені за несвоєчасну сплату зазначених санкцій.

Розглянувши подані документи і матеріали, перевіривши аргументи щодо обставин справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів сукупно, суд дійшов висновку, що позов не належить до задоволення з огляду на таке.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд керується приписами Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, а також бере до уваги положення законів та підзаконних нормативно-правових актів у відповідних редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом, що визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами є Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 №875-XII (далі - Закон № 875). Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 875 забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, у тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 18 Закону №875). Відповідно до частини першої статті 19 Закону № 875 для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. Під час розрахунків кількості робочих місць округлюється до цілого значення (частина друга статті 19 Закону 875). Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним (частина 4 статті 19 Закону №875).

Відповідно до частини шостої статті 19 Закону №875 Пенсійний фонд України у порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, надає Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформацію: про працевлаштованих осіб з інвалідністю; про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю; необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів (частина перша статті 20 Закону № 875).

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (частина друга статті 20 Закону №875).

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів) (частина третя статті 20 Закону № 875).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України (частина четверта статті 20 Закону № 875).

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України від 05.07.2012 № 5067-VI «Про зайнятість населення» роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання не пізніше ніж за два місяці до вивільнення (не пізніше ніж за 30 календарних днів до вивільнення у разі звільнення державних службовців відповідно до пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу»). Інформація щодо вивільнення працівників відповідно до пункту 6 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України подається не пізніш як за 10 календарних днів до вивільнення.

Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин. Втратив чинність на підставі Постанови КМ № 553 від 02.06.2023), інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 затверджена Форма звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» (далі Порядок № 316) (наказ втратив чинність на підставі наказу Міністерства економіки № 827-22 від 12.04.2022, що набрав чинності 07.07.2022). Відповідно до п. 5 розділу І «Загальні положення» Порядку № 316 форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Згідно з п. 1.5. розділу І «Загальні положення» Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого наказом Міністерства економіки України від 12.04.2022 № 827-22, форма № 3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) (далі - центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування інвалідів інформацію у порядку, передбаченому Законом № 5067-VI та наказами № 316 та № 827-22; у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Передбачена ч. 1 ст. 20 Закону № 875 міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю, або 2) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п`ятої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про організації роботодавців, їх об`єднання, права і гарантії їх діяльності», роботодавець - юридична особа (підприємство, установа, організація) або фізична особа - підприємець, яка в межах трудових відносин використовує працю фізичних осіб.

Відповідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що належать сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік, надісланого відповідачу, середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у відповідача, за рік склала 8 осіб, таким чином середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, відповідно до нормативу, встановленого ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», відповідача повинна складати 1 особа..

Досліджуючи дотримання процедур і обставини надання звітності у контексті дотримання відповідачем вимог законодавства щодо створення належної кількості робочих місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, суд зазначає таке.

Суд встановив, що у 2023 році СФГ «Світлана», на виконання нормативу робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю, працевлаштувало до себе на господарство 1 особу з інвалідністю, а саме ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , особа з інвалідністю ІІ групи (довідка МСЕК серія 12 ААБ №464883 від 09.09.2019) на посаду слюсаря з ремонту сільськогосподарський машин та устаткування, що підтверджується наказом №8 від 29.07.2022 та копією трудової книжки ОСОБА_1 .

Суд зазначає, що протягом 2023 року на підприємстві було працевлаштовано 1 особу з інвалідністю згідно нормативу відповідно до наказу від 29.07.2023 №8 та копії трудової книжки ОСОБА_1 .

Суд враховує, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, не несуть відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо вони розробили необхідні заходи для створення робочих місць, зокрема, створили робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно проінформували відповідні установи, але фактично не працевлаштували особу з інвалідністю з причин незалежних від них: за відсутності осіб з інвалідністю, відмови особи з інвалідністю від працевлаштування, наявності протипоказань за станом здоров`я особи для роботи на відповідній посаді.

Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 28.04.2020 у справі № 824/643/18-а, від 21.05.2020 у справі № 520/3919/19.

З урахуванням оцінених доказів і перевірених доводів за встановлених обставин працевлаштування відповідачем у 2023 році осіб з інвалідністю, суд не встановив порушень СФГ «Світлана» у спірних правовідносинах, за яке відповідачу необгрунтовано і немотивовано нараховано адміністративно-господарські санкції та пеню.

Верховний Суд у справі № 640/11938/20 зазначає: порушення вимог Закону рішенням чи діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України (ч.4 ст.5 КАС України).

Відповідно до частини 1 першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи оцінку наданого до матеріалів адміністративної справи розрахунку суми адміністративного-господарських санкцій позивачем та не підтверджені доказами доводи адміністративного позову та на противагу попереднім - обгрунтовані докази до відзиву відповідача, що у достатній мірі спростовують заявлену до стягнення з відповідача адміністративно-господарської санкцію і як наслідок неправомірно обчислену пеню, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог за відсутності підстав для стягнення суб`єктом публічної адміністрації, у задоволенні адміністративного позову належить відмовити.

Відповідно до ст.139 КАС України судові витрати зі сплати судового збору не розподіляються.

У прохальній частині відзиву представник відповідача просить стягнути з позивача судові витрати понесені на правничу допомогу у сумі 8000 грн.

Статтею 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частиною 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями частини 3 статті 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року (справа №810/3806/18, справа №810/2816/18, справа №810/3806/18), від 22 листопада 2019 року (справа №810/1502/18).

Судом встановлено, що на момент вирішення питання про розподіл судових витрат позивачем надано суду: копію договору (угоди) про надання професійної правничої (правової) допомоги №б/н від 17.06.2024; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії; попередній (орієнтований) розрахунок судових витрат СФГ «Світлана» у сумі 8000 грн.

В той же час для вирішення питання про відшкодування витрат на правову допомогу мають бути надані, зокрема, докази, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку - квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представником відповідача не надано доказів їх реальної сплати, зокрема не надано банківських розрахункових документів (платіжного доручення чи приходного касового ордера).

Дослідивши додані представником відповідача до заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу документи, суд дійшов висновку, про відсутність документально підтверджених витрат СФГ «Світлана» на правничу допомогу, оскільки не надано документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки).

Враховуючи відсутність документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, відсутні правові підстави для розподілу судових витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч. 2 ст. 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Оскільки доказів понесення таких витрат суду не надано, відсутні підстави для їх розподілу.

Керуючись ст.ст. 2, 72-78, 132-139, 242-245, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.

Суддя Альона КАЛІНОВСЬКА