Рішення

від 10.09.2024 по справі 620/7733/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2024 року Чернігів Справа № 620/7733/24

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Житняк Л.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, Щорського районного суду Чернігівської області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 ) через систему «Електронний суд» звернулася до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області (далі відповідач-1), Щорського районного суду Чернігівської області (далі відповідач-2) та вважаючи, що суб`єктами владних повноважень порушені її права, свободи та законні інтереси, просить (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог):

- визнати протиправним та скасувати наказ керівника апарату Щорського районного суду Чернігівської області від 08.02.2024 №2-к «Про встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям»;

- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо належного фінансового забезпечення діяльності судів в частині дотримання положень частини 1 статті 52 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» відносно ОСОБА_1 за період з 25 січня 2024 року до 30 червня 2024 року;

- зобов`язати ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів, здійснити належне фінансове забезпечення діяльності судів в частині дотримання положень частини першої статті 52 Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» відносно позивача, виходячи з положень частини першої статті 52 Закону №899, відповідно до якої надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3% посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50% посадового окладу;

- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області щодо дотримання при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 надбавки за вислугу років за період з 25 січня 2024 року до 30 червня 2024 року положень частини 1 статті 52 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу»;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області донарахувати та виплатити ОСОБА_1 недонараховану надбавку за вислугу років за період з 25 січня 2024 року до 30 червня 2024 року року із застосуванням положень частини 1 статті 52 Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у спірних правовідносинах підлягає застосуванню норма спеціального нормативно-правового акту, а саме частини першої статті 52 Закону України «Про державну службу», а не пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», відповідно до якого звужується обсяг прав та гарантій державних службовців, визначених чинним законодавством.

Суд ухвалою від 19.06.2024 відкрив провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами. В подальшому, суд ухвалою від 09.07.2024 залучив до участі у справі Державну судову адміністрацію України (далі відповідач-3).

Від представника Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області надійшов відзив на позовну заяву, у якому він просить відмовити у задоволенні позову, оскільки за умов спірних правовідносин, необхідно керуватися спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює дані відносини. Зважаючи на те, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області діє, як розпорядник коштів нижчого рівня, воно повинно здійснювати нарахування та виплату заробітну плату державним службовцям з урахуванням норм бюджетного законодавства та в межах видатків та норм, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

Відзив на позовну заяву відповідачем-2 та відповідачем-3 не подано.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами ( частина шоста статті 162 КАС України).

Позивачем подано відповідь на відзив, у якій він заперечує проти доводів відповідача, викладених у відзиві.

Відповідачем-1 подані заперечення на відповідь на відзив, у яких він заперечує проти доводів позивача, викладених у відповіді на відзив та звертає увагу, що Закон України №3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» яким визначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу є чинним, неконституційним не визнавався та не скасовувався, а тому підлягає виконанню.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.

ОСОБА_1 з 12.10.2011 працює на посаді секретаря Щорського районного суду Чернігівської області.

Відповідно до наказу Щорського районного суду Чернігівської області від08.02.2024 №2-к позивачу встановлено надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 24% посадового окладу державного службовця, як такій, стаж державної служби якої становить 12 років 03 місяців 13 днів.

Вважаючи оскаржуваний наказ протиправним, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, Законом України «Про державну службу» та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Особливості правового регулювання державної служби в системі правосуддя визначаються законодавством про судоустрій і статус суддів (стаття 5 Закону України «Про державну службу»).

Відповідно до ч.1 ст.150 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» призначення на посади державних службовців, працівників, які виконують функції з обслуговування, оплата праці та соціальні гарантії працівників апаратів місцевих, апеляційних судів, вищих спеціалізованих судів, апарату Верховного Суду, секретаріатів Вищої ради правосуддя і Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Державної судової адміністрації України, Служби судової охорони регулюються нормами законодавства про державну службу з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Частиною 1 ст. 50 Закону України «Про державну службу» визначено, що держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.

Статтями 46, 50 Закону України «Про державну службу» встановлено, що стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки та передбачено, що заробітна плата державного службовця складається з: - посадового окладу; - надбавки за вислугу років; - надбавки за ранг державного службовця; - виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця; - виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків за вакантною посадою державної служби за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою; - премії (у разі встановлення).

Відповідно до ч.1 ст.52 Закону «Про державну службу» надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

09.11.2023 Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про Державний бюджет на 2024 рік», згідно якого передбачено встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям не більше 30 відсотків посадового окладу, що менше ніж передбачено спеціальним Законом України «Про державну службу».

Згідно з розділом «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України. При цьому, абз.2 п.12 розділу «Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» визначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

Згідно з п.13 «Прикінцевих положень» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» умови оплати праці державних службовців, передбачені цим Законом, не застосовуються для державних службовців у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби. Оплата праці таких державних службовців здійснюється відповідно до умов, встановлених на 2023 рік, при цьому стимулюючі виплати можуть бути нараховані в граничному розмірі до 50 відсотків посадового окладу на місяць.

Отже, у 2024 році оплата праці державних службовців державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 2912.2023 №1409 «Питання оплати праці державних службовців на основі класифікації посад у 2024 році» з урахуванням п. 12 «Прикінцевих положень» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

Таким чином, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» запроваджено норму, яка суперечить нормі ч.1 ст. 52 Закону України «Про державну службу», а саме зменшує максимальну межу розміру надбавки за вислугу років на державній службі з 50 відсотків до 30 відсотків, та зменшує розмір самої надбавки з 3 до 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби.

Поряд із цим слід відмітити, до Закону України «Про державну службу» будь-яких змін щодо зменшення щорічного та граничного відсотку набавки за вислугу років, у тому числі, у зв`язку із проведенням класифікації посад не вносилось.

Вирішуючи спір, суд наголошує, що неузгодженість між чинними нормативно-правовими актами, їхнє протиріччя з одного й того самого предмета регулювання, а також суперечність між двома або більше формально чинними нормами права, прийнятими з одного і того ж питання, в теорії права відомі як колізія норм права.

Для безумовного дотримання конституційних імперативних норм щодо обов`язку кожного неухильно додержуватися Конституції та законів України (стаття 68 Основного Закону України) надважливо, щоб система законодавства відповідала усім критеріям «якості закону», зокрема, правове регулювання було чітким та послідовним, не допускало неоднозначного тлумачення правових норм, а також існування суперечливих або конфліктуючих між собою положень.

Логіка полягає у тому, що якщо норми, які регулюють співіснування людей, мають забезпечувати чіткі орієнтири правомірності поведінки і правовий порядок, то вони не повинні суперечити одна одній, мають взаємно узгоджуватись; позначаючи сукупність узгоджених між собою елементів як «систему»; норми права повинні створювати здатний належним чином функціонувати порядок людського співіснування.

Водночас, відходження від цього критерію призводить до виникнення колізій у законодавстві, що зумовлює настання негативних наслідків, зокрема, появу значної кількості юридичних спорів; перешкоду для формування єдиної та сталої судової практики; необхідність відступу від раніше сформульованих правових висновків Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду; врешті це стає однією з вагомих причин зниження довіри до суб`єктів владних повноважень, судів та держави в цілому.

Крім того, поява колізій у законодавстві створює для особи ситуацію правової невизначеності, при якій виникають справедливі запитання: чи потрібно знати і дотримуватися всіх (без винятку) законів; якщо знати і дотримуватися одного чинного закону або норми закону, чи це означає презумпцію правомірності поведінки особи та неможливість її притягнення до відповідальності або настання інших негативних наслідків.

Вирішення колізій у законодавстві, якщо суб`єкти нормотворення тривалий час не вживають заходів для їх усунення, стає завданням суду. Виконання цього завдання вимагає від суду:

1) встановлення факту існування правової колізії (ситуація, за якої два або більше нормативних акти або норми одного акта регулюють по різному одні і ті ж суспільно-управлінські відносини);

2) надання пріоритету одному із нормативних актів або норм одного акта.

Загальні підходи до вирішення колізій у законодавстві визначені у положеннях Конституції України, зокрема: 1) Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії (ч. ч. 1-3 ст. 8); 2) чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ВРУ), є частиною національного законодавства України; укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України (ст. 9); 3) закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У свою чергу Кодекс адміністративного судочинства України містить такі норми, які визначають підходи до вирішення колізій у законодавстві: 1) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) (частини 1-2 статті 6); 2) у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана ВРУ, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України та ін.

Тлумачення норм судами є квазірегулюванням, яке виступає додатковим інструментом зміцнення верховенства права в Україні. Особливо помічним цей інструмент є тоді, коли, зокрема, існує необхідність у подоланні колізій та заповнення правовим регулюванням прогалин в законодавстві; квазірегулювання сприяє розвитку доктрини права та є індикатором для законодавця, що ті чи ті відносини повинні бути врегульовані, що суспільні відносини змінилися, ускладнилися і потребують нагального законодавчого регулювання і що законодавець вже запізнюється у їх унормуванні.

При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.

За умов спірних правовідносин, спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України «Про державну службу», а не закон про затвердження бюджету України на відповідний рік.

У рішенні від 28.08.2020 №10-р/2020 Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб`єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги ч. 2 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Суд також враховує встановлений статтею 3 Конституції України, статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України принцип верховенства права, який в адміністративному судочинстві зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Вирішуючи спір, суд зазначає, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), №37801/97, п.36, від 01.07.2003).

З огляду на вищевикладене, у спірних правовідносинах до застосування підлягає норма спеціального нормативно-правового акту, а саме ч.1 ст.52 Закону України «Про державну службу», а не п. 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», яким звужується обсяг прав та гарантій державних службовців, визначених чинним законодавством, а відтак спірні накази у відповідній частині, що стосується позивачки суд визнає протиправними та таким, що підлягають скасуванню.

У свою чергу, роз`яснення НАДС, інших міністерств та центральних органів виконавчої влади щодо розрахунку заробітної плати мають лише інформаційний характер і не встановлюють правових норм, а тому не можуть покладатися в основу видання наказів щодо встановлення складових заробітної плати державних службовців.

Так, Верховний Суд у постанові від 11.08.2023 по справі №380/103/22 дійшов висновку, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи.

При цьому, згідно з ч.5 ст.50 Закону України «Про державну службу» визначено, що скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів та надбавок до них.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.

Згідно з частинами 3, 4ст.148 Закону №1402-VIIIДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

На виконанняст.149 Закону №1402-VIIIсуди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цьогоЗакону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Частини 1, 2ст.22 Бюджетного кодексу України(далі -БК України) встановлюють, що за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головними розпорядниками бюджетних коштів є Державна судова адміністрація України.

На виконання пунктів 2 та 4 ч.5ст.22 БК України головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно з ч.1ст.23 БК України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Відповідно до пунктів 1-3 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджене Рішенням Вищої ради правосуддя від17.01.2019 №141/0/15-19, ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.

ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів.

ТУ ДСА України є територіальними органами ДСА України.

Отже, належні працівникам виплати здійснюються в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування наказу Щорського районного суду Чернігівської області від 08.02.2024 №2-к «Про встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям» у частині встановленого розміру надбавки за вислугу років державної служби секретарю судового засідання ОСОБА_1 та зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області здійснити з 25.01.2024 по 30.06.2024 перерахунок та виплату ОСОБА_1 надбавки за вислугу років на державній службі відповідно до частини першої статті 52 Закону України «Про державну службу», а саме на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу, зобов`язання Державну судову адміністрацію України, як головного розпорядника бюджетних коштів, здійснити належне фінансове забезпечення діяльності судів в частині дотримання положень частини 1 статті 52 Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» відносно ОСОБА_1 виходячи з положень частини першої статті 52 Закону №889, відповідно до якої надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачі на довели правовірність своїх дій.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, у відповідності до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано, тому судові витрати, що підлягають відшкодуванню, відсутні.

Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Щорського районного суду Чернігівської області від 08.02.2024 №2-к «Про встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям» у частині встановленого розміру надбавки за вислугу років державної служби секретарю судового засідання ОСОБА_1 .

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області здійснити з 25.01.2024 по 30.06.2024 перерахунок та виплату ОСОБА_1 надбавки за вислугу років на державній службі відповідно до частини першої статті 52 Закону України «Про державну службу», а саме на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України, як головного розпорядника бюджетних коштів, здійснити належне фінансове забезпечення діяльності судів в частині дотримання положень частини першої статті 52 Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» відносно ОСОБА_1 виходячи з положень частини першої статті 52 Закону №889, відповідно до якої надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Відповідач: Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області (вул. Княжа, 16,м. Чернігів,Чернігівська обл., Чернігівський р-н,14000 код ЄДРПОУ 26295412).

Відповідач: Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795).

Відповідач: Щорський районний суд Чернігівської області (вул. 30 років Перемоги, 37-Б, м. Сновськ, Корюківський район, Чернігівська область, 15200, код ЄДРПОУ 02894473).

Повний текст рішення виготовлено 10.09.2024.

Суддя Л.О. Житняк