Постанова

від 28.08.2024 по справі 756/8522/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 756/8522/19

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/333/2024

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів

судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Болотова Є.В.,

суддів: Кулікової С.В., Музичко С.Г.,

при секретарі Даньшиній І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Оболонської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі: Київської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Оболонська районна в м. Києві державна адміністрація, комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва», ОСОБА_5 , про визнання правочинів недійсними, скасування державної реєстрації права власності оформлену записом та витребування майна,

за апеляційною скаргою заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 вересня 2023 року, ухваленого під головуванням судді Яценко Н.О.,-

встановив:

У червні 2019 року Київська місцева прокуратура № 5 (змінено на Оболонську окружну прокуратуру м. Києва) звернулась до суду із названим позовом.

Після уточнення позовних вимог, Оболонська окружна прокуратура м. Києва просила: визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити строки позовної давності; визнати недійсним договір купівлі-продажу, серія та номер: 985,виданий 26 травня 2009 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; скасувати державну реєстрацію права власності оформлену записом, вчиненим 10 грудня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М. за номером №2 6946770, про право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 801189780000); визнати недійсним договір купівлі-продажу, серія та номер: 2965, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , видавник: ОСОБА_6 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу; витребувати у ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради квартиру АДРЕСА_1 площею 19, 8 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 801189780000.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що прокуратурою під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42018101050000167 встановлено факт незаконного відчуження комунального майна - квартири АДРЕСА_1 .

Житловий будинок на АДРЕСА_2 належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

26 травня 2009 року ОСОБА_4 набула право власності на спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Біляєвим В.О. 28 вересня 2008 року за № 2689.

Листом від 30 листопада 2018 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Біляєв В.О. повідомив, що ним не посвідчувався вказаний договір купівлі-продажу.

Позивач зазначає, що спірна квартира вибула з власності територіальної громади на підставі нікчемного правочину.

В подальшому, ОСОБА_7 придбала спірну квартиру у ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 26 травня 2009 року № 985, посвідченого приватним нотаріусом Кирилюк Г.О.

Позивач зазначає, що оскільки ОСОБА_4 не була законним власником спірної квартири, відтак незаконно розпорядилась вказаним майном. Просить договір купівлі-продажу квартири від 26 травня 2009 року № 985 визнати недійним.

10 грудня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М. внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис №12464000 про право власності на спірну квартиру за ОСОБА_3 .Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер № 26946770.

Враховуючи, що ОСОБА_7 набула право власності на спірну квартиру на підставі недійсного договору купівлі-продажу, позивач просить скасувати незаконну державну реєстрацію квартири за ОСОБА_3 .

10 грудня 2015 рокуОСОБА_2 придбав спірну квартиру у ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу № 2965, посвідченого приватним нотаріусом Кондратенко В.М.

Позивач вважає, що вказаний договір купівлі-продажу від 10 грудня 2015 року укладено всупереч вимогам ч. 1 ст. 316, ч. 1 ст. 317, ст. ст. 319, 321, 658 ЦК України. ОСОБА_3 не була власником спірної квартири. Просить договір купівлі-продажу за № 2965 визнати недійсним.

05 серпня 2017 рокуОСОБА_5 придбав спірну квартиру у ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу № 4387.

26 грудня 2017 року ОСОБА_1 придбав спірну квартиру у ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу квартири № 1589 , посвідченого приватним нотаріусом Дібровою О.С.

На момент звернення до суду із позовом, власником спірної квартири є ОСОБА_1 .

На підставі ст. ст. 387, 388 ЦК України позивач просить витребувати у ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської радиспірну квартиру.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 12 вересня 2023 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі заступник керівника Київської міської прокуратурипросить рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

У письмових поясненнях представник Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації просила задовольнити апеляційну скаргу та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_8 вимоги апеляційної скарги підтримала.

ОСОБА_1 та його представник проти апеляційної скарги заперечили.

Представник Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації підтримала доводи апеляційної скарги.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про його час і місце повідомлені належним чином.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, щоспірний договір купівлі-продажу від 26 травня 2009 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , є нікчемним, тому не потребує визнанню його недійсним.

Суд відмовив у задоволенні позовних вимог про витребування спірної квартири, оскільки ОСОБА_1 є добросовісним набувачем майна. Зазначив, що задоволення в цій частині позовних вимог буде становити непропорційність втручання в особисті майнові права власника, що призведе до порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод.

Відмовляючи у задоволенні вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , суд першої інстанції вказав, що позивач не є стороною вказаного правочину і в межах даної вимоги право позивача не відновиться.

Суд відмовив у задоволенні позовних вимог щодо скасування державної реєстрації права власності за № 12464000 враховуючи, що вказаний запис не відновить прав позивача, оскільки суд відмовив у задоволенні вимоги про витребування спірної квартири.

Колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовної вимоги про витребування спірної квартири в ОСОБА_1 .

Встановлено,що прокуратурою під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42018101050000167 встановлено факт незаконного відчуження комунального майна - квартири АДРЕСА_1 .

Відповідно до листа комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м.Києва» від 20 вересня 2018 року № 463-5141, житловий будинок АДРЕСА_4 закріплено на праві господарського відання без права розпорядження за комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва».

Згідно листа Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, приватизація спірної не здійснювалась.

На підставі розпорядження Мінської районної в м. Києві державної адміністрації від 24 червня 1999 року № 637, ОСОБА_9 видано ордер на жиле приміщення. Відповідно до якого, ОСОБА_9 з сім`єю надано право на зайняття житлового приміщення житловою площею 10, 25 кв.м., яке складається з однієї кімнати в ізольованій квартирі за адресою АДРЕСА_5 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 помер, місце проживання особи вказано АДРЕСА_5 .

Згідно із інформацією з Реєстру територіальної громади міста Києва, з поквартирної картки на квартиру АДРЕСА_1 та картки прописки, у вказаній квартирі зареєстроване місце проживання ОСОБА_9 з 15 липня 1999, ОСОБА_1 з 28 серпня 2018 року.

Відповідно до листа Київського державного нотаріального архіву в справі № 02-33 «Реєстр для реєстрації нотаріальних дій» том № 1, запис щодо посвідчення будь-якого договору купівлі-продажу спірної квартири відсутній.

Листом комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» повідомлено, що спірна квартира на праві власності не реєструвалась.

26 травня 2009 року ОСОБА_4 набула право власності на спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Біляєвим В.О. 28 вересня 2008 року за № 2689.

Листом від 30 листопада 2018 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Біляєв В.О. повідомив, що ним не посвідчувався вказаний договір купівлі-продажу.

26 травня 2009 року ОСОБА_7 придбала спірну квартиру у ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу № 985, посвідченого приватним нотаріусом Кирилюк Г.О.

10 грудня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М. внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 12464000 про право власності на спірну квартиру за ОСОБА_3 . Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер № 26946770.

10 грудня 2015 рокуОСОБА_2 придбав спірну квартиру у ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу № 2965, посвідченого приватним нотаріусом Кондратенко В.М.

05 серпня 2017 рокуОСОБА_5 придбав спірну квартиру у ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу № 4387.

26 грудня 2017 року ОСОБА_1 придбав спірну квартиру у ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу квартири № 1589 , посвідченого приватним нотаріусом Дібровою О.С.

Звертаючись до суду, позивач зазначає, що спірна квартира вибула з власності територіальної громади на підставі нікчемного правочину. Договір купівлі-продажу квартири від 28 вересня 2008 року за №2689 нотаріально не посвідчувався.

Оскільки квартиру в подальшому відчужено за відповідними договорами купівлі-продажу, тому ці договори слід визнати недійсними.

Для відновлення права власності на спірну квартиру просить скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер № 26946770 від 10 грудня 2015 року.

Власником спірної квартири є територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради.

Спірна квартира у приватну власність не передавалася, а тому вона підлягає витребуванню у ОСОБА_1 на підставі ст. ст. 387, 388 ЦК України на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради.

Відповідно до ч. ч.1-3 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею657 ЦК України, визначено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Зач. 1 ст. 220 ЦПК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. ч. 3-4 ст. 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Так, листом від 30 листопада 2018 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Біляєв В.О. повідомив, що ним не посвідчувався договір купівлі-продажу № 985 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Враховуючидокази відсутності нотаріального посвідчення вказаного договору купівлі-продажу спірної квартири, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що він є нікчемним, а тому не породжує будь-яких правових наслідків для його сторін та не потребує визнання його недійсним.

Згідно зі ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

За ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним.

У постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Власник, з дотриманням вимог ст. ст. 387 і 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду

від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 зроблено висновок про те, що добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема, добросовісно. Вирішуючи питання про витребування майна, важливо перевірити добросовісність, насамперед, набувача цього майна, у тому числі те, чи знав або міг знати такий набувач про недобросовісну поведінку продавця.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21) зазначено, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть.

Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає

на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених у статті 388

ЦК України.

Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/ недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у цій частині, суд першої інстанції зазначив, що витребування спірної квартири у ОСОБА_1 буде становити непропорційність втручання в його особисті майнові права та становити індивідуальний й надмірний тягар, що призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод.

Вирішуючи спір в частині витребування квартири у ОСОБА_1 , суд першої інстанції врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові Великої Палати від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц, провадження № 14-190цс20.

Разом з тим, в даному випадку Верховний Суд наголошував на тому, що при цьому судом варто враховувати і інші обставини справи.

Верховний Суд у вказаній постанові № 461/12525/15-ц зазначив, що: «розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням.»

Враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів звертає увагу на те, що: спірна квартира неодноразово відчужувалася через незначний проміжок часу; квартира відчужується за заниженою вартістю, на момент купівлі спірної квартири ОСОБА_1 було відомо про те, що у квартирі зареєстрований не продавець квартири ОСОБА_5 , а померла особа - ОСОБА_9 ; відповідно до листакомунального концерну «Центру комунального сервісу» за адресою спірної квартири із серпня 2015 року виникла заборгованість за користування комунальними послугами до грудня 2017 року.

Незважаючи на зазначені обставини, у ОСОБА_1 не виникла обґрунтованої підозри щодо наявних ризиків під час купівлі спірної квартири.

Під час укладення договору купівлі-продажу, ОСОБА_1 не був позбавлений можливості перевірити всі ці обставини.

Також, до позовної заяви долучено копію договору купівлі-продажу спірної квартири, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 від 26 грудня 2017 року № 1589.

У спірному договорі, з яким ознайомився та підписав ОСОБА_1 , є посилання на Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Дослідивши вказаний Витяг, ОСОБА_1 міг перевірити кількість зареєстрованих осіб у спірній квартирі, а також встановити її неодноразове відчуження.

Так, у постанові Верховного суду від 23 липня 2024 року за № 204/8935/22 Верховний Суд зазначив, що: «за обставин цієї справи витребування спірної квартири у відповідачки не порушуватиме принцип пропорційності втручання у її право, оскільки втручання держави у право особи мирно володіти своїм майном з метою задоволення вимог позивача визнається законним заходом, який ставить за мету як особистий інтерес позивача, спрямований на захист його порушеного права власності на майно, так і суспільний інтерес, спрямований на утвердження у державі суспільного правопорядку щодо недопустимості незаконного позбавлення осіб їхніх прав власності на нерухоме майно, і є пропорційним передбачуваним таким втручанням цілям.»

Враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів вважає помилковим та необґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо непропорційності втручання в особисті майнові права ОСОБА_1 .

Відтак, позовні вимоги в частині витребування у ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради спірної квартири слід задовольнити.

Протилежний висновок суду є помилковим.

У постанові від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження

№ 12-148гс19) Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, згідно

з якими власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.

Враховуючи вищезазначене, не потребує визнанню недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири, серія та номер: 2965 від 10 грудня 2015 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Суд першої інстанції правильно відмовив у задоволення вказаної позовної вимоги.

Суть державної реєстрації прав - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, які вже мали місце на підставі рішень відповідних органів, договорів чи інших правовстановлюючих документів, шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру прав, а не безпосереднє створення таких фактів зазначеними записами.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу,

за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом

у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод

чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що скасування запису приватного нотаріуса № 12464000 про право власності на спірну квартиру за ОСОБА_3 не відновить порушеного права позивача. Державна реєстрація - фактично внесення відповідних записів до Державного реєстру прав, а не безпосереднє створення таких фактів зазначеними записами.

Колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги про те, що при вирішенні спору судом не надано оцінку поведінці ОСОБА_1 при придбанні спірної квартири, оскільки відповідач не звернув увагу на неодноразове відчуження спірної квартири за невеликий проміжок часу, наявну заборгованості за комунальні послуги, низьку вартість квартири, а також факт реєстрації померлої особи у спірній квартирі.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду від 12 вересня 2023 року ухвалено з неповним з`ясуванням обставин справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 вересня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про витребування у ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради квартири АДРЕСА_1 площею 19,8 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 801189780000 скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення.

Витребувати у ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради квартиру АДРЕСА_1 площею 19,8 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 801189780000.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного судового рішення.

Повний текст складено 10 вересня 2024 року.

Суддя-доповідач Є.В. Болотов

Судді: С.В. Кулікова

С.Г. Музичко