Ухвала

від 04.09.2024 по справі 757/29789/24-к

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №757/29789/24-к Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1

Провадження № 11-сс/824/5168/2024 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2024 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 03 липня 2024 року про арешт майна у кримінальному провадженні № 12023000000002135 від 15 листопада 2023 року,

за участю:

прокурора ОСОБА_8 ,

власника майна ОСОБА_6 ,

представника власника майна ОСОБА_7 ,

в с т а н о в и л а:

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 03 липня 2024 року задоволено клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_9 , погоджене з прокурором відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_10 , про арешт майна у кримінальному провадженні № 12023000000002135 від 15.11.2023 року.

Накладено арешт на майно, а саме: мобільний телефон марки «Samsung Galaxy 22», IMEI1: НОМЕР_1 , 1МЕ12: НОМЕР_2 , S/N: НОМЕР_3 , який належить ОСОБА_6 .

Не погоджуючись із ухвалою слідчого судді, представник власника майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, у якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 03 липня 2024 року про накладення арешту на майно та постановити нову ухвалу, якою клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_9 залишити без задоволення.

Обгрунтовуючи скаргу, апелянт посилається на те, що ухвала слідчого судді підлягає скасуванню, оскільки є необґрунтованою, незаконною та винесена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Зазначає, що 23.04.2024 року під час обшуку у квартирі по АДРЕСА_1 , де було вилучене належне ОСОБА_6 майно, а саме, мобільний телефон марки SAMSUNG фіолетового кольору GALAXY S 22 IMEI1: НОМЕР_1 та флеш накопичувачі в кількості двох штук, а саме: флеш носій «Good Ram» на 16 Gb та «Kingston» на 64 Gb. Дане майно було вилучено згідно опису у протоколі обшуку.

З метою недопущення порушення права власності, 05.06.2024 р. адвокат ОСОБА_7 звернувся із письмовою вимогою до старшого слідчого в особливо важливих справах Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_9 із заявою про негайне повернення вилученого майна, на що відповіді отримано не було.

Після цього, 13.06.2024 року адвокат звернувся із скаргою на бездіяльність слідчого до Печерського районного суду міста Києва.

28.06.2024 року адвокат ОСОБА_7 отримав відповідь старшого слідчого в особливо важливих справах Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_9 , з якої вбачається, що слідчий із клопотанням про арешт майна до суду не звертався.

В подальшому, 11.07.2024 року слідчий надав заперечення по скарзі та копію ухвали, якою було накладено 03.07.2024 року арешт на майно ОСОБА_6 , а саме, на належний їй мобільний телефон.

За таких обставин апелянт вважає, що дане клопотання було подано, коли старшому слідчому стало відомо про скаргу і ухвала суду була винесена без участі підозрюваної та її захисника, що порушує право власності ОСОБА_6 та вимоги КПК.

Зазначає, що згідно з ч. 5 ст. 171 КПК України клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.

У разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.

При цьому, клопотання про арешт майна не містить обґрунтування щодо строків звернення до суду з даним клопотанням, сторона обвинувачення цей строк не вважає пропущеним, не зазначає причин, та що вони є поважними в розумінні положень ст. 117 КПК України.

Вказує, що суду надано постанову старшого слідчого в ОВС ГСУ НПУ ОСОБА_9 від 28.06.2024 року про визнання речовим доказом мобільного телефону уже після написання скарги до суду, що є грубим порушенням норм КПК України.

Апелянт стверджує, що зазначені вище обставини слідчий суддя не прийняв до уваги, не надав їм оцінки, що призвело до постановлення незаконної ухвали та позбавлення ОСОБА_6 права власності. Таким чином, законних підстав утримувати належне ОСОБА_6 майно у слідчого в рамках вказаного провадження немає.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення власника майна ОСОБА_6 та її представника - адвоката ОСОБА_7 , які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити в повному обсязі, думку прокурора ОСОБА_8 , який заперечив проти задоволення апеляційної скарги та просив ухвалу слідчого судді залишити без змін, як законну та обґрунтовану, вивчивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог пункту 3 ч. 2 ст. 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Згідно абзацу 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, якщо ухвалу слідчого судді постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Дослідженням матеріалів судового провадження встановлено, що клопотання про арешт майна розглянуто без повідомлення та за відсутності власника майна.

Згідно з висновком об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеним у постанові від 04.11.2019 року у справі № 760/12179/16-к, якщо ухвала слідчого судді постановлена без виклику особи, інтересів якої вона стосується та яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи має обчислюватися з дня отримання копії судового рішення, незалежно від наявності інших джерел інформування про прийняте рішення.

Копію ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 03 липня 2024 року представник власника майна - адвокат ОСОБА_7 отримав 11.07.2024 року, тому колегія суддів вважає за можливе поновити апелянту строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням Національної поліції України за процесуального керівництва Офісу Генерального прокурора розслідується кримінальне провадження № 12023000000002135, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15.11.2023 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК України.

23.04.2024 року у рамках вказаного кримінального провадження ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК України.

Також, 23.04.2024 року на виконання ухвали Печерського районного суду міста Києва від 11.04.2024 року по справі №757/16387/24-к було проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого серед іншого виявлено та вилучено:

- мобільний телефон марки «Samsung Galaxy 22», IMEI 1: НОМЕР_1 , 1МЕІ 2: НОМЕР_2 , S/N: НОМЕР_3 .

Постановою старшого слідчого в ОВС ГСУ НПУ ОСОБА_9 від 01.07.2024 року вищезазначений мобільний телефон визнано речовим доказом.

03.07.2024 року старший слідчий в особливо важливих справах Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_9 , за погодженням прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_10 , звернувся до слідчого судді Печерського районного суду міста Києва з клопотанням про накладення арешту у кримінальному провадженні № 12023000000002135 від 15.11.2023 року на майно, а саме:

- мобільний телефон марки «Samsung Galaxy 22», ІМЕ1 1: НОМЕР_1 , 1МЕ1 2: НОМЕР_2 , S/N: НОМЕР_3 , який належить ОСОБА_6 .

Клопотання слідчий мотивував тим, що досудовим розслідуванням установлено, що ОСОБА_6 , працюючи на посаді начальника Сквирської районної державної лікарні ветеринарної медицини (далі - Сквирська РДЛВМ), у період із 04.01.2022 року по 01.04.2023 року, зловживаючи службовим становищем, з метою одержання неправомірної вигоди ТОВ «КРС Україна» (код ЄДРПОУ 40718304), всупереч інтересам служби, незаконно, порушуючи вимоги ч. 5 ст. 95 Закону України «Про ветеринарну медицину», абз. 8 п. 2.1. «Правил заповнення, зберігання, списання ветеринарних документів та вимог до їх обліку», затверджених наказом Мінагрополітики від 01.08.2014 року № 288, видала ТОВ «КРС Україна» ветеринарні свідоцтва (форми № 1) для відправлення великої рогатої худоби (далі - ВРХ) на експорт до Республіки Лівану, замість затвердженої двосторонньої міжнародної форми ветеринарного сертифіката на експорт для забою ВРХ та не здійснила обов`язкові нормативно-встановлені протиепізоотичні заходи при відправленні ТОВ «КРС Україна» ВРХ на експорт, без проведення відповідного профілактичного карантинування.

Крім цього, в порушення п. 3.1, п. 9.2 Методичних рекомендацій щодо профілактичного карантинування тварин для подальшого переміщення, затверджених Головою Держспоживслужби, вимог п. 6 Порядку видачі ветеринарних документів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 року № 857, відповідно до якого рішення про видачу ветеринарного документа приймається за результатами безпосереднього огляду товару клінічний огляд тварин та інших об`єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду, ч. 1 ст. 99 Закону України «Про ветеринарну медицину», наказів Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 25.02.2021 року № 393 та Міністерства аграрної політики та продовольства України від 13.02.2013 року № 96, в частині не врахування наданих Сквирською РДЛВМ, що призвело до недоотримання державним бюджетом України грошових коштів на загальну суму 455 293,38 грн., з яких надходження від клінічного огляду під час планового прибуття - 216 167,10 грн. та надходження від клінічного огляду під час вибуття з господарства для відправлення за межі України на експорт - 239 126,28 грн., за попередньою змовою групою осіб, що спричинило тяжкі наслідки, за наступних обставин.

Так, приблизно в грудні 2021 року, точного часу досудовим розслідуванням наразі не установлено, у невстановленому досудовим розслідуванням місці, ОСОБА_6 з метою отримання неправомірної вигоди ТОВ «КРС Україна», вступила у попередню злочинну змову із невстановленими особами, яка полягала у непроведенні обов`язкових оплачуваних нормативно-встановлених протиепізоотичних заходів при відправленні вказаною юридичною особою ВРХ та дрібної рогатої худоби (далі - ДРХ) до Республіки Лівану, а також безпідставної видачі ветеринарних свідоцтв (форми 1) замість ветеринарних сертифікатів про проходження профілактичного карантинування тварин, для відправки їх за кордон.

Здійснюючи свою діяльність, пов`язану з видачею ветеринарних документів, сертифікатів та свідоцтв про проходження тваринами відповідного обов`язкового карантину, ОСОБА_6 упродовж тривалого проміжку часу, була достеменно обізнана у вимогах чинного законодавства, що регулює видачу ветеринарних документів, порядку експорту тварин за кордон та була обізнана, що послуги Сквирської РДЛВМ надаються на платній основі.

З метою реалізації злочинного умислу ОСОБА_6 , знаходячись в м. Сквира Київської області, діючи за попередньою змовою групою осіб із невстановленими досудовим розслідуванням особами, зловживаючи своїм службовим становищем, з метою отримання неправомірної вигоди на користь ТОВ «КРС Україна», 04.01.2022 року уклала договір № 13 про надання ветеринарних послуг між Сквирською РДЛВМ (виконавець) в особі ОСОБА_6 та ТОВ «КРС Україна» (замовник) в особі директора ОСОБА_11 .

За злочинним планом ОСОБА_6 , невстановлені особи, які діяли від імені ТОВ «КРС Україна», не звертатимуться до територіального органу Держпродспоживслужби щодо планового прибуття/вибуття тварин з господарства, а ОСОБА_6 всупереч вимогам чинного законодавства та наданих їй службових обов`язків документально відобразить виконання обов`язкових інспекційних карантинних заходів та видачу ветеринарних свідоцтв без фактичного їх виконання.

При цьому, укладання вказаного договору, на виконання злочинного плану ОСОБА_6 , мало на меті лише документальний характер, який надав у подальшому можливість ТОВ «КРС Україна» отримати від Сквирської РДЛВМ дозвільні ветеринарні документи, які забезпечать експорт останніми ВРХ, ДРХ, всупереч вимог законодавства та можливим негативним наслідкам таких дій для торгівельної політики України.

Слідчий зазначив, що ОСОБА_6 , достовірно знаючи порядок проведення відповідних карантинних заходів, які є необхідні для надання дозволу на експорт ВРХ, зловживаючи своїм службовим становищем, усупереч інтересам служби, за попередньою змовою з невстановленими особами, які діяли від імені «ТОВ «КРС Україна», у період з 12.05.2022 року по 07.04.2023 року, в порушення п. 4.3. Методичних рекомендацій щодо профілактичного карантинування тварин для подальшого переміщення (при експорті тварин мають бути враховані та виконані ветеринарно-санітарні вимоги країни експортера), які встановлено ст. 35 Закону України «Про ветеринарну медицину», з метою отримання неправомірної вигоди для ТОВ «КРС Україна», не здійснила обов`язкових протиепізоотичних заходів з постановки та зняття з карантину ВРХ, ДРХ при їх відправленні до Республіки Лівану.

У свою чергу, ОСОБА_6 , продовжуючи протиправні дії в період часу з 12.05.2022 року по 07.04.2023 року, зловживаючи своїм службовим становищем, з метою отримання неправомірної вигоди ТОВ «КРС Україна», будучи обізнаною про порядок проведення обов`язкового карантинування ВРХ перед експортом, достовірно знаючи, що вказані ветеринарні послуги згідно Методичних рекомендацій щодо профілактичного карантинування тварин для подальшого переміщення проводяться за письмовим звернення ТОВ «КРС Україна» до територіального органу Держпродспоживслужби, діючи умисно, в порушення вимог Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», п. 6 Порядку видачі ветеринарних документів, затверджених постановою КМУ від 21.11.2013 року № 857, протиправно видала 179 ветеринарних свідоцтв (форми 1) на експорт 6 143 голів ВРХ та 873 голів ДРХ замість затвердженої двосторонньої міжнародної форми ветеринарного сертифіката на експорт ВРХ.

При цьому, ОСОБА_6 , зловживаючи своїм службовим становищем, з метою отримання неправомірної вигоди ТОВ «КРС Україна», розуміючи та знаючи, що всі ветеринарні протиепізоотичні заходи порушені, вказала у ветеринарних свідоцтвах (форми 1) про стан здоров`я тварин відомості щодо проведення карантинних заходів контролю для ВРХ, ДРХ, яка експортується та дезінфекції транспорту.

Разом, з тим, ОСОБА_6 , доводячи свій злочинний умисел до кінця, з метою експорту ТОВ «КРС Україна» ВРХ, ДРХ до Республіки Лівану, всупереч вимогам чинного законодавства про ветеринарну медицину та умов укладеного договору про надання ветеринарних послуг, умисно не виставила обов`язкові рахунки про оплату наданих Сквирською РДЛВМ ветеринарних послуг, які повинне сплатити ТОВ «КРС Україна».

В подальшому ОСОБА_6 , в невстановлений досудовим розслідуванням час, діючи заздалегідь розробленого плану, спрямованого на отримання неправомірної вигоди ТОВ «КРС Україна», достовірно знаючи, що видані нею ветеринарні свідоцтва не відповідають затвердженим двостороннім міжнародним формам ветеринарного сертифікату, обов`язкові протиепізоотичні заходи не проведені, рахунки про оплату наданих послуг не виставлені, передала вказані ветеринарні свідоцтва невстановленій особі ТОВ «КРС Україна», які стали підставою для протиправного експорту останніми ВРХ, ДРХ до Республіки Лівану.

Згідно висновку судово-економічної експертизи акт перевірки стану організації протиепізоотичних заходів та правильності відображення коштів за надані послуги від 23.10.2023 року ГУ Держпродспоживслужби в Київській області у частині недоотримання державним бюджетом коштів у 2022-2023 роках у загальному розмірі 455 293,38 грн., з яких надходження від клінічного огляду під час планового прибуття - 216 167,24 грн. та надходження від клінічного огляду під час вибуття з господарства для відправлення за межі України на експорт - 239 126,28 грн. документально підтверджується, внаслідок чого державі в особі Сквирської РДЛВМ завдано збитків на вказану суму.

Таким чином, ОСОБА_6 обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 364 КК України, а саме у зловживанні службовим становищем, тобто умисному, з метою одержання неправомірної вигоди для юридичної особи використанні службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом інтересам державної установи, вчиненому за попередньою змовою групою осіб.

23.04.2024 року ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК України.

23.04.2024 року на виконання ухвали Печерського районного суду м. Києва від 11.04.2024 року по справі №757/16387/24-к було проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого серед іншого виявлено та вилучено:

- мобільний телефон марки «Samsung Galaxy 22», IMEI 1: НОМЕР_1 , 1МЕІ 2: НОМЕР_2 , S/N: НОМЕР_3 .

На вказаному мобільному телефоні, яким користувалася ОСОБА_6 , зберігається інформація, яка має важливе значення для проведення розслідування, зокрема, листування із свідками у вказаному кримінальному провадженні щодо видачі ветеринарних документів та інша інформація, яка має важливе значення для його розслідування.

Постановою старшого слідчого в ОВС ГСУ НПУ ОСОБА_9 від 01.07.2024 року вищезазначений мобільний телефон визнано речовим доказом.

У клопотанні слідчий вказав, що метою накладення арешту є забезпечення збереження речових доказів у кримінальному провадженні, збереження вищевказаного майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 03 липня 2024 року задоволено клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_9 , погоджене з прокурором відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_10 , про арешт майна у кримінальному провадженні № 12023000000002135 від 15.11.2023 року.

Накладено арешт на майно, а саме: мобільний телефон марки «Samsung Galaxy 22», IMEI1: НОМЕР_1 , 1МЕ12: НОМЕР_2 , S/N: НОМЕР_3 , який належить ОСОБА_6 .

Задовольняючи дане клопотання, подане в межах кримінального провадження № 12023000000002135 від 15.11.2023 року, слідчий суддя виходив з наявності передбачених ст. 170 КПК України підстав для накладення арешту на вказане майно, з метою збереження речового доказу та запобігання його приховуванню, пошкодженню, знищенню, перетворенню, відчуженню.

З таким рішенням слідчого судді колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою, зокрема, і збереження речових доказів.

У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

У відповідності до ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладено у встановленому цим КПК порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Приймаючи рішення, слідчий суддя місцевого суду зазначених вимог закону дотримався.

На переконання колегії суддів, задовольняючи дане клопотання, слідчий суддя прийшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав, передбачених ст. 170 КПК України, для накладення арешту на тимчасово вилучене майно, оскільки вказане майно в даному кримінальному провадженні відповідає критеріям, визначеним в ст. 98 КПК України та визнане речовим доказом у даному кримінальному провадженні постановою слідчого від 01.07.2024 року.

При винесенні ухвали судом, у відповідності до вимог ст. 173 КПК України, були враховані наведені в клопотанні слідчого правові підстави для арешту майна, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, та обґрунтовано задоволено клопотання слідчого про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнано речовим доказом в рамках вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.

На думку колегії суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту, перевірив співрозмірність втручання у права особи з потребами кримінального провадження.

Крім того, ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.

Тому, з огляду на положення ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто його власник, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

З огляду на наведене та враховуючи, що судом першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, а також встановлено мету арешту майна відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме збереження речових доказів, та враховано, що для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збереженні цього майна до встановлення фактичних обставин вчинення злочину, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання слідчого та накладення арешту на майно.

Тобто, слідчий суддя обґрунтовано, всупереч доводам представника, у відповідності до вимог ст.ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на майно, з метою забезпечення його збереження, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням унеможливлення настання наслідків, які можуть перешкоджати кримінальному провадженню.

Беззаперечних доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.

При цьому, незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого ч. 1 ст. 170 КПК України.

Дослідивши доводи клопотання слідчого та матеріали провадження, колегія суддів вважає, що встановлені у даному кримінальному провадженні фактичні обставини кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК України, за якими здійснюється досудове розслідування, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого висновку про те, що тимчасово вилучене майно, відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України, оскільки вказане майно є матеріальним об`єктом, який може містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, та мають значення для кримінального провадження, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для його арешту, як речового доказу, з метою збереження.

При цьому, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження, при вирішенні питання щодо арешту майна, з підстав визначених ст. 170 КПК України, потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження та збереження речових доказів, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи у вчиненні злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

Колегія суддів також звертає увагу, що арешт майна з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов`язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.

Слід зауважити і на тому, що досудове розслідування у кримінальному провадженні триває, а органом досудового розслідування здійснюється збирання доказів та встановлення усіх обставин кримінального правопорушення, у тому числі усіх причетних до вказаного кримінального правопорушення осіб.

Отже, сукупність долучених до клопотання слідчого матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.

Колегією суддів перевірено доводи апелянта про те, що судовий розгляд проведено без участі власника майна. Дана обставина знайшла своє підтвердження, однак колегія суддів цю обставину не вважає істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що потягло б за собою скасування оскаржуваної ухвали, з урахуванням строків розгляду даної категорії клопотань відповідно до вимог ч. 1 ст. 172 КПК України, та з урахуванням того, що в такому випадку відповідно до вимог ч. 1 ст. 174 КПК України, у власника майна виникає право звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна.

Крім того слід зауважити, що процесуальні права власника майна щодо подачі пояснень та заперечень стосовно накладеного арешту, відновлено під час апеляційного розгляду, де останній не був обмеженим в своїх правах відповідно до вимог кримінального процесуального закону.

Щодо доводів скарги про порушення строку на подання клопотання про накладення арешту, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 171 КПК України клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.

У разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.

Вказана норма закону, виходячи з її змісту, не передбачає неможливості розгляду слідчим суддею клопотання про арешт майна в разі порушення строків звернення з таким клопотанням до суду, а лише регулює дії слідчого та прокурора у випадку недотримання ними зазначеної норми закону. За умови доведеності прокурором передбачених ст. 170 КПК України підстав для накладення арешту, факт порушення встановленого законом строку звернення з клопотанням до суду сам по собі не являється достатньою підставою для відмови у задоволенні клопотання слідчого про арешт майна.

Інші доводи апеляційної скарги, з урахуванням наведеного, не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не встановлено.

При цьому колегія суддів враховує і те, що у відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду

п о с т а н о в и л а:

Поновити представнику власника майна ОСОБА_6 - адвокату ОСОБА_7 строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 03 липня 2024 року.

Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 03 липня 2024 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

---

---

---

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4