Постанова

від 10.09.2024 по справі 380/14729/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/14729/23 пров. № А/857/7073/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача:Гінди О.М.,

суддів:Гудима Л.Я., Матковської З.М.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Львівської митниці на додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року (головуючий суддя: Качур Р.П., місце ухвалення - м. Львів) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Екотех Авто» до Львівської митниці про визнання протиправними та скасування рішення,-

встановив:

рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08.02.2024, яке набрало законної сили, визнано протиправними та скасовано рішення Львівської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів № UA209000/2022/900231/2 від 22.12.2022. Визнано протиправною та скасовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Львівської митниці Держмитслужби № UA209170/2022/002757. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Екотех Авто» судовий збір у сумі 5491 грн 06 коп.

Позивачем, 14.02.2024 до суду першої інстанції подано заяву про ухвалення додаткового рішення, яка мотивована тим, що під час розгляду справи по суті не вирішене питання про судові витрати, понесені позивачем, а тому просить стягнути витрати на правову допомогу в сумі 5368 грн.

Додатковим рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року. Заяву позивача про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Екотех Авто» за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці 2000 грн 00 коп понесених витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні інших вимог заяви відмовлено.

З цим судовим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що додаткове рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що для підтвердження витрат на правничу допомогу, представник позивача в заяві про стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу зазначає, що долучено: копію Договору про надання правової допомоги № 252/24 від 23.12.2022; копію Додаткової угоди № 8 від 01.02.2023 до Договору про надання правової допомоги № 252/24 від 23.12.2022; копію Акта від 08.02.2024 приймання-передачі наданих послуг за Договором про надання правової допомоги № 252/24 від 23.12.2022. Однак, на адресу Львівської митниці ці документи не надходили.

Задовольняючи частково заяву, суд першої інстанції виходив з того, що вказану справу розглянуто в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання як справу незначної складності, з огляду на наявність усталеної судової практики у цій категорії спорів, зазначений гонорар не є співмірним з обсягом проведеної роботи і вважав за можливе стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу в сумі 2000,00 грн.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволеною бути не може з таких мотивів.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною 3 ст. 134 КАС України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).

Відповідно до ч. ч. 1, 7 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз наведених положень законодавства, дає підстави суду апеляційної інстанції для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Крім цього, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на підтвердження витрат на правничу допомогу подано, зокрема: копію Договору про надання правової допомоги № 252/24 від 23.12.2022; копію Додаткової угоди № 8 від 01.02.2023 до Договору про надання правової допомоги № 252/24 від 23.12.2022; копію Акта від 08.02.2024 приймання-передачі наданих послуг за Договором про надання правової допомоги № 252/24 від 23.12.2022.

Так, згідно акта приймання-передачі наданих послуг за Договором про надання правової допомоги № 22/24 від 23.12.2022:

- зібрання в клієнта документів та їх аналіз (1 год), вартість - 1342 грн;

- підготовка позовної заяви (3 год), вартість - 4026 грн.

Загальна вартість 5368 грн.

Однак, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що сума судових витрат на професійну правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, не відповідає критеріям співмірності, визначених ч. 5 ст. 134 КАС України. Оскільки підготовка позовної заяви по суті включає в себе, як зібрання в клієнта документів та і їх правовий аналіз.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Крім цього, суд апеляційної інстанції зауважує, що згідно висновків викладених у додатковій постанові Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 640/10548/19 та постанові від 29.10.2020 у справі № 686/5064/20 витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.

Враховуючи вищенаведене, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та те, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною з вимогами, які заявлені у позовній заяві, а справа розглядалася за правилами спрощеного провадження без виклику сторін, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що заяву про стягнення витрат на правничу допомогу необхідно задовольнити частково та стягнути на користь позивача 2000 грн витрат на правничу допомогу.

Покликання апелянта, що документи, якими позивач підтверджує понесені витрати на правничу допомогу, на адресу Львівської митниці не надходили, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними. Оскільки, такі надіслані відповідачу засобами електронного зв`язку (а. с. 123-125).

Таким чином, апеляційна скарга Львівської митниці не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив додаткове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а додаткове рішення суду без змін.

Керуючись ст. ст. 311, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд -

постановив:

апеляційну скаргу Львівської митниці залишити без задоволення, а додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року у справі № 380/14729/23 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. М. Гінда судді Л. Я. Гудим З. М. Матковська