Рішення

від 04.09.2024 по справі 154/4280/23

ВОЛОДИМИР-ВОЛИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Копія

154/4280/23

2/154/167/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2024 року м. Володимир

Володимир-Волинський міський суд Волинської області в складі:

головуючого-судді Каліщука А.А.

за участю секретаря судового засідання Кравчук А.М., Венгловської К.О.

представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

представника Фермерського господарства «Вест-Агро» Марчука І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Володимир-Волинського міського суду цивільну справу за позовною заявою Сільськогосподарського приватногопідприємства«Ромашка» до ОСОБА_2 , Фермерського господарства «Вест-Агро», третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача державний реєстратор виконавчого комітету Устилузької міської ради Мєлкоєдов Олексій Вікторович про визнання недійсним договору оренди та скасування рішення про реєстрацію права оренди земельною ділянкою,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , Фермерського господарства «Вест-Агро», третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача державний реєстратор виконавчого комітету Устилузької міської ради Мєлкоєдов О.В. про визнання недійсним договору оренди та скасування рішення про реєстрацію права оренди земельною ділянкою.

Позовні вимоги обгрунтовує тим, що Сільськогосподарське приватнепідприємство«Ромашка» (далі - СГПП «Ромашка») 15.01.2019 уклало із ОСОБА_4 договір оренди земельної ділянки, котра розташована на території Березовичівської сільської ради Володимир-Волинського району Волинської області.

Даний договір був укладений на 15 років та зареєстрований 16.06.2009 за №040908200056. Таким чином, кінцевий строк договору оренди землі закінчується 16.06.2024.

Позивач дізнався, що ОСОБА_2 став новим власником даної земельної ділянки на підставі рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 12.09.2018.

Також позивачу стало відомо, шо ОСОБА_2 01.12.2018 уклав із ФГ «Вест-Агро» договір оренди земельної ділянки, котрий зареєстрував 24.01.2019.

Об`єктом договору стала земельна ділянка, котра належить ОСОБА_2 на підставі рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області та перебуває в оренді позивача за договором від 15.01.2009.

Таким чином, існує подвійна реєстрація права користування однієї і тієї ж самої земельної ділянки, яка на праві власності належить ОСОБА_2 .

Позивач просить визнати недійсним договір оренди землі, укладений 01.12.2018 між ОСОБА_2 та Фермерським господарством «ВЕСТ АГРО» щодо земельної ділянки площею 2,08 га, кадастровий номер 0720580800:07:001:0418, що розташована на території Березовичівської сільської ради Володимир-Волинського району Волинської області.

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 45189829 від 24.01.2019, прийняте державним реєстратором Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Устилузької міської ради Мєлкоєдовим О.В., на підставі договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_2 та Фермерським господарством «ВЕСТ АГРО».

Ухвалою суду від 15.11.2023 відкрито спрощене позовне провадження.

13.12.2023 відповідач ОСОБА_2 подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову. Відзив обгрунтував тим, що після смерті ОСОБА_4 він став власником спірної земельної ділянки. З 2018 позивач відмовився сплачувати йому орендну плату та користуватись земельною ділянкою, а тому він повідомив позивача, що передає земельну ділянку в оренду іншій особі. Зазначає, що оскільки позивач не сплачував орендну плату за користування земельною ділянкою та припинив користуватись землею, а тому відповідно до п. 39 договору, цей договір оренди землі вважається розірваним. Таким чином, договір оренди землі, що укладений між ФГ «Вест-Агро» та ОСОБА_2 жодним чином не порушує права позивача, як орендаря, є дійсним та законним. Також просить суд застосувати строк позовної давності, оскільки саме з 01.12.2018 почав спливати строк позовної давності і позивач без поважних причин пропустив строк звернення до суду з позовом.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити, в обгрунтування надав пояснення аналогічні тим, що викладені у позовній заяві. Додатково пояснив, що строк позовної давності не пропущений, оскільки про наявність оспорювання договору позивач дізнався лише у 2023. Також звертає увагу суду, що на період дії карантину та воєнного стану строк позовної давності продовжений, а тому позивач звернувся в межах строку позовної давності.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та його представник позовні вимоги не визнали, просили відмовити у задоволенні позову з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Представник ФГ «Вест-Агро» Марчук І.В. просив відмовити у задоволенні позову, оскільки він 01.12.2018 уклав із ОСОБА_2 договорі оренди землі і не знав про існування договору оренди землі, який укладений 15.01.2009 із СФГ «Ромашка» щодо цієї ж земельної ділянки.

Третя особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача державний реєстратор виконавчого комітету Устилузької міської ради Мєлкоєдов О.В. в судове засідання не з`явився, не повідомив про поважну причину не прибуття, не подавав заяв про відкладення судового розгляду, а тому суд проводить розгляд справи за його відсутності.

Заслухавши пояснення сторін, їхніх представників, дослідивши і оцінивши всі докази в сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Фактичні обставини справи.

Судом встановлено, що 15.01.2009 СГПП "Ромашка" уклало із ОСОБА_4 договір оренди земельної ділянки, площею 2,08 га, котра знаходиться на території Березовичівської сільської ради Володимир-Волинського району Волинської області.

На день укладення договору, дана земельна ділянка належала ОСОБА_4 на праві приватної власності на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серії ВЛ № 095359.

Земельна ділянка передана позивачу в користування відповідно до акту приймання-передачі від 15.03.2009.

Відповідно до п. 8 договору оренди землі від 15.01.2009 договір укладено строком на 15 років.

Згідно із п. 43 договору він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Вказаний договір оренди землі був зареєстрований, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 16.06.2009 за № 040908200056.

Оскільки договір був зареєстрований 16.06.2009, а тому він набрав чинності 16.06.2009.

Беручи до уваги, що договір укладений на 15 років, набрав чинності 16.06.2009, а тому строк договору оренди землі закінчується 16.06.2024.

Із рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 12.09.2018 встановлено, що ОСОБА_2 є спадкоємцем земельної ділянки площею 2,37 га, котра належала ОСОБА_4 на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серії ВЛ № 095359 та є предметом договору оренди землі від 15.01.2009.

01.12.2018 між ОСОБА_2 та ФГ «Вест-Агро» також укладено договір оренди земельної ділянки, площею 2,08 га з кадастровим номером 0720580800:07:001:0418, що розташована на території Березовичівської сільської ради Володимир-Волинського району Волинської області.

Із даного договору вбачається, що предметом договору є та сама ж земельна ділянка, котра передана у користування позивачу на підставі договору оренди землі від 15.01.2009.

Даний укладено строком на 10 років.

Право оренди земельної ділянки зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24.01.2019, номер запису про інше речове право 29982036, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Застосовані норми права та мотиви суду.

Відповідно до статті 396 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, в тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу, а згідно із статтею 27 Закону України «Про оренду землі» орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно із частиною 3 статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), зокрема, шляхом визнання угоди недійсною.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 14 цього Закону встановлено, щодоговір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Згідно зіст. 18 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковий для виконання сторонами.

З положень частин 1 та 3 ст. 203 ЦК України вбачається, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а волевиявленняучасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною першою ст. 215 цього Кодексу встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановленічастинами першою-третьою,п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

На період укладення договору оренди земельної ділянки від 15.01.2009 року діяло два нормативних акти, відповідно до яких і проводилась державна реєстрація договорів оренди землі, а саме: Порядок державної реєстрації договорів оренди землі, затверджений постановою КМУ від 25.12.1998 року № 2073, який втратив чинність 05.08.2011 року, та Тимчасовий порядок ведення державного реєстру земель, затверджений наказом Держкомзему України від 02.07.2003 року № 174, який втратив чинність 20.08.2012 року.

Аналізуючи вказані нормативні акти, матеріали справи, суд дійшов висновку, що державна реєстрація договору оренди землі, укладеного між позивачем СГПП «Ромашка» та ОСОБА_4 15.01.2009, здійснена у відповідності до чинного на період її проведення законодавства.

Відповідно до ст. 182 ЦК України та Закону України « Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація договору оренди, його зміни та розірвання здійснюється відповідним органом за зверненням осіб з наданням відповідних документів, які є підставою для такої реєстрації (договір, судове рішення).

За змістом ст. 6 ч.5 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації. Після державної реєстрації укладеного договору оренди землі він набирає чинності. Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Суть державної реєстрації полягає в офіційному визнанні і підтвердженні державою факту виникнення або припинення права оренди земельних ділянок на підставі договору, а підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є сам договір, укладений між власником земельної ділянки і орендарем, які досягли згоди з усіх умов договору, підписання спірного договору за викладеними у ньому умовами здійснювалося за вільним вибором сторін.

Частиною 1 статті 210 ЦК України визначено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Згідно з ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації з моменту державної реєстрації.

Припинення договору оренди відповідно до ст. 32 Закону України «Про оренду землі» може бути тільки шляхом його розірвання за погодженням сторін.

Згідно зі ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється у такій самій формі, що і договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. У разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах визначених договором.

Судом встановлено, що договір оренди землі укладений 15.01.2009 між СГПП «Ромашка» та ОСОБА_4 не змінювався та не розривався, тобто не припинив свою дію. Державна реєстрація припинення права оренди позивача за договором оренди земельної ділянки від 15.01.2009 не здійснювалась, укладений 15.01.2009 договір оренди земельної ділянки не визнаний недійсним, а здійснена державна реєстрація цього договору 16.06.2009 не скасована та є чинною.

Із наведеного вбачається, що договір орендиземлі від01.12.2018,укладений між ОСОБА_2 та ФГ« Вест-Агро» під час дії договору оренди землі від 15.01.2009 укладеного між ОСОБА_4 та СГПП «Ромашка», який не припинив свою дію та без врахування пріоритетного права позивача на його продовження чи укладання, тому не відповідає вимогам чинного законодавства.

Також із рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 12.09.2018 встановлено, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після її смерті ОСОБА_2 успадкував спірну земельну ділянку, що підтверджується рішенням суду.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 32 Закону України «Про оренду землі» перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Зазначене також випливає і з вимог ч. 1 ст. 770 ЦК України, згідно з якою у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов`язки наймодавця.

Із змісту договору оренди землі від 15.01.2009 укладеного між ОСОБА_4 та СГПП «Ромашка» вбачається, що у ньому не передбачено припинення цього договору у зв`язку із смертю власника земельної ділянки.

За таких обставин, смерть ОСОБА_4 не є підставою припинення договору оренди землі укладеного 15.01.2009 між ОСОБА_4 та СГПП «Ромашка».

Оскільки ОСОБА_2 успадкував дану земельну ділянку, тому до нього перейшли права та обов`язки орендодавця за договором оренди укладеного 15.01.2009 між ОСОБА_4 та СГПП «Ромашка».

Пунктами 1 та 3 частини 3ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Державний реєстратор під часпроведення реєстраціїправ,що виниклив установленомузаконодавством порядкудо 1січня 2013року,а такожпід часпроведення державноїреєстрації прав,які набуваютьсяз прав,що виниклив установленомузаконодавством порядкудо 1січня 2013року,обов`язково запитуєвід органіввлади,підприємств,установ таорганізацій,які відповіднодо законодавствапроводили оформленнята/абореєстрацію прав,інформацію (довідки,засвідчені вустановленому законодавствомпорядку копіїдокументів тощо),необхідну длятакої реєстрації,у разівідсутності доступудо відповіднихносіїв інформації,що містятьвідомості,необхідні дляпроведення державноїреєстрації прав,чи уразі відсутностінеобхідних відомостейв єдинихта державнихреєстрах,доступ дояких визначеноцим Законом,та/абоу разі,якщо відповіднідокументи небули поданізаявником.

З наведеного вбачається, що державний реєстратор як суб`єкт владних повноважень, з метою недопущення одночасного існування державної реєстрації декількох прав оренди на одну земельну ділянку, у випадку проведення державної реєстрації права оренди на земельну ділянку та уникнення подвійної реєстрації зобов`язаний запитувати інформацію про наявність або відсутність зареєстрованих договорів у органів, що здійснювали таку реєстрацію до 01 січня 2013 року.

Однак державним реєстратором належним чином не перевірено у органах, що до 01.01.2013 здійснювали державну реєстрацію права оренди, чи проводилась державна реєстрація право оренди на спірну земельну ділянку.

Таким чином, суд дійшов висновку, що саме через неналежне виконання державним реєстратором його обов`язків факт існування реєстрації права "первісного" орендаря (СГГП «Ромашка») на користування цією ж ділянкою залишився поза увагою державного реєстратора, що призвело до подвійної державної реєстрації права оренди на одну земельну ділянку.

Одночасне існування державної реєстрації кількох прав користування (емітевзис та оренди) на одну земельну ділянку суперечить засадам офіційного визнання і підтвердження державою фактів виникнення прав на нерухоме майно, є порушенням чинного законодавства та інтересів позивача, як орендаря, за яким право оренди земельної ділянки зареєстровано первинно та не припинялося.

Таким чином, суд дійшов висновку, що одночасне існування державної реєстрації кількох прав користування на одну і ту ж земельну ділянку суперечить вимогам Закону, який спрямований на забезпечення та захист державою речових та інших прав, які підлягають державній реєстрації, та призводить до порушення права позивача як орендаря за договором оренди землі від 15.01.2009, що є чинним на даний час.

Внаслідок укладення 01.12.2018 договору оренди землі було порушено право позивача на користування спірною земельною ділянкою, яке виникло та існує на підставі раніше вчиненого договору оренди землі.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду № 574/895/18-ц від 25 липня 2019 року.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що договір оренди землі від 01.12.2018, укладений між ОСОБА_2 та ФГ «Вест-Агро», на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 0720580800:07:001:0418 необхідно визнати недійсним з підстав, передбачених ч.1 ст. 203, 215 ЦК України.

Вирішуючи вимогу про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 45189829 від 24.01.2019) прийняте державним реєстратором виконавчого комітету Устилузької міської ради Мєлкоєдов Олексій Вікторович на підставі договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_2 та ФГ «Вест-Агро» суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченомупунктом 1частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченомупунктом 1частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Таким чином, з аналізу наведеної норми Закону вбачається, що ефективним способом захисту порушених прав та інтересів позивача є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав; судове рішення про визнання недійсним чи скасування документів на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватись одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідлно до законодавства.

Скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є захистом прав позивача на земельну ділянку від їх порушення особою, за якою зареєстровано право користування щодо того самого нерухомого майна.

Позовна вимога про скасування державної реєстрації права прав та їх обтяжень є похідною від позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди землі, оскільки підставою для державної реєстрації речового права був оспорюваний договір оренди землі, котрий визнаний судом недійсним.

Оскільки судом визнано недійсним договір оренди землі, на підставі якого проведено державну реєстрацію права оренди землі, а тому суд дійшов висновку, що з метою ефективного захисту прав позивача необхідно скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 45189829 від 24.01.2019), прийняте державним реєстратор виконавчого комітету Устилузької міської ради Мєлкоєдовим О.В.

Щодо доводів представника відповідача адвоката Жємєлі В.І. про те, що договір оренди землі від 15.01.2009 є розірваний в односторонньому порядку з підстав не виплати позивачем орендної плати ОСОБА_2 , то суд вважає їх безпідставними з огляду на наступне.

Із дослідженого договору оренди землі від 15.01.2009 (п. 39) встановлено, що розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається. Умовами розірвання договору в односторонньому порядку є не виплата орендної плати.

Однак лише сам факт не виплати орендної плати автоматично не припиняє його дію шляхом розірвання в односторонньому порядку виходячи з наступного.

У цивільному законодавстві закріплено конструкцію "розірвання договору" (статті 651-654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання "відмова від договору" (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782 ЦК України). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 910/4391/19 вказано, що: "відмова від договору найму за своєю суттю є одностороннім правочином і, з огляду на підстави такої відмови, є способом захисту порушених прав наймодавця, а тому не вимагає згоди другої сторони.

За змістом статті 782 ЦК України, а також виходячи з положень статей 205, 654 ЦК України, відмова від договору має вчинятися наймодавцем письмово. Відмова від договору вважається такою, що відбулася, якщо наймодавець направив наймачу відповідну заяву (лист, повідомлення), надавши суду докази такого направлення та отримання її наймачем".

У постанові Верховного Суду від 02 листопада 2022 року у справі № 146/1094/21 надано тлумачення положень частини третьої статті 202 ЦК України та зроблено правовий висновок про те, що за допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема, вчинення між сторонами односторонніх правочинів, підстави для односторонньої відмови або відсутність таких, чи коли одна зі сторін набуває право на односторонню відмову. Одностороння відмова від договору оренди, як вид одностороннього правочину, розрахована на сприйняття саме іншою стороною договору оренди.

Це зумовлено тим, що якщо існують підстави для односторонньої відмови або вона не залежить від певних підстав, то для орендаря вчинення такої відмови породжує істотні правові наслідки у вигляді розірвання договору. Тому в разі, якщо орендодавець має право на односторонню відмову від договору оренди землі і вчиняє такий односторонній правочин, то відмова від договору має бути адресована та сприйнята орендарем.

Таким чином, виходячи з таких засад (принципів) цивільного права,як розумність та диспозитивність, що мають фундаментальний характер, сторони в договорі оренди можуть встановити як умову про одностороннє розірвання договору оренди землі, так і процедуру її реалізації, а тому якщо укладеним між сторонами договором передбачено розірвання договорув односторонньому порядку і зацікавленою стороною дотримано порядку його розірвання, він відповідно є розірваним у порядку, визначеному договором.

Оскільки ОСОБА_2 та його представник не надав суду жодних належних, допустимих, достатніх доказів, що ним було дотримано процедуру розірвання договору оренди землі від 15.01.2009, тобто одностороння відмова від договору оренди землі з підстав не виплати позивачем орендної плати була адресована ОСОБА_2 позивачу та отримана, сприйнята останнім, а тому договір оренди землі від 15.01.2009 не є розірваним та був чинним на день укладення договору оренди землі від 01.12.2018.

Щодо обгрунтування адвоката Жємєлі В.І. про те, що позов поданий з пропуском строку позовної давності, то суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12 березня 2020 на всій території України карантин.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX) було визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільним Кодексом України продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» скасовано з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений і діє на даний час.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 № 2120-IX» на період дії воєнного стану було продовжено строки позовної давності .

Таким чином, навіть, якщо брати до уваги доводи адвоката Жємєлі В.І. про те, що позивачу стало відомо про укладений договір з 01.12.2018, то строк позовної давності мав би сплинути 01.12.2021, за умови відсутностіЗакону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX).

Оскільки 30.03.2020 прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX, який продовжив строки позовної давності на строк дії карантину, який тривав до 30.06.2023 включно та Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 № 2120-IX» на період дії воєнного стану продовжено строки позовної давності, а тому з урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позивач звернувся до суду 16.10.2023, в межах строку позовної давності.

Оскільки позов задоволено повністю, а тому відповідно до ст. 141 ЦПК України із відповідачів підлягає стягненню в користь позивача 5368 грн судового збору, який сплачений позивачем при поданні позову, що підтверджується платіжною інструкцією №841 від 13.10.2023.

Вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд виходить з наступного.

Згідно з пунктом 4 частини першоїстатті 1 Закону України від 05 липня 2012 року N 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"(далі -Закон N 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першоїстатті 1 Закону N 5076-VIвстановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першоїстатті 1 Закону N 5076-VI).

Відповідно достатті 19 Закону N 5076-VIвидами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону N 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно дост. 133 ЦПК Українисудові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу та інші, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, згідно зіст. 137 ЦПК Українинесуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання такої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При стягненні витрат на правничу допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору.

Розмір витрат на оплату правничої допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає таку допомогу.

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Із матеріалів справи вбачається, що позивачем було надано суду ордер на надання правничої допомоги, договір про надання правової допомоги, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжна інстуркція №722 від 30.08.2024 про сплату 10000 грн за надання правової допомоги.

Згідно з ч.5, 6ст. 137 ЦПК Україниу разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Однак відповідачі, на яких покладається обов`язок доведення неспівмірності витрат, не подали до суду клопотань про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

Таким чином, судом встановлено, що позивач поніс у даній справі 10 000 грн витрат на правничу допомогу і відповідачами не доведено неспівмірність таких витрат.

З огляду наведеного суд дійшов висновку, що з відповідачів слід стягнути на користь позивача по 5000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 12,81,89,265 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним договір оренди землі, укладений 01.12.2018 між ОСОБА_2 та Фермерським господарством «ВЕСТ АГРО» щодо земельної ділянки площею 2,08 га, кадастровий номер 0720580800:07:001:0418, що розташована на території Березовичівської сільської ради Володимир-Волинського району Волинської області.

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 45189829 від 24.01.2019, прийняте державним реєстратором Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Устилузької міської ради Мєлкоєдовим Олексієм Вікторовичем, на підставі договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_2 та Фермерським господарством «ВЕСТ АГРО».

Стягнути із ОСОБА_2 , Фермерського господарства «ВЕСТ АГРО» в користь Сільськогосподарського приватногопідприємства«Ромашка» по 2684 грн з кожного судового збору та по 5000 грн з кожного витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий:/підпис/

Виготволено з автоматизованої системи документообігу суду.

Суддя А.А Каліщук