Рішення

від 09.09.2024 по справі 280/6250/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2024 року Справа № 280/6250/24 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Богатинського Б.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Оріхівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Оріхівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження від 28 травня 2024 року № 110-к «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- стягнути з Оріхівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області середній заробіток за час вимушеного прогулу на користь позивача;

- стягнути з Оріхівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області моральну шкоду на користь позивача;

- стягнути з Оріхівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області витрати, які понесені на професійну правничу допомогу у зв`язку із розглядом справи в суді першої інстанції, на користь позивача.

Позивач звільнений від сплати судового збору у відповідності до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що оскаржуваний розпорядчий акт від 28 травня 2024 року № 110-к про звільнення позивача з обумовленої посади є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, виходячи з наступного. Повноваження начальника військової адміністрації зводяться виключно до затвердження тимчасової структури виконавчого органу відповідної ради та одночасне оголошення простою для працівників, посади яких не включені до тимчасових штатних розписів або здійснення їх переведення на рівнозначну чи нижчу посаду. Начальник військової адміністрації повноваженнями звільняти посадових осіб місцевого самоврядування аж ніяк не наділений. Відповідач протиправно та всупереч вимогам положень Закону України «Про правовий режим воєнного стану» звільнив позивача із займаної посади чим перевищив надані йому законодавством повноваження. Відповідач не забезпечив персонального попередження позивача, як особу, посада якої підлягала скороченню про організаційні зміни не пізніше ніж за два місяці до запланованого звільнення, обмежившись оформленням акту про відмову ОСОБА_1 ознайомитися під підпис із попередженням про заплановане вивільнення від 20 березня 2024 року. Одночасно із попередженням про скорочення посади та майбутнє звільнення відповідач повинен був запропонувати позивачу вакансії, які були на день попередження про звільнення, а також вакансії, які з`являються протягом двох місяців і які відповідають її професії та кваліфікації (рівнозначні або нижчі). Звільнення позивача із займаної посади, окрім інших допущених відповідачем процедурних порушень, здійснювалося за відсутності згоди профспілкового органу, у тому числі вищого рівня, оскільки, позивач є керівником Оріхівської територіальної профспілкової організації працівників державних установ України, а отже є протиправним та незаконним, адже відбулося з порушенням вимог частини другої статті 43, статті 252 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та частини другої статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Позивач просить суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 09 липня 2024 року відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Від відповідача 19 липня 2024 року до суду надійшов відзив, в якому відповідач вважає пред`явлений позов таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Позивача письмово, персонально попереджено про заплановане вивільнення більш ніж, як за два місяці начальником Оріхівської міської військової адміністрації - ОСОБА_2 , а саме 20.03.2024 в кабінеті № 9, в приміщенні Оріхівської міської військової адміністрації позивачу вручено повідомлення заплановане вивільнення, та на прохання позивача ознайомлено з розпорядженнями від 07.03.2024 № 59 «Про затвердження структури та загальної чисельності працівників апарату Оріхівської міської ради та її виконавчого комітету, інших виконавчих органів ради», та від 07.03.2024 №60 «Про скорочення посади заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів». Отримавши зазначене повідомлення позивач відмовився засвідчити факт ознайомлення особистим підписом на першому примірнику повідомлення, у зв`язку з чим, складно акт про відмову ОСОБА_1 щодо ознайомлення під підпис із попередженням про заплановане вивільнення. Позивач вводить в оману суд, про те, що роботодавець не виконав вимоги трудового законодавства, належним чином, не попередивши про наступне вивільнення. Позивач безпідставно стверджує, що під час попередження про наступне вивільнення роботодавець не запропонував вільні робочі місця, які існували на час попередження, а саме посаду: головного спеціаліста юрист-консульта; головного спеціаліста з кадрових питань; начальника відділу бухгалтерського обліку та звітності - головний бухгалтер; адміністратора відділу ЦНАП. Відповідно розпорядження начальника Оріхівської міської військової адміністрації від 07 березня 2024 року №61 «Про скорочення штату працівників виконавчого комітету Оріхівської міської ради» п.1 скорочено з 01 червня 2024 року наступні посади: головний спеціаліст з кадрових питань; адміністратор відділу ЦНАП (2 посади). Так як зазначені посади скорочувались одночасно з посадою на якій працював ОСОБА_3 , тому перевестись на вище вказані посаді останньому не пропонувалось. Після проведення скорочення чисельності працівників апарату виконавчого комітету станом на 01.06.2024 і по теперішній час існує 2 вакантні посади, а саме: одна посада головний спеціаліст юрист-консульт; одна посада начальника відділу бухгалтерського обліку та звітності головний бухгалтер. У ОСОБА_4 відсутня освіта відповідно якої останній міг би виконувати роботу юриста чи бухгалтера, тому йому не було запропоновано перейти на роботу на вільні посади (юриста чи головного бухгалтера). Розірвання трудового договору у воєнний час може бути проведено без попередньої згоди виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, виключенням звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до первинних профспілкових органів. Позивач не обраний до профспілкового органу первинної профспілкової організації виконавчого комітету Оріхівської міської ради, а тому у Оріхівської міської військової адміністрації є право розірвати трудовий договір з підстав, передбачених п. 1 ст. 40 КЗпП України без попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації, норми ст. 43 КЗпП України не застосовуються. ОСОБА_3 призначений на посаду (затверджено на посаді заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів) рішенням Оріхівської міської ради, (яка в свою чергу є органом місцевого самоврядування) від 28 грудня 2020 року № 4 «Про затвердження заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів. Тимчасово, на період дії режиму воєнного стану повноваження Оріхівської міської ради здійснює начальник Оріхівської міської військової адміністрації, а не безпосередньо Оріхівська міська військова адміністрація, який діє в межах повноважень, визначених статтею 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Згідно ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що до виключної компетенції сільської ради належить питання затвердження за пропозицією сільською, селищного, міського голови структури виконавчих органів ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів відповідно до типових штатів, затверджених Кабінетом Міністрів України, витрат на їх утримання; утворення за поданням сільського, селищного, міського голови інших виконавчих органів ради. Позовні вимоги про визнання незаконним та скасування розпорядження від 28 травня 2024 року № 110-к, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди є безпідставними та належним чином не обґрунтованими. Відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

26 липня 2024 року представником позивача надана до суду відповідь на відзив, у якій, зокрема, повідомлено, що відповідач не забезпечив персонального попередження позивача, як особу, посада якої підлягала скороченню про організаційні зміни не пізніше ніж за два місяці до запланованого звільнення, обмежившись оформленням акту про відмову ознайомитися під підпис із попередженням про заплановане вивільнення від 20 березня 2024 року № 03-06/0230. Доказів про те, що вирішувалося питання про працевлаштування позивача відповідачем також не надано. У наданому відзиві йдеться виключно про існування вакантних посад, які позивачу не пропонувалися лише з огляду через відсутність у позивача освіти, яка б відповідала профілю роботи на посадах юриста або бухгалтера. Відповідач порушив процедуру звільнення позивача, визначену частиною третьою статті 252 КЗпП України, згідно із якою звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об`єднання професійних спілок). У разі затвердження тимчасової структури виконавчих органів відповідної ради для працівників, посади яких не включені до тимчасових штатних розписів оголошується простій або здійснюється переведення на рівнозначну чи нижчу посаду, тобто у відповідача, як суб`єкта владних повноважень вибір зводиться до кількох можливих правомірних рішень (встановлення простою або переведення на іншу посаду).

30 липня 2024 року від представника позивача до суду надана заява про приєднання доказів до матеріалів справи, у якій просить приєднати копію листа Запорізької обласної профспілкової організації працівників державних установ України від 29 липня 2024 року №42 до матеріалів справи № 280/6250/24.

Від Оріхівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області 02 серпня 2024 року надійшли заперечення у відповідь на відзив, у яких відповідач пояснює наступне. У ОСОБА_4 відсутня освіта відповідно якої останній, міг би виконувати роботу юриста чи головного бухгалтера, що підтверджується відомостями заповненими власноруч позивачем у пункті 11 «Особової картки державного службовця, а саме має диплом Запорізького державного університету, рік навчання 1992-1997, за спеціальністю, фізика, а також відповідно до копії цього диплому - фізик, викладач фізики. Також позивач закінчив Дніпропетровський регіональний інститут державного управління НАДУ в 2009 році, за спеціальністю, державне управління, а також підтверджується відомостями у пункті 30 автобіографії. Тому йому не було запропоновано перейти на роботу на вільні посади (юриста чи головного бухгалтера). Відповідачем дотримано положення статей 40, 49-2 КЗпП України. Позивач не повідомив про те, що він вступив до іншої профспілки та є головою Оріхівської територіальної профспілкової організації працівників державних установ України. Також у особовій справі позивача та у виконавчому комітеті Оріхівської міської ради відсутні відомості про те, що окрім того, що позивач є членом профспілкової організації виконавчого комітету Оріхівської міської ради вступив до іншої профспілкової організації та є її головою. Оскільки, позивач не обраний до профспілкового органу первинної профспілкової організації виконавчого комітету Оріхівської міської ради, а є головою Оріхівської територіальної профспілкової організації працівників державних установ України, у Оріхівської міської військової адміністрації є право розірвати трудовий договір з підстав, передбачених п. 1 ст. 40 КЗпП України без попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації, норми ст. 43 КЗпП України не застосовуються. Начальник Оріхівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області приймаючи розпорядження № 110-к від 28.05.2024 про звільнення ОСОБА_4 з посади заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів діяв на підставі та в межах повноважень покладених на нього статтями 10, 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що позивачем пропущений строк подання до суду адміністративного позову, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. Копію розпорядження начальника Оріхівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області від 28 травня 2024 року № 110-к про звільнення позивач отримав 31.05.2024 особисто та засвідчив факт отримані особистим підписом на зворотному боці розпорядження, а позов до суду був поданий 04.07.2024.

Представник позивача повідомив, що посилання відповідача щодо пропущення позивачем строку звернення до суду про звільнення із займаної посади є хибними, оскільки ототожнення відповідачем моменту відліку строку звернення до суду виключно з моментом видання розпорядження про звільнення та ознайомлення з ним є помилковим, що спростовується приписами статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), яка вказує виключно на момент обізнаності особи чи її потенційної можливості бути обізнаною, а отже виключає пропущення обумовленого строку для звернення до суду за захистом порушеного права.

Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, суд звертає увагу, що відповідно до положень частин першої, другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізнається або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод та інтересів.

Частиною 3 статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

За приписами частини другої статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

Таким чином, строк звернення до суду у цій справі становить 1 місяць з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

Судом встановлено, що дійсно з наказом розпорядженням про звільнення про звільнення позивач ознайомлений 31.05.2024, про що свідчить підпис позивача на наданій відповідачем до матеріалів справи копії розпорядження.

Отже, строк для звернення позивача до суду з заявленими позовними вимогами - 01.07.2024, цей позов надійшов до суду 04.07.2024.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом встановленим законом.

Гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий суд включає в себе принцип доступу до суду, ефективність якого обумовлюється тим, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду за вирішенням певного питання, і що держава не повинна чинити правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Принцип «пропорційності» тісно пов`язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип «пропорційності» як невід`ємну складову та інструмент верховенства права.

Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

Європейським судом з прав людини зазначено, що надмірний формалізм може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах "Zubac v. Croatia", "Beles and Others v. the Czech Republic", № 47273/99, пп. 50-51 та 69, та "Walchli v. France", № 35787/03, п. 29).

При цьому Європейський суд з прав людини провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами вимог процесу. Надмірний же формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

У постанові від 05.12.2018 Велика Палата Верховного Суду у справі №11-989/18 зазначила, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до Конвенції про захист передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

При відкритті провадження у цій справі, суд встановив, що позивач вперше звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з аналогічною позовною заявою 01.07.2024.

Ухвалою судді від 02 липня 2024 року у справі № 280/6078/24 позовну заяву повернуто позивачу, у зв`язку з дефектністю документа наданого на підтвердження повноважень представника позивача.

Ухвалу від 02 липня 2024 року у справі № 280/6078/24 доставлено до електронного кабінету представника позивача 04 липня 2024 року.

Суд враховує, що позивач вперше звернувся до суду у межах визначених строків 01.07.2024, тобто своєчасно реалізував своє право на захист та після отримання ухвали про повернення позовної заяви позивач 04.07.2024, невідкладно повторно звернувся до суду.

Таким чином, суд висновує про те, що позивач вчинив активні дії, спрямовані на захист порушених прав, та добросовісно використав надані йому права на звернення до суду.

Відповідачем заявлене клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін.

Розглянувши вказане клопотання, суд зазначає наступне.

Перелік категорій справ, які розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження визначений частиною 2 статті 12 КАС України.

Дана справа не підпадає під вказаний перелік.

Згідно з положеннями частини 1, частини 2 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Справа не віднесена до справ, передбачених ч. 4 ст. 257 КАС України.

Суд вважає, що клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін не підлягає задоволенню, справу можливо розглянути за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

На підставі матеріалів справи, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 відповідно до розпорядження Оріхівського міського голови від 09 квітня 2021 року № 79-к з 09 квітня 2021 року прийнятий на посаду заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів Оріхівської міської ради.

Позивача 20.03.2024 попереджено про заплановане вивільнення, вручено повідомлення про заплановане вивільнення, та ознайомлено з розпорядженнями від 07.03.2024 № 59 «Про затвердження структури та загальної чисельності працівників апарату Оріхівської міської ради, її виконавчого комітету, інших виконавчих органів ради», та від 07.03.2024 №60 «Про скорочення посади заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів», позивач відмовився засвідчити факт ознайомлення особистим підписом, у зв`язку з чим, було складно акт про відмову ОСОБА_1 , щодо ознайомлення під підпис із попередженням про заплановане вивільнення.

Підставою попередження послугувало розпорядження начальника Оріхівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області від 07 березня 2024 року № 59 «Про затвердження структури та загальної чисельності працівників апарату Оріхівської міської ради та її виконавчого комітету, інших виконавчих органів ради» та розпорядження начальника Оріхівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області від 07 березня 2024 року № 60 «Про скорочення посади заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів».

Відповідно до розпорядження начальника Оріхівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області від 28 травня 2024 року № 110-к «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача з 31 травня 2024 року звільнено із займаної посади згідно із пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України у зв`язку із скороченням штату працівників апарату Оріхівської міської ради та її виконавчого комітету.

Позивач не погодившись з вищевказаним розпорядженням про звільнення, вважаючи його протиправним, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.

Згідно частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При розгляді цієї справи суд вважає за необхідне в першу чергу надати оцінку доводам сторін щодо наявності чи відсутності у начальника Оріхівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області повноважень на прийняття розпорядження про звільнення посадових осіб місцевого самоврядування, а саме розпорядження, що оскаржується позивачем від 28 травня 2024 року № 110-к.

Так, у оскаржуваному розпорядженні зазначено, що воно прийняте суб`єктом видання керуючись ст. ст. 10, 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 07.04.2023 № 197/2023 «Про утворення військових адміністрацій населених пунктів у Запорізькій області», розпорядженням Президента України від 07.04.2023 № 60/2023-рп «Про призначення М. Вініченка начальником Оріхівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області», враховуючи укази Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, від 06.05.2024 № 271/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого законом України від 08.05.2024 № 3684-ІХ, Постановою Верховної Ради України від 02.05.2023 № 3059-ІХ «Про здійснення начальниками військових адміністрацій населених пунктів у Бердянському, Василівському, Мелітопольському та Пологівському районах Запорізької області повноважень, передбачених частиною другою статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», відповідно до п. 20 ч. 4 ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», розпоряджень начальника Оріхівської міської військової адміністрації від 07.03.2024 № 59 «Про затвердження структури та загальної чисельності працівників апарату Оріхівської міської ради та її виконавчого комітету, інших виконавчих органів ради», від 07.03.2024 № 60 «Про скорочення посади заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів», п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України, ст. 24 Закону України «Про відпустки».

Суд зазначає, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Указами Президента України дія режиму воєнного стану неодноразово продовжувалась та діє і на час розгляду цієї справи.

Закон України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року № 389-VIII (далі Закон № 389-VIII, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб.

Статті 1 Закону № 389-VIII визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до положень ч. 1, 3, 7 статті 4 Закону № 389-VIII встановлено, що на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи - військові адміністрації.

Військові адміністрації населених пунктів утворюються в межах територій територіальних громад, у яких сільські, селищні, міські ради та/або їхні виконавчі органи, та/або сільські, селищні, міські голови не здійснюють покладені на них Конституцією та законами України повноваження, а також в інших випадках, передбачених цим Законом.

Військову адміністрацію населеного пункту (населених пунктів) очолює начальник, який призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України за пропозицією Генерального штабу Збройних Сил України або відповідної обласної державної адміністрації.

Начальником військової адміністрації населеного пункту (населених пунктів) може бути призначений відповідний сільський, селищний, міський голова.

Безпосереднє керівництво військовими адміністраціями здійснюють їхні начальники.

Згідно з положеннямистатті 10 Закону № 389-VIII у період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, судів, органів прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, розвідувальних органів та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність.

У разі утворення військової адміністрації населеного пункту (населених пунктів) Верховна Рада України за поданням Президента України може прийняти рішення про те, що у період дії воєнного стану та 30 днів після його припинення чи скасування:

1) начальник військової адміністрації:

крім повноважень, віднесених до його компетенції цим Законом, здійснює повноваження сільської, селищної, міської ради, її виконавчого комітету, сільського, селищного, міського голови;

може затвердити тимчасову структуру виконавчих органів сільської, селищної, міської ради (для працівників, посади яких не включені до тимчасових штатних розписів, оголошується простій або здійснюється їх переведення на рівнозначну чи нижчу посаду);

2) апарат сільської, селищної, міської ради та її виконавчого комітету, інші виконавчі органи (з урахуванням абзацу третього пункту 1 цієї частини), комунальні підприємства, установи та організації відповідної територіальної громади підпорядковуються начальнику відповідної військової адміністрації. (ч. 1, 2)

Відповідно до частини 1 статті 15 Закону № 389-VIII військові адміністрації у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України "Про оборону України", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", "Про критичну інфраструктуру", цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Повноваження військових адміністрацій здійснюються ними в порядку, визначеному законами України для здійснення повноважень відповідних місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Частиною 6 статті 15 Закону № 389-VIII визначено, що начальник військової адміністрації:

1) забезпечує на відповідній території додержання Конституції і законів України, виконання актів Президента України та відповідних органів виконавчої влади;

2) організовує роботу відповідної військової адміністрації та здійснює керівництво її діяльністю, несе персональну відповідальність за виконання військовою адміністрацією покладених на неї повноважень;

3) призначає на посади та звільняє з посад посадових і службових осіб, інших працівників відповідної військової адміністрації;

4) є розпорядником бюджетних коштів;

5) представляє відповідну військову адміністрацію та територіальну громаду у відносинах із державними органами, органами місцевого самоврядування, громадськими об`єднаннями, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, громадянами;

6) звертається до суду щодо визнання незаконними актів органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права та інтереси територіальної громади;

7) укладає від імені територіальної громади, відповідної військової адміністрації договори згідно із законодавством;

8) видає накази та розпорядження у межах своїх повноважень, які мають таку ж юридичну силу, що і рішення відповідної ради (рад). Накази, видані в межах повноважень місцевих рад, мають бути оприлюднені, крім тих, що містять інформацію з обмеженим доступом;

9) веде особистий прийом громадян та забезпечує на відповідній території додержання законодавства щодо розгляду звернень громадян та громадських об`єднань.

Указом Президента України «Про утворення військових адміністрацій населених пунктів у Запорізькій області від 07 квітня 2023 року № 197/2023 на виконання Закону України «Про правовий режим воєнного стану» утворено, Оріхівську міську військову адміністрацію Пологівського району Запорізької області.

Розпорядженням Президента України від 07 квітня 2023 року № 60/2023-рп призначено ОСОБА_2 начальником Оріхівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області.

Постановою Верховної Ради України від 02 травня 2023 року № 3059-ІХ «Про здійснення начальниками військових адміністрацій населених пунктів у Бердянському, Василівському, Мелітопольському та Пологівському районах Запорізької області повноважень, передбачених частиною другою статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» встановлено:

1. У період дії воєнного стану в Україні та 30 днів після його припинення чи скасування:

1) начальники Осипенківської, Софіївської сільських, Чернігівської селищної військових адміністрацій Бердянського району, Благовіщенської, Малобілозерської сільських, Степногірської селищної, Дніпрорудненської, Енергодарської, Кам`янсько-Дніпровської міських військових адміністрацій Василівського району, Новобогданівської, Плодородненської сільських військових адміністрацій Мелітопольського району, Воскресенської, Преображенської, Смирновської сільських, Кам`янської, Комиш-Зорянської, Розівської селищних, Молочанської, Оріхівської міських військових адміністрацій Пологівського району Запорізької області:

крім повноважень, віднесених до їх компетенції Законом України "Про правовий режим воєнного стану", здійснюють повноваження відповідних сільських, селищних, міських рад, їх виконавчих комітетів, відповідних сільських, селищних, міських голів;

можуть затвердити тимчасову структуру виконавчих органів відповідних сільських, селищних, міських рад (для працівників, посади яких не включені до тимчасових штатних розписів, оголошується простій або здійснюється їх переведення на рівнозначну чи нижчу посаду);

2) апарати Благовіщенської, Воскресенської, Малобілозерської, Новобогданівської, Осипенківської, Плодородненської, Преображенської, Смирновської, Софіївської сільських, Кам`янської, Комиш-Зорянської, Розівської, Степногірської, Чернігівської селищних, Дніпрорудненської, Енергодарської, Кам`янсько-Дніпровської, Молочанської, Оріхівської міських рад та їх виконавчих комітетів, інші виконавчі органи (з урахуванням абзацу третього пункту 1 частини другої статті 10 Закону України "Про правовий режим воєнного стану"), комунальні підприємства, установи та організації відповідних територіальних громад підпорядковуються начальникам відповідних військових адміністрацій населених пунктів у Бердянському, Василівському, Мелітопольському та Пологівському районах Запорізької області.

Розпорядженням начальника Оріхівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області від 07 березня 2024 року № 59 «Про затвердження структури та загальної чисельності працівників апарату Оріхівської міської ради та її виконавчого комітету, інших виконавчих органів ради» затверджено нову структуру та загальну чисельність працівників апарату Оріхівської міської ради та її виконавчого комітету, яка не передбачає посад заступників міського голови з питань діяльності виконавчих органів.

Розпорядженням начальника Оріхівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області від 07 березня 2024 року № 60 скорочено штатну посаду -заступник міського голови з питань діяльності виконавчих органів (2 штатні одиниці).

Отже, відповідно до пункту 1 постанови Верховної Ради України від 02 травня 2023 року № 3059-ІХ начальник Оріхівської міської військової адміністрації крім повноважень, віднесених до його компетенції Законом України «Про правовий режим воєнного стану», здійснює повноваження відповідної міської ради, її виконавчого комітету, відповідного міського голови.

Суд вказує, що Закон України «Про місцеве самоврядування» від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Главою 1 Розділу ІІ цього Закону визначені повноваження сільських, селищних, міських рад, відповідно до статті 25 якої сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Пунктом 5 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР встановлено виключну компетенція сільських, селищних, міських рад, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: затвердження за пропозицією сільського, селищного, міського голови структури виконавчих органів ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів відповідно до типових штатів, затверджених Кабінетом Міністрів України, витрат на їх утримання.

Відповідно до пункту 6, 20 частини 4 статті 42 Закону № 280/97-ВР, сільський, селищний, міський голова вносить на розгляд ради пропозиції щодо структури виконавчих органів ради, апарату ради та її виконавчого комітету, їх штатів, встановлених відповідно до типових штатів, затверджених Кабінетом Міністрів України; видає розпорядження у межах своїх повноважень.

З аналізу наведених положень законодавства, суд приходить до висновку, що начальник військової адміністрації наділений повноваженнями на видання розпоряджень, відповідно до Постанови Верховної Ради України від 02 травня 2023 року № 3059-ІХ, у межах своїх повноважень наданих Законом України «Про правовий режим воєнного стану», а також Законом України «Про місцеве самоврядування», яким визначені повноваження відповідних сільських, селищних, міських рад, їх виконавчих комітетів, відповідних сільських, селищних, міських голів.

Таким чином, розпорядження начальника Оріхівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області від 28 травня 2024 року № 110-к «Про звільнення ОСОБА_1 » видане на підставі розпорядження начальника Оріхівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області від 07 березня 2024 року № 59 «Про затвердження структури та загальної чисельності працівників апарату Оріхівської міської ради та її виконавчого комітету, інших виконавчих органів ради» та розпорядження начальника Оріхівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області від 07 березня 2024 року № 60 «Про скорочення посади заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів», у межах повноважень наданих начальнику Оріхівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області законом.

Тому, доводи позивача у цій частині позову суд визнає необґрунтованими.

Частина шоста статті 43 Конституції Українигарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, визначає загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування, визначає Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07 червня 2001 року № 2493-III (далі - Закон № 2493-III).

Стаття 1 Закону № 2493-III визначає, що служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2493-III посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Згідно зі статтею 3 Закону № 2493-III посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.

Підстави припинення служби в органах місцевого самоврядування визначені положеннями статті 20 Закону № 2493-III, згідно з якою служба в органах місцевого самоврядування припиняється на загальних підставах, встановлених Кодексом законів про працю України, а також на підставі і в порядку, визначених Законом № 280/97-ВР, цим та іншими законами України.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений устатті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

За приписами ст.42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Порядок вивільнення працівників врегульовано статтею 49-2 КЗпП України.

Згідно частини 1-3 цієї статті КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Отже, виходячи із змісту частин 1, 3 статті 49-2 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які цей працівник може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Така правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 08.05.2019 року у справі №806/1175/17, від 06.03.2019 року у справі № 824/424/16-а та від 20.02.2020 року у справі № 809/1068/17.

Законодавство України передбачає певну процедуру звільнення у зв`язку зі скороченням штату. Зокрема, звільнення у зв`язку із скороченням штату можливо, якщо роботодавцем вжито всіх заходів щодо переводу працівника на іншу посаду шляхом запропонування працівнику, що звільняється, всіх вакансій, на які може претендувати особа з урахуванням її фаху, кваліфікації, досвіду трудової діяльності, а також у випадках, коли неможливо перевести працівника з його згоди на іншу роботу, або коли працівник відмовився від такого переведення. Тож, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, то роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду, і які існували на день звільнення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 19.09.2019 у справі № 808/588/17, від 20.01.2020 у справі № 753/22893/17, від 05.12.2019 у справі № 804/7399/16, від 24.04.2019 у справі № 808/892/17.

Судом встановлено, що Розпорядженням начальника Оріхівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області від 07 березня 2024 року № 59 «Про затвердження структури та загальної чисельності працівників апарату Оріхівської міської ради та її виконавчого комітету, інших виконавчих органів ради» затверджено нову структуру та загальну чисельність працівників апарату Оріхівської міської ради та її виконавчого комітету, яка не передбачає посад заступників міського голови з питань діяльності виконавчих органів. Розпорядженням начальника Оріхівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області від 07 березня 2024 року № 60 скорочено штатну посаду - заступник міського голови з питань діяльності виконавчих органів (2 штатні одиниці).

Відповідно до акту про відмову ОСОБА_1 ознайомитися під підпис із попередженням про заплановане вивільнення: 20.03.2024 позивачу вручено особисто один примірник листа попередження про заплановане вивільнення № 03-06/0230 від 20.03.2024, однак після ознайомлення із текстом відповідного листа позивач відмовився засвідчити факт ознайомлення особистим підписом на першому примірнику листа, у зв`язку з чим, відповідачем було складно цей акт.

Стаття 49-2 КЗпП України визначає порядок вивільнення працівників, а саме про наступне вивільнення працівники персонально попереджаються не пізніше, ніж за два місяці. Дана стаття, не вимагає письмового попередження про звільнення.

При цьому, позивачем не надано належних доказів та не спростовано зафіксованої в акті відмови позивача ознайомитися під підпис із попередженням про заплановане вивільнення.

Таким чином, посилання позивача щодо неповідомлення про звільнення спростовуються матеріалами справи.

Щодо дотримання відповідачем гарантованого законами України права особи залишення на посаді з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків, слід зазначити, що у попередженні про наступне звільнення від 20.03.2024 позивачу повідомлено про відсутність наявних вакантних посад чи іншої роботи за відповідною професією чи спеціальністю.

Суд повторно зауважує, що обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору і роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

За відомостями відповідача, у зв`язку зі скороченням посади заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів, перевести на іншу посаду позивача не було можливим, оскільки у вказаний період були наявні вакантні посади: одна посада головний спеціаліст юрист-консульт; одна посада начальника відділу бухгалтерського обліку та звітності (головний бухгалтер). У ОСОБА_4 відсутня освіта відповідно якої останній міг би виконувати роботу юриста чи бухгалтера, тому йому не було запропоновано перейти на роботу на вільні посади (юриста чи головного бухгалтера).

Суд погоджується з доводами відповідача про неможливість запропонувати позивачеві перед звільненням, у зв`язку із скороченням штату працівників іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації з огляду на відсутність вакантних посад у штаті відповідача, які міг би зайняти позивач, з огляду на наявність певних кваліфікаційних вимог до вакантних посад (юриста або бухгалтера) щодо освіти відповідного напряму.

Вказана обставина підтверджується штатним розписом відповідача та відомостями про освіту позивача, копія яких наявна в матеріалах справи.

Наведене свідчить, що на момент звільнення позивача із займаної посади, останньому не було запропоновано всі вакантні посади на які можливе переведення позивача, з огляду на те, що такі були відсутні, а тому доводи позивача про порушення процедури звільнення в цій частині не знайшли свого підтвердження.

Що стосується доводів позивача щодо неврахування відповідачем переважного права позивача на залишення на роботі, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 42 КЗпП України передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Правила статті 42 КЗпП України щодо врахування переважного права на залишення на роботі підлягають застосуванню, якщо відбувається часткове (не повне) скорочення рівнозначних (однотипних) посад, тобто частина посад скорочується, частина - ні, що дає можливість порівняти кваліфікацію та продуктивність праці працівників на рівнозначних (однотипних) посадах, які підлягають скороченню. У такому випадку переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам із урахуванням інших підстав, перелічених у частині другій статті 42 КЗпП України.

Отже, право на залишення на роботі, передбачене частиною першою статті 42 КЗпП України, враховується лише у разі скорочення однорідних професій та посад.

Така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 210/6543/21.

Суд зазначає, що відповідно до розпорядження начальника Оріхівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області від 07 березня 2024 року № 60 скорочено штатну посаду - заступник міського голови з питань діяльності виконавчих органів (2 штатні одиниці), тобто посада позивача (2 штатні одиниці) скорочена, інші вакантні посади для переведення відсутні, у зв`язку з чим, переважне право на залишення на роботі неможливе, також перевести на іншу посаду не було можливим, тому були вжиті можливі заходи щодо попередження про наступне звільнення.

Щодо твердження позивача про порушення порядку звільнення його з посади у зв`язку з відсутністю на це згоди профспілкового органу, у тому числі вищого рівня, оскільки, позивач є керівником Оріхівської територіальної профспілкової організації працівників державних установ України, суд враховує таке.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5, 7 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України чи органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового та митного законодавства.

У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обгрунтоване письмове подання роботодавця про розірвання трудового договору з працівником.

Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє роботодавця про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору.

Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обгрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обгрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

В свою чергу, ч. 2 статті 5 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" визначено, що у період дії воєнного стану норми статті 43 Кодексу законів про працю України не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів.

Частиною 3 ст. 252 КЗпП України передбачено, що звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об`єднання професійних спілок).

З аналізу вищевикладених норм права, встановлено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 статті 40 може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу, як що працівник є членом виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації.

Позивач повідомив у позовній заяві, що є керівником Оріхівської територіальної профспілкової організації працівників державних установ України та членом профспілкової організації виконавчого комітету Оріхівської міської ради.

При цьому, за відомостями відповідача позивач не обраний до профспілкового органу первинної профспілкової організації виконавчого комітету Оріхівської міської ради.

Таким чином, гарантія передбачена статтею 252 КЗпП України для працівників підприємств, установ, організацій, обраних до профспілкових органів підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), на позивача не розповсюджується, оскільки позивач не обирався до профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів) саме первинної профспілкової організації виконавчого комітету Оріхівської міської ради, а не Оріхівської територіальної профспілкової організації працівників державних установ України, яка в розумінні статті 252 КЗпП України не є профспілковим органом підприємства, установи, організації (Оріхівської міської ради) (у тому числі структурних підрозділів).

Крім того, суд враховує, що відповідно до положень статті 43-1 КЗпП України, Розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках: звільнення керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об`єднаннями громадян.

Як встановлено судом з матеріалів справи, та не є спірним між сторонами, позивач займав посаду заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів Оріхівської міської ради, що відноситься до керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого самоврядування.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що отримання відповідачем згоди профспілкового органу при звільненні позивача згідно чинного законодавства не вимагалось.

За наведених обставин, суд вважає, що відповідачем дотриманий порядок вивільнення позивача, визначений чинним законодавством, відтак розпорядження від 28 травня 2024 року № 110-к «Про звільнення ОСОБА_1 » не підлягає скасуванню.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог та необхідність відмовити у їх задоволенні в частині визнання протиправним та скасування розпорядження, а також решти позовних вимог як похідних.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 255, 262 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Оріхівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, - відмовити у повному обсязі.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в порядок та строки, передбачені ст.ст. 295, 297 КАС України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ),

Відповідач - Оріхівська міська військова адміністрація Пологівського району Запорізької області (просп.Соборний, 164, м.Запоріжжя, 69107; код ЄДРПОУ 45002317).

Повне судове рішення складено 09.09.2024.

Суддя Б.В. Богатинський