Рішення

від 11.09.2024 по справі 202/2869/24

ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 202/2869/24

Провадження № 2/202/3038/2024

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2024 року Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська

в складі головуючого судді Бєльченко Л.А., за участю секретаря смудового засідання Ульянченко А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Обслуговуючий кооператив «Гаражний кооператив «Автомобіліст», про визнання договору дійсним, визнання права власності на гараж,

в с т а н о в и в :

Звернувшись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 зазначила, що 25.01.2008 між нею і відповідачем ОСОБА_2 було досягнуто домовленостей про купівлю-продаж належного останній гаражу № НОМЕР_1 в ОК «Гаражний кооператив «Автомобіліст» за адресою: м. Дніпро, вул. Батумська,15. На виконання цього договору вона, позивач, передала відповідачці 38000 грн., ОСОБА_2 , в свою чергу, передала їй копію технічного паспорту та реєстраційного посвідчення на гараж. Все це відбувалося у присутності свідків.

Після отримання грошових коштів ОСОБА_2 написала заяву до кооперативу про переоформлення спірного гаражу, а також вони домовились про подальше нотаріальне посвідчення правочину.

Через деякий час до неї зателефонувала ОСОБА_2 і повідомила, що в неї захворіла мати і вона виїжджає до Автономної Республіки Крим. Після того, вона, позивач, відповідачку не бачила.

Тому просила визнати дійсним договір купівлі-продажу гаражу № НОМЕР_1 в Обслуговуючому кооперативі «Гаражний кооператив «Автомобіліст», укладений 25.01.2008 між нею і відповідачем, та визнати за нею право власності на вказаний гараж.

Під час розгляду справи в судовому засіданні 05.07.2024 представник позивача, адвокат Кушнір В.О., позовні вимоги підтримала.

07.09.2024 на адресу суду через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява про відкликання позовної заяви з посиланням на положення п.3 ч.4 ст. 185 ЦПК України.

Згідно з пунктом 3 частини 4 ст. 185 ЦПК України, позовна заява повертається, коли до постановлення ухвали про відкриття провадження у справі надійшла заява про врегулювання спору або заява про відкликання позовної заяви.

Оскільки заява представника позивача про відкликання позовної заяви надійшла після відкриття провадження у справі, позовна заява не може бути повернута позивачеві, тому судом продовжений розгляд справи.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, на адресу суду повернулися конверти з судовими повістками з позначкою «за закінченням терміну зберігання».

Представник третьої особи - Обслуговуючий кооператив «Гаражний кооператив «Автомобіліст», адвокат Пічко Р.С., позовні вимоги не визнав.

Під час розгляду справи в судовому засіданні 05.07.2024 представник третьої особи зазначив, що відповідно до ст.182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Згідно ст. 210 ЦК України, правочин, який підлягає державній реєстрації, є вчинений з моменту його державної реєстрації. Отже до моменту державної реєстрації договір купівлі-продажу гаражу є неукладеним. Оскільки договір не був укладений, суд не може визнавати його дійсним на підставі ст. 220 ЦК України. Зазначив, що правила ст. 220 ЦК України не поширюються на правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Представником третьої особи також зазначено, що позивачем пропущений строк позовної давності, якщо зважувати на твердження позивача, що домовленості з відповідачем про продаж спірного гаражу було досягнуто у 2008 році, а до суду з цим позовом позивач звернулася лише у лютому 2024, тобто з пропуском строк позовної давності.

Також представником третьої особи зазначено, що позивачка в обґрунтування позову зазначає, що нею 25.01.2008 року із відповідачкою було досягнуто домовленості по купівлі-продажу належного ОСОБА_2 гаражу № НОМЕР_1 , котрий знаходиться в ОК «Гаражний кооператив «Автомобіліст». Позивачка стверджує, що відповідачка написала заяву до кооперативу про переоформлення вказаного гаражу і була досягнута домовленість про наступне нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу.

При цьому представником в ОК «Гаражний кооператив «Автомобіліст» звернуто увагу, що розташування гаражів у гаражному кооперативі здійснено рядами (по нерівній кількості гаражів у ряді), а тому в ОК «Гаражний кооператив «Автомобіліст» кожний гараж ідентифікується власним номером та номером ряду, наприклад гараж №1 ряд 1, гараж № НОМЕР_2 ряд 2. Тобто в гаражному кооперативі «Автомобіліст» є декілька гаражів під № НОМЕР_1 . Хоча позивачка і просить суд визнати її право власності на гараж № НОМЕР_1 ряд НОМЕР_3 в ОК «Гаражному кооперативі «Автомобіліст» по вул. Батумська, 15», проте із позовної заяви та доданих документів не можна зробити однозначний висновок, в якому саме ряду Гаражного кооперативу «Автомобіліст» йде мова про гараж №33.

Як зазначає представник, у 2008 році позивачка із відповідачкою не могли дійти згоди щодо придбання ОСОБА_1 гаражу № НОМЕР_1 у Гаражному кооперативі «Автомобіліст», оскільки відповідно до Протоколу №96 від 15.03.1998 засідання уповноважених від загальних зборів членів правління кооперативу «Автомобіліст» в члени кооперативу була прийнята ОСОБА_3 із закріпленням за нею гаражу № НОМЕР_1 ряд 7. ОСОБА_3 була членом Гаражного кооперативу «Автомобіліст» декілька років, про що, зокрема, свідчать здійсненні нею членські внески, у 2005-2008 роках.

Також відповідно до протоколу №151 від 06.02.2008 засідання правління Гаражного кооперативу «Автомобіліст», ОСОБА_3 була виключена з членів Гаражного кооперативу «Автомобіліст» та цим же протоколом (п. 2) до членів Гаражного кооперативу «Автомобіліст» був прийнятий ОСОБА_4 , за яким закріплено гараж № НОМЕР_1 ряд 7.

Протягом декількох років ОСОБА_4 , будучи членом Гаражного кооперативу «Автомобіліст», вносив відповідні членські внески, що підтверджується доданими копіями книг оприбуткування внесків. Найважливіше та таким, що спростовує весь зміст позовної заяви, на думку представника гаражного кооперативу, є те, що 13.09.2023 Правління Гаражного кооперативу «Автомобіліст» отримало від позивачки ОСОБА_1 заяву, в якій вона просила прийняти її до членів Гаражного кооперативу «Автомобіліст» та переоформити на неї гараж № НОМЕР_1 ряд 7, який раніше належав її чоловікові ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . До заяви, зокрема, було долучено копію свідоцтва про смерть, копію свідоцтва про одруження. За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 Правління Гаражного кооперативу «Автомобіліст» повідомленням за вих. №27 від 28.09.2023 сповістило позивачку про те, що у нього не має достатніх підстав для задоволення її заяви. Правління обгрунтувало це тим, що позивачкою до заяви не долучено будь-яких документів, які б підтверджували, що вона прийняла спадщину і є єдиною спадкоємницею після померлого ОСОБА_4 . Крім того, за померлим ОСОБА_4 рахується заборгованість у розмірі 22 800 грн., яка також на підставі ч. 1 ст. 1218 ЦК України входить до складу спадщини. Позивачка вказану заборгованість не визнає.

Таким чином, позивачка достовірно знаючи, що користувачем гаражу № НОМЕР_1 ряд 7 в Гаражному кооперативі «Автомобіліст» з 2008 був її чоловік, ОСОБА_4 . Після смерті чоловіка у 2023 році ОСОБА_1 подала заяву про набуття членства в Гаражному кооперативі «Автомобіліст», але заборгованість по внескам сплачувати не бажає.

З огляду на зазначене, представник гаражного кооперативу просив суд відмовити позивачеві у позові у зв`язку з його безпідставністю.

З`ясувавши всі обставини справи і перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку про відмову у задоволені позовних вимог з наступних підстав.

Відповідно до відповіді Дніпровського міського Бюро технічної інвентаризації від 25.10.202 №11258 та реєстраційного посвідчення за гр. ОСОБА_2 зареєстровано право власності на гараж № НОМЕР_1 в ОК «Гаражний кооператив «Автомобіліст» за адресою: м.Дніпро, вул. Батумська,15.

До позовної заяви позивачем додана копія розписки від імені ОСОБА_2 , датована 25.01.2008, про те, що вона получила за гаражний блок № НОМЕР_1 в ОК «Гаражний кооператив «Автомобіліст» за адресою: м. Дніпро, вул. Батумська,15 від ОСОБА_1 7500 доларів США (а.с.9).

Відповідно до частини 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Вирішуючи питання про визнання договору купівлі-продажу спірного гаражу № НОМЕР_1 в ОК «Гаражний кооператив «Автомобіліст» за адресою: м. Дніпро, вул. Батумська,15 дійсним, суд виходить з такого.

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває у податковій заставі.

Відповідно до частини 3 ст. 640 ЦК України, договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення. Згідно ст. 209 ЦК України, правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Згідно з частиною 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Частинами першою, другою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі

Згідно ч. 1 ст. 5 ЦПК здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Як встановлено в судовому засіданні, договір купівлі-продажу спірного гаражу між сторонами нотаріально посвідчений не був. Позивач зазначає, що відповідач виїхала в АР Крим.

У постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 754/2339/16-ц зроблено висновок, про те, що однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

Проте існування таких обставин позивачем не доведено, відомості про втрату можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин не доведено. Та обставина, що відповідач ОСОБА_2 , зі слів позивача, виїхала до АР Крим, не є безумовною підставою для застосування положень ч. 2 ст. 220 ЦП України.

Таким чином, позивач не довела неможливість нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, або безповоротне ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину, що є обов`язковими умовами для визнання правочину дійсним згідно зі статтею 220 ЦК України.

У пункті 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 р. "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" роз`яснено судам, що вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК).

Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Проте, якщо права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації, то право власності у набувача виникає з дня такої реєстрації відповідно до закону (стаття 334 ЦК) та з урахуванням положення про дію закону в часі на момент виникнення спірних правовідносин (стаття 5 ЦК).

Пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз`яснено, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно врахувати, що норма ч. 2 ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст. 210 та ст. 640 ЦК України пов`язується з державною реєстрацією, тому вони не є вчиненими і не створюють прав і обов`язків для сторін. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування ч. 2 ст. 220 ЦК України.

Таким чином, на об`єкти нерухомості, права на які підлягають державній реєстрації, право власності у набувача за договором відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України виникає в момент державної реєстрації, порядок здійснення якої визначений ст. 182 ЦК України, а не в момент фактичного передання майна або в будь-який інший момент, визначений угодою сторін.

Оскільки передача грошових коштів відповідачці не свідчить про набуття права власності на нерухоме майно за відсутності нотаріально посвідченого договору, суд виходить із відсутності правових підстав для визнання за позивачем права власності на вищевказаний гараж.

Представником ОК «Гаражний кооператив «Автомобіліст» заявлено про сплив строку позовної давності.

Відповідно до положень ст.256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Стаття 253 ЦК України визначає, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов?язано його початок.

Положенням частини 3 ст. 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення судом рішення.

Згідно із ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як встановлено, під час розгляду справи, позивач дійсно звернулася до суду з пропуском строку позовної давності. Проте суд вважає наявними підстави для відмови позивачеві у позові по суті позовних вимог, у зв`язку з необґрунтованістю і безпідставністю позову.

Керуючись ст.ст. 4,5,10,13,81,89,259,263-265,268 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

Відмовити ОСОБА_1 у позовних вимогах до ОСОБА_2 , третя особа Обслуговуючий кооператив «Гаражний кооператив «Автомобіліст», про визнання договору дійсним , визнання права власності на гараж.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Відповідно до частини 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата складання повного судового рішення.

Суддя- Бєльченко Л.А.