Рішення

від 11.09.2024 по справі 346/3760/24

КОЛОМИЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 346/3760/24

Провадження № 2/346/1600/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2024 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області

в складі : судді Васильковського В.В.,

за участю секретаря Максим`юк М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Коломиї в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кленової обласної спеціальної загальноосвітньої школи-інтернат про визнання трудових відносин припиненими , -

ВСТАНОВИВ:

19.07.2024 року, позивач., звернувшись до суду із даним позовом, посилається на те, що 03.05.1979 року її було прийнято на роботу у Кленова допоміжна школа-інтернат на посаду вожатого. 01.09.1982 року переведена на посаду вчителя початкових класів. 01.09.1983 року переведена вчителем математики. 25.12.2005 року на підставі рішення Луганської обласної ради від 23.12.2005 року № 22/36 Кленова допоміжна школа-інтернат перейменована в Кленову обласну спеціальну загальноосвітню школу-інтернат. 30.04.2015 року звільнена з зазначеної посади за ст. 35 п. к КЗпП та прийнята вчителем по переводу з Кленової обласної спеціальної загальноосвітньої школи-інтернат. 27.08.2009 на підставі розпорядження Ради міністрів ЛНР від 25.06.2019року № 526 р119ГБОУ ЛНР «Кленова спеціальна (корекційна) загальноосвітня школа інтернат перейменована на в ГОУ ЛНР «Кленова спеціальна (корекційна) школа-інтернат». Дана обставина підтверджується трудовою книжкою серії НОМЕР_1 . На той час вона проживала за адресою: АДРЕСА_1 . У зв`язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на суверенну територію України, вона була вимушена переміститися до м. Коломия, Івано-Франківська область. На підтвердження чого додається копія довідки № 26165003297800 від 23.05.2024 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Її роботодавець, Кленова обласна спеціальна загальноосвітня школа-інтернат не було евакуйоване на підконтрольну Україна територію. З 07.04.2014 року уся територія Ровенського району Луганської області перебуває під тимчасовою окупацією. Будь-який зв`язок із роботодавцем було втрачено. У зв`язку з цим, вона не мала змоги розірвати трудові правовідносини з товариством у встановленому законом порядку. Саме тому, має місце звернення до суду з даним позовом. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджується судовим рішенням, що набрало законної сили (ч. 3 ст. 38 КЗпП України). Із 12.10.2023 року, вона перебуває на пенсії за віком. Тобто, маючи статус пенсіонера вона не може бути поставлена на облік як безробітна. А відтак, вона позбавлена можливості оформити припинення трудових відносин із Кленовою обласною спеціально. Загальноосвітньою школою-інтернат у встановленому законом порядку. Це порушує її конституційні права. Предметом даного позову є вимога про визнання трудових відносин між нею та Кленовою обласною спеціальною загальноосвітньою школою-інтернат припиненими із 23.05.2024 року. Тобто, дана справа виникає з трудових правовідносин. Тому, просить визнати трудові правовідносини між нею та Кленовою обласною спеціальною загальноосвітньою школою-інтернат припиненими з 23.05.2024 року на підставі ст. 38 Кодексу законів про працю України, та стягнути із Кленової обласної спеціальної загальноосвітньої школи-інтернат, на її користь витрати на оплату судового збору.

Відповідач правом на подання відзиву не скористалися

Ухвалою Коломийського міськрайонного суду від 09.07.2024 року, відкрито провадження у вказаній цивільній справі, в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Враховуючи, що в судове засідання не з`явились всі учасники справи, відповідно до ч. 2ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , 03.05.1979 року було прийнято на роботу у Кленова допоміжна школа-інтернат на посаду вожатого, 01.09.1982 року переведена на посаду вчителя початкових класів. 01.09.1983 року переведена вчителем математики, 25.12.2005 року на підставі рішення Луганської обласної ради від 23.12.2005 року № 22/36 Кленова допоміжна школа-інтернат перейменована в Кленову обласну спеціальну загальноосвітню школу-інтернат, 30.04.2015 року звільнена з зазначеної посади за ст. 35 п. к КЗпП та прийнята вчителем по переводу з Кленової обласної спеціальної загальноосвітньої школи-інтернат, ткож, що підтверджується копією трудової книжки Серія НОМЕР_2 від 03.05.1979 року (а.с. 8-10).

Відповідно до копії Довідки № 2616-5003297800 від 23.05.2024 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, фактичне місце проживання ОСОБА_1 АДРЕСА_2 (а.с. 14).

Відповідно до копії листа «Укрпошта» № 2024061410038-В від 17.06.2024 року, з 27.11.2014 року Укрпошта призупинила приймання і доставку поштових відправлень на територіях Донецької та Луганської областей, які не контролюються українською владою (а.с. 15).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства; суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч. 2 ст. 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом. До них належать: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вказані способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.

Відповідно до абз. 2 п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Частиною 2 ст. 5 ЦПК України встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно до ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За змістом статті 38 КЗпП України, працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. У разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не має права самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на звільнення за угодою сторін без посилання на частину третю статті 38 КЗпП України.

Статтею 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Відповідно до вимог ст. 232 КЗпП України трудові спори безпосередньо розглядаються в судах.

Кодекс законів про працю встановлює загальні вимоги до порядку розірвання трудових відносин, не враховуючи специфіку становища керівника господарського товариства. По суті, директор об`єднує в собі і статус найманого працівника (який визначається на підставі норм трудового права) і статус виконавчого органу господарського товариства (який визначається на підставі норм корпоративного права). Ні норми трудового договору, ні положення Статуту не повинні погіршувати становище директора порівняно з тим обсягом гарантій, наданих йому трудовим законодавством. Тобто, директор завжди може скористатися ст. 38 Кодексу законів про працю України й ініціювати розірвання трудового договору за власним бажанням.

Згідно із статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Розглядаючи справи, пов`язані із застосуванням даної норми, Конституційний суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року№ 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року N 8-рп/2007, та від 29 січня 2008 року N 2- рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю Конституційний суд України розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

Частиною 2 ст. 5 ЦПК України встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно підкреслює цінність та важливість дотримання формалізованих норм цивільного процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору цивільного характеру, оскільки завдяки цьому може обмежуватися обсяг дискреції, забезпечуватися рівність сторін, запобігатися свавілля, забезпечуватися ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися правова визначеність та повага до суду. В той же час «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «Белеш та інші проти Чеської Республіки» (Beles and Others v. the Czech Republic, заява N 47273/99, § 50-51, 69); "Волчі проти Франції" (Walchli v. France, заява N 35787/03, § 29).

При проведенні оцінювання Європейський суд з прав людини часто наголошує на питаннях «правової визначеності» та «належного здійснення правосуддя» як на двох основних елементах для проведення розмежування між надмірним формалізмом та прийнятим застосуванням процесуальних формальностей. Зокрема, Європейський суд з прав людини виходить з того, що є порушенням права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі правової визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (див., наприклад, рішення у справах «Карт проти Туреччини» (Kart v. Turkey [ВП], заява № 8917/05, § 79 (в кінці); «Ефстатіу та та інші проти Греції» (Efstathiou and Others v. Greece, заява № 36998/02, § 24 (в кінці); «Ешим проти Туреччини» (Esim v. Turkey, заява N 59601/09, § 21).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.12.2019р. у справі №758/1861/18 (провадження № 61-49113св18) зазначено, що «установлені у справі обставини, а саме: написання позивачем заяви про звільнення за власним бажанням, ознайомлення із вказаною заявою усіх учасників товариства, ініціювання позивачем проведення позачергових загальних зборів із винесенням питання звільнення директора на порядок денний, передача печатки, документів уповноваженій особі свідчать про те, що позивач дотримався процедури звільнення із займаної посади директора товариства. Відповідно до трудового законодавства України, керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні. Водночас особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства. У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, зокрема через неможливість зібрати кворум для проведення загальних зборів, керівнику з метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду з вимогою про визнання трудових відносин припиненими».

Так, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). За положеннями статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України). У відповідності до частини 6 статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Згідно з ст. 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною 17.07.1997 року, та набрала чинності 11.09.1997 року, нікого не можна тримати в рабстві або в підневільному стані. Ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов`язкову працю.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Відповідно доУказу Президента України від 14 листопада 2014 року № 875/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 04 листопада 2014 року «Про невідкладні заходи щодо стабілізації соціально-економічної ситуації в Донецькій та Луганській областях», розпорядження Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення»(зі змінами), УДППЗ «Укрпошта» не здійснюється пересилання пошти на окремі території Донецької та Луганської областей, що знаходяться на не підконтрольній Україні території.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження»визначено перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, до яких, в тому числі, відносяться населені пункти Горлівського району Донецької області.

Відповідно доПостанови Верховної Ради України від 17 березня 2015 року N 254-VIII «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганське областей тимчасово окупованими територіями», територія Донецької області, де проживав і працював заявник на даний час є тимчасово окупованою територією.

Таким чином, заявник не мав змоги виконати вимоги зазначеної вище норми закону щодо направлення роботодавцю заяви про припинення трудових відносин.

Суд вважає, що враховуючи порушення права позивача на припинення трудового договору, обраний ним спосіб захисту направлений на відновлення його трудових прав, гарантованихКонституцією України.

Суд доходить висновку, що на даний час трудові відносини між сторонами фактично припинені, однак процедура розірвання трудового договору відповідно до законодавства України про працю не виконана, у позивача відсутня можливість припинити трудовий договір в інший спосіб, крім звернення до суду.

У зв`язку з цим, з метою надання можливості позивачу в подальшому реалізовувати своє право на працю, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про розірвання трудового договору, на підставіст.38 КЗпП України, є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

На підставі та керуючись , ст.ст. 43, 129-1 Конституції України, 38 КЗпП України ст.ст. 2-5, 10, 12, 13, 76-82, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовільнити.

Визнати трудові правовідносини між ОСОБА_1 , Кленовою обласною спеціальною загальноосвітньою школою-інтернат припиненими з 23.05.2024 року на підставі ст. 38 Кодексу законів про працю України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи,якому повнерішення абоухвала судуне буливручені удень йогопроголошення абоскладення,має правона поновленняпропущеного строкуна апеляційнеоскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається до Івано-Франківського Апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про сторони:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Кленова обласна спеціальна загальноосвітня школа-інтернат, код ЄДРПОУ: 20162963, м. Ровеньки, смт. Кленовий, вул. Театральна, 30.

Суддя: Васильковський В. В.