Постанова від 03.09.2024 по справі 759/27141/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №759/27141/21 Головуючий у І інстанції - Журибеда О.М.

апеляційне провадження №22-ц/824/12540/2024 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Миголь А.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 березня 2024 року

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стар Інвестмент Ван» до ОСОБА_1 , третя особа: Перша Київська державна нотаріальна контора про визнання недійсним договору дарування, -

установив:

У листопаді 2021 року ТОВ «Стар Інвестмент Ван» звернулось до Святошинського районного суду м. Києваіз позовом до ОСОБА_1 , третя особа: Перша Київська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним договору дарування.

Позовну заву мотивувало тим, що 15 січня 2008 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ЗАТ «Фірма Ехо-Відродження» був укладений кредитний договір №4/Кв-08, відповідно до якого банк надав позичальнику кошти в розмірі 262598,57 доларів США та 5743877, 22 грн.

15 січня 2008 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, відповідно до якого останній зобов`язався відповідати за своєчасне виконання позичальником умов даного кредитного договору.

12 березня 2011 року між ТОВ «Український промисловий банк» та АТ «Дельта Банк» було укладено договір про передачу активів ТОВ «Український промисловий банк», внаслідок чого АТ «Дельта Банк» перейшло право вимагати від боржників виконання обов`язків за кредитними та забезпечувальними договорами.

24 січня 2019 року на аукціоні щодо продажу активів (права вимоги та інших майнових прав за кредитними договорами, що укладені з суб`єктами господарювання та фізичними особами)на стадії ліквідації АТ «Дельта Банк» переможцем стало ТОВ «ЕйПіЕс Україна», яке в подальшому змінило назву на ТОВ «Стар Інвестмент Ван».

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02 липня 2012 року у справі №2610/5287/12 задоволено позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором в загальній сумі 9028031,23 грн.

20 липня 2017 року ПАТ «Дельта Банк» на підставі зазначеного рішення суду отримало виконавчі листи та передало їх на примусове виконання до Голосіївського районного ВДВС у м. Києві.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2020 року у справі №2610/5287/12 замінено сторону виконавчого провадження (стягувача) з ПАТ «Дельта Банк» на ТОВ «Стар Інвестмент Ван».

Зазначає, що ОСОБА_2 , дізнавшись про наявність судового спору про стягнення з нього кредитної заборгованості, діючи умисно, з метою приховання своєї власності у вигляді нерухомого майна, - підписав договір дарування №466 від 10 квітня 2012 року, яким подарував належне йому нерухоме майно (садовий будинок, розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:75:756:0038 за адресою: АДРЕСА_1 ) своїй родичці - ОСОБА_4 .

Стверджує, що оспорюваний правочин, у розумінні ст. 234 ЦК України, є фіктивним, оскільки укладений між близькими родичами з метою ухилення від виконання обов`язку погасити кредитну заборгованість у випадку задоволення позову, тобто, даний договір укладений без наміру створення правових наслідків, обумовлених цим договором, з направленням дій сторін договору на фіктивний перехід права власності.

Просило суд, скасувати рішення державного реєстратора прав-приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гавриловою О.В. від 10 квітня 2012 року, на підставі якого право власності на садовий будинок, розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:75:756:0038 за адресою: АДРЕСА_1 .

Відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом застосування наслідків недійсності договору дарування №466 від 10 квітня 2012 року садового будинку розташований на земельній ділянці з кадастровим номер 8000000000:75:756:0038 за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гавриловою О.В., а саме: скасувати державну реєстрацію права власності на садовий будинок, розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:75:756:0038 за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 та визнати право власності на квартиру садовий будинок розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:75:756:0038 за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .

Внести майно, а саме садовий будинок, розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:75:756:0038 за адресою: АДРЕСА_1 до спадкової маси в межах спадкової справи 76/2021 щодо померлого ОСОБА_2 .

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 20 березня 2024 року зазначений вище позов задоволено.

Визнано недійсним договір дарування №466 від 10 квітня 2012 року, щодо садового будинку, розташований на земельній ділянці з кадастроваим номер 8000000000:75:756:0038 за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гавриловою О.В.

Скасовано рішення державного реєстратора прав-приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гавриловою О.В. від 10 квітня 2012 року, на підставі якого право власності на садовий будинок, розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:75:756:0038 за адресою: АДРЕСА_1 .

Відновлено становище, яке існувало до порушення, шляхом застосування наслідків недійсності договору дарування №466 від 10 квітня 2012 року садового будинку розташований на земельній ділянці з кадастровим номер 8000000000:75:756:0038 за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гавриловою О.В., а саме: скасовано державну реєстрацію права власності на садовий будинок, розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:75:756:0038 за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 та визнано право власності на квартиру садовий будинок розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:75:756:0038 за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .

Внесено майно, а саме садовий будинок, розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:75:756:0038 за адресою: АДРЕСА_1 до спадкової маси в межах спадкової справи 76/2021 щодо померлого ОСОБА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Стар Інвестмент Ван» судовий збір у розмірі 2270 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржуване рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного та всебічного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилається на те, що ОСОБА_2 не був повідомлений про зміну кредитора з ТОВ Український промисловий банк» на ПАТ «Дельта Банк», не отримував від жодного кредитора повідомлень чи вимог про погашення заборгованості позичальника кредиту, про зміни зобов`язань, про пред`явлення до нього позову і відкриття у березні 2012 року судового провадження.

Навіть про заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва про стягнення з нього заборгованості також не знав, тому й не оскаржував його.

Визнаючи недійсним договір дарування та вирішуючи питання щодо державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно, тому що дарувальник «мав непогашений борг» і «поза всяким сумнівом був обізнаний про факт неповернення ним коштів за договором», суд першої інстанції не поставив під сумнів і її правосуб`єктність, як єдиного належного відповідача у справі, що має понести цивільно-правову відповідальність за спірними правовідносинами інших осіб в якості нібито «співучасниці недобросовісного замислу».

Вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, спадщину не залишив, а вона на законних підставах отримала в дар й реалізовувала право власності на спірний будинок у квітні 2012 року, вже після отримання позовної заяви у даній справі дізналась про зазначені вище правовідносини поруки і про «свою недобросовісну співучасть» у нібито приховуванні батьком майна від стягнення.

Зазначає, що позивачем не доведено обставин, які б вказували на те, що сторони оспорюваного правочину на момент його вчинення не передбачали реальне настання правових наслідків, обумовлених договором, а їхні дії були направлені на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно з метою приховати це майно від виконання за його рахунок рішення суду про стягнення грошових коштів.

Наголошує, що вона не була учасницею ні кредитних, ані забезпечувальних спірних відносин поруки, тому не мала права оскаржувати відповідні попередні рішення суду. Водночас, після спливу 12 років з моменту дарування, вона не має доступу до будь-яких доказів, якими б міг обґрунтувати свою позицію поручитель, її батько, якби був живий.

Таким чином, новий кредитор не набуває нових прав вимоги, а йому первісним кредитором відступаються вже існуючі права.

Отже, позовні вимоги позивача у справі є простроченими, тому до них має бути застосована позовна давність.

Просила суд, скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 березня 2024 року та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

На вказану апеляційну скаргу ТОВ «Стар Інвестмент Ван» подало відзив, в обґрунтування якого зазначило, що порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання.

ОСОБА_2 являвся поручителем та директором компанії боржника, яка отримала кредит в банку і отже, розумів наслідки, дарування своїй дочці ОСОБА_1 нерухоме майно під час розгляду цивільної справи про стягнення з нього заборгованості, укладаючи з останньою договір дарування від 10 квітня 2012 року.

Наголошує, що 24 грудня 2011 року ОСОБА_2 отримав вимогу банку про сплату заборгованості відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

Ухвали Шевченківського районного суду міста Києва у справі №2610/5287/12 були направлені ОСОБА_2 та умисно не були ним отримані відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення від 10 квітня 2012 року та 21 травня 2012 року.

Зазначає, що в період з 28 березня 2012 року по 10 квітня 2012 року було укладено три договори дарування нерухомого майна з поручителів (відповідачів) на їх родичів, а саме:

1. Договір дарування від 28 березня 2012 року, який було укладено між ОСОБА_3 та його сином ОСОБА_5 .

2. Договір дарування від 06 квітня 2012 року, який було укладено між ОСОБА_2 та його дочкою ОСОБА_1 .

3. Договір дарування від 10 квітня 2012 року, який було укладено між ОСОБА_2 та його дочкою ОСОБА_1 .

ОСОБА_3 був співвідповідачем у справі №2610/5287/12, ознайомився зі справою 27 червня 2012 року.

Таким чином, ОСОБА_2 умисно уклав договір дарування з ОСОБА_1 з метою уникнення відповідальності.

Вказує, що воно дізналось про факт вчинення фраудаторного договору дарування 22 листопада 2021 року отримавши інформаційну довідку за №286074583 з державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, строк позовної давності, щодо позовних вимог на момент подання позову не сплив.

Просило суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 березня 2024 року залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, які з`явились в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 15 січня 2008 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ЗАТ «Фірма Ехо-Відродження» було укладено кредитний договір №4/КВ-08 на відкриття відновлювальної мультивалютної лінії.

Відповідно до предмету даного договору банк відкриває позичальнику мультивалютну кредитну лінію та в її межах надає кредитні кошти на наступних умовах: ліміт кредитування - 1400000 доларів США; строк кредитування - з 15 січня 2008 року по 14 січня 2013 року включно.

Того ж дня, для забезпечення виконання ЗАТ «Фірма Ехо-Відродження» зобов`язань за вказаним вище кредитним договором №4/КВ-08 15 січня 2008 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №4/Пор-08-2.

12 березня 2011 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір про передачу активів ТОВ «Український промисловий банк» в рахунок погашення заборгованості, відповідно до умов якого ПАТ «Дельта Банк» було відступлено право вимоги до боржників за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінив ТОВ «Український промисловий банк», як кредитора, зокрема, у зобов`язаннях, що виникли по кредитному договору №4/КВ-08 15 січня 2008 року.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02 липня 2012 року у справі №2610/5287/12 стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованості за кредитним договором №4/КВ-08 від 15 січня 2008 року у розмірі 9024812, 23 грн., 3219 грн. судового збору.

22 лютого 2019 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ЕйПіЕс Україна», правонаступником якого є ТОВ «Стар Інвестмент Ван», було укладено договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги №1183/К, відповідно до якого ТОВ «ЕйПіЕс Україна» отримало право вимоги до боржника ОСОБА_2 за кредитним договором №4/КВ-08 від 15 січня 2008 року та за договором поруки №4/Пор-08-2 від 15 січня 2008 року.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 27 листопада 2020 року у справі №2610/5287/12 замінено сторону виконавчого провадження (стягувача) з примусового виконання виконавчих листів №2610/5287/12, виданих Шевченківським районним судом м. Києва, про стягнення боргу з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у цивільній справі №2610/5287/12 за позовом ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, з ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника ТОВ «Стар Інвестмент Ван».

10 квітня 2012 року між ОСОБА_2 (дарувальник) та ОСОБА_1 (обдарована) було укладено договір дарування садового будинку, згідно якого дарувальник подарував, а обдарована прийняла належний дарувальнику на праві приватної власності садовий будинок АДРЕСА_2 , який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гавриловою О.В.

Відомості про набуття відповідачем права власності на садовий будинок, який знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:75:756:0038, що розташований в АДРЕСА_1 внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію від 10 травня 2012 року.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер, Першою Київською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу №76/2021.

Позивач звертаючись у суд із позовом, як на підставу його задоволення посилався на те, що у справі №2610/5287/12, предметом якої було стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 9024812, 23 грн., боржник ОСОБА_2 умисно, з метою приховання своєї власності (нерухомого майна) та для унеможливлення звернення на неї стягнення в майбутньому в рахунок погашення заборгованості, відчужив садовий будинок на підставі договору дарування своїй родичці - ОСОБА_1 .

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, щона час укладання оспорюваного договору дарування №466 від 10 квітня 2012 року померлий ОСОБА_2 мав непогашені боргові зобов`язання, щодо повернення кредитних коштів перед позивачем та як співвласник відчужив належну власність на користь доньки.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновків про те, що оспорюваний правочин був укладений з метою уникнення звернення стягнення на майно, належне ОСОБА_2 , тобто всупереч інтересам кредитора, що вказує на наявність умислу приховати справжні наміри його укладення, а саме вивести нерухоме майно з їх власності, під час існування у нього боргових зобов`язань, з метою уникнення виконання відповідного грошового зобов`язання.

Отже, за наслідками укладення недійсного договору дарування спірне майно вибуло із власності ОСОБА_2 та перейшло у власність відповідача.

З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

За змістом ч. 5 ст. 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч. 1 та ч. 5 ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (ч. 1 ст. 718 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 719 ЦК України, договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (ч. 1 ст. 722 ЦК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Під час розгляду даної справи апеляційний враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц (провадження №14-260цс19) про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена ст. 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена ст. 228 ЦК України.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.

Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із ч.ч. 2, 3 ст. 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку).

Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї доньки, після ініціювання кредитором судового спору про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України).

Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, апеляційний суд враховує, що: 1) ОСОБА_2 відчужив належне йому майно після ініціювання кредитором судового спору про стягнення заборгованості з нього; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича доньки - ОСОБА_1 ..

На переконання апеляційного суду, сукупність наведених обставин доводить той факт, що ОСОБА_2 діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в законодавстві України регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (ст. 20 Закону України від 14 травня 1992 року №2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом»); при неплатоспроможності банків (ст. 38 Закону України від 23 лютого 2012 року №4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; у виконавчому провадженні (ч. 4 ст. 9 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження»).

Водночас, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

Поручитель, який став солідарним боржником у зв`язку з невиконанням позичальником свого обов`язку у кредитному зобов`язанні, що виникло первинно з його волі та згідно з його бажанням, не є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами.

Апеляційним судом враховано, що на момент здійснення безоплатного відчуження ОСОБА_2 спірного майна на підставі договору дарування №466 від 10 квітня 2012 року, ЗАТ «Фірма Ехо-Відродження» належним чином не виконало перед кредитором своїх зобов`язання за кредитним договором № 4/КВ-08 від15 січня 2008 року, а ОСОБА_2 був поручителем за виконання ЗАТ «Фірма Ехо-Відродження» вказаних вище кредитних зобов`язань.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер.

Тому, у ТОВ «Стар Інвестмент Ван» виникло право вимоги до ОСОБА_1 .

Верховний Суд у своїй постанові від 24 липня 2019 року у справі №405/1820/17 (провадження №61-2761св19) дійшов висновку про те, що в обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники мають на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги закону та встановлені обставини справи, які свідчать про те, що ОСОБА_2 , уклавши договір дарування садового будинку від 10 квітня 2012 року, діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника та відчужив садовий будинок на підставі договору дарування своїй родичці - ОСОБА_1 , колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для визнання договору дарування садового будинку від 10 квітня 2012 року недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги ТОВ «Стар Інвестмент Ван» в частині визнання недійсним договору дарування садового будинку є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Оскільки державна реєстрація права приватної власності за ОСОБА_1 на вказане вище нерухоме майно була здійснена на підставі недійсного договору дарування садового будинку від 10 квітня 2012 року, який не породжує жодних правових наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (ст. 216 ЦК України), то колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги ТОВ «Стар Інвестмент Ван» в частині скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Гаврилової О.В. від 10 квітня 20212 року, також підлягають до задоволення.

Отже, за наслідками укладення недійсного договору дарування спірне майно вибуло із власності ОСОБА_2 та перейшло у власність відповідача, а відтак вимоги позову про застосування наслідків недійсності правочину є обґрунтованими і доведеними.

Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що до задоволення підлягає і позовна вимога про внесення майна, а саме судового будинку, що розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000675:756:0038 за адресою: АДРЕСА_1 до спадкової маси в межах спадкової справи 76/2021 щодо померлого ОСОБА_2 , оскільки є похідною від вимоги про визнання недійсним договору дарування.

Доводи апеляційної скарги про те, що позовні вимоги позивача у справі є простроченими, тому до них має бути застосована позовна давність, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки судом першої інстанції встановлено, що про існування оспорюваного договору позивач дізнався 22 лютого 2019 року, коли відбулось відступлення права вимоги від АТ «Дельта Банк» до ТОВ «Стар Інвестмент Ван».

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що загальний строк позовної давності позивачем не пропущений, так як відступлення прав вимоги від АТ «Дельта Банк» до ТОВ «Стар Інвестмент Ван» відбулось 22 лютого 2019 року, а отже про те, що їх право порушено ТОВ «Стар Інвестмент Ван» дізнався з цього часу.

Отже, суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Викладені в апеляційній скарзі доводи, є непереконливими, та такими що не спростовують висновків суду першої інстанції, а також не впливають на правильність прийнятого рішення.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки дія оскаржуваного рішення була зупинена ухвалою Київського апеляційного суду від 06 червня 2024 року та у зв`язку із залишенням рішення суду першої інстанції без змін, необхідно поновити його дію.

Керуючись ст.ст.7,367,369,374,375,381,382,389 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 березня 2024 року залишити без змін.

Поновити дію рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 березня 2024 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 11 вересня 2024 року.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба