Постанова

від 11.09.2024 по справі 340/1526/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

11 вересня 2024 року м. Дніпросправа № 340/1526/24

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Шальєвої В.А.

суддів: Чередниченка В.Є., Іванова С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду у м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14 травня 2024 року (суддя Пасічник Ю.П.) в справі №340/1526/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі ГУ ПФУ у Львівській області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (далі ГУ ПФУ в Дніпропетровській області), про визнання протиправним та скасувати рішення №110130014801 від 02 лютого 2024 року; зобов`язання призначити пенсію за віком з 16 січня 2024 року відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із зарахуванням до страхового стажу періоду роботи згідно з трудовою книжкою з 08 серпня 1983 року по 20 червня 2000 року (записи з 1 по 9 трудової книжки НОМЕР_1 ), період навчання з 01 вересня 1981 року по 30 червня 1983 року (диплом № 659219 від 01 липня 1983 року), період догляду за дитиною до досягнення трирічного віку (свідоцтво про народження № НОМЕР_2 від 15 квітня 1985 року) згідно із заявою за №1283 від 30 січня 2024 року.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суд від 14 травня 2024 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №110130014801 від 02 лютого 2024 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 16 січня 2024 року відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із зарахуванням до страхового стажу періоду роботи згідно трудової книжки з 08 серпня 1983 року по 20 червня 2000 року (записи з 1 по 9 трудової книжки НОМЕР_1 ), період навчання з 01 вересня 1981 року по 30 червня 1983 року (диплом № 659219 від 01 липня 1983 року), період догляду за дитиною до досягнення трирічного віку (свідоцтво про народження № НОМЕР_2 від 15 квітня 1985 року) згідно із заявою за №1283 від 30 січня 2024 року.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апелянт вказує, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно з трудовою книжкою, оскільки запис про зміну прізвища на титульній сторінці внесено без дотримання вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок, тому до страхового стажу не зараховано періоди, зазначені у трудовій книжці.

Для підтвердження зміни прізвища позивачем надано довідки, видані органами Російської Федерації, проте такі довідки не враховані, адже відсутнє проставлення апостилю.

Крім того, вважає, що прийнявши рішення про зобов`язання призначити пенсію за віком, суд першої інстанції втрутився у дискрецію органу Пенсійного Фонду.

Також зазначає, що з прийняттям рішення про відмову у призначенні пенсії функції відповідача вичерпано.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить до висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач у січні 2024 вона досягла віку 60 років, який, відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» надає право на призначення пенсії за віком.

30 січня 2024 року позивач звернулась до третьої особи із заявою про призначення їй пенсії за віком згідно зі ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», до якої долучено необхідний пакет документів.

За принципом екстериторіальності розгляд заяви здійснював відповідач.

За результатами опрацювання заяви позивача і доданих до неї документів, відповідачем прийнято рішення №110130014801 від 02 лютого 2024 року про відмову в призначенні пенсії.

Підставою для відмови стало те, що до страхового стажу не зараховано період догляду за дитиною до досягнення трирічного віку та періоди роботи згідно з трудовою книжкою, оскільки довідки, що засвідчують зміну прізвища, №718 від 12 серпня 2015 року та №1853 від 25 серпня 2015 року видані відповідними органами Росії, а відповідно до Закону України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», який набрав чинності 23 грудня 2022 року, припинено участь України у вказаній Конвенції. Для підтвердження спірного страхового стажу, необхідно надати інші апостильовані документи.

Судом першої інстанції досліджено диплом ЕТ №659219 про навчання в Єйському медичному училищі, трудову книжку, в якій містяться записи з 1 (08 серпня 1983 року) по 9 (20 червня 2000 року) про те, що позивач була працевлаштована; приналежність трудової книжки позивачу підтверджується записами на титульній сторінці та довідками про зміну прізвищ; в період з 03 червня 1985 року по 08 жовтня 1986 року позивач знаходилась у відпустці по догляду за дитиною, що підтверджується архівною довідкою від 04 вересня 2014 року №54.

Суд першої інстанції вважав необґрунтованими підстави, за якими відповідачем відмовлено у зарахуванні до страхового стажу спірних періодів, зазначивши, що подані позивачем докази (трудова книжка, копія диплома) є належними та достатніми для підтвердження спірних періодів.

Суд визнає приведені висновки обґрунтованими, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_1 30 січня 2024 року звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком, подавши відповідні документи.

За принципом екстериторіальності програмним забезпеченням Пенсійного фонду України визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу, - ГУ ПФУ у Львівській області.

Рішенням ГУ ПФУ у Львівській області від 05 лютого 2024 року № 110130014801 відмовлено у призначенні пенсії за віком з підстав відсутності необхідного страхового стажу.

У рішенні вказано, що необхідний страховий стаж становить 31 рік, страховий стаж особи становить 22 роки 10 місяців 18 днів.

До страхового стажу не зараховано період навчання згідно з дипломом № 659219, період догляду не працюючої матері за дитиною до досягнення трирічного віку та періоди роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 , оскільки довідки, що засвідчують зміну прізвища № 718 від 12 серпня 2015 року та № 1853 від 25 серпня 2015 року видані відповідними органами Росії. 23 грудня 2022 року набрав чинності Закон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», яким припинено участь України у вказаній Конвенції. Для підтвердження спірного страхового стажу, необхідно надати інші апостильовані документи.

Спірним в цій справі є питання зарахування до страхового стажу періодів трудової діяльності через порушення порядку ведення трудової книжки та, відповідно, правомірності рішення про відмову у призначенні пенсії за віком.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов`язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначено Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV).

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

За змістом частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Пунктом 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, (далі Інструкція №58) встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до пункту 1.2 Інструкції № 58 трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.

За змістом пункту 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

За положеннями пункту 2.6 Інструкції № 58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Пунктом 2.6 Інструкції № 58 передбачено, що якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

До 29 липня 1993 року діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях, затверджена наказом Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20 червня 1974 року № 162, якою встановлені аналогічні вимоги до порядку заповнення трудових книжок.

Згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Відтак, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на роботодавця.

За правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а, від 04 вересня 2018 року у справі № 423/1881/17, певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Отже, право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, а на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Неточність в записах в трудовій книжці та інших документах не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу, що дає особі право на призначення пенсії, оскільки працівник не повинен відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.

Доводи апелянта про те, що для підтвердження зміни прізвища позивачем надано довідки, видані органами Російської Федерації, проте такі довідки не враховані, адже відсутнє проставлення апостилю, суд відхиляє з таких підстав.

Суд вказує, що спірні періоди, які мають бути зараховані до страхового стажу, підтверджені довідками, видами органами Російської Федерації.

Частиною першою статті 4 Закону № 1058-IV передбачено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року № 1906-IV укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід`ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.

13 березня 1992 року в місті Москва підписано Азербайджаном, Російською Федерацією, Білоруссю, Таджикистаном, Вірменією, Туркменістаном, Казахстаном, Узбекистаном, Киргизстаном, Україною та Молдовою Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка базується на територіальному принципі.

Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (далі Угода від 13 березня 1992 року) визначено, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 5 Угоди від 13 березня 1992 року встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод.

Згідно зі статтею 6 Угоди від 13 березня 1992 року призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільговій основі і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, отриманий на території будь-якої із цих країн, а також на територіях колишнього СССР за час до вступу в силу даної Угоди (пункти 1, 2 статті 6).

Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах-учасницях Угоди введена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії (пункт 3 статті 6 вказаної Угоди).

Крім того, відповідно до положень Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, від 14 січня 1993 року (далі Угода від 14 січня 1993 року), а саме статті 6, працівники Сторони виїзду, які працюють на території Сторони працевлаштування, користуються правами та виконують обов`язки, що встановлені трудовим законодавством Сторони працевлаштування (включаючи питання трудових відносин, колективних договорів, оплати праці, режиму робочого часу та часу відпочинку, охорони та умов праці та інші). Трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво та інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.

Статтею 7 Угоди від 14 січня 1993 року встановлено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.

Статтею 11 цієї ж Угоди встановлено, що необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.

Відповідно до частини третьої статті 6 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15 квітня 1994 року, ратифікованої Законом України № 290/95-ВР від 11 липня 1995 року, працівники користуються правами і виконують обов`язки, встановлені трудовим законодавством сторони працевлаштування.

Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав № 01-1/2-07 від 26 березня 2008 року визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди від 13 березня 1992 року встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.

Отже, наведенні положення Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, гарантуючи захист прав громадян у сфері пенсійного забезпечення, стосуються призначення пенсії та передбачають, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються лише при призначенні пенсії.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі №676/6166/16-а, від 16 квітня 2020 року у справі №555/2250/16-а від 17 червня 2020 року у справі №646/1911/17, від 21 лютого 2020 року у справі № 291/99/17 та від 06 липня 2020 року у справі № 345/9/17.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.

Разом з тим, не зараховані відповідачем до страхового стажу періоди відносяться до періоду, коли приведені вище угоди були чинними для України, тому зазначені періоди мають бути зараховані до страхового стажу позивача.

Суд визнає необґрунтованими доводи апелянта про відсутність підстав для врахування цих періодів, адже Законом України від 01 грудня 2022 року № 2783-ХІ з 27 грудня 2022 року зупинено дію Мінської конвенції та протоколу до неї, до документів, виданих на території Росії та Білорусі, при пред`явленні на території України застосовується вимога засвідчення апостилем, а надані позивачем довідки не засвідчені апостилем, тому спірні періоди правомірно не зараховані до страхового стажу, адже Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року та Протокол до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року не стосуються питання пенсійного забезпечення.

Суд зазначає, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення у випадку повної, часткової, тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.

Позивач як громадянин України за умови підтвердження трудового стажу наділена правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних (надуманих) підстав, що узгоджується із правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 28 серпня 2018 року у справі № 175/4336/16-а, від 25 вересня 2018 року у справі № 242/65/17 та від 27 лютого 2019 року у справі № 423/3544/16-а.

Відповідно, є цілком обґрунтованим висновок суду першої інстанції про протиправність не зарахування відповідачем до страхового стажу позивача спірних періодів та протиправність рішення про відмову у призначенні пенсії.

Апелянт також не погоджується з обраним судом першої інстанції способом захисту порушеного права позивача, зазначаючи про те, що зобов`язавши зарахувати спірні періоди до страхового стажу та призначити пенсію, суд першої інстанції втрутився у дискрецію органу Пенсійного фонду.

У спростування доводів апелянта суд зазначає, що у контексті спірних правовідносини є правильним обраний судом першої інстанції спосіб захисту порушеного права позивача.

За положеннями частини першої статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Відповідач підтвердив страховий стаж 22 роки 10 місяців 18 днів, починаючи з 03 липня 2000 року, тому у разі зарахування до страхового стажу спірних періодів, страховий стаж позивача буде складати 31 рік та більше.

Враховуючи досягнення позивачем 60-річного віку, наявність достатнього мінімального страхового стажу в розмірі 31 рік, відсутні будь-які підстави для відмови у призначенні позивачу пенсії за віком.

Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

За приписами статті 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23 лютого 2006 року встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13 січня 2011 року (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував: « 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)».

Таким чином, позовні вимоги щодо зобов`язання призначити пенсію є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений і вказане рішення не можливо визнати втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки ним такі повноваження були самостійно реалізовані шляхом прийняття оскарженого рішення, яке було предметом судового контролю у межах цієї справи.

Посилання апелянта на те, що з прийняттям рішення про відмову у призначенні пенсії функції відповідача вичерпано, суд відхиляє.

Згідно з частиною першою статті 44 Закону № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).

При цьому, 30 березня 2021 року набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрована в Міністерстві юстиції України 16 березня 2021 року за № 339/35961 (далі - постанова № 25-1).

Зміни, внесені до Порядку № 22-1 на підставі постанови № 25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01 квітня 2021 року.

Запроваджена у зв`язку із змінами, внесеними до Порядку № 22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер.

Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв`язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.

Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).

Згідно з пунктом 4.2 розділу ІV Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Пунктом 4.3 розділу ІV Порядку № 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Положеннями пункту 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 передбачено, що після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Аналіз наведених вище положень Порядку № 22-1 свідчить про наступне:

- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив`язки до території;

- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10);

- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.

Враховуючи вимоги Порядку № 22-1, органом, що приймав рішення за заявою позивача про призначення пенсії, визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області.

Отже, з огляду на пункти 4.2, 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 належним відповідачем у правовідносинах щодо призначення позивачу пенсії є Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву про призначення пенсії та прийняв рішення про відмову у її призначенні.

Таким чином, саме ГУ ПФУ в Львівській області має вирішити питання призначення позивачу пенсії.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Оскільки предметом позову в цій справі є дії (рішення) суб`єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, тобто ця справа є справою незначної складності у розумінні п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку.

Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14 травня 2024 року в справі № 340/1526/24 залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14 травня 2024 року в справі № 340/1526/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття 11 вересня 2024 року та відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Повне судове рішення складено 11 вересня 2024 року.

Суддя-доповідачВ.А. Шальєва

суддяВ.Є. Чередниченко

суддяС.М. Іванов