Постанова

від 10.09.2024 по справі 640/41/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/41/20 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:

Щавінський В.Р.

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 вересня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Сорочка Є.О.,

суддів Коротких А.Ю.,

Єгорової Н.М.,

за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Луганській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29.10.2024 у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТРО КЕШ ЕНД КЕРІ УКРАЇНА" до Головного управління ДПС у Луганській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просив:

- визнати протиправною бездіяльність ГУ ДФС, що полягає у не вчиненні дій, направлених на повернення позивачеві надміру сплачених грошових зобов`язань із земельного податку в сумі 1 650 529,86 грн на підставі заяви від 18.11.2019 вих. №2732;

- стягнути з місцевого бюджету Луганської області через ГУ ДКУ на користь позивача суму надміру сплачених грошових зобов`язань із земельного податку в розмірі 486 529,86 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва рішенням від 26.11.2021, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2022, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 22.02.2023 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2022 у справі № 640/41/20 скасовано, а справу № 640/41/20 направлено на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Приймаючи таке рішення, суд касаційної інстанції виходив із того, що висловлена судами позиція не відповідає завданню адміністративного судочинства, яке полягає у справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29.10.2024 позов задоволено:

- визнано протиправною бездіяльність Головного управління ДФС у Луганській області, що полягає у не вчиненні дій, направлених на повернення ТОВ «МЕТРО КЕШ ЕНД КЕРІ УКРАЇНА» суми надміру сплачених грошових зобов`язань із земельного податку в розмірі 1 650 529,86 грн, на підставі заяви ТОВ «МЕТРО КЕШ ЕНД КЕРІ УКРАЇНА» від 18.11.2019 за вих. № 2732;

- стягнуто з місцевого бюджету Луганської області через Головне управління Державної казначейської служби України у Луганській області на користь ТОВ «МЕТРО КЕШ ЕНД КЕРІ УКРАЇНА», суму надміру сплачених грошових зобов`язань із земельного податку в розмірі 486 529,86 грн 86 коп.

Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що підстави для стягнення спірних коштів відсутні.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ТОВ «МЕТРО КЕШ ЕНД КЕРІ УКРАЇНА» зареєстроване як платник податків за неосновним місцем обліку в ГУ ДПС у Луганській області, Лисичанському управлінні (Артемівський р-н м. Луганська) з 13.02.2006, зокрема, як платник земельного податку з юридичних осіб та орендної плати за землю.

Протягом 2014 - 2016 років позивач подавав податкові декларації з земельного податку за земельну ділянку за адресою: м. Луганськ, вул. Андрія Ліньова, буд.120:

1) №9008200103 від 19.02.2014 за звітний податковий період 2014 рік, відповідно до якої нараховано земельного податку на 2014 рік 686 351,62 грн;

2) №9022285137 від 24.02.2015 за звітний податковий період 2015 рік, відповідно до якої нараховано земельного податку на 2015 рік 857 253,17 грн;

3) №901849779 від 17.02.2016 за звітний податковий період 2016 рік, відповідно до якої нараховано земельного податку на 2016 рік 1 228 443,80 грн.

Позивач звернувся до контролюючого органу із заявою від 01.03.2017 про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань із земельного податку.

Протягом передбаченого п. 43.5 ст. 43 ПК України строку у 20 календарних днів позивач коштів не отримав, що стало підставою для його звернення 15.09.2017 до суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності Луганської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Луганській області щодо не складання висновку про повернення суми надмірно сплачених грошових коштів з земельного податку та зобов`язання контролюючого органу підготувати та подати висновок про повернення надмірно сплачених грошових коштів з земельного податку.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 01.03.2018, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №826/11743/17, частково задовольнив апеляційну скаргу ТОВ «МЕТРО КЕШ ЕНД КЕРІ УКРАЇНА», постанову суду першої інстанції скасував і ухвалив нове рішення про часткове задоволення позову: визнав протиправною бездіяльність контролюючого органу щодо не складання висновку про повернення суми надмірно сплачених грошових коштів з земельного податку. В іншій частині позову відмовив.

Підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в частині повернення надміру сплачених грошових зобов`язань із земельного податку на поточний рахунок стали положення Закону України від 23.03.2017 №1989-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо уточнення деяких положень та усунення суперечностей, що виникли при прийнятті «Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» (далі - Закон №1989-VIII) щодо заборони повернення надмірно сплачених грошових зобов`язань на поточний рахунок.

Наведені обставини стали підставою звернення позивача до Конституційного Суду України з конституційною скаргою щодо невідповідності Конституції України (неконституційності) відповідних положень Закону №1989-VIII.

Конституційний Суд України рішенням від 05.06.2019 №3-р(І)/2019 визнав неконституційними положення абзацу двадцять шостого розділу І Закону №1989-VIII - положення, що забороняли повернення переплати на поточний рахунок платника податку в установі банку.

Позивач звернувся до Шостого апеляційного адміністративного суду з заявою про перегляд за виключними обставинами постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2018 у справі №826/11743/17, за наслідками розгляду якої суд апеляційної інстанції постановив ухвалу про відмову у її задоволенні. Судове рішення вмотивоване тим, що положення Закону №1989-VIII станом на час судового розгляду 2017 - 2018 років залишались чинними, а втратили чинність лише із дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність. При цьому, суд звернув увагу, що продовження існування стану порушення прав, свобод чи інтересів позивача й після ухвалення Конституційним Судом України рішення може бути підставою для звернення до суду з відповідним позовом задля їх захисту.

Позивач звернувся до ГУ ДФС у Луганській області із заявою від 18.11.2019 вих. №2732 про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань із земельного податку на поточний рахунок платника податку в установі банку.

Листом від 04.12.2019 №2368/10/12-32-50-04 ГУ ДПС у Луганській області повідомило, що в порушення вимог Порядку інформаційної взаємодії Державної податкової служби України, її територіальних органів, Державної казначейської служби України, її територіальних органів, місцевих фінансових органів у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань та пені, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 11.02.2019 №60 (далі - Порядок №60), у заяві відсутні дані про дату сплати податку та реквізити платіжного документа, за якими кошти перераховано до бюджету (код класифікації доходів бюджету, назва коду бюджетної класифікації (земельний податок чи орендна плата), бюджетний рахунок, на який перераховано кошти, код ЄДРПОУ територіального органу Казначейства, на ім`я якого відкрито рахунок, та МФО Казначейства). Таким чином, у ГУ ДПС у Луганській області відсутня технічна можливість рознести заяву у Журнал опрацювання заяв на повернення, який ведеться засобами інформаційно-телекомунікаційної системи органів ДПС. Також запропоновано ТОВ «МЕТРО КЕШ ЕНД КЕРІ УКРАЇНА» надіслати заяву на повернення надміру сплачених коштів грошових зобов`язань по земельному податку з юридичних осіб чи орендній платі за землю відповідно до вимог Порядку №60.

Вважаючи, що ГУ ДПС у Луганській області допустило протиправну бездіяльність щодо повернення ТОВ «МЕТРО КЕШ ЕНД КЕРІ УКРАЇНА» надміру сплачених грошових зобов`язань із земельного податку в сумі 1 650 529,86 грн на підставі заяви від 18.11.2019 вих. №2732, позивач звернувся з даним позовом до суду.

У подальшому, позивач звернувся до ГУ ДПС у Луганській області із заявою від 17.02.2020 вих. №304, в якій просив повернути надміру сплачені грошові зобов`язання з земельного податку на поточний рахунок платника податку в установі банку у сумі 1 164 000,00 грн.

Платежами від 26.03.2020, 30.03.2020, 31.03.2020, 03.04.2020, 06.04.2020 та 07.04.2020 на рахунок позивача надійшли кошти у сумі 1 164 000,00 грн, що є частиною надмірно сплаченого податку, повернення якого є предметом спору у цій справі. Ці обставини стали підставою для зменшення позивачем розміру позовних вимог.

Станом на час розгляду справи, надмірно сплачені грошові зобов`язання з земельного податку за 2014 рік у сумі 486 529,86 грн залишились не повернутими.

Позивач подав до ДПІ в Артемівському районі у м. Луганську уточнюючі податкові декларації по земельному податку на зменшення податкових зобов`язань за звітні податкові періоди 2015 рік (від 06.06.2017 №9276983991) та 2016 рік (від 03.01.2017 №9256671424, від 06.06.2017 №9270985514). Також позивач в режимі Оn-lіnе 06.06.2017 подав уточнюючий розрахунок за 2014 рік, але документ не було прийнято, про що відповідно до п. 49.11 ст. 49 ПК України було повідомлено позивачу (зазначено в квитанції №1, яка міститься в матеріалах справи), у зв`язку з тим, що уточнюючі декларації були подані з порушенням вимог п. 49.8 ст. 49, ст. 102 ПК України, а саме, зазначено недостовірне значення обов`язкового реквізиту звітний (податковий період), що уточнюється (п. 48.3 ст. 48 ПК України), оскільки відповідно до п. 102.1 ст. 102 глави 9 розділу II ПК України закінчився строк давності подання таких уточнюючих розрахунків.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки всі передбачені законом дії були позивачем здійснені, а інших дій не вимагається законом для повернення спірної суми переплати.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

На час звернення позивача 01.03.2017 до ДПІ із заявою про повернення сплачених у якості земельного податку сум, пунктом 38.7 статті 38 підрозділу 10 розділу XX Перехідні положення ПК було передбачено, що не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки, які розташовані на тимчасово окупованій території та/або території населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення та перебувають у власності та/або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, у період з 14 квітня 2014 року до 31 грудня року, в якому завершено антитерористичну операцію. Нараховані та сплачені за період проведення антитерористичної операції суми плати за землю відповідно до статей 269-289 цього Кодексу вважаються надміру сплаченими грошовими зобов`язаннями та підлягають поверненню.

Механізм повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань визначено положеннями статті 43 ПК, згідно з якою такі суми підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

У відповідності до приписів пунктів 43.3 та 43.4 статті 43 ПК Товариство 01.03.2017 подало до ДПІ заяву про повернення на поточний рахунок позивача надміру сплаченого грошового зобов`язання.

Відтак, на підставі положень пункту 43.5. статті 43 ПК, у контролюючого органу виник безальтернативний обов`язок не пізніше ніж за п`ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви підготувати висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подати його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

У строк визначений статтею 43 ПК відповідач свого обв`язку не виконав у зв`язку із чим постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2018 у справі № 826/11743/17 таку бездіяльність відповідача визнано протиправною.

15.04.2017 набув чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо уточнення деяких положень та усунення суперечностей, що виникли при прийнятті Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» відповідно до якого пункт 38 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" ПК викладено в новій редакції.

Так, згідно з підпунктом 38.7 не нараховується та не сплачується у період з 14 квітня 2014 року по 31 грудня року, в якому завершено проведення антитерористичної операції, плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки, що розташовані на тимчасово окупованій території та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб.

Не нараховується та не сплачується у період з 14 квітня 2014 року по 31 грудня року, в якому завершено проведення антитерористичної операції, плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (крім земель сільськогосподарського призначення), що розташовані на території населених пунктів на лінії зіткнення та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб.

Нараховані та сплачені за період проведення антитерористичної операції суми плати за землю відповідно до статей 269-289 цього Кодексу за земельні ділянки, розташовані на тимчасово окупованій території та/або території населених пунктів на лінії зіткнення, та/або території проведення антитерористичної операції, не підлягають поверненню на поточний рахунок платника податку, не спрямовуються на погашення грошового зобов`язання (податкового боргу) з інших податків, зборів, не повертаються у готівковій формі за чеком у разі відсутності у платника податків рахунка в банку. До зазначених сум надміру сплачених грошових зобов`язань не застосовуються строки давності, встановлені статтею 102 цього Кодексу, крім сум надміру сплачених податкових зобов`язань платників податків, які припиняють свою діяльність.

Таким чином, вказаними нормами передбачалося, що суми нараховані та сплачені за період проведення антитерористичної операції суми плати за землю не підлягають поверненню на поточний рахунок платника податку.

Із наведених підстав, позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо покладення на контролюючий орган обов`язку здійснити дії щодо повернення таких платежів у справі № 826/11743/17.

Надалі, Конституційний Суд України рішенням від 05.06.2019 №3-р(І)/2019 визнав неконституційними положення абзацу двадцять шостого розділу І Закону №1989-VIII - положення, що забороняли повернення переплати на поточний рахунок платника податку в установі банку.

У зв`язку із цим, позивач звернувся до відповідача із заявою від 18.11.2019 вих. №2732 про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань із земельного податку на поточний рахунок платника податку в установі банку.

У встановлений строк відповідач не вчинив дій щодо повернення позивачу коштів, зокрема в частині грошових зобов`язань із земельного податку в розмірі 486 529,86 грн.

При цьому, у листі від 04.12.2019 №2368/10/12-32-50-04 відповідач вказав на невідповідність заяви позивача вимогам Порядку інформаційної взаємодії Державної податкової служби України, її територіальних органів, Державної казначейської служби України, її територіальних органів, місцевих фінансових органів у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань та пені, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 11.02.2019 №60 (далі - Порядок №60), вказавши про відсутність даних про дату сплати податку та реквізити платіжного документа, що унеможливлює внесення заяви до інформаційно-телекомунікаційної системи органів ДПС.

Проте, як вірно вказав суд першої інстанції, приписи статті 43 ПК не містять умов щодо вказівки у заяві платника податків відомостей про дату та реквізити сплати податку. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що податковий орган будучи органом, який здійснює адміністрування податків, не може не знати вказаної інформації. У свою чергу, відсутність у заяві платника таких відомостей не звільняє контролюючий орган від обов`язку вжити передбачені законом дії щодо повернення коштів.

Відсутність же прямої відмови контролюючого органу у поверненні коштів а формування лише листа-відповіді на спірну заяву, не виправдовує його бездіяльності у невчиненні передбачених законом дій.

Наявність технічних перешкод у поверненні коштів також не є обставиною, яка позбавляє позивача права на їх отримання та має вирішуватися самостійно контролюючим органом та державою шляхом запровадження процедур, які унеможливлять виникнення таких перешкод.

Норми пункту 38.7 статті 38 підрозділу 10 розділу XX та статті 43 ПК не визначають передумовою для повернення коштів подання уточнюючої податкової декларації. Тому, відповідні посилання скаржника є безпідставними.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивач звернувся до відповідача із заявою від 18.11.2019 у встановлений спосіб та у встановленому порядку. Судом не встановлено допущення позивачем процедурних порушень, які могли б бути підставою для відмови у поверненні спірних коштів.

Суд першої інстанції вірно вказав, що подана позивачем заява від 17.02.2020, а також і факт повернення частини коштів, жодним чином не впливає на спірні правовідносини, які стосуються повернення решти коштів у розмірі 486 529,86 грн за заявою від 18.11.2019.

Вірно відхилені судом також і посилання відповідача про порушення строку на повернення спірних сум, оскільки положеннями пункту 38.7 Перехідних положень ПК до зазначених сум надміру сплачених грошових зобов`язань не застосовуються строки давності, встановлені статтею 102 цього Кодексу, крім сум надміру сплачених податкових зобов`язань платників податків, які припиняють свою діяльність.

Колегія суддів наголошує на тому, що позивач у межах спірних правовідносин діяв цілком розумно та добросовісно. У свою чергу часткова неконституційність правового регулювання спірних правовідносин та неправомірність дій та бездіяльності контролюючого органу, не можуть позбавляти позивача законного права на повернення спірних коштів.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову.

Щодо посилань скаржника на неправомірність рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат, то колегія суддів наголошує на тому, що у даній справі було заявлено як вимога майнового характеру про стягнення 486529,86 грн (7297,95 грн судового збору), так і вимога немайнового характеру щодо бездіяльності відповідача з не розгляду заяви від 18.11.2019 (1921 грн судового збору).

Колегія суддів наголошує на тому, що вказані вимоги, дійсно, є пов`язаними спірними правовідносинами, проте, вони не є тотожними або ж нерозривними. У даній справі вказані вимоги варто розглядати окремо, оскільки із задоволення однієї вимоги не обов`язково випливає задоволення іншої.

Зважаючи на це, суд першої інстанції вірно розрахував належний до стягнення розмір судового збору.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Луганській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 29.10.2024 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач Є.О. Сорочко

Суддя А.Ю. Коротких

Суддя Н.М. Єгорова

Повний текст постанови складений 11.09.2024.