Постанова

від 11.09.2024 по справі 600/4584/23-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 600/4584/23-а

Головуючий у 1-й інстанції: Брезіна Тетяна Миколаївна

Суддя-доповідач: Сторчак В. Ю.

11 вересня 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сторчака В. Ю.

суддів: Залімського І. Г. Граб Л.С.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Чернівецької митниці Державної митної служби України на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісопторг» до Чернівецької митниці Державної митної служби України про визнання протиправними та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сервісопторг» звернулось до Чернівецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Чернівецької митниці Державної митної служби України про визнання протиправними та скасування рішення.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2024 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано рішення Чернівецької митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів №UA408000/2022/000142/2 від 31.10.2022 року.

Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісопторг» за рахунок бюджетних асигнувань Чернівецької митниці Державної митної служби України судовий збір в сумі 2147,20 грн та витрати на правову допомогу в сумі 7000 гривень.

Не погодившись з прийнятим судовим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати у зв"язку з порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного її вирішення. З підстав викладених в апеляційній скарзі, апелянт просить прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні вимог, в тому рахунку щодо стягнення на користь позивача 7000 гривень витрат на правничу допомогу.

У відповідності до вимог ст. 311 КАС України, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірно висновку щодо задоволення позовних вимог позивача, при цьому частково не погоджується з розміром відшкодування позивачу за рахунок відповідача витрат, понесених ним на професійну правничу допомогу.

Судом встановлено, що відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA408000/2022/000142/2 від 31.10.2022 року, за результатами розгляду поданої декларантом митної декларації №UA408020/2022/050361.

До матеріалів справи долучено копії документів, що надавались декларантом для митного оформлення товарів разом із поданням митної декларації №UA408020/2022/050361: договір поставки №28/10720/К009 від 22.11.2021 (а.с. 25-33); проформа-інвойс від 12.10.2022 №8922180883 (а.с. 11 на звороті); заявка на перевезення (а.с. 19); довідка про транспорті витрати №2010/01 від 20.10.2022 року (а.с. 40 на звороті); прейскурант виробника товару від 01.09.2022 №225173 (а.с. 34 на звороті); договір комісії №1811/21 від 18.11.2021 (а.с. 36-37); платіжне доручення в іноземній валюті №16 від 14.10.2022 року (а.с. 37 на звороті); інвойс від 20.10.2022 року №1922564552 (а.с. 40); митна декларація країни відправлення від 20.10.2022 року №22FI000001032379E9 (а.с. 39 на звороті); висновок про вартісні показники товару №161 від 26.09.2022 року (а.с. 41).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначив, що при здійсненні митного оформлення ним були надані всі необхідні документи, які підтверджували ціну товару та не містили ніяких суттєвих розбіжностей.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з того, що митний орган протиправно здійснив коригування митної вартості товару, оскільки подані декларантом документи належним чином підтверджували заявлену митну вартість товару.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.

Відносини, пов`язані із справлянням митних платежів, регулюються Митним кодексом України від 13 березня 2012 року № 4495-VI (далі МК України).

Відповідно до положень статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи.

У разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: 1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; 2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію).

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Згідно положень статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

За змістом статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Декларант може провести консультації з митним органом з метою обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості на підставі інформації, яка наявна в митному органі.

Відповідно до статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Відповідно до частин другої та третьої статті 58 МК України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Відповідно положень статті 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT).

Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях.

Витребування документів, визначених частиною третьою статті 53 МК України, може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей щодо заявленої митної вартості товару, а саме: якщо документи, зазначені у частині другій статті 53 МК України: 1) містять розбіжності; 2) містять наявні ознаки підробки; 3) не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів; 4) не містять відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Поряд з цим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України.

Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнівів у достовірності наданої інформації.

Наведені висновки узгоджуються з правовим висновками, викладеними у подібних правовідносинах як Верховним Судом України у судових рішеннях від 31 березня 2015 року у справі №21-127а15, від 02 червня 2015 року у справі №21-498а15, так і Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №809/1884/16, від 14 серпня 2018 року у справі №826/5868/16.

Як вбачається з оскаржуваного рішення №UA408000/2022/000142/2 від 31.10.2022 року, підставою для коригування митної вартості товару стало те, що подані декларантом документи документально не підтверджують числові значення складових митної вартості товару та містять розбіжності, а саме: згідно декларації країни відправлення від 21.10.2022 №22 зазначена сума 18806,96 євро, а відповідно до поданого інвойсу від 21.20.2022 №1922564552 зазначена сума 18562,18 євро.

В матеріалах справи міститься інвойс від 21.20.2022 №1922564552, згідно якого фактурна вартість товару складає 18562,18 євро, та платіжне доручення в іноземній валюті №16 від 14.10.2022 року на суму 18562,18 євро, в призначенні платежу якого вказано проформа-інвойс №8922180883 від 12.10.2022 року та контракт (договір поставки) №28/10720/К009 від 22.11.2021 року. Проформа-інвойс №8922180883 від 12.10.2022 року на суму 18562,18 євро також міститься в матеріалах справи.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказані вище документи належним чином підтверджують фактурну вартість товару у розмірі 18562,18 євро, задекларованого до митного оформлення згідно митної декларації №UA408020/2022/050361.

Стосовно відомостей у декларації країни відправлення №22 від 21.10.2022 щодо вартості товару у сумі 18806,96 євро, то суд зазначає, що вказану декларацію заповнює продавець, а тому саме він несе відповідальність за правильність та достовірність заповнення такого документа. Крім цього, варто наголосити, що частиною 2 статті 53 МК України встановлено перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів. Декларація країни відправлення не передбачена вказаним переліком.

Пунктом 7 частини 3 статті 53 МК України передбачено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи, зокрема: копію митної декларації країни відправлення.

З наведеного слідує, що декларація країни відправлення не є обов`язковим документом, який підлягає поданню при митному оформленні товарів. Такий документ подається обов`язково лише у випадку, якщо подані декларантом документи містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Як зазначає позивач, копія митної декларації країни відправлення була ним долучена за власним бажанням згідно частини 6 статті 53 МК України, в той час коли подання такого документа не було його обов`язком. Крім цього, позивач стверджує, що продавець помилково відправив вказану декларацію країни відправлення саме на цю поставку товару, оскільки в ній також невірно зазначено проформу-інвойс №8922183824 від 20.10.2022 року.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що подані декларантом проформа-інвойс №8922180883 від 12.10.2022 року, платіжне доручення в іноземній валюті №16 від 14.10.2022 року та інвойс від 21.20.2022 №1922564552 підтверджують фактурну вартість товару у розмірі 18562,18 євро, а тому зазначення продавцем у декларації країни відправлення вартості товару у сумі 18806,96 євро в даному випадку не може слугувати підставою для коригування заявленої митної вартості, оскільки позивач не впливає на правильність та достовірність заповнення такої декларації.

Відносно доводів апелянта, що відповідно до платіжного доручення в іноземній валюті №16 від 14.10.2022 рок у призначенні платежу (п.70) зазначено проформа-інвойс №8922180883 від 12.10.2022 року, яка не подавалась до митного оформлення, у зв`язку із чим неможливо здійснити перевірку числових даних, суд вірно вказав, що на вимогу митного органу декларант надав проформу-інвойс №8922180883 від 12.10.2022 року на суму 18562,18 євро, яка належним чином підтверджує числові значення заявленої митної вартості товару. При цьому, митний орган не взяв до уваги проформу-інвойс №8922180883 від 12.10.2022 року та дійшов помилкового висновку стосовно того, що вказаний документ не спростовує вищевказані розбіжності.

Щодо доводів митного органу про те, що у декларації країни відправлення зазначено проформа-інвойс №8922183824 від 20.10.2022 року, яка не подавалась до митного оформлення, у зв`язку із чим неможливо здійснити перевірку числових даних, необхідно зазначити, що проформа-інвойс №8922183824 від 20.10.2022 року була вказана безпосередньо продавцем та не могла бути подана декларантом до митного оформлення, оскільки не стосується поставки товару, задекларованого до митного оформлення згідно митної декларації №UA408020/2022/050361. Разом з тим, декларант надав митному органу вірну проформу-інвойс №8922180883 від 12.10.2022 року.

Таким чином, оскільки митний орган протиправно здійснив коригування митної вартості товару, оскільки подані декларантом документи належним чином підтверджували заявлену митну вартість товару, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення про коригування митної вартості №UA408000/2022/000142/2 від 31.10.2022 року є неправомірними.

Оцінюючи висновки суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з частиною 2 ст.134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до пункту 1 частини 3 вказаної статті для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частинами 4,5 ст.134 КАС України визначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частинами 6,7 ст.134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання щодо пов`язаності витрат з розглядом справи та пропорційності розміру наданих послуг, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Порядок і умови надання правової допомоги, права й обов`язки адвокатів та інших фахівців у галузі права, які беруть участь в адміністративному процесі і надають правову допомогу, визначаються положеннями КАС України та іншими законами.

Документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19 та від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.

Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Судом встановлено, що на підтвердження сум понесених витрат на правничу допомогу в сумі 7000 грн та їх обґрунтування позивачем надано суду договір про надання правової допомоги від 14.04.2023 року №25, довідка №25/8 від 04.07.2023 року про сплату та перерахування коштів у сумі 7000 грн, детальний опис виконаних робіт станом на 04.07.2023 року та рахунок №25/8 від 04.07.2023 року.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що матеріали справи містять належні докази щодо понесених витрат на правову допомогу в сумі 7000 грн, яка підлягає стягненню на користь позивача.

При цьому, колегія суддів не вважає належним чином обґрунтованою суму компенсації витрат на правничу допомогу у контексті дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

При визначенні суми відшкодування суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг, що відповідає позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 23.04.2019 року у справі №826/9047/16 (касаційне провадження №К/9901/5750/19).

Однак, проаналізувавши розрахунок витрат на професійну правничу допомогу та враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, суд вважає розмір витрат на оплату послуг адвоката у цій адміністративній справі неспівмірний із складністю справи та наданими послугами, обсягом наданих послуг та виконаних робіт та значенням справи для сторони.

Колегія суддів вважає, що представником позивача не доведено, що складність і час надання ним послуги у вигляді підготовки позовної заяви відповідає заявленій вартості 7000,00 грн.

Отже, з врахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, колегія суддів вважає за необхідне зменшити розмір судових витрат позивача на професійну правничу допомогу, які відшкодовуються за рахунок відповідача до 3000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвали нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване додаткове рішення суду не в повній мірі відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2024 року змінити в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, зменшивши суму стягнення до 3000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Чернівецької митниці Державної митної служби України задовольнити частково.

Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2024 року змінити, зменшивши суму відшкодування витрат на професійну правничу допомогу на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісопторг» до 3000,00 грн.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Сторчак В. Ю. Судді Залімський І. Г. Граб Л.С.