Рішення

від 04.09.2024 по справі 903/567/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04 вересня 2024 року Справа № 903/567/24Господарський суд Волинської області у складі судді Вороняк А. С., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Інстал Волинь

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Юбіджі Груп

про стягнення 99272,50 грн,

за участю представників-учасників справи:

від позивача: н/з;

від відповідача: н/з.

У зв`язку з неявкою сторін, запис розгляду судової справи не здійснювався, відповідно до ч.3 ст. 222 ГПК України.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Суть спору: 13.06.2024 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Інстал Волинь до Товариства з обмеженою відповідальністю Юбіджі Груп про стягнення 99272,50 грн, з них 76712,59 грн основного боргу, 1195,15 грн 3% річних, 7671,26 грн штрафу, 11599,50 грн пені, 2094,00 грн інфляційних втрат.

При обґрунтуванні позову посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки з відстроченням платежу № 247 від 01.03.2023 в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару.

Ухвалою суду від 17.06.2024 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 16.07.2024, запропоновано відповідачу надати відзив на позов, позивачу відповідь на відзив.

У судовому засіданні 16.07.2024 суд, на виконання вимог ст. 195 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), враховуючи строки розгляду справи, ухвалив на місці закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 19.08.2024.

19.08.2024 позивач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів понесених витрат на правову допомогу. Дане клопотання з додатками долучено до матеріалів справи.

Відповідач в судове засідання 19.08.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча вчасно та належно був повідомлений про час та місце судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (ухвали суду від 16.07.2024) до електронного кабінету відповідача 17.07.2024.

У судовому засіданні 19.08.2024 представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив позов задовольнити. Крім того, просив стягнути витрати на правничу допомогу в сумі 10000,00 грн та 2422,40 грн сплаченого судового збору.

Ухвалою суду від 19.08.2024 повідомлено сторін про те, що розгляд справи по суті відбудеться 04.09.2024.

04.09.2024 позивач через систему «Електронний суд» подав клопотання про проведення судового засідання 04.09.2024 без участі його представника, вказав, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі. Дане клопотання з додатками долучено до матеріалів справи.

Відповідач в судове засідання 04.09.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча вчасно та належно був повідомлений про час та місце судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (ухвали суду від 19.08.2024) до електронного кабінету відповідача 20.08.2024.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 ГПК України, у разі проголошення в судовому засіданні скороченого рішення суд надсилає учасникам справи копію повного судового рішення протягом двох днів з дня його складення в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, встановленому законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

За визначенням п.п. 2, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення - є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Відповідно до ст.178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

З огляду на викладене суд розглядає справу за відсутності відзиву відповідача за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тобто, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про дату, час та місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Застосовуючи згідно ч.1 ст.3 ГПК України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватися від дій, що зумовлюють затягування судового процесу та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" від 07.07.1989р.).

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Папазова та інші проти України" (заяви №№ 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07) від 15.03.2012р. (п.29) суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України"). Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (§51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006р. у справі "Красношапка проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п.1 ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення сторін про дату, час та місце розгляду спору по суті, суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності представників сторін.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

встановив:

01.03.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю Інстал Волинь (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Юбіджі Груп (покупець) укладено договір поставки № 247 з відстроченням платежу (далі договір) (а.с.6-7).

Згідно п. 2.1 договору постачальник зобов`язався поставляти покупцеві товари, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товари у відповідності до положень цього договору.

Відповідно до п. 3.3.1 договору постачальник зобов`язаний надати покупцеві належним чином оформлену видаткову накладну, що підтверджує поставку товару.

Ціна на товар визначається у рахунку-фактурі. Рахунок на товар за даним договором виставляється в гривнях виходячи з вартості товару в євро за курсом визначеним постачальником, що може відрізнитись від офіційного курсу НБУ, на день виставлення рахунку (п.п. 5.1, 5.3 договору).

Пунктом 6.1 договору сторони визначили, що форма оплати - оплата з відстроченням платежу. Строк відстрочення платежу з оплати товару складає 20 календарних днів з дати відвантаження товару.

Згідно із п.9.1 договору у випадку порушення покупцем строків платежів, визначених цим договором, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Крім пені, за порушення умов договору покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 10% від суми вартості поставленого товару.

Відповідно до п. 9.3 договору нарахування та сплата неустойки (штрафу, пені) за невиконання або неналежне виконання грошових зобов`язань за цим договором здійснюється без обмеження певним строком, протягом усього періоду від дня, коли грошові зобов`язання повинні бути виконані, до дня їх фактичного виконання.

Даний договір підписаний повноважними представниками сторін та скріплений їх печатками без будь яких зауважень.

Позивач на виконання умов договору поставив відповідачу товар на загальну суму 76712,59 грн, що підтверджується: видатковою накладною № ЛЦ-0001252 /ЛЦ від 15 листопада 2023 р. на суму 21 651,84 грн.; видатковою накладною №ЛЦ-0001253 /ЛЦ від 15 листопада 2023 р. на суму 1 063,68 грн.; видатковою накладною № ЛЦ-0001254 /ЛЦ від 15 листопада 2023 р. на суму 2 249,88 грн.; видатковою накладною № ЛЦ-0001255 /ЛЦ від 15 листопада 2023 р. на суму 5 998,56 грн.; видатковою накладною № ЛЦ-0001256 /ЛЦ від 15 листопада 2023 р. на суму 1 774,68 грн.; видатковою накладною № ЛЦ-0001257 /ЛЦ від 15 листопада 2023 р. на суму 5 655,00 грн.; видатковою накладною № ЛЦ-0001258 /ЛЦ від 15 листопада 2023 р. на суму 1 779,72 грн.; видатковою накладною № ЛЦ-0001260 /ЛЦ від 15 листопада 2023 р. на суму 1363,20 грн.; видатковою накладною № ЛЦ-0001262 /ЛЦ від 15 листопада 2023 р. на суму 35 176,03 грн(а.с.8-13), які підписані сторонами та скріплені їх печатками без будь яких зауважень по кількості та якості товару.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтями 179, 180 Господарського кодексу України (далі ГК України) визначено, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 662 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною 1, 2 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Пунктом 6.1 договору визначено, що строк відстрочення платежу з оплати товару складає 20 календарних днів з дати відвантаження товару.

Отже, покупець у даній справі, відповідно до п.6.1 договору, зобов`язаний розрахуватися з продавцем (постачальником) за придбаний (поставлений) товар по видаткових накладних від 15.11.2023(а.с.8-13) до 05.12.2023.

Матеріалами справи підтверджена заборгованість в сумі 76712,59 грн, доказів, які б спростовували дану заборгованість або доказів її оплати, відповідач суду не надав, тому дана сума підлягає стягненню з відповідача.

У зв`язку із несвоєчасною оплатою відповідачем вартості отриманого товару, позивач нарахував відповідачу 3% річних у розмірі 1195,15 грн за період з 06.12.2023 по 12.06.2024 та інфляційні втрати у розмірі 2094,00 грн за період з грудня 2023 по травень 2024.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді нарахування на суму боргу трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивачем, відповідно до поданого розрахунку нараховано відповідачу 2094,00 грн інфляційних збитків, 1195,15 грн - 3% річних.

Відповідач контррозрахунку здійснених нарахувань суду не надав.

У відповідності до ч.1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Згідно ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Перевіривши розрахунки позивача, суд дійшов висновку про вірність здійсненого розрахунку та правомірність заявлених до стягнення 2094,00 грн інфляційних втрат та 1195,15 грн 3 % річних, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України, які підлягають стягненню з відповідача.

Що стягнення штрафу в сумі 7671,26 грн та пені в сумі 11599,50 грн, суд зазначає таке.

Згідно з приписами ст. 216 - 218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.9.1 договору у випадку порушення покупцем строків платежів, визначених цим договором, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Крім пені, за порушення умов договору покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 10% від суми вартості поставленого товару.

Вказаний пункт договору узгоджується із положеннями ст. ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань згідно з якими платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку та здійснивши оцінку доказів, на яких він ґрунтується, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно нарахувано відповідачу пеню за період з 06.12.2023 по 12.06.2024 за порушення покупцем встановлених договором строків сплати за кожен день прострочення в загальній сумі 11599,50 грн, а позовні вимоги в цій частині таким, що підлягають до задоволення.

Оскільки відповідач порушив умови оплати отриманого товару, тому вимога про стягнення з останнього штрафу в сумі 7671,26 грн є підставною, арифметично вірною, тому підлягає задоволенню.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За таких обставин, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 09.04.2012 у справі № 3-88гс11, від 27.04.2012 у справі № 3-24гс12; постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17, від 09.07.2018 у справі № 903/647/17 та від 08.08.2018 у справі № 908/1843/17, Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 №910/12876/19.

Правова природа штрафу є відмінною від пені, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Штраф є одноразовим платежем, який обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

В силу положень ст. ст. 73 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 1, 3 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Беручи до уваги наявні в матеріалах справи пояснення та докази сторін, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, а саме з відповідача на користь позивач слід стягнути 76712,59 грн основного боргу, 11599,50 грн пені, 7671,26 грн штрафу, 1195,15 грн - 3% річних, 2094,00 грн інфляційних втрат.

Щодо заяви позивача про стягнення з відповідача 10000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.

Частинами 1, 2 ст. 124 ГПК України унормовано, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

У позовній заяві позивач навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на правничу допомогу та зазначив, що такі витрати становлять 10000,00 грн, докази на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу адвоката будуть надані в порядку ГПК України.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно із ч. 3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За приписами ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунок таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Враховуючи викладене, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Така правова позиція викладена у додаткових постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №910/9111/17 та від 11.12.2018 у справі №910/2170/18.

Факт надання позивачу професійної правничої допомоги під час розгляду справи підтверджується наданими позивачем доказами:

- копією договору про надання правової допомоги (юридичних послуг) № 06/06/24-1 від 06.06.2024;

- копією акту наданих послуг № 1 від 19.08.2024 до договору про надання правової допомоги № 06/06/24-1 від 06.06.2024 року на суму 10000,00 грн

- копією платіжної інструкції № 5500 віл 19.08.2024 на суму 10000,00 грн.

Дослідивши надані позивачем докази, суд приймає до уваги, що 06.06.2024 між адвокатом Книшем С. В. (адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю Інстал Волинь (клієнт) було укладено договір № 06/06/24-1 про надання правової допомоги (юридичних послуг) (далі договір).

Згідно з п. 2.1 договору предметом цього договору є домовленість сторін про захист прав та представництво інтересів клієнта адвокатом, а також надання йому необхідної правової допомоги у справі пов`язаної з стягненням заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юбіджі Груп», що виникла за договором поставки з відстроченням платежу №247 від 01.03.2023 року.

Згідно акту наданих послуг від 19.08.2024 на виконання договору про надання правової допомоги (юридичних послуг) № 06/06/24-1 від 06.06.24, адвокатом було надано клієнту наступну правничу допомогу:

- попередня консультація клієнта щодо характеру спірних правовідносин;

- ознайомлення з документами наданими клієнтом, що стосуються договору поставки з відстроченням платежу №247 від 01.03.2023 року;

- опрацювання законодавства та судової практики щодо спірного питання та можливість його застосування до клієнта;

- збирання матеріалів, що необхідні для підготовки позовної заяви до Господарського суду Волинської області;

- підготовка проекту позовної заяви про стягнення заборгованості;

- забезпечення подання позовної заяви ТзОВ «Інстал Волинь» до Господарського суду Волинської області з відповідними додатками через електронний кабінет у системі ЄСІТС;

- забезпечення захисту та представництва інтересів клієнта у суді на судових засіданнях: від 16.07.2024, від 19.08.2024.

Загальна вартість послуг згідно акту наданих послуг №1 від 19.08.2024 становить 10000,00 грн.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року в справі № 755/9215/15-ц).

Надані докази в їх сукупності підтверджують надання позивачу професійної правничої допомоги під час розгляду справи № 903/567/24 у заявленому обсязі на загальну суму 10000,00 грн.

Частиною 5 ст.126 ГПК України передбачено, що у разі недотримання заявником вимог частини 4 вказаної статті щодо співмірності розміру заявлених до відшкодування витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт, суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката лише за клопотанням сторони. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Вказана правова позиція викладена в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.

Судом у процесі розгляду заяви не встановлено безпідставного завищення позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу, згідно наданих адвокатом послуг, наведених в акті від 19.08.2024.

Аналіз послуг, виконаних адвокатом, аналіз змісту позовних вимог у цій справі та виконаних на їх підтвердження розрахунків дозволяє дійти висновку про обґрунтованість та співмірність витрат на оплату послуг адвоката.

На підставі аналізу обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, виходячи з результатів вирішення спору, суд дійшов висновку щодо доцільності та наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на надання правової допомоги в суді у розмірі 10000,00 грн.

Враховуючи приписи щодо покладення судового збору на учасників судового процесу в залежності від результату вирішення спору, передбачені ст.129 ГПК України, з відповідача на користь позивача належить стягнути 2422,40 грн судового збору.

Керуючись ст. ст. 74, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд України,-

вирішив:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Юбіджі Груп (вул.Рівненська,76, офіс 312, м.Луцьк, Волинська область, 43005, код ЄДРПОУ 43407965) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Інстал Волинь (вул.Карпенка-Карого,15А, м.Луцьк, Волинська область, 43000, код ЄДРПОУ 39144403) 99272,50 грн (дев`яносто дев`ять тисяч двісті сімдесят дві гривні 50 коп.), з них 76712,59 грн основного боргу, 11599,50 грн пені, 7671,26 грн штрафу, 1195,15 грн - 3% річних, 2094,00 грн інфляційних втрат, а також 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 коп.) витрат по сплаті судового збору та 10000,00 грн (десять тисяч гривень 00 коп.) витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Дата складення повного судового рішення 11.09.2024.

СуддяА. С. Вороняк