Рішення

від 02.09.2024 по справі 906/711/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" вересня 2024 р. м. Житомир Справа № 906/711/24

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Вельмакіної Т.М.

секретар судового засідання: Андрощук О.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Колосінський І.А. - ордер серія АІ №1443593 від 07.03.2024;

від відповідача: Коваленко Я.А. - ордер серія АВ №1141537 від 10.07.2024;

Василевська М.А. - керівник,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Фізичної особи - підприємця Гладкого Анатолія Георгійовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сосновий бір"

про стягнення 21231,48 грн

Фізична особа - підприємець Гладкий Анатолій Георгійович звернувся до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сосновий бір" 21231,48 грн, з яких: 2164,94 грн пені, 6574,08 грн штрафу, 8440,04 грн 30% річних, 4052,42 грн інфляційних втрат.

Ухвалою від 01.07.2024 суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, надав відповідачу строк для подачі відзиву.

11.07.2024 до суду від представника відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру пені та штрафу на 95%, а також зменшення розміру річних та встановлення їх на рівні 3% річних. У вказаному клопотанні відповідач просив здійснювати розгляд справи з викликом сторін згідно з п.5 ст.252 ГПК України.

Ухвалою від 15.07.2024 суд задовольнив клопотання представника відповідача про розгляд справи з викликом сторін, ухвалив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначив засідання суду для розгляду справи по суті на 31.07.2024.

15.07.2024 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому викладено клопотання про продовження строку на подання відзиву.

15.07.2024 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив.

26.07.2024 до суду від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

29.07.2024 до суду від відповідача надійшла заява про залучення головного бухгалтера Маліновської Т.І. у справі в якості представника відповідача.

31.07.2024 до суду від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з неможливістю прибути в судове засідання за сімейними обставинами.

Ухвалою від 31.07.2024 суд відклав розгляд справи, призначив наступне судове засідання на 02.09.2024.

02.09.2024 до суду від відповідача надійшла заява про залучення директора Василевської М.А. в якості представника відповідача, до якої відповідач долучив, зокрема копію виписки АТ "Сенс Банк" від 29.08.2024 за рахунками за період з 01.01.2023 по 31.08.2024.

У зв`язку з тим, що вказана виписка подана відповідачем з пропуском строку, встановленого для подання доказів, і клопотання про поновлення такого строку до суду не подано, зазначений документ судом залишено без розгляду на підставі ч.2 ст.118 ГПК України.

02.09.2024 до суду від представника позивача надійшло клопотання про визнання копій податкових декларацій за 2022-2024 роки недопустимими доказами та виключення з числа доказів у зазначеній справі, у зв`язку з тим, що відсутні докази отримання зазначених податкових декларацій Державною податковою службою України та податкові декларації не містять підпису керівника відповідача.

Представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. Стосовно зменшення розміру пені, штрафу та 30% річних заперечив з підстав, наведених у відповіді на відзив на позовну заяву.

Представник відповідача в засіданні суду повідомила, що сума основного боргу за поставлений товар була сплачена відповідачем добровільно до звернення позивача з вказаним позовом до суду. Не заперечила стосовно стягнення 4052,42 грн інфляційних втрат. Просила зменшити розмір пені, штрафу та 30% річних до , з огляду на те, що підприємство на даний час не працює, відсутні кошти для сплати податків та заробітної плати, працівники звільнилися, заявлена сума пені, штрафу та 30% річних значно перевищує суму сплаченого основного боргу та є непомірною для відповідача. Пояснила, що на виконання зобов`язань, крім іншого вплинули тяжкі особисті обставини, а саме загибель сина, смерть чоловіка, а також її тривале перебування за межами України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників позивача та відповідача, суд

ВСТАНОВИВ:

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язання за договором поставки №К49 від 20.02.2018 в частині оплати поставленого позивачем за товарно-транспортними накладними від 12.02.2022 №24898 та від 12.02.2022 №24897 товару на загальну суму 13148,16 грн.

У зв`язку з тим, що оплата заборгованості за поставлений товар у розмірі 13148,16 грн була здійснена відповідачем лише 21.06.2024, тобто з порушенням встановлених договором строків, позивач просить стягнути з відповідача 2164,94 грн пені (за період з 21.01.2022 по 22.07.2022), 6574,08 грн штрафу, 8440,04 грн 30% річних (за період з 22.03.2022 по 10.05.2024), 4052,42 грн інфляційних втрат (за період з березня 2022 року по березень 2024 року).

Відповідач у відзиві на позовну заяву (а.с.50-52) зазначив, що не заперечує щодо стягнення 4052,42 грн інфляційних втрат. Однак вказав, що:

- через початок повномасштабного вторгнення відповідач змушений був припинити роботу товариства;

- повідомити про форс-мажор позивача не було можливості, оскільки ніхто з працівників не працював, а підприємство опинилось на межі банкрутства;

- діяльність на початку війни стала збитковою для відповідача, що підтверджується декларацією про майновий стан у травні 2022 року, витрати підприємства перевищують доходи, відсутня можливість сплачувати заробітну плату працівникам;

- позивач не наводить у позовній заяві доказів на підтвердження понесених збитків, завданих несвоєчасним виконанням зобов`язання саме відповідачем;

- сума у розмірі 21231,48 грн є непосильною для відповідача та перевищує на 60% суму погашеного боргу.

З огляду на наведені обставини, відповідач у відзиві на позовну заяву від 15.07.2024 та у клопотанні від 11.07.2024 просив суд зменшити розмір пені та штрафу на 95%, а також зменшити розмір річних та встановити їх на рівні 3% річних.

Позивач у відповіді на відзив (а.с.56) зазначив, що:

- фінансова звітність відповідача не є належним доказом обставин, на які він посилається;

- відсутність можливості повідомити позивача про форс-мажорні обставини протягом двох років із дня отримання товару не підтверджена відповідними доказами;

- погашення боргу за поставлений товар відбулося лише після отримання відповідачем судового наказу Господарського суду Житомирської області у справі №906/628/24 про стягнення з відповідача заборгованості;

- необхідність сплачувати заробітну плату була не лише у відповідача, а й у позивача, що останній вимушений робити за власний рахунок, так як грошові кошти за отриманий відповідачем товар не були своєчасно сплачені. Відповідач протягом більше двох років не повідомляв позивача про наявність проблем з оплатою поставленого товару, не скористався правом запропонувати позивачу розстрочку чи відстрочку сплати заборгованості за отриманий товар.

У запереченнях на відповідь на відзив (а.с.69-71) відповідач зазначив, що наданням звітності підтверджується сума загальних надходжень з діяльності відповідача у розмірі 5-8 тисяч гривень, яких не достатньо навіть щоб розрахуватись за електроенергію та сплатити заробітну плату, що свідчить про відсутність у відповідача надходжень, щоб розрахуватись з боргами. Вважає, що позивач не вчиняв жодних дій щодо стягнення заборгованості раніше, не звертався до відповідача та чекав понад два роки, щоб стягнути з відповідача неустойку, що значно перевищує суму основного боргу.

Стосовно клопотання представника позивача про визнання копій податкових декларацій за 2022-2024 роки недопустимими доказами та виключення з числа доказів у зазначеній справі суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належність доказів передбачена статті 76 ГПК України, у відповідності до якої належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 77 ГПК України встановлена допустимість доказів, у відповідності до якої обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями статті 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Крім того, господарський суд зазначає, що 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019, яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України і змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Як вказано, згідно зі статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Таким чином, обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановляння законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Суд враховує аргументи представника позивача про відсутність доказів отримання зазначених податкових декларацій Державною податковою службою України і те, що податкові декларації не містять підпису керівника відповідача, клопотання про визнання копій податкових декларацій за 2022-2024 роки недопустимими доказами вважає обгрунтованим. Водночас, неврахування судом цих доказів не спростовує висновків суду, зроблених нижче.

Враховуючи викладене вище, дослідивши подані сторонами докази, оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, господарський суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог, враховуючи наступне.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1,2 статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, 20.02.2018 між Фізичною особою - підприємцем Гладким Анатолієм Георгійовичем (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сосновий бір" (відповідач, покупець) був укладений договір поставки №49 (а.с.9-10), відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити в строк, згідно з умовами цього договору.

Згідно з п.1.2 договору ціна, асортимент і кількість товару, види тари і її ціна вказуються в накладній, яка є невід`ємною частиною цього договору. Такі накладні виписуються на підставі заявок покупця, переданих по телефону диспетчерам постачальника або його торговим представникам.

За умовами п. 3.1 договору при отриманні товару оформляється накладна, яка підписується повноважними представниками сторін. Ризики, пов`язані з товаром переходять до покупця з моменту його фактичного одержання. Датою отримання товару вважається дата накладної на його поставку.

Відповідно до п.5.2 договору товар відпускається покупцю на умовах відстрочки платежу з дати поставки товару, що вказується в накладній:

5.2.1 продукція ВАТ "САН ІнБев Україна", алкогольна продукція - 7 календарних днів з дати поставки.

Факт поставки позивачем відповідачу товару (алкогольної продукції) та обов`язок останнього провести розрахунки на загальну суму 13148,16 грн підтверджуються товарно-транспортними накладними від 12.02.2022 №24898 на суму 5444,16 грн та від 12.02.2022 №24897 на суму 7704,00 грн (а.с.11).

Згідно з ч.1,2 ст.692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, виходячи з умов пп.5.2.1 п.5.2 договору, за товарно-транспортними накладними від 12.02.2022 №24898, №24897 на загальну суму 13148,16 грн у відповідача виник обов`язок з оплати поставленого товару 22.02.2022 (з урахуванням вихідних днів).

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У статті 599 ЦК України вказано, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Суд встановив, що, у зв`язку з несплатою відповідачем заборгованості за поставлений товар, позивач звертався до Господарського суду Житомирської області із заявою про видачу судового наказу, на підставі якої суд 10.06.2024 у справі №906/628/24 видав судовий наказ про стягнення з відповідача 13148,16 грн основного боргу за договором поставки №К49 від 20.02.2018, 4052,42 грн інфляційних втрат, 2164,94 грн пені, 8440,04 30% річних, 6574,08 грн штрафу, який був скасований судом 20.06.2024 на підставі відповідної заяви боржника (а.с.39).

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, відповідач 21.06.2024 сплатив позивачу заборгованість за поставлений товар у повному обсязі на суму 13148,16 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1401 (а.с.25).

Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно зі ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.5 ст.254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Згідно зі ст.253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до п.6.2 договору у випадку прострочення платежу (п.5.2 цього договору), покупець виплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожний день прострочки з урахуванням індексу інфляції.

Згідно з п.6.3 договору, у випадку прострочення платежу більше 30 календарних днів, цей договір вважатиметься договором товарного користування і продавець має право, крім, передбачених в п.6.2 суми боргу з урахуванням індексу інфляції та пені, додатково стягнути з покупця 30% (тридцять) річних від простроченої суми за весь період прострочення (ст.625 ЦК України) та штраф у розмірі 50% від вартості неоплаченого товару.

Позивач просить стягнути з відповідача 2164,94 грн пені (за період з 21.01.2022 по 22.07.2022), 6574,08 грн штрафу, 8440,04 грн 30% річних (за період з 22.03.2022 по 10.05.2024), 4052,42 грн інфляційних втрат (за період з березня 2022 року по березень 2024 року) (розрахунки - а.с.1 (на звороті), 6-8).

Перевіривши розрахунок пені (а.с.7), суд встановив, що позивач невірно визначив початок періоду її нарахування з 21.01.2022, тоді як з огляду на п.5.2 договору та приписи ст.254 ЦК України нарахування пені необхідно здійснювати з 22.02.2022.

Здійснивши власний розрахунок пені з урахуванням вихідних даних позивача, суд встановив, що правильним є нарахування пені на суму заборгованості 13148,16 грн за період з 22.02.2022 по 22.07.2022 у розмірі 1628,21 грн. У стягненні 536,73 грн пені суд відмовляє у зв`язку з безпідставністю їх нарахування.

Перевіривши розрахунок 30% річних (а.с.8), суд встановив, що обґрунтованим та арифметично вірним є нарахування 30% річних на суму заборгованості 13148,16 грн за період з 22.03.2022 по 10.05.2024 у розмірі 8436,17 грн. У стягненні 3,87 грн 30% річних суд відмовляє у зв`язку з безпідставністю їх нарахування.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд встановив, що заявлена позивачем сума 4052,42 грн є обґрунтованою та арифметично вірною, відповідає нормам закону та умовам укладеного договору, тому підлягає задоволенню у повному обсязі.

Перевіривши розрахунок штрафу (а.с.1 на звороті) у розмірі 6574,08 грн, суд встановив, щовін здійснений відповідно до умов договору і приписів чинного законодавства та є арифметично вірним.

Розрахунки пені, 30% річних та інфляційних здійснені судом за допомогою Калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій інформаційно-пошукової програми "Ліга: Закон".

Розглянувши клопотання відповідача про зменшення пені та штрафу на 95%, а також зменшення розміру 30% річних та встановлення їх на рівні 3% річних, суд враховує наступне.

Згідно зі статтею 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, неустойка, виходячи з приписів статей 546, 549 ЦК України та статті 230 ГК України, має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки, як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності, є одночасно дисциплінуванням боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора, у разі порушення зобов`язання, шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити майновий стан сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, а також чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Водночас слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі ст.86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд встановив, що у п.6.3 договору сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої ч.2 ст.625 ЦК України, і встановили її в розмірі 30% річних від простроченої суми за весь період прострочення.

За змістом п.6.3 укладеного сторонами договору, положень статті 611 та частини третьої статті 692, статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума річних у визначеному за договором розмірі від простроченої суми є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

У постанові від 24.02.2021 у справі №924/633/20 Верховний Суд зазначив, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призвести до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Також суд враховує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена ст. 129 Конституції України. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення.

За вказаного та виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 ЦК України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін, з огляду на обставини, на які посилається відповідач, наявні в матеріалах справи докази, враховуючи сплату відповідачем у повному обсязі заборгованості за поставлений товар, а також те, що заявлена позивачем сума пені, штрафу та 30% річних значно перевищує розмір сплаченої відповідачем заборгованості, що свідчить про очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, та є їх сплата у такому розмірі є непосильною для відповідача, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, а також те, що інтереси позивача додатково захищено (компенсовано негативні наслідки прострочення боржника) шляхом пред`явлення вимог про стягнення інфляційних втрат, з огляду на відсутність доказів понесення позивачем збитків, завданих невиконанням зобов`язання відповідачем, та те, що позивач протягом тривалого періоду часу не звертався до відповідача щодо сплати заборгованості, встановлені судом обставини щодо причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним заходів до виконання зобов`язання, оцінивши наявні у матеріалах справи докази та обставини справи у їх сукупності, суд дійшов висновку про можливість зменшення пені у розмірі 1628,21 грн до 50%, що становитиме 814,11 грн, штрафу у розмірі 6574,08 грн до 15%, що становитиме 986,11 грн, 30% річних у розмірі 8436,17 грн до 10% річних, що становитиме 843,62 грн.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у розмірі 4052,42 грн інфляційних втрат, 814,11 грн пені, 843,62 грн річних, 986,11 грн штрафу. У стягненні 536,73 грн пені, 3,87 грн 30% річних суд відмовляє у зв`язку з безпідставністю їх заявлення. Також суд відмовляє у стягненні 814,10 грн пені, 5587,97 грн штрафу, 7592,55 грн 30% річних у зв`язку зі зменшенням заявлених до стягнення сум.

З урахуванням зазначеного та приписів статті 129 ГПК України, судовий збір покладається судом на відповідача пропорційно до розміру обґрунтовано заявлених позовних вимог (20690,88 грн.), що становить 2360,72 грн.

При цьому, суд враховує, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі ст. 233 ГК та ч. 3 ст. 551 ЦК України, покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосуванням судом свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.

Керуючись статтями 2, 73-79, 86, 123, 129, 233, 236-238, 241, 247 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сосновий бір" (10004, Житомирська область, м. Житомир, вул. Генерала Всеволода Петріва, буд. 11, ід. код 13558488) на користь Фізичної особи - підприємця Гладкого Анатолія Георгійовича ( АДРЕСА_1 , ід. номер НОМЕР_1 ):

- 4052,42 грн інфляційних;

- 814,11 грн пені;

- 843,62 грн річних;

- 986,11 грн штрафу;

- 2421,96 грн судового збору.

3. У задоволенні решти позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 09.09.24

Суддя Вельмакіна Т.М.

1 - до справи;

2,3 - позивачу та відповідачу (рек. з повід.).