Рішення

від 10.09.2024 по справі 908/1912/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 15/117/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.09.2024 Справа № 908/1912/24

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Горохова І.С., розглянувши матеріали

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю СП Тата Груп, 49000, м. Дніпро, вул. Караваєва, 39

до відповідача Акціонерного товариства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом, 01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3 в особі філії Відокремлений підрозділ Запорізька атомна електрична станція Акціонерного товариства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом, 71503, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, 133

про стягнення коштів

без повідомлення (виклику) учасників справи

суть спору

10.07.2024 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю СП Тата Груп до відповідача Акціонерного товариства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом в особі філії Відокремлений підрозділ Запорізька атомна електрична станція Акціонерного товариства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом про стягнення заборгованості за договором поставки товару № 205(5)20У53-121-01-21-11025 від 29.12.2021 в розмірі 1 284 286,26 грн, з яких: сума основного боргу в розмірі 924 688,50 грн, 3% річних в розмірі 64 905,54 грн та інфляційні втрати у розмірі 294 692,22 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.07.2024, справу № 908/1912/24 передано на розгляд судді Горохову І.С.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 12.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1912/24. Присвоєно справі номер провадження 15/117/24, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення (виклику) судового засідання.

Запропоновано відповідачу в строк до 12.08.2024 подати відзив на позовну заяву разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача або визнання позовних вимог, якщо такі не надані позивачем; позивачу запропоновано у строк до 26.08.2024 у разі отримання відзиву на позов надати суду відповідь на відзив, оформлену згідно з вимогами ст. 166 ГПК України, з доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтується відповідь позивача, якщо такі докази не надані відповідачем; а також запропоновано відповідачу у строк не пізніше 10.09.2024 подати заперечення на відповідь на відзив, оформлені відповідно до ст. 167 ГПК України.

Підставою для звернення з позовом зазначено неналежне виконання відповідачем зобов`язань з своєчасної оплати поставленого позивачем товару в рамках договору поставки товару № 53-121-01-21-11025 від 29.12.2021 на суму 924 688,50 грн. У зв`язку із чим позивачем додатково нараховано на суму заборгованості 3 % річних за період з 01.03.2022 по 01.07.2024 в сумі 64 905,54 грн, а також інфляційні витрати за період з 01.03.2022 по 01.07.2024 в сумі 294 692,22 грн.

Відповідачем на підставі ст. ст. 165, 251 ГПК України подано суду відзив на позовну заяву 31.07.2024 із запереченнями проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначив, що у відповідача відсутній обов`язок проведення оплати за договором, оскільки позивачем здійснено поставку товару на суму меншу, ніж погоджена сторонами загальна вартість за договором. Відповідач вважає, що за договором окремо підлягає сплаті сама вартість товару, а окремо сплачується ПДВ від вартості товару. Оскільки строк оплати ПДВ в договорі не встановлений, то позивач повинен був керуватися нормами ст. 530 Цивільного кодексу України , яка визначає загальний порядок виконання зобов`язань. Посилаючись на введення з 24.023.2022 воєнного стану в державі в результаті військової агресії російської федерації, та втрату значної частини виробничих потужностей внаслідок окупації Запорізької АЕС, виконання в умовах воєнного стану спеціальних обов`язків на ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільного інтересу та необхідність в таких умовах підтримувати безпеку АЕС, відповідач просить звільнити його від відповідальності у вигляді стягнення 3 % річних та інфляційних витрат, заявлених позивачем до стягнення. Заявлені позивачем до стягнення витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20 000,00 грн вважає неспівмірними, необґрунтованими та не пропорційними до предмету позову.

Позивачем на підставі ст. ст. 166, 251 ГПК України 06.08.2024 подана відповідь на відзив, в якій позивач зазначає, що позивачем було виконання свої зобов`язання за договором як в частині здійснення поставки товару, так і в частині оформлення відповідних документів, зокрема податкової накладної , яка була зареєстрована. Згідно діючого законодавства квитанція про реєстрацію податковою накладної одночасно надсилається і постачальнику (продавцю), і отримувачу (покупцю) платнику податків. Оскільки згідно з ч. 1 ст. 188 Податкового кодексу України є складовою базою оподаткування, а тому входить до ціни і не підлягає відокремленню. Оскільки, згідно із ст. 625 ЦК України, сума 3 % річних та інфляційні витрати є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, і виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Щодо розміру витрат на правничу допомогу, то позивач вважає, що розмір цих витрат дорівнює складності справи, підготовки відповідних процесуальних документів та витраченого часу.

Згідно з ч. 2, 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.

Згідно з ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи приписи ч. ч. 4, 5 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, суд щодо спору зазначає наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю СП Тата Груп (постачальник за договором) та Державним підприємством Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом в особі Відокремленого підрозділу Запорізька атомна електрична станція (покупець за договором, правонаступником якого є Акціонерне товариство Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом) укладено Договір поставки товару № 53-121-01-21-11025 від 29.12.2021 (далі за текстом договір поставки).

За умовами п. 1.1 договору поставки позивач зобов`язався поставити, а відповідач прийняти й оплатити товар на суму 981 845,10 грн, у т.ч. ПДВ 163 640,85 грн.

Строк поставки товару сторони в п. 1.2 договору поставки визначили грудень 2021.

У п. 3.1 договору поставки сторонами визначено, що вартість товару за договором складає 818 204,25 грн, крім того ПДВ 163 640,85 грн, разом з ПДВ 981 845,10 грн.

За умовами п. 3.2 договору поставки оплата за товар здійснюється протягом 60 (шести десяти) календарних днів з дати поставки повного обсягу товару шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Оплата покупцем частини вартості продукції у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених Податковим кодексом України випадках та порядку (п. 3.3 договору поставки).

Згідно з п. 4.1 договору поставки, поставка товару відбувається відповідно до Правил Інкотермс 2010 на умовах DDP ВП Запорізька АЕС: 71504, Україна, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, 133, комори УБ ВП Запорізька АЕС.

Поставка товару відбувається у строк згідно з п. 1.2 договору (п. 4.2).

У п. 7.1. договору поставки передбачено, що у випадку неналежного виконання або невиконання Сторонами зобов`язань за договором Сторони несуть майнову відповідальність відповідно до діючого законодавства України.

На виконання умов Договору поставки постачальник поставив, а покупець прийняв, в межах обумовленої умовами договору поставки суми, товар на суму 924 688,50 грн з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № 19331 від 30.12.2021. Видаткова накладна підписана представниками без будь-яких зауважень та скріплені печатками сторін.

Крім того, на виконання умов Договору на поставлений за видатковою накладною № 19331 від 30.12.2021 товар постачальником була складена відповідна податкова накладна № 18274 від 30.01.2021, яка була зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених Податковим кодексом України випадках та порядку, а саме: 15.01.2022 за реєстраційним № 9420075628, про що свідчить квитанція № 1.

Відповідач отриманий товар не оплатив, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 924 688,50 грн, докази сплати якої в матеріалах справи відсутні.

Стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки товару № 53-121-01-21-11025 від 29.12.2021 у розмірі 1 284 286,26 грн, з яких: сума основного боргу в розмірі 924 688,50 грн, 3 % річних за період прострочення з 01.03.2022 по 01.07.2024 в розмірі 64 905,54 грн, інфляційні нарахування за період прострочення вересень з 01.03.2022 по 01.07.2024 в розмірі 294 692,22 грн стало предметом розгляду даної справи.

Проаналізувавши фактичні обставини справи та норми чинного законодавства, оцінивши представлені докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Правовідносини сторін є господарськими, що випливають з договору поставки.

Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Аналогічні положення закріплені в ст. 509 ЦК України (далі за текстом ЦК України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Згідно з ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 цієї ж норми ЦК України унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Сторонами в п. 1.1 договору поставки обумовлено перелік товару, який підлягає поставці на загальну суму 981 845,10 грн.

Строк поставки визначено грудень 2021.

На виконання умов договору поставки позивач поставив, а відповідач прийняв у визначені сторонами строки товар на суму 924 688,50 грн.

Виходячи з умов договору поставки та наявних доказів суд робить висновок, що позивачем належним чином виконані свої зобов`язання щодо поставки товару відповідачу.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

30.12.2021 позивач поставив відповідачу товар за накладною № 19331 від 30.12.2021 на суму 924 688,50 грн. Товар прийнято, доказів наявності зауважень щодо якості та кількості поставленого товару не надано.

Розрахунок за поставлений позивачем товар відповідач, згідно з умовами п. 3.2 договору поставки, мав бути проведена протягом 60 календарних днів, тобто до 28.02.2022.

Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідач суму за отриманий товар 924 688,50 грн не сплатив, у зв`язку із чим утворилась заборгованість за договором поставки.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Нормами ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень ст. 625 ЦК України, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За прострочення виконання грошового зобов`язання позивач просить суд стягнути з відповідача 3 % річних за період з 01.03.2022 по 01.07.2024 в сумі 64 905,54 грн, а також інфляційні витрати за період з 01.03.2022 по 01.07.2024 в сумі 294 692,22 грн з урахуванням того, що до розрахунку інфляційних витрат не було включено показник інфляції за червень 2024, оскільки на момент складання позову позивачу він був невідомий.

Судом перевірено розрахунок 3 % річних позивача, наведений у позовній заяві, за формулою: сума боргу х 3% / 365 х 854 (кількість днів прострочення). Розрахунок є правильним.

Також судом перевірено розрахунок інфляційних витрат за період з 01.03.2022 по 01.07.2024 без врахування показника інфляції за червень 2024 року, як зазначив позивач, і встановлено, що сума інфляційних витрат в розмірі 294 692,22 грн розрахована правильно.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача суми 3 % річних та інфляційних втрат є обґрунтованими та правомірними.

Заперечення відповідача з приводу відсутності у нього обов`язку щодо оплати товару через здійснення поставки на суму 924 688,50 грн, а не на суму 981 845,10 грн, яка визначена в п. 1.1 договору поставки судом не приймаються з огляду на наступне.

В п. 1.1 договору поставки наведений перелік товару, поставити який в межах даного договору позивач взяв на себе обов`язок на користь відповідача. Умови договору не містять обмежень щодо визначення кількості фактичних поставок товару, перелік якого визначено в п. 1.1 договору, тобто, сторонами не узгоджено, що весь перелік товару постачається позивачем відповідачу виключно в меж однієї поставки за однією видатковою накладною.

Поставлений позивачем за видатковою накладною № 19331 від 30.12.2021 товар був отриманий відповідачем, будь-яких зауважень щодо кількості товару не було заявлено.

Доводи відповідача стосовно того, що умовами договору поставки сторони розмежували строки сплати ПДВ за поставлений товар та вартість самого товару, і що ПДВ сплачується після реєстрації Постачальником податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (п. 3.3 договору) з урахуванням приписів ч. 2 ст. 530 ЦК України, судом відхиляються як необґрунтовані, з огляду на таке.

Сторони в п. 3.2 договору погодили, що оплата за поставлений товар здійснюється протягом 60 календарних днів з дати поставки повного обсягу товару,шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника.

Таким чином, встановлений у п. 3.2 розділу 3 Договору строк оплати за товар (60 календарних днів) визначений для оплати всієї вартості поставленого товару, тобто, з урахуванням ПДВ.

Зміст п. 3.3 договору поставки щодо оплати Покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ після реєстрації Постачальника податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлених ПК України випадках та порядку, не змінює строку щодо оплати повної вартості товару, в тому числі і суми ПДВ, оскільки згідно ч. 1 ст. 188 Податкового кодексу України сума ПДВ є складовою бази оподаткування, а тому входить до ціни товару і не підлягає відокремленню.

Матеріали справи свідчать про виконання позивачем обов`язку щодо складання податкової накладної за фактом поставки товару, а саме: склав податкову накладну № 18274 від 30.12.2021 та зареєстрував її, згідно квитанції № 1.

При цьому судом враховується, що відповідно до абз. 6 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України з метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем.

В абз. 3 п. 18 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1246 від 29.12.2010, квитанція про реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування, щодо яких прийнято рішення про їх реєстрацію, одночасно надсилається постачальнику (продавцю) та отримувачу (покупцю) - платнику податку.

Згідно з п. 25 вказаного Порядку платник податку через електронний кабінет шляхом перегляду в режимі реального часу має доступ до даних Реєстру щодо складених ним чи його контрагентами податкових накладних та/або розрахунків коригування.

Отже, відповідно до діючих правил надсилання зареєстрованої податкової накладної контрагенту здійснюється автоматично за допомогою програмного забезпечення.

Відповідач не надав суду належних і допустимих доказів, в розумінні ст. ст. 76, 77 ГПК України, звернення до позивача з питання відсутності у ЄРПН зареєстрованої податкової накладної та/або доказів відмови позивача у наданні на його запит інформації щодо податкової накладної за проведеної поставкою товару.

Щодо клопотання відповідача про звільнення його від відповідальності у вигляді стягнення суми 3 % річних та інфляційних витрат, суд зазначає наступне.

Згідно діючого законодавства, у разі прострочення виконання грошового зобов`язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Три відсотки річних - це спосіб захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Сплата відсотків річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд за певних умов має лише право, а не обов`язок зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку. Звільнення від 3 % річних та інфляційних витрат, нарахованих кредитором на підставі статті 625 ЦК України, діючим законодавством також не передбачено.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статей 76, 77, 78, 79, 80 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладене, а також обґрунтованість та доведеність позивачем позовних вимог, суд приходить до висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Згідно із ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Також позивач просить стягнути з відповідача 20 000,00 грн вартості послуг професійної правничої допомоги, згідно наданого до позовної заяви попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат.

Згідно із ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

За приписами п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

У пункті 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру» визначено: представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру»).

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

За змістом ст. 1 Закону України «Про адвокатуру» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Варто зауважити, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (правова позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 06.03.2019 у справі №922/1163/18).

У справі, що розглядалася, встановлено фіксований розмір гонорару. У цьому випадку фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, не обчислюється. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Водночас, зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, не є обов`язковими для суду у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат.

Враховуючи положення ст. 28 Правил адвокатської етики, адвокату необхідно дотримуватись принципу розумного обґрунтування розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Згідно зі ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно зі ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як передбачено п. 1 ч. 3 цієї статті до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Згідно з ч. ч. 3-5 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Аналіз відповідних норм процесуального закону засвідчує, що реалізація принципу відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в декілька основних етапів:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Суд вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що ч. 4 ст. 126 ГПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, суд, який вирішує питання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, має надавати оцінку тим обставинам, щодо яких є заперечення у клопотанні іншої сторони, а також її доказам невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності. Окрім того, суд, виконуючи вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, має чітко зазначити, яка з вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України була не дотримана при визначенні розміру витрат на оплату послуг адвоката, оскільки лише з цих підстав можна зменшити розмір витрат, який підлягає розподілу між сторонами.

Поряд із загальним правилом розподілу судових витрат, визначеним у ч. 4 ст. 129 ГПК України, у ч. 5 цієї норми визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Такий правовий висновок є усталеним та викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями ч. ч. 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч. ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

До того ж суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Матеріалами справи підтверджується наступне.

На підтвердження витрат на послуги адвоката в сумі 20 000,00 грн позивачем додано до матеріалів справи копію договору про надання правничих (юридичних) послуг (послуг адвоката) від 20.06.2024, укладеного з адвокатом Омеляном П.О., копію ордеру АЕ №1300508 від 01.07.2024.

В п. 4.2 договору про надання правничих (юридичних) послуг сторони договору визначили, що усього гонорар адвоката складає 20 000 (двадцять тисяч) грн. 00 коп.

При цьому в п. 1.4 договору про надання правничих (юридичних) послуг передбачено, що на визначення розміру гонорару адвоката впливають терміни та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь тяжкості обставин, обсяг правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень замовника. Обсяг правових послуг враховується щодо обґрунтованого розміру гонорару. Можлива сплата гонорару після прийняття рішення /постанови судової інстанції.

Відповідно до наданого до позовної заяви попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, від 01.07.2024, загальний розмір судових витрат становить 39 264,29 грн, де:

- 19 264,29 грн сплата судового збору за подання позовної заяви до Господарського суду Запорізької області;

- 4 000,00 грн (2 години х 2 000,00 грн) послуги адвоката: попередня консультація щодо характеру спірних правовідносин, вивчення і правовий аналіз матеріалів справи;

- 10 000,00 грн (5 годин х 2 000,00 грн) послуги адвоката: підготовка та подання позовної заяви до Господарського суду Запорізької області;

- 6 000,00 грн (3 години х 2 000,00 грн) послуги адвоката: представництво інтересів клієнта в суді, орієнтовно три судових засідання, відеоконференції.

Відповідач з приводу розміру витрат надав заперечення, вважає, що розмір гонорару в сумі 20 000,00 грн не відповідає вимогам ч. 4 ст. 126 ГПК України, оскільки є неспівмірною, необґрунтованою та непропорційною до предмета позову. Позов не є складним, не потребував часу для виконання юридичної та технічної роботи , додаткового вивчення судової практики. Справа не обтяжена значною кількістю доказів. До договору не надано акт надання послуг, де було б зазначено, які саме послуги надані адвокатом, та документи про оплату правничої допомоги.

Суд частково погоджується із запереченнями відповідача, оскільки справа не є складною, спір вирішено у порядку спрощеного позовного провадження без участі (виклику) представників учасників, судові засідання не проводилися. Докази у справі не становить значного обсягу і характер господарських правовідносин сторін є типовим та не потребує значних витрат часу для дослідження та аналізу.

Виходячи із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи, суд вважає, що 10 000,00 грн у даному випадку є співмірними і розумними витратами позивача на професійну правничу допомогу у даній справі.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом (вул. Назарівська, буд. 3, м. Київ, 01032, ідентифікаційний код юридичної особи 24584661) в особі Відокремленого підрозділу Запорізька атомна електрична станція (ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 19355964) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю СП Тата Груп (вул. Караваєва, буд. 39, м. Дніпро, 49000, ідентифікаційний код юридичної особи 40257391) основний борг в розмірі 924 688,50 грн (дев`ятсот двадцять чотири тисячі шістсот вісімдесят вісім гривень 50 коп.), 3 % річних в розмірі 64 905,54 грн (шістдесят чотири тисячі дев`ятсот п`ять гривень 54 коп.), інфляційні витрати в розмірі 294 692,22 грн (двісті дев`яносто чотири тисячі шістсот дев`яносто дві гривні 22 коп.). Видати наказ.

Стягнути з Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом (вул. Назарівська, буд. 3, м. Київ, 01032, ідентифікаційний код юридичної особи 24584661) в особі Відокремленого підрозділу Запорізька атомна електрична станція (ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 19355964) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю СП Тата Груп (вул. Караваєва, буд. 39, м. Дніпро, 49000, ідентифікаційний код юридичної особи 40257391) судовий збір в сумі 19 264,29 грн (дев`ятнадцять тисяч двісті шістдесят чотири гривні 29 коп.). Видати наказ.

Стягнути з Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом (вул. Назарівська, буд. 3, м. Київ, 01032, ідентифікаційний код юридичної особи 24584661) в особі Відокремленого підрозділу Запорізька атомна електрична станція (ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 19355964) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю СП Тата Груп (вул. Караваєва, буд. 39, м. Дніпро, 49000, ідентифікаційний код юридичної особи 40257391) вартість послуг професійної правничої допомоги в сумі 10 000,00 грн (десять тисяч гривень 00 коп.). Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 11.09.2024.

Суддя І. С. Горохов