Рішення

від 09.09.2024 по справі 910/6312/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.09.2024Справа № 910/6312/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" (04053, місто Київ, ВУЛИЦЯ КУДРЯВСЬКА, будинок 23)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МИ ВЖЕ ЗАПЛАТИЛИ"</a> (ТОВ "МИ ВЖЕ ЗАПЛАТИЛИ") (03150, місто Київ, вул.Тютюнника Василя, будинок 5-Б, офіс 18)

про стягнення 51 812,07 грн.

Без повідомлення (виклику) представників учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МИ ВЖЕ ЗАПЛАТИЛИ"</a> (далі - відповідач ) про стягнення 51 812,07 грн., з яких: 43 333,48 грн. основний борг за договором про надання послуг з вивезення побутових відходів від 01.11.2021 №Вп-24689-П, 4005,00 грн. - інфляційні втрати, 1608,24 грн. - 3 % річних та 2865,35 грн. - пеня.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.2024 відкрито провадження у справі №910/6298/24, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

05.09.2024 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про доручення документів до матеріалів справи.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 29.05.2024 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак була повернута відділом поштового зв`язку до суду з поміткою "за закінченням терміну зберіганням".

Частиною 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, суд належним чином виконав свій обов`язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливості ознайомитись, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 29.05.2024 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Отже, відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи відповідно до статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

У відповідності до вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Приписами частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

11.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "МИ ВЖЕ ЗАПЛАТИЛИ" (далі-замовник) та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" (далі-виконавець) укладено договір №Вп-24689-П про надання послуг з вивезення побутових відходів, відповідно до п.1.1 якого виконавець зобов`язується надавати замовнику послуги з вивезення (збирання, зберігання, перевезення, утилізації, захоронення) твердих побутових відходів (ТПВ), що утворюються на об`єкті замовника (аптека), що знаходиться за фактичною адресою: м.Київ, вул.Басейна, 5-б, а замовник зобов`язується прийняти і своєчасно оплачувати послуги.

Відповідно до п.1.2 договору сторони погодили, що кількість (обсяг) побутових відходів, що підлягає вивезенню по факту утворення ТПВ, становить 6,2 куб.м в місяць.

Пунктом 2.1 договору встановлено, що тариф на послуги, які передбачені п.1.1 цього договору та надаються КП "Київкомунсервіс", встановлено розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 26.12.2018 №2351 "Про внесення змін до тарифів на послугу з вивезення твердих побутових відходів з урахуванням операцій поводження з побутовими відходами (збирання, перевезення, знешкодження, захоронення), що надає Комунальне підприємство "Київкомунсервіс" як виконавець цих послуг. Тариф на послуги за цим договором становить 153,31 грн з ПДВ за 1 куб.м, в місяць - 950,53 грн з ПДВ.

Тарифи за послуги, що надаються за даним договором, та норми накопичення ТПВ можуть бути змінені на підставі відповідних актів, прийнятих органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, або в інших випадках, передбачених чинним законодавством. Офіційне опублікування та оголошення в засобах масової інформації про зміну тарифів на послуги, що надаються за даним договором та про зміну норм накопичення ТПВ є підставою для зміни вартості надання послуг за цим договором з дати опублікування такого акту у засобах масової інформації. При цьому, така зміна тарифів чи норм накопичення ТПВ не потребує складання окремого письмового документа (додаткової угоди до договору) і такі нові тарифи та норми накопичення ТПВ будуть застосовуватись при наданні послуг за цим договором з дня їх офіційного вступу в законну силу (п.2.2 договору).

Згідно з п.2.3 договору оплата послуг за цим договором у розмірі, що вказаний у п.2.1 даного договору, з урахуванням ПДВ, здійснюється замовником щомісячно, до 20-го числа місяця наступного за місяцем надання послуг.

Пунктом 2.5 договору передбачено, що за результатами наданих послуг виконавець направляє замовнику для підписання акти наданих послуг в двох екземплярах та податкову накладну. Акт наданих послуг підписується щомісячно до 15 числа місяця наступного за звітним. Після підписання акту наданих послуг уповноваженими представниками сторін усі суперечки щодо обсягу наданих послуг вважаються необґрунтованими. Замовник зобов`язаний протягом 5 робочих днів з дати підписання повернути акт наданих послуг виконавцю. Якщо замовник не повернув його протягом зазначеного терміну, акт наданих послуг вважається підписаним та вважається, що замовник не має жодних претензій до обсягів наданих послуг.

За прострочення оплати послуг з вивезення побутових відходів за цим Договором, замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення (п. 4.2 Договору).

Цей договір вступає в силу з моменту підписання та діє до 31.12.2021. В разі якщо жодна із сторін протягом п`ятнадцяти календарних днів до закінчення строку дії цього договору не заявить в письмовій формі (шляхом надсилання рекомендованого листа) про свій намір припинити дію даного договору та припинення дії договору не буде оформлене сторонами належним чином, то строк дії цього договору вважається автоматично продовженим на кожний наступний календарний рік (п.п.7.1, 7.2 договору).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг, а відповідно до ч.1 ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч.1 ст.902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто, а замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст.903 Цивільного кодексу України).

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач вказує на те, що ним у період з 01.12.2021 по 29.02.2024 були надані відповідачу послуги за договором на суму 43 333,48 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами надання послуг, а саме: №71272 від 31.12.2021 на суму 1452,14 грн, №71273 від 31.12.2021 на суму 1452,14 грн, №11442 від 31.01.2022 на суму 1452,14 грн, №11443 від 28.02.2022 на суму 1452,14 грн, №28792 від 31.05.2022 на суму 1452,14 грн, №29534 від 30.06.2022 на суму 1452,14 грн, №43336 від 31.07.2022 на суму 1452,14 грн, №44077 від 31.08.2022 на суму 1452,14 грн, №53705 від 30.09.2022 на суму 1762,02 грн, № 54437 від 31.10.2022 на суму 1762,02 грн, №68009 від 30.11.2022 на суму 1762,02 грн, №68733 від 31.12.2022 на суму 1762,02 грн, №4345 від 31.01.2023 на суму 1762,02 грн, №5078 від 28.02.2023 на суму 1762,02 грн, №17010 від 31.03.2023 на суму 1762,02 грн, №17767 від 30.04.2023 на суму 1762,02 грн, №29764 від 31.05.2023 на суму 1762,02 грн, №30535 від 30.06.2023 на суму 1762,02 грн, №43212 від 31.07.2023 на суму 1762,02 грн, №44005 від 31.08.2023 на суму 1762,02 грн, №58756 від 30.09.2023 на суму 1762,02 грн, №59548 від 31.10.2023 на суму 1762,02 грн, №72744 від 30.11.2023 на суму 1762,02 грн, №73543 від 31.12.023 на суму 1762,02 грн, №7027 від 31.01.2024 на суму 1762,02 грн, №7859 від 29.02.2024 на суму 1762,02 грн.

Акти за період січень 2022 по лютий 2024 про надання послуг та рахунки для їх оплати на адресу відповідача (замовника) надсилалися в електронному вигляді через систему електронного документообігу, що підтверджується витягом із системи "M.E.Doc". Вони містять відмітку про їх доставлення відповідачу та не містять висловлення відповідачем будь-яких заперечень щодо відомостей зазначених у них, тому суд дійшов висновку, що відповідно до умов договору акти є погодженими сторонами.

Згідно з інформацією, розміщеною на сайті https://medoc.ua/, M.E.Doc є програмним забезпеченням для подання звітності до контролюючих органів та обміну юридично значущими первинними документами між контрагентами в електронному вигляді. На час впровадження реєстру електронних документів створення первинних документів (актів, рахунків тощо) також можливо виконувати у реєстрі податкових документів. Ці документи доступні як у реєстрі електронних документів, так і у реєстрі податкових документів.

Оскільки відповідачем акти наданих послуг не підписано, при цьому, заперечень щодо наданих послуг у встановлений договором строк також не надано, ці послуги згідно з умовами п. 2.5. договору вважаються прийнятими відповідачем у повному обсязі.

Разом із тим, відповідач за надані послуги не розрахувався, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "МИ ВЖЕ ЗАПЛАТИЛИ"</a> утворилась заборгованість у сумі 43 333,48 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивач неодноразово надсилав на адресу відповідача претензії №000006899 від 26.12.2022, №000009399 від 28.02.2023, №000011666 від 19.04.2023, №000012977 від 07.06.2023, №000015384 від 21.08.2023, №000018157 від 12.10.2023, №000019689 від 17.11.2023, №000022120 від 11.02.2024, №000023177 від 25.03.2024, із неналежним виконанням замовником своїх зобов`язань за договором про надання послуг з вивезення побутових відходів. Проте, ТОВ "МИ ВЖЕ ЗАПЛАТИЛИ" вищевказані претензії залишило без відповіді та задоволення.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначив, що відповідач належним чином не виконав договірні зобов`язання в частині повної та своєчасної оплати за надані виконавцем послуги з вивезення побутових відходів, у зв`язку, позивач звернувся до суду із цим позовом про стягнення 51 812,07 грн., з яких: 43 333,48 грн. основний борг,4005,00 грн. - інфляційні втрати, 1608,24 грн. - 3 % річних та 2865,35 грн. - пеня.

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, доводів позивача не спростував.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є, договори та інші правочини.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.

За змістом частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Суд зазначає, що згідно з договором про надання послуг важливим є не сам результат, а дії, які до нього призвели. З урахуванням наведених особливостей слід зазначити, що стаття 177 Цивільного кодексу України серед переліку об`єктів цивільних прав розглядає послугу як самостійний об`єкт, при цьому її характерною особливістю, на відміну від результатів робіт, є те, що послуга споживається замовником у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності виконавцем. Тобто, характерною ознакою послуги є відсутність результату майнового характеру, невіддільність від джерела або від одержувача та синхронність надання й одержання послуги.

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як вбачається з матеріалів справи, та встановлено судом, позивачем, на виконання умов договору надано відповідачеві послуги у період з січень 2022 по лютий 2024, що підтверджується актами надання послуг №11442 від 31.01.2022 на суму 1452,14 грн, №11443 від 28.02.2022 на суму 1452,14 грн, №28792 від 31.05.2022 на суму 1452,14 грн, №29534 від 30.06.2022 на суму 1452,14 грн, №43336 від 31.07.2022 на суму 1452,14 грн, №44077 від 31.08.2022 на суму 1452,14 грн, №53705 від 30.09.2022 на суму 1762,02 грн, № 54437 від 31.10.2022 на суму 1762,02 грн, №68009 від 30.11.2022 на суму 1762,02 грн, №68733 від 31.12.2022 на суму 1762,02 грн, №4345 від 31.01.2023 на суму 1762,02 грн, №5078 від 28.02.2023 на суму 1762,02 грн, №17010 від 31.03.2023 на суму 1762,02 грн, №17767 від 30.04.2023 на суму 1762,02 грн, №29764 від 31.05.2023 на суму 1762,02 грн, №30535 від 30.06.2023 на суму 1762,02 грн, №43212 від 31.07.2023 на суму 1762,02 грн, №44005 від 31.08.2023 на суму 1762,02 грн, №58756 від 30.09.2023 на суму 1762,02 грн, №59548 від 31.10.2023 на суму 1762,02 грн, №72744 від 30.11.2023 на суму 1762,02 грн, №73543 від 31.12.023 на суму 1762,02 грн, №7027 від 31.01.2024 на суму 1762,02 грн, №7859 від 29.02.2024 на суму 1762,02 грн, які підписані електронними підписами сторін та на яких міститься позначення "Документ прийнято контрагентом".

Пунктом 2.5 договору передбачено, що за результатами наданих послуг виконавець направляє замовнику для підписання акти наданих послуг в двох екземплярах та податкову накладну. Акт наданих послуг підписується щомісячно до 15 числа місяця наступного за звітним. Після підписання акту наданих послуг уповноваженими представниками сторін усі суперечки щодо обсягу наданих послуг вважаються необґрунтованими. Замовник зобов`язаний протягом 5 робочих днів з дати підписання повернути акт наданих послуг виконавцю. Якщо замовник не повернув його протягом зазначеного терміну, акт наданих послуг вважається підписаним та вважається, що замовник не має жодних претензій до обсягів наданих послуг.

Частина 1 статті 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги". Якщо автором створюються ідентичні за документарною інформацією та реквізитами електронний документ та документ на папері, кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу. Оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством випадках може бути пред`явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у паперовій копії. Електронна копія електронного документа засвідчується у порядку, встановленому законом. Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством.

Частини 1-2 статті 8 цього ж Закону, передбачають, що юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Згідно з ст. 10 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» відправлення та передавання електронних документів здійснюються автором або посередником в електронній формі за допомогою засобів інформаційних, електронних комунікаційних, інформаційно-комунікаційних систем або шляхом відправлення електронних носіїв, на яких записано цей документ. Якщо автор і адресат у письмовій формі попередньо не домовилися про інше, датою і часом відправлення електронного документа вважаються дата і час, коли відправлення електронного документа не може бути скасовано особою, яка його відправила. У разі відправлення електронного документа шляхом пересилання його на електронному носії, на якому записано цей документ, датою і часом відправлення вважаються дата і час здавання його для пересилання.

Вимоги підтвердження факту одержання документа, встановлені законодавством у випадках відправлення документів рекомендованим листом або передавання їх під розписку, не поширюються на електронні документи. У таких випадках підтвердження факту одержання електронних документів здійснюється згідно з вимогами цього Закону.

В свою чергу, матеріали справи містять докази направлення вказаного акту відповідачеві через програму М.Е.Dос.

Також, у матеріалах справи наявні акти наданих послуг №71272 від 31.12.2021 на суму 1452,14 грн, №71273 від 31.12.2021 на суму 1452,14 грн, які підписані власноручним підписом позивача, однак не підписаний відповідачем.

Проте відповідач вказані акти приймання-передавання наданих послуг не підписав та не сплатив, хоча сам по собі факт відсутності підписаних сторонами актів приймання-передачі наданих послуг не є визначальним для висновку про невиконання відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати вартості наданих послуг з вивезення (збирання, зберігання, перевезення, утилізації, захоронення) твердих побутових відходів.

Враховуючи наведене, суд дійшов до висновку про те, що вказані акти є належними та допустимим доказами надання позивачем відповідачеві послуг за період грудень 2022 по лютий 2024.

Згідно з п.2.3 договору оплата послуг за цим договором у розмірі, що вказаний у п.2.1 даного договору, з урахуванням ПДВ, здійснюється замовником щомісячно, до 20-го числа місяця наступного за місяцем надання послуг.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем направлено відповідачеві через програму М.Е.Dос рахуноки на оплату, а відповідачем такий рахунок отримано про що свідчить позначення "Документ прийнято контрагентом".

Відповідачем заперечень чи зауважень з приводу вказаного рахунку на оплату ані позивачеві, ані суду не надавалися.

А відтак, враховуючи положення п. 2.3. договору, у відповідача виник обов`язок, після отримання вказаного рахунку, протягом 5 (п`яти) банківських днів перерахувати позивачеві грошові кошти.

Однак, відповідач, в порушення взятих на себе зобов`язань за договором, оплату отриманих послуг в узгоджені сторонами у договорі строки не здійснив, в зв`язку з чим за відповідачем обліковується заборгованість у розмірі 43 333,48 грн.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказів на підтвердження сплати заборгованості за отримані послуги в розмірі 43 333,48 грн, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.

За таких обставин, вимога про стягнення суми основного боргу 43 333,48 грн. визнаються судом обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Частина 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за надані послуги не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

В зв`язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті наданих послуг, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 4005,00 грн. - інфляційних втрат, 1608,24 грн. - 3 % річних та 2865,35 грн. - пені.

Згідно з ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013).

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019, у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019, у справі №910/21564/16 від 10.07.2019.

Здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, з урахуванням умов договору, прострочення відповідачем сплати грошового зобов`язання та порядку розрахунків погодженого сторонами, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних підлягають задоволенню, за визначений позивачем період.

Також позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 2865,35 грн.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У п. 4.2. договору сторони встановили, що за прострочення строків оплати послуг замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочень.

Таким чином, при укладанні договору, сторони визначили відповідальність за порушення зобов`язання з оплати поставленого товару у строк, який визначений у договорі.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Дослідивши та перевіривши наданий позивачем розрахунок сум штрафу та пені, господарський суд дійшов висновку, що він є обґрунтованим, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити суми заборгованості в розмірі 51 812,07 грн.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

З урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" (04053, місто Київ, ВУЛИЦЯ КУДРЯВСЬКА, будинок 23) задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МИ ВЖЕ ЗАПЛАТИЛИ"</a> (03150, місто Київ, вул.Тютюнника Василя, будинок 5-Б, офіс 18; код ЄДРПОУ 44220139) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" (04053, місто Київ, ВУЛИЦЯ КУДРЯВСЬКА, будинок 23; код ЄДРПОУ 33745659) суму основного боргу - 43 333 (сорок три тисячі триста тридцять три) грн. 48 коп., інфляційні втрати - 4005 (чотири тисячі п`ять) 00 грн., 3 % річних - 1608 (одну тисячу шістсот вісім) грн. 24 коп., пеню - 2865 (дві тисячі вісімсот шістдесят п`ять) грн. 35 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення складно та підписано: 09.09.2024.

Суддя М.Є.Літвінова