Рішення

від 11.09.2024 по справі 916/2011/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"11" вересня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/2011/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/2011/24

за позовом: Приватного акціонерного товариства «Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінат» (вул. Нахімова, № 300, м. Ізмаїл, Одеська обл., 68600, код ЄДРПОУ 00278818)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЦКК-СОЛАР» (вул. Нахімова, № 300, м. Ізмаїл, Одеська обл., 68603, код ЄДРПОУ 41358665)

про стягнення 16 875,72 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

Приватне акціонерне товариство «Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінат» звернулось до Господарського суду Одеської області із позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЦКК-СОЛАР» 16875,72 грн заборгованості, з яких 12600,00 грн заборгованості за надані послуги, 443,66 грн пені, 764,16 3% річних та 3067,90 інфляційних втрат, у зв`язку із неналежним виконання взятих на себе за укладеним 01.07.2017 договором № 1 оренди нежитлового приміщення зобов`язань в частині своєчасної та остаточної оплати орендної плати протягом липня 2020 року грудня 2023 року.

Так, позивач зазначає, що за умовами укладеного між ним та ТОВ «ІЦКК-СОЛАР» господарського договору № 1 від 01.07.2017 позивач передав, а відповідач прийняв в строкове платне користування нежитлове приміщення, розміщене на другому поверсі нежитлової будівлі, що розташоване за адресою: Одеська обл., м. Ізмаїл, вул. Нахімова, № 300 літера приміщення за планом «Д», № 39, яке представляє собою частину будівлі. Вказане приміщення було передано 01.07.2017 за відповідним актом приймання-передачі.

Крім того, позивач додає, що відповідно до умов договору відповідач сплачує орендну плату за спірне приміщення в розмірі 300,00 грн, а договір діє протягом календарного року, а саме до 01.07.2018, проте у разі відсутності повідомлення однієї зі сторін за 7 календарних днів до його закінчення, строк дії договору вважається автоматично продовдженим на наступний рік на тих самих умовах.

Позивач наголошує, що керуючись умовами договору листом № 2508 від 22.11.2023 повідомив ТОВ «ІЦКК-СОЛАР» щодо відсутності наміру продовжити строк дії вказаного договору на 2024 рік у зв`язку з необхідністю використання нежитлового приміщення для власних потреб. Відтак, за висновком позивача, строк дії договору був припинений 31.12.2023.

При цьому, за ствердженням позивача, ним було надано за договором послуги з липня 2017 року по грудень (включно) 2023 року на загальну суму 23400,00 грн, проте оплату за надані послуги з липня 2021 року по грудень (включно) 2023 року відповідачем не було здійснено, а тому його заборгованість перед позивачем складає 12600,00 грн.

У зв`язку з тим, що відповідач не здійснив відповідну оплату, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

Відповідач відзив на позов не надав, своїм правом на захист не скористався.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.05.2024 позовна заява вх.№2064/24 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.05.2024 позовну заяву Приватного акціонерного товариства «Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінат» (вх.№2064/24 від 07.05.2024) залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом семи днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

22.05.2024 Приватним акціонерним товариством «Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінат» надано до суду заяву про усунення недоліків (вх. № 20547/24) на виконання ухвали, із змісту якої вбачається усунення недоліків, встановлених ухвалою суду від 13.05.2024.

23.05.2024 позивач подав до суду заяву (вх. № 20925/24), до якої додано докази направлення ТОВ «ІЦКК-СОЛАР» заяви про усунення недоліків позовної заяви і доданих до неї документів. Вказана заява була долучена судом до матеріалів справи разом із відповідними доказами.

2.05.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області позовну заяву (вх.№ 2064/24 від 07.05.2024) прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу № 916/2011/24 постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін. Відповідачу запропоновано у відповідності до вимог ст. 165 ГПК України надати суду відзив на позов.

Крім того, роз`яснено сторонам про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвала Господарського суду Одеської області про відкриття провадження у справі від 27.05.2024 була надіслана учасникам справи до їх електронних кабінетів та доставлена до відповідних електронних кабінетів 27.05.2024 о 17:30 год, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного документу.

Особи, які зареєстровані в ЄСІТС, мають змогу знайомитися з матеріалами справи в електронному вигляді, оскільки всі внесені до автоматизованої системи діловодства судів документи та повідомлення по справі надсилаються до Електронних кабінетів користувачів в автоматичному порядку.

Відповідно до відомостей, наявних у матеріалах справи, відповідач ТОВ «ІЦКК-СОЛАР» є користувачем ЄСІТС, зареєстрований в «Електронному суді» та має власний «кабінет» в «Електронному суді».

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

За наведених обставин суд доходить висновку, що судом було вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі, а також про вчинення відповідних процесуальних дій та надано можливість викласти свої, зокрема, заперечення проти задоволення позовних вимог, натомість відповідач не вживав заходів щодо реалізації наданого йому права навести свої доводи та міркування, заперечення проти заяв, доводів і міркувань позивача, передбачене статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, шляхом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів.

Отже, судом дотримані вимоги процесуального закону щодо належного та своєчасного повідомлення учасників про розгляд даної справи.

Клопотань в порядку ч.ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін від учасників справи до суду не надходило.

Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Разом з цим, на підставі Указів Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 259/2022 від 14.03.2022, № 133/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022, № 58/2023 від 06.02.2023, № 254/2023 від 01.05.2023, № 451/2023 від 26.07.2023, № 734/2023 від 06.11.2023, № 49/2024 від 05.02.2024, № 271/2024 від 06.05.2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» починаючи з 24.02.2022 на території України діє режим воєнного стану.

За змістом статей 10, 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами У країни може бути, змінено територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місце знаходження судів.

Отже, навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану конституційні права на судовий захист не можуть бути обмежені.

При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов`язків є суттєво ускладеною. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

Згідно із приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку «розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Окрім того, Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі «Штеґмюллер проти Авторії»).

У справі «Bellet v. France» Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що «при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом» (див. рішення у справі «Walchli v. France», заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; «ТОВ «Фріда» проти України», заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії»).

При цьому, ворожі війська постійно здійснюють масований ракетний обстріл по об`єктам енергетичної інфраструктури України і через це в багатьох містах України, зокрема і у місті Одесі, де розташований Господарський суд Одеської області, періодично відсутнє електропостачання та, відповідно, інтернет-зв`язок. Поновлення постачання електроенергії та інтернет-зв`язку потребує додаткового часу.

Водночас, у місті Одесі періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких суддя та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров`ю.

З огляду на запровадження на території України воєнного стану, з метою всебічного, повного, об`єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов`язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, а також враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Одесі, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст.248 ГПК України.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, суд продемонстрував достатню старанність, щоб дозволити сторонам, які повинні знати про правила, що застосовуються до надіслання судових повідомлень учасникам справи, визначитися з провадженням у відкритій господарській справі та скористатись своїми правами і обов`язками, передбаченими статтями 42, 46 ГПК України, вважає їх повідомленими належним чином.

Отже, оскільки відповідач правом на подання заперечення щодо розгляду справи в спрощеному провадженні не скористався, враховуючи вжиті судом заходи із забезпечення повідомлення відповідача про розгляд судом справи № 916/2011/24 за допомогою функціоналу «Електронний суд» в ЄСІТС, суд, зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, дійшов висновку в контексті гарантій ст. 6 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року щодо розумного строку розгляду справи, про необхідність розгляду справи по суті за наявними матеріалами.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення /виклику/ учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

11.09.2024 судом було постановлено рішення в нарадчій кімнаті у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

Судом встановлено, що 01.07.2017 між Публічним акціонерним товариством «Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінат» (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІЦКК-СОЛАР» (орендар) був укладений договір оренди нежитлового приміщення № 1, відповідно до п.1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає, в строкове платне користування нежитлове приміщення, розміщене на другому поверсі нежитлової будівлі, що розташоване за адресою: Одеська обл., м. Ізмаїл, вул. Нахімова, буд. 300 - літера приміщення за планом «Д» № приміщення 39, (в подальшому «приміщення»). Приміщення представляє собою частину будівлі та знаходиться на другому поверсі цієї будівлі.

Відповідно до п.п. 1.2., 1.4. договору вказане в п. 1.1 цього договору приміщення належить орендодавцю на праві власності, що підтверджується правовстановлюючими документами у відповідності з вимогами чинного законодавства України. Приміщення, зазначене в п. 1.1 цього договору, що передається в оренду на умовах цього договору, повинно бути використане орендарем виключно та цільовим призначенням як: офіс.

Орендодавець зобов`язаний протягом 3-х днів з моменту підписання цього договору передати орендарю приміщення по акту приймання-передачі (п/п 2.1.1. п. 2.1. договору).

Пунктами 3.1. - 3.4. договору погодили, що за оренду приміщення. зазначеного в п. 1.1 цього договору, орендар сплачує орендну плату орендодавцю в розмірі 300,00 грн, в т.ч. ПДВ 50,00 грн. Вартість комунальних послуг (водо-, електропостачання, вивіз ТВО тощо) не входить до складу орендної плати і сплачується у відповідності до орендованої площі. Така оплата має бути здійснена щомісячно протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту отримання орендарем відповідних розрахунків. Зняття показників лічильників здійснюється разом з представниками орендодавця та орендаря.

Орендна плата сплачується орендарем в наступному порядку: не пізніше 10 (десятого). Орендна плата нараховується та сплачується з дати наступного місяця, що настає після підписання акта приймання-передачі приміщення в оренду.

Пунктом п. 4.1. договору встановлено, що за прострочення виконання орендарем грошових зобов`язань у встановлений цим договором строк, орендар сплачує на користь орендодавця пеню в розмірі 1% від суми боргу, але не більше подвійної ставки НБУ, за кожний день прострочення.

Згідно з умовами п.п. 6.1., 6.2 договору він набуває чинності з дати підписання його сторонами та діє протягом одного календарного року, а саме: до « 01» липня 2018 року.

В разі відсутності повідомлення однієї зі сторін за 7 (сім) календарних днів до закінчення строку дії цього договору про припинення або зміну договору, він вважається автоматично продовженим на наступний календарний рік на тих же умовах, які були передбачені цим договором, з обов`язковим оформленням додаткової угоди про розмір орендної плати на новий календарний рік. У разі відмови орендаря підписати та повернути додаткову угоду (один примірник) про розмір орендної плати, вважається що цей договір розірваний.

На виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування нежитлове приміщення за адресою: Одеська обл., м. Ізмаїл, вул. Нахімова, буд. 300 - літера приміщення за планом «Д», № приміщення 39, про що свідчить підписаний між сторонами Акт приймання-передачі приміщення від орендодавця ПАТ «Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінат» орендарю ТОВ «ІЦКК-СОЛАР».

23.01.2019 додатковою угодою № 2 до договору № 1 від 01.07.2017 сторони, у зв`язку з державною реєстрацією зміни найменування ПАТ «Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінат» на Приватне акціонерне товариство «Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінат», який є правонаступником у повному обсязі всіх прав та обов`язків, внесли зміни замінивши в преамбулі та тексті договору найменування орендодавця, а також внесли зміни у відповідні реквізити.

22.11.2023 ПрАТ «Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінат» звернулось до ТОВ «ІЦКК-СОЛАР» з листом № 2508, відповідно до якого позивач повідомив відповідача, що є необхідність використання нежитлового приміщення, яке передано в оренду за даним договором, для власних потреб, у зв`язку з чим, керуючись п. 6.2. договору, позивач завчасно повідомив про відсутність наміру продовжити строк його дії на наступний 2024 рік. Даним листом позивач також зазначив, що строк дії договору буде припинений 31.12.2023 та просив відповідача протягом 7 днів з дати отримання цього листа сплатити на його користь заборгованість у розмірі 12000,00 грн. Належні докази направлення даного листа як на адресу відповідача, так і на адресу його засновника, містяться в матеріалах справи.

Між сторонами були підписані акт звірки за період з 01.07.2017 по 0.06.2021, згідно якого сальдо станом на 30.06.2021 становить 3600,00 грн, та акт звірки взаємних розрахунків за період з липня 2021 по березень 2023 року, відповідно до якого заборгованість відповідача станом на 31.03.2023 складала 9900,00 грн.

З огляду на несплату орендних платежів, передбачених договором оренди № 1 від 01.07.2017, позивач і звернувся до Господарського суду Одеської області з даним позовом до ТОВ «ІЦКК-СОЛАР» про стягнення 12600,00 грн основної заборгованості, 443,66 грн пені, 3067,90 грн інфляційних витрат та 764,16 грн 3% річних.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Cтаттею 174 ГК України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов`язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються вимоги частини другої статті 11 ЦК України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 1 статті 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з приписами ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу (ч.1 ст. 284 ГК України).

Згідно з ч. 6 ст. 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 4 ст. 284 ГК України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відповідно до ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Орендна плата встановлюється у грошовій формі. Залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря орендна плата за згодою сторін може встановлюватися в натуральній або грошово-натуральній формі. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини.

Положеннями п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона /боржник/ зобов`язана вчинити на користь другої сторони /кредитора/ певну дію /передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо/ або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

В силу вимог ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до вимог ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.1 ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне викання).

У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 614 Цивільного кодексу України встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України).

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до статті 761 цього Кодексу право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Згідно з ч.1 ст. 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з ч.5 ст. 762 ЦК України плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно з ч. 1 ст. 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

Відповідно до вимог статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).

Згідно статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як встановлено судом, правовідносини між ПрАТ «Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінат» та ТОВ «ІЦКК-СОЛАР» виникли на підставі договору оренди нежитлового приміщення № 1 від 01.07.2017.

Укладений між сторонам договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором оренди, який підпадає під правове регулювання глави 58 Цивільного кодексу України та параграфу 5 глави 30 Господарського кодексу України.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Суд встановив факт користування відповідачем орендованим майном - нежитловим приміщенням, розміщеним на другому поверсі нежитлової будівлі, що розташована за адресою: Одеська обл., м. Ізмаїл, вул. Нахімова, буд. 300 - літера приміщення за планом «Д» № приміщення 39, про що свідчить наявний у матеріалах справи акт прийому-передачі від 01.07.2017.

Відтак у відповідача, у зв`язку з укладенням договору та прийняттям в користування об`єкта оренди, виникло зобов`язання зі сплати орендної плати та інших платежів не пізніше 10 числа за весь час користування об`єктом оренди.

Отже, відповідач, зобов`язавшись щомісячно не пізніше 10 числа, незалежно від результатів господарської діяльності, своєчасно і в повному обсязі вносити орендну плату за користування орендованим приміщенням, з урахуванням ПДВ, повинен був виконувати своє зобов`язання належним чином.

Також умовами спірного договору сторони встановили, що він діє протягом одного календарного року, зокрема, до 01.07.2018, при цьому погодили, що строк його дії та, відповідно, строк оренди автоматично продовжується на наступний календарний рік в тому випадку, якщо відсутнє повідомлення однієї із сторін за 7 календарних днів до закінчення строку дії або припинення цього договору.

В свою чергу, судом встановлено, що позивач належним чином звертався до відповідача з відповідним повідомленням про припинення строку дії договору 31.12.2023.

Після закінчення строку договору найму (оренди), на який його було укладено, такий договір є припиненим, що означає припинення дії (чинності) для сторін всіх його умов, а їх невиконання (невиконання окремих його умов) протягом дії договору є невиконанням зобов`язання за цим договором, що має відповідні наслідки (настання відповідальності за невиконання чи неналежне виконання обов`язків під час дії договору тощо), однак не зумовлює продовження дії (чинність) договору в цілому або тих його умов, що не були виконані (неналежно виконані) стороною (сторонами).

Докази по справі свідчать, що договір припинився у зв`язку зі спливом строку, на який укладався.

Оцінюючи подані до матеріалів справи докази та наведені позивачем обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

З огляду на положення пунктів 3.3, 3.4. договору, зобов`язання зі сплати орендної плати мало виконуватись відповідачем з дати наступного місяця після підписання акту приймання-передачі приміщення не пізніше 10 числа.

Відтак суд приходить до висновку, що строк виконання грошових зобов`язань відповідача зі сплати орендної плати за заявлений позивачем період є таким, що настав.

Як встановлено господарським судом на підставі поданих позивачем доказів, заборгованість відповідача з оплати орендної плати за час користування орендованим майном, протягом липня 2020 року грудня 2023 року, становить 12 600 грн.

Судом встановлено, що будь-яких заперечень щодо наявності заборгованості по сплаті орендної плати, доказів, що спростовують її розмір або доказів оплати, відповідачем до суду не надано.

Між тим, суд вважає, що сума заборгованості по сплаті орендних платежів станом на 31.03.2023 в загальній сумі 12600,00 грн додатково визнана боржником, про що свідчить підписані акти звірки взаємних розрахунків за періоди з 01.07.2017 по 30.06.2021 та з липня 2021 року по березень 2023 року.

Суд враховує позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 20.04.2021 у справі № 910/14518/19, де зазначено, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання осіб.

Подібні висновки сформульовані в постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 08.05.2018 у справі № 910/16725/17, від 17.10.2018 у справі № 905/3063/17 та від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17.

Таким чином, наданий позивачем акт звірки також є підтвердженням наявності у відповідача заборгованості в сумі 12600,00 грн. Відповідач доказів повної сплати боргу з орендної плати за договором станом на час розгляду справи суду не надав.

Беручи до уваги зазначені законодавчі положення та встановлені обставини справи, а також враховуючи те, що відповідач доводів позивача не спростував, не надав доказів виконання договору в частині сплати орендної плати в обумовленому договором порядку і розмірі, суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 12600,00 грн заборгованості з орендної плати є обґрунтованою та підлягає до задоволення.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення 443,66 грн пені, 764,16 грн 3 % річних та 3067,90 грн інфляційних втрат.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується порушення відповідачем зобов`язань за договором, а отже відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання за договором. Фактичні обставини справи свідчать, що зобов`язання відповідача з оплати орендної плати за договором залишились невиконаними в повному обсязі та належним чином.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом п. 4.1. договору сторони встановили відповідальність відповідача за прострочення виконання ним грошових зобов`язань у пені в розмірі 1% від суми боргу, але не більше подвійної ставки НБУ.

Оскільки неналежне виконання зобов`язання відповідачем зі сплати орендної плати, зокрема, за 2023 рік підтверджується матеріалами справи, позовна вимога про стягнення з відповідача пені, нарахованої на підставі п. 4.1. договору за несвоєчасне здійснення розрахунків у квітня-грудня 2023 року, визнається судом обґрунтованою.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені суд встановив, що позивачем враховано положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України щодо шестимісячного періоду нарахування пені та здійснено її нарахування в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідальність за порушення грошового зобов`язання передбачена статтею 625 ЦК України.

Отже, правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основною боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відтак, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, порушення відповідачем грошового зобов`язання тягне за собою наслідки, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, вимоги про стягнення з нього 3% річних та інфляційних втрат також заявлені позивачем обґрунтовано.

Таким чином, оскільки бездіяльність відповідача у виді несплати коштів за оренду нежитлового приміщення суперечить умовам договору та нормам законодавства, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно нараховано до стягнення з відповідача пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

Між тим, статтею 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настання якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Згідно ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

При цьому, відповідно до ч. 5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Перевіривши розрахунки позивача, які додані до позовної заяви, суд встановив, що при здійсненні розрахунків пені та відсотків річних позивачем не було враховано положення ч. 5 ст. 254 ЦК України, у зв`язку з чим судом було здійснено власний розрахунок, за результатом якого встановлено, що вірними сумами пені та відсотків річних є 442,22 грн та 760,61 грн відповідно. Розрахунки інфляційних втрат, здійснені позивачем, судом визнаються вірними та обґрунтованими.

В свою чергу, встановлюючи фактичні обставини справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів суд зазначає, що у пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи «Щодо якості судових рішень» міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.

Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.

Пункт 4 ст. 129 Конституції України змагальність сторін прямо пов`язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Наразі сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.

Так, згідно висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони та одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч. ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі Салов проти України від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

На підставі повного, всебічного та безпосереднього дослідження наявних в матеріалах справи доказів сукупності з урахуванням всіх обставин справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим підлягають частковому задоволенню позовні вимоги, з огляду на помилки допущені при обрахунку пені та 3% річних, у зв`язку з чим суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 12600,00 грн основної заборгованості по сплаті орендної плати, 442,22 грн пені, 760,61 грн 3% річних та 3067,90 грн. інфляційних втрат.

При розподілі господарських витрат суд виходить з положень пункту 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, згідно із якими судовий збір покладається, зокрема, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, судові витрати по сплаті судового збору у сумі 3027,10 грн. покладаються на відповідача відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЦКК-СОЛАР» (вул. Нахімова, № 300, м. Ізмаїл, Одеська обл., 68603, код ЄДРПОУ 41358665) на користь Приватного акціонерного товариства «Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінат» (вул. Нахімова, № 300, м. Ізмаїл, Одеська обл., 68600, код ЄДРПОУ 00278818) суму основної заборгованості в розмірі 12 600 (дванадцять тисяч шістсот) грн 00 коп, інфляційні втрати в розмірі 3 067 (три тисячі шістдесят сім) грн 90 коп, 3% річних в розмірі 760 (сімсот шістдесят) грн 61 коп, пеню в розмірі 442 (чотириста сорок дві) грн 22 коп та витрати на оплату судового збору в розмірі 3 027 (три тисячі двадцять сім) грн 10 коп.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної відповідно до ст.241 ГПК України.

Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.

Повний текст рішення складено 11 вересня 2024 р.

Суддя О.В. Цісельський