Постанова

від 10.09.2024 по справі 182/2401/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7711/24 Справа № 182/2401/23 Суддя у 1-й інстанції - Кобеляцька-Шаховал І. О. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2024 року м.Кривий Ріг

справа № 182/2401/23

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.,

суддів Зубакової В.П., Тимченко О.О.

секретар судового засідання Гладиш К.І.

сторони:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «К9»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України,без фіксаціїсудового засіданняза допомогоюзвукозаписувального технічногозасобу,без участіучасників справи,в порядкуспрощеного позовногопровадження,апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 червня 2024 року, яка постановлена суддею Кобеляцькою-Шаховал І.О. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до ТОВ «ФК «К9», треті особи - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Журавльова Лариса Михайлівна та приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Макаренко Анна Сергіївна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Заочним рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 січня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , до ТОВ «ФК «К9», треті особи - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Журавльова Лариса Михайлівна та приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Макаренко Анна Сергіївна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, були задоволені.

Визнано виконавчий напис від 07 грудня 2021 року, зареєстрований в реєстрі №3620, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою Ларисою Михайлівною, щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «К9» заборгованості в розмірі 32 850 грн. 00 коп. таким, що не підлягає виконанню. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «К9» (код ЄДРПОУ 44024387) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1 ), судовий збір в розмірі 858 грн. (вісімсот п`ятдесят вісім грн.) 88 коп., сплачений останнім при подачі позову до суду.

05 лютого 2024 року на адресу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від представника заявника ОСОБА_2 надійшла заява/клопотання, в якому останній посилається на постанови ВС України (адміністративне провадження), в яких міститься думка колегії щодо розрахункового документу, який адвокат повинен надати клієнту. При цьому, в самій заяві/ клопотанні зазначає, що при подачі матеріалів до суду, в позовній заяві містилось посилання на те, що орієнтована сума судових витрат, які поніс позивач або які очікує понести, у зв`язку з розглядом справи становить суму в розмірі 5 000 грн. 00 коп., тому довідку про сплату коштів, яку вважає належним доказом, долучає до даної заяви/клопотання. Таким чином, враховуючи вищевикладене, вказує, що рішення ним було отримано 01 грудня 2024 року, а тому просить поновити процесуальний строк на подання даної заяви.

Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 лютого 2024 року клопотання/заява ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «К9», треті особи - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Журавльова Лариса Михайлівна та приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Макаренко Анна Сергіївна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню залишена без задоволення.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 червня 2024 року апеляційну скаргупозивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє представник адвокат Самарін А.С.,задоволено, ухвалуНікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 лютого 2024 рокускасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 червня 2024 року клопотання/заява ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «К9», треті особи - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Журавльова Лариса Михайлівна та приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Макаренко Анна Сергіївна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню залишена без задоволення.

Не погодившись з ухвалою суду ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив ухвалу скасувати та ухвалити нову постанову, якою заяву задовольнити та стягнути на користь позивача витрати на правничу допомогу.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що чинним законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа. Враховуючи наведене та той факт, що у даній справ позивач розрахувався з адвокатом готівковими коштами, наявна в матеріалах справи довідка про сплату гонорару є належним та допустимим доказом понесених витрат на правову допомогу, а відтак помилково була відхилена судом першої інстанції.

Апелянт зауважує на тому, що у постанові Верховного Суду від 16 квітня 2020 р. у справі № 727/4597/19; провадження № К/9901/32645/19 Верховний Суд дійшов висновку про те, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо) який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта. Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду від 3 березня 2021 р. № 320/4182/20; провадження № К/9901/31084/20, у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2021 р. у справі № 916/3904/19 та ін. Також слід відмітити, що діючим процесуальним законодавством не визначено конкретної форми документу, що надається до суду для підтвердження здійснення оплати витрат на оплату послуг адвоката. А відтак довідка про сплату гонорару у сукупності з іншими доказами у справі, в достатній мірі підтверджує факт оплати послуг адвоката та є належним і допустимим доказом у справі.

Вказує, що у акті прийому-передачі наданих юридичних послуг згідно з Договором № 23/1 про надання правової допомоги від 15 травня 2023 року було зазначено про те, що адвокатом було надано клієнту послугу зі «складання позовної заяви про скасування виконавчого напису виданого 07 грудня 2021 року, зареєстрованого в реєстрі № 3620, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою Ларисою Михайлівною», тобто ця послуга стосувалася справи № 182/2401/23, оскільки саме в межах цієї судової справи було розглянуто позов з таким предметом, складений адвокатом. При цьому така послуга як складання позовної заяви надається клієнту до відкриття провадження у справі, а відтак у акті неможливо було зазначити про те, що складання позову відбулося в межах вже відкритого судового провадження у справі № 182/2401/23, оскільки в межах такого провадження позов клієнтом окремо не подавався.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, що, у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відмовляючи в ухваленні додаткового рішення про стягнення судових витрат на правничу допомогу, суд, зокрема, послався на те, що в матеріалах справи відсутні та заявником не надані докази про оплату гонорару, пов`язаних із наданням правової допомоги цій справі, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки). Також суд посилався на те, що в договорі про надання правової допомоги від 15 травня 2023 року відсутні будь-які посилання на те, що правнича допомога надавалась адвокатом саме у справі № 182/2401/23 (провадження 2/0182/195/2024).

Колегія суддів не погоджується з даними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне:

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до частини 1 статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 137 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).

Згідно ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Отже, процесуальний закон передбачає доведення розміру витрат на професійну правову допомогу шляхом подання стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, детального опису робіт (наданих послуг), а також надання доказів понесення таких витрат та їх співмірності у випадку заперечень проти їх розміру іншої сторони.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до ст.19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Частиною 4 ст.137 ЦПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.137 ЦПК України).

Таким чином, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження своїх вимог заявником надано рдер (а.с.70), довідку, що клієнту ОСОБА_1 було надано юридичну послугу на виконання договору № 23/1 про надання правової допомоги від 15 травня 2023 року та отримано гонорар в розмірі 5 000 грн. 00 коп. (а.с.71), акт прийому-передачі наданих юридичних послуг від 03 лютого 2024 року (а.с.73).

При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою або тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року в справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).

Судова колегія вважає, що суд дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні клопотання/заява ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , з підстав відсутності в матеріалах справи доказів про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку, оскільки законом визначено, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою або тільки має бути сплачено.

Крім того, посилання суду в увалі на те, що в договорі про надання правової допомоги від 15 травня 2023 року відсутні будь-які посилання на те, що правнича допомога надавалась адвокатом саме у справі № 182/2401/23 (провадження 2/0182/195/2024) є помилковими, оскільки у акті прийому-передачі наданих юридичних послуг згідно з Договором № 23/1 про надання правової допомоги від 15 травня 2023 року було зазначено про те, що адвокатом було надано клієнту послугу зі «складання позовної заяви про скасування виконавчого напису виданого 07 грудня 2021 року, зареєстрованого в реєстрі № 3620, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою Ларисою Михайлівною», що свідчить що ця послуга стосувалася справи № 182/2401/23, оскільки саме в межах цієї судової справи було розглянуто позов з таким предметом, складений адвокатом.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні клопотання/заява ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , і доводи апеляційної скарги є слушними, такими що підлягають частковому задоволенню, а ухвала суду першої інстанції скасуванню.

Згідно із статтею 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Проте апеляційний суд звертає увагу на те, що питання про ухвалення додаткового рішення може бути вирішене лише судом, який ухвалив рішення у справі, а тому вимоги апеляційної скарги про вирішення питання судових витрат за наслідками скасування оскаржуваної ухвали задоволенню не підлягають.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржену ухвалу суду першої інстанції скасувати і направити справу до суду, який не надав оцінки доводам й доказам, наданим представником позивача щодо наявності підстав для відшкодування понесених ним судових витрат та передчасно відмовив у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат - для продовження розгляду.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки розгляд справи по суті не було закінчено, підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 367, 369, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 червня 2024 року касувати. Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 10 вересня 2024 року.

Головуючий:

Судді: