Рішення

від 09.09.2024 по справі 908/1861/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 27/166/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.09.2024 Справа № 908/1861/24

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової Світлани Сергіївни, розглянувши матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю ТВІЙ ГАЗЗБУТ (вул. Князів Острозьких, буд. 32/2, м. Київ, 01010, ідентифікаційний код юридичної особи 43965848)

до відповідача: Науково-виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю ДИАНА 92 (пр. Соборний, буд. 189, м. Запоріжжя, 69006, ідентифікаційний код юридичної особи 13632351)

про стягнення 24 428 грн 36 коп.

без виклику сторін

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ТВІЙ ГАЗЗБУТ звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою про стягнення з Науково-виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю ДИАНА 92 21 662 грн 65 коп., 538 грн 90 коп. пені, 60 грн 54 коп. 3 % річних, 2 166 грн 27 коп. штраф за п. 5 Додатку № 2 до договору про постачання електричної енергії споживачу № 60АР200-97115-22 від 10.06.2022.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.07.2024 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/1861/24 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 09.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1861/24, присвоєно номер провадження 27/166/24. Ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання. Розгляд справи по суті розпочався 09.08.2024.

Згідно зі ст. 248 ГПК України суд розглядає справу у порядку спрощеного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 3 ст. 252 ГПК України).

Відповідно до ч.ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторонами заявлено не було.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області про відкриття провадження у справі від 09.07.2024 відповідачу запропоновано подати відзив протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше 02.08.2024.

Відзив на адресу суду від відповідача у встановлений процесуальний строк для подачі відзиву не надійшов, як і будь-яких клопотань чи заяв до суду від відповідача не надходило.

В матеріалах справи міститься оригінал рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення Науково-виробничо-комерційному товариству з обмеженою відповідальністю ДИАНА 92, а саме ухвали суду про відкриття провадження у справі від 09.07.2024, яка отримана відповідачем 19.07.2024.

17.08.2024 відповідач сформував в системі «Електронний суд» відзив на позовну заяву, відповідно до якого, просив суд поновити відповідачу процесуальний строк на надання відзиву та доказів - повідомлення про отримання та підписання документів (акт приймання-передачі електричної енергії) через систему «M.E. Doc», відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у частині стягнення пені у розмірі 538 грн 90 коп. та штрафу 10 % від суми боргу у розмірі 2 166 грн 27 коп. та відмовити позивачу у задоволенні позову в частині стягнення основного боргу.

Задля дотримання принципів господарського судочинства, з метою формування матеріалів справи для її повного та всебічного розгляду, дотримання прав та обов`язків відповідача, на підставі ч. 1 ст. 119 ГПК України суд поновлює відповідачу процесуальний строк на подання до суду відзиву на позову заяву.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України зобов`язують сторони користуватись рівними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статей 182, 183 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Наявні матеріали справи № 908/1861/24 дозволяють розглянути справу по суті спору.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення 09.09.2024.

Розглянувши матеріали справи та фактичні обставини справи, суд

УСТАНОВИВ:

Закон України "Про ринок електричної енергії" визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах.

Статтею 56 Закону України "Про ринок електричної енергії" унормовано, що постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію за договором постачання електричної енергії споживачу. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного електричної енергії споживачем у певний період часу електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.

Відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 03.03.2021 № 335 Товариству з обмеженою відповідальністю ТВІЙ ГАЗЗБУТ видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу.

10.06.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю Твій газзбут (далі - Постачальник) та Науково-виробничо-комерційним товариством з обмеженою відповідальністю ДИАНА 92 (далі Споживачем) укладено Договір постачання електричної енергії споживачу № 60АР200-97115-22 (далі - Договір).

Відповідно до п. 2.1 Договору Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами Договору.

Відповідно до п. 5.2 Договору ціна електричної енергії має зазначатися Постачальником у рахунках про оплату електричної енергії за цим договором, у тому числі у разі її можливої зміни.

Згідно п. 5.4 Договору розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць.

Розрахунки Споживача за цим Договором, крім оплати за послугу з розподілу електричної енергії, здійснюються на поточний рахунок Постачальника із спеціальним режимом використання (п. 5.5 Договору).

Відповідно до п. 5.6 Договору порядок оплати за електричну енергію встановлюється згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією, яка є Додатком № 2 до цього Договору. Оплата рахунка Постачальника за цим Договором має бути здійснена Споживачем у строк, визначений у рахунку. Не отримання Споживачем рахунку Постачальника не звільняє Споживача від виконання зобов`язань з оплати електричної енергії згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією.

Пунктом 7 Додатку № 2 до Договору про постачання електричної енергії споживачу (Термін надання рахунку за спожиту електричну енергію) визначено, що після закінчення розрахункового місяця Постачальник надає Споживачу рахунок на оплату за фактичні обсяги споживання, компенсації вартості послуг розподілу електроенергії у попередньому місяці Споживач здійснює оплату протягом 5 робочих днів від дня отримання рахунку безготівковими коштами на рахунок Постачальника, але не пізніше ніж до 15 числа місяця, що слідує за розрахунковим.

Відповідно до п. 5.8 Договору обсяг проданої споживачу електроенергії визначається ОСР та підтверджується шляхом підписання сторонами до 12 числа місяця наступного за розрахунковим відповідного акта купівлі-продажу електричної енергії/акта приймання-передачі електричної енергії.

У заяві-приєднання, у розділі «Персоніфіковані дані Споживача» безпосередньо споживачем вказано оператора системи, з яким споживач уклав договір розподілу електричної енергії ПАТ «Запоріжжяобленерго» , ЕІС-код як суб`єкта ринку електричної енергії, присвоєний відповідним оператором системи 62Х6844270190804, зазначено адреси об`єктів та ЕІС-коди точок комерційного обліку за об`єктами споживання.

Відповідно до п. 4.1, 4.3 ПРРЕЕ розрахунки за електричну енергію та послуги, що надаються на роздрібному ринку, між учасниками цього ринку здійснюються у грошовій формі відповідно до укладених договорів. Дані, необхідні для формування платіжних документів, у тому числі щодо обсягів електричної енергії, надаються учасникам роздрібного ринку адміністратором комерційного обліку в порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку. На підставі отриманих даних відповідно до умов договору (обраної споживачем комерційної пропозиції) сторони складають акти прийому-передачі проданих товарів та/або наданих послуг.

Протягом квітня 2024 року на виконання договірних зобов`язань, на підставі отриманих даних, відповідно до умов договору та п. 4.3 Правил, Постачальник склав акт приймання-передачі електричної енергії до Договору - Акт № ТГ384061514 від 30.04.2024 на суму 21 662 грн 65 коп., підписаний сторонами електронним цифровим підписом.

Відповідачем сума за актом не сплачена, що стало підставою для звернення позивача до суду із цим позовом.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Підстави виникнення господарських зобов`язань визначені в ст. 174 ГК України. Зокрема, господарські зобов`язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання, придбання або збереження майна суб`єкта або суб`єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно з приписами ст.ст. 11, 509 ЦК України, підставами виникнення зобов`язання правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 691 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Відповідно до ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії".

Частиною 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 96 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок електричної енергії", сторони у цій справі належать до учасників ринку електричної енергії (пункт 96 частини першої статті 1 цього Закону).

Відповідно до пункту 38 частини 1 статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії" комерційний облік електричної енергії - сукупність процесів та процедур із забезпечення формування даних щодо обсягів виробленої, відпущеної, переданої, розподіленої, спожитої, імпортованої та експортованої електричної енергії у визначений проміжок часу з метою використання таких даних для здійснення розрахунків між учасниками ринку.

Згідно із ст. 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах.

У відповідності до ч. 30 ст. 1 Закону Закону України "Про ринок електричної енергії", електропостачальник - суб`єкт господарювання, який здійснює продаж електричної енергії за договором постачання електричної енергії споживачу.

Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 46 Закону України "Про ринок електричної енергії" оператор системи розподілу забезпечує комерційний облік відповідно до цього Закону, правил ринку та кодексу комерційного обліку, інших нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії.

Згідно до ч. 2 ст. 56 Закону України "Про ринок електричної енергії" договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 57 Закону України "Про ринок електричної енергії"електропостачальник має право на своєчасне та в повному обсязі отримання коштів за продану електричну енергію та послуги з постачання електричної енергії відповідно до укладених договорів.

Пунктом 1 частини 3 статті 58 Закону України "Про ринок електричної енергії" передбачено, що споживач зобов`язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ч. 1 ст. 222 ГК України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідно ч.ч. 1-4 ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Матеріалами справи підтверджено, що протягом квітня 2024 року на виконання договірних зобов`язань, на підставі отриманих даних, відповідно до умов договору та п. 4.3 Правил, Постачальник склав акт приймання-передачі електричної енергії до Договору - Акт № ТГ384061514 від 30.04.2024 на суму 21 662 грн 65 коп., підписаний сторонами електронним цифровим підписом.

Відповідачем сума за актом не сплачена, що стало підставою для звернення позивача до суду із цим позовом.

Перевіривши правомірність та обґрунтованість розрахованої заборгованості за спожиту електричну енергію за квітень 2024 року у розмірі 21 662 грн 65 коп., суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір заборгованості є обґрунтованим, доведеним матеріалами справи.

Враховуючи вищевказані обставини, відсутність у матеріалах справи доказів, які б спростовували наявність заборгованості відповідача перед позивачем, а також доказів, які б свідчили про здійснення розрахунку вартості спожитої відповідачем електричної енергії, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію у розмірі 21 662 грн 65 коп. підлягає задоволенню.

Крім суми основної заборгованості позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 538 грн 90 коп. пені, 60 грн 54 коп. 3 % річних, 2 166 грн 27 коп. штраф за п. 5 Додатку № 2 до договору про постачання електричної енергії споживачу № 60АР200-97115-22 від 10.06.2022.

Відповідно достатті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Разом з тим, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням інфляційних витрат на суму боргу та процентів річних виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки за порушення виконання зобов`язання.

Відповідно до комерційної пропозиції до Договору про постачання електричної енергії споживачу, у разі несвоєчасної оплати платежів, Постачальник електричної енергії проводить Споживачу нарахування за весь час прострочення: пені у розмірі 0,5 % за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу, що діяла в період, за який здійснюється нарахування; 3 % річних від простроченої суми.

Таким чином, сторони у Договорі передбачили розмір процентів річних 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання та пеню у розмірі 0,5 % за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу, що діяла в період, за який здійснюється нарахування.

Перевіривши правильність здійснених позивачем розрахунків 3 % річних судом встановлено, що такі розрахунки виконані згідно з нормами чинного законодавства та у відповідності до умов Договору. У зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення 60 грн 54 коп. 3 % річних є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання.

Частинами 4 та 6 ст. 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов`язання застосовуються у розмірі передбаченому сторонами у договорі.

Щодо стягнення з відповідача пені та штрафу, суд враховує правовий висновок, викладений об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.04.2024 у справі №911/1359/22, та зазначає наступне.

Правовий статус НКРЕКП, її завдання, функції, повноваження та порядок їх здійснення визначає Закон України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг".

Відповідно до статті 1 вказаного Закону Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Регулятор), є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який утворюється Кабінетом Міністрів України. Особливості спеціального статусу Регулятора обумовлюються його завданнями і повноваженнями та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливостях організації та порядку діяльності Регулятора, в особливому порядку призначення членів Регулятора та припинення ними повноважень, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Регулятора та гарантії незалежності в прийнятті ним рішень у межах повноважень, визначених законом, встановленні умов оплати праці членів та працівників Регулятора.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 6 Закону України "Про ринок електричної енергії" до повноважень Регулятора на ринку електричної енергії належать, зокрема, затвердження правил ринку, правил ринку "на добу наперед" та внутрішньодобового ринку, кодексу системи передачі, кодексу систем розподілу, кодексу комерційного обліку, правил роздрібного ринку, порядку розподілу пропускної спроможності міждержавних перетинів, який включає в тому числі положення щодо особливостей розподілу пропускної спроможності міждержавних перетинів з третіми державами, інших нормативно-правових актів та нормативних документів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії.

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 6 Закону України "Про ринок електричної енергії" Регулятор має право приймати рішення, що є обов`язковими до виконання учасниками ринку.

Унормування відповідальності за невиконання договорів на ринку електроенергії відбувається, зокрема, шляхом визначення відповідних положень щодо відповідальності у типових договорах, які затверджуються Регулятором, і мають силу нормативно-правового акта.

Законом України від 24.02.2022 N 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" затверджено Указ Президента України від 24.02.2022 N 64/2022, яким у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

В подальшому Законами України від 15.03.2022 N 2119-IX, від 21.04.2022 N 02212-IX, від 22.05.2022 N 2263-IX, від 15.08.2022 N 2500-IX, від 16.11.2022 N 2738-IX, від 7.02.2023 N 2915-IX, від 2.05.2023 N 3057-IX, від 27.07.2023 N 3275-IX, від 8.11.2023 N 3429-IX, від 06.02.2024 N 3564-IX, від 08.05.2024 N 3684-IX "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затверджено укази Президента України від 14.03.2022 N 133/2022, від 18.04.2022 N 259/2022, від 17.05.2022 N 341/2022, від 12.08.2022 N 573/2022, від 07.11.2022 N 757/2022, від 06.02.2023 N 58/2023, від 01.05.2023 N 254/2023, від 26.07.2023 N 451/2023,від 06.11.2023 N 734/2023, від 05.02.2024 N 49/2024, від 06.05.2024 N 271/2024 строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

Статтею 1 Закону України від 12.05.2015 "Про правовий режим воєнного стану" визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до частини 2 статті 9 цього Закону Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, військове командування, військові адміністрації, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України, цим та іншими законами України.

Статтею 17 вказаного Закону встановлено, що органи державної влади України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, громадські об`єднання, а також громадяни зобов`язані сприяти діяльності військового командування та військових адміністрацій у запровадженні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану на відповідній території.

Відповідно до положень частини 1 статті 20 наведеного Закону правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону.

Національна комісія, яка здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, в преамбулі Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 N 332 зазначила мету та підстави її прийняття.

Зокрема, Регулятор зазначив, що такою метою є забезпечення операційної безпеки функціонування основної частини ОЕС України від 25 лютого 2022 року, ураховуючи Протокол наради щодо обговорення заходів стабілізації учасників ринку електричної енергії під час особливого періоду та діє відповідно до законів України "Про ринок електричної енергії", "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг".

Згідно з пунктом 5 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 N 332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 27.02.2022 N 333) рекомендовано учасникам ринку електричної енергії на період дії особливого періоду зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії".

Згідно з підпунктом 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 N 332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 26.04.2022 N 413) на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування надати такі настанови - зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", між учасниками ринку електричної енергії.

Отже, з урахування дії на території України воєнного стану, для учасників ринку електричної енергії, якими укладено типові договори відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та постанов НКРЕКП, пункт 5 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 N 332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 27.02.2022 N 333) - це бажана з точки зору держави модель поведінки, яка має обов`язковий характер для учасників ринку електричної енергії.

Підпункт 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 N 332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 26.04.2022 N 413) - це імперативна норма, якою держава вказала учасниками ринку електричної енергії, що на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії".

Отже, рішення Регулятора щодо порядку застосування норм про відповідальність учасників на ринку електроенергії не суперечать нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України про відповідальність у договірних відносинах з огляду на те, що Регулятор в силу Закону наділений повноваженнями унормовувати договірні відносини суб`єктів господарювання, що проводять свою діяльність у сфері енергетики, у тому числі в частині відповідальності за невиконання (неналежне виконання) договірних зобов`язань на ринку електричної енергії.

При цьому такі рішення Регулятора не скасовують встановлену нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України відповідальність за порушення договірних зобов`язань для учасників ринку електроенергії, та не встановлюють мораторію для застосування цієї відповідальності, позаяк Регулятор, який наділений повноваженнями нормативного регулювання договірних відносин на ринку електроенергії, з метою забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії, під час особливого періоду, в межах наданих йому Законом повноважень тимчасово зупинив нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", між учасниками ринку електричної енергії.

Норми постанови N 332 від 25.02.2022 (у редакції від 27.02.2022 N 333, у редакції від 26.04.2022) прийняті Регулятором в межах своїх повноважень.

Таким чином, хоча постанова НКРЕКП N 332 від 25.02.2022 має нижчу юридичну силу порівняно з Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України, втім її норми є обов`язковими до виконання всіма учасниками ринку та мають застосовуватись останніми у своїй господарській діяльності на ринку електроенергії, зокрема, які уклали між собою двосторонні договори відповідно до статті 66 Закону України "Про ринок електричної енергії", що також обумовлено положеннями статті 179 Господарського кодексу України, яка встановлює нормативне обмеження вільного розсуду сторін господарського договору при визначенні його умов у разі укладання типового договору.

Об`єднана палата погодилася з таким висновком судів попередніх інстанцій, виходячи з вищенаведених висновків про обов`язковість застосування учасниками ринку електроенергії у цьому аспекті саме норм постанов НКРЕКП, відповідно до яких на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" між учасниками ринку електричної енергії.

Об`єднана палата також виходила з того, що Регулятор визначив модель поведінки як зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" між учасниками ринку електричної енергії, та вказав чітко визначений період, а саме на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування, а не скасував нарахування та стягнення штрафних санкцій або увільнив від їх нарахування або стягнення.

З огляду на викладене, оскільки на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" між учасниками ринку електричної енергії, суд дійшов висновку про відмову в позові в частині стягнення 538 грн 90 коп. пені та 2 166 грн 27 коп. штрафу за п. 5 Додатку № 2 до договору про постачання електричної енергії споживачу № 60АР200-97115-22 від 10.06.2022.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Відповідач у справі не спростував доводи позивача, заперечення відповідача спростовуються матеріалами справи та вищевикладеним.

З огляду на викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Згідно зі ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 42, 46, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю ТВІЙ ГАЗЗБУТ до Науково-виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю ДИАНА 92 задовольнити частково.

Стягнути з Науково-виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю ДИАНА 92 (пр. Соборний, буд. 189, м. Запоріжжя, 69006, ідентифікаційний код юридичної особи 13632351) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ТВІЙ ГАЗЗБУТ (вул. Князів Острозьких, буд. 32/2, м. Київ, 01010, ідентифікаційний код юридичної особи 43965848, р/р IBAN НОМЕР_1 АТ «Банк Альянс» м. Київ, МФО 300119) 21 662 (двадцять одна тисяча шістсот шістдесят дві) грн 65 коп. заборгованості, 60 (шістдесят) грн 54 коп. 3 % річних, 2 692 (дві тисячі шістсот дев`яносто дві) грн 68 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення оформлено і підписано 12.09.2024

Суддя С.С. Дроздова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.