Рішення

від 04.09.2024 по справі 910/3440/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.09.2024Справа № 910/3440/24Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламно-інформаційна агенція «Навігатор»

до російської федерації в особі

1. міністерства юстиції російської федерації

2. міністерства оборони російської федерації

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - федеральне казначейство (казначейство росії)

про стягнення 29.003.581,00 грн., що в еквіваленті становить 793128,00 дол США або 744617,00 євро

Представники сторін:

від позивача: Єнокян К.Л.;

від відповідача: не з`явився.

від третьої особи: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

21.03.2024 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламно-інформаційна агенція «Навігатор» з вимогами до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації та міністерства оборони російської федерації про стягнення 29.003.581,00 грн, що в еквіваленті становить 793128,00 дол США або 744617,00 євро.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України позивачем понесені збитки у вигляді упущеної вигоди в заявленому до стягнення розмірі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.03.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламно-інформаційна агенція «Навігатор» залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.

У встановлений судом строк позивачем були усунуті недоліки позовної заяви, вказані судом в ухвалі від 26.03.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 відкрито провадження у справі №910/3440/24, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - федеральне казначейство (казначейство росії), підготовче засідання призначено на 01.05.2024.

Вказаною ухвалою зобов`язано позивача у строк до 17.04.2024 здійснити переклад даної ухвали на російську мову з нотаріальним засвідченням його вірності та направити скан-копії такого перекладу на офіційну електронну пошту (адресу) міністерства юстиції російської федерації - pr@minjust.gov.ru; міністерства оборони російської федерації - pd_12otdel@mail.ru, федерального казначейства (казначейства росії) - info@roskazna.ru та в Посольство російської федерації в Словацькій Республіці (Словацька Республіка, 81106, м. Братислава, вул. Годрова 4), докази чого надати суду.

У підготовчому засіданні 01.05.2024 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та про відкладення підготовчого засідання на 05.06.2024.

У підготовчому засіданні 01.05.2024 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та про відкладення підготовчого засідання на 05.06.2024.

У підготовчому засіданні 05.06.2024 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 04.09.2024.

12.07.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

У судове засідання 04.09.2024 з`явився представник позивача, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представники відповідача та третьої особи у судове засідання 04.09.2024 не з`явились, про призначене судове засідання повідомлялись належним чином.

Частиною 4 статті 122 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. В оголошенні про виклик вказуються дані, зазначені в частині першій статті 121 цього Кодексу.

З 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною і Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території Російської Федерації та діяльність дипломатичних установ Російської Федерації на території України зупинено. Комунікація Міністерства закордонних справ України з органами державної влади Російської Федерації за посередництва третіх держав не здійснюється. У зв`язку з чим наразі унеможливлено сприяння органами дипломатичної служби України у переданні судових документів російській стороні (листи Міністерства закордонних справ України вих. №71/17-500-67127 від 04.09.2022 та вих. №71/17-500-77469 від 03.10.2022).

Також припинено доставку поштових відправлень до/з Російської Федерації з перших днів повномасштабного вторгнення.

Таким чином, передача будь-яких документів компетентним органам Російської Федерації, у тому числі дипломатичними каналами, наразі неможлива (лист Міністерства юстиції України вих. №100817/98748-22-22/12.1.3 від 31.10.2022).

Оскільки діяльність посольства Російської Федерації в Україні зупинена, в той час як суду не відоме місцезнаходження інших дипломатичних представництв відповідача в Україні, судом здійснювались публікації на офіційному веб-сайті судової влади України про розгляд справи №910/3440/24.

Крім того, переклад позовної заяви та ухвал суду направлявся в посольство російської федерації в Румунії, а відтак відповідач та третя особа були обізнані та належним чином повідомлені про розгляд Господарським судом міста Києва справи №910/3440/24.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

У судовому засіданні 04.09.2024 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рекламно-інформаційна агенція «Навігатор» є суб`єктом господарювання, що входить до групи компаній Dentsu Ukraine японського рекламно-комунікаційного холдингу Dentsu Group Inc., які діють в галузі надання медіа та рекламних послуг на території України.

Фактично позивач здійснює розміщення та посередництво в розміщенні реклами на території України, маючи видами, що офіційно задекларовані та зареєстровані: 58.19 Інші види видавничої діяльності, 59.13 Розповсюдження кіно- та відеофільмів, телевізійних програм, 63.99 Надання інших інформаційних послуг, н.в.і.у., 73.12 Посередництво в розміщенні реклами в засобах масової інформації, 73.20 Дослідження кон`юнктури ринку та виявлення громадської думки.

Як пояснив позивач у позовній заяві, компанія належить до групи компаній Dentsu Ukraine. Створюючи інновації, вже 10 років Dentsu Ukraine як представник в Україні одного з найбільших холдингів у сфері медіа, digatal та комунікаційних послуг, будує бренди і розвиває їх в Україні та за її межами.

Одна з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства - стабільність його діяльності з позицій довгострокової перспективи, що пов`язане із загальною фінансовою структурою підприємства, ступенем його залежності від кредиторів та інвесторів. Прибуток є одним з найважливіших узагальнюючих показників, що характеризує кінцевий результат діяльності підприємства. Від розміру прибутку, отриманого підприємством, залежить формування оборотних коштів, виконання зобов`язань перед бюджетом, платоспроможність підприємства, доходи акціонерів.

Позивач зазначив, що основні показники протягом періоду з 2019 року по січень 2022 року мали позитивну динаміку та зростання. Вже починаючи з 24 лютого 2022 року ситуація значно змінилася і на сьогодні має кардинально протилежне значення з великим темпом падіння.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на 23 лютого 2022 року позивачем укладено і є чинними наступні договори з основної діяльності:

1) Договір №120220 від 12.02.2020р. з ТОВ «Віді Авеню», 2) Договір №120220 від 12.02.2020р. з ТОВ «ВіДі Елеганс», 2) Договір № 300919 від 30.09.2019р. з ТОВ «Дансон Фарма», 4) Договір № 01/11/2019 від 01.11.2019р. з Приватним закладом освіти «КМДШ», 5) Договір № 30072021/1 від 30.07.2021р. з ТОВ «Лун Україна», 6) Договір № К-1521.2-со від 01.05.2021р. з ТОВ «Мастер Ед», 7) Договір № К-1521.1-со від 01.05.2021р. з ТОВ «Мастерскоуп», 8) Договір №281021 від 28.10.2021р. з ТОВ «Нова пошта», 9) Договір № 0312М від 03.12.2018р. з ТОВ «Омніфарма Київ», 10) Договір № 01/03/2019Л від 01.03.2019р. та Договір № 01/04/2019 від 01.04.2019р з ТОВ «Перша приватна броварня», 11). Договір № 050620 від 05.06.2020р. з ТОВ «Порше Україна», 12) Договір № 01/03/2019 від 01.03.2019р. та Договір №01/04/2019Р від 01.04.2019р. з ПрАТ «Радомишль», 13) Договір № 30112020 від 30.11.2020р. з ТОВ «САВ 92», 14) Договір № 20042020 від 20.04.2020р. з ТОВ «Телесвіт», 15) Договір № 23072018 від 23.07.2018р. з Jadran - Galenski Laboratorij d.d.

Всі з зазначених договорів передбачають строк їх виконання зокрема і в 2022 році, що є джерелом доходів, які позивач розраховував отримати і, відповідно, досягати основної мети, з якою воно створене згідно статуту, - отримання прибутку шляхом здійснення господарської діяльності.

Як вказує позивач, наразі за частиною договорів зупинено виконання за ініціативою замовників (клієнтів позивача), деякі договори виконуються в мінімальних рамках замовлень, що не відповідає планам здійснення господарської діяльності, укладеним договорам для досягнення поставленої мети та плановим показникам розвитку позивача на 2022 рік.

Як показують дані звіту про фінансові результати ТОВ «Рекламно-інформаційна агенція «НАВІГАТОР» (форма № 2), робота підприємства була прибутковою у 2019-2021 рр., чистий прибуток складав 5,0-10,8 млн. грн. У той же час за 9 міс. 2022 р. підприємством отримано чистий збиток в розмірі - 2,4 млн. грн.

Основними факторами, що вплинули на від`ємний фінансовий результат роботи підприємства у 2022 році, є падіння обсягів надання послуг (падіння попиту на рекламу) у зв`язку зі збройною агресією російської федерації (виручка за 9 міс. 2022 року скоротилась на 74,43% в перерахунку на річний вимір), збільшення собівартості розміщення реклами, виплати підприємством заробітних плат працівникам у повному обсязі, незважаючи на скорочення обсягів діяльності.

Основним джерелом прибутку підприємства є комісія за надання послуг з розміщення реклами в різних медіа-каналах.

Маржинальність валового прибутку складала 10,8-16,9%, маржинальність прибутку від операційної діяльності у 2020-2021 рр. зросла до 6,5% порівняно з 2,9% у 2019 р., проте за результатами 9 міс. 2022 р. впала до від`ємного значення - 7,2%.

Показники оборотності є ефективними. Проте в 2022 році відбувся ріст періоду оборотності у зв`язку зі зменшенням доходів та прибутковості підприємства внаслідок військової агресії рф.

У 2022 році спостерігається суттєве падіння показників діяльності (зменшення виручки при зростанні собівартості послуг та стабільних виплатах заробітної плати персоналу), що призвело до отримання збитків.

Згідно Звіту розмір збитків у формі упущеної вигоди (Ринкова вартість упущеної вигоди (недоотриманого прибутку) Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламно-інформаційна агенція «НАВІГАТОР» (ідентифікаційний код 37469678), заподіяної внаслідок військової агресії російської федерації, станом на 31 грудня 2022 року склала (без урахування ПДВ): 29003581 (Двадцять дев`ять мільйонів три тисячі п`ятсот вісімдесят одна) гривня або 793128 (Сімсот дев`яносто три тисячі сто двадцять вісім) доларів США або 744617 (Сімсот сорок чотири тисячі шістсот сімнадцять) євро), які позивач просить суд стягнути з відповідача.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач просить суд стягнути з відповідача упущену вигод у розмірі 29.003.581,00 грн, що в еквіваленті становить 793128,00 дол США або 744617,00 євро.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до частин 1, 4 ст. 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач визначив відповідачем державу - російську федерацію в особі її міністерства юстиції та міністерства оборони.

Згідно з ч. 1 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Частиною 4 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Отже, Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Разом із тим, згідно з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 в справі №428/11673/19, загальновідомим (тобто таким, що не потребує доказування) є те, що російська федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду російської федерації.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (ст. 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (ст. 12), передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

У даному випадку суд не вбачає підстав для застосування суверенного судового імунітету відповідача, виходячи з наступного.

Як Україна, так і російська федерація, є учасницями міжнародних договорів, а саме:

- Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 року (далі - Конвенція про правову допомогу). Вказана Конвенція підписана і Україною, і РФ та ратифікована: Україною - відповідно до Закону України від 10.11.1994 року № 240/94-ВР; РФ - відповідно до Федерального закону від 04.08.1994 року № 16-ФЗ;

- Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 року (далі - Угода). Наведена Угода підписана і Україною, і РФ та ратифікована: Україною - відповідно до постанови Верховної Ради України від 19.12.1992 року № 2889-XII; РФ - постановою верховної ради РФ від 09.10.1992 року № 3620-1.

Згідно зі ст. 1 Конвенції про правову допомогу громадяни кожної з Договірних Сторін, а також особи, які проживають на її території, користуються на територіях усіх інших Договірних Сторін щодо своїх особистих та майнових прав таким самим правовим захистом, як і власні громадяни цієї Договірної Сторони. Громадяни кожної з Договірних Сторін, а також інші особи, які проживають на її території, мають право вільно та безперешкодно звертатися до судів, прокуратури та інших установ інших Договірних Сторін, до компетенції яких належать цивільні, сімейні та кримінальні справи (далі - установи юстиції), можуть виступати в них, подавати клопотання, пред`являти позови та здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, що й громадяни цієї Договірної Сторони. Положення цієї Конвенції застосовуються також до юридичних осіб, створених відповідно до законодавства Договірних Сторін.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 42 Конвенції про правову допомогу у справах про відшкодування шкоди (крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій), компетентним є суд Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. При цьому, наведена Конвенція про правову допомогу не містить жодних застережень щодо юрисдикції відповідному суду спорів про відшкодування шкоди, відповідачем у яких виступає держава чи державні органи відповідної Договірної Сторони.

За умовами ст.1 Угоди ця угода регулює питання вирішення справ, що випливають з договірних та інших цивільно-правових відносин між господарюючими суб`єктами, з їх відносин з державними та іншими органами, а також виконання рішень за ними.

Згідно із п.п. "г" п. 1 ст. 4 Угоди компетентний суд держави - учасниці має право розглядати зазначені в статті 1 цієї Угоди спори, якщо на території цієї держави - учасниці мала місце дія або інша обставина, що стала основою для вимог щодо відшкодування шкоди.

Одночасно, Угода встановлює особливі правила щодо судового імунітету держав-учасниць. Так, відповідно до п. 4 ст. 4 Угоди справи про визнання недійсними повністю або такими, що не мають нормативного характеру, актів державних і інших органів, а також про відшкодування збитків, завданих господарюючим суб`єктам такими актами або які виникли внаслідок неналежного виконання зазначеними органами своїх обов`язків по відношенню до господарюючих суб`єктів, розглядаються виключно судом за місцем знаходження зазначеного органу.

Таким чином, визначаючи межі свого судового імунітету відповідно до зазначеної Угоди, її учасники (у тому числі російська федерація), встановили: 1) загальне правило, відповідно до якого, виходячи зі змісту ст. 1, п.п. "г" п. 1 ст. 4 Угоди, спір про відшкодування шкоди (незалежно від суб`єктного складу сторін, зокрема і у випадку, коли відповідачем по такому спору буде держава чи її орган) підвідомчий суду держави, в якій було вчинено дії із заподіяння шкоди і 2) вичерпний перелік випадків, коли визначені вказаною Угодою правила підсудності спорів не поширюються на спори, відповідачем у якій є державний орган. При цьому, визначені Угодою правила судового імунітету держав-учасниць є вичерпними та поширюються на спори двох типів: 1) щодо недійсності актів органів державної влади та 2) відшкодування збитків, заподіяних суб`єктам господарювання такими актами або ж неналежним виконанням відповідними органами своїх обов`язків щодо суб`єкта господарювання.

Відтак, з урахуванням положень ст. 1, п.п. "г" п. 1 ст. 4, п. 4 ст. 4 Угоди стосовно спорів про відшкодування шкоди будь-які спори такого роду підвідомчі суду тієї держави, де була заподіяна шкода, крім випадку розгляду спорів про відшкодування збитків, заподіяних суб`єктам господарювання актами органів державної влади, визнаними недійсними або ж неналежним виконанням відповідними органами своїх обов`язків щодо суб`єкта господарювання. Тобто, за змістом наведених положень Угоди, будь-які спори про відшкодування шкоди, якщо така шкода не заподіяна прямо передбаченими Угодою та наведеними вище діями органу державної влади, розглядаються компетентним органом (судом) за місцем заподіяння шкоди.

Із урахуванням положень ст. 42 Конвенції про правову допомогу, ст. 1, п.п. "г" п. 1 ст. 4, п. 4 ст. 4 Угоди, щодо відповідної категорії спорів існує явно виражена відмова РФ від імунітету на підставі укладеного міжнародного договору.

Виходячи з наведеного, російська федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні позивачу збитки.

Також судом взято до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 14.04.2022 року в справі № 308/9708/19, яка полягає у тому, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Аналогічна правова позиція щодо судового імунітету держави визначена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 року в справі №428/11673/19, від 22.06.2022 року в справі №311/498/20, від 12.10.2022 року в справі №463/14365/21; постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 року в справі №990/80/22.

Відтак, відповідно до Угоди, судовий імунітет РФ у даному випадку на спірні правовідносини не поширюються.

Вирішуючи питання щодо застосування норм матеріального права у даному спорі, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Згідно з ч. 1 ст. 42 Конвенції про правову допомогу зобов`язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.

Одночасно, відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно зі ст. 10 Цивільного кодексу України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Аналогічна за змістом норма викладена у ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України».

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтями 1, 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

Таким чином, міжнародне право в Україні не потребує трансформації в національне право, а включається та автоматично діє у складі національного або внутрішнього законодавства. Акт ратифікації міжнародного договору Україною інкорпорує його до національного права; звичаєве міжнародне право так само розглядається як частина національного права.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню матеріальний закон України, включно з відповідними положеннями міжнародних договорів, як частиною системи національного законодавства України.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків та їх розміру; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками; 4) вини.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад господарського правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання взятих на себе зобов`язань, оскільки, в даному випадку, його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.07.2021 року в справі № 910/5349/20.

Суд зазначає, що упущена вигода як правова категорія за своєю суттю є не отриманим доходом (майновими втратами), який з урахуванням розумних витрат на його отримання міг реально отримати кредитор за звичайних обставин, якби його право не було порушено, а боржник додержувався правил здійснення господарської діяльності.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на доказах, які підтверджують реальну можливість отримання певних грошових сум, якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вину завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (ст. 614 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 142 Господарського кодексу України прибуток (доход) суб`єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб`єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

Отже, покладення на особу обов`язку відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди можливе тільки за умови реальної можливості одержання доходу особою, яка вважає, що їй завдано шкоди. У такому разі пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані.

Відповідно до Конституції України Україна є суверенна і незалежна. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 був введений воєнний стан в Україні з 24.02.2022 року, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

У пункті 4 ч. 1 ст. 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Відповідно до ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй "Визначення агресії" від 14.12.1974 року як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.

Меморандумом про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, відповідно до пункту 2 якого російська федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки держави учасниці, у тому числі відповідач, підтвердили зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і гарантували, що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 року № A/ES-11/L.1 визнано акт агресії РФ проти України в порушення пункту 2 4) статуту ООН та звернено до росії вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування РФ з України.

Наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.2022 року №182 зобов`язано російську федерацію негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24.02.2022 року на території України.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 року про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022 року.

Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України. Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними.

Також при визначенні протиправності дій відповідача підлягають врахуванню загальновизнаний і засадничий загальний принцип права, який полягає в тому, що будь-яке порушення зобов`язання тягне за собою обов`язок надати відшкодування (відображений Постійною палатою міжнародного правосуддя у справі Про фабрику в Хожуві (Case concerning the factory at Chorzow), рішення № 13 від 13.09.1928, а також одна із засад сучасного правового порядку "ex injuria non oritur jus" (із беззаконня не виникає право), який відображений у Консультативному висновку Міжнародного суду справедливості "Правові наслідки для держав подальшої присутності Південної Африки в Намібії незважаючи на Резолюцію Ради Безпеки 276 (1970)".

Постановою Кабінету Міністрів України від 15 травня 2019 р. №555 схвалено Прогноз економічного і соціального розвитку України на 2020- 2022 роки, з визначенням основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України, де прогнозовано зростання по них.

Коментуючи зазначені показники прогнозу, Кабінет Міністрів України зазначив: «Прогноз розроблений за сценарієм, який ґрунтується на аналізі розвитку вітчизняної економіки протягом 2016- 2018 років; поточної економічної ситуації, припущеннях, які враховують вплив зовнішніх та внутрішніх чинників, і базується на прогнозних розрахунках розвитку економіки України у 2020- 2022 роках як у цілому, так і за секторами економіки.

Даний сценарій є продовженням сценарію 1 прогнозу, який закладено до Державного бюджету України на 2019 рік, основою якого є здійснення реформ у відповідності з пріоритетами, визначеними у стратегічних документах Уряду, й спрямований на створення сприятливих умов для досягнення Україною сталого економічного зростання та підвищення добробуту населення. Відповідно до цього у 2020- 2022 роках особлива увага Уряду приділятиметься ефективному проведенню інноваційно-інвестиційної та соціальної політики.

Згідно з варіантом 1 у 2020 році прогнозується зростання ВВП на рівні 3,3 відсотка,у 2021 році - на 3,8 відсотка, у 2022 році -- на 4,1 відсотка. Зростання споживчих цін (грудень до грудня попереднього року) очікується на рівні 6 відсотків у 2020 році, 5,7 відсотка -у 2021 році та 5,3 відсотка -у 2022 році.

Згідно з варіантом 2 у 2020 році прогнозується зростання ВВП на рівні 3,6 відсотка, у 2021 році - на 3,6 відсотка, у 2022 році - на 3,3 відсотка. Зростання споживчих цін (грудень до грудня попереднього року) очікується на рівні 6,5 відсотка у 2020 році, 7,1 відсотка -у 2021 році, 7 відсотків -у 2022 році.

Формування Урядом бачення розвитку економіки з відповідним схваленням основних прогнозних орієнтирів економічного і соціального розвитку на 2020- 2022 роки буде базисом впровадження стратегічних та програмних документів. Це також дозволить сформувати середньострокові орієнтири розвитку для бізнесу та інвесторів, що позитивно відобразиться на розвитку країни у подальшому.».

В решті, за прогнозами Світового банку, валовий внутрішній продукт України за результатами 2022 року скоротиться на 35 %.

Міністерство економіки України на своєму сайті повідомило, що «..за підсумками перших трьох кварталів 2022 року падіння ВВП в Україні оцінюється на рівні 30%». І при цьому Мінекономіки зазначає, що «Серед негативних факторів, що вплинули на економіку, виділяють погоду та дії окупантів».

Отже серед об`єктивних чинників, що загалом вплинули на стан економіки України але не залежать від суб`єктів, існує саме суб`єктивний фактор - розв`язана російською федерацією воєнна агресія відносно України.

Сфера рекламних послуг, як і інші сфери економіки, зазнала значних збитків від здійсненої агресії російською федерацією у порівнянні з прогнозами спеціалістів та спеціалізованих інституцій, що займаються глобальними дослідженнями.

Так 16.12.2021 на сторінці Міжнародної асоціації маркетингових ініціатив прогнозовані показники зростання ринку маркетингових послуг загалом становили 12% від рівня 2021 року, що дорівнює 713 млн. грн. для всього ринку.

Також за даними ВГО «Всеукраїнська рекламна коаліція» прогнози ринку реклами в усіх сегментах та напрямках мали виключно зростання. Жоден з видів реклами не прогнозувався до зниження.

Однак вже після початку широкомасштабного вторгнення російської федерації та падіння економіки України дані тієї ж ВГО «Всеукраїнська рекламна коаліція» змінилися наступним чином. 65% «гравців» рекламного ринку частково або повністю призупинила співпрацю з клієнтами, що були в них до початку війни. Учасники ринку зазначають, що з тими, з ким працювали до 24.02.2022, наразі майже не працюють. Згідно досліджень, клієнти хоча і залишилися без розірвання контрактів та припинення ділових взаємовідносин, але рівень замовлень складає близько 10% від тих, що раніше замовлялися.

В свою чергу, за даними організації ІАВ Україна, 74% рекламних агенцій та майже 70% рекламодавців перервали свою комерційну діяльність у країні. Станом на березень 2022 року у порівнянні з січнем 2022 року рівень рекламної активності у 44 % рекламних агенцій складав 0%, третина агенцій працювала у навантаженні до 10%. 59% рекламодавців не проводили рекламні активності у березні 2022. В цілому активності гравці не перевищували 50% у порівнянні із січнем.

Таким чином, рекламний медіа ринок України у 2022 році загалом втратив близько двох третин свого обсягу у гривні, без урахування інфляційних процесів.

Не є виключенням з цих показників і позивач, оскільки також є визнаним учасником ринку рекламних послуг.

Указом Президента України від 21 квітня 2022 року № 266/2022 «Питання Національної ради з відновлення України від наслідків війни» утворено Національну раду з відновлення України від наслідків війни (далі - Національна рада), затверджено її склад та положення.

В рамках роботи Національної ради розпочато розроблення плану відновлення України та за результатами опрацювання даних Робочою групою «Аудиту збитків, понесених внаслідок війни» визначено: «Загалом з початку війни росії проти України за швидкою аналітичною оцінкою Київської школи економіки (далі - КШЕ) сума прямих задокументованих збитків житловій та нежитловій нерухомості, іншій інфраструктурі станом на 13.06.2022 складала понад $95.5 млрд або приблизно 2,6 трлн гривень (за вартістю заміщення). В оцінках прямих втрат не враховано вартість непошкоджених активів на територіях, окупованих після 24.02.2022, та вартість активів, окупованих та/або пошкоджених до 24.02.2022. Загальні непрямі втрати економіки України оцінюються у $12 6,8 млрд або в 3,7 трлн гривень. За оцінками команди КШЕ загальна сума потреб у відновленні України становить $165.1 млрд або майже 4,8 трлн гривень. При цьому оцінка потребу відновленні не враховує загальних втрат економіки від війни (втрата ВВП, інвестицій, робочої сили тощо). Загальні втрати економіки України через війну, враховуючи як прямі, так і непрямі втрати (зниження ВВП, припинення інвестицій, відтік робочої сили, додаткові витрати на оборону та соціальну підтримку тощо), коливаються від $564 млрд до $600 млрд.».

Пізніше на сайті Київської школи економіки розміщено «Звіт про прямі збитки інфраструктури від руйнувань внаслідок військової агресії росії проти України станом на 01 вересня 2022 року». Як зазначено у звіті, «Оцінка прямих фізичних пошкоджень здійснена в рамках Національної ради з відновлення України від наслідків війни аналітичною командою Київської Школи Економіки (КШЕ) спільно з Міністерством розвитку громад і територій України, Міністерством інфраструктури України, Міністерством охорони здоров`я України, за координації Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України та у співпраці з іншими профільними міністерствами та Національним банком.».

Станом на 1 вересня 2022 року загальна сума прямих задокументованих збитків житловій та нежитловій нерухомості, іншій інфраструктурі склала понад $127.0 млрд (за вартістю заміщення).

Втрати активів бізнесу становлять мінімум $9.9 млрд і швидко зростають. Це третій за черговістю показник втрат після житлової забудови та інженерної інфраструктури країни.

Реальна втрата бізнесом активів (руйнування, знищення, пошкодження) прямо пропорційна втраті вигоди від ведення господарської діяльності як самої постраждалої особи, так і її контрагентів.

Діями з боку російської федерації порушено гарантоване ст. 42 Конституції України право позивача на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, тобто сам факт збройної агресії рф проти України є причиною виникнення ситуації, за якої Позивач змушений відстоювати порушене відповідачем право у судовому порядку.

Позивачем долучено до позовної заяви Звіт про незалежну оцінку ринкової вартості упущеної вигоди Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламно-інформаційна агенція «Навігатор», заподіяної внаслідок військової агресії російської федерації, який складено суб`єктом оціночної діяльності - ТОВ «Нексія ДК. Оцінювальні послуги» (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності №506/2022 від 25.10.2022), відповідно до якого розмір завданих позивачу збитків (упущеної вигоди) становить 29.003.581,00 грн., що в еквіваленті становить 793128,00 дол США або 744617,00 євро.

Оцінивши вказаний Звіт, суд вважає його належним та достовірним доказом на підтвердження розміру завданих позивачу збитків на загальну суму 29.003.581,00 грн., що в еквіваленті становить 793128,00 дол США або 744617,00 євро.

Суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Враховуючи викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що позивачем доведено суду належними та допустимими доказами наявність всіх складових елементів складу цивільного правопорушення, що є підставою для задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламно-інформаційна агенція «Навігатор» до російської федерації в особі в особі міністерства юстиції російської федерації та міністерства оборони російської федерації про стягнення збитків у формі упущеної вигоди у розмірі 29.003.581,00 грн., що в еквіваленті становить 793128,00 дол США або 744617,00 євро.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При зверненні з позовом позивач не сплачував судовий збір, оскільки звільнений від його сплати в силу приписів п. 22 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», які визначають, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Відповідно до частини 2 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, з відповідача в дохід Державного бюджету України підлягає стягненню судовий збір у розмірі 435053,72 грн.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації (119991, російська федерація, м. москва, вул. Житня, буд. 14, будівля 1) та міністерства оборони російської федерації (119019, російська федерація, м. москва, вул. Знаменка, буд. 19) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламно-інформаційна агенція «Навігатор» (01033, м. Київ, вул. Сім`ї Прахових, буд. 58/10; ідентифікаційний код: 37469678) грошові кошти у розмірі 29003581 (двадцять дев`ять мільйонів три тисячі п`ятсот вісімдесят одна) грн 00 коп, що в еквіваленті становить 793128 (сімсот дев`яносто три тисячі сто двадцять вісім) дол. США 00 центів або 744617 (сімсот сорок чотири тисячі шістсот сімнадцять) євро 00 центів.

3. Стягнути з російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації (119991, російська федерація, м. москва, вул. Житня, буд. 14, будівля 1) та міністерства оборони російської федерації (119019, російська федерація, м. москва, вул. Знаменка, буд. 19) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 435053 (чотириста тридцять п`ять тисяч п`ятдесят три) грн 72 коп.

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено та підписано 12.09.2024.

Суддя О.М. Спичак